Гості літературно – мистецької вітальні. Вип. 5

ББК    85.03
  Г 72
                                                          
Гості літературно-мистецької вітальні. Вип. 5 : пам'ятка користувачу / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка, від. літ. з мистец. ; [упоряд. Г. І. Пристай, М. В. Дем'янів; С. В. Джоголик; комп. дизайн Н. М. Чабан; відп. за вип.
Л. В. Бабій]: - Івано-Франківськ, 2012. -  28 с. 

У мистецтві Прикарпаття є яскраві особистості, які заслуговують на визнання і шану за творчу працю.
Серія „Гості літературно-мистецької вітальні" ставить за мету висвітлювати актуальні питання мистецтва та ознайомлювати з творчим доробком і неординарними долями талановитих людей, зустрічі з якими організували та провели працівники відділу літератури з мистецтва в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка впродовж І півріччя 2012 р.
Пропоноване видання рекомендується для працівників бібліотечних закладів та широкого кола читачів.
 
Зауваження, пропозиції та замовлення просимо надсилати на адресу:
м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 22,
обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка,
відділ літератури з мистецтва, тел. 75-01-32
E-mail: libifua@gmail.com


Упорядники: Пристай Г.І.  -  завідувач відділу літератури з  мистецтва ОУНБ ім. І. Франка
                      Дем'янів М.В. -  головний бібліотекар ОУНБ ім. І. Франка
                      Джоголик С.В.  - бібліотекар ОУНБ ім. І. Франка

Комп'ютерний дизайн:     Чабан Н.М.  -  бібліотекар ОУНБ ім. І. Франка

Відповідальна за випуск:   Бабій Л.В. - директор ОУНБ ім. І. Франка

Галина Гринечко:                        
                              авторка і виконавиця
                              співаної поезії з Прикарпаття

     Пам'ять стає енергією, енергія породжує думку, думка переходить у слово, камінь чи барви, чи ажурне плетиво, які ввібрали у себе і пам'ять, і енергію, і душу, щоб випромінювати їх багатьом людям й будити в них зустрічний рух пам'яті, енергії та думки.  
       Саме такою позитивною енергією наділена й Галина Гринечко - за фахом вчитель української мови та літератури.  Ця жінка має силу й талант демонструвати людям таїни своєї душі. Її музична композиція доповнила різдвяну містерію „Запаліть різдвяні свічі" напередодні Величного свята Різдва Христового у літературно-мистецькій вітальні обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка.

• П. Галино, Ви - частий гість літературно-мистецької вітальні обласної бібліотеки. Заходи якої тематики Вас найбільше цікавлять?

-      Із захопленням відвідую відкриття виставок митців Прикарпаття, на яких є нагода поспілкуватися із авторами, почути з перших уст про їхнє сприйняття світу та дізнатися, що, власне, їх надихає. Ціную думку кожної людини, враження чи то про нову книгу, чи про експозицію мистецьких творів. Такі виступи дають поштовх до появи нових ідей, створюють певний емоційний настрій, спонукають замислитися, що у тебе самої вже є, а чого бракує.

Навколишнє середовище змінюється з плином часу, міняється світло, змінюються барви, але внутрішній погляд крізь пісенні ноти Галини Гринечко бачить основу життя. Її пісня живе на відстані сльози від людських сердець, її фотографія, як теплий вранішній весняний промінь після зими, як прощальний акорд осені, яка пише листи у вічність.

• Що дає вам участь у численних літературно-музичних святах? Наскільки Ваш голос почутий на Україні?

   - Для кожного автора-виконавця участь у різноманітних мистецьких заходах, концертах, фестивалях - це чудова нагода бути справді почутим. В Україні мені пощастило співати свої пісні в Івано-Франківську, Києві, Львові, Славуті.

• Знаємо, що Ви багато подоро-жуєте. Коли вперше побували за кордо-ном? Поділіться Вашими враженнями від поїздок.

- „А ще життя прекрасне тим, що можна мандрувати", - саме цей відомий вислів є чи не девізом всього мого життя. Адже  кожна мандрівка приносить багато нових вражень від побаченого і пережитого. У моєму житті з'являються нові прекрасні люди, про існування яких раніше я й не знала. Такі зустрічі додають чимало позитивних емоцій.
      Вперше я побувала за кордоном у Кракові та в Татрах ще в 1994 році. Що мене тоді найбільше вразило - це Татри (частина Карпат в Польщі), які зовсім не подібні на милі оку гірські краєвиди Івано-Франківщини. Було відчуття, що ми десь в Альпах чи на Кавказі.

• П. Галино, чи любите відпочивати? Ваше хобі? Чим займаєтесь у вільний час?

- Мій улюблений відпочинок - це музика, цікава книжка, гарне товариство і, звичайно, туристичні мандрівки рідними Карпатами. Особливого колориту додали останніми роками зимові турпоходи, з яких завжди привожу неповторні світлини.

• Що є джерелом Вашого натхнення у житті?

- Родина, гарні друзі та їхня підтримка, чудова довколишня природа, яка завжди, в кожну  мить, є досконалою у своїй красі. ...Інколи джерелом натхнення може бути глибоке потрясіння, навіть страждання. Бо як казав один філософ: „Наші страждання неначе розпушують душу. А на розпушеному ґрунті рослинки родять краще...."

• Що Ви думаєте про сучасну молодь? Побутує думка, що кожна молода людина талановита, та не кожна має бажання розвиватися, удосконалюватися, напружуватися...

- Щодня ми можемо спостерігати різні ситуації, в яких так чи інакше фігурує молоде покоління і, дивлячись на нього, можемо зробити відповідні висновки: все залежить від виховання та оточення. Проте це не завжди так. Петрарка колись сказав пророчі слова: „Людина не народжується з великою душею, а робить себе такою своїми прекрасними вчинками".

• Галино Романівно, всі захоплюються Вашими світлинами. Тільки з Божою ласкою людина здатна народжувати в собі почуття до прекрасного й дарувати естетичну насолоду іншим через призму своїх фотокадрів...

      - Так, фотомистецтво - це одне з моїх захоплень ще з дитинства. Любов до цього мені прищепив мій покійний тато Роман Свистович. Він багато подорожував в категорійних турпоходах по колишньому Радянському Союзі та привозив звідти чудові світлини й слайди. Тому я з дитинства зацікавилася цим мистецтвом. У дорослому віці фотографія стала моїм серйозним захопленням. Люблю пейзажну фотографію, репортажну зйомку, ловити несподіваний ракурс і увіковічнити миттєвість реального життя на знімку.
Кожна людина випромінює любов до життя по своєму. Головне, щоб її творче джерело живило життєдайною енергетикою навколишній світ. Фотомистецтво і є для мене тим джерелом, в якому віддзеркалюється все різнобарв'я мого життя.

• Ваша думка про роль бібліотеки ХХІ століття?

- Не тільки новітніми технологіями живе сучасна людина. І не тільки у віртуальному світі. Адже насправді наше життя є реальним завдяки тому, що спілкуєшся в ньому з реальними людьми. 
Я не вважаю, що доступ через всесвітню мережу до різних інформаційних, літературних джерел, може замінити книгу. Думаю, що у теперішній стрімкий час актуальною є роль бібліотеки як осередку духовного життя й гармонійного спілкування.

• Яку роль у бібліотечних заходах Ви обрали б для себе?

-    І глядача, і учасника. Запрошуйте - прийду!

• Ваші побажання колективу обласної універсальної наукової бібліотеки імені Івана Франка.

- Працівники відділу літератури з мистецтва з якими мені впродовж останнього року випала нагода познайомитися ближче і тісніше поспілкуватися, справляють гарне враження своєю щирістю, привітністю, шляхетністю і, звичайно, великою працьовитістю. Щиро поважаю їхню відданість справі та бажаю нових творчих успіхів, сили, добра і світла.

Галино Романівно, у нашій долі немає нічого випадкового, і те, що доля нас звела також вважаємо невипадковістю. Ви - та людина, яка любить роздумувати над сенсом життя, вірить у силу милосердя, у безмежність добрих справ та бездонність любові до ближніх. Тож рясних Божих благословінь Вам на многії та благії літа.

P.S. Дороги долі ведуть людину до перехресть і ці перехрестя завжди ставлять проблему вибору напряму руху. Перехресні стежки творчої долі завжди є джерелом для переосмислення пройденого, до поступу у творчості. Для Галини Гринечко перехрестя долі стали новою точкою відліку у творчій біографії.

Марія Чабан:
                              Запаліть Різдвяні свічі...

За визначенням естетичної науки: творчість - це діяльність, що породжує якісно нове, чого ніколи раніше не було. Будь-яка творчість передбачає досконале вміння робити щось, знати закони певного ремесла. Саме воно, виступає як своєрідний трамплін для творчості, сприяє накопиченню мистецького досвіду.

Непересічною майстерністю та неабияким смаком володіє вишивальниця Марія Чабан, родом із с. Милування Тисменицького району, яка напередодні світлого свята Різдва Христового, на запрошення колективу відділу літератури з мистецтва, завітала до обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка та вперше презентувала свої роботи.

Пані Марія „перелила" з душі в свої твори стільки приязні й любові, вповні оволодівши мистецтвом форми і кольору, що присутні, сприймаючи світ її робіт, відчули насолоду й естетичну цінність, що полягає у взаємодії нитки і тканини. Її роботи - це витвори серця, розуму і рук.
На різдвяній експозиції було представлено вишиті ікони й працівників відділу літератури з мистецтва Наталії Чабан і Світлани Джоголик, в яких втілено глибокий духовний зміст.
Експоновані роботи вирізнялися майстерним виконанням, тонким колористичним та композиційним вирішенням, викликали у гостей мистецької вітальні подив, захоплення й замилування своєю благодатною красою.

80-річна народна майстриня Марія Чабан не уявляє свого життя без рукоділля. Про її багатолітню історію творчості ми повели розмову...

• Розкажіть, будь ласка, як усе починалося. Як рукоділля стало Вашим життям?

 - Напевно, прагнення до рукотворної краси почалося ще від мого народження. Добро матері, її лагідна вдача, вміння любити, піклуватись і робити щасливими тих, хто поруч, передалося мені у спадок.    
       Ще у дитинстві мама вперше дала мені голку, не стільки щоби я щось шила-вишивала, а щоб чимось зайняти дитину. Чудовий казковий світ вишивання настільки заполонив мене, що, поруч з вишитими хрестиком рушниками та серветками, у молодому віці мала в набутку й вишиту ікону. Голка з ниткою є супутниками мого життя, ніколи не випускаються з рук, творячи все нові і нові вироби.

• То Ви продовжили материну справу... А чи маєте власних учнів?

- В моїй душі постійно живе потреба творити прекрасне, передавати свої вміння й любов молодому поколінню, говорити своїм мистецтвом до людської Душі.
Охочих повчитись мистецтву вишивки небагато, та всіх бажаючих радо приймаю і радію, коли з'являються нові учні.

• Чи кожен може опанувати мистецтво вишивки? Які особливості вишивання ікон?

- Ікони може вишивати лише людина з доброю душею, яка щиро вірує в Бога. Бо якщо вона зла і сповнена ненависті, то в неї нічого не вийде.
Перед тим, як взятися до роботи над іконою, потрібно помолитися, попросити  Божого благословення. Тоді й хрестики на полотні кладуться легше, і від вишивки не можна відірватися. Навіть як немає багато часу, я не в силах покинути роботу. Думаю, ще нитку дошию і все, а воно затягує на багато годин поспіль. У душі панує незвичне відчуття радості й піднесення. Особливо легко вдається вишивати образ Матері Божої.
Важливо бути в гарному настрої, адже це не просто вишивка. Починати вишивати потрібно з лівої сторони за годинниковою стрілкою, як рухається сонце. Перш за все я вишиваю обличчя. Готову роботу потрібно обов'язково освятити в церкві, бо до того часу зображення все ще залишається лише картиною.

• Яке місце займає рукоділля у Вашому житті?

- Завдяки ньому я почуваюся зайнятою, відволікаюся від буденних проблем. Своїми вишитими іконами з молитвою та любов'ю я обов'язково хочу наблизити людей до Бога і принести мир у їхні серця.

• Чи були спроби стати відомою завдяки своїм роботам, адже показати є що...

- Не люблю я публічності та слави. Вишиваю просто для душі. Особливо зимовими днями і вечорами не можу сидіти без роботи. Вишиванню присвячую час, думки, сподівання та мрії, творю власну красу.
      Свої роботи дарую, кому бажаю: на дні народження, до свят і просто на згадку.
 Часто пропонували зробити власну виставку, але все якось не до того було. Та й розумію, що є професійніші майстрині, котрі працюють із оригінальнішими ескізами, йдуть у ногу з часом. Але Божа воля була присвятити свою першу виставку саме світлому святу Різдву Христовому.

• Скільки часу займає робота над однією картиною, і взагалі, який маєте доробок?

- Якщо дуже дрібненько вишивати, рахувати кожну клітинку і витрачати по кілька годин щодня, то картину десь на один квадратний метр можна закінчити за 1-2 місяці, але бували й ікони, які я вишивала з перервами понад рік. Шкода, що нині вже здоров'я не те, очей молодих немає, аби видивлятися кожен хрестик. Тож за складні картини не беруся. Мій творчий доробок налічує кілька сотень рушників, сорочок, покривал, ясиків, а також ікон: Ісуса Христа, Божої Матері, Святої Трійці, Святого Миколая, Пантелеймона Цілителя та інших святих.

• Хто зазвичай цікавиться Вашими творіннями?

- Переважно це - родичі, знайомі та просто люди, які заходять до мене в дім. Вони перш за все звертають увагу на вишивки. Іноді мої роботи знаходять місце на таких масових заходах, як день села.

• Як щодо натхнення? Воно завжди є?

- Коли я щось роблю, подумки все одно поспішаю повернутися до вишивання, бо є велика Божа мудрість: кожен день буття сприймати як безцінний дар.

• Як ставитеся до моди? Що, на Вашу думку, не підвладне її законам?

- У вишиванні моди немає. Ікони, сорочки, рушники - один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Вона є частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності й неповторності. Вишивкою прикрашають вбрання, рушники, серветки, скатерті, постільну білизну і навіть взуття. Адже узори вишивок оберігають і захищають від злих духів, хвороб, різних напастей тощо.

• Яке перше ваше враження про діяльність обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Івана Франка?

- Я дуже щаслива, що мої роботи були представлені саме в обласній книгозбірні. Неодноразово чула про Вас та бачила по телебаченню. Дуже добре, що Ви розкриваєте нові таланти, презентуєте їхні надбання, вміння, доносячи їх до людей. На власному досвіді переконалася, що робите хоро-шу справу, популяризуючи мистецтво, звичаї та традиції. Щиро дякую дирекції бібліотеки та працівникам відділу літератури з мистецтва за запрошення та оригінальне оформлення виставки моїх робіт.

 А Вам, п. Маріє, за чистоту і прозорість душі, за багатство   бачення та розуміння духовного світу, за щиру розмову, за свято, що нам подарували, бажаємо міцного здоров'я та довгих років життя.

P.S. Творчі роботи Марії Чабан - це ще одне свідчення того, що на нашій прикарпатській землі живуть чудові майстри, люди з вишуканим баченням прекрасного, витонченим смаком і з великим бажанням  творити та дарувати насолоду всім, хто тяжіє до краси і духовності.

Роман Іванишин:
      Мистецьке різнобарв'я
                      Романа Іванишина

Важко визначити межу між художником і талановитим художником. Але якщо і є десь отака межа, то саме на ній, де зливається інтуїція зі знаннями, талант з майстерністю, мудрість з інтелектом, й знаходиться творчість Романа Іванишина - покутського майстра пензля з м. Городенки, який напередодні Міжнародного жіночого дня завітав у мистецьку світлицю обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка та присвятив жінкам Прикарпаття власну живописну імпрезу.

Під дотиком його пензля найбуденніші, здавалося би, речі постають як вінець творіння працелюбної людини. Кожне стебельце, кожна гілочка, кожна квітка на його полотнах співають хвалу щедрій родючій землі українській, хвалу рідному краю.
Мистецтво Романа Іванишина - надзвичайний і неповторний талант, дарований Богом. Кольорове різнобарв'я пейзажів Покуття, зображення польових квітів, натюрморти, портрети, авторські ікони, - улюблені теми митця, яким притаманна динамічність, яскравість та емоційність. В його роботах відчувається сильна, світла, натхненна мелодія любові до України.
Нині художник паралельно із творчою діяльністю керує гуртком малювання на Городенківській районній станції юних натуралістів.
У мистецькій залі бібліотеки пан Роман представив понад тридцять своїх робіт, які відзначаються власним стилем, яскравістю, сонячністю, багатогранністю, довершеністю та наповнені аурою добра та любові.
Сама зустріч відбулася у теплій атмосфері. Своїми враженнями від полотен живописця поділилися: заслужений діяч мистецтв, професор, художник Богдан Губаль, відомий фотомитець Казимир Річка, поетеса Галина Гринечко. Вони побажали автору розвиватися і вдосконалюватися, доносити до людей своє бачення навколишнього світу, адже головне для митця - це передавати фарбами потік ненастанних щоденних дум і візій, що наповнюють душу і вимагають реалізації. Як зазначили виступаючі, в цьому і полягає радість творчості.

Під час відкриття виставки про свій творчий доробок та штрихи із життя Роман Іванишин розповів у діалозі із ведучою відділу літератури з мистецтва Світланою Джоголик...

• Пане Романе, це вже друга зустріч з Вами у нашій мистецькій вітальні. Здається, це було 3 роки тому. Що змінилося у вашому житті з того часу, які ваші набутки? Чи сьогодні ви представляєте всі нові роботи?

     - Життя... Воно дивовижне, неперед-бачуване, гірке й солодке,  різноманітне й барвисте, часом сумне чи радісне, але дивовижне й цікаве. Так само буває й у мене. Та навіть коли воно засмучує, все одно примушує мене творити. Живопис - як супутник і співбесідник мого життя, він вимагає зображувати те, що мене оточує, втілювати душу в картинах.
Полотна, представлені сьогодні на виставці, є новими, створеними за останні 3 роки.

• Де виставлялися Ваші роботи за цей період часу?

- Моя персональна виставка експонувалась у музеї „Писанка" в м. Коломиї та в рідному „Храмі книг" у м. Городенці. Також маю власну галерею, де презентую нові роботи.

• Розкажіть, будь ласка, трішки про себе, з чого все таки починалася Ваша творчість, де навчалися і хто були Вашими викладачами?

- Живопис - це моє улюблене заняття з дитинства. Моя мрія збулася, оскільки завжди любив малювати. Закінчив Косівський художній технікум та художньо-графічне відділення Інституту мистецтв Прикарпатського національ-ного університету ім. В. Стефаника. Моїми наставниками були досвідчені викладачі: Володимир Гуменюк, Іван Бойчук, Володимир Килитко, Іван Парипа. Саме вони ще більше прищепили мені любов до улюбленого мистецтва.

• Хто ініціював Вашу першу виставку?

- Першу виставку ініціювала дружина. Вона - моя рушійна сила, завжди підштовхує мене на нові роботи, виставки.

• Чи зберігаєте першу роботу?

- Так, безперечно. Моє перше творіння я зберігаю. Ця робота для мене є найціннішою серед інших. На ній зображені квіти.

• Скільки часу займає створення одного полотна? І від чого це залежить: від настрою, стану душі, чи це знак Божий?

- По-різному трапляється. Буває, коли працюєш у кілька підходів, підмальовуєш, удосконалюєш... А деколи так гарно лягають фарби на полотно, приходить таке велике натхнення, що завершуєш роботу й за один раз. Це все залежить від стану душі та вимагає максимальної людської витривалості.

• Ваші твори сповнені любові й тонкого відчуття краси. Хто і що надихає Вас на творчість?

- Натхнення може виникнути з будь-якого епізоду життя: знайомство з новими віршами, побачені дитяча книжечка або цікава марка, почута лірична пісня, враження від споглядання природних див і явищ: річки, плеса, сонячні сяйва й глибокі тіні на снігу, мерехтливі вечірні вогники та запашна рута-м'ята на власному городі. По суті, ця поступова, іноді неусвідомлена, підготовка до творчості є тим камертоном, який задає ритм наступним моїм діям...   
    Море ідей для творчості черпаю дуже часто після поїздок. Особливо, коли є що відвідати та побачити. Кожна нова подорож дарує мені неповторні враження, які намагаюся втілити хоча б в одну роботу, тому що Прикарпатський край надзвичайно цікавий, красивий і надихає мене на створення нових полотен.

• Вами представлені натюрморти, ікони та портрети. Як приходить відчуття, що сьогодні має творитися?

- Я малюю все те, що вражає та втішає.  Вважаю живою академією мистецтв природу. З ранньої весни спостерігаю за її пробудженням, влітку милуюся її буянням, восени сумую за останнім її жаром, а взимку, як і молода травичка під пухнастим снігом, як маленькі смарагдові голочки-ялиночки, чекаю настання весни.
Звичайно, багато енергії витрачається на нову роботу, але коли вона вже втілена, то випромінює відчуття позитиву та радості.

• Чаклуючи кольором, Ви притягуєте глядача магією природньої енергетики. Скажіть, будь ласка, як підбираєте кольорову гаму до своїх творів, адже саме насичені барвами полотна характеризують вашу індивідуальну манеру.

        - Колір мене затягує, і я не знаю, куди він заведе мене зрештою... Останнім часом для мене важливо не точне відтворення зображення, а враження від його кольору.  
        Під час роботи над полотном кольори неначе вивільняються від полону традиційного, нецікавого, набираються максимального звучання в колористично-тонових зіставленнях, аналогіях, протистояннях. Гра кольорів стає для мене найцікавішою й найвагомішою в картині.

• Які ваші роботи Вам найближчі?

- Найціннішим твором для мене є ікона „Богородиця замилування", яку намалював перед народженням свого молодшого сина.
Та в основному мене цікавить тема українського пейзажу, адже щоб створити „диво-портрети" квітів мені не треба, як колись, йти за кілька кілометрів, щоб змалювати їх.
У себе вдома маю цілу оранжерею, яка впродовж теплої пори року квітне та буяє різнобарв'ям. Ось це і є витоки яскравості мого колориту, довершеності форми і природної передачі живого об'єкту. Яскраві жовтогарячі чорнобривці, ошатні мальви, сором'язливі лілії, духмяно-мрійливий бузок, гордовиті троянди, спекотно-запашні соняшники. А ще стежечка серед пшеничного поля, і маків цвіт обабіч, яскраве голубе небо і дівчатка у барвистих віночках. Все це  і теми, і сюжети моїх творів.
Часто пишу просто неба, на повітрі, насолоджуючись незбагненною красою, пронизаною сонячним світлом. Це дає змогу відстежувати найтонші зміни тону та кольору.
Не всі картини однакові за рівнем виконання й сприйняття. Дещо вдалось краще, щось ще вимагає більшої ретельності у передачі стану і настрою.  Однак в них є головне - мрійливість, чистота задуму та бажання якнайкраще його розкрити.

• Коли Ви відчуваєте себе щасливо піднесеним? В чому

вбачаєте гармонію буття та людського щастя?
- Є такий стан людської душi, коли хочеться жити i жити, злетiти в небо, смiятися та спiвати, дарувати свою радiсть усiм, хто поряд. Таке почуття називають щастям. Найбільше щастя для мене - працювати для власної душі, дивиться на щойностворене полотно, радіти сьогоденню. А також коли мої діти, дружина та рідні здорові й щасливі.

• То, пане Романе, що ж все ж таки має бути головним у житті людини, яка не хоче його змарнувати?

- Прожити достойне життя, таке, щоб нами пишався Бог і щоб наше існування не вимірювалось лише знаком „тире" між датою народження і датою смерті...

• Ваші плани на майбутнє. Де б хотіли ще виставляти свої полотна?

- Планів і задумів багато, залишається лише втілити їх у життя. Найперше - удосконалитись, писати нові роботи, не зупинятись на досягнутому.

• Щоб Ви хотіли побажати нам, жінкам, напередодні Міжнародного жіночого дня?

- Бажаю вам, дорогі жінки, ласкавих сонячних днів і виконання заповітних бажань! Нехай там, де ви з'являєтеся, розцвітають посмішки і звучать  компліменти. Нехай у ваших серцях ніколи не згасне вогонь любові, а в родині завжди панує злагода. Нехай діти та близькі будуть здорові, а дім благополучним.

А ми, в свою чергу, бажаємо Вам, п. Романе, успіхів у творчості та цікавих персональних виставок у найкращих залах України та світу.

P.S. Роботи пана Романа - шал кольору та експресія фактури, живопис яких наповнений стихійною силою й інтенсивністю кольору.    
Написані з широтою і сміливістю, з відчуттям плоті речей, яскраві полотна художника вражають силою живописного розмаху і „басовим" звучанням колориту.

Михайло Мандзюк та Ольга Процак:
 Щоб серце раділо, щоб пам'ять жила...
Мистецтво - це не тільки талант. Мистецтво - це титанічна праця. Праця не час від часу, а щоденний обов'язок, як щоденна молитва, щоденні самовдосконалення, сумніви, перемоги над самим собою... Воно покликане дарувати радість життя, будити відчуття прекрас-ного, спонукати бачити незвичне у повсякденному...

Михайло Мандзюк з дочкою Ольгою Процак з Отинії Коломийського району, своїми умілими руками, багатою фантазією творять справжнє, яскраве, самобутнє мистецтво, яке презентували на персональній виставці декоративних тарелів у мистецькій світлиці обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка. У кожну роботу митці щиро вкладають своє бачення краси, незвичне образне мислення, душу й майстерність.
Увагу відвідувачів бібліотеки полонила лише мала частка творчості майстрів - близько 100 робіт, які були представлені  на виставці. Вони вразили своїм смаком, стильністю, високим почуттям патріотизму, любові до України, її історії та героїчних постатей,  глибоким захопленням рідною землею.
Декоративні тарелі пана Михайла та пані Ольги вже стали експонатами Івано-Франківського музею визвольних змагань, Чернівецького художнього музею та інших музеїв України.
У родинному фонді зберігаються десятки грамот та дипломів міжнародних і місцевих фестивалів. Їх окремі твори знаходяться в приватних колекціях Молдови, Росії, США, Англії та інших країн.  У своєму рукотворному мистецтві майстри бачать високе, священне покликання та прагнуть залишити добрий слід на землі, збагатити золотий фонд українського та прикарпатського народного мистецтва.
У теплій атмосфері мистецької вітальні ми із захопленням слухали роздуми майстрів про їхні нелегкі життєві та творчі шляхи. Глибока енергетика, душевна доброзичливість, безпосередність та щирість у спілкуванні заворожила гостей і створила святковий настрій.
Розмову з мистцями повела працівник відділу літератури з мистецтва Наталія Чабан...

• Пане Михайле, знаємо, що Ви вже чимало літ займаєтеся тарельним декором. Хто чи що надихнуло Вас на цю справу?

- Так, тарелі - це моє хобі. Спочатку я почав збирати колекцію старовинних розмальованих фаянсових тарелів, які у Галичині наприкінці ХІХ - початку ХХ століття або висіли на стінах помешкань, або зберігалися у мисниках. Їх випуском займався польський підприємець магнат Левицький в одному з приміських сіл неподалік нинішнього Івано-Франківська.
Помітивши, що попит на тарілки росте, а їхня кількість постійно зменшується, я вирішив заповнити цю нішу. Мою ідею прискорило відвідування далеких родичів у Франції. Там вдалося побувати на заводі, що виробляв порцеляновий посуд. Відвідання цього виробництва і наштовхнуло мене на реалізацію омріяного проекту. Щоправда, я не маю власного заводу чи майстерні, де б виготовлялися тарелі. Я їх "чисті", білі купую на заводах у Коростені, Паломному, в Сумах і уже у себе вдома, в Отинії, оздоблюю, декорую.

• Пане Михайле, як відбувається поєднання декору та кольору у ваших роботах?

- Оздоблення посуду вимагає особливих витрат часу. Перш ніж приступити до створення нового образу необхідно вивчити його історію, перегортати багато літератури. Кольоровий варіант робити довше, й коштує він дорожче. Декори для тарелів створює донька Ольга, яка закінчила Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. Їх перенесенням  на плівку, а з неї на фарфор вже займаюся переважно сам. Деякі пейзажі, краєвиди, портрети чи образи святих народилися в сімейному співавторстві.
Праця над тарелями - це відчуття любові, всіх їх пропускаю через призму своєї душі. До цього я готуюся, відповідно налаштовуюся і завжди підходжу до створення нової роботи як до чогось надзвичайно великого, не як до буденності, а як до свята. Завжди намагаюся, занурюючись у розмаїття кольорів, барвисту веселку своїх фантазій, сконцентруватися та втілити свою мрію на тарілці.

• Якою була Ваша перша робота? Чи пам'ятаєте її, чи збережена вона сьогодні?

-     Перші мої мистецькі спроби зберігаються на стінах моєї кімнати. Це серія тарілок, присвячена темі кохання, на якій головними героями були принц і принцеса. Дивлячись на них, завжди поринаю у минуле.

• Як рідні ставляться до Вашого мистецтва?

- Уся моя родина мене щиро підтримує, надихає на творчість, на нові творіння. Найбільшим моїм помічником є дружина Ганна Дмитрівна - вчитель, викладає біологію в школі. Вона - моя найперша опора у цьому незвичайному захопленні. Донька Ольга також вже є майстром декорування. Тішить те, що й онука Анна цікавиться моєю роботою. І я по-справжньому щасливий, бо відчуваю, що молода творча зміна продовжуватиме призабуте мистецтво.

• Розкажіть, будь ласка, трішки про технологічні процеси

декорування. Скільки часу займає один витвір?
  - Спершу художнє зображення роблю на комп'ютері, потім переношу його на плівку, а з неї - на фарфор. Тоді покриваю лаком і кладу тарілку у спеціальну піч на 2,5 години при температурі 850°. Від того, скільки випалюю, залежить відтінок розпису. Добре випалена тарілка може прослужити до ста років.

• Відколи Ви вже займаєтеся улюбленою справою? Яким є ваш творчий доробок?

- Я відроджую виробництво декоративних тарелів уже 15 років.  Кожен свій виріб прикрашаю автографом, щоби люди знали автора, адже колись, я сподіваюсь, ці сувеніри увійдуть в історію. На сьогодні у моєму доробку пів тисячі взірців різних тарелів, та вірю, що їх кількість зростатиме, над чим і працюю.

• Чи маєте учнів?

- Часом до мене звертаються молоді люди, які бажають освоїти науку оздоблення посуду. Проте потрібен стартовий капітал. Скажімо, апарат, який розсіює фарби, коштує приблизно 25 тисяч гривень. Гроші в процесі роботи повернуться, але зробити старт не всім по кишені.

• Яка приблизна вартість однієї вашої роботи?

-  Вартість роботи залежить від розпису. Якщо малюнок роблю на комп'ютері, то такий таріль коштує 45-55 грн. Тоді як ручний розпис - 55-65 грн. Все залежить від вартості фарб на оздоблення, які є досить дорогими і привозять мені їх з Росії та Німеччини. Повірте, що свою роботу оцінюю дуже дешево, але гроші не є для мене головним. Я займаюся улюбленою справою і творю, щоб долучити людей до прекрасного самобутнього мистецтва.

• Сьогодні Вами представлені тарелі з розписом на релігійну тематику, з портретами відомих постатей, пейзажі та інші тематичні серії. Розкажіть, будь ласка, якими із них найбільше цікавляться люди на виставках?

- Це - як смаки - у кожного різні. Людей цікавлять тарелі і як сувеніри, так і як побутові речі, і вони радо їх купують. Особливий попит на тарелі, які мають релігійний декор. Масове зацікавлення викликають також серії „Мальовнича Гуцульщина" та „Славетні українці". Мене часто просять відтворити на тарелі ту чи іншу історичну особу. Я радо виконую прохання і щасливий, що люди цікавляться моїми рукотворними творіннями.

• Пані Ольго, бачимо, що окрім декоративних тарелів на

виставці представлена і ваза, оздоблена ручним декоративним розписом. Розкажіть, будь ласка, про своє захоплення?
- У моєму творчому доробку невелика кількість ручного розпису ваз - лише дві: „Японські мотиви" та „Цвіт магнолії". Мені ця робота до душі,  тому й надалі хочу вдосконалювати свої навички і через мистецтво своїми творами дарувати вічне - Добро і Любов.


П. Михайле та п. Ольго, щиро дякуємо Вам за відверту розмову. Бажаємо Божого благословення на нову щедру творчість, на натхнення й невсипущу повсякденну працю в ім'я творення добра і краси. Сподіваємося, що Ви ще неодноразово вразите нас своїми неповторними творіннями.

- А ми, в свою чергу, вдячні дирекції бібліотеки та працівникам відділу літератури з мистецтва за запрошення та організацію виставки наших робіт, за оригінальне оформлення та теплу гостинність. Приємно було з вами працювати. Творчих наснаг, процвітання, нових цікавих мистецьких зустрічей.

P.S. Прикладом невтомного трудівництва є творці рукотворної краси - Михайло Мандзюк та Ольга Процак, відмінними рисами яких можна назвати натхненну закоханість майстрів в силу фарб, глибоке філософське розуміння своїх завдань, тонке відчуття гармонії світу і людської природи, адже безкінечне багатство їхніх мистецьких творінь символізує одвічність та вічну мінливість буття.
       НАДІЯ БАБІЙ:
                     „ЯБЛУНЕВИЙ ЦВІТ"

Є люди, про яких в народі кажуть: „Ця людина має золоті руки". Коли ж до цього долучається ще й творча фантазія, гостре спостережливе око та аналітичний розум, народжуються твори, сповнені гармонії, глибокого сенсу та потужної енергетики. І неважливо, що це: декоративна тарілка, намальована писанка чи художня витинанка - вони гріють, тішать душу, роз'яснюють розум та роблять життя яскравішим і добрішим.
Саме такою людиною, яка працює в царині витинанки, є Надія Бабій - викладач кафедри дизайну і теорії мистецтв Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, творча зустріч та відкриття персональної виставки художніх робіт якої відбулася в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка 24 травня.
Надія Бабій - людина, в душі якої ніколи не вмирає митець, а відчувається постійна потреба творити прекрасне. Кожен її твір - це енергія, якою автор хоче поділитися із нами, глядачами.
Роботи п. Надії вражають своєю довершеною композиційною доскона-лістю, багатогранністю та витон-ченістю. Це взірець чистоти стилю витинанки у її живому розвитку та професійному осмисленні.
Авторка настільки досконало і віртуозно володіє технікою витинанки і вирізування, що деякі філігранно виконані її твори виходять за межі наших уявлень про цей вид мистецтва. Але майстерна техніка витинання ніколи не виступає у її роботах самоціллю, а підпорядковується конкретним завданням з розкриття теми і художньо-образної структури твору. Надія Бабій створює їх, покладаючись на власну фантазію, стилізуючи і узагальнюючи форми навколишнього світу.
Її вишукані декоративно-орнаментальні, графічні побутові й  алегоричні композиції виражають метафорично - мовою казки, символу - цілком реальні явища та події.
У мистецькій вітальні п. Надія представила понад тридцять робіт. Серед них: Яблуневий цвіт (диптих); Медитація; Ангел і звір; Між розпачем і надією (триптих); І слово стало тілом; Розквітлий хрест; Витинанки до оформлення книги Марії Вайно „Чоловік в кредит, або четвертий варіант" та інші.
Творчість Надії Бабій отримала високу оцінку як з боку мистецтвознавців, так і з боку друзів, колег та відвідувачів виставки.
Кожному з присутніх у літературно-мистецькій світлиці цей день приніс багато позитивних вражень!
Спілкуючись із п. Надією під час організації виставки, працівникам відділу літератури з мистецтва вдалося проникнути у глибину душі майстрині.

• У нашій літературно-мистецькій вітальні Ви вперше представляєте свої роботи. Тож розкажіть трішки про себе. Звідки родом та коли відчули душевну потребу творити?

- Народилася я в м. Володимир-Волинському, Волинської області. Ще з раннього віку була налаштована на улюблену з дитинства справу - малювання, вирізування з паперу різноманітних фігур, любила експериментувати з різними формами. Це захоплення запалювало мене внутрішньою енергетикою, додавало сил для подальшого розвитку.

• Які навчальні заклади стали фундаментом у Вашому зростанні як митця? Хто був наставником у розвитку творчості?

- Любов до творчості була закладена ще під час навчання - спочатку у Володимир-Волинській дитячій художній школі (викладач - Мурзіна Тетяна Василівна), пізніше, у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника на художньому факультеті, де опанувала закони й правила художньої графіки. Особливий вплив на формування мого творчого почерку мала Лариса Клавдіївна Грач, викладач композиції, одним із складових якої було ознайомлення із технікою витинанки. Із 1993 року цей вид мистецтва просто заполонив мене.
Закінчила я також філософський факультет Українського вільного університету у Мюнхені (УВУ), отримавши ступінь магістра філософії. Цей навчальний заклад також допоміг у розвитку мого світогляду.

• Розкажіть, будь ласка, про мистецтво художньої витинанки та техніку її виготовлення?

 - Витинанки (від українського слова „витинати" - „вирізувати") - вид давнього слов'янського, зокрема, українського народного декоративного мистецтва. Ніж, ножиці та інші „різальні" інструменти наче звільняють папір від усього зайвого й створюють „картину" без фарб і традиційних понять.

• Як створювали свої перші роботи?

- Перші мої спроби художніх витинанок переслідували мету копіювання реального світу, вдосконалення техніки вирізування. Цікаво було передати в одній барві паперу тонкощі павичевого пір'я чи пелюсток троянди. Ці роботи знаходяться у мене в папці. Я їх зберігаю, часто порівнюю із новими й радію з того, що з кожним разом виходить все краще і досконаліше.

• Хто чи що є джерелом Вашого натхнення, як народжуються ідеї та втілюються в життя?

- Натхнення - ідеальне відчуття на кшталт любові-кохання. Це було кілька разів - не відчуваєш ні часу, ні простору... тут тебе нема... А на щодень працюю за настроєм. Без настрою-налаштування не виходить. Мінімум, зрештою, що має бути - робота думки. Інколи себе змушую - щось виходить. Інколи з примусу приходить бажання творити.
Натхнення для створення нових витворів мистецтва я черпаю від сім'ї, а нові ідеї приходять від спілкування з природою, із вражень від подорожей, мистецької літератури. Типово, що певний час, працюючи у відділі сакрального мистецтва Івано-Франківського художнього музею (тепер Музей мистецтв Прикарпаття), тематика робіт була співзвучною. Звичайно, багато зусиль витрачається на нову ідею, але коли вона втілюється, то вже сам готовий виріб стає джерелом натхнення.

• Що для Вас мистецтво? Що воно Вам дає?

-     Думаю, мистецтво - це такий глобальний буфер обміну, в якому завжди відкритий доступ до кожної папки. Це можливість отримати щось і дати навзаєм, це обмін енергіями, інформацією, відчуттями. Мистецтво може бути і вчителем, і учнем. А художник - ніби рурочка, крізь яку енергії струменять і набувають форми. І від нього залежить, що пропускати крізь себе, а що - ні. Тому для мене це ще й велика відповідальність. Бувають ситуації, коли вони, ці енергії, плинуть, і ти отримуєш від того задоволення. А інколи доводиться проштовхувати крізь себе. Не тому, що вони не хочуть, а тому, що ти не готовий. Мистецтво - коли „зі мною ще хтось". А якщо говорити поетично - то це радість від осмислення того, що іноді вдається якусь частину Великого Невідомого втілити.

• Чи є у Вас творчі задуми на майбутнє? Чого ще не зроблено і чого ще б хотілося досягти?

- Мрії в мене банальні: щаслива та здорова сім'я, а також подорожі навколо світу. Я працюю для власного задоволення, хочу принести радість собі, своїм рідним, близьким, друзям, даруючи їм власний філософський твір, в якому закладений видимий і невидимий світ і поєднати їх із потаємним життям природи, з її вічною красою.

• Коли митець має свій оригінальний стиль, завжди питаєш: чому він такий, а не інакший? В чому полягає Ваша індивідуальність?

- Найактуальніший художник - це той, який має яскраво виражену індивідуальність, що дав йому Господь Бог. Кожній людині творець дав своє обличчя...

• Поділіться рецептом хорошого настрою.

- Хороший настрій - це відтворення стану душі.

Пані Надіє, щиро дякуємо Вам за відверту розмову. Ми бажаємо вам Божого благословення на нову щедру творчість, на натхнення й невсипущу повсякденну працю. Сподіваємося, що ви неодноразово ще подивуєте нас своїми неповторними творіннями.

P.S. Нечасто в наш час те, що виходить, сказати б, з-під рук мистця, здатне буквально приковувати зір. Споглядати його - і пройматися чимось таким близьким і водночас далеким, співмірним із генетичною пам'яттю. Таке відчуття охоплює нас, коли перед зором постають витвори Надії Бабій - взірці чистоти стилю витинанки у їх живому розвитку та професійному осмисленні.

До зустрічі в новому випуску!