Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Лауреати Національної премії України ім. Т. Шевченка - наші краяни - 2008 р.



 
Віра Вовк (Віра Селянська) — українська письменниця в еміграції, вчений-літературознавець, перекладач. Народилася 2 січня 1921 року у Бориславі на Львівщині, а виросла на мальовничій Косівщині в селищі Кутах, де її батько працював лікарем. Дідусь її теж був недалеко — служив священиком у Тюдові. Прізвище він мав грізне — Вовк, скоріш за все козацького походження. Але коли він приймав сан (висвячувався на священика), то змінив прізвище на „Селянський”, бо для гуцулів (та й не тільки) вовк — тварина хижа, ворожа, то щоб не відлякувати їх від церкви, змінив прізвище на більш лагідне — „Селянський”. Бо сам він, незважаючи на таке грізне прізвище, був людиною напрочуд доброю та чуйною.
     Про свого дідуся Віра Вовк в автобіографічній повісті „Дервіші і духи” згадує з особливою теплотою, ніжністю та повагою. Вона про діда пише: „Дід походив з багатої селянської родини з Вовчинця коло Станіславова. Ще молодим богословом вподобав собі русяву довгокосу шляхтяночку. Вони подружилися і прожили щасливо; вродилося їм щось із чотирнадцять дітей, а з цього половина ще живе, але розсіяна по всьому світові. Дід сповідав і причащав гуцулів, плекав троянди і писав книги, які через обі війни порозтрачувалися на мій превеликий жаль...
     ...В Тюдові коло Кут жила батькова мати, моя друга бабуля. Її дерев'яний стилевий дім стояв серед тої гори, яку полощуть три потоки. В долині в'ється ще й досі Черемош, як зелена гадюка. Довкола бабусиного дому жили, як бур'ян на волі, запахущі квіти всіляких родів, а по ґанку пнулася шипшина. Ґанок пахнув живицею, аж нас у носі свербіло. Не кожна дитина має таке велике щастя гуляти собі в бабусинім домі недалеко від Облазу, де Арідник курить вечорами люльку, качається на Перцевім полі...”
     В Кутах Віра Селянська ходила до польської школи, бо української на той час не було. Після закінчення школи рік навчалась у Львові (в гімназії „Рідна школа”), а згодом виїхала до Німеччини, де батько її працював лікарем у Дрездені. Тут він під час безглуздого, варварського бомбардування міста американцями і загинув у кінці другої світової війни, а Віра з мамою поїхали на південь до Тюбінгена, де Віра навчалась в університеті. Жили вони дуже бідно, і тому в 1949 році в пошуках кращої долі виїхали до Бразилії. Сюди Віра привезла свою докторську дисертацію й успішно захистилася в університеті Ріо-де-Жанейро. Відтоді і працює вона тут професором, викладачем німецької літератури.
     Та германістикою коло інтересів Віри не обмежувалося. Вона пише власні художні твори. Перша її книга „Юність” вийшла друком ще в 1948 році, а в 1954 році побачила світ друга її книга — збірка „Зоря провідна”. Наступні книжки письменниці — „Елегії” (1956), „Чорні акації” (1961), „Любовні листи княжни Вероніки до кардинала Джовані Батисти”.
     Віра Вовк багато перекладає португальською класиків української літератури — В.Стефаника та М. Коцюбинського, а також різних німецьких авторів. Водночас пише чимало і своїх власних художніх творів — поезій, оповідань, книжок — „Вінок троїстий” (1991), „Жіночі маски” (1993), у яких виразно звучать гуцульські мотиви, відчувається туга письменниці за рідним краєм.
     У списку талановитих перекладів Віри Вовк „Байки” Григорія Сковороди, „Камінний господар” Лесі Українки, „Камінний хрест” Василя Стефаника, „Тіні забутих предків” Михайла Коцюбинського, „Маруся” Марка Вовчка та ін.
     В останні роки переклала чимало творів шестидесятників Івана Драча, Василя Голобородька, Миколи Вороб'йова та ін. Мріяла Віра Вовк перекласти і твори П. Тичини, які вона дуже любила, але свого задуму не здійснила через те, що у португальській мові нелегко знайти такі лексичні засоби, щоб повноцінно відтворити ритміку тичинівського вірша.
     З настанням незалежності Віра Вовк — частий гість в Україні й зокрема — на Косівщині.
    
     Віра Вовк // Крет Н. Гуцульщина літературна. – Косів : Писаний Камінь, 2002. – С. 279-281.


Аналітичний бібліографічний опис статей з вітчизняних періодичиних видань




Оновлено 13-11-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка