Гості літературно-мистецької вітальні. Пам’ятка користувачу. Вип.1

ББК    85.03
Г 72

Гості літературно-мистецької вітальні : пам'ятка користувачу / Івано-Франків. ОУНБ ім. І. Франка, від. літ. з мистец. ; [упоряд. Г. І. Пристай, Ю. С. Михайлюк, М. В. Дем'янів ; комп. дизайн С. І. Яковенко ; відп. за вип. Л. В. Бабій]. - Івано-Франківськ, 2010. - 24 с.  

У мистецтві Прикарпаття є яскраві особистості, які заслуговують на визнання і шану за творчу працю.

Бібліотека відкриває нову серію „Гості літературно-мистецької вітальні", яка ставить за мету висвітлити актуальні питання мистецтва та ознайомити з творчим доробком і неординарними долями талановитих людей, зустрічі з якими відбулися у мистецькій залі обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка.

Пропоноване видання рекомендується для працівників бібліотечних закладів та широкого кола читачів.

Зауваження, пропозиції та замовлення просимо надсилати на адресу:

м. Івано-Франківськ, вул. Чорновола, 22, обласна універсальна наукова бібліотека ім. І. Франка, відділ літератури з мистецтва, тел. 75-01-32, E-mail: libifua@gmail.com

Упорядники: Пристай Г.І. - зав. відділом літератури з  мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

                   Дем'янів М.В. -  бібліотекар відділу літератури з мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

                   Михайлюк Ю.С. - бібліотекар відділу літератури з мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

Комп'ютерний дизайн: Яковенко С.І. - бібліотекар відділу літератури з мистецтва ОУНБ ім. І. Франка

Відповідальна за випуск: Бабій Л.В. - директор ОУНБ ім. І. Франка

Ганна Уманців:

Різдвяне одкровення

5 січня 2010 року напередодні світлого свята Різдва Христового у літературно-мистецькій вітальні обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка відбулася творча зустріч з івано-франківською майстринею-вишивальницею Ганною Уманців.

Пані Ганна представила понад п'ятдесят своїх робіт. Її колекцію складають вишивані сорочки, скатертини, рушники, вишиті нитками і бісером картини та ікони, подільські вишивки. Вишиває вона гладдю, хрестиком, низинкою, на шифоні та тканому полотні. Роботи пані Ганни вражають досконалістю, елегантністю та доброю енергетикою.

Серед досягнень майстрині: диплом Всеукраїнської виставки аматорського образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва (м. Київ, 1999); диплом учасника першого фестивалю „Галицька старовина" (2007); грамоти учасника обласної звітної виставки декоративно-ужиткового мистецтва (1999); виставки до 187-ї річниці від дня народження Т. Шевченка (2001); ІІІ регіонального фестивалю „Пісні Опілля" (м. Рогатин, 2001); подяки: за активну участь у проведенні міських культурологічних заходів (2001-2002); у Міжнародному фестивалі „Родослав" (2001, 2009); Карпатському вернісажі (2007-2009) та інші.

У затишній атмосфері бібліотеки нам випала нагода особисто поспілкуватись із талановитою майстринею, вишивальницею та просто гарною людиною.   

• Пані Ганно, світла аура вашої майстерності надихає... А як було у вашому дитинстві, у якій атмосфері формувався ваш талант? Де ви народились та зростали?

- Народилась я на Тернопільщині у мальовничому селі Божків Бережанського району. Виростала разом із молодшою сестричкою Марією. Наша бабця була старшою сестрою у церкві, прожила дев'яносто років і все життя вишивала. Мабуть, саме бабця прищепила мені любов до вишивки.

• А коли ви відчули душевну потребу у творінні такої краси? Хто був вашим першим наставником, першим учителем? І чи пам'ятаєте свою першу роботу?

- У моїй сім'ї, як я вже говорила, вишивала бабця. Але своєю першою роботою, як не дивно, я завдячую своїй сусідці, - посміхається. - Якось я побачила у сусідки вишиту церковку... Робота мені так сподобалась, що я просто-таки заставила бабцю навчити мене вишивати. Тож, моєю першою учителькою була саме вона, а першою роботою стала та вишита сільська церковка з двома ангеликами, яку я подарувала церкві.

• Пані Ганно, за професією ви товарознавець, пропрацювали двадцять років на радіозаводі, а вишивка - ваше хобі. Але ж вишивання є дуже клопітким заняттям, як вам вдавалось поєднувати сім'ю, роботу та хобі?

- Так, справді, вишивання - моє хобі. Я і дня не можу прожити, щоб не вишити хоча б хрестика, ну, крім неділі і свят, звичайно. У мене складається таке враження, що якщо я хоч один день не сяду за вишивку - день я прожила марно! А коли працювала., приходила з роботи і миттю за вишивку, - сміється, - та й під час роботи інколи вдавалось повишивати,  співробітниць навчала.

• Хто ініціював Вашу першу виставку?

- Понад двадцять років тому педагог, вихователька дитячого садка, Віра Олексіївна Зубрицька запропонувала мені організувати виставку вишиванок, приурочену до Шевченківських днів. З того часу я приймаю участь у багатьох виставках, фестивалях, вернісажах.

• Ваші роботи, мабуть, користуються великим попитом? Серед замовників ваших робіт переважають люди якого віку?

- Так, звичайно, попит на мої роботи існує і це не може не радувати серце. Адже, вишивані рушники, сорочки - це є традиції українського народу, які потрібно пам'ятати і відроджувати. Як приємно бачити людей, а особливо молодь та діток у вишиванках, і хотілося б не тільки у свята... Традиційний український одяг потрібно популяризувати, адже інші народи постійно ходять у своєму народному вбранні. Але, на жаль, ми ще до цього не звикли. А основними моїми клієнтами є моя сім'я, родина та друзі. Я намагаюсь усіх своїх знайомих одягнути у вишиванки. Свої роботи я дарую родичам на свята, дні народження. Також я вишиваю на замовлення. І приємно, що сьогодні потребу у вишивці відчувають люди всіх вікових категорій.

• Пані Ганно, чи мають ціну ваші роботи ?

- Це залежить від обраного замовником матеріалу та складності самої вишивки. Але головне - не скільки ми матимемо за свою роботу, а що ми являємо собою, що своїм твором несемо у цей світ.

• Пані Ганно, якщо ви вже заговорили про моду, який стиль у ваших вишиванок? Ви притримуєтесь традиційних візерунків чи якось осучаснюєте свої моделі? Що вам більше до душі?

- Знаєте, для мене це не має якогось принципового значення. Надзвичайно цікаво вишивати старі традиційні візерунки, ніби зазираєш в історію українського народу... Але не менш цікаво творити щось нове, осучаснювати традиційну вишивку, додаючи якісь власні штрихи, створювати нові моделі, щоб молоді люди могли одягнути її  до стильного одягу.

• У вас є вже свої послідовники, шанувальники вашої майстерності?

- Так, є дуже багато бажаючих навчитись вишивати. До мене зверталося багато любителів вишивки, при чому як дорослих, так і дітей.

• А над чим ви зараз працюєте?

- На сьогоднішній день є багато замовлень на блузки різних моделей (не встигаю, тому приходиться працювати і вдень, і вночі). Та відрадно, що мої роботи приносять людям задоволення. Мої вишивки є в приватних колекціях як в Україні, так і за кордоном. І я прагну, щоб українська вишивка йшла в народ, до людей, бо це наше рідне, національне. 

В оселі майстрині, як в музеї: різні вишивки мають тут своє місце. Розповідаючи про кожну з них, пані  Ганна  доторкається до свого витвору, наче до живої істоти, адже в кожній роботі залишила часточку свого серця...

• Не секрет, що кожен з нас хоче бути щасливим, але разом з тим, кожен вкладає у слово „щастя" різний зміст. Що означає щастя для вас особисто, і чи вважаєте ви себе щасливою людиною?

- Для мене щастя - це тоді, коли тебе розуміють і підтримують. Безперечно, я щаслива людина, адже мене оточують близькі  люди. Дав Бог нам з чоловіком Богданом виховати двох донечок Надію і Лілю, а також маю чудового зятя Віталія. Я щаслива бабуся, у мене прекрасні онуки Олександр і Соломійка. Саме сім'я є моєю опорою. Особливо без допомоги чоловіка я б не могла займатися улюбленою справою, яка також є змістом мого життя. Я дякую Богу за талант, яким він мене обдарував.

• Пані Ганно, щиро дякуємо вам за відверту розмову. Ми бажаємо вам міцного здоров'я та Божого благословення на створення нових мистецьких полотен. Сподіваємося, що вони ще неодноразово будуть вражати нас своєю неповторністю.

- А я, в свою чергу, щиро вдячна дирекції та працівникам відділу літератури з мистецтва за запрошення та організацію виставки моїх робіт. Бажаю вам і читачам бібліотеки веселих свят, смачної куті та щасливого Різдва. Нехай Різдвяна ніч білим снігом засипає колишні непорозуміння, нехай коляда розвіє сум, а разом із Різдвяною зіркою у ваші оселі увійдуть мир, спокій та достаток.

 Р. S. Дивлюсь я на цю особливу жінку: її очі випромінюють світло і радість, душевний спокій, добро та щирість. Її творчість торкається сокровенних струн душі, зігріває теплом, розтоплює навіть крижані людські серця.

Ось так буває на світі: живемо ми поруч і не знаємо, чим наповнена душа людська, якого прагне злету; не задумуємося: а, може, сяйво тієї ж душі збагатить і нас, відкриє нам світ  прекрасногого?

Жанна Мойсеєнко:

Таємниці людської душі крізь призму фотооб'єктиву

20 лютого 2010 року читачі обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка мали можливість познайомитися з цікавою людиною - майстром фотографії - Жанною Мойсеєнко. Кожний кадр фотохудожниці - маленька історія з життя.  Надзвичайно промовисті та емоційні роботи Жанни припали до душі всім присутнім. Мистецтво фотографії, яким володіє ця чарівна жінка, дозволяє відчути індивідуальність кожної особистості.

На експозиції представлено понад 50 робіт фотомайстрині, серед яких переважно портретні фото, зображення архітектурних пам'яток Прикарпаття, весілля, сюжетні фото, репортажі, звичайні фотомиті життя. Мистецтво фотографії, яким досконало володіє авторка, є унікальною здатністю відтворювати враження, яке справляє на людину побачене. Роботи фотохудожниці говорять самі за себе, їх навіть не потрібно називати. Так, переглядаючи світлини, ми завели розмову із пані Жанною.

• Пані Жанно, розкажіть трішки про себе.

- Народилася я у Польщі, в родині військовослужбовця. Жила в Молдавії, Чехословаччині. З 16 років проживаю в Івано-Франківську, маю сина. Довгий час працювала на заводі „Родон", фотографією захоплююся з23 років, тому вже кілька років поспіль працюю у фотосалоні.

• Пані Жанно, у Вас дуже багато цікавих робіт! Потрібно, щоб люди їх споглядали. Чому до цього часу Ви ніде не виставлялися? Адже це Ваша перша персональна виставка.

- Для мене головне займатися фотографією - моєю улюбленою справою - і від цього отримувати задоволення та приносити радість людям. А до організації виставки мене спонукали друзі, які вважають, що мої роботи заслуговують на ширшу аудиторію, а також запрошення від директора вашої бібліотеки, пані Людмили Бабій.

• Я бачу, що фотоапарат завжди поруч з Вами, ви не залишаєте його ні на хвилину?

- Так, фотоапарат - це щоденник моїх життєвих подій, охоронець миті... Я боюсь пропустити щось головне, тому він завжди зі мною. Знаєте, фотоапарат ставить запитання і водночас відповідає на них. Адже фотохудожник може побачити людину такою, якою вона ніколи себе не бачила, дізнатися про неї те, чого вона про себе не знає.

• Які найбільш цікаві фрагменти з життя потрапили в об'єктив Вашого фотоапарата?

- Дитячі посмішки, допитливі погляди, непосидючі малюки та поцілунки закоханих... Ці яскраві фрагменти з життя людей зображені на моїх світлинах. Знаєте, я завжди шукаю нових вражень, прагну зафіксувати їх, щоб дати можливість долучитись до них іншим.

• Який період часу Ви займаєтеся улюбленою справою? І робота над чим приносить найбільше задоволення?

- Вже понад 10 років займаюся фотографією. Ще з дитинства захоплювалася портретами. Мені подобаються обличчя людей,їх емоції. І робота з ними приносить мені найбільшу насолоду. Я, насамперед, прихильниця так званої природної фотографії. Тому для мене важливі роботи з людиною і вміння бачити світло, все інше - згодом. Я люблю кожне обличчя, яке фотографую, адже кожна людина така неповторна. Домисли, фантазії - це все вторинне.

• Які засоби найчастіше використовуються Вами при створенні фотографії?

- Саме мінімальність і простота засобів створює найцікавіші образи. Тому досить вдалими є картини в чорно-білих тонах. Фотограф, на мою думку, повинен поєднювати декілька відтінків, які б не відволікали увагу глядача і водночас цілісно й правдиво передали інформацію та настрій портрета. Легким для сприйняття є перевага тілесного кольору.

• Які відомі особистості потрапили під приціл Вашого, Жанно, фотооб'єктиву?

- У моєму художньому доробку портрети відомого французького кіноактора Жерара Депардьє, Віктора Ющенка, Володимира Литвина, Інни Богословської та інших відомих політиків, перших осіб міста та нашої області, акторів, співаків, художників та письменників. Понад усе люблю фотографувати дітей, весілля та жінок, які носять під  серцем дитину, тому що саме в цей період жінка є найбільш ніжною, у неї від щастя світяться очі. І назавжди зафіксувати ці емоції може лише фотографія.

• Кого із тих, хто потрапив до поля Вашого зору, Ви хотіли б наслідувати?

 - Звичайно, дітей, адже вони - невичерпне джерело енергії. Працювати з ними хоч і важко, зате дуже цікаво, хочеться їх постійно наслідувати. Головний секрет успіху - дитина має полюбити фотографа. Адже малюки - не актори, вони не вміють позувати і відтворювати міміку. Вони щирі, відкриті, природні. Тому, дивлячись на ці портрети голих малюків, відчуваєш якесь неймовірне очищення, немов після сповіді чи молитви.

• Що є джерелом Вашого натхнення?

- Моя стихія - подорожі та постійний рух. Я - своєрідний мисливець за враженнями. Мені цікаве все, що мене оточує, саме тому, можливо, мої роботи є живі та природні. Це своєрідні „фото повідомлення", романтичні та мрійливі фотосюжети.

• Ви чудово виглядаєте! Як вам здається, завдяки чому людина довго залишається молодою і красивою?

- Я дуже люблю очі і розпізнаю людину саме по них.  Вважаю, що з віком людина набуває того виразу обличчя, на яке заслужила. Щоб залишатися завжди молодою і привабливою, потрібно небагато: щира усмішка, хороший настрій і трішки косметики, а головне, на мою думку, у всьому бачити позитив.

  Р. S. Кажуть, кожній людині Бог дав талант, але його потрібно обов'язково розвивати. Наполеглива праця, бажання творити добро - це і є шанс піднятися на вищу сходинку своєї обдарованості.

Друзі та знайомі Жанни Мойсеєнко стверджують, що вона заворожує навколишніх своєю невтомною енергетикою і палкою любов'ю до життя. Перед такою людиною не можна лицемірити, її неможливо обманути. Зустрівшись з цією вродливою та завжди усміхненою жінкою, мимоволі заряджаєшся енергією. Вона випромінює любов до всього, що її оточує. Саме це і є криницею своєрідного таланту.

Плеяда мистецьких талантів:

Йдем  на сповідь до глядача...

28 лютого 2010 року в мистецькій залі обласної універсальної наукової бібліотеки  ім..І. Франка відкрилася виставка живопису самодіяльних митців: Надії Решітник, Генрієти Наконечної, Сергія Петрошенка з Івано-Франківська та Володимира Чибара з Калуша.

До перегляду представлено твори різних стильових  та жанрових напрямків образотворчого мистецтва.

Поціновувачі живопису мали змогу не тільки долучитися до прекрасного світу мистецтва, зустрітися з цікавими людьми, а також поспілкуватися безпосередньо з авторами і дізнатися про особливості їхньої творчості. Презентація робіт відбулася у формі мистецько-інтелектуального шоу.

Надія Решітник розповіла, що за професією вона інженер-системотехнік нафтогазової промисловості. Довший час працювала на заводі „Промприладі" інженером. Сьогодні - головний бухгалтер БХФ „Солідарність".

З дитинства проявила себе як творча особистість, займаючись спочатку вокалом, а пізніше грою на музичних інструментах. Вперше взяла в руки пензель і фарби в зрілому віці. З того часу живопис остаточно полонив її душу, ставши для пані Надії своєрідним віконцем у світ вічного і прекрасного. Реалізує себе у жанрі експресивного пейзажу і натюрморту. Картини пише з посмішкою. Вони мимоволі змушують людину, яка їх споглядає, розслабитися і відпочити, набратися позитивних емоцій від спілкування з мистецтвом.

Виокремлюються на виставці флористичні роботи Генрієтти Наконечної. Народилася вона 1939 року у місті Комсомольськ (Росія). Після війни переїхала з батьками на Прикарпаття, де і проживає по сьогодні. За професією - інженер-економіст. З 1996 року почала писати вірші, видала три збірки. У фондах обласної бібліотеки є збірки Генрієтти Наконечної „Мгновения вечности", „Душа с душою говорит", „Перекресток".

З 1998 року захопилася флористикою. Перша картина отримала назву її першого вірша - „Поляна". Творчий доробок налічує 13 картин. Виставка у обласній універсальній бібліотеці імені І. Франка стала першою персональною виставкою в житті художниці. Улюблена справа - спілкуватися з природою Карпат, в якій вона черпає натхнення для написання поезії та картин.

Наймолодший з художників - тридцятилітній Сергій Петрошенко. Дипломований психолог. Живописом займається зі школи. Реалізує себе у жанрах класичного пейзажу, художньої аплікації, символічного живопису.

На запитання: - „Що мало вплив на його духовний розвиток?" Сергій відповів: „Дитинство провів у постійних поїздках на Дніпропетровщину у село до бабці, де стали для мене близькими краєвиди козацького степу і велич Дніпра-Славути, та поїздки на Закарпаття, під час яких я надихався красою і величчю Карпат. Все це знайшло свій відбиток у моїх роботах, у бажанні донести іншим людям красу і неповторність українських краєвидів". 

Велику експозицію із 34 картин представив

Володимир Чибар

Художник заявив про себе нещодавно, проте своє коло поціновувачів він уже має, написав близько 50 великих робіт акрилом, маслом, пастеллю і гуашшю. Останні п'ять років крок за кроком В. Чибар шукає свій власний стиль, який можна визначити як філософський нью-символізм. Серед кращих робіт художника: „Пані історія", „Четверо коней", „Дівич-вечір", „Ловці-гравці", „Скарб нації". Користуючись нагодою, ми поспілкувалися з п. Володимиром.

• Пане Володимире, знаю, що живописом Ви займаєтеся нещодавно. Що Вас спонукало взятися за пензель?

- Фарбами я малюю тільки п'ять років, раніше малював олівцем. Могутнім імпульсом для початку моєї творчості стали книги про світовий живопис, які я поступово збирав у свою домашню бібліотеку. Я й досі отримую каталожний журнал «Арт-Україна», що тримав і тримає мене в курсі всіх світових досягнень в цій галузі. Я загорівся ідеєю, можливо, наївною в тому, що, починаючи, хотів дуже швидко заявити про себе не лише в Калуші. Я згадав Сальвадора Далі, який в юності теж сказав собі, що стане кращим художником. І направду ним став. Я не повторюю Далі, але прослідкував такі самі міркування й у себе. Цікаво, що з кожною виставкою, а я їх робив раз на рік, починаючи з 2006 року, мені дійсно вдавалося свої плани втілювати в життя успішно.

• Розкажіть, будь ласка, про техніку, стиль своїх робіт, як народжуються ідеї та втілюються в життя, адже Ваші картини такі неподібні одна на одну, такі різнопланові.

- Працюю я в техніці акрилу та олії, а свій стиль умовно називаю новим символізмом. У мене кожна робота - це маленьке відкриття. Щоразу бажаю створити щось нове, неповторне. Я не з тих художників, які топчуться на місці, і не з тих, хто працює багато років „сліпо" в одному стилі. Знаю одне, що через рік-два буду зовсім іншим, можливо, несподіваним для себе і для всіх, хто мене знає. Головне, відчуваю, що планка мною буде поставлена ще вище. І я її подолаю. Знаю і свої мінуси. При успішному пошуку тем у мене трохи відстає живописний кольоровий план. Незважаючи на всю яскравість фарб, в моїх роботах ще не достатньо складна палітра кольорового мислення. Над цим недоліком буду працювати і гадаю його позбутися. Боюся одного, не повторити нікого з відомих. Нехай в пошуку чогось нового наб'ю собі гулі, але яке це щастя знайти врешті-решт власну стежину в живописі.

• Звідки черпаєте нові ідеї для творчості?

- В цьому мені допомагають мої поїздки й відрядження, пов'язані з іншою роботою, нові зустрічі з цікавими людьми. Вони якраз і накладають відбиток на мої картини, сприяють народженню нових ідей. Досі у своїх роботах я відображав загальнолюдські теми - місце людини в суспільстві, середовищі („Протистояння", „Пані історія", „Павутиння спогадів", „Скарб нації"). Проте хочу малювати на інші теми, зокрема, побуту, стосунків чоловіка і жінки, дітей. Цього я ще не торкався, але воно попереду.

• Як народжуються Ваші картини? Чи легко, завершивши одну, розпочинати нову?

- Якщо відверто, то роботу над картиною я боюсь розпочинати щоразу. Довго дивлюсь на порожнє полотно. І тільки, коли в мене чітко визріє сюжет картини, роблю перші торкання пензлем. Цікаво, що повороти у сюжеті у мене відбуваються в процесі самої роботи. І як не дивно, ті деталі, які з'являються стихійно, часто стають найбільш яскравими. Кожна моя робота незалежно від розміру, має різну тривалість народження. Є картини, над якими я працюю тиждень, а є такі, що до двох-трьох місяців, наприклад, «Пані історія».

• Пане Володимире, люди звикли до традиційного живопису, чи то пейзаж, чи натюрморт, чи портрет. Вони зрозумілі багатьом. Ваші картини інші. Чи не боїтесь, що їх не зможуть зрозуміти, а тим самим і оцінити?

- Я пишу картини для мислячого глядача. У мене нерідко поєднані два сюжети, наприклад, „Обличчя. Село", „З'ясування стосунків". Думаю, що люди, які люблять не просто споглядати твори, а своєрідно читати їх, мої задуми зрозуміють. Художник - це ж людина, яка йде по дорозі, щоб знайти на ній співрозмовника, якому він може повідати своє сокровенне, розповісти все, як на сповіді.

• Якщо взяти до уваги організацію художніх виставок та інших культурних заходів у нашому місті, то можна сказати, що мистецтвом цікавляться менша кількість людей. Як бути з цим?

- На мою думку, раніше люди з задоволенням відвідували мистецькі заходи, більше цікавилися духовним. А зараз, на жаль, людство  духовно зубожіло і не має бажання активно працювати над збагаченням своєї духовності. Загалом я підтримую мудрі слова митців Європи, які говорили, що виживає і стає щасливою та нація, яка духовно багата. Тож усвідомити це не завадило б і нам.

• Пане Володимире, дякую Вам за розмову. Бажаємо нових досягнень у творчості та нових персональних виставок.

 - А я в свою чергу бажаю всім віри у свої сили, побільше оптимізму, наполегливості у досягненні своєї мети і духовного збагачення.

P. S. Цікавий і неординарний Володимир Чибар, людина непосидючої вдачі, не зупиняється на досягнутому, постійно у пошуках досконалішого живопису. Не має меж його мріям, новим прагненням. Справжня закоханість у мистецтво - ось звідки бажання творити красу!

 Українська  література на сцені

24 березня 2010 року в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І. Франка з нагоди Міжнародного дня театру відбулося засідання круглого столу, на якому обговорювалася проблема „Українська література на сцені".

Круглий стіл відбувся за участі письменників, режисерів та акторів Івано-Франківського обласного академічного музично-драматичного театру ім. І. Франка, Івано-Франківського обласного академічного театру ляльок ім. М. Підгірянки, Івано-Франківського театру фольклору, народних свят та видовищ, викладачів кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника.

Під час обговорення озвучувалися думки щодо розвитку української драматургії, обговорювалися цікаві питання.

- Що спонукає вітчизняних режисерів інсценізувати твори сучасних українських письменників?:  

• Ростислав Держипільський - директор Івано-Франківського обласного академічного музично-драматичного театру ім. І. Франка, заслужений артист України: - Поговоримо про постановку роману Марії Матіос „Солодка Даруся" відразу у двох театрах: Івано-Франківському академічному обласному українському музично-драматичному театрі ім. І. Франка та Чернівецькому драматичному театрі ім. О. Кобилянської. Той, хто читав „Солодку Дарусю", знає наскільки це важкий пласт для сприйняття, що вже говорити про інсценізацію. Інші прозові твори сучасних українських письменників також свого часу сколихнули культурну аудиторію: „Московіада" Юрія Андруховича та „Польові дослідження з українського сексу" Оксани Забужко. Очевидно, українським театрам не вистачає сильної й цікавої драматургії, якщо вони беруться за адаптацію прози - хорошого, проте все ж таки не театрального матеріалу.

• Ганна Бабинська - викладач кафедри театрального мистецтва Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника: - Режисери звертаються до прозових творів тому, що на сьогоднішній день драматургія розвивається дещо меншою мірою. На жаль, зараз чомусь важко знайти цікаву п'єсу з глибокою проблематикою, щоб втілити її на тетральній сцені. І режисери все частіше звертаються до прозових творів, щоб мати ширше поле для власної імпровізації.
• Ярослав Ткачівський - поет, прозаїк, журналіст, член Національної спілки письменників України: - Я притримуюся дещо іншої думки щодо меншовартості сучасних п'єс. Мене хвилює питання, чому режисери не беруть до уваги драматичні твори наших краян - Н.Дички, Я. Яроша, В. Бабія, чому вони не входять до репертуару івано-Франківських театрів.
• Володимир Підцерковний - режисер Івано-Франківського обласного академічного театру ляльок ім.М. Підгірянки: - Пане Ярославе, хочу вас втішити, що в плані театру ляльок інсценізація одного з творів В. Бабія.

 - Чи існує сьогодні проблема з українською драматургією?:

• Володимир Підцерковний. : Українська драматургія, починаючи із здобуття країною незалежності, переживає непрості часи. Хоча б тому, що у нашій державі не існує навіть професії "драматург ". Тому стосунки людей, які пишуть п'єси, з театрами, які їх ставлять, складні апріорі. Інша, не менш вагома, причина незатребуваності сучасної української драматургії, спричинена передусім тим, що мало хто знає про твори, що їх пишуть сучасні українські драматурги.
• Олександр Шиманський - заслужений артист України, актор, театрознавець: - В радянські часи були претензії до ідеологічного рівня драматургії, але вона мала професійні якості. Після незалежності драматургію почали відкидати незалежно від того, ідеологічна вона чи ні. Звичайно, для набуття професійності потрібно, щоб твори літератора ставили, адже досвід набувається в роботі. Тому важливо, щоб режисери працювали з драматургами, бо як театр втрачає без цього, так і драматургія. Але загалом, я не думаю, що та вітчизняна драматургія, яку ми маємо зараз, є непрофесійною. Хороших постановок не так вже й багато, але вони є.
• Світлана Януш - актор Івано-Франківського обласного академічного театру ляльок ім.М. Підгірянки, заступник директора: - Ще один цікавий нюанс - драматургія стала вільною. Оскільки комерційна зацікавленість людей, які пишуть п'єси, доволі відносна, а ідеологічної просто не існує, драматурги є вільні у своєму виборі, у своїй фантазії. Вони не зв'язані шорами і в цьому йдуть на крок попереду від театру, бо він не має цієї свободи.
• Ростислав Держипільський: - Ще однією з причин, чому досить рідко відбуваються постановки творів сучасних драматургів, є нестача режисерів. Ось ми, наприклад, запросили до нас працювати Сергія Івановича Кузика - режиссера з Білорусії, людину відповідальну, талановиту, активну, з новими ідеями.
• Сергій Кузик - режисер Івано-Франківського обласного академічного музично-драматичного театру ім.І.Франка: - Дякую, пане Ростиславе. А щодо питання про проблему в драматургії, то для її вирішення я б запропонував створення української асоціації драматургії, у планах якої було б:

- узаконити професію драматурга;

- сприяти розвитку вітчизняної драматургії;

- популяризувати українську драму, створивши для цього спеціальний центр.

-    обмін досвідом:

• Ганна Бабинська: - На мою думку, для хорошої співпраці театру з письменниками, потрібна їхня присутність на різноманітних постановках. Також я б запропонувала живе спілкування з акторами.
• Ростислав Держипільський: - Так, звичайно. Це хороша ідея. Література і театр - це окремі пласти мистецтва. А тому між ними є як спільні риси, так і відмінності. Щодо вистави «Солодка Даруся», то сам твір - це основа для інсценізації.Я як режисер побачив даний роман по-своєму і втілити в життя його я теж хотів так, як я це бачив.
• Ганна Бабинська: - Ще однією хорошою ідеєю щодо співпраці письменників та театралів був би круглий стіл за участю літераторів та режисерів, завдяки якому були б взяті до уваги певні пропозиції та ідеї щодо спільного розвитку драматургії як в межах нашої області, так і поза її межами.
• Ярослав Ткачівський : - Я як представник обласної організації національної Спілки письменників України, то я обов'язково візьму вашу пропозицію, пані Ганно, до уваги і разом ми зможемо її реалізувати.

P. S. Учасники круглого столу внесли пропозицію створити при бібліотеці клуб митців і проводити щорічні подібні зустрічі щодо обговорення вагомих для театрального мистецтва питань.

Надія Садов'як:

З іскрою Божою

30 березня 2010 року мистецька зала обласної універсальної наукової бібліотеки ім. І. Франка в передвеликодній тиждень стала своєрідним храмом ікон. В ошатних окладах, оздоблених бісером, у сяйві аури добра і величі дивилися на глядачів Божа Матір Почаївська, Пресвята Богородиця Іверська,  Чудотворна Матір Божа Гошівська, Єрусалимська Матір Божа та лики святих. А рукотворницею цієї краси була мисткиня і просто чарівна жінка Надія Садов'як.

У процесі організації виставки  ми завели розмову з пані Надією.

• Пані Надіє, де ви народились та навчались?

- Народилась і живу я в Івано-Франківську. Закінчила Івано-Франківський державний педагогічний інститут  ім. В. Стефаника. Тепер працюю в рекламному агентстві „Медіа-Захід".

• Уже 5 років серцем, розумом і працею рук, поринаючи в розмаїття бісеринок, ви творите красу. А хто навчив вас техніки бісероукладання, адже за фахом ви - вчитель музики?

 - Як не дивно, але саме від сина я перейняла цю техніку і він є моїм першим учителем. Я горджуся нашими із сином спільними іконами „Архангел Михаїл" і „Мати Божа з Ісусом". Загалом за 5 років було створено близько 200 робіт. Багато їх стало оберегами, часточкою рідної землі в різних куточках світу.

• Пані Надіє, вишивання це для вас робота чи хобі?

- Взявши до рук голку та бісер, я зрозуміла, що це „справа мого життя" і відчула, що сам Бог керує моїми руками. Яка б втомлена я не була, помолившись, я завжди берусь до творчості. Натруджуються руки, болить спина, сльозяться очі, але те, що приносить тобі задоволення, від чого маєш творчу реалізацію і моральну втіху - воно вартує поколотого пальчика.

• Пані Надіє, чи приймали ви участь у фестивалях і чи виставлялися раніше десь ваші роботи?

 - Так, я була учасницею Карпатського Вернісажу та фестивалю „Галицька старовина". А перша персональна виставка моїх ікон, про яку я завжди в душі мріяла,  відбудеться у стінах вашої привітної зали.

• Скільки робіт представлено на виставці?

- Тут експонується понад 30 робіт. Але це лише невеличка часточка мого доробку за 5 років, тому що значна їх кількість на сьогоднішній день є приватною власністю багатьох людей.

• Ваші роботи, мабуть, користуються великим попитом, чи не так?

- Так, звичайно, і це мене радує. Свої роботи я дарую родичам та друзям на знаменні дати. Також я вишиваю на замовлення. Свята ікона повинна бути в домі кожної української сім'ї. Особливо люблю створювати оклади для іменних ікон (Святої Анни, Святої Єлизавети, Святого Миколая, Святої Галини та ін.). Чимало моїх робіт є власністю відомих людей Прикарпаття, України, Канади, США, Португалії, Італії, Іспанії. Адже, покидаючи рідну землю, наші земляки везуть  з собою ікону як часточку Батьківщини, як оберіг і захист на чужині.

• Чи вирізняється ваша техніка вишивання серед інших технік майстрів бісеровишивання?

- У процесі творчості я винайшла кілька авторських технік, які розширили діапазон технічного виконання і збагатили мою колористичну палітру робіт. Перед початком роботи я завжди вивчаю історію походження ікон, добираю колористичну гаму.

• Пані Надіє, чи є у Вас твори, які для Вас найдорожчі?

-  Найдорожчою для мене є перша робота - ікона „Серце Ісуса".

• Хто і що надихає Вас на роботу, звідки виникає розуміння, що саме ця ікона має творитися? Це залежить від настрою, стану душі, чи це знак Божий?

- Ну, напевне, це знак Божий, бо творіння ікони - це і є своєрідний стан душі. А також пережиті мною емоції є поштовхом до створення нових робіт.

• А на завершення хотілось би запитати, якими принципами у житті керується Надія Садов'як?

- Я живу для сім'ї, для людей, керуюся Божими заповідями, які закликають чинити добро у цьому світі, бути благородними, терплячими, справедливими, мудрими, працелюбними, совісними і вміти знаходити для кожного добре слово.

• З якими мріями і думками Ви сядете за великодній стіл?

 - Щоб всі в сім'ї були всі живі й здорові. У мене вже немає матері, тому я прошу у Бога довгих років життя для мого батька та сестри. Прошу щасливої долі для дочки і сина, які є сенсом мого життя. Також за пасхальним столом помолюся за те, щоб світ став добрішим, а ми щоб з  любов'ю і вірою проживали кожен свій день.

• Пані Надіє, чи є у Вас творчі задуми на майбутнє? Чого ще не зроблено і що ще хотілося б досягти? Поділіться з нами.

- Зараз я працюю над іконою Зарваницької Божої Матері. А взагалі в моїх планах вишити ще багато ікон.

• Пані Надіє, щиро дякуємо вам за відверту розмову. Щиросердечно бажаємо невичерпної енергії, нових ідей, щастя, здоров'я і добра. Нехай муза творчості ніколи Вас не покидає.

- Я також дякую вам за гостинність та хорошу організацію моєї першої персональної виставки. Нехай радість пасхальних свят увійде у кожен дім української родини, наповнить Ваші душі і серця вірою, надією і любов'ю.

P. S. Кожна обдарована талантом людина повинна обов'язково розвивати його, вдосконалюватися, і своїм творчим даром відчувати себе духовно багатою.  Адже духовність - це те основне багатство, що тримає нас на цім світі, допомагає розуміти і бачити один в одному Людину. І, як сказав отець Роман Терлецький, благословляючи відкриття виставки, кожна ікона пані Надії створена з чистим серцем і любов'ю, як дотик до вічності й подяка Богові за великий талант, як молитва.