„Публічна бібліотека – осередок духовності і знань” (З досвіду роботи Делятинської бібліотеки-філії Надвірнянської ЦБС)

Методичний посібник вміщує досвід роботи Делятинської бібліотеки-філії Надвірнянської ЦБС „Публічна бібліотека - осередок духовності і знань". В додатку подано сценарій години милосердя „Людина починається  з добра".

Видання адресоване широкому колу бібліотечних працівників.

Укладач:  Г. Колотило - головний методист ОУНБ ім. І.Франка

Відповідальна за випуск:    Л. Бабій - директор ОУНБ ім. І.Франка

На північній межі етнографічного регіону Гуцульщини, в долонях Карпатських гір лежить самобутнє містечко Делятин. Бурхливий Прут своїм лівим берегом оперізує це селище міського типу на впродовж майже шести кілометрів. Делятин відомий здавна. Він належить до так званих давньоруських «соляних сіл». Містечко може похвалитися своїм вдалим географічним розташуванням: це своєрідні ворота в екзотичну Гуцульщину. Назва місцевості вперше згадана в 1400 році. Територія Делятина займає 177.7 га; кількість дворів - 2 900; кількість населення - 8 033 чол.

На території селища розташовані: 4 школи, дільнична лікарня, держлісгосп, музична школа, комбінат комунальних підприємств, лісництво, відділення зв'язку, ВАТ «Делятинський лісокомбінат», коопторг, об'єкти підприємницької діяльності, Будинок культури та ін. В центрі селища, де стоїть погруддя Іванові Франкові розташоване приміщення бібліотеки. Бібліотека в селищі є соціально необхідною установою, що забезпечує якісне та оперативне задоволення інформаційних потреб користувачів, сприяє самореалізації різних категорій населення, забезпечує проведення інтелектуального дозвілля. Для жителів селища вона виконує головну місію - відкриває високий світ книги, світ культури, духовності, знань, широкої поінформованості.

Завдяки вдало підібраній команді бібліотека досягла високого авторитету серед односельців. Дружно і злагоджено працюють: завідувачка бібліотекою Квітослава Брунько та бібліотекарі - Тетяна Пасічна і Тетяна Круль. Чуйне, уважне ставлення до читачів, їх потреб і запитів, професіоналізм, ерудованість - такі риси відзначають цей колектив в щоденній роботі. Усвідомлюючи, що час швидко змінюється, вносить корективи і їх необхідно враховувати в обслуговуванні користувачів, працівники бібліотеки постйно вивчають та аналізують соціально-демографічний склад читачів, проводять соціологічні дослідження щодо ролі і функцій публічної бібліотеки в суспільстві. До бібліотеки сьогодні приходить читач з новим світоглядом, світосприйняттям, освічений, ерудований, вимогливий. Це змушує шукати нові підходи в обслуговуванні, розширювати сферу впливу, зміцнювати творчі зв'язки з зацікавленими установами і організаціями.

Чимало зусиль працівники докладають для реклами книги, бібліотеки. Створено інформаційні зони, кутки читача. Тут відчутними є вміння і талант  Тетяни Пасічної - бібліотекаря і відомої в селищі майстрині-вишивальниці. Квіткові композиції, вишивки, подарункові видання створюють затишок естетичної насолоди і відпочинку, відчуття комфортності бібліотечного середовища, бажання вдихнути запах століть, ознайомитись з актуальними книжковими виставками, новинками літератури, зокрема: «Книга, яку чекали», «Читачі     рекомендують», «Що читали у ХХ1 столітті», виставка-імпульс «Це - цікаво», «Увага: цікава публікація» інформаційні сигнали „Зверни увагу на цю книгу!".

Бібліотечний фонд книгозбірні нараховує 18 800 одиниць документообігу. Щороку до бібліотеки надходить 8-10 назв періодичних видань. З метою його поповнення новою літературою підвищеного попиту вже кілька років бібліотека надає читачам додаткові платні послуги - діє «нічний абонемент», стелаж комерційної актуальної книги.

Час  від часу працівники  бібліотеки  отримують  невеликі партії  книг з  платного абонементу центральної бібліотеки в тимчасове користування на замовлення своїх користувачів. Одержані кошти йдуть на придбання нової літератури, покращення матеріально-технічної бази установи.

Бібліотечні працівники Делятина добре усвідомлюють роль і місію бібліотеки в житті громади села як культурно-просвітницького, інформаційного, дозвіллєвого центру, використовують інформаційно-консультативні форми роботи. Забезпечуючи прозорість діяльності влади, виступають посередником між нею та громадою. В бібліотеці постійно функціонує книжкова виставка «Бібліотека і влада», збираються в окрему папку Закони України, Постанови уряду, опубліковані в періодичних виданнях. Тут можна ознайомитись з рішеннями сесій селищної ради, графіками прийому громадян, різними матеріалами щодо соціального забезпечення населення. Практикується проведення зустрічей читачів з депутатами селищної ради.

Одним з важливих питань для жителів селища є соціальний захист. Бібліотека формує папку «Соціальна допомога», в якій збираються матеріали про законодавче забезпечення даного питання, про права та пільги для населення тощо. Враховуючи актуальність такої теми як приватизація землі, бібліотека формує базу даних «Земля у власність» - відповідні статті з періодичних видань (земельне законодавство, як стати власником землі,  необхідні для цього документи, податки, виплати), матеріали, які надає селищна рада. Тут є список та адреси організацій, які займаються та вирішують дане питання. Інформацію на тему «Місцева влада і населення» читачі можуть знайти в краєзнавчій та систематичній картотеках статей, систематичному каталозі.

Час змінюється і суспільство теж. У Делятині є 80 об'єктів підприємницької діяльності. З'явилась нова категорія населення та відповідно, і користувачів - підприємці. В бібліотеці влаштовано книжкову виставку «Для вас, ділові люди», тематичну поличку «Все про бізнес». Тут можна знайти необхідні закони, нормативні акти, документи з питань приватизації, літературу, періодичні видання. Підприємці отримують індивідуальну інформацію з тем, що їх цікавлять. Для молоді, старшокласників проведено зустрічі з цікавими людьми - підприємцями Н. Ю. Ключівським та І. В. Мигалюком, які займаються виготовленням меблів. Вони розповіли про свій бізнес, його становлення, дали роз'яснення, як своїми руками, працею можна досягти успіху. Цікавим був і бізнес-портрет підприємця В. В. Гундяка. Він заснував ПП «Тесляр», яке займається виконанням на замовлення теслярських робіт. Підприємець вважає, що робітничі професії сьогодні надзвичайно потрібні, лише треба бути справжнім майстром своєї справи.

Всю свою роботу бібліотека здійснює у тісній співпраці з селищною радою, Будинком культури, музичною, загальноосвітніми школами, осередком «Союзу Українок», священослужителями тощо. Працівники бібліотеки влаштовують зустрічі з письменниками, поетами, митцями краю, проводять презентації книг, літературно-музичні вечори, тренінги, родинні свята, зустрічі поколінь, етичні години та ін. Звичайно, на заходи бібліотеки запрошуються всі бажаючі, але робиться і акцент на підборі аудиторії, враховуючи уподобання, захоплення, смаки читачів. Піднесено і тепло пройшла зустріч з поетом-краянином Нестором Чиром. В бібліотеці зібралась  чи не вся інтелігенція селища, представники селищної ради. Всі присутні духовно збагатилися, поринувши в красу, довершеність поетичного слова. Про творчість поета можна було дізнатись з виставки-портрету «Я йду до Вас з відкритими грудьми...».

Зацікавленість, глибокі позитивні емоції викликали у читачів бібліотеки вечір пам'яті, присвячений Тарасу Мельничуку «Його ж душа плакала перлами-віршами», літературні години, приурочені ювілейним датам письменників, поетів, громадських діячів - Т Шевченка, П. Чубинського, Г. Турелик, С. Пушика.

Шанувальників народної вишивки, традицій нашого народу зібрало театралізоване дійство «Художній дивосвіт поруч». Розмаїття узорів та  кольорів виблискували на одязі учасників та ведучих свята! В програму дійства ввійшли: конкурс на кращу вишивку, інсценізації з творів українських письменників-класиків, кваліфіковані поради та розповіді від вишивальниці Тетяни Пасічної, співана поезія тощо. Цікавою для молоді була   година народознавства «Рушник, що мати вишивала».

Працівники бібліотеки постійно в центрі всіх культурно-мистецьких подій селища, беруть активну участь у всіх заходах, що відбуваються. У світлий день Покрови біля каплички героїв ОУН-УПА проведено годину історичної пам'яті, яка зібрала багато односельчан. Отець Петро відправив панахиду за померлими героями. Ведучі розповідали про ті непрості часи в історії нашого народу, боротьбу за незалежність, звучали спогади учасників тих подій, патріотична поезія. Церковний хор та гурт «Черлені пацьорки» виконали повстанські пісні, які підхоплювали всі присутні.

Вже традиційно збираються в бібліотеці односельчани, які народились під одним знаком Зодіаку на свято «Як вода джерельна, будьте Ви здорові». В програмі - інформаційна хвилинка про черговий знак Зодіаку, спілкування, ігри, музика й пісні.

Велику увагу приділяє бібліотека краєзнавчій роботі. Постійно діюча книжкова виставка «Мій край, моя земля золотокрила» поповнюється новими матеріалами. Здійснюється  пошукова робота з історії селища (альбом «Рідний Делятин»), тісною є співпраця працівників бібліотеки з місцевими краєзнавцями. Частими гостями в бібліотеці є поети Роман Киселюк, Михайло Михальчук, Іван Мисюк, Тетяна Іванович. 100-річчю від дня народження місцевої письменниці з родини відомих адвокатів  Лагодинських було присвячено літературне віче «Леся Верховинка зблизька». Присутні дізнались про її життя і творчість, звучали твори письменниці. Відомий краєзнавець з с. Білі Ослави Василь Левицький продемонстрував присутнім папку з матеріалами творів Верховинки, які зібрав в архівах Львова, Івано-Франківська. З цих матеріалів вже готова до друку збірка. Завідувачка бібліотекою провела огляд збірників, до яких увійшли твори Лесі Верховинки. Приміщення бібліотеки прикрашає портрет письменниці, виконаний художником Ярославом Лозинським.

Делятинщина - край туристичний і бібліотека намагається зайняти вагому нішу в його популяризації. Тут можна почерпнути інформацію про дві діючі «зелені садиби», послуги, що в них надаються, дізнатись про відомих людей Делятинщини, отримати в користування краєзнавчу літературу, буклети, довідники. Разом з вчителем-географом, краєзнавцем Данилом Гребеняком бібліотекарі склали туристичний маршрут «Стежками Делятина». 

Чималу увагу приділяють працівники бібліотеки роботі з молоддю.  Пріоритетними напрямами вважають виховання на основі етичних, моральних цінностей, популяризацію здорового способу життя, спонукання до різнопланового читання. Для цієї категорії користувачів використовують активні форми роботи: тренінги, міні-конкурси, брейн-ринги, літературні ігри, зустрічі з цікавими людьми, поетичні конкурси, літературні головоломки, аукціони книги, тести тощо. Цікавими були: тренінг «Розуміння моральних цінностей», тест «Чи схильний ти до наркотиків», інформаційно-мотиваційний тренінг «Скажемо наркотику і СНІДу- ні!», година милосердя «Людина починається з добра».  Зокрема, тренінг «Я і мій вибір» складався з циклу занять:

-         Неповторність індивідуальності

-         Я вибираю здоров'я

-         Вибір життєвих цілей

-         «Крутий» - впевнений в собі?

-         Стрес в житті людини

-         Почуття власної гідності. Як виплекати його в собі.

З учасниками проводились рольові ігри, анкетування, тестування, їм рекомендували літературу до кожної теми.

Бібліотекарі творчо співпрацюють з вчителем-психологом Ольгою Куцінко. Проводять заходи, які допомагають читачам пізнати себе, свій внутрішній світ, отримати відповідь на хвилюючі питання. Цьогоріч завідувачка бібліотекою та п. Ольга започаткували проведення в бібліотеці щосуботи «годин душевного спілкування», щоб допомогти користувачам зняти психологічне навантаження, поспілкуватися з фахівцем, обговорити варіанти розв'язання проблем, одержати необхідну інформацію. При вході на інформаційному стенді розмістили оголошення про можливість такого спілкування з психологом. Користувачі зразу ж виявили зацікавлення. В кожного є свої проблеми, болі, жалі. Спілкування має конфіденційний характер,  викликає довіру. Після розмови з психологом людина спілкується з бібліотекарями, їй рекомендують літературу, статті з періодичних видань.

Вже 10 років при бібліотеці працює клуб за інтересом «Душі криниця». Він об'єднує людей творчих, талановитих, різного віку і роду занять - вчителів, музикантів, медиків, службовців, журналістів, поетів, працівників культури. Є члени клубу, які відвідують його з перших днів заснування, але тут раді і новим. Клуб очолює відома в краї людина, член Національної спілки журналістів України Роман Дмитрович Флис. Організовує роботу клубу рада, яка складається з 5-ти осіб. Клуб має статут, програму, девіз.

Основною його метою є відродження та популяризація духовної спадщини України, популяризація кращих творів українських та зарубіжних письменників, організація змістовного дозвілля.

Засідання відбуваються два рази в квартал та проходять у формі творчих, сімейних вечорів, диспутів, конкурсів, зустрічей з цікавими людьми. Гостями таких зустрічей уже були:  викладач Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Володимир Клапчук, місцеві письменники Роман Киселюк, Михайло Михальчук, краєзнавці Данило Гребеняк, Лев Кухарук, В. Левицький, лікар-гінеколог О. Павлишин та  ін. При ближчому знайомстві виявилось, що всі ці люди - непересічні особистості, цікаві, часом непрості, з високим духовним інтелектом.

Чистим, невичерпним джерелом духовності, моральності та культури сучасної людини є почуття любові до отчого краю, глибокої поваги до його традицій, історії. Тому стало доброю традицією на засіданнях клубу відзначати ювілейні й пам'ятні дати, зустрічатися з тими, хто присвятив йому свою творчість - поезію, музику, пісні, відтворює минуле, дбає про майбутнє. Цікавою була презентація монографії Володимира Клапчука та його батька «Делятинщина: історико-географічне дослідження», де зібрано наукові праці, розробки, дослідження батька й сина Клапчуків. В заході взяли участь та виступили: Володимир Клапчук, краєзнавці Данило Гребеняк, Лев Кухарук, сільський голова В. Касіянчук. Автор подарував свою книгу для бібліотеки.

На одному із засідань клубу відбулось родинне свято «Роде наш красний, роде наш прекрасний». Участь у ньому взяли родини Кухаруків, Мажевських, Капчуків, Антонюків. Читальну залу прикрасили іконою святої родини, стендом із світлинами, вишиванками. Учасників піснею «Родина» (сл. В. Крищенка, муз. І. Злотника) зустрічали викладачі музичної школи. А далі була задушевна розмова про родовід, сімейні традиції, родинні реліквії, спогади про пращурів, перекази, пісні, що полюбляють в родинах. Було про що розповісти і згадати 92-річному Мирону Капчуку, адже прожито і пережито чимало. Не менш захоплюючим було засідання клубу - година народознавства «І знов хвилює батьківська земля, її традиції й свята». Ведучі в строях різних регіонів України зуміли створити атмосферу щирості, урочистості, розповіли про історію відзначення великих свят в Україні.

У селищі мешкають талановиті люди, які створюють цікаві малярські полотна, вишивки, пишуть художні твори. На одному із засідань клубу «Мій рідний край, моя тобі любов» присутні мали змогу познайомитись з  картинами художника Олега Петріщака, вишивками Тетяни Пасічної, витворами з бісероплетіння Емми Данилюк.

У невимушеному спілкуванні, часто за філіжанкою кави, жваво обговорюються сучасні українські та зарубіжні твори, резонансні статті з періодичних видань. Особливу зацікавленість викликають твори лауреатів премій різних рівнів, книги - переможці літературних конкурсів, видання письменників-земляків. Поважають і люблять односельчани творчість поета - члена літературної студії «Бистрінь» Михайла Михальчука. В теплій, задушевній атмосфері пройшла презентація його поетичної збірки «Лісові серпанки», проведено також літературну візитівку «Леся Верховинка зблизька», читацький діалог «Олег Ольжич - поет, вчений, герой», спілкування за книгою М. Матіос «Солодка Даруся», С. Процюка «Інфекція».

Оскільки бібліотека вже багато років тісно співпрацює з церквою Різдва Пресвятої Богородиці, то ні одне засідання клубу чи масовий захід духовного плану не обходиться без присутності священиків - о. Петра Голінея, о. Богдана Іванюка, о. Романа Гриніва. Бібліотека розташована навпроти церкви. Зазвичай щонеділі, після літургії, чимало людей відвідують книгозбірню. Тож її працівники використовують таку нагоду для проведення камерних форм бібліотечної роботи - оглядів новинок, періодичних видань, інформаційних хвилинок, окремих масових заходів тощо.

Під час відзначення релігійних свят зимового циклу в читальному залі проведено свято «Розколяда» за участю церковного хору «Сяйво душі». До уваги присутніх завідувачка бібліотекою запропонувала огляд книг, представлених на книжково-ілюстративній виставці «Різдвяна зірка на весь світ засіяла». Звучали щедрівки, колядки, добре, напутнє слово священників. Проводили також години духовності «До істини іду, як до причастя», «Людина і релігія», «Християнські аспекти в житті людини», «Біблія та взаємини в сім'ї».

На своїх засіданнях члени клубу порушують і питання охорони навколишнього середовища. Одне із засідань було проведено у формі літературно-природничої газети. Розповідь про троянди, шипшину, ромашки, волошки, конвалію, калину супроводжувалась записами класичних і сучасних творів: «Вальс квітів» П. Чайковського, «Червона рута» В. Івасюка. Також звучали вірші, пісні, легенди про квіти. Бібліотекар Т. Круль розповідала про цілющі властивості лікарських трав.

Бібліотечні працівники використовують для проведення засідань клубу фахові знання і досвід учасників. Так головний лікар місцевої лікарні Ярослав Данилюк часто проводить уроки здоров'я, лекції, готує цікаві повідомлення про проблеми збереження здоров'я, важливість ведення здорового способу життя.

Надовго запам'ятався учасникам літературно-музичний вечір «Минуле і жінки». Кожна з жінок-членів клубу обрала близьку їй героїню. Прикладом для сучасних жінок є Нефертіті, Роксолана, Леся Українка, Ліна Костенко, що вони й обґрунтовували.

Всесвітньому дню поезії присвятили засідання «Поезіє, ти сило чарівна».

Слід згадати і творчі стосунки бібліотеки з місцевою музичною школою, чудовим, добре відомим в краю вокальним колективом «Черлені пацьорки». Викладачі школи - часті гості бібліотеки, з ними спільно проведено чимало змістовних заходів. Ця співпраця сприяє рекламуванню діяльності бібліотеки і реалізації проектів естетичного напрямку. Так, цікаво пройшла мистецька година «Зачаровує серце пісня». Викладач музичної школи по класу фортепіано Лідія Римарук розповіла присутнім про неперевершену красу музики та пісні. Викладачі школи виконували класичні твори на піаніно. Художній керівник народного дому Роман Хопта виконував пісні відомих композиторів та власні твори.

 Щороку восени, на відзначення Всеукраїнського дня бібліотек одне із засідань клубу присвячується бібліотечній професії. Користувачі вшановують працю своїх бібліотекарів. Приємно, що від влади в цей день бібліотечний колектив отримує не лише слова подяки за віддану працю, а й подарунки для бібліотеки - фотоальбом, магнітофон, нагороди. На це свято запрошують і ветеранів - Зіну Арсентівну Мажевську, Галину Олексіївну Кухарчук.

Отже, «Душі криниця» - це клуб читачів, друзів, однодумців, які  збираються, щоб інтелектуально поспілкуватися, збагатитися духовно, змістовно відпочити, отримати заряд доброї енергії і тепла на фоні одноманітності буднів. Клуб є великим помічником бібліотеки у справі популяризації книги і читання.

Досвід роботи бібліотеки свідчить, що в наш непростий час бібліотечні працівники постійно шукають шляхи вдосконалення своєї роботи. Вони готові до змін, нововведень задля користувача. Від творчого підходу до своєї праці, вміння спілкуватися з людьми, від бажання допомогти кожному, хто прийшов до бібліотеки, залежить і кінцевий результат її роботи, і авторитет бібліотеки серед населення.       

Завідувачка бібліотекою Квітослава Брунько - людина енергійна, ерудована, справжній фахівець своєї справи - вважає, що коли палітра життя колективу насичена, тоді можна успішно працювати з людьми будь-якого віку, формувати їх духовно-моральне обличчя, розвивати інтелект. Вона  переконана, що бібліотека завжди буде тією підвалиною, на якій зводитиметься простір культурного суспільства. А ще вона усвідомлює, що бібліотекар сьогодні повинен постійно працювати над собою, збагачуватись інтелектуально, фахово, володіти знаннями, бути готовим до спілкування з читачами різних категорій і соціального стану. Про втілення цих постулатів у життя свідчить висока оцінка її діяльності. У 2008 році Квітослава Брунько стала переможцем  конкурсу професійної майстерності „Кращий бібліотекар року", а очолювана нею книгозбірня виборола перше місце у районному огляді-конкурсі „Краща бібліотека року".

Сьогодні бібліотека є територією духовності та знань, першим помічником в освіті, професійному становленні, організації дозвілля краян.

Підготувала М. Кушнерчук - директор Надвірнянської РЦБС

Додаток

 ЛЮДИНА ПОЧИНАЄТЬСЯ З ДОБРА

(сценарій  години милосердя)

Підготувала К. Брунько - завідувачка бібліотекою-філією селища Делятин Надвірнянської ЦБС                       

В залі розгорнута  книжково-ілюстративна виставка  „МИЛОСЕРДЯ І ДОБРОТА - ЩАСТЯ ЛЮДСЬКОГО ДВА КРИЛА"

Ведучий:          Живи, добро звершай!

                         Та нагород за це не вимагай.

                         Лише в добро і вищу правду віра

                         Людину відрізняє від мавпи і від звіра.

                         Хай оживає істина стара:

                         Людина починається з добра!

                                                                     (Л. Забашта)

                   (Звучить музика Шуберта "Аве-Марія ".)

Ведуча: Я впевнена: люди не будуть щасливі, якщо ми їх не навчимо азбуки любові - любити інших людей, співчувати, допомагати їм, жаліти їх, не навчимо їх жити за законами добра, краси, загальнолюдських цінностей, що є основою виховання. Сьогодні ми порушимо проблеми милосердя, доброти, чуйності, співпереживання, щиросердності, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді.

(Лунають дзвони.)      

Ведучий: Саме у храмі народжуються роздуми про дорогу життя, вічну мудрість, вдосконалення, поведінку. Тут виникають думки про нерозгадані ще досі формули вічної краси, турбують проблеми духовності, бо запитають нащадки, якими були, що будували, що руйнували, чим "дух трепетав". Згадаймо роман Олеся Гончара. Там собор - це символ духовного начала. Бездуховність - тривожний симптом, який веде до моральних злочинів. Тому так палко звучить заклик письменника: "Собор душі своєї бережіть, друзі... Собор душі!"

Ведуча: Ще з давньоруських часів благодійність була серед традицій нашого народу. Цілком природним і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, надати притулок бездомному, захистити старість та немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

Ведучий: Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді - це все у характері нашого народу.

Читець:   Не говори про доброту,

                Коли ти нею сам не сяєш,

                Коли у радощах витаєш,

                Забувши про чужу біду.

                Бо доброта - не тільки те,

                Що обіймає тепле слово,

                В цім почутті така основа,

                Яка з глибин душі росте.

                Коли її не маєш ти,

                То раниш людяне в людині.

                Немає вищої святині

                Ніж чисте сяйво доброти.

                                                     (О. Довгий)

Ведуча: Доброта, милосердя - багатоликі. Потреба в них є повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні і твердь земна не хитається під ногами.       

Ведучий: Милосердя й доброта як два крила, на яких тримається людство. Як же могло статися, що в наш час милосердя втратило свою цінність, а його зміст звівся здебільшого до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту з наших сердець, потрібні землетрус чи чорнобильська катастрофа? Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги?      

Бібліотекар: Українська земля здавна славилася добрими, чуйними людьми. Не можна не згадати добрими словами відомих українських меценатів Симиренків, які походять зі славного роду українських цукрозаводчиків, науковців, садівників Симиренків. Працьовиті вихідці з простого народу - Федір Симиренко та його тесть Яхненко - стали найвідомішими українськими промисловцями, які дбали про своїх робітників та українську творчу еліту. Вони на Платоновому хуторі біля с. Млієва Черкаського повіту Київської губернії побудували цукрорафінадний завод. Поблизу заводу підприємці створили унікальне житлове містечко зі 150 будинками-котеджами для робітників і службовців. Містечко освітлювалося газовими ліхтарями (у той час їх не було навіть у російській столиці). У ньому функціонували безкоштовна заводська лікарня, школа, бібліотека, магазини та їдальня. Сини Федора Платон і Василь продовжили справу діда та батька. Платон був особисто знайомий із Тарасом Шевченком, він навіть спонсорував видання останнього прижиттєвого "Кобзаря", активно розповсюджував серед дітей складені Шевченком букварики. Заснував розсадники, які досі постачають саджанці для всієї України та за кордон. Молодший з братів Василь впродовж 40 років передавав десяту частину прибутків на потреби української культури. На Черкащині він створив один із кращих українських народних театрів. Після смерті мецената його маєток ціною близько 10 млн. крб. перейшов відповідно до заповіту на культурні потреби українського народу.

Зі старовинного козацького роду походили підприємці Терещенки з Глухівщини: Артем Терещенко та його сини Микола і Федір, які були власниками багатьох цукрових заводів. Сучасники відзначали гарні умови роботи і життя їхніх робітників, їдальні, лікарні та школи на території їх заводів.

Микола Терещенко був відомим меценатом, він віддавав значні кошти на будівництво і утримання закладів освіти, культури, охорони здоров'я, матеріально допомагав діячам української культури. Так, лише на потреби відкритих у Києві школи та спеціалізованих класів, у яких діти з сімей різних статків вивчали торгову справу, він у 1896 році пожертвував 100 тис. крб. П'ять мільйонів карбованців підприємець пожертвував на будівництво лікарень, середніх і вищих навчальних закладів, музеїв, театрів, притулків, храмів, вуличних пам'ятників. Він скуповував твори образотворчого мистецтва: картини, скульптури, допомагав молодим митцям. Свої багатющі музейні колекції заповів місту Києву. Все життя його було підпорядковане виконанню девізу, записаного на родинному дворянському гербі: "Прагнути до громадських справ".  

Ведуча:  Милосердні люди є і серед нас. Всі ви пам'ятаєте харківську дівчинку Настю Овчар, яка ризикуючи власним життям, врятувала з полум'я молодшу сестричку, отримавши при цьому великі опіки. Сергій Самборський, який зараз живе у м. Модесто, надав літак, щоб  перевезти Настю на операцію у Сполучені Штати Америки. Інший приклад:   директор ринку "Кооператор" Микола Ворона побудував за власні кошти церкву у Волочиському районі Хмельницької області, крім того він опікується сирітським притулком, піклується про 18-річного хлопця-інваліда, якому відрізало ноги.   

Ведучий: Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. З такими сліпими й глухими треба терпляче говорити,  будити їх життєлюбним і проникливим словом.

"Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь і постійно нагадував ои стуком, що є й нещасні...", - так писав письменник-гуманіст Антон Чехов.

Ведуча: Кожному відомо, що серед усіх геніальних винаходів людства одне з найважливіших місць займає родина, сім'я. Сім 'я - святиня людського духу, благородних людських почуттів. Батьки є першовихователями своїх дітей. Великий вклад у виховання дітей вносять представники старшого покоління - бабуся і дідусь. У душах онуків вони на все життя залишають помітний слід. Хіба можна уявити дитинство без бабусиної  пісні чи дідусевої казки?

Цінності родини - це подружня вірність і любов, збереження цілості сім'ї, піклування про дітей, старших, демократизм стосунків. У хорошій родині немає місця бездушності, жорстокості, брехні.

Читець.             Кажімо більше ніжних слів

                         Знайомим, друзям і коханим,

                         Нехай комусь тепліше стане   

                         Від зливи наших почуттів.

                         Нехай тих слів солодкий мед

                         Чиюсь загоїть рану.

                         Чи перший біль, чи то останній

                         Коли б то знати наперед!

                         Кажімо більше ніжних слів,

                         Комусь всміхаймось ненароком.

                         То не життя людське коротке

                         Короткі в нас слова черстві.

                         Кажімо більше ніжних слів...      

Ведучий: Народне прислів'я каже: "От якби молодість знала, якби ж старість могла..." Гей-гей, старість - не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її прихід. Та ба, вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш, що все найкраще вже було, все в минулому. А з тобою лише спомин, самота та немічність. Добре, коли до своєї життєвої зими звив тепле родинне гніздечко, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає...     

Читець.          Живе одинока людина,

                      Чому ж ми проходимо мимо?

                        Живе одинока людина,

                        Ніким в житті не любима.

                        І серце у неї відкрите

                        Для ласки людської й привіту,

                        Печальним льодком оповите,

                        Віддалене горем од світу.

                        Чому ж ми не прийдемо в хату,

                        її не покличем з собою?

                        І буде одна вікувати

                      Людина з своєю журбою.

                      Нам легше, бо ми не самотні,

                        Ходімо ж до неї в світлицю!

                      І серце людини з безодні

                        Полине за нами, як птиця!     

Ведуча: Три нещастя переслідують людину: смерть, старість і лихі діти - говорить українська народна мудрість. Старість - невідворотна, смерть - невмолима, перед цими нещастями ніхто не зможе зачинити двері свого дому. А від лихих дітей дім можна зберегти, як його оберігають від вогню. І це залежить не лише від ваших батьків, а й від вас самих.

Ведучий: Пропоную вам аркуш з видрукуваними словами з наказу молодим людям, який написав Василь Сухомлинський. Я хочу, щоб ви не просто ознайомились із цим наказом, а щоб взяли його в життя як пам'ятку.

(Учасники заходу по черзі читають рядки з наказу).

- Бути хорошими дітьми - означає не допустити, щоб старість батька й матері була отруєна твоїми поганими вчинками.

- Вмій відчувати найважчі душевні муки матері й батька, їхня хвороба  -твоя біда.

- Вмій бути добрим у думках і почуттях.  Бережи здоров'я батьків. Пам'ятай, що ранню старість і хвороби батькам приносять не лише праця та втома, а й хвилювання, переживання, тривоги, прикрощі.

- Найбільше вражає батьків дитяча невдячність, байдужість сина чи доньки. Будьте гідними своїх батьків!

Читець.    Шануйте матерів!

                Мені болить, коли матуся,

                Що має дочок і синів,

                Живе одна, мов та бабуся,

                На схилі посивілих літ,

                          Працює вдень, не спить ночами

                  І часто зрошує сльозами

                    Тверду подушку на зорі,

                    Скотину порає в дворі,

                    А вдень копає на городі.

                    Уста шепочуть: "Світе мій!

                    Як важко жить мені одній"

Ведуча: Вшанування батьків - один із найсвятіших обов'язків людини і неоплатний борг дітей. Батьки нас ростять, виховують, навчають добра, люблять. Як же їм не відплачувати пошаною, любов'ю, ласкою, допомогою, гарними словами?    

Читець: Допоки нас чекають наші мами,

              І доки виглядають нас батьки,

              Провідуймо, та не лише листами,

              Хоч дорогі їм і скупі рядки.

              Коли неждано вдарять в дзвони далі,

              Тоді на все, на все знайдеться час,

              Але ні сльози, ні вінок печалі,

              Уже ніщо не виправдає нас.

              Заниє жаль у щедрім слові "мама"

              І чайкою здригнеться синя вись.

              Провідуймо і завжди пам'ятаймо,

                Що можем запізнитися колись.

                                                        (О. Богачук)

(Звучить пісня А. Горчинського на слова М. Луківа „Цвіте черешня в мами на городі".) 

Ведучий: Дитинство починається з теплих материнських та батьківських рук, рідної домівки. Ця аксіома є актуальною для всіх часів і народів. Та, на превеликий жаль, оця найсвятіша, найніжніша пора, перші кроки у світ дорослих нерідко починаються з чужих людей та інтернатських закладів. Діти-сироти, діти напівсироти. Кому з них краще? Не знаю. Мабуть і тим, і тим погано. Не знають батьківської ласки. Ніхто їх не приголубить, і це тоді, коли батьки живі-здорові!     

Ведуча:         Нема війни, а діти сиротіють,

             Сумують вдень і плачуть уночі,

             Все дивляться в вікно і відійти не сміють

               В полоні вічного чекання живучи...      

Чекають уже не вірячи ні в що, виглядають найдорожчих, найрідніших людей, не розуміючи, чому вони їх покинули, чому не прийдуть і не візьмуть на руки, не пригорнуть, як колись, не заберуть додому, щоб уже ніколи не розлучатись.    

Замислимося над такими сумною статистикою: сьогодні дітей-сиріт у дитячих будинках більше, ніж після Великої Вітчизняної війни. Серед них 90 % становлять діти-сироти, які мають живих батьків. Де ж ці батьки? Гірко дізнаватися, що більшість таких батьків або добровільно відмовились від рідних дітей внаслідок аморального способу життя, або з тієї ж причини були позбавлені місцевою владою батьківських прав.      

Ведучий: Ви всі в майбутньому станете батьками. Я звертаюсь до вас зі словами застереження: не допустіть, щоб і ваші діти поповнили дитячі будинки, зробіть усе, щоб сім'я ваша була міцна, здорова і дружна. Бо сім'я для дитини - не тільки перше гніздо, а й школа життя, тому немає для неї більшого горя, ніж сирітство.

Читець:      У Івася немає тата.

                   Не питайте тільки чому.

                   Лиш від матері ласку знати

                   Довелось хлопчині цьому.

                   Він росте, як і інші діти.

                   І вистрибує, як усі.

                   Любить босим прогоготіти

                   По ранковій колючій росі.

                   Любить квіти на луках рвати,

                   Майструвати лука в лозі.

                   По городу галопом промчати

                   На обуреній, гнівній козі.

                   Але в грудях жаринка стука,

                   Є завітне в Івася одно

                   Хоче він, щоб узяв за руку

                   І повів його тато в кіно.

                   Ну, й нехай би смикнув за вухо,

                   Хай нагримав би раз чи два,

                   Все одно він би тата слуха

                   І ловив би його слова...

                   Раз Івась на толоці грався,

                   Раптом глянув - сусіда йде.

                   Ти пустуєш тута, - озвався,

                   -А тебе вдома батько жде...

                   Біг Івасик, немов на свято,

                   І вибрикував, як лоша,

                   І, напевне, була у п'ятах

                   Пелюсткова його душа.

                   На порозі закляк винувато,

                   Але в хаті - мама сама.

                             -    Дядько кажуть, приїхав тато,

                             -     Тільки чому ж його нема?...

 Раптом стало Івасю стидно,

 Раптом хлопець увесь поблід

 -Здогадався, чому єхидно

                      Захихикав сусіда вслід.

 Він допізна сидів у коноплях,

 Мов уперше вступив у гидь,

 З оченят, від плачу промоклих,

 Рукавом витирав блакить.

 А вночі він шугнув через грядку,

 Де сусідів паркан стирчав,

 Вибив шибку одну з рогатки

 І додому спати помчав...

 Бо ж немає тим іншої кари,

 Хто дотепи свої в іржі

 Заганяє бездумно в рани,

 У болючі рани чужі...

                                             (В. Симоненко)      

Ведуча: Є два бажання, виконання яких може скласти справжнє щастя людини, - бути корисним і мати спокійну старість. І ще мати величезні сили душевні, аби осуджувати сваволю, жорстокість, ставати на повний зріст перед усіма людьми.     

Ведучий: Україна пам'ятає свого вірного сина, безстрашного гуманіста Василя Стуса. Його девізом були слова:

           Допомогти, зарадити, вступитись,

           Стражденного в нещасті прихистить,

           І зважитись боротися, щоб жити,

          Та зважитись померти, аби жить.

Це був крик совісті, програма подальшого життя і боротьби. Великий приклад самопожертви заради щастя усіх. Такий заповіт В. Стуса - бути добродієм. Жити, творячи добро, щоб звільнити свою душу від скверни і зла, щоб просвітліти і піднестися над буденністю і марнотою.

Ведуча: А для того, щоб бути людиною з гармонійною душею, потрібно     багато працювати над собою, вміти відрізняти людяність, гуманізм від жорстокості і свавілля, контролювати свої вчинки та намагатись ставитись до оточуючих так, як би ви хотіли, щоб ставились до вас.    

Ведучий: Душа в процесі щоденного спілкування з іншими людьми має стати досконалою. Вона немов дорогоцінний камінь проходить стадії обробки, шліфування. І кожен з нас має вибрати, яким шляхом іти, яким випробуванням піддати свою душу, адже поряд з позитивним завжди існує негативне, поряд з людяністю жорстокість. Для того, щоб перемогти жор-стокість, треба зібрати всі цінності людського духу для боротьби з нею.   

Ведуча: Людяність - це намагання залишитись людиною, зберегти чисту совість у різних життєвих ситуаціях. Це не тільки свідчення духовної сили людини, а й намагання врятувати людину від духовної смерті, що часто страшніше від смерті фізичної.

Читець.  Не зобидь ні старця, ні дитину,

                Поділись останнім сухарем.

                Тільки раз ми на землі живемо,

                У могилу не бери провину.

                Зло нічого не дає, крім зла,

                Вмій прощати, як прощає мати.

                За добро добром спіши віддати,

                Мудрість завше доброю була.

                Витри піт солоний із чола

                І трудись, забувши про утому,

                Бо людина ціниться по тому,

                Чи вона зробила, що могла.

                Скільки сил у неї вистачало,

                Щоб на світі більше щастя стало, -

                Для зла й неправди

                Планета замала!

 Лунають дзвони     

Ведучий. З давніх-давен церковні дзвони, окрім богослужіння, повсюдно використовувались і як набат для сповіщення про якесь лихо, біль, били на сполох під час пожежі, ворожого нашестя.

Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до милосердя і доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми.

Друзі! Добродії! Поряд з нами живуть, а може доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми. Сьогодні, зараз, бо завтра може бути пізно.

Люди! Будьмо милосердні! Бо життя немилосердне до того, хто не вчинив милосердя.

Ведуча:  І на останок хочу процитувати слова нашого великого пращура князя Володимира Мономаха, який говорив: "На світанні, побачивши сонце, з радістю прославляйте день новий і скажіть: Господи, дай мені віку до ліку, щоб я честю, совістю і добром виправдав життя своє".

Нехай вам щастить завжди і в усьому!