Гості літературно-мистецької вітальні. Вип. 3

ББК    85.03

Г 72

Гості літературно-мистецької вітальні. Вип. 3 : пам'ятка користувачу / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка, від. літ. з мистец. ; [упоряд. Г.І. Пристай, Ю.С. Михайлюк; комп. дизайн М.В. Дем'янів, С.І. Яковенко; відп. за вип. Л.В. Бабій]: - Івано-Франківськ, 2010. - 36 с.  

У мистецтві Прикарпаття є яскраві особистості, які заслуговують на визнання і шану за творчу працю.

Бібліотека продовжує серію „Гості літературно-мистецької вітальні", яка ставить за мету висвітлювати актуальні питання мистецтва та ознайомлювати з творчим доробком і неординарними долями талановитих людей, зустрічі з якими відбулися в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка 2010-2011 рр., що організували та провели працівники відділу літератури з мистецтва.

Пропоноване видання рекомендується для працівників бібліотечних закладів та широкого кола читачів.

Зауваження, пропозиції та замовлення просимо надсилати на адресу:

м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 22, обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка, відділ літератури з мистецтва, тел. 75-01-32

E-mail: libifua@gmail.com

Упорядники: Пристай Г.І. - завідуюча відділом літератури з  мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

                   Михайлюк Ю.С. - бібліотекар відділу літератури з мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

Комп'ютерний дизайн: Дем'янів М.В. головний бібліотекар відділу літератури з мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

                                 Яковенко С.І. - бібліотекар відділу літератури з мистецтва ОУНБ ім. І. Франка                                        

Відповідальна за випуск: Бабій Л.В. - директор ОУНБ ім. І. Франка

Михайло Тимчук. Юрій Писар. Владислав Симчич.

„Віднайдена любов в полотнах молодих художників"

Літературно-мистецька вітальня обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка завершила соціокультурну діяльність 2010 року творчою зустріччю та презентацією робіт молодих талановитих і неординарних художників Михайла Тимчука, Юрія Писаря та Владислава Симчича, які представили глядачам свої нові авангардні полотна на урбаністичну тематику. Дані роботи вражають глибиною змісту, емпіричністю та живописною анімацією, засобами якої є колір та рух.

Михайло Тимчук, Юрій Писар та Владислав Симчич є учасниками обласних, всеукраїнських, міжнародних  („Осінній салон", „Куточок раю на землі", „Янголи у Колегіаті", „Місто" тощо) та авторами власних персональних виставок.

Картини молодих художників знаходяться у приватних колекціях України, Німеччини, Італії, Росії, Польщі, Франції, Молдови та Південної Африки.

Сьогодні багато митців намагаються знайти нові формальні підходи в розвитку сучасного мистецтва, та лише деяким це вдається. Михайла Тимчука, Юрія Писаря та Владислава Симчича можна вважати мистцями, які знайшли для себе шляхи вирішення цього питання.

Так, розглядаючи роботи молодих авторів, ми завели з ними розмову.

• Скажіть, будь ласка, де Ви народились та якими барвами веселки Ви б змалювали своє дитинство?

- Михайло Тимчук:  Народився в с. Майдан Тисменицького району. Дитинство своє згадую лише в світлих, яскравих, теплих тонах. Пригадується, коли був ще дитиною, надзвичайно любив і до цих пір люблю новорічні та різдвяні свята, а особливо їх головний атрибут - ялинку. Для мене великим задоволенням було і є прикрашати її різнокольоровими кульками, іграшками та солодощами. І я завжди мріяв, що коли подорослішаю, обов'язково навчуся професійно малювати хвойних красунь. І ось моя мрія збулася - я став художником.

- Юрій Писар: Я уродженець м. Рахова Закарпатської області. На жаль, особливих пам'ятних подій не пригадую, але однозначно хочу відзначити, що моє дитинство було щирим, світлим, сповненим безліччю приємних та щасливих хвилин.

- Владислав Симчич: Я народився в с. Середній Березів, що на Косівщині. Своє дитинство змалював би в палітрі коричневого (інертний, нейтральний), фіолетового (що відповідає за підсвідомість, відображає деяку містичність, мрії, емоції людини) та жовто-помаранчевого (що є кольором сонця, радості, оптимізму) кольорів. Та в загальному варто сказати, що моє дитинство відображене в різних відтінках, серед яких переважають світлі та яскраві кольори, що й свідчать про мій життєрадісний характер.

• Де навчались образотворчому ремеслу? Хто були і є Вашими творчими наставниками та професійними вчителями?

- Михайло Тимчук: Спершу я навчався  в училищі № 5 м. Івано-Франківська і з приємністю та теплотою в серці хочу згадати мою вчительку Марію Дмитрівну Суховій, яка досить докладно розповідала про складну схему мистецьких течій та стилів, що досить глибоко відклалася в моїй пам'яті. Наступним моїм навчальним підґрунтям став Інститут мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Завдяки професійності викладацького складу, я мав змогу активно і гармонійно саморозвиватись. На даний час ідейним та творчим наставником для мене є Михайло Ярославович Дейнега, директор Івано-Франківського обласного художнього музею.

- Юрій Писар: Я завжди мріяв стати художником і, можливо, саме від мого дядька, теж художника, Михайла Ворохти, я перейняв цей талант.  Навчався в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Моїм вчителем був Петро Микитович Прокопів, та особливо хочу виокремити Миколу Богдановича Якимечка, який постійно ділився своїми знаннями, фаховим досвідом, завжди був щирим і відкритим зі мною. Як вже наголошував Михайло, творчим наставником на сьогодні для нас усіх є Михайло Дейнега, художник, культурний діяч і просто хороша людина.

- Владислав Симчич: Стати живописцем я вирішив після перемоги на всеукраїнському конкурсі „Космічні фантазії" 2002 року. Саме він відіграв значну роль у становленні мого потягу до мистецтва. На противагу моїм друзям-колегам, я студент 5-го курсу Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Моїм першим професійним наставником був шкільний вчитель малювання Ігор Романович Ґеник, який відкрив переді мною світ живопису. Сьогодні моїм вчителем є Михайло Ярославович Дейнега, професіонал, талановитий художник, який справді знає вартість мистецтву.   

• Як гадаєте, коли була більша потреба в художниках: двадцять років тому чи сьогодні?

- Михайло Тимчук: Варто зазначити, що потреба в художниках була, є і буде. Адже живопис - це високе мистецтво, яке завжди викликає резонанс в його поціновувачах. І було б нелогічно говорити, що колись чи зараз потреба в художниках зросла чи навпаки. Хочу лише наголосити, що сьогодні живопис вступив в нову фазу свого розвитку, іншу, ніж це було 20 років тому.

- Юрій Писар: Нині люди мають більше вільного часу, отже частіше відвідують виставки, духовно і фізично збагачуються, виокремився певний клас людей, який цікавиться і розуміє мистецтво в тому чи іншому прояві.

- Владислав Симчич: Хочу відзначити, що рівень зацікавленості мистецтвом визначає, насамперед, рівень розвитку суспільства. На жаль, сьогодні побутує тенденція до салонного мистецтва, яке представлене переважно для середнього глядача. А високе мистецтво не кожна людина зрозуміє та належно поцінує.

• Чи вважаєте, що у нового покоління цілком відмінне відчуття того, чим має займатися художник сьогодні?

- Юрій Писар: На наш погляд, люди вже почали відхилятися від класики, їх захоплює все те, що відображає сучасність: філософія, ідеї, думки, емоції тощо. Тобто, можна сказати, що шанувальників мистецтва цікавить те, що продукує сьогодення.

- Владислав Симчич: Я вважаю, що кожне нове покоління формує свою власну свідомість. Тому на сьогоднішній день, як вже зазначив Юрій, молодь цікавиться переважно вільними, розкутими, європейськими традиціями авангарду та поставангарду.

• Чи можна говорити про Івано-Франківський мистецький осередок як про певну цілісність?

- Юрій Писар: Так, звичайно, що можна. Це - „Підкарпатська школа мистецтва", найбільш активними представниками якої є Михайло Дейнега (ідейний наставник), Михайло Тимчук, Владислав Симчич, я та Надія Щерба.

• Скажіть, будь ласка, які спільні та відмінні риси Івано-Франківської, Львівської та мистецьких шкіл Східної України?

- Михайло Тимчук: Варто сказати, що як такої однозначної мистецької школи у Івано-Франківську немає. На наше мистецьке коло великий вплив має Львів, мистецька школа якого існує досить давно і яка знаходиться під впливом Віденської школи. Сьогодні Львівська мистецька школа працює переважно у західних європейських традиціях. Щодо мистецьких шкіл Східної України, то можемо сказати, що це переважно академічний напрямок. Представником такої школи є Юрій Гуменний, який пропагує сьогодні в Італії нові віяння українського мистецтва. З вищесказаного можна зробити висновок, що у всіх трьох школах ідеї спільні, проте кожна з них по-різному підходить до їх висвітлення на полотні.

Бездонна криниця тем - Біблія. Заглиблюючись у Книгу книг, мистці різних часів і народів упродовж сотень років створюють полотна, які не залишають глядачів байдужими.

 Вже традиційною в художньому музеї є виставка „Янголи у Колегіаті", на якій молоді митці представляють свої художні полотна на сакральну тематику. Чому саме „Янголи в Колегіаті"?

- Юрій Писар: Дана назва досить символічна і містить в собі глибоку суть, адже ми знаємо, що янгол - це образ чистоти, миру та любові. Сподіваємося, що наші виставки поєднують саме ці янгольські риси.

• Який напрям у мистецтві вплинув на Вас найбільше?

- Михайло Тимчук: Для мене особливою є течія імпресіонізму, для якої характерним є поєднання яскравих кольорів. На мою думку, колір відображає настрій картини і для художника це досить суттєво.

- Юрій Писар: Для мене близьким є американський абстракціонізм 50-тих років, який містить відчуття резонансу з внутрішнім світом, втрату змісту картин, які більшою мірою тяжіють до абстракцій.

- Владислав Симчич: Напевне найбільш впливовою для мене була і є течія імпресіонізму, але хочу сказати, що від кожного мистецького стилю я відбираю певні символічні штрихи: від імпресіонізму я беру враження, від фовізму - колір тощо. Кожна картина - це, насамперед, ідея, композиція, колір, рисунок та натхнення.

• Над чим працюєте зараз, які плани на майбутнє?

- Михайло Тимчук: На даний час готуємося до виставки на сакральну тематику, яка відбудеться у Львові.

- Владислав Симчич: Після нашої спільної попленерової виставки в Івано-Франківському обласному художньому музеї та виставки у Львові, як відзначив Михайло, плануємо ще виставку «Підкарпатської школи мистецтва» на Східній Україні.

• Чим ще займаєтеся, окрім живопису?

- Михайло Тимчук: Другим моїм захопленням після живопису є декорування новорічних кульок та писанок, що є досить близьким  для мене.

- Юрій Писар: Окрім живопису, у коло моїх зацікавлень входить ще історія релігії, яка захоплює своєю таємничістю, глибиною мудрості та вічними істинами.

- Владислав Симчич: Надзвичайно захоплююся китайською культурою: цікавлюся філософією буддизму та китайським видом бойового мистецтва «ушу», моїм маленьким хобі є також рок- та етномузика.

• Що на Вашу думку означає вислів „відбутися як людина"?

- Михайло Тимчук: „Відбутися як людина", на мою думку, означає бути щасливим в цьому житті, а щастя для мене - це образотворче мистецтво, яке щодня мені приносить духовне задоволення. А ще хочу додати, що, коли мені власна дитина промовить слово „тату", тоді я з впевненістю зможу сказати, що я відбувся як людина.

• Що є для Вас моральні цінності? Чи керуєтеся ними?

- Юрій Писар: Дуже важливо, коли людина впродовж свого життя постійно піднімається на вищий духовний рівень, цим самим збагачуючи себе морально. Поважаю людей, які люблять цей дивний світ. Вважаю, любов здатна врятувати його, зробити добрішим та гуманнішим. Ціную в людях чесність, справедливість, відвертість та щирість. Не люблю цинізму та людського безсилля.

• Яке Ваше життєве кредо?

- Михайло Тимчук: Життя - це рух, а рух - це життя! Головне - знати шлях і йти ним.

- Юрій Писар: Ніж шукати роботу, краще її створювати і все повернеться на краще!

- Владислав Симчич: Мій девіз - „Серцем відчувати життя!" Ним я керуюся постійно.

• За словами Ганни Арендт, елемент народження присутній у всіх видах людської діяльності, а отже, і у живописі. То ж ми бажаємо Вам народження ще багатьох самобутніх картин, якими будете дивувати світ і нас, своїх глядачів. Прихильності муз Вам і натхнення у мистецтві. Успіху та задоволення від своєї роботи! Адже талант - це поклик душі, і тому його потрібно берегти!

- Михайло Тимчук: Ми також хочемо подякувати дирекції обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка за надану можливість представити читачам нашу творчість і хочемо побажати Вам плідної співпраці з молодими художниками.

- Юрій Писар: А також процвітати в плані піару і зібрати достойну колекцію картин.

- Владислав Симчич: До всіх вищесказаних побажань залишається додати тільки хороших відвідувачів та цікавих співбесідників.

P. S.  Десь серед буденної метушні, серед галасу автомобільних доріг, серед натовпу перехожих, серед випадкових поглядів, випадкових кроків випадкових людей загублена... любов. Той, хто її знайде, - знайде... Кожен знайде в ній те, що його зігріє...

Її можна побачити скрізь і всюди. Вона може бути тінню від дерева, відображенням у дзеркалі, може бути сонячним променем або просто усмішкою... А ще її можна побачити  у картинах молодих художників Михайла Тимчука, Юрія Писаря та Владислава Симчича, в полотнах яких живе теплий пастельний настрій кольорів. Для них головне - передати фарбами потік ненастанних щоденних дум і візій, що наповнюють душу і вимагають реалізації. Напевне в цьому і полягає радість творчості.

Вище професійне художнє училище №3 м. Івано-Франківська

„Різдвяна мить в мистецтві"

Різдво Христове - це свято, яке єднає християн в радості, утверджує в людських серцях віру, сповнює душу і розум благими намірами, надихає на добро і милосердя. Саме в цей час ми гостро відчуваємо всеперемагаючу силу любові, бо тільки любов, взаємодопомога і підтримка здатні врятувати світ.

З нагоди різдвяно-новорічних свят у відділі літератури з мистецтва відбулося відкриття виставки „Різдвяна мить в мистецтві" - експозиції робіт молодих митців Вищого професійного художнього училища № 3 м. Івано-Франківська.

Презентацію відкрили директор училища Богдан Петрович Данилюк, заступник директора Роман Петрович Лозовик, майстер виробничого навчання Леся Вірозуб, вихованці училища Наталія Свіжак та Роман Лозовик. 

Своїми враженнями про початок плідної співпраці між обласною універсальною науковою бібліотекою ім. І. Франка та Вищим професійним художнім училищем №3 м. Івано-Франківська поділився з нами заступник директора Роман Лозовик.

• Пане Романе, як Ви можете охарактеризувати роботи, представлені у нашій мистецькій залі?

- Всі роботи, що прикрашають мистецьку вітальню обласної універсальної наукової бібліотеки, - це, насамперед, кваліфіковані, фахові авторські роботи. Кожна з них - це витвір ще юної душі, але яка вже прагне високого мистецького злету.

• Скажіть, будь ласка, скільки часу Ви обіймаєте посаду заступника

директора Вищого професійного художнього училища № 3 м. Івано-Франківська?

- На керівній посаді працюю з 2003 року, тобто вже восьмий рік, і хочу сказати, що це велика відповідальність, адже на сьогодні потрібно прикласти чимало зусиль для того, щоб на належному рівні створити професійний імідж закладу, утримати його, а найголовніше, забезпечити високу якість навчання його студентам. Адже майже кожна друга молода особа прагне отримати хорошу ґрунтовну освіту і з тими знаннями себе самореалізувати.

• Коли митець має свій оригінальний стиль, завжди запитуєш: чому він такий, а не інакший? В чому полягає індивідуальність вихованців Вашого училища?

-  Кожен студент нашого навчального закладу вибирає власний стиль та тематику дипломних робіт, які затверджуються художньою радою. Тому можна сказати, що індивідуальність витворів вихованців - це шлях від проекту до виконання.

• Пане Романе, нам відомо, що Ваша дочка Наталія також закінчила Вище професійне технічне училище № 3 (монтажник експозицій та творчого оформлення робіт), а син Роман навчається у ньому на першому курсі (різьба по дереву). Розкажіть, будь ласка, про Вашу сім'ю. Можливо, потяг до мистецтва Ваших дітей бере початок саме з родини?

- Так, доля моїх дітей пов'язана з професійним художнім училищем № 3. І це мене тішить. Наталія на сьогоднішній день працює на телебаченні „Вежа", поряд з мистецтвом шукає себе і в професії журналіста. Можливо, потяг до прекрасного їм передала моя дружина Олександра. Вона вишиває прекрасні пейзажні полотна великого формату. Напевно, саме від неї діти успадкували любов до мистецтва і розуміння його необхідності у сучасному суспільстві.

• Що Ви можете сказати про географію виставок за участю Ваших вихованців.

- Наш викладацький склад гордий з того, що студенти училища неодноразово брали участь у київських виставках, у виставці-продажі до Дня міста Івано-Франківська, обласній виставці „Галицькі кмітливці", експозиції „Ярмарка професій" при обласному центрі зайнятості та ще в ряді виставок. Наші вихованці - призери республіканських конкурсів, зокрема, Андрій Заліський (2-ге місце - різьба по дереву), який зараз навчається у Львівській академії мистецтв.

• Які основні критерії щоденної праці Вашого педагогічного колективу?

- Перш за все, виховувати справжнього українця, добру порядну людину та висококваліфікованого робітника. Це і є три найголовніші критерії щоденної праці педагогічного колективу училища. Ми прагнемо, щоб студенти ще за час навчання „зачепилися за ту рятівну соломинку" (знання та досвід), яка б допомогла надалі влаштуватися в цьому суспільстві, де триває постійна конкуренція.

• Якими є, на Вашу думку, сьогоднішні та майбутні перспективи співпраці між нашими установами?

- Дирекція училища вдячна за пропозицію до співпраці та можливість представляти майстерність вихованців та наш навчальний заклад, 90% випускників яких - майбутнє Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. Партнерські відносини дадуть можливість популяризувати роботи студентів училища і, разом з тим, популяризувати мистецтво, без якого наше суспільство не буде європейським, громадянським та високорозвиненим.

На презентації були присутні також випускники Вищого професійного художнього училища № 3 м. Івано-Франківська та випускники Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. І. Франка Назар Костів та Роман Романюк.

Своїми думками та життєвим вибором вони поділилися з нами опісля перегляду робіт.

• Скажіть, будь ласка, про Ваше творче коріння? Що привело Вас до живопису?

- Назар Костів: Народився я в м. Надвірній Івано-Франківської області. Ще з дитинства захоплювався малюванням і мріяв обов'язково в майбутньому стати художником. Тому відрадно, що сьогодні я маю змогу займатися улюбленою справою, справою мого життя - живописом.

- Роман Романюк: Я родом з с. Надорожна Тлумацького району. Також з упевненістю хочу зазначити, що ще з дитинства полюбив живопис, адже завдяки йому ми можемо виявляти свої емоції та візії в кольорових рисунках, цим самим проявляючи власне світобачення.

• Де ви навчалися? Який навчальний заклад став фундаментом у Вашому зростанні як митців?

- Ґрунтовною базою знань стало для нас Вище професійне художнє училище № 3 м. Івано-Франківська. Окремо завдячуємо нашим викладачам Ганні Василівні Лесів та Роману Васильовичу Дреботюку. Сьогодні ми - випускники Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, який сформував нас як художників та дав хороший старт для  подальшого творчого зростання. За професійний досвід та терпіння особливо вдячні Михайлу Богдановичу Саранчуку, Володимиру Сергійовичу Сандюку та Богдану Михайловичу Бринському.

• У Вас вже сформувався власний художній стиль? Чи Ви ще в пошуках нових підходів?

- Власний оригінальний стиль ще не створений, але ми працюємо над цим. Техніка наших робіт переважно схиляється до авангардного стилю, завдяки якому ми глибше можемо передати свої враження від побаченого та проявити себе як неординарні художники з власним баченням світу.

• Чи пам'ятаєте свою першу роботу? Якщо так, то як вона називалася і коли була створена?

- Назар Костів: Мою першу роботу „Кораблик" я намалював олійними фарбами ще на першому курсі навчання в училищі. Вона мені дуже дорога, я зберігаю її і сьогодні.

- Роман Романюк: Перше художнє полотно „Захід сонця" намалював акварельними фарбами. Я її дуже ціную, для мене вона є особлива.

• На сьогоднішній день для визнання імені дуже важливо популяризувати власне мистецтво, пропонувати його широкій аудиторії. Де виставляєте свої роботи?

- Роман Романюк: Брали участь у виставках „Янголи у Колегіаті" 2009, „Бубнище" 2009, у серпні 2008 року відбулася моя перша персональна виставка „Відгомін Карпат". У січні 2011 року була представлена спільна виставка „Різдвяна соната" у Івано-Франківському обласному краєзнавчому музеї, на якій експонувалися мої роботи, а також Назарія Костіва, Мар'яна Кочкодана, Любомира Худяка, Петра Радіонова та Олени Павлів.

• Що Ви можете сказати про сучасне мистецтво? Яким воно є, на Ваш погляд?

- Назар Костів: Варто наголосити на тому, що не все, що сьогодні продукується в мистецтві, має майбутнє. На жаль, дуже багато фальші, несправжнього. Попри те існує значна кількість молодих талановитих митців, які перебувають в пошуку меценатів та підтримки. І це одна з найактуальніших проблем сучасного арту, яка потребує вирішення.

• Які Ваші уподобання, окрім живопису?

- Все, що стосується мистецтва: музика, поезія та подорожі.

• Сьогодні так багато говорять про істину, про її нескінченні пошуки. У чому ж істина для Вас і де її шукати?

- З одного боку, істина - це гармонія фізичного та морального стану людини, коли в її житті, в кожному кутку душевної рівноваги наведений порядок. З іншого боку, істина - це Бог, це наша віра в моральні цінності: у справедливість, добро та милосердя.

• Дякуємо за щиру та відверту розмову. Нехай тиха Ніч Свята несе Вам радість і добро, золота зірка хай освітлює Вам шлях, а небесний зорепад справджує бажання! Щастя, миру і любові! Нехай у Ваших серцях буде завжди панувати всемогутній дух світлого Христового народження.

- А ми хочемо подякувати дирекції бібліотеки і працівникам відділу літератури з мистецтва за можливість популяризувати та представляти у мистецькій вітальні творчість митців і просто талановитих людей Прикарпаття та України. Успіхів Вам у мистецькій творчій роботі.

P. S. Людині характерно прагнути до нових вершин. Відкривати нові світи, пізнавати нові сфери, освоювати нові професії, знаходити нові думки та слова. Будь-які відкриття створюють для нас нове поле для діяльності і роздумів. В цьому і полягає значення будь-якого прогресу. Студенти та випускники Вищого професійного художнього училища № 3 м. Івано-Франківська постійно перебувають в пошуках чого нового та незбагненного. Можливо, в цьому  і є розгадка їхнього ще досить молодого таланту.

Михайло Дейнега „Митець сонячно-барвних імпресій"

Лютий місяць був багатий на зустрічі з цікавими та креативними людьми, одна з яких - творча зустріч і відкриття персональної виставки художника, члена НСХУ, лауреата обласної мистецької премії ім. Я. Лукавецького, директора Івано-Франківського обласного художнього музею та просто відкритої і щирої людини Михайла Дейнеги. З ним обласна бібліотека співпрацює віддавна, але як з гостем літературно-мистецької вітальні, ювіляром  ми спілкуємося вперше.

Художник є учасником багатьох обласних, всеукраїнських та міжнародних виставок. Його картини зберігаються в приватних колекціях України, Росії, Польщі, Німеччини, Англії, Франції, США, Ізраїлю тощо.

Свої твори Михайло Дейнега представляв на персональних художніх виставках. Серед останніх можна відзначити „Тріумвірат", „Незнаний Михайло Дейнега" та „Живопис як життя".

Великим його досягненням стало створення асоціації „Музейне коло Прикарпаття".

Дивлячись на цього красиву, успішну, талановиту людину, не один із шанувальників його творчості заздрісно зітхне і замріється: от би й мені стати таким! Та хоч як би нам хотілося казки в житті, вона зазвичай приходить до тих, хто прагне її створити своїм талантом, розумом, серцем, душею, до тих, хто знає, чого хоче від цього життя, хто вміє побачити в ньому головне. Отоді можна сподіватися на диво, як це сталося з гостем бібліотеки - Михайлом Дейнегою.

• Пане Михайле, як розпочався Ваш творчий шлях?

- Все розпочалося 51 рік тому, коли дев'ятирічним розпочав навчання в художній школі м. Івано-Франківська. Цей штрих моєї біографії можна вважати першою сходинкою до живопису, до мого покликання як митця. На щастя, мав добрих викладачів та середовище, тому ще в юні роки почав експериментувати.

• Які навчальні заклади стали фундаментом у Вашому зростанні як художника?

- Після художньої школи навчався в Косівському училищі народних художніх промислів (тепер Інститут прикладного та декоративного мистецтва ім. В. І. Касіяна). Закінчивши його, маючи в руках фах майстра, розпочав свою трудову діяльність. Спершу це був Івано-Франківський художній комбінат, потім викладацька праця в художній школі. Проте, зрозумівши, що окрім промислу, яким володів, потрібно мати ще певний рівень мистецької освіти й мислення, я вступив до Львівського інституту декоративно-прикладного мистецтва. Відрадно, що там мене вчили швидше не малювати, а думати, зіставляти й аналізувати. На мою думку, це найголовніше. Адже справжній художник - людина мисляча, яка пропускає крізь себе багато інформації, емоцій, переживання самотності, катарсисів...

• Зазвичай батьки дають своїм дітям право вибору. Вам було дано таке право?

- Так, я мав можливість вибирати. Хочу сказати, що мій прадід теж був художником і свій талант, напевне, перейняв я саме від нього. Тому в моїй родині не виникало супротиву щодо моєї майбутньої професії, батьки сприйняли моє рішення цілком спокійно і виважено. Я не уявляв своє життя без пензля, без фарб, без праці з кольором, тоном, пластикою, ритмом.

• Пане Михайле, розкажіть, будь ласка, історію Вашої першої картини.

- Коли я навчався в Косові, моя бабуся попросила мене намалювати ікону Божої матері. Вона й стала моїм першим творінням. На жаль, ця картина на сьогодні не збереглася.

• У чому полягає техніка й стиль Ваших робіт, як народжуються і втілюються в життя ідеї?

- Роботи народжуються з внутрішнього та зовнішнього середовища мого буття. Вважаю, що живопис - це розмова. Так, живопис може бути мовою. Малярство сьогодні дуже важливе, тому що в світі потужних медіа так хочеться побачити картину. Живопис, який він є. Зроблений руками. А щодо стилю, то він асоціативний, що базується на істині: з мікрокосмосу народжується макрокосмос і навпаки.

• Хто ініціював Вашу першу виставку? І де вона відбувалася?

- В 1974 році проводилася всесоюзна виставка і на ній вперше виставлялася моя картина „Карпати", написана аквареллю.

• Пане Михайле, що означає для Вас творча праця на пленері?

- З упевненістю можу сказати, що робота на пленері - це вміння розслабитись і отримати задоволення від власного творіння.

• Кожен митець має свої цікаві та улюблені теми. Чи є у Вас щось подібне цьому?

- Моїми улюбленими темами є все, що належить до категорії „new". Це і портрети, й пейзажі в цьому неординарному стилі. Я не визнаю в мистецтві заборон, якихось табу, тут не може бути закритих тем. Для мене це частина життя. Кожен елемент, що я його додаю до своєї роботи, кожна тема, що виринає з глибин моєї душі, виступає інструментом чи необхідною складовою до мого висловлювання. Мистецтво любить передусім майстра, а отже, повинна бути індивідуальність. Це безцінне. Це частина менталітету, частина оточення, частина культури. Це все разом. Це відбивається в начерку, в невеликій акварелі. Це тонка матерія.

• Які завдання та цілі Ви поставили перед собою, очоливши Івано-Франківський обласний художній музей?

- Найголовніше своє завдання як керівника я вбачав у тому, щоб насамперед вивести художній музей на високий європейський рівень. І думаю, що це завдання виконав.

• Ви є співорганізатором Музейної асоціації Прикарпаття. Як вона називається? Що стало поштовхом до її виникнення?

- Ця асоціація називається «Музейне коло Прикарпаття». А причиною її виникнення стала потреба створення музейної спільноти, яка б пропагувала та підтримувала музейництво. Адже погляньмо, що роблять музеї для популяризації мистецтва? Переважно небагато. Якщо говорити про міжнародні контакти, то вони відбуваються здебільшого нечасто. Тому й створили таку асоціацію, метою якої є координація роботи музеїв Прикарпаття і не тільки. Директором асоціації на сьогодні є Ярослав Штиркало, директор Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею.

• Хтось із мудрих сказав: „Для того, щоб довго жити, треба любити й творити". Чи згодні Ви з цим висловом?

- Звісно, я погоджуюся з цією думкою. Адже мистецтво змушує людину ставати кращою. Ми самі повинні розпізнавати і відчувати його красу, споглядати й розуміти ту глибину та споконвічні істини, які закодовані в мистецтві. Хочу сказати, що мистецтво - це не видовище, а швидше невтомна праця душі і духу, що потребує системних зусиль. Як зауважив Євген Маланюк: «Мистецтво - не розвага на поталу публіки, а витаючий голубом Дух Святий...».

• Кожен з нас пише власну історію життя, малює власну картину, добираючи, на свій розсуд, якими фарбами це робити і якою вона має бути - яскравою, красивою, оптимістичною або ж песимістичною і непривабливою. Якою створили Ви свою картину, пане Михайле, і створюєте її сьогодні?

- Я однозначно її малюю яскравими колоритними фарбами без тіні песимізму й фальші, і намагатимусь створювати її такою й надалі.

• Чи є бажання щось змінити зовнішньо чи внутрішньо?

- Є бажання змінити все - цілий світ і кожну людину зокрема!

Сім'я - це та глибина щастя, яку ніщо в світі не може дати. Ніякі життєві досягнення, ніяка кар'єра. Іти вперед має смисл тільки тоді, якщо ти не один!

• Пане Михайле, розкажіть, будь ласка, про Вашу сім'ю.

- Ось уже багато років моїм вірним товаришем і коханою жінкою є дружина Любов. Господь подарував нам прекрасну доньку Христину. На сьогодні вона є вже самодостатньою людиною, працює в Національній академії управління персоналом при Президентові України. Саме ці дві чарівні дами є моїми творчими музами, які надихають на створення прекрасних художніх полотен, є стимулом мого життя.

• Чи є у Вас хобі, окрім живопису? Чим займаєтесь у вільний від роботи час?

- Хочу сказати, що живопис - це моє життя, а все, що поза ним, - це хобі.

• Що чи хто є джерелом Вашого натхнення?

- Всеокрилююча любов завжди була, є і буде джерелом мого натхнення. А якщо бути конкретнішим і відвертішим - то це любов до ближнього. Я безмежно щасливий, що мене оточує талановита молодь, яку я дуже ціную і люблю за її неординарність, за те, що вона мислить і творить глибинно.

• Пане Михайле, якими принципами керуєтесь у повсякденному житті?

- Я постійно керуюся принципом: щоб зрозуміти цей дивний світ, потрібно полюбити того, хто поруч із тобою. Кредо мого життя є: не чини зла ближньому - і тоді добре буде тобі жити на землі. Тобто потрібно жити по-християнськи, так, як цього вчать нас Божі Заповіді.

• Напередодні дня святого Валентина варто поговорити про кохання. Який зміст вкладаєте Ви у це просте слово „любов"?

- В моєму житті було і є три любові: до живопису, до дружини Любові та доньки Христини. Любов - це та проста істина, яка керує світом, диктує нам правила життя. Це щира усмішка, ніжне слово, це вічне багаття, яке зігріває наші серця, захищає їх від байдужості повсякденного буття.

• Цей рік - рік Кролика за східним гороскопом. Астрологи обіцяють, що він буде сприятливим зокрема і для розвитку творчості. Набудували собі якихось планів? Чого ще не зроблено і що ще хотілося б досягти? Поділіться, будь ласка, з нами.

- Хочу сказати, що цей рік - рік Кролика - це час найбільшого прояву моєї екзистенції. Звичайно, втілюватимуться нові проекти, створюватимуться нові художні полотна, будуть виставки, творчі пленери, що, сподіваюсь, принесе із собою позитивні емоції та незабутні враження.

• Щовечора небо народжує зорі. Комусь вони освітлюють шлях, хтось при їх спогляданні загадує бажання або серед їхньої безмежної кількості шукає свою зірку успіху. Бажаємо, пане Михайле, щоб Ваша зірка успіху завжди супроводжувала Вас по живописних сходинках прекрасного, а зірка щастя сповнювала життя Вірою, Надією та Любов'ю.

- Щиро дякую обласній універсальній науковій бібліотеці імені І. Франка за  запрошення та організацію моєї зустрічі, за можливість познайомитись та поспілкуватись з цікавими людьми і представити їм невеликий доробок із своєї творчості. Бажаю щоб і надалі ваша мистецька зала була переповнена щирими глядачами, процвітання Вам та плідної співпраці з Івано-Франківським обласним художнім музеєм.

P. S. Кожна людина очікує від життя лише світлого різнобарв'я. Та чи буде воно таким, залежить тільки від нас. Ми самі повинні дбати, щоб наше внутрішнє буття освітлювало яскраве сонце, проганяючи легку захмареність. Прикладом такої сонцесяйності є життя і творчість Михайла Дейнеги, твори якого з їхнім багатством композиційних змін поєднюють моцартівську легкість, делікатність та вишуканість. У своїй цілості вони справляють незабутнє відчуття. Глядач не старається висортувати зорові враження з поодиноких творів митця, а залишається із загально піднесеним настроєм, наповненим багатством чистих поетичних почувань.

Світлана Мудрик  „Я не хочу ні з ким помінятися долею..."

23 лютого, у переддень весни, у мистецькій залі відбулася творча презентація та відкриття персональної виставки робіт члена Національної спілки письменників України, автора поетичних збірок, фотомайстра Світлани Мудрик.

Мисткиня, уродженка Львівщини, вперше представляла свою творчість в Івано-Франківську. Основні теми її поезій: древній Львів, мати-природа, людські стосунки та осмислення життя.

Поезія для пані Світлани - не ілюзія птаха, а живий птах, що співає. Не барви палітри, а барви життя. Власне такою і повинна бути поезія: з кольорами, радістю, живою і гордою. Вільною від приземленості й сірості, від спрощеності й нагромадження. Звідси й випливає життєве кредо поетеси: «Запалити серця читачів своєю поезією».

Світлана Мудрик - учасниця та переможець всеукраїнських та міжнародних фотовиставок, автор власної студії для обдарованих та творчих дітей. В її багатогранній натурі, окрім поетичного таланту і фотомайстерності, сплелося безліч інших талантів: це гачкування, вишивання, декорування тканин, дизайн інтер'єрів, а ще вона - стиліст, консультант-косметолог (робота у Варшавському Міжнародному центрі здоров'я і краси), масажист.

В легкій та невимушеній атмосфері ми розпочали розмову з цією надзвичайно скромною та відвертою жінкою.

• Пані Світлано, в цей дещо прагматичний час, чи вірите Ви в диво?

- Так, вірю! Дива трапляються з нами кожного дня, але не всі, на жаль, вміють це помічати. Інколи люди просто закриті для дива, черствіють духовно, перестають мріяти і тому воно часто їх обминає. Дива приходять до людей щирих, відкритих та гуманних.

• Яке ж найбільше диво трапилося у Вашому житті?

- Неймовірним дивом я вважаю народження свого сина та перші його кроки. Це великий Божий дар та безмірне жіноче щастя спостерігати за розвитком власної дитини, вслухатись в її перші слова, милуватися щирою дитячою посмішкою.

• Для когось домашнє вогнище - це аромат яблучного торту, для когось - це сміх дітей. Які асоціації викликає це поняття у Вас?

- Для мене домашнє вогнище - це моя присутність в будь-якому середовищі. Домашній затишок я створюю сама, виступаю центром його мікрокосмосу. Люблю красиві речі, зроблені власними руками, стильний кімнатний дизайн, люблю куховарити. Намагаюся робити все для того, щоб завжди хотілося повертатись до рідної оселі й вдихати її затишне повітря.

• В житті керуєтеся більше тверезим розсудком чи емоціями?

- Варто сказати, що жінка за своєю природою - це емоція. В житті ситуації бувають різні, намагаюсь керуватись, насамперед, тверезим розсудком, але все ж таки інколи емоції беруть верх. І вважаю, що це добре, адже якби ми постійно думали логічно і прагматично, то швидко перетворилися б на черствих і безсердечних істот.

• Розкажіть, будь ласка, про свою творчу працю: чому саме фото і поезія стали вірними супутниками Вашого життя?

- Поет висловлює свої почуття крізь призму слова, фотомайстер - за допомогою об'єктиву. Як ви вже звернули свою увагу, я, передусім, займаюся макрозйомкою, завдяки якій маю змогу найменшу комашку чи краплини вранішньої роси піднести до високого рівня, примушую людей дивуватися, зупиняти свій погляд на різноманітті природи, що нас оточує. За допомогою слова та фотокамери я висловлюю свої думки та емоції, пережиті хвилини та незабутні враження. До написання поезії або ж до створення чергової фотокартини мене може надихнути певна життєва ситуація чи почута історія.    

• В молодості Ви намагалися звернути увагу протилежної статі своїм інтелектом чи романтичними поступками?

- Перш за все інтелектом. Дуже шкода, що сьогодні, на жаль, жінка здебільшого культивується як своєрідний придаток до чоловіка, а не як справжня гармонійна особистість. В житті є дві речі, які роблять нас вартісними: це гідність та свобода. Якщо жінка не почуватиме себе вільною в повсякденному бутті, не буде присутня гармонія в її душі, вона ніколи не зможе бути повноцінно щасливою людиною, яку поважатимуть представники сильної половини людства.

• У Вас бувають моменти, коли Ви жалкуєте про якісь свої вчинки чи слова?

- Так, звичайно, як і кожна, напевне, людина. Якби мені була дана можливість повернутись в минуле, я б з радістю зробила все з метою щось змінити, виправити помилки, попросити вибачення в тих, кого, можливо, образила.

• Що Ви думаєте про сучасну молодь? Побутує думка, що кожна молода людина - талановита, та не кожна має бажання розвиватися та удосконалюватися.

- Я цілком погоджуюсь. Хотілося б побажати сучасному поколінню більше романтизму, сміливих вчинків та праці задля самовдосконалення, щоб зуміти реалізувати себе і стати гідними громадянами України.

• Яке місце у Вашому житті, в тому числі і творчому, займає експеримент?

- Так трапляється, що експеримент присутній в моєму житті кожного дня. Як митець я експериментую досить часто. Вважаю, що найголовніше - це своєрідний ризик. Не потрібно нічого боятися, адже ризикуючи, ми вивчаємо власну сутність, пізнаємо в собі щось нове, шукаємо шляхи самовираження.

• Для багатьох місто - це синонім культури, форма культури, в якій вона найповніше розкривається. Які міста для Вас є важливими і чому?

- Рідним для мене містом є Львів - місто мого народження та зростання. До цього часу вражає його шляхетність, древність, досконалість та вишуканість. Я багато подорожую, але так ще й не віднайшла міста, яке могло б зрівнятися зі Львовом.

• Як Ви думаєте, чи може людина бути режисером свого щастя?

- Абсолютно. Господь подарував нам життя, за яке ми несемо відповідальність. Буває так, що не завжди можемо виправити те, що нам дано долею, але ми в змозі вносити корективи у життєві обставини і будувати те, що виношуємо в мріях. Головне - терпіння та сила духу.

• Пані Світлано, в яких фотоконкурсах Ви брали участь?

- У 2008 році виборола I місце на фотоконкурсі в м. Южне (Одеська область). У 2009 році брала участь у фотовиставці в м. Кам'янці-Бузькій, у 2010 - у міжнародній фотовиставці в м. Львові, на якій було представлено 29 країн, а також в деяких інших фотовиставках та конкурсах.

• Розкажіть, будь ласка, про власну авторську студію для творчих та обдарованих дітей.

- Ідею про творчу студію я виношувала та реалізовувала понад 3 роки. Сталось так, що в 1999 році в м. Южне Одеської області я презентувала власну збірку поезій «Місто моєї відсутності». Опісля того мені запропонували викладати в єдиній в цьому місті українській школі ім. В. Чорновола. Саме тоді власна творча студія і виникла як така. Відрадно, що мій син Андрій також з радістю відвідував студію й почав відтоді писати вірші. Верлібри його глибокі та вразливі, світлі й динамічні, і це не може мене не тішити як матір та митця.

• Пані Світлано, що своєю творчістю Ви намагаєтеся донести до читача та глядача?

- Передусім, хочу донести ту повсякденну красу, яка оточує нас щодня і щомиті, але з певних суб'єктивних причин ми її не помічаємо або ж не хочемо помічати. Своєю творчістю я піднімаю актуальну на сьогодні тему екології, яка турбує мене, мабуть, найбільше. Ми повинні задуматись над гармонією людини й природи, знову відновити неперервний зв'язок з нею, повинні навчитись розуміти її і поважати. Своїми творами я промовляю про Любов, яка є першоджерелом та основою всього. Любім один одного,  і нехай ця любов щодня оживляє наші збайдужілі душі та серця.

• Дякуємо, пані Світлано, за такі теплі та щирі слова. Нехай у такої сонячної, світлої людини, як Ви, буде погоже, щасливе і невпинно радісне кожне „сьогодні". Натхненної мистецької віри Вам у здійсненність...

- В свою чергу я також хочу подякувати дирекції обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка та працівникам відділу літератури з мистецтва за допомогу у проведенні творчої зустрічі, за теплу гостинність та за можливість познайомитися з такою щирою та відкритою до спілкування громадськістю м. Івано-Франківська.

P. S. Найкрасивіша жінка - це щаслива жінка. Та, яка знає, що її люблять. Вона світиться внутрішньо і освітлює цим світлом все навкруги. Дуже важливо повірити в себе. Зрозуміти, що насправді ти - найчарівніша і вартуєш всього золота світу. Такою особистістю, яка пізнала справжнє жіноче щастя, є Світлана Мудрик,  людина тонкої натури і вразливої душі. Ця молода, тендітна, красива жінка заслужила усмішку долі завзятою працею, прагненням бути кращою в усьому, за що в своєму житті бралася. Творчість пані Світлани лірична, жіночна, експресивна, тривожна, чуттєва, сповнена могутніх потоків емоцій та життєвого духу.

Любомир Худяк  „Зачарована тиша"

Відчути весну не тільки в природі, душі, але й в художніх полотнах читачі бібліотеки мали змогу на початку березня на творчій зустрічі та відкритті персональної виставки живописних робіт молодого івано-франківського художника Любомира Худяка.

Митець є учасником обласних, всеукраїнських („Янголи у Колегіаті", 2007, 2009, 2010 рр., „Місто", 2010 р.) та автором персональних виставок: „Подарунок раю" (6 червня 2010 р., Народний дім м. Тисмениці) та „Дарунок раю" (23 січня 2011 р., Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей).

Картини Любомира Худяка, передусім, розкривають душу, передають емоції та настрій автора, зачаровують та несуть в собі вишуканість, красу та гармонію кольорів.

Щирість почуттів та творчий пошук - ось те, чим можна охарактеризувати творчість молодого художника.

Серед прекрасних живописних полотен, якими була прикрашена мистецька зала, ми розпочали відверте спілкування з Любомиром.

• Любомире, скажіть, будь ласка, коли Ви усвідомили, що понад усе прагнете стати художником? З якої творчої події розпочалося Ваше крокування до живопису?

- Ще з дитинства, пригадую, було у мене прагнення малювати, щось творити. Тому й вступив до художньої школи м. Івано-Франківська, де одержав навики малювання. Пізніше навчався у Вищому професійно-художньому училищі № 3 (викладачі - Ганна Василівна Лесів, Роман Васильович Дреботюк), а згодом - в Інституті мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, де вдосконалював себе як художник. З 2005 року розпочав приватне навчання в Ярослава Тадейовича Соколана, людини, яка відкрила мені світ живопису, навчила творчо мислити, шукати власну мову вираження, створювати образотворчі візії.

• Але чому саме живопис? Що Вас приваблює у ньому найбільше?

- Я виріс у творчій родині, де завжди культивувалося мистецтво: дідусь - вчитель ручної праці, мама - вчитель музики. Тому, мабуть, саме від них я успадкував потяг до мистецтва, зокрема до живопису, яке приваблює мене вільним злетом думки, лірико-поетичним настроєм та вишуканою піднесеністю.

• Як вважаєте, Ваш голос молодого художника почутий на Івано-Франківщині?

- Я думаю, що почутий, але потрібно ще багато і невтомно працювати.

• Хто з відомих українських та світових живописців є для Вас авторитетом?

- Насамперед, хочу відзначити Володимира Сергійовича Сандюка та Ярослава Тадейовича Соколана, які є для мене творчими та ідейними наставниками. Крім того, захоплююся такими яскравими особистостями живопису, як Олександр Мурашко, Олекса Новаківський, Альфонс Муха, Клод Моне, Огюст Ренуар, Поль Сезан та іншими. Від кожного з них я беру певні штрихи їх творчості: чи то гра тіней та тонів, чи то кольорова палітра, ідея, настрій, коло порушених тем, цим самим створюючи власну індивідуальну поетику.

• Дещо риторичне запитання: чи можливо живописом заробляти собі на життя?

- Однозначно. Живопис - це хороший і стабільний дохід. І на сьогодні, створюючи власні роботи, отримую моральне та матеріальне задоволення.

• В часи навчання чи доводилося долати шлях від ескізу до втіленої композиції?

- Ні, ескізами ніколи не займався і не займаюсь. Так як я експресивна людина, то й такий у створенні картин: швидкий та динамічний. Коли мене переповнюють емоції чи якісь переживання, я миттю їх відтворюю на полотні, перетворюючи їх в певний образ, тому ескіз, як такий, взагалі не використовую у своїй мистецькій практиці.

• Для Вас важлива увага стороннього глядача?

- Так, звичайно. Я завжди враховую позиції критики, розумні думки щодо моєї творчості. Критика змушує ставати кращим і досконалішим, відвертішим у своїй майстерності. Тому я прислухаюся до оцінки моїх робіт.

• Чутливість, що пронизують Ваші роботи, - це намагання донести власні емоції, поділитися досвідом?

- Я малюю, коли є натхнення, роблю те, що вважаю за потрібне. Тому вся моя творчість - це результат певних моїх життєвих поглядів, уявлень та фантазій.

• Де виставлялися і виставляються сьогодні Ваші роботи?

- Я - учасник обласних, всеукраїнських („Янголи у Колегіаті", 2007-2009-2010 рр., „Місто", 2010 р. ) та  автор персональних виставок: „Подарунок раю" (6 червня 2010 р., Народний дім м. Тисмениці) та „Дарунок раю" (23 січня 2011р., Івано-Франківський обласний краєзнавчий музей). І приємно, що третя моя персональна виставка відбулася саме в храмі книг.

• Як Ви думаєте, мода на живопис може пройти?

- На щастя, мене подібні думки не тривожать. Я творю сьогодні, а те, що буде через років 40-50 не цікавить, не люблю заглядати у майбутнє.

• Як вважаєте, український арт перспективний?

- Хочу сказати, що українське мистецтво ніколи не стоїть на місці, воно постійно в русі. Тому актуальним та перспективним український арт був, є і буде, завжди тішитиме яскравими й свіжими особистостями, творчість яких спонукатиме замислюватись...

• Яке Ваше коло уподобань, окрім живопису?

- Спектр моїх захоплень великий. Це і настільний теніс, музика (гра на фортепіано), фотомистецтво, скульптура (моя дипломна робота написана по скульптурі - „Чотири пори року") тощо. І всім цим видам мистецтва я намагаюсь присвячувати себе в післяробочий час. Адже вважаю, що людина повинна щодня саморозвиватись, вдосконалювати свої знання, поглиблювати їх і пізнавати щось нове для себе, збагачуючи цим самим своє світобачення.

• На вашу думку, що для Вас означає гармонія повсякденного буття і людське щастя? Де їх шукати?

- Гармонія для мене - це жити з посмішкою на вустах, не жаліти за втраченим, за тим, що не вдалося змінити, за минулим. А з вірою та любов'ю творити прекрасне і радісне сьогодення, займатися справою свого життя. А людське щастя - це любити і відчувати, що ти не один на цьому життєвому полі бою, одержувати насолоду від своєї творчості, це знайти себе і своє місце в суспільстві. І шукати щастя потрібно, насамперед, в собі і біля себе.

• Кожна людина на деякий період часу складає певні плани. Поділіться, будь ласка, зі своїми.

- Головне завдання, яке я поставив перед собою, - це не зупинятися у своєму вдосконаленні. А попереду, звичайно, виставки, пленери та робота над собою, що є найважливішим.

• Дякуємо, Любомире, за хорошу і теплу розмову. Нехай самобутня і багатопланова палітра Ваших робіт залучає людей до світу прекрасного. Бажаємо Вам натхнення, любові, щастя, гармонії у творчому та особистому житті!

- Вдячний обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка за можливість поділитися своєю творчістю з такою щирою публікою. Нехай  Вашу мистецьку залу і надалі наповнює дух прекрасного і постійно збагачують її нові витвори мистецтва.

P. S.  Існує філософська істина, що ми стаємо внутрішньо подібними до того, що нас оточує... Це правда... При спогляданні картин Любомира Худяка ми стаємо духовно багатшими, гуманнішими, добрішими і щирішими.

Роботи молодого художника вирізняються особливою творчою манерою, власним стилем і неповторним баченням, кожна з яких несе свою ідею, настрій і виступає особливою у колі порушених тем, стилістиці виконання, у формі й у кольорі, сповнена голосом його душі...