Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Михайло Сергійович Грушевський



(17.09.1866-25.11.1934) - український історик, літературознавець, соціолог, письменник, перший президент України, публіцист, політичний, громадський діяч. Псевдоніми: М. Заволока, Михайло Заволока. Народився в місті Холмі (тепер Хелм на території Польщі), де його батько вчителював у греко-католицькій гімназії. Помер у Кисловодську, похований у Києві на Байковому цвинтарі.

У 1869 р. трирічний Михайло разом з батьками переїздить на Кавказ, у 1880-1886 рр. - навчається у Тифліській гімназії. У 1886-1890 рр. - студент Київського університету. Дослідницькі нахили студента, його постійний інтерес до історії України привернули увагу видатного історика професора В. Антоновича. Перша глибока наукова розвідка - „История Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIX века" - відзначена золотою медаллю. По закінченні університетського курсу талановитого молодого дослідника залишають при кафедрі. З 1894 року М. Грушевський очолює щойно утворену кафедру всесвітньої історії у Львівському університеті. Цього ж року блискуче захищає магістерську дисертацію. Його обирають головою історико-філософської секції Наукового товариства ім. Шевченка. Співпраця в товаристві зближує М. Грушевського з І. Франком. З 1897 по 1913 р. М. Грушевський очолює Товариство і спільно з І. Франком вдосконалює його організаційну структуру, розширює сферу його діяльності, докладає великих зусиль, щоб українські дослідження набрали міжнародного розголосу. З 1898 по 1907 рр. - редактор „Записок Наукового товариства імені Шевченка", член редакції журналу „Літературно-науковий вісник" у Львові, (1905- 1907 - у Києві). Засновник і голова Українського наукового товариства. Ініціатор створення „Українсько-руської ви­давничої спілки". Розкручений М. Грушевським маховик наукової діяльності потребував крім „Записок НТШ" нових і нових видань. З його ініціативи почали виходити збірники різних секцій: „Джерела до історії України", „Етнографічний збірник", „Матеріали до української антропології та етно­графії", „Студії з поля суспільних наук та статистики", „Збірник математично-природничої секції", „Лікарський вісник".

У Львові Грушевський створив загальноукраїнську наукову базу з великою оперативністю друку. Він очолив окрему видавничу спілку для видання наукової, науково-популярної та художньої літератури, організував унікальну українську бібліотеку, бібліографічне бюро і музей наукового товариства. З 1900 р. розпочав видавати „Хроніку НТШ" українською та німецькою мовами. Товариство здійснювало обмін своїми виданнями з 250 науковими установами та видавництвами. М. Грушевського було запрошено до Парижа, де він прочитав курс лекцій з історії України. Для розширення наукових контактів відвідує Лондон, Лейпциг, Берлін, де знаходить однодумців серед відомих вчених-істориків.

Революція 1905 року в Росії і певна відлига в національній політиці покликали М. Грушевського на дорогу його серцю Наддніпрянщину. Після відвідання Харкова, Києва, Одеси і Санкт-Петербурга він повертається в Київ, куди переносить і видавництво „Літературно-наукового вісника". Видає книгу „Про старі часи на Україні" та „Ілюстровану історію України". Обґрунтовує викладання у всіх учбових закладах українською мовою, пише книгу про історію українського козацтва, веде широку лекторську діяльність.

Початок Першої світової війни застав родину Грушевських на відпочинку в Карпатах. У Київ він повертається через Відень, Італію і Румунію. Але вже з початком війни був виданий секретний наказ: „Коли б приїхав, обшукати і без огляду на результати трусу вислати в Сибір". М. Грушевського тримають в Лук'янівській в'язниці, але під тиском прогресивної громадськості у Києві, Петрограді і навіть Нью-Йорку виз­начного вченого звільняють з тюрми і депортують разом з дружиною і донькою до Симбірська, а потім до Казані.

Лютнева революція 1917 р. звільнила М. Грушевського з-під нагляду царської охранки. Він повертається на Україну і поринає в політичне життя. Його обирають Головою Української Центральної Ради, а потім президентом Українсь­кої Народної Республіки.

Але вороги постійно творили йому зло. Вагон, яким він їхав з Москви до Києва, в дорозі згорів, а в ньому значна частина рукописів та книг. У Києві російськими військами під керів­ництвом Муравйова був спалений фамільний дім Грушевських, де згоріли всі рукописи, цінні колекції українського мистецтва і величезна бібліотека.

Уже на посаді голови Центральної Ради він готує до друку важливі брошури та статті: „Хто такі українці і чого вони хотять?", „Звідки пішло українство", „Вільна Україна", „Україна окремішня".

М. Грушевський формує концепцію Української Академії наук. 6 лютого 1919 р. Київ захопила Червона армія, Гру­шевський перед загрозою арешту їде до Праги, звідки виступає з гострим осудом польської інтервенції на Україну, прагне захистити українські інтереси на Паризькій мирній конференції. Всесвітньовідомий вчений відвідує Женеву, а також Відень, де бере участь у створенні Вільного Ук­раїнського університету. Одержує пропозиції від Оксфорда і Прінстона, веде переговори зі Львівським університетом. Бере активну участь в організації часописів „Europe Orientale", „Борітеся - поборете", „Наш Стяг".

1921 р. виступив з делегацією українських соціалістів-революціонерів у II Інтернаціоналі, але 1922 р. здав де­легатський мандат з огляду на принципові розходження. Видає „Історію України" (німецькою мовою), „Початки гро­мадянства", „Початки соціального руху на Україні", „З історії релігійної думки на Україні", чотири томи „Історії української літератури". Працює над багатотомною „Всесвітньою історією", видає книгу „Генетична соціологія".

У грудні 1923 р. видатного українського історика обирають академіком АН УРСР, за ним резервується кафедра української історії. Вчений одержує запевнення, що матиме на Україні всі можливості для продовження фундаментальної наукової роботи. У березні 1924 р. родина Грушевських повертається на Україну. Але вже з 1925 р. розпочався натиск на Грушевського, який пізніше перейшов у відкриту атаку радянських чиновників на історика та його школу.

Черговий київський період діяльності М. Грушевського характеризувався активною науково-організаційною і творчою працею: він очолює історичну секцію ВУАН, відновлює журнал „Україна", створює численні наукові комісії в Академії, очолює кафедру історії України і започатковує цілу низку серійних наукових публікацій в рамках ВУАН.

Від часу повернення на Україну і впродовж десяти років він перебував під постійним наглядом ГНУ-НКВС. Ретельно про М. Грушевського доповідав в ЦК КП(б)У голова ГПУ УРСР В. Балицький. Напередодні 60-річчя М. Грушевського, 10 вересня заступник голови ГПУ УРСР К. Карлсон робить письмову нагінку на київських чекістів за несвоєчасне інформування та незадовільну підготовку до ювілею академіка, а вже 13 вересня Київський окружний відділ ГПУ хвалиться, що має біля М. Грушевського свою надійну людину.

Ювілей М. Грушевського в Києві 1926 р. перетворився в спонтанну маніфестацію української науки та культури. Не випадково 7 жовтня 1926 р. Київський окружний відділ ГПУ у своєму зверненні підкреслював, що М. Грушевський „пе­реграв" не тільки владу, а й тих своїх противників, які активно протидіяли організації ювілею.

Його не відпускають до Норвегії на IV Міжнародний Конгрес істориків 1928 р., хоча він включений до складу радянської делегації. В документах за травень-червень 1934 р. є повідомлення про заборону наукового відрядження до Ленінграда, бо Грушевський нібито збирається втекти у Фінляндію.

В 1929-1930 рр. з'являються нові доноси про його ке­рівництво якоюсь підпільною організацією. Йдуть арешти української інтелігенції, оточення ВУАН та вчорашніх со­ратників М. Грушевського. У лютому 1931 р. з'являється перший узагальнюючий документ начальників секретно-оперативних відділів І. Леплевського та Г. Люшкова, в якому констатується „наявність найбільшої контрреволюційної української організації на чолі з М. Грушевським".

23 березня 1931 р. М. Грушевського арештовують у Москві і переводять у Харківську тюрму. На допиті 15.04.1931 р. М. Грушевський спростував версію про наявність українського націоналістичного центру.

Арешт та вигнання М. Грушевського з України 1931 р. негативно позначився на долі його молодшого брата Олек­сандра. Ліквідуються всі серійні видання М. Грушевського. Після арешту і допитів М. Грушевського депортують до Москви, де він проживає під постійним наглядом НКВС. Від нього вимагають декларації на користь радянської влади, але він відмовляється. Беручи до уваги світову велич цієї людини, Ягода і Каганович вирішили тишком-нишком вкоротити йому віку. 5 серпня 1933 р. НКВС припинив справу М. Грушевського у зв'язку з його смертю. Канцеляристи НКВС явно поспішили, і якраз у цьому криється ще не з'ясована загадковість обставин смерті М. Грушевського, бо насправді він помер 25 листопада 1934 р. У некролозі офіційно повідомлено, що смерть настала „після важкої хвороби". Перебіг подій підозрілий. В Кис­ловодську у Грушевського з'явився фурункул на шиї, під час операції він помер. Хірургічну операцію провів головний лікар місцевої лікарні Хургін, який не був хірургом.

Ніхто з українських вчених не дорівнював Михайлові Грушевському числом своїх публікацій (майже 1800, у тому числі 180 книжок). Навряд чи багато є вчених у світі, що могли б з ним рівнятися.

Грушевський Михайло // Геник С. 150 великих українців. - Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2001. - С. 60-63.

Оновлено 13-10-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка