Актриса високої шляхетності : автобіогр. мозаїка
ББК 85.33(4УКР)
УДК 792(477) А-43
Актриса високої шляхетності : автобіогр. мозаїка / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка, Від. л-ри з мистец. ; [упоряд. : Г. І. Пристай, М. В. Дем'янів, С. В. Джоголик; комп. дизайн Н. М. Чабан; відп. за вип. Л. В. Бабій]. – Івано-Франківськ, 2013. – 60 с.
Автобіографічна мозаїка „Актриса високої шляхетності” розкриває багатобарвні миттєвості життя народної артистки України, професора, завідувача кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника – Христини Фіцалович.
Видання містить:
• повний зміст газетних і журнальних статей, перелік книжкових видань про актрису з фондів ОУНБ ім. І. Франка;
• світлини та інформацію із сайту бібліотеки про Христину Фіцалович.
Мета таких видань – ознайомлювати читачів зі своїми сучасниками, які можуть слугувати взірцем самовідданої праці та успішності.
Адресується шанувальникам театрального мистецтва, дослідникам-музикознавцям, працівникам закладів культури та мистецтв, студентам музичних вузів, так як містить матеріали про творчу індивідуальність Христини Фіцалович.
Пропозиції та замовлення просимо надсилати на адресу:
м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 22,
обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка,
відділ літератури з мистецтва, тел. 75-01-32
E-mail: libifua@gmail.com
Упорядники: Пристай Г.І. – завідувач відділу літератури з
мистецтва ОУНБ ім. І. Франка
Дем’янів М.В. – головний бібліотекар
ОУНБ ім. І. Франка
Джоголик С.В. – бібліотекар ОУНБ ім. І. Франка
Комп’ютерний дизайн: Чабан Н.М. – бібліотекар ОУНБ ім. І. Франка
Відповідальна за випуск: Бабій Л.В. – директор ОУНБ ім. І. Франка
Тираж 25 пр.
Народжена для сцени…
Існує неспростовна прикмета у кожного великого таланту: потужне силове поле духовності, краси, що формується творчістю митця, та самою особистістю. Коли подумки або вголос вимовляєш це ім’я, пульсування силового поля відчуваєш неодмінно.
Саме такою людиною є Христина Павлівна Фіцалович – народна артистка України, професор, завідувач кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, яка цьогоріч відзначає свій ювілей.
Талановита актриса володіє голосом, як справжній інструменталіст-віртуоз, обарвлюючи кожний звук теплом своєї душі. Тому її спів нікого не залишає байдужим, щоб вона не співала – чи то арію, романс чи пісню.
Її вирізняють краса співочого звучання, неповторне поєднання тембрів, то сріблясто-дзвінких, кришталево чистих, то соковитих, то ніби відлитих із металу, то вражаючих глибиною оксамитових тонів.
Театр – це собор, храм, у якому вона щоденно молилась. Її обрав Бог, подарував голос, і вже через це ані увійти в ці двері, ані вийти з них непомітно, не торкнувшись сердець глядачів, вона не мала права.
Завдяки унікальному таланту й особливим рисам характеру Христина Павлівна стала чудовим педагогом. Набуті знання, досвід, майстерність вона передає талановитій молоді. Терпляче, з любов’ю виховує учнів, прищеплює їм високі моральні ідеали і не тільки вчить професії, – вона запалює іскри натхнення в душах молодих виконавців, засіває їм прагнення завжди йти вперед до найвищих мистецьких вершин. Численні її учні гідно прийняли мистецьку естафету з рук славетної співачки, щоб з гордістю нести її в ХХІ столітті.
У самобутньому акторському мистецтві Христини Фіцалович панують імпровізаційність та інтуїція, завдяки яким вона уміє не тільки підготувати достойних професіоналів, а й у процесі навчання може розкрити артистичну індивідуальність кожного студента.
––––– Про актрису та її творчість у книжкових виданнях з фондів Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка–––––
Качкан В. Музика кленового падолисту / В. Качкан // Дивосвіти. – К. : Молодь, 1986. – С. 227.
Качкан В. Сценічне море – її життя / В. Качкан // Віщі знаки думки, серця і руки : антол. укр. автографа; НАН України, ЛННБ ім. В. Стефаника та ін. – Л. ; Івано-Франківськ ; Коломия : Вік, 2010-2012. – С. 666 : іл.
Качкан В. Сценічне море її життя / В. Качкан // Постаті: Студії. Есеї. Сильвети. Рефлексії : в 2 т. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2012. – Т. 2. – С. 391-396.
Культурно-мистецька панорама Івано-Франківська: 350-річчю надання місту маґдебурзького права : моногр. / Г. Карась, В. Дутчак, І. Монолатій, І. Дундяк та ін. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2012. – 180 с.
Стринаглюк М. Неповторна Христина Фіцалович // Без пісень нема життя / упоряд. В. Дутчак, Г. Карась. – Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. – С. 51-57.
––––– Про актрису та її творчість у книжкових виданнях з фондів Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка–––––
Театр на Івано-Франківщині: історія, сьогодення, постаті : бібліограф. покажч. / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка, від. л-ри з мистец. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 17.
Фіцалович Христина Павлівна // Івано-Франківськ : енцикл. словник / авт.-упоряд Г. Карась, Р. Діда, М. Головатий, Б. Гаврилів. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2010. – С. 444.
Фіцалович Христина Павлівна // Календар знаменних і пам’ятних дат на 2013 рік / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка; [уклад. І. Бурда; відп. за вип. Л. Бабій ]. – Івано-Франківськ, 2012. – С. 51-52.
Фіцалович Христина Павлівна // Мистецтво України : енцикл. довід. / упоряд. А. Кудрицький, М. Лабінський – К. : УЕ, 1997. – С. 606.
––––– Про актрису та її творчість у книжкових виданнях з фондів Івано-Франківської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка–––––
Фіцалович Христина Павлівна // Митці України : енцикл. довід. / упоряд. М. Лабінський, В. Мурза. – К. : УЕ, 1992. – С. 604 : іл.
Фіцалович Христина Павлівна // На кону вічності / М. Ігнатюк, М. Сулятицький – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2005. – С. 210.
Христина Фіцалович: життя, присвячене мистецтву : пам’ятка користувачу / упоряд. Г. Пристай, Ю. Мариняк. – Івано-Франківськ : ОУНБ ім. І. Франка, 2009. – 12 с
Христина Фіцалович: „У ролях моя біографія…” / авт.-упоряд. В. Дутчак. – Івано-Франківськ : видавець І. Третяк, 2008. – 176 с. : іл.
СПАСИБІ СКАЖУ,
ДОЛЕ!
–––––На сторінках преси–––––
Так мовить народна артистка України Христина Павлівна Фіцалович в своєму одкровенні землякам-калушанам. У цьому словосполученні – радше віра, надія, любов, яка живе в чутливому серці актриси. Віра в нашу кращу будучність...
Життя артиста триває доти, доки він живе з народом, пе-реймається його клопотами, його справами. Христина Фіцалович саме така. Вона пам'ятає материнську і батьківську науку глибоких чеснот, правди і добра, й стверджує цю науку на сцені, в житті. Багато років віддала Івано-Франківському музично-драматичному театру ім. І. Франка, а зараз вона з успіхом грає провідні ролі в обласному театрі фольклору, народних свят та видовищ. Різнопланова розмова з X. Фіцалович вийшла щирою, без найменшої фальші, бо важко відділити сцену від життя.
– І все ж хвилююся, „коли йду на чергову зустріч із калушанами, бо завжди побачать мене друзі, однокласники, сусіди, рідні, знайомі. І завжди хочеться виглядати в найкращій формі. Бо ти ніби проходиш великий іспит. Я тут, в Калуші, закінчила середню школу № 1. Звідси вже пішли мої шляхи-дороги в мистецтво. З гастролями побувала чи не в кожному далекому і близькому куточку України і Союзу. А найсвіжіші спогади про поїздку в Канаду, де я також представляла наше українське мистецтво.
– До речі, хочу Вас приємно здивувати Христино Павлівно, що це інтерв'ю Ви даєте для народної і незалежної преси...
„Так! О, Боже, це ж так цікаво – без цензури, без втручання. Ви незалежні?”
– Так, як і артисти лише залежні від загалу, народу. А тепер уявіть, що серед багаторічних Ваших шанувальників, об'єктивних рецензентів, п. Христино і газета „Дзвони Підгір'я”, а разом з нею понад 10 тисяч читачів, то варто згадати, коли здружилися всерйоз з музами?
– Почала в далекому 1963. Спочатку випали ролі у виставах вокального плану...
Кажуть (усміхається), що я артистка з такими даними. Виконувала ролі в оперетах, зокрема, українській класиці. Хоча там є і вокал, і хореографія, і драматургія. І тому акторові треба бути професійно „всеїдним”. Пригадую свою Оксану в „Гайдамаках”. Та все-таки, даруйте за нескромність, мій творчий злет – це Роксолана. Чому саме?
Мабуть, впало це щастя на пласт такої душі (це 1972 рік).
– Тоді цей пласт не кожному відкривався. Тема національного
відродження була ще закрита. Знаєте ж грали українську класику, але так пригладжуючи, а колядки боронь боже. Це був страшний час. А в Роксолані мене потрясла драматургія Любові Забашти. Між іншим, цілі сцени вдало дописав народний артист України Віталій Смоляк. Роксолана (Настя Лісовська) – це історична постать, патріотка своєї землі. І мені, граючи у виставі, хотілося чимось допомогти знедоленій Україні. До цього часу, певно, глядачі пам'ятають мене. Близько 300 разів виходила на сцену в ролі Роксолани.
– Ну, а кожен з нас, глядачів, дивиться на артиста як на просвітителя...
– Звичайно. І в цьому я вас підтримую. Мені жаль тих акторів, які чекають тільки зарплати, не проявляючи інтересу до того, як боротися з різними недоліками нашої системи саме зі сцени. Ні, не поважаю таких інертних.
Коли не зайнята у виставах, то готую концерти. От і з літературно-музичною композицією „Наша дума, наша пісня...” виступала у Канаді. Зараз готую програму „Моя Україна”. Я собі вибираю те, що до душі. Недавно із задоволенням взяла участь у програмі, присвяченій митрополиту А. Шептицькому.
Час такий, розумієте, що нове життя ніби наступило, а воно просить нового слова. А візьміть твір „Іконостас України”, з яким виступав наш театр і в Калуші. Нема тут чистої драматургії але яке історичне, саме просвітительське мистецтво. Це про минуле і майбутнє України. Встаємо з колін. А треба піднятися на весь зріст і гордо дивитися!
Виграє вистава правда й тим, що в ній бере участь священик греко-католицької церкви о. Василь. І нам, артистам, запам’ятовується природній його дар доносити маленькі, дорожчі від золотих, крупинки духовності. Таке партнерство лише на користь справі.
Але ж, окрім вчителів у школі, а відтак у театрі, були й залишаються батьки. Що передали вони вам?
Найперше велику любов. Пригадую свого тата, його слова: „Хочеш, доню, бути щасливою, – роби щасливими людей”. І зараз слова ніби відлунюють в моїй душі. Тепер я про це дітям своїм говорю.
– Загалом, в нашій бесіді, Ви кілька разів з теплотою згадували Канаду, українців діаспори...
– Люди за океаном марять суверенною Україною. Багато розпитують і готові допомагати нам в усьому. Українці Канади – високоосвічені люди, і такими їх зробило цивілізоване життя, старання, єдність. Нам є чому у них повчитися. Нам потрібно простягати руки один одному, єднатися з українцями всього світу. Нам потрібне найважливіше усвідомлення: ми українці – всі християни – і потрібне єднання! За це я молюся і благаю Бога.
Козак Б. Спасибі скажу, доле! / Б. Козак // Дзвони Підгір’я. – 1991. – 2 січ. (№ 1). – С. 4.
ХРИСТИНА ФІЦАЛОВИЧ: півжиття на сцені
Ми сиділи в затишній кімнаті, роздивлялися листівки, публікації газет та журналів і згадували...
Згадували минуле, ніби гортали сторінки пам'яті, точніше було б сказати, сторінки душі народної артистки України.
... Скільки жіночих доль пережила за роки роботи в театрі, скільки привабливих, зворушливих і щирих образів створила! Кількість їх сягає ста – великих і малих, яскраво виписаних і ескізних. Христина Павлівна грала в п'єсах Гоголя, Шевченка, Котляревського, Старицького, Франка, Карпенка-Карого, Коломийця, Зарудного...
Її амплуа різнобарвне: від музичного, характерного для неї, до героїко-романтичного.
Актриса захоплює глядачів авторською індивідуальністю, різносторонніми гранями таланту.
Фіцалович вперше вийшла на сцену саме в Івано-Франківському театрі, тут зросла і, вихована В. Смоляком, стала справжньою актрисою.
Гарна, розумна, з прекрасним голосом, живим темпераментом, сумлінна й дивовижно працьовита, актриса грає майже в кожній виставі. На гастролях – щодня, без вихідних, по сорок вистав на місяць! Роксолана, Любаша („Севастопольський вальс”), Марічка („Чаклунка Синього Виру”), Марічка („Змова” за оповіданнями Черемшини), Божена в „Бравому солдаті Швейку”, панночка в „Майській ночі”, Циганка Аза, Христина в „Незабутньому”, Розалінда в „Летючій миші”...
„Стержневим спектаклем гастролей театру, безперечно, була драматична поема Л. Забашти „Роксолана”, головну роль в якій виконує Христина Фіцалович.
На початку вистави вона весела і безжурна, в стані полонянки – розгублена і пригноблена горем... Але минув час, Настя-Роксолана – мати двох дітей, жінка чарівної краси, розумна, вольова. Переміна вражає: куди ділась юна, трепетна і горда Настя? Перед нами володарка, і лише у зустрічі зі своїм коханим ми бачимо, що Роксолана – колишня Настя...”
„Прикарпатська правда”, Марія Вишневська.
„... Великі акторські можливості розкриває заслужена артистка УРСР X. Фіцалович, яка виконує роль невістки Марічки. На цьому образі не лежить таке велике сюжетне навантаження, як на
–––––На сторінках преси–––––
попередньому, але поява Марічки на сцені відразу вносить новий настрій, будить думку, породжує тривогу.
Актриса з прекрасними зовнішніми даними приваблює також мистецтвом, вона добре відчуває загальний стиль вистави, її ритм, тому кожний порух, погляд не випадкові, а осмислені, вмотивовані”.
Газета „Вільна Україна”,
Л. Міщенко
„... Гарне враження залишила виконавиця ролі Марти Ольшевської заслужена артистка УРСР X. Фіцалович. У Марти ніжні почуття до композитора зародились давно: але усвідомлення значення, яке вона могла б мати в його житті, підтримуючи морально на тер¬нистому шляху нерівних змагань, прийшло надто пізно. Гордість не дозволила Денисові Січинському прийняти від Марти руку допомоги. Еволюція образу, психологічні відтінки розкриті Христиною Фіцалович з благородною простотою”.
Христина Павлівна радує глядачів піснями. В її співі щасливо „накладається” на традиційно народну поліфонічність власна, індивідуальна манера виконання того чи іншого твору.
„Христина Фіцалович уперше розкрила своє обдарування в театрі саме в „музичних” ролях – Глорії у виставі „Цирк засвічує вогні”, Чаніти в опері „Поцілунок Чаніти”, Любаші у „Севастопольському вальсі”, Клементини в музичній комедії І. Дунаєвського „Вільний вітер”, Одарки у виставі-опері С. Гулак-Артемовського „Запорожець за Дунаєм”, Розалінди в опереті Й. Штрауса „Летюча миша”. Вони приносять радісне відкриття, приємну несподіванку, хороші враження”.
Книга „Диво-світи”, Володимир Качкана, „З України прилетіли наша пісня і слово до Торонто! Христина Фіцалович, народна артистка України дала свій вечір мистецького слова і пісні під назвою „Наша дума, наша пісня”. Влаштували його Мистецька Рада Конгресу Українців Канади та Об'єднання українських письменників „Слово” в Торонто. Нам, торонтянцям, зробила пані Христина милу несподіванку надзвичайно вміло скомпонованим монтажем уривків з поем Т. І Шевченка, створюючи одну мистецьку цілість, яку слухачі сприймали з хвилюванням, майже без віддиху.
Мистецьке слово Христини Фіцалович слухач переживає разом з нею. Подане виразно з характером і змістом, воно помагає ще ближче зрозуміти Т. Шевченка.
Голос артистки дуже приємний, теплий, камерний, зі словом насичений змістом, що зворушує слухача. І в пісні, і в романсах вона доказала, що її „форте” є слово.
Не диво, що Христину Фіцалович нагородили титулом „заслуженої”, а потім „народної” артистки України.
З вдоволенням мистецького переживання бажаємо Христині Фіцалович дальших успіхів в Україні”.
Газета „Наша мета”, Торонто, О. Бризгун-Соколик.
Нині Христина Павлівна переживає нову творчу пору. До неї прийшли зрілість думки і досвід – акторський, творчий, життєвий.
Народна артистка X. Фіцалович чудово розуміє, що нині глядач сприймає тільки ту роль в якій закладено глибокий психологічний світ. То її ролі, у них вона як акторка має хоча б частково розкрити те, чим справді багатий герой. Інакше роль прозвучить фальшиво, буде підробкою правди, правдоподібністю – і тільки. Одного перевтілення на сцені мало, треба „прожити” на ній певний час.
Усі барви свого таланту артистка, співачка, педагог відкриває в роботі зі студентами музичного факультету Прикарпатського університету. „Я завжди навчаю своїх студентів, – каже пані Христина, – на зразках класики. Хочу, зрештою, прагну виховати їх на класичній спадщині. Хтось із великих сказав, повторивши народну мудрість, що брудною водою ні спраги не вгамуєш, ні рани непромиєш. Так і в мистецтві треба завжди прагнути до першоджерельної чистоти”.
Христино Павлівно, до Вас звертаються Ваші учні, друзі, знайомі. Живіть довго і щасливо. Радуйте світ хвилюючими образами героїв вистав і трепетними піснями.
Антоняк Л. Христина Фіцалович: півжиття на сцені / Л. Антоняк // Західний кур’єр. – 1993. – 29 трав. (№19). – С. 8.
–––––На сторінках преси–––––
НЕПОВТОРНА : НАРИС
На землі все неповторне і єдине навіть у циклічній повторюваності своїй. То що вже казати про людину – витвір унікальний, вінцевий, у який закладено могутній код самовдосконалення, пошуку істини, руху свідомості й невтолену спрагу безсмертя. Кожен з нас живе один-єдиний раз і живе для того, щоб забезпечити по собі пам'ять серед тих, хто залишається на цій землі, а залишається по нас лише воістину неповторне й справжнє. Ти просто не маєш права бути „енним примірником” чийогось буття, „дублікатом” у роботі, в материнстві, в любові й вірності, в думках і вчинках.
І щасливі ті люди, які неповторні не лише у великому, а в усьому, що творить клімат нашого життя.
Образ чарівної і милої талановитої артистки драмтеатру Христини Фіцалович якось майже осібно бринить на видноколі розвихрених 60-70-х років.
Завдяки могутньому випроміненню душі, небуденному хистові, цільності характеру, наполегливій праці вона зуміла вимостити власну дорогу в мистецтво, збудувати свій окремішний неповторний творчий світ, зігрітий чисто жіночим теплом, напоєний суто жіночою ніжністю.
Де ж знайшла себе Христина Фіцалович, якими рисами впишеться у вічний портрет свого мистецького покоління, а відтак – у наше життя?
Спершу була пісня. Христя змалечку співала, виступала на шкільній сцені. Згодом – на обласних, республіканських оглядах художньої самодіяльності. Після закінчення Івано-Франківського музичного училища імені Дениса Січинського отримала призначення до обласної філармонії. А коли запропонували перейти до музично-драматичного театру імені Івана Франка, довго все-таки вагалася. Їй сказали, що театрові потрібна вокалістка і що саме там вона зможе поєднати спів і сценічну гру...
У театр вона прийшла в двадцять чотири роки. Це вік, коли розумієш життєвість ролі, можеш щось бентежне передати людям. Од¬разу помітила, що ні прочитані книжки, ні спілкування з багатьма різними людьми не можуть замінити того, що запало в душу з дитинства. Народилася вона в Калуші в робітничій сім'ї. З дитячої пори батьки прищеплювали їй любов до народного мистецтва і особливо до пісні.
Очевидно, тут важливим було й те, що вона дуже вразливо сприймала довколишній світ. А про те, що надто хвилювало, навіть вірші почала писати.
Згодом зрозуміла, що артист без фантазії – просто безініціативний чесний виконавець. У них було хвилююче горіння молодості, неабиякий слід від власних вражень, переживань, а звідси – палке бажання сказати людям зі сцени щось по-своєму, саме так, як це вона бачила, розуміла, осмислювала, оцінювала. І ще одне дуже важливо для артиста: не втрачати здатності дивуватися, захоплюватись.
Вона не закінчувала спеціального театрального закладу і тому, коли стала драматичною артисткою, повинна була багато вчитися. Її найпершими вчителями були Станіславський, Немирович-Данченко, інші провідні режисери й актори, праці та книги яких намагалась гли-боко осягнути. А ще актор повинен бути дуже спостережливим, добре розуміти людей, знати життя. Ну от хоч би такий приклад.
На сцені нерідко помирають рідні, близькі люди. І, як правило, артисти, намагаючись найпереконливіше зіграти роль, здебільшого падають, розчулені, або плачуть, ридають чи й голосять. Ніби й відтворюють правду життя. А воно, бачите, не завжди так. От, пам'ятає, помирав на очах її рідний батько. Якась тоді була страшна тиша і пауза, ніхто нічого ні до кого не говорив, ніхто не кричав, не голосив. Тільки згодом підійшла до неї мама й проказала: „Христю, в нас уже немає тата...” – і впала батькові на груди, почала цілувати йому руки.
Пізніше вона собі подумала, що так воно і є насправді.
З учителів пам'ятатиме народного артиста України Смоляка. З Віталієм Єлисейовичем зустрічалась майже в кожній роботі. Це був великий режисер, він яскраво бачив кожен образ – чоловічий, жіночий, міг націлити актора на нього, міг вдало віднайти характер героя, „прочитати” його, а вже згодом і відтворити цей образ. І в той же час свою режисерську ідею, свій задум доносив до актора тактовно, щоб той міг максимально проявити свій стиль.
А Божена Андріївна Антоневич, учениця славнозвісної Соломії Крушельницької, – то її перша навчителька з вокалу. Вона вміє за-чепити ті струни душі, на яких, власне, тримається невгасима любов до рідної народної пісні. Вона всіх привчала думати над пісенними образами, уявляти їх. Так з педагогічним талантом Божени Андріївни Христина входила у світ народного мелосу...
Власне, до театру Христину Фіцалович запросили як вокалістку. 1963 року театр взявся за постановку оперети „Севастопольський вальс” і необхідна була виконавиця ролі Любочки. Оскільки вдалої кандидатури на цю вокальну роль не було, режисер Олександр Гречух ризикнув доручити роль здібній співачці філармонії Христині Фіцалович.
Молода артистка приваблювала своєю природністю. Сотні тодішніх дівчат – простодушно веселих, сповнених життєвої енергії, гідності, – вгадувались у цій дівчині, що довірливо всміхалася. І ще одну рису своїх юних сучасниць відтворила артистка – ту, яка повною мірою була притаманна їй самій – інтелігентність.
Потім Христина Фіцалович зіграє ще кілька ролей такого типу – Глорії у виставі „Цирк засвічує вогні”, Чаніти в опереті „Поцілунок Чаніти”. Інги у виставі „Інга повинна жити”... їм властива тонка одухотвореність внутрішнього образу, висока культура почуттів, благородство думок, вчинків.
Цікаво, що актриса активно використовувала для створення характерів своїх героїнь всі апробовані виражальні засоби жанру. Про¬фесіонально виконувала віртуозно поставлені каскадні сцени, заворожувала пластичними ритмами різноманітних танців, задушевно співала лірично-проникливі, пронизані ніжністю трепетні арії. Умовності жанру оперети не заважали артистці психологічно достовірно розкривати образи її героїнь. Вона першою в театрі виконала роль Одарки в опері Гулака-Артемовського „Запорожець за Дунаєм”.
Напевно, ні одна роль не лягала настільки точно на характер актриси, як Роксолана з однойменної вистави Любові Забашти.
Роксолана – селянська дівчина, досить освічена на той час. Одні автори виписали її дуже вродливою, з уяви інших уродженка містечка Рогатина, молоденька попівна Настя Лісовська постає невеличкою рудуватою й зовсім непоказною дівчиною. А артистка Христина Фіцалович вималювала собі Роксолану як жінку предивної вроди, багатої душі й незвичайного розуму. Це сильна, незалежна натура. Та волею долі вона потрапляє в полон.
Згодом над нею звершиться ще одна наруга – вона стане дружиною турецького султана, народить сина, якого виховуватиме в ненависті до насильства, а вже потім спробує разом з ним занести ніж
над чоловіковою головою...
Щоб у Роксолану-галичанку повірив глядач, треба було створити до найменших деталей живий образ, а для цього – освоїти епоху: перечитати гори різних історичних матеріалів, досліджень, ознайомитися з різноманітними екскурсами в минуле та всілякими припущеннями щодо цієї постаті, поміркувати і над гіпотезами вчених. І аж тоді в Роксолани на сцені з'явиться в очах зблиск розуму, хитрості. Ні, вона не просто стане покірливою, вона готуватиметься до здійснення свого задуму. І цей перехід до оптимізму – життєво виправ¬даний, підготовлений логічно. Йдучи на самопожертву, українська жінка думає про найвище – про свій рідний край, про народ. І Роксолана досягне свого – вона диктуватиме волю великому падишахові, володареві морів, вона, зрештою, зупинить страшні набіги турків на її рідну Україну...
За своє довге сценічне життя народна артистка України Христина Фіцалович – а вона перша в області удостоєна цього високого звання – зіграла понад 100 головних ролей. З народженням кожної ніби народжується нова людина. А це – подія немала. Якщо роль відповідає твоїм психічним і фізичним даним – не треба мудрувати. А якщо цього недостатньо – шукай „свій балет” у ролі: як ступити, який зробити жест, як повести бровою.
Особистість Христини Фіцалович не зникала ні в одній ролі. Кого артистка не грала – перед глядачем завжди була Фіцалович. Тобто істинно глибокий талант митця може зрости і зміцнитися тільки на ґрунті багатства особистості. У чому полягає таке багатство? Важко перерахувати всі пункти – стандартів тут не існує, однак є щось основоположне. Це, безумовно, цікавість і доброта до людей, чесність, прямота і звичайно, натхнення – не тільки в творчості, а й у відносинах з людьми – ці особливо цінив у ній відомий режисер і актор народний артист Віталій Смоляк. Смоляк говорив, що Христина Павлівна вже однією своєю усмішкою навертає його на добрий настрій.
Її духовну присутність у силовому полі театру важко переоцінити. Ідеться не тільки про те, що вона була провідною артисткою театру, щирою порадницею для молодих акторів. Усюди – на засіданнях художньої ради, на виробничих зборах, на репетиціях Христина Павлівна казала те, що думала. Її судження ні для кого не були образливі, бо висловлювала їх у найделікатнішій формі. Душевність, вихованість давали підставу бути максимально об'єктивною. І разом з тим – безвідмовною. Доручають, наприклад, якусь роль, що не дуже й імпонує їй. Але артистка приймає роль, працює і вона стає черговим успіхом. Або, скажімо, в багатьох виставах Христина Павлівна не мала заміни. З тієї простої причини, що її ніким було замінити. І за будь-яких умов вона мусила бути на сцені.
Червень 1974 року. Театр на гастролях у Кишиневі, у Христини Павлівни – державні екзамени на заочному відділенні Івано-Франківського педінституту. І от, відігравши спектакль, вона за ніч приїжджає до Івано-Франківська, здає на „відмінно” іспит і відразу ж їде до Кишинева, бо завтра спектакль з її участю. І треба бути у формі, свіжою, привабливою.
У театрі – черговий аншлаг. Вродливу, азартну циганку Азу безперервно нагороджують оплесками. І треба ж такому трапитись: під час одного з рухів у колінному суставі артистки вискакує меніск – гострий біль пронизує ногу. А вона до кінця грає спектакль, у що згодом лікарі не могли повірити.
Літо. Немилосердна спека. Христина Павлівна з групою артистів їде виступати з концертом перед полонинниками. Зупиняються в гірському селі, щоб напитися води. Заходять у двір, назустріч – господиня. Побачивши Христину Фіцалович, сплеснула руками і крикнула своїм домашнім: „Дивіться, кого ми бачимо! Нарешті!”. Так сказала, ніби артистку тут уже давно чекали. Ось що значить не за указами, а за істинним місцем своїм у суспільстві бути народною.
Згадуючи ці та інші факти з біографії артистки Христини Фіцалович, думаєш, що це, по суті, велике і тонке мистецтво: не загравати, не старатись подобатися, здивувати, здобути лаври, це мистецтво такої невимушеності, такої природності, в якому є глибока продуманість, вивіреність, почуття міри й такту, захопленість і вірність, тобто все те, що необхідне в будь-якій справі.
Деякі актриси пробували грати, „як Фіцалович”. І нічого у них не виходило. Чому? Справа, напевно, в тому, що потрібно жити таким життям, як вона, вміти так, як вона, проникати в глибини характерів своїх героїнь, з такою ж величезною цікавістю і повагою ставитися до них.
Людину, митця, якщо це справжня людина і справжній митець, не можна ніким замінити. І, залишаючи після себе безкінечно багато, щось вона все-таки безповоротно забирає з собою.
Духовні цінності завжди унікальні – великі вони чи малі, й унікальні люди, які їх створюють. І знову думаєш про те, як нерозривно життя Христини Фіцалович переплелося з життям Прикарпатського університету.
Вона закінчила заочне відділення музичного факультету і залишилася вести там, одночасно працюючи в театрі, вокал. Засновником кафедри співів, першим її завідувачем і добрим наставником Христини Павлівни був доцент Василь Омелянович Їжак. Кілька років тому, після смерті Василя Омеляновича, ректор університету академік Віталій Кононенко запропонував очолити кафедру доцентові Христині Фіцалович. Не можна сказати, що погодилася без вагань. На кафедрі ще працюють її викладачі. Зарплати додавалось копійки, а клопотів... Завкафедри – посада адміністративна, обов'язки чітко визначені, і жодним трудовим законодавством не передбачено, що повинна Христина Павлівна, крім добросовісного виконання своїх прямих функцій, бути для колег і мамою, і сестрою, знати про них стільки, скільки може знати тільки близький друг, вміти порозмовляти з розчарованою людиною, щоб вернути їй віру в себе, похвалити чи дорікнути.
Талант переважно багатовимірний. Зі всього видно: тепер талант Христини Павлівни яскраво і повніше, ніж раніше, проявився в роботі саме тут, на кафедрі, саме з цими викладачами, які ставляться до неї по-товариськи невимушено, як до подруги, і в той же час вірять у неї – керівника, людину з досвідом, яка знає і може більше за них. І батьки студентів нерідко радяться з шановною Христиною Павлівною щодо найважливіших життєвих питань. Своєю запальністю, емоційністю вона вдало доповнює поміркованого, спокійного декана факультету професора Михайла Сливоцького.
Здається, Христина Павлівна шукала цю роботу, яка відповідає її характеру, темпераменту, моральним устроям і душевному складові.
Музичний факультет і кафедра співів – постійні учасники творчих звітів, святкових концертів, урочистих академій, ювілейних заходів. Мало підготувати суто музичну програму, потрібно сценарій, режисура – і тут без Христини Павлівни не обійтись. Робить вона це все без пози, без гонору, без претензій, а щиро, самовіддано й закохано. І Христина Павлівна, і її знамениті колеги Михайло Сливоцький, Христина Михайлюк, Юрій Фейда та інші на сцені дуже природні, ненав’язливі, вони і в побуті такі ж: ні сліду винятковості, екзальтованості.
Давно відомо: чим талановитіша людина, тим вона порадніша, скромніша. Це і про її чоловіка – Івана Юліановича Фіцаловича, викладача музичної школи, плодовитого композитора. Разом колись працювали у філармонії, потім – у театрі, і нині разом на концертах: він – керівник оркестру, вона – співачка.
Хмільне весілля травня одійшло.
В світлицях і садах відрожевіло.
Гілки ховають під своє крило
Маленьких яблучок тверде ворсисте тіло.
І я прошу нежданий літній град,
І я молю вітрів і злив громаду
Не доторкатись молодого саду:
Притомства жде притихлий світлий сад.
У голубому піднебессі труться одна об одну крижини хмар. Вони, обласкані літеплом, надкришуються і розчиняються в густій просині. Чистими очима придивляється до землі полудень і наче й не впізнаєш її – вчора ще вилиняло-сиву, загнану в одноманітні кольори, в мінорний присум, а сьогодні – в азартній оргії зелені, в кипінні теплого серпанку, в мелодійному щебетанні птаства...
Таки залітнів світ з усіх чотирьох сторін.
Христина Павлівна підставляє сонцю свої руки, відчуває, як вторгається в її вік ювілейне літо, як сонячний хміль наповнює її єство і як з пліч обтрушуються прожиті роки, обтрушуються все рясніше, аж ген до її принишклого дитинства, до мерехтливої юності, до того пам’ятного червня, коли отримала диплом випускниці музичного училища. Не думала-не гадала тоді, що стане улюбленою для багатьох людей актрисою, що готельні номери Львова і Кишинева, Краснодара і Воркути, Красноярська і Бреста, Новгорода і Новоросійська, де вона жила під час гастролей театру, будуть заповнені квітами, що вона буде першою Роксоланою в Україні і зіграє з успіхом цю роль понад 300 разів, що її Азу театральна критика визнає однією з найкращих, що, зрештою, стане першою на Прикарпатті народною артисткою і першою на музичному факультеті професором.
Христина Павлівна сидить на лавчині під лагідним сонцем щойно народженого літа, тихий вітер не може розгойдати гандрабате гілля дерев, ворушить пасмо її смолянистого волосся на скроні.
Попри неї вулицею Шевченка чимчикують студенти університету, зосереджені й заклопотані екзаменаційною порою. Притишують крок, хочуть зазичити Христині Павлівні дня доброго, та стримуються, бо підсвідомо розуміють, що вона думає про щось своє, важливе... І прошкують собі далі, згадуючи, що дзвінок після її заняття завше здавався передчасним і таким недоречним, як перервана плівка в захопливому кінофільмі.
Вони не знають ціну прощання, її великій гіркоті й шаленій неминучості, знають, що, можливо, в них істинний смак життя.
Нам завжди доводиться прощатися з чимось одним задля зустрічі з іншим. Зрештою, ми прощаємося з собою вчорашніми, аби зустрітися з собою завтрашніми. У тому великий сенс поступу й наближення до суті.
Христина Павлівна Фіцалович міряє себе прощаннями з ролями й студентами. Чого більше в цій розлуці – радості чи смути, важко відповісти. І її героїні, і її вихованці – то її життя. Точніше, її життя помножене на них.
Така вона, нинішня ювілярка. Невтомна, невгамовна, красива, ввічлива, з іскристим усміхом в очах... Взірець рівноваги особистого й суспільного. Не все про неї тут сказано (про її закоханість у поезію, замилування рідною природою, бажання допомогти кожному, хто цього потребує, про її бездонну любов до рідних, про те, що вона неабиякий професор у хатніх справах, усе робить сама, без помічників). Ми лише окреслили портрет знаної, шанованої в нашому краї людини-митця, активіста громадського звучання.
У Святому Письмі сказано: „Твердо стій в заповіті твоїм і перебувай в ньому і зістарся в ділі твоєму”. Здається, кращого побажання й не треба. Хіба що – витримки й терпіння, це так нині потрібно.
Стринаглюк М. Неповторна : нарис / М. Стринаглюк // Галичина. – 1998. – 4 черв. (№ 23). – С. 12.
–––––На сторінках преси–––––
ХРИСТИНА ФІЦАЛОВИЧ:
„Людина все має
спізнати в житті”
Про Христину Павлівну Фіцалович ми писали в одному з перших випусків нашої газети. Минуло майже десять років. Чим сьогодні живе народна артистка України, професор, завідувач кафедри співів і диригування Прикарпатського університету ім. В. Стефаника?
– Христино Павлівно, кожен з нас хоче бути щасливим і разом з тим кожен вкладає у слово „щастя” свій зміст. Що таке щастя для Вас і чим щаслива Ви людина?
– Щастя – суто психологічне відчуття кожної людини, у кожного свій вимір. Моє щастя в тому, що я як жінка збудувала собі нормальну родинну обстановку. Родина віддає мені свою любов, а для жінки це дуже важливо. Я прожила немалий відрізок часу в сім’ї і завжди відчувала родинне тепло, можливо, тому, що мій чоловік – теж творча особистість, я завжди можу розраховувати на його пораду і підтримку.
– Виходить, що на першому місці у вашому житті була і залишається сім’я?
– Власне, сім’я – це і є моє життя. Якби у мене були непорозуміння в сім’ї, я, напевно, не змогла б досягти творчих успіхів. Адже любов – це стрижень усього життя. Любов. яка переповнює твоє серце і душу, обов’язково виливається у твоїй роботі. і ти стаєш гармонійним, з оточуючим світом, природою, людьми. матеріальні блага ніколи не мали для мене великого значення. Передусім – творчість. Кожна людина – творець свого щастя. Банально, але факт.
– Христино Павлівно, яким Ви уявляєте собі ідеал жінки, чоловіка?
– Безумовно, повинні бути притаманні порядність. чесність. Але все це – результат внутрішньої інтелігентності і вихованості. Інтелігентність не завжди визначається здобутою освітою чи суспільним становищем. Вона має бути вродженою. інтелігентна жінка не дозволить собі злості, заздрості, проявів гніву. Така жінка вміє приховувати свої емоції. А це надзвичайно важливо! І це – зовнішній вигляд. Я згідна з твердженням, що негарних жінок не буває – є жінки недоглянуті. Слідкувати за собою потрібно завжди, а от чоловіча зовнішність для мене не має особливого значення, насампе¬ред ціную в чоловіках високий рівень інтелекту.
– В чому знаходите розраду у хвилини смутку?
–––––На сторінках преси–––––
– Знаєте, нещодавно читала інтерв'ю академіка Амосова. Він твердить, що у нього ніколи немає депресивного стану і поганого настрою. Як на мене, то це унікальний випадок. Мені здається, що депресії піддаються всі. Людина все має спізнати у цьому житті. Я намагаюсь проаналізувати події, які спричинили негативні зміни в моєму настрої. Щоб заспокоїтись, подумки рахую до десяти. І, як правило, переконуюсь, що перше рішення, яке приходить на думку, найчастіше виявляється вірним.
– А як Ви відпочиваєте?
– Вдома на самоті за газетами, журналами. Власне, у нічній тиші народжуються нові ідеї, задуми.
– Тобто можна сказати. що натхнення приходить до Вас уночі?
– Саме так. Раніше, коли всі вже лягали спати і наставала абсолютна тиша, я думала над новими ролями, а зараз – над літературно-музичними програмами, академіями, щось пишу, вигадую, експериментую. А ще джерелом натхнення є мої вдячні глядачі і слухачі. Коли виходила в театрі на сцену, перевтілювалася. На мене дивилися сотні очей, і повинна була виправдати сподівання людей. Я віддаю глядачам свою енергію, але ще більшу енергію черпаю із залу. Що б там не казали, найдорожчою нагородою для артиста були і залишатимуться оплески і квіти. І своїм нинішнім колегам говорю, що квіти від студентів – це вияв любові і поваги.
– Як у Вас складаються стосунки з вихованцями?
– По-різному. Мені хочеться, щоб у їхньому житті було більше духовної наповненості. Плеєр – це добре, я теж іноді так слухаю музику, але живу музику ніщо не зможе замінити. Саме тому двічі на рік студенти музичного факультету дають лекції-концерти у мед академії на теми „Українська класична музика”, „Зарубіжна класична музика”, „Сучасний український романс”, „Український класичний романс”. Мені приємно, коли можу дати цінну пораду своїм студентам. Іноді вони довіряють мені найпотаємніше, таке, чого навіть матері не наважаться довірити. І я не маю права зраджувати їхню довіру.
– А якби Ви на якийсь час стали доброю феєю, що б змінили насамперед?
– Ставлення до освіти і культури. Як на мене, у нас нині забагато помпезності, а добре освічених молодих людей не так вже й багато. Мене гнітить, що є люди, які не хочуть позбутися синдрому меншовартості. Ми виховані з усвідомленням того, що держава повинна нам дати: освіту, медичну допомогу, роботу, путівку, стипендію тощо. І ніяк не хочемо перебудувати свою психологію з тим, щоб зрозуміти: тепер твій добробут залежить від тебе. Треба працювати. Треба піднімати культуру. Без цього, я переконана, економіка не підніметься. А нам треба вирватися з того падіння. Я дуже переймаюсь політичним кліматом України. Хочеться щось змінити, але знаєш, що безсилий. Цей перелом тисячоліть дуже важкий, і не лише у нас, а й у всьому світі.
– І все ж нам випало жити саме у цей важкий час. Христино Павлівно, з якими думками сядете за новорічний стіл?
– Щоб всі в родині були здорові. Щоб все гаразд було і в другому домі – на роботі. Щоб зберігся той мікроклімат, який є у нас зараз. І щоб Україна вирвалася з кризи та подолала труднощі. Якщо буде добре Україні, то й кожній родині буде спокійно. Настає нова ера. Як самі покеруємо своїм життям, так і житимемо.
– А що побажаєте „Рідній землі” та її читачам у новому році, новому столітті, новому тисячолітті напередодні 10-ї річниці газети?
– Ваша газета має прекрасну назву. Вона висока, духовна. Все йде від землі. дай, Боже, щоб вона була рідною для всіх нас – від робітника до академіка, щоб новий рік приніс полегкість кожній родині, яка живе на рідній землі.
Шалкітене І. Христина Фіцалович: „Людина все має спізнати в житті” / І. Шалкітене // Рідна земля. – 2001. – 1 січ. (№1). – С. 5.
Мистецький життєпис народної артистки України Х. П. Фіцалович
–––––На сторінках преси–––––
Для шанувальників театрального мистецтва ім'я народної артистки України Христини Павлівни Фіцалович є уособленням яскравого акторського таланту, жіночої привабливості, безмежної душевної доброти, щирості й щедрості. Вона є живим уособленням історії Івано-Франківського обласного українського музично-драматичного театру імені Івана Франка, сцена якого стала для неї першою і єдиною на все життя. В 1963 р. вона вперше ступила на підмостки театру і назавжди пов'язала свою долю з музою театрального мистецтва Мельпоменою. А до цього нинішня професор, завідувачка кафедри диригування і співів Прикарпатського університету ім. Василя Стефаника, провідна артистка обласного театру фольклору, свят і видовищ, режисер і постановник багатьох концертів і літературно-музичних композицій Х. П. Фіцалович закінчила Калуську середню школу №1.
Вперше велику принадність мистецтва відчула, зігравши роль Наталки в п'єсі Котляревського „Наталка Полтавка”.
Після закінчення школи Христина Павлівна вступила до Івано-Франківського музичного училища імені Дениса Січинського. Навчалася у класі Б. А. Антоневич, учениці славнозвісної Соломії Крушельницької. „З педагогічним талантом Божени Андріївни, – як нераз згадує Х. П. Фіцалович, – я входила у світ народного мелосу. Вона вміла торкнутися тих струн душі, на яких, власне, тримається невгасима любов до рідної народної пісні. Вона всіх нас привчала думати над пісенними образами, уявляти їх.
Після училища Христина Павлівна короткий час працювала в обласній філармонії. Тодішній режисер театру Є. А. Гречух запросив її на прослуховування. Вона давно чекала цієї хвилини. Найпершою її роллю стала Глорія у музичній комедії „Цирк засвічує вогні”. Ця роль була буквально відкриттям нового імені в мистецтві. У Львові спектакль пройшов чудово. І коли її публіка бурхливими оплесками викликала на авансцену раз і вдруге – на сцену вийшла з великим букетом квітів її вчителька Божена Андріївна... Її вітань, її щирої радості Х. П. Фіцалович не забуде ніколи. Адже це вона, Божена Андріївна, дала її голосові те , що ювеліри називають оправою.
Коли згодом Христина Павлівна працювала над образом Насіфи, вчительки-казашки з „Острова твоєї мрії”, вона виліплювала його із тих рис, які вона знала і любила в характері своєї вчительки. І дія кожної своєї героїні – чи то Оксани в „Гайдамаках”, чи Любаші у „Севастопольському вальсі”, чи Інги у виставі „Інга повинна жити” – вона шукала прототипів у житті. За перших п'ять років роботи Х. П. Фіцалович зробила чимало: зіграла майже 30 головних та епізодичних ролей, серед яких уже згадані Глорії, Оксани, Любаші, Насіфи. Прекрасно витворені нею героїні Маруся („Дністрові хвилі”), Маруся („Камінна душа”), Емілія („Іспанці”), Чаніта („Поцілунок Чаніти”), Інка („Полярна зірка”), Наталка („Наталка Полтавка”), Аза („Циганка Аза”), Настя („Нєосвячене кохання”), Галина („Ой, не ходи, Грицю”), Наталка („Додому повернулись моряки”).
Схвальні відгуки у пресі свідчили про те, що актриса знайшла своє творче обличчя, свій акторський портрет. Зазначалося, що втілені нею образи дихають в зал людським теплом, вірою в життя.
Зігравши яскраві ролі і здобувши популярність та шану глядачів, вона вже не мислила себе без театру. „Бо мистецтво – це промінь далекої зірки, до якої треба йти ціле життя й ніколи не зупинятися. А коли зупинився, коли вважатимеш, що вже достатньо наблизився до неї, – вона стане ще недосяжнішою” – казала Х. П. Фіцалович в одному із інтерв'ю.
Ось що пише про неї В. А. Качкан у книзі „Дивосвіти” (Київ, 1986): „Справді, Христина Фіцалович уперше розкрила своє обдарування в театрі саме в „музичних” ролях – Глорії у виставі „Цирк засвічує вогні”, Чаніти в опереті „Поцілунок Чаніти”, Любаші у „Севастопольському вальсі”. Та з часом душі стало замало надбаного. Артистка збагнула, здобутих в училищі знань не досить, і вона закінчує музично-педагогічний факультет Івано-Франківського педінституту. Як спраглий мандрівник припадає до джерела, так Христина Фіцалович намагається узяти все найцінніше з багаторічного досвіду своїх старших колег – заслужених артистів республіки О. Затварської, Ю. Шиманського, В. Мельника, К. Сидорчук, артистів І. Білоуса, Т. Перети.
І тому справжній успіх вона мала у виставах, створених на місцевому матеріалі, таких як музична лірика Л. Дмитерка „Гірська балада”, героїко-історична драма за мотивами роману А. Хижняка „Данило Галицький”, драматична повість І. Новака „Денис Січинський”, героїко-романтична драма Г. Хоткевича „Камінна душа”. Саме в цьому спектаклі народився акторський дует X. Фіцалович і Ю. Шиманського, який багато літ приносив справжню мистецьку насолоду любителям театру, зачаровував і щиро радував глядачів глибиною почуттів своїх героїв і художньою правдивістю.
Пригадаймо її сонячну Наталку Полтавку або Катерину з однойменного твору Т. Шевченка чи м'яку, сердечну Аксюту з „Титарівни” Кропивницького. А ось вольові, одержимі образи, сповнені щирої відданості і палкого кохання: Данія із драми Д. Валєєва „Дарую тобі життя”, Василини за твором М. Стельмаха „Зачарований вітряк”.
Скільки жіночих доль „пережила” Христина Павлівна за роки роботи в театрі, скільки привабливих, зворушливих образів створила! Кількість їх сягає ста – великих і малих, яскраво виписаних і ескізних. Скільки ж імен, особистостей і духовних світів, таких відмінних один від одного, таких різних несла вона глядачам.
Її амплуа різнобарвне: від музичного, характерного для неї, до героїко-романтичного. Христина Павлівна захоплювала глядачів акторською індивідуальністю, різноманітними гранями таланту. Полум'я її душі багато років світить, зігріває душу, полонить, будить найкращі й найглибші почуття у тих, хто бачить Х. П. Фіцалович на сцені. Зіграні нею ролі залишаються неперевершеними мистецькими зразками. Це Климентина у музичній комедії „Вільний вітер”, Одарка у виставі-опереті „Запорожець за Дунаєм”, Розалінда в опереті „Летюча миша”, Розіта у виставі „Віва, Куба”, Роз-Марі в однойменній опереті, Панночка у „Майській ночі”, Софія у „Весіллі в Малинівці”, Марічка у „Чаклунці Синього Виру”, Габбі в комедії „Вісім люблячих жінок”, Зізі у виставі М. Кропивницького „Хоч з мосту та й в воду”, Зінька в його ж виставі „Дві сім'ї”, Вожена в „Бравому солдаті Швейку” та „Під каштанами Праги”, Настя в „Жіночому бунті” та ін. Завжди переконлива, природна, вона разом з тим нібито ледь-ледь „недограє”, не розставляє всіх крапок над „і”, залишаючи простір для уяви глядача. її героїні неоднозначні і дещо загадкові, приваблюють духовним багатством. Робота актриси над образом ніколи не закінчується прем'єрою. Від вистави до вистави Х. П. Фіцалович постійно шукає і знаходить нові і свіжі образні барви та відтінки. Вона творчо виконує ролі, винахідливо, тому її героїні змальовані виразно і яскраво. Це Катерина в однойменній виставі (за Левченком), Катерина у „Страшній помсті” (за Гоголем), Варка у „Безталанній” (І. Тобілевича), Анеля у виставі І. Франка „Для домашнього вогнища”, Христя у „Незабутньому” О. Довженка, Катерина Захарівна у „Справі Віктора Руденка” В. Нестайка, Зоя Іванівна у „Шкільній драмі” М. Стельмаха, Маргарита у „Наближенні” Ю. Щербака, Марта в „Інтерв'ю в Буенос-Айресі” Г. Боровика, княгиня Анна в „Данилі Галицькому” А. Хижняка, Марта Ольшевська в „Денисі Січинському” І. Новака, Ольга Хоружинська в „Шрамах на скалі” Р. Іваничука, Дзвінка в „Олексі Довбуші” (за Г. Хоткевичем), мати в „Поеті на Голгофі” В. Шевчука, Мати-Україна в „Гетьмані Дорошенку” Л. Черняхівської-Старицької та ін. Всі вони приносили актрисі й глядачам радісні відкриття, приємні несподіванки, хороші враження...
Христина Павлівна глибоко переконана в тому, що театр повинен дивувати, хвилювати і збагачувати глядача глибокими почуттями, пристрастями, думками. Тому актор, який виходить на сцену, мусить бути людиною емоційно вразливою, духовно щедрою, інтелектуально багатою і надзвичайно вимогливою до своєї творчості. Очевидно, тільки за таких умов можна досягти мистецьких висот.
Окрасою таланту Х. П. Фіцалович є голос, його чарівна сила, амплітуда звучання, яскравий тембр. Ніжне, мелодійне сопрано, яке межує з колоратурним, щоразу звучить свіжо й неповторно, глибоко западає в душу. Тому глядачі чекають зустрічей з її героїнями у виставах і оперетах, концертах та ін.
Витоки мистецького успіху Х. П. Фіцалович – в глибоких пластах української народної культури. Її мистецький світ глибоко закорінений у народну творчість. Але, як пише В. А. Качкан, „це не підробка, не стилізація. Це особлива притаманність єства актриси і співачки. Це світ, в якому вона живе, працює і творить, саме тому так природно і щиро звучать її пісні та вокальні партії, Христина Павлівна радувала і радує глядачів піснями. В її співі щасливо „накладається” на традиційно народну поліфонічність власна, індивідуальна манера виконання того чи іншого твору”.
Зустрічі з актрисою залишають особливе враження ще й тому, що вона намагається заглибитись у внутрішній світ кожної своєї героїні, що й засвідчує прекрасне виконання ролей Роксолани в однойменній виставі Л. Забашти, Марини в постановці В. Нестеренка „Шляхами Кобзаревих дум”, Катерини в „Шляху у безсмертя” (за Шевченком), Марфи в „Голодоморі 1933 року” (за В. Маником), княгині Ольги в „Іконостасі України” В. Вовк, графині Софії в „Митрополиті Шептицькому” М. Дем’янюка та О. Добряка та ін.
Найбільшим сценічним тріумфом X. П. Фіцалович є натхненний, романтичний і водночас цілком овальний, надзвичайно складний та привабливий образ Роксолани. Ось що пише про цю роль В. А. Качкан: „...Роксолана – селянська дівчина, добре освічена на той час. Одні автори виписували її дуже вродливою, з уяви інших – уродженка містечка Рогатина, молоденька попівна Настя Лісовська постає невеличкою, рудуватою й зовсім непоказною дівчиною. А артистка Христина Фіцалович вималювала собі Роксолану як жінку предивної вроди, багатої душі й незвичайного розуму. Це сильна, незалежна натура”.
Роксолана Х. П. Фіцалович переконливо утверджувала на сцені любов до рідної землі, вірність, чистоту кохання, велич жіночого серця. Під час гастролей нашого театру у Львові вдячні глядачі після закінчення вистави, коли артисти виходили на прощальний поклін, підхоплювали на свої руки Роксолану-Фіцалович і проносили її через увесь зал. До речі, підраховано, що Христина Павлівна 300 разів зіграла цю неповторну і незабутню роль. Такого успіху не знала жодна вистава франківців.
Цій ролі Х. П. Фіцалович присвячено багато відгуків і серед них стаття М. Кубика в газеті „Прикарпатська правда” (22 жовтня 1972 р.), яка так і називається „Роксолана”. Ось що він писав: „Артистка Х. Фіцалович у створенні образу Насті-Роксолани дотримується суворої історичної правди. Вірить Фіцалович, що саме такою й була Роксолана – жінка чарівної краси, розумна, вольова. Артистка домоглася великої емоційності образу. В кожній сцені у її обличчі бачиш велику душевну красу, життєву мудрість, правду і оптимізм. Навіть у найскладніших обставинах (мається на увазі сцена Ібрагіма-паші, роль якого виконує артист М. Гурін, і Роксолани) перемагає природний розум героїні. Тут Фіцалович-Роксолана сягає високої сценічної майстерності. Складною, динамічно напруженою є передзаключна сцена зустрічі Роксолани і Степана. Бачимо велику трагедію двох людей. Як багато виражальних засобів доклав І. Білоус, щоб створений ним образ сприймався глядачам не в традиційно побутовому сюжеті, а реалістичним, глибоким , цікавим”.
Зазначу, що про мистецькі доробки Х. П. Фіцалович більше 130 разів писалося в книгах, журналах та газетах. До речі, найбільше про гастролі Івано-Франківського театру писали газети тодішніх союзних республік: Росії, Киргизії, Казахстану, Узбекистану, Таджикістану, Білорусії, Литви, Латвії, Молдавії та ін.
Шляхетна зовнішність X. Фіцалович, сукупність засобів сценічної та музично-вокальної виразності, костюми робили її схожою на героїнь різних епох і часів, відтворюваних нею на сцені.
Гарна, розумна, з прекрасним голосом, живим темпераментом, сумлінна й дивовижно працьовита, актриса грала майже в кожній виставі театру. На гастролях – щодня, без вихідних, по сорок вистав на місяць. Грала без перепочинку, переключаючись з одного матеріалу на інший. І сила її впливу на глядачів була колосальною. Так потужно вона працює й сьогодні. Діє все: ліричне сопрано, інтонація, вміння привернути увагу популярною арією, романтичним сюжетом, народною піснею й своєю досконалою акторською майстерністю.
В 1989 р. з виставою „Шлях у безсмертя”, постановку якої здійснив В. Нестеренко, Х. Фіцалович побувала в Югославії. Там вона виконувала роль Катерини (за Шевченком ).
В 1990 р. з моно-виставою „Наша дума, наша пісня” гастролювала в Канаді. Ось як про це відгукнулась О. Бризгун-Соколик у газеті „Наша мета” (Торонто): „З України прилетіли наша пісня і слово до Торонто! Христина Фіцалович, народна артистка України, дала свій вечір мистецького слова і пісні під назвою „Наша дума, наша пісня”. Влаштували його Мистецька Рада Конгресу Українців Канади та Об'єднання українських письменників „Слово” в Торонто.
Нам, торонтянцям, зробила пані Христина милу несподіванку надзвичайно вміло скомпонованим монтажем уривків з поем Т. Шевченка, створюючи одну мистецьку цілість, яку слухачі сприймали з хвилюванням, майже без віддиху.
Мистецьке слово Христини Фіцалович слухач переживає разом з нею. Подане виразно з характером і змістом, воно помагає це ближче сприйняти Т. Шевченка.
Голос артистки дуже приємний, теплий, камерний, словом, насичений змістом, що зворушує слухача. І в піснях, і в романсах вона доказала, що її „форте” є слово.
Не дивно, що Христину Фіцалович нагородили титулами „заслуженої”, а потім – „народної” артистки України.
З вдоволенням мистецького переживання бажаємо Христині Фіцалович дальших успіхів в Україні.
Ці слова стали новим поштовхом до творчої праці. Х. П. Фіцалович прекрасно зіграла роль княгині Ольги у виставі „Іконостас України”, яка створена українською поетесою Вірою Вовк та івано-франківським літератором Романом Юзвою. Тут проходять цілі покоління, цілі відрізки історії. Є жива правда починаючи від Володимира і Ольги, продовжуючи сторінками волелюбного українського козацтва глибоко трагічними: голодомором і Чорнобилем ... Складне поєднання у часі, у долях людських... „За відгуками преси, глядачів, наш „Іконостас” активно працює на відродження нації”, – зазначала Христина Павлівна в інтерв'ю газеті „Рідна земля” 13 квітня 1991 р.
Х. П. Фіцалович не тільки актриса, вона професійний режисер, постановник літературно-музичних композицій, свят, концертів.
Вона багато років керувала творчим гуртком студентів філологічного факультету, разом з якими виступала на сцені вузівського центру дозвілля і відпочинку, на сцені обласного театру та ін. І знову виявила свій талант – на цей раз як педагог і наставник творчої молоді.
Відмінник народної освіти України, авторка багатьох наукових публікацій, зокрема навчального посібника для студентів філологічних факультетів вузів України „Основи художнього читання та риторики”, Христина Павлівна усі барви свого таланту актриси, співачки, педагога розкриває в роботі із студентами музичного факультету, навчаючи їх на зразках класики.
Велику наукову і естетичну цінність мають її лекції, виступи в засобах масової інформації з питань народної пісні й духовності, історії української культури, християнської моралі .
Вона і сьогодні, зігравши майже сто ролей, часто думає над життєвістю п'єс, над життєстверджуючими витоками вистав сучасної сцени. І завжди розмірковує над класичними речами, які нас всіх збагачують, які є активними борцями за нашу мораль – добро , правду, щастя, любов. Народна артистка України Х. П. Фіцалович чудово розуміє, що нині глядач сприймає тільки ту роль, у якій закладено глибокий психологічний світ людини. То її ролі. У них вона, як актриса, має хоча б частково розкрити те, чим багата героїня. Інакше зона прозвучить фальшиво, буде підробкою правди, правдоподібністю – і тільки. Одного перевтілення на сцені мало, треба „прожити” на ній певний ЧАС.
Христина Павлівна – провідна артистка обласного театру фольклору, свят та видовищ, натхненник вистави „Іконостас України”, виконавиця концертів „Наша дума, наша пісня”, „Моя Україна”, прагне нести людям радість, вселяти найчистіші і найпалкіші почуття до рідної Вітчизни, гордості за неї. Такими є її героїні, що стали часткою її душі і серця, її мистецького життя.
На її виступи чекають, як на подію, з однаковим інтересом і захопленням як шанувальники, так і вимогливі професіонали. Зустрічі з актрисою залишають особливе враження. Запам'ятовується не тільки створений нею образ, але й настрій ним породжений – майже завжди світлий і легкий, мов від дотику до чогось чистого, ясного. Широко розкритими очима дивляться героїні Х. П. Фіцалович у навколишній світ. В ньому вони прагнуть знайти своє місце, бути гідними глядадської радості й любові, щирих оплесків і квітів вдячності.
Дідик О. Мистецький життєпис народної артистки України Х. П. Фіцалович / О. Дідик // Краєзнавець Прикарпаття. – 2003. – № 1. – С. 16-18.
СЦЕНІЧНИЙ ШЛЯХ ХРИСТИНИ ФІЦАЛОВИЧ
–––––На сторінках преси–––––
Жнивувати Христина Павлівна може сьогодні, жнива-то добрі. Жнивувати із своїми сценічними доробками, жнивувати зі своїми вихованцями, яким вона віддає всі свої знання, практичний досвід мистецького життя. Так сталося в моєму житті, що перше знайомство з цією прекрасною людиною і талановитою актрисою відбулося заочно. Ще будучи студентом театрального інституту, я потрапив до Міністерства культури. На третьому поверсі, де знаходився відділ театрів, у коридорі, була ціла галерея фотопортретів кращих акторів України в образах зіграних вистав. Мою увагу, як і кожного, хто відвідував міністерство, привернула світлина Ази у виставі „Циганка Аза” Івано-Франківського музично-драматичного театру. Не дивлячись, що вже пройшла велика кількість років, я пам'ятаю цей фотопортрет. Найбільше всього вражали очі. Я бачив перед собою портрет людини з розумними і трішки задиркуватими очима, які манили до себе, манили бажанням пізнати цю актрису. Пригадалися слова видатного режисера Г. Товстоногова, який стверджував, що ... „Очі актора – то центр виразу думок, його внутрішній стан, центр виразу темпоритму життя”.
Чи це було Боже провидіння, або просто випадок, який привів мене до театру, в якому працювала ця актриса з такими розумними і добрими очима. Я переконався про це в роботі над виставою „Для домашнього вогнища”, де треба було відчути, зрозуміти і знайти цікаві риси образу інтелігентної, хитрої, самокорисливої людини. В неї не було поверхневого малюнку героїні, а була велика проникливість у внутрішній світ аристократки, її героїня вміла себе достойно тримати, вміла поважно розмовляти, одягатися не так, як усі. Ось у цьому і є великий творчий потенціал актриси – знаходити, відчувати, розуміти те, що не кожен це зробить. Актриса вміла на практиці довести знаменитий вислів К. С. Станіславського: „Побачити, оцінити, усвідомити, а потім прийняти рішення”. Для мене було великим задоволенням працювати над виставою за п'єсою Ю. Щербака „Стіна”, де одну з головних ролей – Варвару Репніну – грала Христина Павлівна. Різні були думки про виставу, не кожен глядач сприймав форму вистави – вперше в Івано-Франківському театрі вистава відбувалася в фойє театру. Для мене це була цікава і незвична за формою вистава, де відсутні куліси, задники, актори були серед глядачів – все відкрито для глядачів.
Успіх вистави був визначений майстерністю акторів і, зокрема, Христини Павлівни. Вона сама захоплювалася і змістом, і формою, і ця її захопленість передавалася всім учасникам вистави. Талановитий актор завжди шукає шлях переконання глядачів у необхідності якраз такого ходу. І ось цим вмінням добре володіє пані Фіцалович, яка коректно, зі знанням матеріалу, творчо вступає в суперечку з режисером, намагаючись довести свою думку, свій погляд на даний сценічний матеріал.
Невпинно біжить час, змінюються погляди на мистецтво. Шкодую, що багато розумного, доброго, я б сказав, високого, підмінюється більш легкою формою сприйняття нашого життя і його втілення, відтворення на сцені. Зменшилися критерії вимог до митця, до його творчої роботи. Для мене дуже болить, що молоді актори не володіють вокальними даними, хореографічними навиками. Пригадую роботи Христини Павлівни у музичних виставах. Актриса довела, що прекрасне володіння художнім сценічним словом, акторською майстерністю, в поєднанні з прекрасними вокальними даними хореографії, привели її до вершин у музичних виставах на сцені театру, зокрема у виставах: „Летюча миша”, „Жіночий бунт”, „Севастопольський вальс”, „Роз-Марі”, „Весілля в Малинівці”, „Додому повернулись моряки”, „Запорожець за Дунаєм”.
Є ще одна риса талановитого митця – намагання відчути емоційну сторону образу, зрозуміти і знайти моменти впливу на глядача. Актор живе на сцені, створюючи сценічні полотна, для головного – емоційного впливу на психіку глядача, на його почуття. Багатогранність, діапазон творчості дає можливість митцеві постійного впливу на людину. Для актриси Христини Фіцалович притаманна велика ідея театру – „...Я служу сцені, я вічний слуга її величності сцени”. Вона не лише працює, а й горить, піднімаючись до найвищих щаблів акторської майстерності. Вона є актрисою надзвичайно широкого діапазону, а широчінь діапазону взагалі визначає і міру акторської обдарованості, всі великі актори були акторами з широким, майже універсальним діапазоном. Починаючи з героїчних ролей, ідучи через драматичних героїв, через характерні і комедійні ролі, закінчуючи гротесковими, актриса завжди спроможна виставити повну суму тих аксесуарів, які потрібні щоб повністю змалювати образ. Для актриси Фіцалович Христини Павлівні, для її творчості однією з важливих рис є гордість своєї національної належності, гордість за свою культуру. Я завжди з великою приємністю згадую нашу виставу „Шляхами Кобзаревих Дум”, в якій актриса, поезіями Тараса Шевченка, була ланцюгом об'єднання Кобзарів з цілої України. З яким ентузіазмом, азартом, творчою винахідливістю виходила актриса на сцену. Відомий кобзар України Василь Нечепа з Чернігівщини, через багато років після прем'єри, сказав про пані Христину, що вона не читала вірші Шевченка, вона співала пісню про Україну, співала з великою любов'ю до неї.
Все ж, думається мені, на першому почесному місці безлічі створених образів стоїть легендарна Роксолана. Не знаю, чи усвідомлює сама пані Христина, що її Роксолана – це перше сценічне втілення образу легендарної жінки в Україні. Це вже потім були Роксолани в інших театрах, в кіно, але ось перше прочитання сценічного образу Роксолани відбулося в нашому театрі, першою виконавицею Роксолани була народна артистка України Христина Павлівна Фіцалович.
Видатний режисер ХХ століття Ю. Завадський, говорячи про майбутнє сценічного мистецтва, писав: „Коли я розмірковую про майбутнє нашого мистецтва, найбільш відповідальною мені уявляється проблема виховання молодого покоління. Для майбутніх митців найбільшою школою повинно бути спілкування з визначними майстрами сцени, вивчення їхнього практичного досвіду”.
Христина Павлівна сьогодні віддає своїм студентам красу своєї душі, ніжне серце і найбільше – вчить їх добра, пізнання і творення краси.
Нестеренко В. Сценічний шлях Христини Фіцалович / В. Нестеренко // Вечірній Івано-Франківськ. – 2008. – 29 трав. (№ 19). – С. 14.
–––––На сторінках преси–––––
БІОГРАФІЯ У РОЛЯХ
Про життя народної артистки України Христини Фіцалович, по вінця заповнене роботою, вийшла книжка „У ролях моя біографія”.
Унікальність цієї книги, що побачила світ у видавництві „Го-стинець” (ПП Ігор Третяк) полягає в тому, що це не тільки науково-популярне видання, не тільки сторінки біографії народної артистки, професора Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, а також аналітичне дослідження музично-театрального життя Прикарпаття й України в повоєнний час і роль у ньому та сходження до народного визнання дівчини з багатодітної сім'ї, випускниці калуської школи № 1 Христини Кембай.
Автор та упорядник книги – кандидат мистецтвознавства, доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, знана як автор багатьох творів і книг, виконавець і знавець бандурного мистецтва Віолетта Дутчак – зробила добру справу, підготувавши матеріали про непересічну постать у мистецькому й педагогічному житті краю та довівши справу до видання, яке стало чудовим подарунком як для самої Христини Павлівни, її родини, багатьох шанувальників актриси й улюбленого педагога, так і для студентів усіх поколінь. Саме з цієї книжки кожен може почерпнути багато цікавого, поринути з романтичну подорож, милуючись світлинами з театрального життя багатогранної особистості, володарки мелодійного сопрано, характерної актриси.
Презентація книжки відбулась у мистецькій залі обласної науково-методичної універсальної бібліотеки ім. І. Франка, де директор бібліо¬теки представила як авторку, так і героїню видання.
Поціновувачами таланту Христини Павлівни є люди поважного віку і різних сфер діяльності: колеги по театральому цеху, режисери, зокрема, народний артист України Володимир Нестеренко; театралознавець, професор Степан Хороб; директор інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника, професор Анатолій Грицан; доцент Ганна Карась, Петро Арсенич, а також молодь і студенти, які мають за щастя не тільки спілкуватись і навчатись у такого майстра сцени, слова, володарки голосу, але й гортати її життя, вчитуючись у кожну фразу книги. Книги, в якій зібрані спогади, поданий перелік акторських ролей народної артистки України, вокальний репертуар, перелік сценаріїв до урочистих та святкових концертів, основних публікацій як Христини Фіцалович, так і про неї.
Тож завітайте до бібліотеки і зробіть собі свято для душі, пориньте в спогади і порадійте разом з авторами та головним меценатом – ректором ПНУ ім. В. Стефаника, академіком Богданом Остафійчуком.
Зоріна Л. Біографія у ролях / Л. Зоріна // Галицька Просвіта. – 2009. – 17 квіт. (№16). – С. 4.
–––––З сайту обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка–––––
Презентація книги Христини Фіцалович:
„У ролях моя біографія...”
31 березня 2009 року в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулася презентація книги Христини Фіцалович: „У ролях моя біографія...” та творча зустріч із народною артисткою України, актрисою, співачкою, завідувачем кафедри театрального мистецтва, професором Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника – Христиною Фіцалович. Автор-упорядник видання – кандидат мистецтвознавства, доцент Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, Віолетта Дутчак.
Гортаючи сторінки презентованого видання, ми маємо унікальну можливість поринути у дивовижний світ драматичного актора.
Христина Павлівна Фіцалович – народна артистка Ураїни, професор, актриса і співачка. Вона вроджений талант, про який не можна, хоч раз бачачи її на сцені, забути, та знаючи про неї, змовчати. Її вирізняє від інших майстрів сцени творче натхнення при виконанні будь-якої ролі. У кожний образ, що Христина Павлівна створювала на сцені, вона вкладала свою душу, свої думки і почуття. Життя Христини Фіцалович – це постійне вдосконалення, відпрацювання кожної ролі, це велетенська робота над кожним образом.
Видання, упорядником якого є Віолетта Дутчак уміщує аналіз творчого шляху мисткині в контексті музично-театрального життя Прикарпаття і України, особливостей її діяльності як актриси Івано-Франківського музично-драматичного театру ім. Івана Франка, співачки, режисера, педагога.
У матеріалах розділів, згрупованих за хронологічним прин-ципом, подано окремі рецензії на театральні ролі актриси, спогади її колег, відгуки Христини Фіцалович про творчі досягнення майстрів українського мистецтва. Видання збагачене ілюстраціями, архівними фотографіями із життя та творчості талановитої артистки.
Під час презентації поділилися своїми враженнями про видану книгу і висловили повагу Христині Фіцалович:
народний артист України, доцент Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, лауреат літературно-мистецької премії ім. М. Ірчана, лауреат театральної премії ім. В. Смоляка Володимир Нестеренко; директор інституту філології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Степан Хороб; професор, заслужений діяч мистецтв України, кандидат історичних наук, директор інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Анатолій Грицан; голова обласного товариства „Просвіта” Петро Арсенич; доцент кафедри співів та диригування Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника заслужений працівник культури Ганна Карась.
Присутніми на зустрічі також були: видавець збірника Ігор Третяк, викладачі Інституту мистецтв: Михайло Сливоцький, Ганна Бабинська, Марія Ігнатюк, Галина Олексюк.
Твори відомих композиторів виконували вихованці Христини Павлівни Фіцалович студенти кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника: Оксана Сливка, Ярослав Бурлачук, Оксана Кречко та Надія Кіндрат. Музичні композиції підготувала провідний концертмейстер Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Вікторія Яковійчук.
Круглий стіл „Українська драматургія на сцені”
29 березня 2011 року в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка відбулося засідання круглого столу з нагоди Міжнародного дня театру, на якому обговорювалися проблеми „Українська драматургія на сцені”.
Засідання круглого столу відкрила директор обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка Людмила Бабій.
Участь в дискусії взяли:
* народна артистка України, завідувач кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Христина Фіцалович;
–––––З сайту обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка–––––
* заслужений артист України, директор Івано-Франківського обласного академічного музично-драматичного театру ім. І. Франка Ростислав Держипільський;
* актор Івано-Франківського обласного академічного музично-драматичного театру ім. І. Франка Олексій Гнатковський;
* завідуюча літературною частиною Івано-Франківського обласного академічного музично-драматичного театру ім. І. Франка Тая Люта;
* актриса, викладач кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника Ганна Бабинська;
* режисер Івано-Франківського обласного академічного театру ляльок ім. М. Підгірянки, лауреат премії ім. О. Смоляка Володимир Підцерковний;
* директор театру фольклору, народних свят і видовищ Уляна Трощук-Шкромида;
* художній керівник театру фольклору, народних свят і видовищ Наталія Тихонова;
* голова Національної спілки письменників України Євген Баран;
* член НСПУ, Національної спілки журналістів України, письменник Ярослав Ткачівський;
* письменник, краєзнавець Василь Бабій;
* письменниця, кандидат філологічних наук, завідувач кафедри іноземними мовами і перекладу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Марія Ткачівська;
* письменник, літературознавець, фольклорист, журналіст, громадсько-культурний і політичний діяч, професор Прикарпатського національного університету ім. В.Стефаника та Київського національного університету ім. Т. Шевченка Степан Пушик;
* заслужений діяч мистецтв України, член НСХУ, доцент кафедри дизайну і мистецтвознавства Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Богдан Губаль;
* літературознавець, письменник, член НСПУ, НСЖУ Дмитро Юсип;
* завідуюча науково-методичного відділу ОУНБ ім. І. Франка Софія Фіцик та головний методист науково-методичного відділу Галина Колотило;
* завідуюча відділом літератури з мистецтва ОУНБ ім. І. Франка Галина Пристай та головний бібліотекар відділу літератури з мистецтва Марія Дем’янів;
* соціолог обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка Юлія Михайлюк;
* завідуюча відділом краєзнавчої літератури ОУНБ ім. І. Франка Ольга Черепович;
* та всі, кому небайдужі проблеми театрального мистецтва.
Учасники круглого столу в портфоліо соціокультурної діяль-ності ОУНБ ім. І. Франка поділилися враженнями від зустрічі і висловили обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. Франка подяку за небайдужість, рішучі кроки та велику справу – підтримку театру та драматургії.
Колектив обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Франка вітає з Міжнародним днем театру та щиро бажає всім майстрам сцени здоров'я, втілення найсміливіших творчих задумів, визнання глядачів і нехай муза творчості ніколи Вас не покидає!
„Лебедина пісня Соломії Крушельницької”
Цьогоріч українська культурно-мистецька громада відзначає 140-літній ювілей Примадонни світової оперної сцени Соломії Крушельницької. Відділ літератури з мистецтва обласної наукової універсальної бібліотеки ім. І. Франка долучився до вшанування великої Соломії та 18 вересня 2012 року у рамках співпраці ОУНБ ім. І. Франка з Інститутом мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника організував і провів літературно-мистецьку студію „Лебедина пісня Соломії Крушельницької”.
До уваги відвідувачів:
- видання відділу „Життя в пісні: автобіографічна мозаїка”
- книжкова виставка „Примадонна світової оперної сцени”
- стенд висловлювань про співачку „Думки, не змиті часом”
- мультимедійна презентація „Магічне сяйво рідкісних світ-лин”
- музична композиція у виконанні студентів Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника.
„Життя митця – то геніальний міф, а правда потім, правда у безсмерті...” – такими словами розпочала літературно-мистецьку студію ведуча завідувачка відділу літератури з мистецтва Галина Пристай. Вона запросила присутніх помандрувати творчою спадщиною жінки-музи, жінки-сирени, жінки-легенди!
Олександр Павлович Шеремета – редактор обласної газети „Єдність”, член Національної спілки журналістів розповів присутнім маловідомі факти з життя Соломії Крушельницької, зокрема про дружбу співачки з Василем Стефаником.
Крушельницька завжди включала до своїх програм українські народні пісні, які вона безмежно любила, твори українських композиторів М. Лисенка, С. Людкевича, О. Нижанківського, Д. Січинського та інших композиторів.
У виконанні доцента кафедри релігієзнавства ПНУ ім. В. Стефаника Любов Ярославівни Геник прозвучали дві музичні композиції із репертуару примадонни оперної сцени.
Глядачі поринули у атмосферу, в якій перебувала публіка на концертах Соломії, завдяки виконанню музичних композицій студентками Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Надії Кіндрат, Лілії Дзудзило, Христини Попович під патронатом завідувачки кафедри театрального мистецтва народної артистки України, професора Христини Павлівни Фіцалович та декламування віршованих рядків Іванкою Климентій і Олександрою Скригунець під керівництвом доцента кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Марії Миколаївни Ігнатюк.
Працівники відділу літератури з мистецтва до ювілею славетної співачки видали автобіографічну мозаїку „Життя в пісні” із компакт диском. Сподіваємось, що ця скромна праця доповнить пошанувальний вінок Великій Українці, перед славою якої низько схиляється увесь світ.
Дирекція бібліотеки та працівники відділу літератури з мистецтва щиро дякують за участь у заході:
–––––З сайту обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка–––––
- редактору обласної газети „Єдність”, краєзнавцю Шереметі Олександру Павловичу,
- завідувачці кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника народній артистці України, професору Христині Павлівні Фіцалович,
- доценту кафедри театрального мистецтва Марії Миколаївні Ігнатюк,
- доценту кафедри релігієзнавства Любов Ярославівні Геник,
- студентам Інституту мистецтв ПНУ ім. В. Стефаника Іванці Климентій, Олександрі Скригунець, Лілії Дзудзило, Надії Кіндрат, Христині Попович;
- акомпаніатору Вікторії Яковійчук.
Мистецька стихія Христини Фіцалович
75-річчю від дня народження народної артистки України Христини Фіцалович відділ літератури з мистецтва присвячує книжкову виставку-автограф „Мистецька стихія Христини Фіцалович”.
Народній артистці України, професору, завідувачу кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Христині Фіцалович виповнюється – 75!
Народилась Христина Фіцалович у місті Калуші. Навчалася у музичному училищі імені Дениса Січинського та на музичному факультеті Івано-Франківського педінституту.
Працювала солісткою обласної філармонії, згодом актрисою обласного академічного музично-драматичного театру імені Івана Франка.
Акторський репертуар Христини Фіцалович включає безліч цікавих ролей. На почесному місці серед яких – легендарна Роксолана, Наталка Полтавка, Циганка Аза та інші.
Сьогодні набуті знання, досвід, майстерність Христина Павлівна передає талановитій молоді, яка гідно приймає мистецьку естафету з рук славетної актриси, щоб з гордістю нести її в ХХІ століття. Вона є автором багатьох наукових і навчально-методичних посібників.
–––––З сайту обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка–––––
Колектив обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Франка щиро вітає Христину Павлівну з ювілеєм та бажає Божого благословення на довгії і многії літа. А своїх читачів запрошує до книгозбірні, щоб переглянути книжкову виставку на якій представлені видання, що розкривають багатобарвну творчість Христини Фіцалович:
Качкан В. Музика кленового падолисту / В. Качкан // Дивосвіти. – К. : Молодь, 1986. – С. 227.
Качкан В. Сценічне море – її життя / В. Качкан // Віщі знаки думки, серця і руки : антол. укр. автографа; НАН України, ЛННБ ім. В. Стефаника та ін. – Л. ; Івано-Франківськ ; Коломия : Вік, 2010-2012. – С. 666 : іл.
Качкан В. Сценічне море її життя / В. Качкан // Постаті: Студії. Есеї. Сильвети. Рефлексії : в 2 т. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2012. – Т. 2. – С. 391-396.
Культурно-мистецька панорама Івано-Франківська: 350-річчю надання місту маґдебурзького права : моногр. / Г. Карась, В. Дутчак, І. Монолатій, І. Дундяк та ін. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2012. – 180 с.
Стринаглюк М. Неповторна Христина Фіцалович // Без пісень нема життя / упоряд. В. Дутчак, Г. Карась. – Івано-Франківськ : Гостинець, 2006. – С. 51-57.
Театр на Івано-Франківщині: історія, сьогодення, постаті : бібліограф. покажч. / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка, від. л-ри з мистец. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 17.
Фіцалович Христина Павлівна // Івано-Франківськ : енцикл. словник / авт.-упоряд Г. Карась, Р. Діда, М. Головатий, Б. Гаврилів. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2010. – С. 444.
Фіцалович Христина Павлівна // Календар знаменних і пам’ятних дат на 2013 рік / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка; [уклад. І. Бурда; відп. за вип. Л. Бабій ]. – Івано-Франківськ, 2012. – С. 51-52.
Фіцалович Христина Павлівна // Мистецтво України : енцикл. довід. / упоряд. А. Кудрицький, М. Лабінський – К. : УЕ, 1997. – С. 606. та інші.
