Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Календар знаменних і пам’ятних дат Івано-Франківської області на 2009 рік



        Обласна універсальна наукова бібліотека ім. І.  Франка пропонує Вашій увазі „Календар знаменних і пам’ятних дат Івано-Франківської області на 2009 рік”. Видання покликане допомогти працівникам бібліотечних, музейних, мистецьких, культурно-просвітницьких та освітніх закладів, всім, хто цікавиться питаннями краєзнавства, у підготовці до відзначення ювілеїв уродженців краю і видатних діячів літератури та мистецтва, які життям і діяльністю пов’язані із Прикарпаттям. Подаються також ювілейні дати важливих подій з історії краю та перших письмових згадок про окремі населені пункти області.
        „Календар...” можна використати при проведенні різноманітних масових заходів, зокрема вечорів, свят, засідань літературних віталень та клубів, усних журналів, бібліографічних та інформаційних оглядів, бесід з читачами. Він стане у пригоді при організації книжкових виставок, циклу тематичних поличок „Письменники – ювіляри 2009 р.”.
        Усі дати подані у хронологічній послідовності. До окремих ювілейних дат українських письменників, митців, краєзнавців додаються біографічні довідки та бібліографія.
        
        
        
Укладач:                    І. А. Боднарчук – головний бібліотекар
відділу краєзнавчої літератури
 ОУНБ  ім. І. Франка

Відповідальна за випуск                  Л. В. Бабій – директор ОУНБ ім. І. Франка


Січень

1 січня            -
100 років від дня народження Степана Бандери (1909-1959), головного провідника ОУН, теоретика і практика національно-визвольного руху, уродженця с. Старий Угринів Калуського району
                        -
90 років тому (1919) м. Станиславів (нині Івано-Франківськ) було проголошено столицею Західно-Української Народної Республіки
                      -
75 років від дня народження Степана Каспрука (1934), художника, родом із с. Нові Скоморохи Галицького району
                       -
60 років від дня народження Олександра Биструшкіна (1949), народного артиста України, члена Національної комісії ЮНЕСКО, уродженця м. Галича
2 січня            -
115 років від дня народження Василя Боднарчука (1894-1955, літ. псевдонім Я. Чорнобривий), письменника-гумориста, громадського діяча, уродженця с. Чернятина Городенківського району
                         -
115-а річниця від дня народження Василя Яшана (1894-1978), громадсько-політичного діяча, автора книги спогадів „Під брунатним чоботом” про Станіславщину в роки Другої Світової війни, уродженця с. Серафинці Городенківського району
                       -
80 років від дня народження Степена Возняка (1929), доктора філософських наук, професора кафедри філософії Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника
5 січня             -
115 років тому у Львові побачила світ перша книжка літературно-наукового і громадсько-політичного журналу „Життя і слово” під редакцією І. Франка (1894)
7 січня             -
Різдво Христове
9 січня             -
120 років від дня народження Тараса Франка (1889-1971), педагога, вченого, письменника, сина Івана Франка, автора збірок „На крилах гумору”, „З чужої левади”, „Збиточний амор” та інших, який у 1939-1945 роках проживав у м. Івано-Франківську
                         -
85 років від дня народження Сергія Параджанова (1924-1990), українсько-вірменського кінорежисера, народного артиста України, який зняв у Карпатах свій кіношедевр „Тіні забутих предків”
12 січня           -
60 років виповнюється Василю Бабію (1949), письменнику і краєзнавцю з Богородчан, автору багатьох художніх творів та історичних досліджень, уродженцю села Серафинці Городенківського району
14 січня           -
65 років від дня народження Михайла Волошенюка (1944), педагога, краєзнавця, уродженця с. Семаківці Коломийського району

16 січня           -
60 років від дня народження Марії Бабій (1949), івано-франківської поетеси, члена Національної спілки письменників України, уродженки с. Нижній Струтин Рожнятівського району
17 січня           -
155 років від дня народження Івана Мандичевського (1854-1925), громадсько-культурного діяча, бібліографа, уродженця м. Надвірної, який працював адвокатом у Станіславі
                        -  
140 років від дня народження Івана Труша (1869-1941), галицького художника, живописця, громадського діяча, автора пейзажів, жанрових картин, портретів І. Франка, Лесі України, І. Нечуя-Левицького, М. Лисенка,  Василя Стефаника
18 січня           -
60 років від дня народження Тетяни Завгородньої (1949), доктора педагогічних наук, професора, завідувача кафедри педагогіки ім. Б. Ступарика Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника, автора багатьох видань з історії педагогіки Західної України, уродженки м. Івано-Франківська
19 січня           -
Богоявлення Господнє (Водохреще, Йордан)
                         -
90 річчя від дня народження Ірини Маланюк (1919), всесвітньо відомої оперної співачки, уродженки м. Станіслава
22 січня           -
90 років від дня Злуки усіх українських земель в Єдину Українську державу (1919), день Соборності України
24 січня           -
130 років від дня народження Станіслава Людкевича (1879-1979), українського композитора, музикознавця, фольклориста, автора опери „Довбуш” (1960), музики до слів Б. Лепкого „Черемоше, брате мій”
                         -
75 років від дня народження Петра Арсенича (1934), голови обласної організації ВУТ „Просвіта” ім. Т. Шевченка, історика-музеєзнавця, заслуженого працівника культури України, етнографа, лауреата премій ім. П. Чубинського, Д. Яворницького, І. Вагилевича, Марійки Підгірянки, автора та співавтора багатьох книжок, монографій і понад тисячі статей, уродженця с. Нижнього Березова Косівського району
                         -
20 років з часу заснування СП „Тикаферлюкс” (м. Тисмениця) (1989)
25 січня           -
60 років від дня народження Василя Ганущака (1949), поета, журналіста, громадського діяча з Калуша, автора збірки „Відрух”, уродженця с. Микитинці Косівського району
26 січня           -
65 років від дня народження Степана Пушика (1944), поета, прозаїка, фольклориста, літературознавця, політика, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка та інших численних премій, уродженця с. Вікторова Галицького району
                        -
65-річчя від дня народження Ореста Князького (1944), педагога, директора Білоберізької школи Верховинського району, поета, автора поетичних збірок „Оминути не смію”, „Непроминуща таїна”, „Таємниця спалаху”, „Коли з доріг вертаюся далеких”, збірника авторських пісень „Розмова з матір’ю”, „Де три ріки гуцульські: пісні і марші”, книги лірики „Поема Незалежності”
27 січня           -


                         -             
170 років від дня народження Павла Чубинського (1839-1884), вченого, історика, етнографа, поета, автора слів гімну „Ще не вмерла Україна”
80 років від дня створення Організації Українських Націоналістів (ОУН) на конгресі у Відні (голова Є. Коновалець)
28 січня           -  
60 років від дня народження Володимира Кланічки (1949), професора, директора Інституту природничих наук, завідувача кафедри теоретичної і експериментальної фізики Прикарпат-ського національного університету ім. В. Стефаника, уродженця с. Довге Тисменицького району
29 січня           -
День пам’яті учасників битви під Крутами
30 січня           -
110 років від дня народження Володимира Горбового (1899-1984), політичного діяча, провідного діяча ОУН, міністра закордонних справ в уряді Я. Стецька, родом із с. Оболоння Долинського району
                         -
175 років від дня народження Володимира Антоновича (1834-1908), українського історика, археолога, етнографа, дослідника історії козацтва

Лютий

2 лютого          -
60 років виповнюється Галині Турелик (1949), івано-франківській поетесі, авторці багатьох поетичних збірок, першому заступнику головного редактора журналу „Перевал”, лауреату обласної премії ім. В. Стефаника (1999)
                         -  
60 років від дня народження Романни Затварської (1949), педагога, музикознавця, авторки книг „Василина Чуперчук – перлина гуцульського танцю”, „Знайомство на віддалі”, „Івано-Франківський обласний музично-драматичний театр ім. Івана Франка”, „Корифеї галицьких театрів”, „Маестро гуцульського танцю”, „Одержима”, „Три пори року”, „Я приходитиму, коли мене уже не буде”
3 лютого          -
145 років від дня народження Володимира Самійленка (1864-1925), поета, перекладача, який деякий час жив на Прикарпатті
-
80 років від дня закінчення І Конгресу українських націоналістів, на якому створено ОУН
4 лютого          -
155 років від дня народження Сидора Мидловського (1854-1916), актора, театрального діяча і письменника, уродженця с. Саджавки Надвірнянського району
6 лютого          -
95 років від дня народження Омеляна Антоновича (1914-2008), культурно-громадського діяча діаспори, голови доброчинного фонду Омеляна і Тетяни Антоновичів, уродженця м. Долина
8 лютого          -
75 років від дня народження Станіслава Шумеги (1934), професора, завідувача кафедри дизайну Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, заслуженого вчителя України

13 лютого        -
125 років від дня народження Наталії Полонської-Василенко (1884-1973), історика, археолога, суспільно-громадської діячки
15 лютого        -
СтрітенняГосподнє
16 лютого        -
180 років від дня народження Ісидора Шараневича (1829-1901), українського історика, дослідника стародавнього Галича, громадського діяча і педагога у Галичині, уродженця с. Козарі Рогатинського району
19 лютого        -
75 років від дня народження Василя Довірака (1934-1994), автора книг „Кров і квіти”, „На вістрі долі”, уродженця селища Печеніжин Коломийського району
                         -
115 років від дня народження польського письменника Ярослава Івашкевича (1894-1980), творчість якого пов’язана з Прикарпаттям
21 лютого        -
Міжнародний день рідної мови
22 лютого        -
195 років від дня народження Оскара Кольберга (1814-1890), польського фольклориста і композитора, автора чотиритомної фольклорно-етнографічної праці „Покуття” (1882-1889)
23 лютого        -
105 років від дня народження Романа Савицького (1904-1974), українського композитора, поета, вчителя приватної гімназії в Станіславі
24 лютого        -
85 років від дня народження Стефанії Дейчаківської-Гурко (1924), поетеси, авторки поетичних збірок „Три джерела”, „Співуча тиша”, „Метастази міста”, „На відчутності межі” та „Буремні роки”, виданих у Канаді, книг „Подруга Галина” та „Заповідь віків”, надрукованих в Україні,  уродженка с. Ямниці Тисменицького району
                         -
65 років виповнюється Адріяну-Юрію Угорчаку (1944), краєзнавцю, завідуючому Музеєм освіти Прикарпаття, лауреату премії ім. І. Вагилевича (1996), автору книг, путівників, багатьох статей у часописах і збірниках
26 лютого        -
100 років від дня народження Миколи Тимківа (1909-1985), українського майстра народного різьблення, родом із с. Москалівка (тепер у складі м. Косова)

Березень

4 березня         -
60 років від дня народження Володимира Івасюка (1949-1979), відомого українського поета і композитора, автора широковідомих пісень „Червона рута”, Водограй” та ін.
5 березня         -
50 років від дня народження Світлани Гричко (1949), композитора з Івано-Франківська, члена Національної спілки композиторів України
7 березня         -
135 років від дня народження Івана Рубчака (1874-1952), драматичного актора і співака, уродженця м. Калуша
9 березня         -
195-річчя від дня  народження Тараса Шевченка (1814-1861), великого українського поета, художника, творчість якого мала надзвичайний вплив на громадсько-культурне життя Галичини
10 березня       -


105-річчя від дня народження Докії Гуменної (1904-1997), письменниці української діаспори, зокрема авторки нарису про Жаб’є (Верховину) „Гуцульський Париж”
13 березня       -
125 років від дня народження Степана Витвицького (1884-1965), президента УНР в екзилі, уродженця с. Угорники Коломийського району
15березня        -
160 років від дня народження Володимира Шухевича (1849-1915), культурно-освітнього діяча, етнографа, автора п’ятитомної монографії „Гуцульщина”, уродженця с. Тишківці Городенківського району
                        -
70 років від дня народження Ігоря Деркача (1939-2005), івано-франківського художника, творця образотворчої Франкіани, ілюстратора багатьох краєзнавчих видань, лауреата премії ім. І. Вагилевича (1996), уродженця с. Пасічна (тепер у складі м. Івано-Франківська)
17 березня       -
190 років від дня народження Олексія Заклинського (1819-1891), галицького священика, громадсько-політичного діяча, поета і композитора, родом із с. Озеряни Тлумацького району
                         -
135-річчя від дня народження Августина Волошина (1874-1946), одного з організаторів національно-визвольного руху на Закарпатті
                         -
70-річчя (1939) проголошення повної державної самостійності Карпатської України на чолі з Президентом Августином Волошиним
19 березня       -
90 років від дня народження Григорія Никифорука (1919-1945), прикарпатського поета і журналіста, уродженця с. Орелець Снятинського району
21 березня       -
Всесвітній день поезії
23 березня       -
Всеукраїнський день працівників культури та аматорів народного мистецтва
                         -
85-річчя від дня народження Володимира Флиса (1924-1987), українського композитора, педагога, викладача Івано-Франківського музучилища ім. Д. Січинського (1961-1962), автора опери „Микола Шугай”, ораторії „Камінь Довбуша”, кантати „Дзвеніть, Карпати”, пісні про Івано-Франківськ та ін.
24 березня       -
140 років від дня народження Олени Кисілевської (1869-1958), письменниці, громадсько-політичної і культурної діячки, яка жила і працювала у Станіславі та Коломиї
27 березня       -
Міжнародний день театру
                         -
80 років від дня народження Федора Заставного (1929), доктора географічних наук, родом із с. Добринів Рогатинського району
28 березня       -
120 років від дня народження Ганни Герасимович (1889-1974), української вишивальниці з Косова, ткалі, килимарниці, заслуженого майстра народної творчості України
 29 березня      -                       
65 років від дня народження Григорія Михнюка (1944),  художника, родом із с. Павлівки Тисменицького району

Квітень

1 квітня           -
120 років від дня виступу Івана Франка з доповіддю на Шевченківському вечорі у Станиславові (1889)
4 квітня           -
225 років від дня народження Зоріана Доленги-Ходаковського (1784-1875), польського етнографа, фольклориста, який вивчав Галичину
7 квітня           -
Благовіщення
                         -
135 років від дня народження Івана Бодруга (1874-1952), вчителя, журналіста, публіциста, уродженця с. Верхній Березів Косівського району. У 1907 р. еміґрував до Канади
9 квітня           -
155-річчя від дня народження Іларія Гарасимовича (1854-1901), українського культурно-громадського діяча радикального напрямку, однодумця І. Франка, М. Драгоманова, уродженця с. Биткова Надвірнянського району
12 квітня         -
                         -         
Вербна неділя
175-річчя від дня народження Мечислава Романовського (1834-1863), польського поета-романтика, автора поеми „Дівчина з Сонча” (1861), збірки „Поезія” (1863), уродженця с. Жуків Тлумацького району
14 квітня        -
50 років від дня народження Богдана Тимківа (1959), професора, доктора філософії, завідувача кафедри декоративно-прикладного мистецтва Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, заслуженого діяча мистецтв України, уродженця с. Придністров’я Галицького району
18 квітня         -
День Довкілля
                         -
Міжнародний день пам’ятників та історичних місць. День пам’яток історії та культури
19 квітня         -
Воскресіння Христове, Великдень
20 квітня         -
120 років від дня народження Петра Шекерика-Дониківа (1889- 1941), громадсько-культурного діяча, фольклориста, артиста Гуцульського театру Г. Хоткевича, уродженця с. Голови Верховинського району. Заарештований енкаведистами 1940 р.
22 квітня         -
Всесвітній День Землі
23 квітня         -
Всесвітній день книги і авторського права
25 квітня         -
255 років тому страчений біля ратуші в Станиславові Василь Баюрак (1722-1754), ватажок опришків, наступник Олекси Довбуша
                         -
100 років від дня народження Вадима Лесича (справжнє ім’я Володимир Кіршак), виступав під псевдонімами Ярослав Дригинич, Ярослав Ярий (1909-1982), українського літературо-знавця, поета, перекладача з США, уродженця с. Устя Снятинського району
29 квітня         -
Міжнародний день танцю



                         -
195 років від дня народження Садока Баронча (1814-1892), польського та українського історика і фольклориста вірменського походження, автора праць з історії Тисмениці і Станіслава, видавця збірки українських казок. Народився у м. Станіславі
                         -
180-річчя від дня народження Миколи Кобринського (1829-1893), українського фольклориста й культурно-освітнього діяча. У 1856-1893 рр. був парохом с. Ціневи Рожнятівського району, де й похований

Травень

5 травня          -
105 років від дня народження Богдана Кравціва (1904-1975), українського поета США, літературознавця, журналіста, уродженця с. Лоп’янка Рожнятівського району
6 травня          -
145 років від дня народження Кирила Трильовського (1864-1941), відомого громадсько-політичного діяча, організатора товариства „Січ” в Заваллі. Похований у Коломиї
7 травня          -
День міста Івано-Франківська
8 травня          -
75 років від дня народження Параски Борук (1934), гуцульської ткалі, уродженки с. Рожнів Косівського району
9 травня          -
День перемоги
10 травня        -                        
День Матері
13 травня        -  
150 років від дня народження Теодора Аксентовича (1859-1938) польського художника вірменського походження, який малював жанрові та пейзажні картини з життя Гуцульщини
18 травня        -
Міжнародний день музеїв
                        -
60 років Снятинському літературно-меморіальному музею Марка Черемшини (1949)
19 травня        -
120 років від дня народження Миколи Євшана (Федюшки, 1889-1919), критика, літературознавця, уродженця смт. Войнилів Калуського району
20 травня        -
65 років від дня народження Миколи Танасійчука (1944), художника, уродженця с. Борщів Снятинського району
23 травня        -
                         -
День героїв
130-річчя від дня народження Симона Петлюри (1879-1926), українського громадсько-політичного і державного діяча, Головного Отамана військ УНР, Голови Директорії УНР
24 травня        -
День слов’янської писемності і культури
26 травня        -
День працівників видавництв, поліграфії і книгорозповсюд-ження
27 травня        -
80 років виповнюється Роману Іваничуку (1929), письменнику, лауреату Національної премії ім. Т. Шевченка, автору багатьох історичних творів, уродженцю с. Трач Косівського району
29 травня        -
50 років від дня народження Михайла Зарицького (1959), івано-франківського художника, автора багатьох композицій, учасника фестивалю ковалів „Гефест” (Чехія)

Червень

1 червня          -
Міжнародний день захисту дітей
                        -
55 років від дня народження Ганни Дорошенко (1954), педагога і поетеси, авторки збірок „Квіт щастя”, „Їм шутка шлях у вічність освятила”, „Білі квіти самотності”, родом з м. Івано-Франківська
2 червня          -
50 років від дня народження Богдана Білейчука (1959), журналіста, автора документальних книг „Футбол без кордонів”, „Будуймо пісенний храм”, уродженця с. Корнич Коломийського району
                         -
60 років від дня народження Василя Ґрещука (1949), доктора філологічних наук, професора, директора Інституту українознавства, завідувача кафедри української мови Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, уродженця с. Старі Кривотули Тисменицького району
5 червня          -
Всесвітній день навколишнього середовища
                         -
80 років від дня народження Володимира Луціва (1929), українського співака-бандуриста, з 1958 р. живе у Лондоні, уродженця м. Надвірної
6 червня          -
День журналіста
7 червня          -
Трійця (Зелені свята)
9 червня          -   
100 років від дня народження Юліяна Дороша (1909-1982), піонера української кінематографії в Галичині, майстра етнографічної фотографії
10 червня        -
130 років від дня народження Теофіля Меленя (1879-1915), громадсько-політичного діяча і публіциста, співробітника „Молодої України”, „Волі”, „Землі і волі”, похований у с.  Медуха Галицького району
13 червня        -
135 років від дня народження Марка Черемшини (Івана Семанюка, 1874-1927), відомого українського новеліста, громадсько-культурного діяча, уродженця с. Кобаки Косівського району
-
45 років виповнюється Надії Дичці (1964), поетесі з Долини, лауреату обласної премії ім. В. Стефаника (2001), авторці збірок „Дорога”, „Зимові лелеки”, „Ввійду в храм”, „ Пора півоній”, „Між злом і світлом”, книг для дітей „Золота хмаринка”, „Абетка та казки”, родом із с. Підмихайля Калуського району
14 червня        -
190 років від дня народження Софрона Витвицького (1819-1879), письменника та етнографа, священика с. Жаб’є (тепер Верховина), автора книги „Історичний нарис про гуцулів” (1863)
15 червня        -
120 років від дня народження Гната Колцуняка (1889-1937), художника і музиканта, уродженця с. Яворів Косівського району
                         -
110 років від дня народження Онуфрія Манчука (1899-1941), письменника і вояка УСС, автора пісні „Як гуцули воювали за Україну”, книг „Гуцульщина у співанках” і „Жаб’ївські новели”, уродженця с. Жаб’є (тепер Верховина)
                         -
65 років від дня народження Олега Заставного (1944), художника, члена Національної спілки художників України, родом із с. Княгиничі Рогатинського району
18 червня        -
70 років тому відкрито пам’ятник Тарасові Шевченку на його могилі в Каневі (1939)
19 червня        -
60 років від дня народження Степана Хороба (1949), доктора філологічних наук, професора, директора інституту філології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, літературознавця, театрознавця, лауреата обласної премії ім. В. Стефаника, уродженця с. Драгомирчани Тисменицького району
23-27 червня   -
75 років як відбувся Світовий конгрес українських жінок в Станіславі (1934), в якому взяли участь відомі українські діячки О. Кисілевська, С. Русова, І. Вільде
23 червня        -
80 років від дня народження Федора Погребенника (1929-2000), літературознавця, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка (1988), уродженця с. Рожнів Косівського району
24 червня        -
95 років від дня народження Мирослава Івана Любачівського (1914-2000), голови Української Греко-Католицької Церкви, кардинала,  уродженця м. Долини
25 червня        -
75-річчя від дня народження Мирослава Стельмаховича (1934-1998), академіка, визначного педагога, дослідника української народної педагогіки
27 червня        -
85 років від дня народження Івана Тинкалюка (1924), українського майстра художньої обробки металу, уродженця с. Річка Косівського району
                         -
40 років від дня народження Тетяни Мурафи (1969), івано-франківської художниці
28 червня        -
День Конституції незалежної України (1996)
29 червня        -
День молоді

Липень

1 липня           -
День архітектури України. Всесвітній день архітектури
                        -
110 років від дня народження Івана Белея (1899-1970), українського громадсько-політичного діяча, лікаря, уродженця смт. Войнилів Калуського району
2 липня           -
75 років від дня народження Володимира Бака (1934), українського танцюриста і хореографа, заслуженого артиста України (з 1973 р.), уродженця м. Калуша
6 липня           -
105-річчя від дня народження Степана Ленкавського (1904-1977), відомого діяча ОУН, автора знаменитого „Декалога українського націоналіста”, уродженця с. Угорники біля Івано-Франківська
7 липня           -
105 років від дня народження Михайла Мороза (1904-1991), українського художника, який деякий час працював у Космачі. Створив чимало картин на гуцульську тематику
11 липня          -
40 років від дня народження Олега Гуцуляка (1969), поета, прозаїка, есеїста, автора поетичних збірок „Поет і Тіамат,” „Адепт”, „Повстання скіфів”, „Птахи та лілії”, дослідження „Пошук заповітного царства”. Живе і працює в Івано-Франківську
12 липня         -
60 років виповнюється Василю Лесіву (1949), журналісту, письменнику, члену Національної спілки письменників України, лауреату обласної премії ім. В. Стефаника, уродженцю с. Колінці Тлумацького району
14 липня          -
50 років від дня народження Миколи Савчука (1959), заслуженого артиста України, журналіста, поета, гумориста, збирача фольклору, лауреата міжнародної премії ім. Петра Сагайдачного, родом із с. Великий Ключів Коломийського району
20 липня          -
90 років від дня народження Володимира Данькевича (1919-1998), поета, педагога, працював і похований в м. Коломия
-
55 років від дня народження Михайла Кривеня (1954), співака, народного артиста України, професора Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, уродженця с. Липівка Рогатинського району
24 липня         -
100 років від дня народження Юрія Стефаника (1909-1985), критика, літературознавця, письменника-нарисовця, сина Василя Стефаника
27 липня         -
65 років від дня визволення м. Івано-Франківська від німецько-фашистських загарбників (1944)
                        -   
60 років від дня народження Володимира Кафарського (1949), громадського діяча, педагога, кандидата філософських наук, родом із с. Ворона Коломийського району
29 липня          -
160 років від дня народження Олени Пчілки (1849-1930), письменниці, перекладачки, етнографа, журналістки, педагога. Бувала в Галичині та друкувалася у галицьких часописах
31 липня         -
100 років від дня народження Йосипа Мошури (1909-1942), поета і перекладача, уродженця селища Перегінське Рожнятівського району. У 1942 році розстріляний фашистами
                        -
70 років від дня народження Євдокії Ткачук, майстра художньої вишивки зі Снятинщини, лауреата літературно-мистецької премії ім. Марка Черемшини (1999), майстра народної творчості України

Серпень

1 серпня          -  
85 років від дня народження Михайла Біласа (1924), українського художника, уродженця с. Креховичі Рожнятівського району
-
120 років від дня народження Корнила Заклинського (1889-1966), поета і літературознавця, родом із м. Станіслава (тепер Івано-Франківська)
3 серпня          -
60 років від дня народження Василя Корпанюка (1949), заслуженого художника України, голови обласної організації Національної спілки народних майстрів України, уродженця с. Яворова Косівського району
4 серпня          -
155 років від дня народження Марії Заньковецької (1854-1934), актриси і театральної діячки, народної артистки України (1923). Виступала у Станіславі, Коломиї
 5 серпня         -               
110 років від дня народження Бориса Антоненка-Давидовича (1899-1984), українського письменника, який неодноразово бував на Прикарпатті
6 серпня         -
65 років від дня народження Стефанії Сандюк (1944), івано-франківської художниці, уродженки с. Кінашів Галицького району
8 серпня          -
175 років від дня народження Юрія Федьковича (1834-1946), письменника, поета, драматурга, перекладача, фольклориста, громадського діяча, автора художніх творів про Гуцульщину і Буковину
-
70 років від дня народження Ярослава Заборовського (1939), вченого, історика, педагога, кандидата історичних наук, професора
10 серпня        -
50 років від дня народження Андрія Шабуніна (1959), івано-франківського художника, учасника багатьох міжнародних виставок
12 серпня        -
105-річчя від дня народження Петра Козланюка (1904-1965), українського письменника, публіциста, уродженця с. Перерив Коломийського району
13 серпня        -
45 років від дня народження Степана Процюка (1964), поета, прозаїка, кандидата філологічних наук, викладача кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, лауреата міської премії ім. І. Франка (2002) та обласної премії ім. В. Стефаника (2003)
16 серпня        -
65 років виповнюється Володимиру Тріщуку (1944), українському письменнику-гумористу, який живе і працює в Криму, уродженцю с. Тюдова Косівського району
                         -
40 років від дня народження Юрія Остафійчука (1969), івано-франківського художника, родом із м. Надвірної
18 серпня        -
80 років виповнюється Василю Фащуку, івано-франківському педагогу, просвітянину, драматургу-сценарісту, автору збірок п’єс-інсценізацій „Княжа слава” (2002), „Борці за волю” (2004), „Терен на шляху” (2004), „Під тихий вечір” (2005) та ін., уродженцю с. Ямниці Тисменицького району
                        -
65 років від дня народження Софії Стадник-Соколовської (1944), івано-франківського архітектора, члена Національної спілки художників України
20 серпня        -
125 років від дня народження Омеляна Ковча (1884-1944), священика Станиславівської єпархії, капелана УГА, уродженця с. Космач Косівського району, загинув у концтаборі Майданек
21 серпня        -
155 років від дня народження Івана Біберовича (1854-1920), актора, режисера, який працював у Коломиї

65 років від дня народження Миколи Сарапіна (1944), івано-франківського художника, члена Національної спілки художників України
23 серпня        -
День національного прапора
24 серпня        -
День Незалежності України
25 серпня        -
85 років виповнюється Павлу Загребельному (1924), відомому письменнику, автору історичного роману „Роксолана”
-
80 років від дня народження Василя Твардовського (1929-2008), педагога, фольклориста, краєзнавця, лауреата обласної премії ім. І. Вагилевича
27 серпня        -
день народження Великого Каменяра – Івана Яковича Франка (1856-1916), видатного українського письменника, поета, літературознавця, філософа, громадсько-політичного діяча
                         -
55 років від дня народження Ігоря Токарука (1954), українського художника, уродженця м. Івано-Франківська
29 серпня        -
140 років від дня народження Мирона Тарнавського (1869-1938), генерала-четара Української Галицької Армії, командира вишколу Українських Січових Стрільців

Вересень

1 вересня        -
День знань
                        -
120 років від дня народження Ольги Басараб (1889-1924), громадської і політичної діячки, родом із с. Підгороддя Рогатинського району
7 вересня        -
25 років із дня смерті Йосифа Сліпого (1892-1984), українського церковного діяча, патріарха УГКЦ
9 вересня        -
240 років від дня народження Івана Котляревського (1769-1838), українського письменника, класика нової української літератури
10 вересня      -
140 років від дня народження Михайла Петрушевича (1869-1895), письменника, уродженця с. Космач Богородчанського району, похований у м. Болехові
                         -   
105 років від дня народження Івана Грималюка (1904-1989), майстра художнього випалювання на дереві, уродженця с. Річки Косівського району
12 вересня       -
День українського кіно
12 вересня       -
115-річчя від дня народження Олександра Довженка (1894-1956), визначного українського кінорежисера, письменника, який у 1939р. знімав на Прикарпатті документальний фільм „Визволення”, що був зразу ж знятий з екранів і заборонений

14 вересня       -
115 років від дня народження Семена Корпанюка (1894-1970), майстра різьблення по дереву, уродженця с. Яворова Косівського району
                         -            
85 років від дня народження Марка Теплінського (1924), літературознавця, доктора філологічних наук, професора кафедри світової літератури, почесного професора Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника
15 вересня       -
205 років від дня народження Михайла Максимовича (1804-1873), вченого, історика, фольклориста і мовознавця
16 вересня      -
100 років від дня народження Івана Кейвана (1909-1992), українського графіка, художника і мистецтвознавця, який з 1944 р. працював у Німеччині, з 1949 р. – у Канаді. Народився в с. Карлів (тепер Прутівка) Снятинського району
17 вересня      -
145 років від дня народження Михайла Коцюбинського (1864-1913), видатного письменника, автора повісті „Тіні забутих предків”, написаної на Гуцульщині
22 вересня      -
                        -
День партизанської слави
170 років від дня народження Корнила Устияновича (1839-1903), художника, письменника, етнографа. Гуцульській темі присвятив картини „Гуцулка біля джерела”, „Гуцул” (1891)
23 вересня      -
75 років від дня народження Миколи Ільницького (1934), українського літературознавця, критика, дослідника творчості багатьох західноукраїнських письменників
24 вересня      -
115 років від дня народження Романа Купчинського (1894-1976), січового поета і композитора
26 вересня       -
150 років від дня народження Олександра (Леся) Кульчицького (1859-1938), громадського діяча, одного із засновників коломийського тижневика „Діло”, уродженця м. Коломия
27 вересня      -
85 років від дня народження Володимира Полєка (1924-1999), ученого-філолога, бібліографа, історика літератури, краєзнавця, професора, уродженця м. Станіслава
28 вересня      -
80 років виповнюється Дмитру Павличку (1929), поету, перекладачу і літературознавцю, лауреату Національної премії України ім. Т. Шевченка (1977), уродженцю с. Стопчатів Косівського району
30 вересня       -
Всеукраїнський день бібліотек

Жовтень

1 жовтня          -
Міжнародний день музики
                         -
170 років від дня народження Остапа Левицького (1839-1903), поета, педагога, уродженця с. Раковець Городенківського району. Похований в м. Івано-Франківську
                         -
65 років від дня народження Михайла Сливоцького, заслуженого діяча мистецтв України, співака, професора Прикарпатського національного університета ім. В. Стефаника, уродженця м. Калуша
2 жовтня         -
80 років виповнюється Лук’яну Вардзаруку (1929), краєзнавцю, педагогу, самодіяльному композитору і поету, лауреату обласної премії ім. В. Стефаника, завідуючого редакційним відділом „Реабілітовані історією”, уродженцю с. Космача Косівського району
                         -
45 років від дня народження Володимира Повшика (1964), івано-франківського художника, члена Національної спілки художників України
3 жовтня         -
День працівників освіти
                        -
60-річчя від дня народження Олега Лишеги (1949), письменника, перекладача, уродженця м. Тисмениці. Пише вірші, перекладає з англійської, китайської
-
60 років від дня народження Дмитра Ватаманюка (1949), журналіста, організатора товариства „Гуцульщина” (1990), уродженця с. Шикмани (Пробійнівка) Верховинського району
4 жовтня         -
95 років від дня народження Михайла Марунчака (1914-2004), відомого громадсько-політичного і літературного діяча Канади, уродженця с. Далешове Городенківського району, редактора альманаху „Городенщина”
5 жовтня         -
100 років від дня народження Богдана-Ігора Антонича (1909-1937), відомого українського поета і мистецтвознавця. На гуцульську тему написав лібрето опери „Довбуш”
8 жовтня          -
60 років від дня народження Володимира Піруса (1949), народного артиста України, співака, викладача Прикарпатсь-кого національного університету ім. В. Стефаника, уродженця с. Сапогів Галицького району
9 жовтня         -
105-річчя від дня народження Миколи Бажана (1904-1983), українського поета, автора історичної поеми „Данило Галицький”
                         -
75-річчя від дня народження Христини Сорохтей (1934-1988), члена Спілки журналістів, дочки художника Осипа Сорохтея, авторки видань „Івано-Франківськ” (1968), „Папороть цвіте восени” (1968), „Село розквітає” (1974), уродженки м. Івано-Франківська
10 жовтня       -
100 років від дня народження Дарії Цвєк (1909-2004), вчителя-ботаніка,  відомої авторки книг з кулінарії, мешканки Івано-Франківська
12 жовтня       -
60 років від дня народження Лесі Диркавець (1949), української поетеси, головного редактора Всеукраїнського дитячого журналу „Дзвіночок”, члена Національної спілки письменників України, авторки збірок для дітей „Заспівайте мені, ненько”, „Журавлик, „Голуба Волинь”, родом із с. Липівка Рогатинського району
14 жовтня       -
Покрова
                        -
Річниця створення УПА
                        -
День художника. День українського козацтва

                        -
865 років Галицькому Євангелію (1144), переписаному з південно-слов’янського оригіналу в Галичі, найстарішому збереженому тексту на західноукраїнських землях
15 жовтня        -
70 років від дня народження Василя Скуратівського (1939-2005), українського народознавця, етнографа, письменника і публіциста
18 жовтня       -  
40 років від дня народження Оксани Салабай (1969), івано-франківської художниці, родом із с. Підпечари Тисменицького району
19 жовтня       -
35 років від дня народження Івана Бойчука (1974), поета, журналіста, автора поетичних збірок „Асиміляція дійсності” (1998), „The Wall/Стіна” (2001), „Сівіл” (2002), уродженця с. Вербовець Косівського району
28 жовтня      -
125 років від дня народження Дмитра Николишина (1884-1950), коломийського видавця і освітянина, прозаїка, драматурга і дослідника української літератури, автора книг „Розладдя”, „Самсон”, „На вечорницях” та багатьох інших, вчителя Коломийської гімназії (1911-1930)
                        -
80 років від дня народження Надії Вербівської (1929), косівського майстра художньої кераміки, онуки П. Цвілик, уродженки с. Старий Косів
-
55 років виповнюється Василеві Добрянському (1954), голові обласної організації Національної Спілки письменників України, головному редактору газети „Західний кур’єр”
29 жовтня       -
195 років від дня народження Якова Головацького (1814-1888), поета, ученого-славіста, одного із членів „Руської трійці” та авторів і видавців „Русалки Дністрової” (1837)

Листопад

1 листопада     -
День державності на західноукраїнських землях
                         -
65 років з дня смерті митрополита Андрея Шептицького (1865-1944), видатного церковного, громадського і культурного діяча
2 листопада    -
85 років від дня народження Ганни Василащук (1924-2004), гуцульської ткалі, вишивальниці, лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (1968), уродженки с. Шешори Косівського району
4 листопада     -
75 років від дня народження Романа Юзви (1934-2003), журналіста, поета, автора збірок „Береза під вікном”, „З глибин землі”, „Вишийте веселку”, „Світло любові” та інших
8 листопада     -


                         -  
75 років виповнюється Богдану Радишу (1934), поету, голові Косівської районної „Просвіти”, автору багатьох поетичних збірок, родом із с. Рожнів Косівського району
50 років від дня народження Олеся Дяка (1959), львівського поета, виконавця власних творів у жанрі співаної поезії, народився у с. Радча Тисменицького району, навчався у Старомізунській школі Долинського району
9 листопада    -
День української писемності та мови
-
50 років від дня народження Володимира Війтишина (1959), правлячого єпископа Івано-Франківської єпархії УГКЦ

50 років від дня народження Миколи Шкрібляка (1959-2002), суспільно-громадського діяча, мецената, родом із с. Зелене Верховинського району
12 листопада  -
120 років від дня народження Остапа Вишні (1889-1956), українського письменника, автора знаменитих „Усмішок” . У 1945 і 1953 рр. побував у Станіславі, Коломиї та Яремче
                         -
85 років від дня народження Зеновія Красівського (1929-1991), поета, багатолітнього політв’язня, дисидента, уродженця с. Витвиця Долинського району
16 листопада  -
День працівників радіо, телебачення та зв’язку
18 листопада  -
150 років від дня народження Костя Левицького (1859-1941), громадсько-політичного діяча, голови уряду ЗУНР, історика, публіциста, уродженця м. Тисмениці
19 листопада  -
145 років від дня народження Михайла Зобківа (1864-1928), вченого і публіциста, автора статей з етнографії, уродженця с. Верхня Липиця Рогатинського району
22 листопада   -
День пам’яті жертв голодомору та політичних репресій в Україні
                         -
85-річчя від дня народження Святомира Фостуна (1924-2004), українського письменника і громадсько-культурного діяча, уродженця с. Милування Тисменицького району. Від 1944 р. – проживав в еміграції, у Лондоні, де був редактором газети „Українська думка”. Похований у рідному селі
-
85 років від дня народження Ярослава Гавучака (1924-1996), педагога, поета і прозаїка, знавця Гуцульщини, уродженця с. Шибене Верховинського району
23 листопада  -
60 років виповнюється Петру Сіреджуку (1949), львівському науковцю, досліднику історії Гуцульщини, автору близько 90 наукових праць, лауреату премії імені І. Крип’якевича, уродженцю с. Космача Косівського району
25 листопада  -
75-і роковини  смерті Михайла Грушевського (1866-1934), видатного українського історика, громадсько-політичного діяча, одного з лідерів національного відродження України
26 листопада   -
90 років від дня народження Григорія Гришка (1919-2005), поета, педагога, лауреата Снятинської районної літературно-мистецької премії ім. Марка Черемшини
                         -
75 років від дня народження Михайла Косіва (1934), музейного працівника і політика, заслуженого діяча мистецтв України, уродженця с. Вільхівка Рожнятівського району

Грудень

1 грудня          -               
115 років від дня народження Юліана Головінського (1894-1930), сотника і команданта бригад УГА
                         -
100 років від дня народження Анатолія Кос-Анатольського (1909-1983), композитора, творця опер, балетів і популярних пісень, уродженця м. Коломиї
2 грудня          -
      


105 років від дня народження Андрія Красовського (1904-1942), поета-селянина. Друкувався під псевдонімом Андрій Грім. Автор поеми „Сон галицького села” (1927). Уродженець села Рожнів Косівського району
4 грудня         -      
70 років від дня утворення Станіславської області (1939)
6 грудня         -
125-річчя від дня народження Марії Колцуняк (Кузьми), (1884-1922), письменниці, авторки оповідання „Сама винна” і повісті „Проти хвиль” (1921), уродженки с. Яворова Косівського району
                        -
155 років від дня народження Іларія Огоновського (1854-1929), філолога і педагога, автора досліджень про Вергілія та Гомера, уродженця с. Чагрів Рогатинського району
7 грудня          -
55 років від дня народження Василя Рябого (1954), поета з Коломиї, члена Національної спілки письменників України,  автора збірок „Грань ”, „Постріл горіха”, „Гримаса авгура” та інших, родом із с. Корнич Коломийського району
8-9 грудня       -
125 років як відбулися організаційні збори Товариства руських жінок у Станіславі з ініціативи письменниці Наталі Кобринської (1884)
14 грудня        -
125 років від дня народження Блаженного Священомученика Миколи Чарнецького (1884-1959), єпископа УГКЦ, педагога, уродженця с. Семаківці Городенківського району

110 років від дня народження Василя Софронів-Левицького (1899-1975), журналіста, письменника, перекладача, родом із с. Стриганці Тисменицького району
15 грудня        -
75 років від дня розстрілу 28 українців-поетів, критиків, громадських і політичних діячів. Серед них Іван і Тарас Крушельницькі (1934)
17 грудня        -
100 років від дня народження Миколи Пітиляка (1909-1968), майстра художнього різьблення та інкрустації на дереві, уродженця с. Річка Косівського району
24 грудня        -
165 років від дня народження Євгена Желехівського (1844-1885), лексикографа і фольклориста. З 1872 р. і до смерті жив у Станіславі, де й похований
31 грудня        -
110 років від дня народження Василя Мельника-Лімниченка (1899-1949), українського письменника, священика, уродженця с. Небилів Рожнятівського району
 






У 2009 році минає:
       
865 років              
з часу перепису в Галичі з південно-слов’янського оригіналу    галицького Євангелія (1144)
810 років             
з часу об’єднання волинським князем Романом Мстиславовичем Волинської та Галицької земель і утворення Галицько-Волинського князівства (1199)
180 років        
з часу укладення І. Могильницьким першої хрестоматії   української літератури (1829)
160 років             
з часу появи у Галичині першого літературного часопису (1849)
145 років
з часу народження Петра Кошака (1864-1940), майстра кераміки, уродженця Косова
140 років тому
у Станіславові вперше відбувся вечір, присвячений Т. Шевченкові (1869)
135 років
з часу народження Ілька Гаврилюка (1874-1947), письменника, учасника визвольних змагань 1918-1919 рр., уродженця с. Спас Коломийського району
130 років
з часу виходу у Станіславові першої української газети „Господарь и Промышленник” (1879)
130 років
з часу відкриття першої господарсько-промислової виставки, на якій були представлені твори різьбяра Ю. Шкрібляка та інших народних майстрів з Гуцульщини й Покуття (1879)
125 років
з часу відкриття філії товариства „Руська бесіда” в Станиславові (1884)
115 років
з часу заснування у Станиславові хорового товариства „Боян” (1894).
95 років
від початку Першої світової війни (1914)
95 років
Легіону Українських Січових стрільців (1914)
90 років
від дня створення Української Галицької Армії (УГА)
70 років
з часу заснування центральної бібліотеки Косівського району  (1939) (з 1978 р. Косівська ЦБС)
70 років
центральної бібліотеки Коломийського району (1939) (з 1992 р. Коломийська ЦБС)
70 років
з часу створення обласного українського музично-драматично-го театру ім. І. Франка на базі мандрівних театрів Галичини (1939)
65 років
з часу заснування центральної Калуської бібліотеки (1944) (з 1978 р. Калуська ЦБС)
55 років
з часу заснування центральної бібліотеки м. Івано-Франківська (1954) (з 1977 р. Івано-Франківська МЦБС)






У 2009 році ювілеї першої письмової згадки
святкуватимуть такі міста і села:

- 635 років с. Жабокруки Тлумацького, Нараївка Галицького району (1374);
- 630 років селу Нижнів Тлумацького району (1379);
- 620 років селам Темирівці, Тумир Галицького, Корнич, Сопів, Шепарівці Коломийського районів (1389);
- 615 років селам Пасічна (в 1958 р. включено в межі м. Івано-Франківська), Княжолука Долинського, Черемхів Коломийського, Журів, Колоколин, Чагрів Рогатинського, Топільське Рожнятівського, Джурів Снятинського, Загвіздя Тисменицького районів (1394);
- 610 років селам Кропивник, Надіїв Долинського, Пнів Надвірнянського, Черніїв Тисменицького районів (1399);
- 605 років селам Завій Калуського, Загайпіль і Торговиця Коломийського районів (1404);
- 600 років смт. Більшівці Галицького району (1409);
- 595 років селу Пуків Рогатинського, Креховичі Рожнятівського, Кутище Тлумацького районів (1419);
- 585 років селам Опришівці (в межах Івано-Франківська), Жаб’є (з 1962 р. Верховина), Дитятин Галицького, Боднарів, Підгірки, Тужилів Калуського, Рожнів, Старий Косів, Шешори Косівського, Братишів, Грушка, Живачів Тлумацького районів (1424);
- 575 років селам Бабче Богородчанського, Коршів Коломийського районів (1434);
- 570 років селам Лани, Старий Мартинів Галицького, Михальче, Репужинці Городенківського, Лука Калуського, Ворона Коломийського, Камінна Надвірнянського, Воскресинці, Нижня Липиця Рогатинського, Ганьківці Снятинського, Остриня Тлумацького районів (1439);
- 565 років селам Колодіїв, Курипів, Перлівці Галицького, Дубка, Колінки Городенківського, Сівка Калуська Калуського, Воскресінці, Кийданці, Перерив, Угорники, Ценява Коломийського, Олешів Тлумацького районів (1444);
- 560 років селам Лука, Семаківці Городенківського, Перевозець Калуського, Залуччя, Любківці Снятинського районів (1449);
- 555 років селам Уніж Городенківського, Бережниця, Вістова, Пійло Калуського, Годи (Годи-Добровідка) Коломийського, Пациків (з 1964 р. Підлісся) Тисменицького, Надорожна, Олеша Тлумацького районів (1454);
- 545 років селам Липа Долинського, Гончарівка Рогатинського, Рудники Снятинського районів (1464);
- 540 років селам Шевченкове Долинського, Приозерне Рогатинського, Спас Рожнятівського, Задубрівці, Княже, Олешків, Потічок Снятинського районів (1469);
- 535 років селам Молодків Надвірнянського, Далешове Городенківського районів (1474);
- 530 років селу Новошин Долинського району (1479);
- 525 років селу Верхня Калуського району (1484);
- 515 років селу Копачинці Городенківського району (1494);
- 495 років селу Замулинці Коломийського, Попельники Снятинського районів (1514);
- 485 років селам Підшумлянці Галицького, Виноград Городенківського, Колінці Тлумацького районів (1524);
- 475 років селам Манява Богородчанського району (1534);
- 465 років селу Ягодівка Рогатинського району (1544);
- 460 років селу Дуба Рожнятівського району (1549);
- 450 років селу Цвітова Калуського району (1559);
- 445 років місту Косову, селам Грушів Коломийського, Бучачки, Драгасимів Снятинського  районів (1564);
- 430 років селу Рунгури Коломийського району (1579)
- 415 років селам Стебнику Тисменицького, Красна Надвірнянського районів (1594);
- 400 років місту Болехову, селам Брустурів Косівського, Грабич Коломийського районів (1609);
- 395 років селу Височанка Галицького району (1614);
- 385 років селам Радча, Слобідка і Стриганці Тисменицького, Росільна Богородчанського району (1624);
- 380 років селу Хмелівка Богородчанського району (1629);
- 375 років селам Погоня Тисменицького, Солотвин Богородчанського районів (1634);
- 370 років селам Середній Угринів Калуського, Виноград Коломийського районів (1639);
- 365 років селу Велика Кам’янка, Молодятин Коломийського, Черганівка Косівського, Глинки Надвірнянського районів (1644);
- 360 років селу Красноїлля Верховинського району (1649);
- 355-річчя селу Криворівня Верховинського району (1654);
- 350 років селам Дзвиняч та Іваниківка Богородчанського району (1659);
- 345 років селам Глибівка, Глибока Богородчанського, Ясенів Верховинського, Мала Кам’янка, Молодилів Коломийського, Парище Надвірнянського районів (1664);
- 340 років селам Білоберізка Верховинського, Стецівка Снятинського районів (1669);
- 325 років селу Марківка Коломийського району (1684);
- 315 років селу Яворів Косівського району (1694);
- 265 років селу Лісна Слобідка Коломийського району (1744);
- 220 років селу Одаїв Тлумацького району (1789).
- 70 років від дня утворення Станіславської області (1939).

    *Дати перших письмових згадок населених пунктів Івано-Франківщини подані за дослідженнями історика П. Сіреджука






17 січня – виповнюється 140 років  від дня народження Івана Труша,
художника, живописця, громадського діяча  

        Труш Іван (17.01.1869-22.03.1941) – визначний маляр-імпресіоніст, майстер пейзажу і портретист, мистецький критик і організатор мистецького життя, громадський діяч. Народився у с. Висоцькому Бродівського повіту на Львівщині, похований у  Львові на Личаківському цвинтарі.
      В 1891-1897 рр. вчився у Краківській школі мистецтв, у Відні (1894) і Мюнхені (1897). Під час студій у Кракові приятелював з В. Стефаником. З 1898 р. – у Львові, де включився в українське мистецьке і громадське життя, зблизився з І. Франком і співпрацював з Науковим Товариством ім. Шевченка, для якого виконував різні мистецькі роботи. З ініціативи НТШ виїжджав на Наддніпрянщину, де встановив контакти з митцями та культурними діячами. Труш  відбував також мистецькі подорожі до Криму (1901-1904), Італії (1902, 1908), Єгипту і Палестини (1912). Він ініціював і організував перші мистецькі професійні товариства в Галичині та їх виставки, зокрема, „Товариство для розвою руської штуки” (1898 р.) та його три виставки, „Товариство прихильників української літератури і штуки” (1905) і його першу „Виставку українських артистів”, в якій взяли участь також київські митці. В 1905 р. видавав (з С. Людкевичем) перший український мистецький журнал „Артистичний Вісник”. Виголошував прилюдні лекції з мистецтва і літератури, виступав як критик і публіцист на сторінках „Будучності”, „Літературно-Наукового Вісника”, „Молодої України”, „Артистичного Вісника”, „Діла”.
      Труш – один з найвизначніших українських митців-імпресіоністів. Своєю творчістю він розпочав відродження галицького малярства. Труш насамперед інтимний маляр-лірик. У численній мистецькій спадщині Труша (понад 6000 творів) до пейзажних шедеврів належить: „Захід сонця в лісі” (1904), „Самітна сосна”, „Полукіпки під лісом” (1919), „В обіймах снігу” (1925), „Копиці сіна”, „Місячна ніч над морем” (1925), цикли „Життя пнів” (1929), „Луки і поля” „Квіти”, „Сосни”, „Хмари”, краєвиди Криму, Венеції, Єгипту, Палестини. Часто бував у Києві. Відтворив у своїх картинах архітектурні пам’ятки міста і мальовничі пейзажі його околиць: „Дніпро під Києвом”, „Володимирська гірка”, „Софійський собор” та ін. Труш малював також пейзажі з архітектурними мотивами: „Михайлівський собор”, „Андріївська церква” (в Києві), „Могила Т. Шевченка”, „Єгипетський храм” тощо. Мазок картин Труша – соковитий, колорит – живий.
      Труш також намалював чимало жанрових картин („Гагілки” „Гуцулочка з дитиною”, „Трембітарі”, „Прачки”, „Гуцулки біля церкви”, „Араби в дорозі”, „Арабські жінки”), які відзначаються  лаконізмом мистецької мови і простотою композиції. Він створив галерею психологічних, академічного типу, портретів     (кардинала С. Сембратовича, І. Франка, В. Стефаника, Лесі Українки, П. Житецького, М. Драгоманова, М. Лисенка, автопортрет та ін.).
      Перша виставка Труша відбулася у Львові 1899 р., і відтоді він часто виступав з індивідуальними виставками та брав участь у збірних виставках українських і польських митців у Львові, Києві, Полтаві, Кракові, Познані, Варшаві, а також у Лондоні, Відні, Софії. Деякий час викладав у Київській рисувальній школі М. Мурашка. З ініціативи Труша у Львові в 1905 р. було відкрито 1-у Всеукраїнську художню виставку. Автор багатьох літературних і художньо-критичних статей.
                                   С. Геник 
// 150 великих українців. – Івано-Франківськ, 2001. – С. 238-239.

      Нановський Я. Іван Труш. – К.: Мистецтво, 1967. – 88 с.
      Золота книга української еліти. – Т. 2. – К., 2001. – С. 464-465.
      Історія української культури. ХІV зшиток. – К., 1993. – С. 627-630.
      Нарис історії „Просвіти”. – Львів ; Краків ; Париж, 1993. – С. 170-171.
      Пелипейко І. Гуцульщина в літературі / І. Пелипейко. – Косів, 1997. – С. 80-81.
      Словник художників України. – К., 1973. – С. 232-233.
      Іванченко Н. Будинок митця / Н. Іванченко // Музеї України. – 2007. – № 3. – С. 34-35.
      Попович Н. У Закарпатті знайшли унікальний портрет Івана Франка : автор картини І. Труш / Н. Попович // День. – 2007. – 30 січ. – С. 2.
      Ямаш Ю. Трушева галерея портретів Івана Франка / Ю. Ямаш // Образотворче мистецтво. – 2006. – № 2. – С. 4-6.
      Насарєва Л. Іван Труш – художник сонця / Л. Насарєва // Дзеркало тижня. – 2004. – 3 квіт. – С. 13.
      Трач І. Італійський період у творчості Івана Труша / І. Трач, М. Маркович // Кур’єр Кривбасу. – 2001. – № 139. – С. 201-203.
     
     
     24 січня – виповнюється 75 років Петру Арсеничу,
     краєзнавцю, історику-музеєзнавцю
     
     Петро Арсенич – історик, етнограф, музеєзнавець, культурно-освітній діяч, колекціонер. Народився 24 січня 1934 р. в с. Нижній Березів Косівського району. Закінчив Київський університет імені Т. Шевченка (1958). У 1958-1963 рр. – старший науковий працівник Івано-Франківсього крєзнавчого музею. В 1963-1966 рр. – викладач археології та етнографії в Івано-Франківському педагогічному інституті. Звільнений з викладацької роботи за пропагування ідей націоналізму у зв’язку зі справою дисидента В. Мороза (1966). Пізніше знову працював у краєзнавчому музеї.
      П. Арсенич – один із засновників обласного Товариства охорони пам’яток історії та культури (з 1967 р.), Товариства української мови імені Т. Шевченка „Просвіта”, „Меморіалу”, НРУ.
      Як депутат обласної та міської рад першого демократичного скликання (1990-1994) працював у комісіях з питань культури і національного відродження та збору матеріалів про злочинну діяльність КПРС-КПУ на Івано-Франківщині. Був учасником установчих зборів „Меморіалу” в Києві, Народного руху України (1989), одним із засновників обласного і міського товариств української мови ім. Т. Шевченка „Просвіта”, „Меморіалу”, Народного руху, Товариства краєзнавців ім. І. Франка, учасник Помаранчевої революції.
      Нині П. Арсенич є головою Івано-Франківського Товариства української мови ім. Т. Шевченка „Просвіта”. За сумісництвом працює доцентом у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника.
      Петро Іванович досліджує маловідомі сторінки історії та культури Прикарпаття. Постійно виступає з доповідями, повідомленнями на міжнародних, республіканських і регіональних наукових конференціях. Був одним з організаторів та учасником Міжнародної   наукової   конференції   „Українці в Канаді” (1991 р.), Першого світового конгресу гуцулів і Міжнародної наукової конференції в рамках роботи конгресу (16-22 серпня 1993 р.). Петро Арсенич – член Наукового товариства імені Т. Шевченка у Львові, почесний член Всеукраїнської спілки краєзнавців. Як депутат міської та обласної рад першого демократичного скликання (1990-1994 рр.) працював у комісіях з питань культури і національного відродження.
      Він є автором біля 35 книг і понад 1500 статей з історії та культури Прикарпатського краю в різних енциклопедіях, збірниках, журналах, газетах. Славиться своїми енциклопедичними знаннями як чудовий екскурсовод, науковець, консультант документальних фільмів і художнього фільму „Нескорений” (2000 р.). Брав участь у написанні книги „Історія міст і сіл. Івано-Франківська область” (1971). Його книги мають важливе значення у пробудженні національної свідомості молоді. За його дослідженнями й участю в області встановлено низку пам’ятних знаків і меморіалів.
      Він – співавтор книг „Некрополі Прикарпаття” (2000), „Міста і села Галицького району: історія, пам’ятки, особистості” (Івано-Франківськ, 2001), багатьох статей про історичні пам’ятки області. З його ініціативи перевидано   книгу В. Шухевича „Гуцульщина”, до якої він написав широке дослідження  „Народознавство Володимира Шухевича”.
      Петро Арсенич своєю невтомною діяльністю чи не найбільше спричинився до національного відродження в краї. За заслуги в боротьбі з тоталітарним комуністичним режимом йому було доручено на Великдень 15 квітня 1990 р. підняти на міській ратуші в Івано-Франківську синьо-жовтий прапор.
      
Хто є хто на Івано-Франківщині : новітня історія через віки. – К. :  [б. в.], 2006. – С. 54.
     
      Просвітянський календар на 2008 рік / Івано-Франківське обласне об-ня ВУТ „Просвіта” ім. Т. Шевченка. – Івано-Франківськ, 2008. – 96 с.
      Діяльність УПА та збройного підпілля ОУН на Прикарпатті : до 65-річчя створення УПА та 100-річчя з дня народж. Р. Шухевича. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2007. – 215 с.
      Галичани – жертви більшовицького режиму. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. – 72 с.
      Іван Франко і Прикарпаття. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. – 352 с.
      Рід Шухевичів. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2005. – 264 с.
      Угорники коло Станиславова (Івано-Франківська) : ілюстр. історія села. – Івано-Франківськ : Тіповіт, 2005. – 220 с. ; іл.
      Священичий рід Бурачинських. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2004. –  192 с.
      Тарас Шевченко і Прикарпаття. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2001. – 200 с.
      Гуцульщина у творчості Гната Хоткевича. – Івано-Франківськ :  Нова Зоря, 2000. – 95 с.
      Засновник „Січі” Кирило Трильовський. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2000. – 76 с.
      Криворівня в житті і творчості українських письменників, діячів науки й культури. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2000. – 152 с.
      Карпатськими шляхами Богдана Лепкого. – Івано-Франківськ, 1999. – 43 с.
      Володимир Шухевич (1849-1915). – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 1999. – 88с.
      Родина Озаркевичів. – Коломия : Вік, 1998. – 64 с.
      Український календар пам’ятних дат на 1997-1998 року. – Івано-Франківськ, 1997. – 155 с.
      Шляхами Богдана Лепкого по Прикарпаттю. – Івано-Франківськ, 1997. – 63с.
      Прикарпаття в житті Каменяра. – Івано-Франківськ : Лілея НВ, 1996. –     80 с.
      Заклинські. – Івано-Франківськ, 1995. – 57 с.
      Родина Шухевичів. – Коломия : Вік, 1995. – 119 с.
      Березуни: Біогр. відомості про уродж. Нижнього Березова Косів. р-ну. – Івано-Франківськ, 1994. – 32 с.
      Гуцульський театр Гната Хоткевича. – Коломия : Світ, 1993. – 30 с.
      Станіслав – столиця ЗУНР. – Івано-Франківськ, 1998. –  54 с.
      Січові стрільці. – Івано-Франківськ, 1990. – 24 с.
      
      У співавторстві вийшли:
      Дослідники та краєзнавці Гуцульщини : довід. / П. Арсенич, І. Пелипейко. – Косів : Писаний Камінь, 2002. – 280 с.
      Краєзнавці Прикарпаття : довід. / П. Арсенич, Б. Гаврилів, Ю. Угорчак. – Івано-Франківськ : Плай, 2002. – 114 с.
      Міста і села Галицького району: історія, пам’ятки, особистості / П. Арсенич, З. Федунків, Р. Гандзюк та ін. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2001. – 785 с.
      Українські лікарі Прикарпаття / упоряд. : П. Арсенич, П. Білянський, С. Геник. – Коломия : Вік, 1995. – 96 с.
      Родина Бандерів / П. Арсенич, Т. Федорів. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 1998. – 104 с.
      Гуцульщина : Історико-етногр. дослідж. / П. Арсенич, М. Базак, З. Болтарович та ін. – К. : Наукова думка, 1987. – 470 с.
      Маршрутами слави Прикарпаття : путівник / М. Токаренко, В. Паркулаб, Б. Гаврилів, П. Арсенич. – Ужгород : Карпати, 1987. – 151 с.
      
      * * *
      Історико-культурна спадщина Прикарпаття : наук. зб. на пошану Петра Арсенича з нагоди його 70-річчя та 45-річчя історико-краєзнавчої діяльності / упоряд. : П. Арсенич, В. Любінець. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2006. – 800 с.
      Хто є хто на Івано-Франківщині. Новітня історія через віки. – К., 2006. – Вип. 3. – С. 54.
      Історик і культурно-громадський діяч Петро Арсенич : Бібліогр. покажч. – Івано-Франківськ, 1999. – 56 с.
      Пелипейко І. Гуцульщина в літературі / І. Пелипейко. – Косів, 1997. – С. 7.
      Особисті архівні фонди відділу рукописів. – Л., 1995. – С. 9-10.
      Юсип Д. При світлі слова / Д. Юсип. – Коломия, 1994. – С. 52-61.
      Митці України: Енцикл. довід. – К., 1992. – С. 32.
      Премія імені Яворницького [присуджена краєзнавцю Петру Арсеничу] // Галичина. – 2008. – 22 квіт. – С. 2.
      Теслюк В. „Потреба у книзі ніколи не відпаде” : [про зустріч з учнями  Комарівської ЗОШ І-ІІІ ступ.] / В. Теслюк // Галицьке слово. – 2007. – 19 трав.
      Гордиця Є. Свято Великоднє у філокартках / Є. Гордиця // Галицька Просвіта. – 2007. – 5 квіт.
      Арсенич П. Світ можна і треба змінювати / П. Арсенич // Вечірній Івано-Франківськ. – 2007. – 1 лют.
      Романюк Н. Легінь з Нижнього Березова / Н. Романюк // Вечірній Івано-Франківськ. – 2006. – 8 груд.
      Лесюк М. Краєзнавець-ентузіаст / М. Лесюк // Рідна земля. – 2005. – 12 трав.
      Гвоздевич С. Невтомний трудівник на ниві українознавства / С. Гвоздевич // Народознавчі Зошити. – 2004. – № 1-2. – С. 215-216.
      Горовий В. Дослідницькі здобутки етнографа і краєзнавця Прикарпаття / В. Горовий // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 1-2. – С. 64-65.
      Данилюк А. Гідний син Прикарпаття / А. Данилюк // Дзвін. – 2004. – № 3. – С. 158-159.
      Данилюк А. Слово про побратима / А. Данилюк // Берегиня. – 2004. – № 1. – С. 90-92.
      Арсенич П. Я щасливий, що зумів вистояти під тиском життєвих обставин : [розмова з П. Арсеничем / розмовляла Н. Стефурак] // Галичина. – 2004. – 24 січ.
      Угорчак Ю. Прикарпатський Каменяр – Петро Арсенич / Ю. Угорчак // Краєзнавець Прикарпаття. – 2004. – № 3. – С. 71.
      Ми творили нашу історію. Творили кожен як умів // Галичина. – 2003. – 23 серп.
      Стефурак Н. Петро Арсенич : „Живу і досі, як селянський син” / Н. Стефурак // Галичина. – 1999. – 23 січ.
      Вівчар Б. Привітали, вшанували і побажали й далі писати історію. Не для слави, а для людей / Б. Вівчар // Галичина. – 1999. – 26 січ.
      Невтомний краєзнавець та культуролог // Західний кур’єр. – 1998. – 23 січ.
      Якимович Б. Син Карпатського краю / Б. Якимович // Дзвін. – 1994. – № 5. – С.158-159.
      Грабовецький В. Краєзнавець Петро Арсенич: Нарис / В. Грабовецький // Краєзнавець Прикарпаття. – 1992. – № 2. – С.5.

25 січня – виповнюється 60 років Василеву Ганущаку
поету, журналісту, громадському діячеві

        Народився 25 січня 1949 року в давньому й мальовничому селі Микитинцях на Косівщині. Закінчивши місцеву восьмирічну школу (1964), а після неї – Рогатинський зооветеринарний  технікум (1968), служив у парашутно-десантних військах Грузія, Азербайджан). Навчався у   Львівському   державному  університеті імени Івана Франка (1970 – 1973), був головою університетської літературної студії „Франкова кузня”, вважався    дуже перспективним студентом, але разом з багатьма іншими представниками патріотичної    львівської студентської молоді був відрахований з університету за політичні переконання і позбавлений прописки у Львові. З 1974 по 1985 р. – апаратник   цеху  полівінілхлориду Калуського ВАТ „Оріана”. Заочно закінчив Літературний інститут імени Горького у Москві (1984). У 1985–1990 рр. – кореспондент  газети „Комсомольський прапор” (тепер „Світ молоді”). Від липня 1990 р. і до припинення виходу газети в світ працював заступником  редактора   тижневика   „Новий   час”   (м.   Івано-Франківськ).   З жовтня 1999 по травень 2000 р. – редактор тижневика „Оріана”  (м. Калуш).
      Навчався в аспірантурі інституту літератури АН України у Києві. Вивчав творчість українських письменників Румунії, Словаччини, Польщі. Поет, публіцист, перекладач, літературний редактор. Друкувався в регіональній та всеукраїнській пресі, альманахах та колективних збірниках „Вітрила-85”, „Калиновий спів”, „Відлуння”, журналах „Жовтень”, „Дніпро”, „Вітчизна”, „Всесвіт”, „Барвінок”, „Дзвіночок”, „Перевал”, „Сучасність” тощо. Переклав з білоруської мови поему Ніни Мацяш „Олекса Довбуш”, яка вийшла спец-випуском газети „За незалежність” (1995). Автор поетичної збірки „Відрух” (Івано-Франківськ, 1991), упорядник першого в повоєнній Україні окремого видання творів визначного українського поета й прозаїка, хорунжого УГА, літературознавця й громадсько-політичного діяча США Олеся Бабія „Зродились ми великої години” (Дрогобич, 1997). Автор багатьох публіцистичних та літературно-критичних статей і рецензій.
Від Карпат до Опілля. – Коломия, 2001. – С. 118.

     Поезії // Під Франковою зорею. – Коломия, 2006. – С. 262-277.
     Поезії // Від Карпат до Опілля. – Коломия, 2001. – С. 119-129.
     Поезії // Яворове листя. – Коломия, 1996. – С. 40-47.
     Відрух : поезії. – Івано-Франківськ : Облвидав „Галичина”, 1991. – 124 с.
     Серпень : [вірші] // Відлуння. – Ужгород, 1985. – С. 7-8.
     Дорога з дому і додому // Калиновий спів. – Ужгород, 1978. – С. 19-21.
     Поезії // Перевал. – 2005. – № 1. – С. 109-114.
     Вірші // Світ молоді. – 1999. – 29 січ.
     Карпати. Троянські герої : вірші // Оріана. – 1999. – 30 січ.
     Вірш хоч і компромісний… : поезії // Перевал. – 1996. – № 1. – С. 63-64.
     Свято душі : вірш // Новий час. – 1991. – 3 січ.
     Яблуко дня  : поезії // Галичина. – 1990. – 14 жовт.
     
 ***
     Мочкодан І. Штрихи до лірики Василя Ганущака / І. Мочкодан // Перевал. – 2006. – № 1. – С. 135-140.
     Юсип Д. „А обрій у мене вкрадено…” / Д. Юсип // Дзвони Підгір’я. – 1999. – 23 січ. ; Тижневик Галичини. – 1999. – 28 січ. – С. 14.
     Владко З. З покоління „семидесятників” / З. Владко // Вперед. – 2004. – 30 січ.
     Оригінальна оригінальність… Це він – Василь Ганущак // Оріана. – 1999. – 30 січ.
     Василеві Ганущаку – 50 // Дзвони Підгір’я. – 1999. – 30 січ.
     Шевчук П. „Його думки, немов зірки, іскряться…” / П. Шевчук // Тижневик Галичини. – 1999. – 4 лют.
     Дорошенко Я. Василеві Ганущаку – 50 / Я. Дорошенко // Літературна Україна. – 1999. – 11 лют.
     Марусин М. Свято поезії / М. Марусин // Дзвони Підгір’я. – 1999. – 17 берез.
     Карп’як Д. Вони мовчать, очевидно тому, що Ми говоримо – Ти і Я / Д. Карп’як // Коломийський вісник. – 1999. – 18 черв.
     Василь Ганущак // Новий час. – 1998. – 24 берез.
     Стешенкова Т. У Спілці письменників України / Т. Стешенкова // Літературна Україна. – 1995. – 20 лип.

     26 січня – виповнюється 65 років Степану Пушику,
     письменнику, літературознавцю, фольклористу,
     громадсько-культурному і політичному діячеві
     
   
  Поет, прозаїк, фольклорист, літературознавець, журналіст, економіст, політик, культурно-громадський діяч. Член Національної спілки письменників (1971 р.). Кандидат філологічних наук (1991). Професор кафедри української літератури Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (2000 р.).
      Народний депутат України 12 (1) скликання (1990-1994 рр.) від Коломийського виборчого округу № 199; входив до Демократичного блоку, Народної Ради. Член комісії з питань культури і духовного відродження, голова підкомісії національних меншин.
      Лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, П. Чубинського, премій ім. В. Стефаника, ім. О. Копиленка, М. Ірчана, міста Галича, Вільного українського університету в Нью-Йорку, фундації Воляників-Швабінських (2001 р.), журналів „Україна”, „Жінка”, „Березіль”, багатьох літературних конкурсів. Нагороджений орденом „За заслуги” III ступеня, медаллю, занесений до „Золотої Книги України – 2000”. За вагомий внесок у розвиток Української науки та культури нагороджений Дипломом Міжнародного відкритого Рейтингу „Золота Фортуна”.
      Народився 26 січня 1944 р. у с. Вікторів Галицького району Івано-Франківської області в сім’ї хліборобів. Середню освіту здобув у Вікторівській семирічній школі №1 та в середніх школах села Комарів Галицького району і м. Косова. Закінчив Тлумацький сільськогосподарський технікум (1960-1964), Літературний інститут ім. О. М. Горького (Москва, 1967-1973). Захистив кандидатську дисертацію на тему: „Слово о полку Ігоревім” та слов’янська міфологія” (1991). Деякий час навчався на загальнонауковому факультеті Івано-Франківського педагогічного інституту та в докторантурі інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Рильського НАН України.
      Трудову діяльність розпочав у 14 років. У 1958-1964 роках працював у сільському господарстві. У 1964-1967 рр. проходив службу у лавах Радянської армії. З 1967 р. по 1972 р. – літпрацівник, кореспондент Івано-Франківської обласної газети „Прикарпатська правда”. У 1972-1987 рр. – голова ради обласного клубу творчої інтелігенції. У 1987-1990 рр. – керівник літературної студії Івано-Франківського педінституту ім. В. Стефаника. У 1990-1994 рр. – праця у Верховній Раді України. 1992-2002 рр. – асистент, старший викладач, доцент, професор Київського університету їм. Т. Шевченка, Івано-Франківської медичної академії, Прикарпатського університету ім. В. Стефаника.
      1989-1990 рр. – голова оргкомітету і перший  голова Івано-Франківського  крайового  Товариства  української мови ім. Т. Шевченка „Просвіта”, член правління і головної ради товаристві член головної ради Національної спілки письменників, Міжнародної  асоціації   українознавців, Наукового товариства імені Т. Шевченка, редколегії, часописів „Дзвін”, „Березіль”, „Перевал” та ін.; ради товариства „Україна”, інших громадських організацій. Обирався делегатом з’їздів письменників в Україні починаючи з VI (1971 р.), учасник VIII з’їзду письменників СРСР; делегат всесвітніх форумів українців, Собору 1000-ліття християнства в Україні, міжнародних конференцій, „круглих” столів; обирався членом правління Фонду культури та ін.
      У складі депутатів Верховної Ради Першого скликання за прийняття Декларації про суверенітет України та проголошення без’ядерного статусу держави був висунутий на здобуття Нобелівської премії миру. За прийняття Постанови та Акту незалежності України 24 серпня 1991 р. ім’я увіковічнене на панно у приміщенні Верховної Ради України в числі тих депутатів, хто проголосував за цей доленосний документ (2001 р.).
      Писати почав з восьмирічного віку, друкуватися – з весни 1959 року. Прийнятий до Національної спілки письменників у березні 1971 р., до Українського ПЕН-клубу – 1989 р. Перша збірка „Зелена хвоя” видана на правах рукопису на ротапринті літературно-мистецьким клубом „Іскри юності” (1964). З того часу видав багато книжок поезії, прози, пісень, есеїстики.
      Літературне ім’я здобув як автор слів дуже популярних пісень: „Треба йти до осені” (1966 р., музика О. Білаша), „Любисток” (О. Білаш, Б. Юрків), „Над горою місяць повен” (О. Білаш), „Козак гуляє (Не пийте хлопці)” М. Литвин, Б. Шиптур), „Гей, музики, грайте” (М. Магдій, Б. Дерев’янко), „А яблука падають” (О. Гавриш) і інші. На музику покладено близько 100 віршів, кращі видані збіркою „Співають гори. Пісні на слова С. Пушика” (1985), буклетами: „Любисток”, „Над горою місяць повен”, грамплатівками, аудіоальбомами, відеокліпами. Вони ввійшли до репертуарів Д. Гнатюка, Н. Яремчука. Ю. Гуляєва, М. Кондратюка, А. Мокренка, багатьох інших виконавців та ансамблів; автор сценаріїв вокально-хореографічних картин. Окремими збірками вийшли поетичні збірки: „Молоді громи” (1967 р.), „Золотий тік” (1971 р., відзначена літературно-мистецької премією ім. М. Ірчана), „Писаний камінь” (1973 р.), „Задума гір” (1980 р.), „Головиця” (1985 р.), „Луни” (1988 р.), „Галич” (1990 р.), „Заплаканий промінь” (1992 р.), „Хмаролом” (1998 р., вибрані поеми та вірші; відзначена літературно-мистецькою премією ім. В. Стефаника), „Сонети” (2002 р., в роботі); книжки для дітей „Маленьке шпаченя” (1976 р.), „Золотий човник” (1986 р.).
      Зі шкільних років записує фольклор і на сьогодні має унікальну (понад 200 томів) збірку різних записів, мала частина яких видана книжками: народні казки „Чарівне горнятко” (у співавторстві, 1971 р.), „Казки Підгір’я” (1976 р.), „Золота вежа” (1983 р.), „Срібні воли” (1995 р.). Впорядкував і видав книжку ліричних пісень „Сміються плачуть солов’ї” (1989 р.), до якої включив власні записи фольклору.   Вийшли   „Пісні   Карпат”  (у   співавторстві 1972 р.), „Українські тости” (запис, впорядкування, 1995-2000 рр.). Поетичне світосприймання, добре знання народної поезії, фольклористичні експедиції, журналістська праця, мандрівки (С. Пушик побув в багатьох країнах світу, був учасником альпіністської експедиції в Гімалаях, майже в усіх республіках колишнього СРСР, населених пунктах Карпат, Закарпаття й Прикарпаття) синтезувалися в оригінальну прозу. Повість „Перо Золотого птаха” (1978, 1979, 1982, 1989 рр.) була новим явищем в українській прозі (відзначена 3-ю премією на конкурсі на кращу повість, роман про сучасника), жанрово (як роман з народних уст) твір „Страж-гора” підтвердив народження оригінального прозаїка (роман був висунутий на здобуття Шевченківської премії за 1982 р., а в 1990 р. за цей твір,  роман „Галицька брама”, повісті „Перо Золотого птаха” і „Ключ-зілля” була присуджена Державна (нині Національна) премія імені Тараса Шевченка. Роман витримав багато видань (1981, 1982, 1985, 1989 рр.).
      Твори Степана Пушика, перекладені російською мовою, вийшли окремими виданнями. Добре зустріла критика збірку оповідань та повістей „Ключ-зілля” (1981 р.), повісті та есеї „Дараби пливуть у легенду” (1991 р.), новели та оповідання „Ватра на Чорній горі” (2001, відзначена першою премією Вільного українського університету в Нью-Йорку фундації Воляників-Швабінських), повісті й оповідання „Славетний предок Кобзаря” (1991 р.), роман „Галицька брама” (1989 р.), книжки публіцистики „Івано-Франківщина” (1984 р.), „Українці в Сибіру” (2001 р., у співавторстві); низки фотоальбомів (спільно з В. Пилип’юком та О. Мінделем), „Івано-Франківщина” (1984 р.), „На Верховині тисячоліть” (1999 р.), „Місто на Бистрицях” (1999 р.), опублікував історичний есей „Бусова книга” (2001-2001 рр.).
      Автор перекладу та багатьох досліджень про „Слово о полку Ігоревім”, „Моління Данила Заточника”, праць з літературознавства, фольклористики, етнографії, історіографії, краєзнавства, культурології, статей для енциклопедій та ін.
      На сцені Івано-Франківського облмуздрамтеатру ім. І. Франка йшли вистави, п’єси „Земле моя” (у співавторстві), „Заплаканий промінь” (1996 р.), „Золотий тік” (1999 р.). Твори перекладалися на російську, англійську, башкирську, румунську, білоруську, польську, молдавську, італійську, іспанську, киргизьку, непальську, узбецьку, татарську та інші мови.
        
      Хто є хто. 2002. – С. 143.
     
     Твори в 6-ти томах. – Івано-Франківськ : Гостинець, 2004. –
          Т. 1. Поезії. – 2004. – 536 с.
          Т. 2. Поеми, пісні, вірші для дітей, переклади, повісті. – 2004. – 596 с.
          Т. 3. Страж-гора ; Ватра на Чорній горі. – 2004. – 564 с.
          Т. 4. Галицька брама ; Славетний предок Кобзаря. – 2006. – 564 с.
     Зелена борода : вірші. – Т. : Богдан, 2004. – 64 с.
     Новинкар : вірші. – Т. : Богдан, 2004. – 24 с.
     Сенети : поезії / С. Пушик. – Івано-Франківськ : Гостинець, 2004. –192 с.
     Страж-гора : роман з нар. уст / передм. П. Сороки. – К. : Етнос, 2004. – 640 с.
     Ватра на Чорній горі : оповід. та новели. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2001. – 368 с.
     Славетний предок Кобзаря : повісті та новели. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2001. – 224 с.
     Бусова книга // Березіль. – 2000. – № 3-4. – С. 58-111 ; № 5-6. – С. 88-111 ;  № 7-8. – С. 114-143.
     Хмаролом : вибрані вірші, поеми та пісні. – К. : Дніпро, 1998. – 432 с.
     Срібні воли : казки з гір і підгір’я в записах С. Пушика. – К. : Веселка, 1995. – 398 с.
     Українські тости / зібрав та упоряд. С. Пушик. – К. : Фотовідеосервіс, 1995. – 96 с.
     Галич : поезії. – К. : Молодь, 1990.  – 120 с.
     Дараби пливуть у легенду : повість, есе, оповіді. – К. : Рад. письм., 1990. – 334 с. ; іл.
     Галицька брама : роман. – Ужгород : Карпати, 1989. – 411 с.
     Луни : поезії. – К. : Рад. письм., 1988. – 180 с.
     Страж-гора : роман, повість, оповід. – К. : Дніпро, 1988. – 511 с.
     Сміються, плачуть солов’ї... : зб. укр. нар. пісень про кохання. – К. : Молодь, 1988. – 128 с.
     Головиця : поезії. – Ужгород : Карпати, 1985. – 142 с.
     Співають гори : вокал. тв. на сл. укр. поетів. – К. : Муз. Україна, 1985. – 71 с.
     Золота Вежа : укр. нар. казки, легенди, притчі, записані С. Пушиком. – Ужгород : Карпати, 1983. – 224 с.
     Ключ-зілля : оповід., повість. – К. : Молодь, 1981. – 216 с.
     Задума гір : поезії. – К. : Рад. письм., 1980. – 93 с.
     Перо Золотого Птаха : повість. – Ужгород : Карпати, 1978. – 272 с.
     Писаний Камінь : кн. лірики. – Ужгород : Карпати, 1973. – 120 с.
     Золотий Тік : поезії. – Ужгород : Карпати, 1971. – 84 с.
     Молоді громи : поезії. – Ужгород : Карпати, 1967. – 20 с.
     
     Указом Президента України № 549/2007 від 22 черв. 2007 року [присвоєно почесне звання „Заслужений діяч мистецтв України” С. Г. Пушику] // Літературна Україна. – 2007. – 19 лип. – С. 2.
     Фольклорна природа прозових творів Степана Пушика // Хороб С. На літературних теренах. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 370-376.
     Указом Президента України № 549/2007 від 22 черв. 2007 року [присвоєно почесне звання „Заслужений діяч мистецтв України” С. Г. Пушику] // Літературна Україна. – 2007. – 19 лип. – С. 2.
     Степан Пушик // Кодлюк Я. 120 розповідей про письменників / Я. Кодлюк, Г. Одинцова. – К., 2006. – С. 114-116.
     Фольклорна природа прозових творів Степана Пушика // Хороб С. На літературних теренах / С. Хороб. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 370-376.
     Майстер слова // Хто є хто на Івано-Франківщині. – К., 2006. – С. 55.
     Хто є хто на Івано-Франківщині. – К., 2006. – С. 55.
     Степан Пушик : біогр. довід. ; поезія // Дивосвіт „Веселки” : антол. л-ри для дітей та юнацтва. Т. 3. – К., 2005. – С. 516-519.
     Слово і доля : зб. на пошану письм. проф. С. Пушика. – Івано-Франківськ : Плай, 2004. – 330 с.
     Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Кн. 5 / В. Качкан. – Л., 2002. – С. 303-311.
     Салига Т. Відлитий у строфи час : літ. критич. ст. / Т. Салига. – Л., 2001. –  С. 66-74, 315-321.
     Слоньовська О. Був такий поет, що бачив / О. Слоньовська // Хрестоматія з гуцульщинознавства. – Косів ; Снятин, 2001. – С. 65-75.
     Тарнашинська Л. Степан Пушик // Тарнашинська Л. Закон піраміди. – К., 2001. – С. 196-199.
     Хто є хто в Україні. 1997. – К., 1997. – С. 217.
     Юсип Д. При світлі слова / Д. Юсип. – Коломия, 1994. – С.62-73.
     Балабко О. Степан Пушик як визитівка Прикарпаття / О. Балабко // Вечірній Івано-Франківськ. – 2008. – 29 трав. – С. 10-11.
     Козацький полковник Степан Пушик // Галичина. – 2008. – 29 трав. – С. 10.
     Степан Пушик – найкращий : [письменнику присвоєно премію ім. І. Нечуя-Левицького за 2007 р. Укр. фондом культури] // Галичина. – 2007. – 15 груд.
     Вільшук М. Степан Пушик. Погляд зблизька / М. Вільшук // Освітянське слово. – 2004. – 12 лют.
     Дичка Н. Хай будуть завше зорі і слова / Н. Дичка // Нова Зоря. – 2004. – 23 січ.
     Ільєва Г. Фольклористична діяльність Степана Пушика / Г. Ільєва // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 1-2. – С. 59-64 : кольор. іл.
     Качкан В. За престолом духовності нації / В. Качкан // Перевал. – 2004. –    № 1. – С. 93-109.
     Логвиненко О. Родом з народної мудрості / О. Логвиненко // Літературна Україна. – 2004. – 1 лип.
     Михайлюк Б. Вартовий галицької брами / Б. Михайлюк // Рідна земля. – 2004. – 22 січ.
     Назарчук Д. Людина, в якої найбільший на планеті щоденник / Д. Назарчук // Голос України. – 2004. – 11 листоп. – С. 20.
     Салига Т. Як упіймати перо золотого птаха / Т. Салига // Дзвін. – 2004. –     № 1. – С. 121-128.
     Слоньовська О. „Душа, мов калина, цвіте…” / О. Слоньовська // Західний кур’єр. – 2004. – 22 січ. – С. 19.
     Смоляк О. Загадки поетової долі / О. Смоляк // Галичина. – 2004. – 24 січ.
     Табачин Л. Це я тобі, мій ясночолий краю, віддав любов і силу молоду : притча про таланти ювіляра : [С. Пушика] / Л. Табачин // Краєзнавець Прикарпаття. – 2003. – № 3. – С. 72.
     Талалай Л. Син Прикарпаття, співець України / Л. Талалай // Захід. – 2004. – 29 січ.
     Дичка Н. Аби не всохло коріння й не згасла ватра... / Н. Дичка // Слово Просвіти. – 2003. – № 9 (лют.).
     Пушик С. Як чорний кінь я орю свою ниву... / С. Пушик  // Галичина. – 2002. – 3 січ.
     Степана Пушика премійовано в Нью-Йорку : [премія фонду ім. Воляників-Швабінських при фундації Укр. Вільн. ун-ту в Нью-Йорку] // Галичина. – 2002. – 16 лют.
     Сорока П. Краєвиди часу / П. Сорока // Дзвін. – 2002. – № 5-6. – С. 102-109.
     Баран Є. Пушик – раз, Пушик – два / Є. Баран // Літературна Україна. – 2001. – 11 жовт.
     Качкан В. „Бусова Книга”: світ забутих предків / В. Качкан // Галичина. – 2000. – 18 листоп.
     Боднарчук Н. Під знаком Водолія – письменник Степан Пушик / Н. Боднарчук // Західний кур’єр. – 2000. – 18 лют. – С.9.
     „Живу як той гірський потік” // Галичина. – 1999. – 26 січ.
     Качкан В. „Хмаролом” Степана Пушика / В. Качкан //Дзвін. – 1998. – № 8-9. – С. 152-154.

     2 лютого – 60 років виповнюється Галині Турелик, поетесі
     
      Яскравою зіркою на небосхилі української літератури засіяла Галина Турелик у вісімдесятих роках минулого століття.
      Її чистий і свіжий ліричний голос збагатив нашу поезію. Одна за одною виходять в світ чудові збірки: „Посіяний промінь”, „Три зернини”, „Вечірні бджоли”, „Зелене багаття”, „Новосілля”, „Монолог”, „Між альфою і омегою”, „Бурштинова ватра”.
      Коли Галина редагувала молодіжну газету, центр літературного життя перемістився у молодіжку. Вона дбайливо ставилась до юних дарувань, благословляла їх на нелегку, покриту колючим терном, літературну дорогу.
      Нині Галина у розквіті сил. Вона – лауреат обласної премії імені Василя Стефаника, заступник редактора літературного журналу „Перевал”.
      Мінялись політичні системи, мінялись світогляди, але в серці залишалось щось незмінне, кришталево чисте, те, що виокремлює творчих людей – служіння своєму народові.
      І як би не було важко, але поет мусить нести у своїй душі болі і страждання всіх людей. Бо він – поет.
      Такою є і Галина Турелик.
      Вона працює, працює, працює... Постійно й наполегливо. Для свого народу. Для своєї України.  
Хто є хто на Івано-Франківщині : новітня історія через віки. – К. : [б. в.], 2006. – С. 60.                                                                                                             
                      
     Бурштинова ватра : поезії. – К. : Дніпро, 1990. – 206 с.
     Вечірні бджоли : поезії. – Ужгород : Карпати, 1974. – 94 с.
     Зелене багаття : поезії. – Ужгород : Карпати, 1976. – 126 с.
     Між альфою й омегою : лірика. – К. : Рад. письм., 1989. – 165 с.
     Монолог : поезії. – К. : Молодь, 1986. – 87 с.
     Новосілля : поезії. – Ужгород : Карпати, 1981. – 96 с.
     Посіяний промінь : поезії. – Ужгород : Карпати, 1970. – 78 с.
     Три зернини : лірика. – К. : Рад. письм., 1972. – 66 с.
     На руїні : поезії // Під Франковою зорею. – Коломия : Вік, 2006. – С. 835-853.
     Осягнення : поезії // Від Карпат до Опілля. – Коломия : Вік, 2001. – С. 418-427.
     Позасвітня безпритульність щастя : поезії // Яворове листя. – Коломия, 1996. – С. 173-182.
     Шевченко працює над офортом : вірш // Кобзарева зоря. – К., 1984. – С. 216-217.
    
     * * *
     Крет Н. Гуцульщина літературна. – Косів, 2002. – С. 343.
     Від Карпат до Опілля. Твори письменників Івано-Франківщини : проза, поезія. – Коломия, 2001. – С. 418.
     Пелипейко І. Гуцульщина в літературі / І. Пелипейко. – Косів, 1997. – С. 81.
     Яворове листя : зб.  – Коломия, 1996. – С. 173.
     Моє ім’я означає тиша : [розмова з поетесою] // Вперед. – 2004. – 7 лют.
     Від променя до здвиження дійти // Галичина. – 1999. – 2 лют.
     Ганущак В. „Творчості високий знак” / В. Ганущак // Тижневик Галичини. – 1999. – 4 лют. – С. 6.
     Добрянський В. „І в світах паралельних росою впадеш ти…” : Ліричні роздуми, навіяні добіркою віршів Г. Турелик „Світлотіні старих світлин” / В. Добрянський // Тижневик Галичини. – 1999. – 6 трав.
     Заболотна І. „Треба мати талант бути людям потрібним” / І. Заболотна // Тижневик Галичини. – 1999. – 6 трав.
     Івасів О. Той, хто сіяв, мусить жнивувати / О. Івасів // Дзвони Підгір’я. – 1999. – 6 берез.
     Полєк В. Неповторний голос / В. Полєк // Новий час. – 1994. – 29 січ.
     Козак Б. … І кожне виважене слово / Б. Козак // Вперед. – 1989. – 14 листоп.



19 лютого – 75 років виповнилося би Василеві Довіраку, поету

        Своєю різнобічністю Михайло Довірак нагадує нам людину Доби Відродження. Він понад 20 років працює лікарем, має професійну музичну освіту, пише вірші і пісні, 20 років співає у народній самодіяльній чоловічій хоровій капелі медичних працівників, автор нового герба міста Коломиї і пам’ятного знака „550-річчя Печеніжина”, депутат міської Ради першого демократичного скликання, активний учасник національного відродження.
      Велику частку свого серця лікар Михайло Довірак віддав поезії, її таємничій силі і неперебутньому чарові. Хтось сказав, що українці – нація поетів. Справді, це так. Ми не перестаємо любити ті пісні, які складали по наших селах прості, убогі, але талановиті люди. Особливо пісенним фольклором славиться містечко Печеніжин, що тепер стало селищем – батьківщина легендарного Олекси Довбуша. Саме тут 23 серпня 1938 року народився Михайло Довірак, саме тут увібрав він у свою душу всю красу й велич рідного слова і рідних мелодій.
      Саме під гуцульським небом виріс він на високого поставного хлопця, що рано зазвідав великої утрати (від фашистської кулі загинув тато) і відтоді почав свій нелегкий шляху широкий світ. Звідси і його любов до світу, до людей, до України.
      Лікарі-поети – не новина для української літератури. Згадаймо хоча б Степана Руданського чи нашого сучасника Юрія Щербака. Лікар, що лікує заштриком і словом – двічі лікар. А слово Михайла Довірака – виважене, чисте і щире. „Перо – твій спис. Ти ж – вічний воїн”, – наче до себе звертається автор у однойменному вірші. Михайло Довірак переймається болями свого народу, його неймовірними потугами на шляху до побудови Української держави. Звідси й публіцистичний стиль багатьох його віршів, які добре сприймаються читацьким колом.
                                  Народе великий, народе мій рідний,
      Так щедро багатий — чому такий бідний?
      
      Це рядки з поезії „Народе мій рідний”, де автор замислюється над долею української нації, і закінчує свої роздуми  такими словами:
                          Народе великий, народе мій рідний,
                          Ти ж кращої долі в історії гідний!
                          Рушай уперед! Поможи тобі Боже,
                          Дорогу тернисту успішно здолати!
                          Та мусиш ти істину запам’ятати:
          Надтріснуте коло для руху не гоже...
      
      Уболівання за будучність рідного народу, що спинається з колін, притаманне й таким віршам Михайла Довірака: „Стрілецькі могили”,  „До української мови”, „Втеча”.
      Любовною лірикою наповнені вірші „Із серпанку до мене прийди”, „Весни наші згадуєш?”, „Хочеш – буду піснею” та інші. Однак більшої довершеності набуває пейзажна лірика, де малюнки природи наче випливають з музикальної душі Михайла Довірака – „Плай до Говерли”, „Надворі липень”, „Втомилося сонце”, „Липневий дощ” та інші.
      Окремішньо і довго можна говорити про Михайла Довірака як поета-пісняра, адже він – автор доброго десятка пісень, які публікувалися в пресі, які лунають зі сцени. Безперечно, найпопулярнішою є його пісня, написана 1991 року, „Я – Довбуша правнук”. Завжди, коли автор заспівує її у дуеті з лікарем Данилом Воротняком і всією хоровою капелою медиків, зал захоплено вітає цю співанку, викликаючи автора-виконавця на „біс”.
      Михайло Довірак пробує себе як філософ у віршах „Місяць”, „Чомусь так є”, „Життя – вічний рух”. Деякі рядки оповиті тугою, роздумами літньої людини над своїм життям.
      Усі ці поетичні твори, коротші й довші, сумні й бадьорі, довершені й недовершені складають першу збірку Михайла Довірака „Мелодія в терцію”. До неї автор прийшов уже зрілою людиною, з життєвим досвідом, зі сформованим світоглядом. Свою „Мелодію...” Михайло Довірак – лікар, поет, композитор, громадський діяч дарує рідному Печеніжинові, який цього літа відзначає своє 550-річчя, дарує рідним, друзям, колегам, знайомим і незнайомим – усім людям, які люблять і розуміють Слово.
Микола Савчук,  м. Коломия 30 травня 1993 року
// Михайло Довірак Мелодія в терцію : вірші, проза, пісні. – Коломия, 1993. – 80 с.

      Кров і квіти : вірші. – Коломия : Світ, 1993. – 32 с.
      Мелодія в терцію : вірші, проза, пісні. – Коломия, 1993. – 80 с.
      На вістрі долі : поезії. – Коломия, 1994. – 62 с.
      
      * * *
      Довірак Василь Михайлович : [біогр. довід.] // Васильчук М. Коломийський азбуковник. – Коломия, 2000. – С. 56.
      Арсенич Д. Таких людей мало / Д. Арсенич // Тижневик Галичини. – 1999. – 2 верес.
      Арсенич Д. Замість грона калини / Д. Арсенич // Вісник Коломиї. – 1996. – 31 січ.
      Арсенич Д. Патріот, літератор, інтелігент / Д. Арсенич // Криця. – 1996. – 27 січ.
      Карп’як Д. Хвилина і вічність / Д. Карп’як // Вільний голос. – 1993. – 22 черв.
      
      
      15 березня – 160 років від дня народження Володимира Шухевича (1849-1915), культурно-освітнього діяча, етнографа
      
      Шухевич Володимир (15.03.1849? с? Тишківці тепер Городенківського р-ну Івано-Франківської області – 15?04.1915? Львів) – визначний український етнограф? культурно-громадський діяч? педагог і публіцист? Закінчив Львівський університет 1877 р? Учителював у реальній школі в Львові? Заснував і редагував дитячий журнал „Дзвінок” (1890-1895)? а з 1893 – педагогічний часопис „Учитель”? в яких друкував твори українських письменників? педагогічні статті?
      З 1873 року В? Шухевич належить до товариства „Просвіта”? заснованого 1868 року? Як один із членів його головного виділу брав участь у виданні українською мовою науково-популярної й художньої літератури? шкільних підручників? Заходом „Просвіти” він видавав „Веснянку” (1881) – читанку для дітей? книжечку „Дещо про здоровлє? або Як треба жити? щоб устеречись хвороби” (1881),  твори та біографію Т? Шевченка?
      Якийсь час Володимир Шухевич завідував книгарнею „Просвіти”? На його прохання чеський етнограф Ф? Ржегорж 1890 року передав Товариству свою цінну бібліотеку?
      Був головою українського товариства „Руська Бесіда” (1896-1904)? „Львівський Боян” (1891-1903)? Музичного товариста ім? М? Лисенка (1905-1915)? дійсним членом Наукового товариства ім? Шевченка у Львові та членом австрійського товариства народознавства (з 1901) і етнографічного товариства Чехословаччини (з 1903)?
      Більше 20 років збирав етнографічні матеріали і мистецькі предмети домашнього промислу на Гуцульщині? організовував виставки і музеї? підтримував особисті і листовні зв’язки з багатьма діячами слов’янських культур? приятельські стосунки з М? Лисенком? І? Франком? А? Шептицьким та іншими?
      Основна його праця – „Гуцульщина” (ч? 1-5? Львів? 1899? 1901? 1902? 1904? 1908? вид? НТШ) і 4 тт? польською мовою? видання музею ім? Дзєдушицьких (1902-1908)? Перший том подає фізико-географічний? етнологічний? статистичний опис галицьких гуцулів та села; в другому –  розповідається про заняття гуцулів біля домів? на полонині? лісорозробках? про народні промисли, боднарство? кушнірство? ткацтво? різьбярство? мосяжництво тощо; третя книга подає опис родинного життя  четверта – народний календар; у п’ятому томі зібрано оповідання, казки? легенди? перекази про опришків та ін? відомості про народну медицину, гуцульський словник тощо?
      Етнографічна діяльність В? Шухевича та його монографія „Гуцульщина” були високо оцінені сучасниками? зокрема І? Франком? В? Гнатюком? Ф? Вовком та іншими вченими? Ця праця і досі не втратила своєї наукової вартості?
      П. Арсенич
      

      Гуцульщина : репринт. вид. – Верховина : Журнал „Гуцульщина”, 1997-2000. –
      Ч. 1, 2. – 1997. – 352 с.
      Ч. 3. – 1999. – 270 с.
      Ч. 4. – 1999. – 304 с.
      Ч. 5. –  2000. – 334 с.
      Полонина / В. Шухевич // Домашевський М. Історія Гуцульщини. Т. 1. – 2-е доп. вид. – Чикаго ; Львів, 1995. – С. 331-367.
      
      * * *
      Визначний український етнограф // Шендеровський В. Нехай не гасне світ науки. Кн. 2. – К., 2006. – С. 293-299.
      Володимир Шухевич (1849-1915) : Бібліогр. покажч. У 2 ч. / уклад. М. Гордій, Б. Геляс. – Л., 2004.
      Ч. 1. – 204 с. : іл.
      Ч. 2. – 230 с. : іл.
      Арсенич П. Володимир Шухевич (1849-1915) : життя і культ.-громад. та етнограф. діяльність : до 150-річчя від дня народж. / П. Арсенич. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 1999. – 88 с.
      Старков В. Знавець Гуцульщини / В. Старков // Історичний календар-99. – К., 1998. – С. 89-90.
      Гаврилів Б. Галицьке краєзнавство. Ч. 1. / Б. Гаврилів. – Коломия, 1997. – С. 158.
      Пелипейко І. Гуцульщина в літературі / І. Пелипейко. – Косів, 1997. –       С. 92.
      Полєк В. Відомі педагоги Прикарпаття / В. Полєк. – Івано-Франківськ, 1997. – С. 155-156.
      Арсенич П. Співець Карпатських гір / П. Арсенич // Ямгорів. – Городенка, 1994-1995. – С. 52-58.
      Грабовецький В. Ілюстрована історія Прикарпаття. Т. 3. Вид. друге, доп.– Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2004. – С. 435-437.
      Гаврилів Б. Довідник краєзнавців Прикарпаття. Ч. 1. / Б. Гаврилів. – Івано-Франківськ, 1994. – С. 20.
      Качкан В. Українське народознавство в іменах. Ч. 2. / В. Качкан. – К., 1994. – С. 107-114.
      Нарис історії „Просвіти”. – Львів ; Краків ; Париж, 1992. – С. 182-183.
      Українська Радянська Енциклопедія. Т. 12. – К., 1985. – С. 454.
      Енциклопедія українознавства. Т. 10. – Париж ; Нью-Йорк, 1984. – С. 3907.
      Кравец Н. Н. Вклад В. И. Шухевича в изучение культуры и быта карпатского населения / Н. Н. Кравец // Культура та побут населення Українських Карпат. – Ужгород, 1972. – С. 23-24.
      Володимир Шухевич і Гуцульщина // Край. – 2007. – 17 берез.
      Арсенич П. Збірка Володимира Шухевича „Гуцульщина” в оцінці українських та зарубіжних вчених / П. Арсенич // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 6. – С. 23-27.
      Арсенич П. Етнографічна і культурно-освітня діяльність Володимира Шухевича / П. Арсенич // Народна творчість та етнографія. – 2004. – № 3. –        С. 15-34 ; № 4. – С. 14-21.
      Арсенич П. З роду Шухевичів / П. Арсенич  // Перевал. – 1999. – № 2. –     С. 138-154.
      Арсенич П. Березень – місяць Шухевичів / П. Арсенич // Галичина. – 1999. – 20 берез.
      Ватаманюк Д. „Гуцульщина” В. Шухевича і через сто років неповторна / Д. Ватаманюк // Галичина. – 1997. – 28 жовт.


17 березня – 190 років від дня народження Олексія Заклинського, священика, поета і композитора

      Заклинський Олексій Онуфрієвич (17.03.1819, с. Озеряни (тепер Тлумацького р-ну) – священик, громадсько-політичний діяч, поет та  композитор.
      В 1836 р. він закінчив 6 класів Станіславівської гімназії. Далі навчався у Чернівецькій гімназії та на правничому факультеті Віденського університету (1828-1842 рр.). Після тривалої хвороби, в 1845 р. вступив до Львівської духовної семінарії. Ще будучи семінаристом, став на шлях політичної боротьби. Активно боровся за створення „Руської Ради” у Львові, яка була уконституйована у 1848 р. Був єдиним семінаристом – членом цієї Ради. Як член „Руської Ради” обирався делегатом від Галичини на Слов’янський з’їзд у Празі (1848), де був секретарем української секції. Працював перекладачем українських послів при австрійському парламенті 1848-49 рр. (без права голосу). З 1853 р. займається російськими перекладами у Буковинського крайового президента та викладає літургію в нижчих класах Чернівецької гімназії. Після смерті дружини о. О. Заклинський переїжджає в м. Городенку (1860 р.) і стає ініціатором побудови тут парохіальної церкви Святого Николая, на яку зібрав 500 ринських.
      У 1862-1863 рр. тимчасово завідує парохією містечка Козлів Бережанського деканату. Пізніше переведений на завідателя парохії Старих Богородчан (1864 р.) та Надвірної (1865 р.). В березні 1865 р. знову переведений з м. Надвірної до Старих Богородчан,  де   пробув  до   смерті.      
      У 1870 і 1873 роках Олексій Заклинський обирається послом до державного сейму від Станіславівського виборчого округу, повітів Станіславів, Надвірна, Товмач, Богородчани. Своїм виступом 5 травня 1879 р. в парламенті добився встановлення українського єпископства в Станіславові.
      Завдяки старанню О. Заклинського – члена повітової та сільської громадської Ради, школу-дяківню в Старих Богородчанах перемінено на державну з рільничим курсом, засновано читальню, створено позичкову касу, побудовано крамницю, управлено   береги   р.   Бистриці.
      О. Заклинський був ініціатором побудови в Старих Богородчанах церкви Святого Георгія (1880 р.). З нагоди посвячення новозбудованої церкви написав пісню „К Покрову Пресвятої Богородиці”, що вийшла друком в 3000 примірників, 600 з яких розійшлись по парохіях Галичини. Відомий його вірш на вічну пам’ять архипастиреві української Церкви митрополиту Григорію Яхимовичу (1863 р.), надрукований в Львівському журналі „Галичанин”. Перу Олексія Заклинського належать пісні „Там, де Чорна Гора” (обробка С. Людкевича), „Кажуть, мені, люди, що  мій друг живе”, „Щоб я крила мав” та інші.
      8 квітня 1887 р. священика паралізувало, але й прикутим до ліжка він не покидав праці. В цей період написав історичної ваги мемуари, що вперше вийшли друком у Львові в 1890 р. під назвою „Записки Алексея Заклинського, приходника Старых Богородчань”. Згодом на основі „Записок...” український письменник, уроженець с. Лесівка Богородчанського району, Михайло Яцків написав оповідання „Посол Петришин” (1913 р.).
      П. Арсенич  
// Родина Заклинських. – Івано-Франківськ, 1995. – 56 с.
      
      Записки пароха Старих Богородчан : 2-е, справлене й доп. вид. – Торонто : Добра книжка, 1960. – 122 с.
      * * *
      Буджак М. Золоте жниво. Кн. 2-3. – Тлумач, 1996. – С. 21-23.
      Хто є хто. – Богородчани, 1996. – С. 8.
      Арсенич П. Заклинські. – Івано-Франківськ, 1995. – С. 4-5.
      Енциклопедія Українознавства. Т. 2. – Л., 1993. – С. 727.
      Михайлишин Я. З музикою крізь життя. – Л., 1992. – С. 169.
      Українська літературна енциклопедія. Т. 2. – К., 1990. – С. 231.
      Романюк В. Служити Богу й Україні / В. Романюк // Бого citу. – 2008. – 6 берез. ; 10 квіт.
      Арсенич П. Син великого роду / П. Арсенич // Нова Зоря. – 2000. – 15 берез.
      Романюк В. На добро Україні та її народові / В. Романюк // Слово народу. – 1999. – 31 берез. ; За незалежність. – 1995. – 17 черв.
      Буджак М. Тернистим шляхом / М. Буджак // Злагода. – 1994. – 19 берез.
      Харитон В. о.Олексій Заклинський : життя і діяльність / В. Харитон // Нова Зоря. – 1994. – № 10. – С. 6.


19 березня – 90 років виповнюється Григорію Никифоруку (1919-1945), поетові і журналісту

      Никифорук Григорій ( 19 березня 1919, с. Орелець Снятинського р-ну Івано-Франківської обл. – 15 січня 1945, с. Радомін, Польща) – журналіст, письменник.
      Мешкав із сім’єю у Слобідці Пільній Городенківського району Івано-Франківської області, навчався у місцевій школі. У дитячі роки почав писати поезії. Літературний працівник коломийської газети „Червоний прапор” (1939-40). Навчався у Харкові на курсах літпрацівників при Українському інституті журналістики (1940). Мобілізований до Червоної армії (1940-41), потрапив в оточення. Заарештований німцями (1941), утік, переховувався на Коломийщині та Снятинщині. Протягом декількох місяців 1944 р. – кореспондент станіславської обласної газети „Прикарпатська правда”. Мобілізований до Радянської армії, загинув на фронті. Автор оригінальних поезій, перекладів з російської мови творів О. Кольцова, О. Фета. Редакція городенківської районної газети „Колгоспник Придністров’я” встановила літературну премію ім. Г. Никифорука.
      
      Грай, музико! : поезії // Новоліття: Творчість молодих. – Ужгород : Карпати, 1974. – С. 54-55.
      Вірші // Яворова сопілка : творчість народних поетів. – Ужгород, 1991. – С. 249-282.
      На лану ; Незнаний вам наш вечір красний ; О, доле! : вірші // Жовтень. – 1970. – № 11. – С. 19-20.
      
      * * *
      Васильчук М. Коломийський азбуковник / М. Васильчук. – Коломия, 2000. – С. 123.
      Григорій Никифорук // Яворова сопілка : творчість народних поетів. – Ужгород, 1991. – С. 328-329.
      Ярош Я. Григорій Никифорук – журналіст, воїн, поет // Новоліття: Творчість молодих. – Ужгород : Карпати, 1974. – С. 53.
      Провісник нашої долі // Колгоспник Придністров’я. – 1989. – 18 берез.
      Ярош Я. Шлях за громами… / Я. Ярош // Прикарпатська правда. – 1989. – 19 берез.
      Ярош Я. Поет і журналіст / Я. Ярош // Червоний прапор. – 1989. – 1 жовт.
      
      
24 березня – виповнюється Олені Кисілевській (1869-1958),
 письменниці, громадсько-культурній діячці

        Псевдоніми та криптоніми: Галичанка О., Калина, Незнана, Ольга К., Ол. Га, О. К. й інші. (24 березня 1869, с. Фольварки, тепер у складі  Монастириська Тернопільської області — 29 березня 1956, Оттава, Канада).
      Народилась у сім’ї священика. Шкільну освіту здобула в Станиславові (тепер Івано-Франківськ). Деякий час жила у Львові. Від 1919 до 1939 року – в Коломиї.
      Виростала в атмосфері високої моральності, розуміння особистих і громадянських обов’язків. Впродовж десятьох років вела часопис „Жіноча доля”. Об’їздила села і міста на Поділлі: оглядала нові організації, заводила різні промисли, підтримувала „Рідну школу”. В результаті ростуть у Галичині різні організації, оживає село, ще недавно безправні жінки стають свідомими жительками рідного села, справжніми виховательками своїх дітей.
      У журналі „Жіноча доля” О. Кисілевська закликає читачів звертати увагу на виховання селянських дітей, селянської молоді, відкривати читальні, влаштовувати культурно-національні свята: роковини Т. Шевченка, І. Франка, Свята Матері.
      У 1884 році письменниця брала участь в Установчих зборах „Товариства руських женщин”, яке заснувала Н. Кобринська. У 1929 і 1930 роках була обрана сенатором польського сейму. На початку 90-х зініціювала видання безплатного додатку до газети „Діло” – „Жіноче діло”, де публікувалися статті, що порушували питання жіночої рівноправності. Заснувала й редагувала в Коломиї журнал „Жіноча доля” (1925-1939), видавала додатки до цього часопису „Жіноча воля” (1932-1939) і „Світ молоді” (1932-1939). З ініціативи О. Кисілевської в Коломиї відзначали 40-річчя літературної діяльності Ольги Кобилянської. Друкувалася також у газеті „Діло”, журналах „Український голос”, „Молода Україна”, „Ілюстрована Україна”, „Нова хата”, „Світ”.
      Перші оповідання О. Кисілевської про тяжке життя селян („Лікарка”, „В поштовім бюро”, „Каліка”, „Огонь”) вийшли під загальною назвою „З нарисів Калини” (1903). Життю селян та інтелігенції присвячені оповідання й новели „Море” (1906), „Нові чобітки” (1908), „Іваниха розповідає” (1911), „Покутське село”, „Гей там, у зелених верхах”, „Осінньою порою” (всі – 1924).
      Письменниця клопоталася за фахові ремісничі школи, куховарські й господарські курси. Писала також поетичні формою і художньою красою статті: „Великоднє Свято”, „Зимові вечори”, „На зеленій Буковині”. Навчала жінок організовуватися, пройматися розумінням своїх особистих, родинних і громадських обов’язків. Багато мандрувала, об’їздила всі країни Європи, була в Канаді, Америці, Північній Африці (1937). Свої подорожні враження друкувала в часописах та окремих книжках. Із таких заміток складаються книжки „Вражіння з дороги” (1910), „В горах”, „Швейцарія” (1935), „Листи до сина” (1938).
      На основі народних переказів Косівського повіту написала „Кілька оповідань діда Івана” (1920), книгу „До комор Довбуша” (1925). Записувала казки, пісні, народні звичаї, їх частково опублікував В. Гнатюк („Похоронні звичаї й образи в с. Товмачику Коломийського повіту”, „Етнографічний збірник”, 1912).
      С. Геник
// 150 видатних українок. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 87-88.
      
      По рідному краю. – Торонто : Добра книжка, 1955. – 184 с.
      
      * * *
      Луговий О. Визначне жіноцтво України / О. Луговий. – К., 2004. – С. 175.
      Ґеник С. 150 видатних українок / С. Ґеник. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 87.
      Васильчук М. Коломийський азбуковник / М. Васильчук. – Коломия, 2000. – С. 78.
      Літопис Голготи України. Т. 4. – Л., 1999. – С. 254-258.
      Погребенник Ф. Галичанка / Ф. Погребенник // Історичний календар-99. – К., 1998. – С. 95-96.
      Пелипейко І. Гуцульщина в літературі / І. Пелипейко. – Косів, 1997. – С. 43.
      Енциклопедія українознавства. Т. 3. – Л., 1994. – С. 1033.
      У півстолітніх змаганнях. – К., 1993. – С. 481.
      Українська літературна енциклопедія. Т. 2. – К., 1990. – С. 469-470.
      Книга мистців. – Торонто, 1954. – С. 112.
      Українська загальна енциклопедія. Т. 2. – Л., 1933. – С. 258.
      
       Остафійчук І. „Що для нас цінне в гірській Швейцарії” : уривки з книги О. Кисілевської / І. Остафійчук // Гуцульський калєндар. – 2008. – № 13. – С. 67.
      Арсенич П. В обороні жіночих прав / П. Арсенич // Рідна земля. – 1999. – 23 квіт.
      Воронин О. До читачів / О. Воронин // Коломийський вісник. – 1999. – 23 берез.
      Арсенич П. Олена Кисілевська / П. Арсенич // Поліття. – 1996. – № 19 (трав.)
      Арсенич П. Сенаторка з Коломиї / П. Арсенич // Галичина. – 1994. – 13 квіт. – С. 7.
      Арсенич П. Скромна трудівниця нашої культури / П. Арсенич // Дзвін. – 1994. – № 10. – С. 156-157.
      Полотай А. На прощу /А. Полотай // Слово і Час. – 1994. – № 4-5. – С. 127-134.
      Качкан В. Організаторка „Жіночої долі” / В. Качкан // Західний кур’єр. – 1993. – 20 листоп.
      Погребенник Ф. Олена Киселівська / Ф. Погребенник // Самостійна Україна. – 1993. – 3 черв.


      20 квітня – 120 років від дня народження Петра Шекерика-Дониківа (1889-1941), громадсько-культурного діяча, фольклориста, артиста
      
     Шекерик-Доників Петро  (літ. псевдонім – Ярема? Тур? Радикал? Січовик? Гуцул; 20.04.1889? с? Голови, тепер  Верховинського р-ну – 1941) – етнограф? письменник? суспільно-політичний і культурний діяч?
     У Головах закінчив початкову школу? Був знайомий з Л? Гарматієм? В? Гнатюком? І? Франком? Г? Хоткевичем? М? Коцюбинським? яким допомагав збирати фольклорно-етнографічні матеріали?
     Записи пісень? колядок? щедрівок? казок? переказів про опришків? звичаїв гуцулів були опубліковані в працях В? Шухевича „Гуцульщина”? ч?4-5, В? Гнатюка (Етнографічний   збірник,  т? 24? 31-34, МЕУ,  т? 18)?
     Автор 106 оповідань з життя гуцулів? Серед них – „Нарозумився”? „На дні озера”? „Силуваним оком не надивишся”? „Зведениця”? „Іван Бойчук”? „В касарнях”? „Святий вечір”? „Шкільник” та ін?
     Перебуваючи у 1908-1910 рр? на військовій службі? виступав проти нехтування українською мовою і домагався,  щоб солдати-українці говорили рідною мовою?
     Допомагав Г? Хоткевичеві в організації і діяльності Гуцульського театру?  в якому грав роль Антося у п’єсі „Верховинці”, та написав про театр спогади?
     Брав активну участь у  громадсько-культурному житті Жаб’я? де поселився після одруження в 1911 р? Тут П? Шекерик був головою читальні „Просвіти”? „Каси відродження Гуцульщини” ? заступником голови товариства „Сільський господар”? секретарем „Народної Спілки”? засновником „Січей”? читалень?
     У 1914 р? розгорнув активну діяльність щодо відзначення на Гуцульщині 100-річчя з дня народження Т? Шевченка? Організував набір добровольців до Українських Січових Стрільців?
     Після розпаду Австро-Угорщини П? Шекерик бере активну участь у встановленні на Гуцульщині української влади? У 1918 р? він був обраний членом Української Національної Ради? а також делегатом на Трудовий Конгрес у Києві?
     П? Шекерик-Доників був на засіданні Української Національної Ради ЗУНР  в Станиславові і 3 січня 1919 р? голосував за закон про злуку ЗУНР з УНР в одну Українську Народну Республіку? Згодом він згадував? що після прийняття цієї ухвали „з усіх грудей вирвалося „Нехай живе тільки одна Українська Народна республіка”? поплив народний гімн „Вже воскресла Україна”? заволоділо всіма велике захоплення? Щасливий був? хто бачив і пережив цей момент”? Був свідком величавого свята Злуки ЗУНР з УНР на Софійській площі? Виступав за правильне вирішення земельного питання урядом ЗУНР? Потім брав участь у боротьбі з денікінцями і більшовиками? був учасником переговорів про перехід УГА на бік більшовиків? У 1920 р? працював у Вінницькому архіві? Коли Вінницю знову захопили петлюрівці? Шекерик-Доників? не погоджуючись з політикою Петлюри щодо Галичини? покидає працю і їде на Закарпаття? де піклується долею утікачів-гуцулів? учасників Гуцульського повстання 1920 р?, про яке написав спогади?
     Згодом він повертається в Жаб’є і тепер більше займається своїм господарством? політичною і культурно-освітньою діяльністю? ніж етнографічною? В листі від 4 квітня 1925 р? до В? Гнатюка? в якого нераз гостював у Львові? повідомляв? що “заложив і один рік утримував своїм коштом школу в присілку під Синицями”? де досі такої школи не було? Організував курси з ліквідації неписьменності? аматорський гурток? три читальні? відновив касу відродження Гуцульщини? читальню „Просвіти” в Жаб’ю та допомагав у будівництві для неї будинку?
     У 1920-1930 рр? П? Шекерик продовжує підтримувати дружні стосунки з В? Стефаником? Марком Черемшиною? А? Крушельницьким? А? Чайковським? В? Гнатюком? далі працює в газеті „Громадський голос”? Ставши  в 1928-1930 рр? послом до польського сейму і війтом Жаб’я (1927-1939), сприяє у роботі польського товариста „Приятелі Гуцульщини”? в організації музею? З 1935 р? співпрацює з виданням проурядового „Гуцульського календаря”? де вміщує свої фольклорно-етнографічні записи та оповідання?
     Коли у 1939 р? в Західну Україну прийшли більшовики? його відвідують О? Довженко? М? Рудницький? етнограф Р? Герасимчук? окремі журналісти? яким Шекерик розповідає багато цікавих фактів про Гуцульщину?
     Проте червоні „визволителі” відразу звільнили П? Шекерика з посади? А 15 травня 1940 р? його заарештували і відправили до Станиславова? де 11 жовтня 1940 р? засудили на 8 років ув’язнення? П? Шекерик загинув на засланні?
      П. Арсенич
      
      Дідо Иванчік : роман. – Верховина : Гуцульщина, 2007. – 496 с.
      Свєтили паски… // Галичина. – 2008. – 26 квіт. (№ 63). – С. 7.
      Дідо Иванчік : фрагмент твору // Грегіт. – 2008. – № 3. – С. 2-10.
      Благовішшенє пахне веснов // Галичина. – 2008. – 5 квіт.  (№ 51). – С. 5.
      Иванчікова школа ; Середущий брат Джонда // Гуцульський калєндар. – 2002. – С. 104-105.
      Нарозумив си // Гуцульщина. – 1995. – № 4. – С. 33-35.

      * * *
      Грещук В. Гуцульська говірка в мові оповідань П. Шекерика-Доникового „Нарозумився” та „Когутова рада” / В. Грещук // Вісн. Прикарпат. ун-ту. Філологія. Вип. 11-12. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 32-38.
      Морозюк В. В’язанка старожитностей / В. Морозюк. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 117-121.
      Реабілітовані історією. Т. 2. – Івано-Франківськ, 2001. – С. 346-350.
      Домашевський М. Історія Гуцульщини. Т. V / М. Домашевський. – Л., 2000. – С. 436-441.
      Гаврилів Б. Галицьке краєзнавство. Ч. 1 / Б. Гаврилів. – Коломия, 1997. –  С. 157.
      Пелипейко І. Гуцульщина в літературі / І. Пелипейко. – Косів. – 1997. –      С. 91.
      Домашевський М. Історія Гуцульщини. Т. 1 / М. Домашевський. – Чикаго ;  Львів, 1995. – С. 462-464.
      Сеньків І. Гуцульська спадщина / І. Сеньків. – К., 1995. – С. 366-371.
      Гаврилів Б. Довідник краєзнавців Прикарпаття. Ч. 1 / Б. Гаврилів. – Івано-Франківськ, 1994. – С. 19.
      Подорожі в Українські Карпати : зб. – Л., 1993. – С. 231.
      Енциклопедія Українознавства. Т. 10. – Париж ; Нью-Йорк, 1984. –           С. 3837.
      Українська загальна енциклопедія. Т. 3. – Л., 1933. – С. 1215.
      Зеленчук В. Літературний шедевр Гуцульщини / В. Зеленчук // Грегіт. – 2008. – № 3. – С. 1-2.
      Турковська Е. Шедевр із запахом живиці й золотого кореня / Е. Турковська // Галичина. – 2008. – 5 січ. – С. 13.
      Максим’юк Я. Дідо Иванчік „повернувся” у Голови / Я. Максим’юк // Верховинські вісті. – 2007. – 18 трав. – С. 5.
      Якуб’як В. „Діда Иванчіка” повернуто до життя / В. Якуб’як // Галичина. – 2007. – 17 квіт. – С. 8.
      Пам’ятник мові // Галицький кореспондент. – 2007. – 8 лют. – С. 20.
      Якуб’як В. Друге народження „Діда Иванчіка” / В. Якуб’як // Галичина. – 2007. – 16 лют. – С. 1, 5.
      Етнографічна і літературна спадщина Петра Шекерика-Доникового // Гуцульський калєндар 2006 рік. – 2006. – № 11. – С. 104-109.
      Зеленчук В. Літературний шедевр Гуцульщини / В. Зеленчук // Гуцульський калєндар. – 2002. – С. 103-104.
      Стеф’юк В. Яскравий талант Гуцульського театру / В. Стеф’юк // Гуцульський край. – 2000. – 9 верес.
      Родина Шекериків-Доникових // Верховинські вісті. – 1998. – 9 жовт.
      Арсенич П. Народознавець Петро Шекерик-Доників / П. Арсенич // Гуцульщина. – 1994. – № 1-2. – С. 17-18.
      
      
      19 травня – 120 років від дня народження Миколи Євшана (Федюшки 1889-1919), критика, літературознавця
      
      Євшан Микола (справж.: Федюшка Микола Йосипович; псевд. і  крипт.: Євшан Микола, Євшан М., Лебедик, Явір; М. Ф.; 19.05.1889, с. Войнилів, тепер смт. Калуського р-ну Івано-Франківської обл.— 23.11.1919, Вінниця) — український публіцист, літературний критик, громадський діяч.
      Після закінчення початкової школи вчився у Станіславській гімназії. На цей час припадають його перші літературознавчі спроби: рецензія на вірші П. Карманського в альманасі В. Пачовського „На розсвіті”, а згодом розвідка „Козаччина в українській поезії” і „Лісове озеро” (під псевдонімом Лебедик) – на сторінках часопису „Бжола”.
      Закінчивши гімназію, у 1908 р. вступає до Львівського університету на філософський факультет, вивчаючи одночасно германістику й україністику. На талановитого студента звернув увагу М. Грушевський і допоміг поєднати навчання в університеті із заробітками. У той час М. Федюшка був службовцем бібліотеки Наукового  товариства ім. Шевченка, адміністратором „Академічного дому”, упорядником „Видавничої спілки”, особистим секретарем М. Грушевського.
      За активну участь у студентських заворушеннях Федюшку відраховують з університету; навчання завершував у Відні.
      У 1909 р. у „Будучності” опубліковано перші ґрунтовні літературно-критичні розвідки „Пісня про Мойсея: Студія над твором І. Франка” і  „Михайло Драгоманів як літературний критик”, які відразу привернули увагу читацького загалу.
      Відтоді ім’я Євшана не сходить зі сторінок „Літературно-наукового вісника”, „Будучності” та „Української хати”. Поряд з короткими  рецензіями на окремі твори з’являються ґрунтовні науково-дослідницькі огляди з проблем розвитку українського письменства у певні часові періоди.
      „Вибити вікно в Європу для української літератури” – це був головний клич Євшана як критика. Розглядати українську літературу в європейському контексті, розширити та поглибити як її, так і читацький світогляд, підняти філософську думку, естетичну освіту з рівня „побутовщини” до найвищих вершин справжньої творчості, відмежувати себе від життєвої торговиці, творити в собі образ нової людини – ось провідні думки його критичних студій.
      Літературно-критичний метод Миколи Євшана значною мірою пов’язаний з філософською, естетичною думкою епохи, досягненнями психології, історіографії та соціології. Значний вплив на формування його творчої особистості мали ідеї І. Тена, а трохи пізніше – Гійо. Ці безпосередні впливи Заходу Європи зумовили його оригінальне та своєрідне становище серед українського письменства  того періоду.
      Літературно-критична та публіцистична творчість Миколи Євшана схематично  можна поділити на три періоди.
      Перший період (1907-1909 рр.) – час написання невеликих за обсягом рецензій, нарисів, статей, опублікованих у „Бжолі”, „Будуччина”, „Літературно-науковому вістнику”.
      Другий  період (1910-1914 рр.) – період остаточної кристалізації світогляду і принципів Євшана, доба концентрації його творчості у „Літературно-науковому вістнику” та „Українській хаті”. У цей час виходять у світ окремими книжками збірки критичних статей „Під прапором мистецтва” (Київ-Львів, 1910), критична студія „Тарас Шевченко” (Київ, 1913), полемічний нарис „Куди ми прийшли?” (Львів, 1912).
      Третій період (1914-1918 рр.) – доба світової війни, час, коли важка військова служба змушує критика забути про мистецтво, літературу і віддати свій талант на службу політичної акції публіцистики.
      Мобілізований на військову службу під час Першої світової війни, потрапляє спочатку на російський, потім на румунський, а під кінець на італійський фронти. Після важкого поранення і досить тривалого лікування, повернувшись додому, одружується з Стефанією Добрянською.
      У той час Федюшка перекладає працю Фіхте „Промова до німецького народу”, планує написання великої студії про життя та літературну діяльність П. Куліша і М. Драгоманова. Але повернення на військову службу не дозволяє завершити задумане.
      У перші ж дні ЗУНР поручник Федюшка присягає на вірність українському народові.
      У січні 1919 р. повертається додому, у Войнилів, і стає комендантом військової комісії округу. У березні цього ж року друкується у станіславській газеті „Републіка”, виданнях „Нове життя” та „Народ”.
      1 листопада 1919 р. у Вінниці, перебуваючи на військовій службі у діючій Українській армії, виступає з промовою з нагоди річниці проголошення ЗУНР. Через рік, вже після смерті автора, промову було видано друком у Відні під назвою „Великі роковини України”.
      Найважливіші його публікації:
      Пісня про Мойсея : студія над твором І. Франка // Будучність. – 1909. – Ч. 1. – С. 8-10.
      Дві душі у Гоголя // Будуччина. – 1909. – Ч. 1. – Т. 11. – С. 29-35.
      Дещо про українське мистецтво в Галичині за 1908 р. // Українська хата. – 1909. – Ч. 2. – С. 82-87.
      Михайло Яцків. Літературна характеристика // Українська хата.– 1909. – Ч. 3/4. – С. 157-165.
      Проблеми творчости // Українська хата. – 1910. – С. 24-31.
      Література Шевченка // Українська хата. – 1910. – С. 249-255.
      Суспільний і артистичний елемент у творчости // Літературно-науковий вісник. – Т. 53. – С. 547-555.
      Китайська революція // Літературно-науковий вісник. – Т. 56. – С. 602-609.
      
      Євшан М. Критика ; Літературознавство ; Естетика / упоряд., передм. та примітки Н. Шумило. – К. : Основи, 1998. – 658 с.
      
      * * *
      Голубінка Н. Євшан Микола / Н. Голубінка // Українська журналістика в іменах. – Л., 1995. – С. 71-73.
      Голубінка Н. Жанр рецензії в літературно-критичній спадщині Миколи Євшана / Н. Голубінка // Українська періодика : історія і сучасність. – Л., 2002. – С. 646-650.
      Голубінка Н. Літературно-критичні студії Миколи Євшана та їх роль у формуванні естетичного простору модернізму / Н. Голубінка // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. Вип. 7. – Л., 2000. – С. 423-435 ; Вип. 10. – Л., 2000. – С. 453-459.
      Качкан В. Малознаний аспект історико-літературознавчих занять Миколи Євшана на сторінках ЛНВ : 1908-1914 рр. ; голоси епістолярної спадщини / В. Качкан // Качкан В. Хай святиться ім’я твоє. Кн. 4. – Івано-Франківськ, 2000. – С. 236-257.
      Українська періодика : історія і сучасність. Вип. 6. – Л., 2000. – С. 505-511.
      Голубінка Н. І. Публіцистична майстерність Миколи Євшана / Н. Голубінка // Збірник праць Науково-дослідного центру періодики. Вип. 5. – Л., 1998. – С. 324-330.
      Українське слово : хрестоматія укр. літ. та літ. критики ХХ ст. Кн. 3. – К.,1994. – С. 673.
      Юсип Д. Микола Євшан : Нарис життя і творчості. – Вінниця : Південний Буг, 1994. – 60 с.
      Юсип Д. І святий спалах серця / Д. Юсип // Юсип Д. При світлі слова : Діалоги і студії. – Коломия, 1994. – С. 158-192.
      Енциклопедія українознавства. – Т. 2. – Л., 1993. – С. 450-451.
      Українська літературна енциклопедія. Т. 2. – К., 1990. – С. 180-181.
      Бабій О. Микола Федюшка-Євшан / О. Бабій // Альманах Станиславівської землі. – Нью-Йорк ; Торонто ; Мюнхен, 1975. – С. 519-522.
      Українська загальна енциклопедія. Т. 1. – Л., 1933. – С. 1260.
      Ковбас Б. Поборник української національної ідеї / Б. Ковбас // Етнос і культура. – 2005-2006. – № 2-3. – С. 217-222.
      Костів В. Українські освітянські концепти Миколи Євшана і сучасність / В. Костів // Етнос і культура. – 2005-2006. – № 2-3. – С. 223-228
      Качкан В. Естет з бойківської сторони / В. Качкан // Перевал. – 2003. –     № 3-4. – С. 68-84.
      Костів В. Сучасне бачення української національної ідеї Миколи Євшана / В. Костів // Обрії. – 2003. – № 2. – С. 36-41.
      Роман Я. Ольга Кобилянська про Миколу Євшана / Я. Роман // Слово і час . – 2001. – № 4. – С. 87-89.


27 травня – 80 років виповнюється Роману Іваничуку (1929),
письменнику і громадсько-культурному діячеві

      Роман Іваничук народився 27 травня 1929 р. в с. Трач Косівського району на Івано-Франківщині в сім’ї сільського вчителя. Закінчив філологічний факультет Львівського університету (1957). Працював викладачем мови й літератури на Львівщині, в редакції журналу „Жовтень” („Дзвін”). Обирався народним депутатом України 1-го скликання.
      Автор збірок новел „Прут несе кригу” (1958), „Не рубайте ясенів” (1961), „Тополина заметіль” (1965), „Дім на горі” (1969), „Сиві ночі” (1975), „На перевалі” (1981); повістей „Місто” (1977), „Сьоме небо” (1985); роману-трилогії „Край битого шляху” (1964); історичних романів „Мальви” (1968), „Черлене вино” (1977), „Манускрипт з вулиці Руської” (1979), „Вода з каменю” (1982), „Четвертий вимір” (1984), „Шрами на скалі”, „Журавлиний крик”, „Бо війна-війною”, „Орда”; книг-есе „Чистий метал людського слова” та „Благослови, душе моя, Господа”. Твори Романа Іваничука видані російською, польською, словацькою, французькою та іншими мовами.
      За роман „Манускрипт з вулиці Руської” удостоєний премії ім. Андрія Головка (1979), а за романи „Вода з каменю” та „Четвертий вимір” – Державної премії Української РСР ім. Т.Г. Шевченка (1985).
      Якось на виступі письменник заявив: література має звучати як великодній дзвін. Роман Іваничук і став дзвоном української літератури.         
Хто є хто на Івано-Франківщині : новітня історія через віки. – К. : [б. в.], 2006. – С. 70.
      
     Твори в 3-х т. – К. : Дніпро, 1988.
     Четвертий вимір ; Шрами на скалі : романи. – Х. : Фоліо, 2007. – 447 с.
     Журавлиний крик : роман. – Х. : Фоліо, 2006. – 382 с.
     Черлене вино ; Манускрипт з вулиці Руської : романи. – Х. : Фоліо, 2006. – 381 с.
     Через перевал : химер. роман. – Л. : Літопис, 2004. – 188 с.
     Вогненні стовпи : роман-триптих. – Л. : Літопис, 2002. – 432 с.
     Рев оленів нарозвидні : роман-легенда. – Л. : Каменяр, 1999. – 155 с.
     Смерть Юди : триптих повістей. – Л. : Червона Калина, 1997.
     Орда : роман. – К .: Укр. центр духов. культури, 1994. – 192 с.
     Благослови, душе моя, Господа... : щоденникові записи, спогади і роздуми. – Л. : Просвіта, 1993. – 269 с.
     Бо війна війною... : роман, повість. – Л. : Каменяр, 1991. – 312 с. : іл.
     Чистий метал людського слова. – К. : Рад.письменник, 1991. – 262 с.
     Журавлиний крик : іст. роман. – Л. : Каменяр, 1989. – 376 с.
     Місто : повісті. – Л. : Каменяр, 1986. – 291 с.
     Сьоме небо : повісті. – Л. : Каменяр, 1985. – 144 с.
     Вода з каменю : роман. – К. : Дніпро, 1983. – 242 с.
     На перевалі : новели. – К. : Молодь, 1981. – 216 с.
     Черлене вино : романи. – Л. : Каменяр, 1979. – 350 с.
     К отчему порогу : роман. – М. : Сов. писатель, 1978. – 239 с.
     Дім на горі : новели. – Л. : Каменяр, 1969. – 107 с.
     Мальви : іст. роман. – К. : Рад. письменник, 1969. – 238 с.
     Тополина заметіль : новели. – Л. : Каменяр, 1965. – 184 с.
     Жарінь : роман. – К. : Молодь, 1964. – 179 с.
     Край битого шляху : роман. – К. : Молодь, 1962. – 418 с.
     Не рубайте ясенів : оповід. – К. : Молодь, 1961. – 128 с.

* * *
     Баран Є. Мемуаристика Романа Іваничука : суб’єктивні грані українства / Є. Баран // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Вип. 13-14. – Івано-Франківськ, 2007. – С. 122-126.
     Городиловська Г. Термінологічні слова і словосполучення у складі метафор (на матеріалі худож. творів Романа Іваничука) / Г. Городиловська // Вісник Прикарпатського університету. Філологія. Вип. 15-18. – Івано-Франківськ, 2007. – С. 582-584.
     Баран Є. У пошуках маленької дівчинки з м’ячиком в руках / Є. Баран // Баран Є. Читацький денник – 2005. – Т., 2006. – С. 43-47.
     Салига Т. Крізь дні, і ночі, і віки / Т. Салига // Салига Т. Вокатив. – Л., 2002. – С. 172-176.
     Салига Т. Небо далеких епох / Т. Салига // Салига Т. Вокатив. – Л., 2002. – С. 177-183.
     Салига Т. З минулого в будущину ввійти / Т. Салига // Салига Т. Відлитий у строфи час. – Л., 2001. – С. 278-283.
     Хороб С. Все, що мав у житті, він віддав для одної ідеї… / С. Хороб // Хороб С. Слово – образ – форма : у пошуках художності. – Івано-Франківськ : Плай, 2000. – С. 137-142.
     Андрусів С. Роман Іваничук / С. Андрусів // Історія української літератури ХХ століття. Кн. 2 / за ред. В. Дончика. – К., 1998. – С. 315-318.
     Скрипник І. Дорога до храму / І. Скрипник // Скрипник І. Легенда про гетьмана. – Івано-Франківськ, 1997. – 176 с.
     Мельничук Б. … Є ж крім фактичної ще й художня правда… / Б. Мельничук // Стефаниківські читання. Вип. 2. – Івано-Франківськ, 1994. – С. 54-56.
     Полєк В. Біографічний словник Прикарпаття. – Івано-Франківськ, 1993. –С.186.
     УЛЕ. Т. 2. – К., 1990. – С. 289.
     Роман Іваничук : бібліогр. покажч. / уклад. Л. Ільницька. – Л., 1989. – 88 с.
     Мельник О. Магія слова Романа Іваничука / О. Мельник // Урядовий кур’єр. – 2008. – 15 трав. – С. 8-9.
     Бічуя Н. „Література ґатунку” / Н. Бічуя // Дзвін. – 2007. – № 5-6. – С. 121-123.
     Гургула І. Художнє осмислення факту / І. Гургула // Літературна
Україна. – 2005. – 21 квіт.
     Грабовський В. Птах, який водночас лук і стріла // Слово Просвіти. – 2003. –     № 20. – С. 6.
     Федюк В. „Космацький гердан” Романа Іваничука – це твір, що виховує національну гордість і самосвідомість / В. Федюк // Слово Просвіти. – 2002. – № 37.
     Роздольська І. „...Я для себе усе з’ясував...” : штрихи до сильвети Р. Іваничука / І. Роздольська // Дзвін. – 2001. – № 4. – С. 136-143.
     Бічуя Н. Роман Іваничук : світ зловив мене, і я тішуся тим // Дзвін. – 1999. – № 7. – С. 128-137.
     Шевченко А. Духовний вимір прози Р. Іваничука / А. Шевченко, М. Слабошпицький // Дивослово. – 1999. – № 5. – С. 54-58.

23 червня – 80 років від дня народження Федора Погребенника (1929-2000), літературознавця, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка
 
      
      Провідний науковий співробітник Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, головний бібліограф Національної парламентської бібліотеки, лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1988 р.), заслужений діяч науки і техніки України (1997 р.), доктор філологічних наук, професор, член Національної спілки письменників України.
      „Я прийшов на світ у старосвітській хаті під солом’яною стріхою, що стояла на роздоріжжі, яке вело на Кути над Черемошем і далі в Карпати з одного боку, та на Заболотів і Снятин-Чернівці над Прутом – з другого. Усі ці напрямки я зміряв своїми ногами, об’їздив возами, а згодом попутніми вантажівками...”
      Так розпочав свої „Штрихи до автобіографії” видатний літературний діяч сучасності Федір Петрович Погребенник.
      Він народився 23 червня 1929 р. у с Рожнів Косівського району на Івано-Франківщині.
      Первісток у сім’ї Петра і Марії Погребенників, які виховали ще трьох дітей. Батьки-хлібороби були грамотними й прагнули, щоб діти здобули освіту. Семирічним хлопцем прийшов малий Федір до школи, у якій вчителі-поляки не раз ранили його душу, нав’язуючи польський патріотизм, забороняючи святкувати українські свята. Західноукраїнські землі перебували на той час під Польщею.
      Після закінчення неповної середньої школи в Рожневі в 1945 р. Федір навчався у Кутській середній школі.Тут  він почав збирати старі книжки, хоч це було небезпечно, познайомився з колишнім гімназійним професором, колекціонером Михайлом Керницьким. У 1947 р. перейшов на навчання до сусіднього Косова.
      У Косові Федір Погребенник зустрів своє перше, єдине і вічне кохання – Ярославу Базник, яка стала для нього цілим світом, а з 1953 р. – дружиною.
Саме в Косові Федір Погребенник познайомився з учасником національно-визвольних змагань 1918-1920 рр. Михайлом Базником, відомим педагогом, батьком майбутньої дружини, з письменником Мирославом Капієм.
      Закінчив школу у 1948 р. і вступив до Чернівецького університету. У 1953 році закінчив університет, як початкуючий літератор друкував нариси, вірші, критичні статті.
      З 1959 р. і до кінця життя працював у Києві в академічному Інституті літератури. Автор понад 1300 наукових публікацій у галузі літературознавства, фольклористики, журналістики, зв’язків української культури зі світом тощо. Підготував численні видання літературної класики – твори Івана Франка у 50-ти томах (відповідальний секретар видання, упорядник і співупорядник ряду томів, за що й одержав Шевченківську премію), Гната Хоткевича, Ольги Кобилянської, Василя Стефаника, Євгенії Ярошинської, Марка Черемшини й ін., у тому числі унікальні багатомовні видання (вірша „Каменярі”, прологу до поеми „Мойсей” І. Франка). Автор джерельних монографій, присвячених творчості О. Маковея, Леся Матровича, В. Стефаника, І. Франка, Б. Лепкого, українським пісням і думам, збірників про О. Кобилянську, В. Стефаника. Автор розділів академічних історій української літератури та літературної критики, численних енциклопедичних статей (УРЕ), УРЕС, Шевченківський словник, літературознавчий словник-довідник тощо). Керівник інститутського відділу „Українська літературна енциклопедія” і активний автор усіх її томів. Дослідник українського письменства в діаспорі.
      Залюблений у фольклор, досліджував і публікував його, пропагував на Українському радіо (авторська програма „Шануймося, друзі!”), як співак Хорової капели Академії наук виконував народні пісні та думи. Як колекціонер влаштовував виставки раритетних книжок та інших матеріалів, присвячених низці культурних діячів України, а також авторські телепередачі й телефільми. Один з кращих джерелознавців української культури останніх десятиліть. Організатор і ведучий літературних вечорів, лекторію „Визначні жінки України” (Будинок вчителя). Учасник-доповідач і керівник секцій багатьох наукових конференцій в Україні й закордоном. Лауреат премії ім. братів Лепких (1996 р.). Член Національної Спілки письменників України. Ушанований почесним знаком українського Фонду культури „За сподвижництво в культурі”. Відзначений міжнародною преміїєю Фонду Т. Шевченка „В своїй  хаті своя правда, і сила, і воля”.
      Федір Погребенник був щасливий з того, що дочекався благословенного дня – жити в незалежній українській державі. Його першим дарунком суверенній Україні – був стотисячний тираж брошури про героїчну і трагічну історію національного гімну „Ще не вмерла Україна”.
      Відійшов у вічність 10 січня 2000 року. Похований на Байковому кладовищі.
     
     Василь Стефаник і родина Кирила Гаморака : літ.-докум. дослідж. з публікацією листів. – Снятин : Прут Принт, 2000. – 72 с.
     Лев Бачинський (1872-1930) : біогр. нарис / ред. В. Кононенко. – К. : НПБУ, 1997. – 30 с.
     З Україною в серці : нарис-дослідж. про творчість письм.-прикарпатців у діаспорі. – К., 1995. – 80 с.
     Левко Бачинський / ред. І. Горошко. – Коломия : Вік, 1994. – 31 с.
     Богдан Лепкий. – К., 1993. – 63 с.
     Наша дума, наша пісня : нариси-дослідж. – К. : Муз. Україна, 1991. – 207 с.
     Народною творчістю натхненна : до 120-річчя від дня народж. Лесі Українки. – К. : Знання, 1990. – 47 с.
     Володимир Самійленко. – К. : Знання, 1988. – 48 с.
     Ольга Кобилянська. – К. : Знання, 1988. – 47 с.
     Іван Франко в українсько-російських літературних взаєминах. – К. : Дніпро, 1986. – 302 с.
     Іван Франко – поборник дружби народів. – К. : Знання, 1986. – 48 с.
     Сторінки життя і творчості Василя Стефаника. – К. : Дніпро, 1980. – 350 с.
     Василь Стефаник : семінарій. – К. : Вища шк., 1979. – 192 с.
     Василь Стефаник у слов’янських літературах. – К. : Наук. думка, 1976. –   294 с.
     Лесь Мартович. Життя і творчість. – К. : Дніпро, 1971. – 195 с. : іл.
     Осип Маковей : критико-бібліогр. нарис. – К. : Держлітвидав, 1960. – 132 с.
     Соборницька ідея української літературної клясики (ХІХ- поч. ХХ ст) // Визвольний шлях. – 2004. – № 6. – С. 45-49.
     
     * * *
     Мишанич О. „Покутська трійця” в наукових зацікавленнях Федора Погребенника / О. Мишанич // Мишанич О. На переломі : Літературозн. ст. й дослідж. – К. : Основи, 2002. – С. 380-392.
     Домашевський М. Історія Гуцульщини. Т. V. – Л., 2000. – С. 512-513.
     Волинець Н. Ставав на жниво і жав свій сніп // Вітражі. „Храм книги - 2”. – Бережани, 1999. – С. 102-104.
     Пелипейко І. Гуцульщина в літературі. – Косів, 1997. – С. 70.
     Хто є хто в Україні. 1997. – К., 1997. – С. 207.
     Сеньків І. Гуцульська спадщина. – К., 1995. – С. 336-337.
     Юсип Д. При світлі слова. – Коломия, 1994. – С. 18-28.
     Майстри України : енцикл. довід. – К., 1992. – С. 843.  
     Пилипчук Р. Подвижник на ниві української культури / Р. Пилипчук // Народна творчість та етнографія. – 2001. – № 1-2. – С. 13-18.
     Великі дві сили шлях йому освітили // Галичина. – 2000. – 15 січ.
     Не стало професора Погребенника : некролог // Українське слово. – 2000. – 13 січ.
     Пам’яті Федора Погребенника // Слово і час. – 2000. – № 2. – С. 94.
     Рогов П. Зупинилося серце Федора Погребенника / П. Рогов, Ю. Хорунжий // Освіта України. – 2000. – 19 січ.
     Серед лауреатів премії фонду Тараса Шевченка – наш земляк нині покійний Федір Погребенник // Галичина. – 2000. – 20 трав.


25 червня – 75 років від дня народження Мирослава Стельмаховича (1934-1998), доктора педагогічних наук
     
        Український педагог, учений, доктор педагогічних наук, професор (1992), дійсний член Академії педагогічних наук України (1992), Почесний член Товариства української мови „Просвіта” імені Тараса Шевченка, Всеукраїнського педагогічного товариства імені Г. Ващенка. Нагороджений значком „Відмінник народної освіти” (1980), медалями „Ветеран праці” (1985) і А.С. Макаренка (1990). Лауреат премії Президії АПН України (1996).
      Народився 25 червня 1934 року в с. Уличне (нині Дрогобицького району) Львівської області у сільській родині.
      Після закінчення Уличнянської середньої школи у 1952 р. вступив до Дрогобицького педагогічного інституту імені Івана Франка.
      Працював заступником директора Великокам’янської восьмирічної школи Коломийського району на Івано-Франківщині (1960-1961), директором Жуківської восьмирічної школи Тлумацького району (1961-1965), директором Великоключевської 8-річної школи Коломийського району (1965-1968).
      У 1968-1969 рр. навчався в аспірантурі при Науково-дослідному інституті педагогіки Міністерства освіти України.
      У 1970 р. захистив кандидатську дисертацію „Розвиток усного мовлення учнів при вивченні фонетики й морфології у середній школі”, а в 1990 р. – докторську дисертацію „Традиції й нові тенденції в розвитку родинної етнопедагогіки українського народу”.
      Згодом обіймав посади викладача, старшого викладача, доцента кафедри педагогіки і психології Івано-Франківського педагогічного інституту імені Василя Стефаника (1969-1973 рр.), завідувача кафедри педагогіки і методики початкового навчання (1973-1975 рр.), декана педагогічного факультету цього ж інституту (1985-1997 рр.), завідувача кафедри українознавства Прикарпатського університету імені Василя Стефаника (1993-1997 рр.), завідувача кафедри Коломийського індустріально-педагогічного технікуму (1997-1998 рр.).
      М. Г. Стельмахович – автор понад 300 наукових праць із актуальних проблем педагогіки, історії української педагогіки, етнопедагогіки, українознавства, методики викладання української мови у школі, української родинної педагогіки, родинознавства (фамілістики).
      Мирослав Гнатович був співавтором і одноосібним автором концепцій „Педагогіка народознавства” (1990), дошкільного виховання в Україні (1993), „Шляхи демократизації педагогічної науки в Україні”, „Актуальні проблеми реформування педагогічної науки в Українській державі”, „Шляхи гуманізації педагогічної науки в Україні” (1997); співавтором вузівських програм з історії педагогіки (1993), української педагогіки, концепції українського дошкілля, системи українського національного виховання у школах і вузах.
      У 1993 р. Мирослав Стельмахович обнародував першу в Україні авторську програму з українського родинознавства.
      У 1994 р. став головою першої у Прикарпатському університеті спеціалізованої Вченої ради за спеціальністю „Теорія та історія педагогіки”. За час її функціонування захищено понад 20 дисертаційних праць. Він був членом спеціалізованої Вченої ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій в Інституті українознавства Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Плідно співпрацював із зарубіжними вченими з Бельгії, Канади, Болгарії, Німеччини, Польщі, Росії.
      Мирослав Стельмахович – автор посібників для вчителів-словесників „Збірник вправ і завдань з української мови для 4-8 класів” (1969), „Розвиток усного мовлення на уроках української мови в 4-8 класах” (1976), „Система роботи з розвитку зв’язного мовлення у 4-8 класах” (1981). Нові шляхи у розробці української етнопедагогіки започаткували такі праці вченого як „Мудрість народної педагогіки” (1971) та „Педагогіка життя” (1989). У часописах і наукових записках різних вузів надруковано значну кількість його етнографічних праць.
      Коло досліджень Мирослава Стельмаховича постійно зростало й урізноманітнювалося. Він був засновником української етнопедагогічної наукової школи. Важлива в цьому відношенні низка праць науковця: „Народна педагогіка” (1985), „Народне дитинознавство” (1991), „Українське родинознавство” (1994), „Українська родинна педагогіка” (1996), методичний посібник для педагогічних факультетів і вчителів початкових класів „Теорія і практика українського національного виховання” (1996) та створеннях у співавторстві посібників „Українознавство” (1994), „Методика викладання народознавства в школі” (1995), „Українознавство в національній школі” (1995).
      М. Г. Стельмахович був одним з ініціаторів створення науково-методичного центру „Українська етнопедагогіка і народознавство” Академії педагогічних наук України і Прикарпатського університету імені Василя Стефаника. Під його керівництвом було захищено 4 докторські та 17 кандидатських дисертацій.
      24 квітня 1998 року Мирослава Гнатовича Стельмаховича не стало. Його ім’ям названо одну з вулиць м. Івано-Франківська.
      Т. Завгородня,
доктор педагогічних наук, професор Прикарпатського університету імені В. Стефаника  
                                   Хто є хто. 2003. – С. 286.
      
      Стельмахович М. Г. Українська народна педагогіка : навчально-методич. посібник. – К. : Фірма „ВІПОЛ”, 1997. – 231 с.
      Стельмахович М. Українське родинознавство. – Івано-Франківськ, 1994. – 56 с.
      * * *
      Калуська Л. Видатні українські педагоги : інформ. довід. – Тернопіль, 2008. – С. 177.
      Проблеми української народної педагогіки в творчій спадщині Мирослава Стельмаховича // Проблеми української народної педагогіки. Теорія і практика : зб. наук. ст. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 104-168.
      Мирослав Гнатович Стельмахович (25.06.1934-24.04.1998) : інформ. довід. / авт. і упоряд. Л. Калуська. – Івано-Франківськ, 2004. – 28 с.
      Лисенко Н. Етнофілософський контекст спадщини М. Г. Стельмаховича : родинна педагогіка / Н. Лисенко // Вісник Прикарпатського університету. Педагогіка. Вип. ІХ. – Івано-Франківськ, 2003. – С. 83-91.
      Васильчук М. Коломийський азбуковник. – Коломия, 2000. – С. 159-161.
      „Просвіта” Івано-Франківська. Кн. 1. – Івано-Франківськ, 2000. – С. 149-150.
      Сподвижник української етнопедагогіки (на пошану д. чл. АПН України М. Стельмаховича). – Івано-Франківськ, 1999. – 194 с.
      Мирослав Гнатович Стельмахович (1934-1998) : бібліогр. довід. / авт.-упоряд. С. В. Васильчук. – К., 1998. – 64 с.
      Хто є хто в Україні. 1997 : біогр. слов. – К., 1997. – С. 252.
      Завгородня Т. Творчий шлях Мирослава Стельмаховича / Т. Завгородня // Освітянське слово. – 2004. – 24 черв.
      Нахлік  О. Татова свята наука : [спогади про акад. його  дочки] / О. Нахлік // Освітянське слово. – 2004. – 24 черв.
      Педагог і вчений // Педагогічна газета. – 2004. – № 6 (черв). – С. 6.
      Васильчук С. Бойко, залюблений в Україну / С. Васильчук // Перевал. – 2003. – № 3-4. – С. 176-186.
      Євтух М. Мирослав Стельмахович: жнива й ужинок / М. Євтух, С. Васильчук // Вертикаль. – 2000. – № 1. – С. 30-34.
      
      
12 липня – 60 років від дня народження Василя Лесіва (1949), журналіста, письменника

       Лесів Василь (12.07.1949,  с. Колінці Тлумацького р-ну) – письменник, етнограф і журналіст. Член Спілки письменників України (з 1993). Закінчив Косівський технікум народних  художніх промислів (тепер коледж ім. В.Касіяна) і факультет журналістики Львівського університету ім. І.Франка. Працював у редакції газет „Дністровська зірка” та „Агро”. Тепер – кореспондент обласного  телебачення  „Галичина”.
     Друкувався в альманахах „Сонячний годинник”, „Дзвінке джерело”, журналі „Дзвін”. Організатор  Музею  народної творчості та етнографії у Тлумачі (1978) і музеїв історії сіл Кутище і Білогірка (Тлумацький р-н). Автор збірок оповідань та краєзнавчих нарисів, статей на краєзнавчу тематику. Досліджує  й  вивчає  народні  художні  промисли та ремесла.
      П. Арсенич
      
      Пастух вітрів : за переданнями з нар. уст. – Івано-Франківськ : СІМИК, 2007. – 111 с.
      Чому грім злосний? – Івано-Франківськ : Лілея НВ, 2005. – 32 с.
      Скарбівня : народознавча абетка. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2001. – 72 с.
      Столике сонце : кн. прози. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2000. – 320 с.
      Дощ із сонячної хмари : оповід. нариси. – К. : Рад. письм., 1991. – 255 с.
      Крайнє: За переданнями з нар. уст // Під Франковою зорею. – Коломия, 2006. – С. 497-509.
      Із ненадрукованої книги „Непрочитані сліди” : поезії // Від Карпат до Опілля. – Коломия, 2001. – С. 249-258.
      Пам’ятник безголов’ю : химерна оповідь // Жито на камені. – Коломия, 1996. – С. 170-185.
      Поезії // Яворове листя. – Коломия, 1996. – С. 70-73.
      Пташина арфа // Дзвінке джерело : творчість молодих. – Ужгород, 1983. – С. 159-160.
      Каяття воловим оком... : поезії // Перевал. – 1999. – № 2. – С. 207-208.
      Пастух вітрів : сатир. поема // Злагода. – 1999. – 10 лип., 17 лип.
      Поезії // Перевал. – 1999. – № 1. – С. 184-185.
      „У тім слові, що не в’яне – розцвіту…” : поезії // Західний кур’єр. – 1999. – 9 лип.
      Як доробився Масьо Чинчик : химерна оповідь // Рідна земля. – 1999. – 23 лип.
      Кривавий сон : новела // Тижневик Галичини. – 1997. – 20 лют.
      Непрочитані сліди : вірші // Поліття. – 1995. – № 31 (верес.).
      Пекло невгасиме : бувальщина із уст селянина-покутянина Онуфрія Зажури з-під Обертина // Рідна земля. – 1995. – 10 берез.
      Дощ із сонячної хмари : новела // Жовтень. – 1984. – № 5. – С. 62-63.
      Дикий сон : новела  // Поліття. – 1992. – № 38 (листоп.).
      
      * * *
      Нескорена Долинщина. – Івано-Франківськ, 2002. – С. 364-366.
      Від Карпат до Опілля. Твори письменників Івано-Франківщини : проза, поезія. – Коломия, 2001. – С. 249.
      Васильчук М. Коломийський азбуковник. – Коломия, 2000. – С. 103-104.
      Пелипейко І. Гуцульщина в літературі. – Косів, 1997. – С. 54.
      
      Зеленюк І. Фотоновели Василя Лесіва / І. Зеленюк // Галичина. – 2007. – 6 груд. – С. 19.
      Плугатор Г. Символіка прози Василя Лесіва / Г. Плугатор, Н. Самборська // Обрії. – 2002. – № 2. – С. 66-69.
      З народних джерел // Галичина. – 2002. – 16 квіт.
      Лесів В. Я норовливий Василь / В. Лесів // Галичина. – 2002. – 12 січ.
      Штурнак З. Сонце, яке ніколи не згасне / З. Штурнак // Злагода. – 2002. – 20 квіт.
      Буджак М. До таїни ремесла / М. Буджак // Галичина. – 2001. – 26 лип.
      
      
14 липня – 50 років від дня народження Миколи Савчука (1959), журналіста, поета, збирача фольклору
                                      
      З-поміж прикарпатських гумористів одним з найвидатніших на сьогодні є Микола Савчук – журналіст, письменник, артист-гуморист, краєзнавець.
      Як пише про себе Микола Савчук: „...народився теплої погожої днини, у вівторок 14 липня 1959 року в мальовничому селі Великий Ключів... Виростав у співучому селі й краї, змалку любив слухати весільних музик, співи святкові й вечорові, колядки. Тато і мама теж прекрасно співають, і в нашій хаті завжди лунали пісні, звичайно українські.
      Закінчив місцеву середню школу з двома четвірками (1976 р.), кохався в історії, захоплювався колекціонуванням монет, марок, книг, старожитностей. Вступав на історичний факультет Чернівецького держуніверситету.
      Служив у Радянській Армії, по вислузі працював експедитором хлібної машини Нижньовербізького хлібокомбінату, лаборантом Великоключівської середньої школи. Протягом 1982-1987 років навчався на факультеті журналістики Львівського держуніверситету імені Івана Франка і таким чином став першим професійним журналістом з Великого Ключева.”
      Так Микола Савчук написав у вступному слові до своєї першої гумористичної збірки „Хи-хи, ха-ха”.
      Від 1987 р. Микола Савчук на журналістській праці. Від 2000-го року остаточно переходить на сцену. Він автор, співавтор та упорядник 19 книжок і брошур; відомий гуморист, естрадний виконавець гумору, заслужений артист України (2000); краєзнавець, голова редакційно-видавничого комітету „Енциклопедія Коломийщини” (від 1992); член редакційної ради Всеукраїнського гумористичного двотижневика „Веселі вісті” (м. Київ, від 1999); член редколегії альманаху Міжнародної асоціації гумористів і сатириків „Весела Січ” (м. Запоріжжя, від 2000 року), Курінний „Вуйко” Прикарпатського куреня сміхованців Всеукраїнської громадської організації гумористів і сатириків „Весела Січ”. Був депутатом Івано-Франківської обласної Ради народних депутатів першого демократичного скликання (1990-94). Перебував у Великобританії (1994-95), США (1995-96), Канаді (2001-2002), Польщі (2000, 2001), Чехії (2000, 2001). Мешкає в м. Коломиї.
      Савчукові коломийки, писані великоключівським говором гуцульського діалекту, приваблюють не лише витоками прадавніх мовних джерел, але й глибоко народним гумором та актуальною тематикою.
      У 1993 році вийшла друга збірка гумору Миколи Савчука під назвою „Як ми були в одному союзі”, присвячена Всесвітньому конгресові гуцулів.
      Серед аудіострічок Миколи Савчука такі, записані діалектом: „Жартувати, аби не хорувати” (Львів, 1999. – 60 хв.); „Сім день не їж, а весело дивисі” (Калуш, 2001. – 45 хв.).
      Він неперіодично видає в Коломиї сатирично-гумористичну газету „Патилько” (від 1995, побачили світ 22 номери), в якій частина матеріалів написана діалектом.
       Коломийський сміхованець відродив у пресі (31 березня 1989 р.) та започаткував на сцені (31 грудня 1989 р.) діалектний гумор. Пише говіркою свого села, яку вважає однією із гуцульських говірок. Його віршовані гуморески і коломийки публікувало багато газет і журналів України і українського зарубіжжя, передавали по радіо й демонстрували по телевізії. Співав гуцульські коломийки у телестрічці „На бистрині” (Українська студія телевізійних документальних фільмів, 1991), у четвертій серії („Вирок”) 10-серійного кінофільму „Острів любові” (Укртелефільм, 1995, реж. О. Бійма). Автор більш як 300 коломийок, переважно політичних, які виконував зі сцени під скрипку й гітару, публікував у пресі.
      У 1995-1996 роках М. Савчук перебуває у США. Тут створює тимчасове видавництво „Саменький” у м. Пармі, штат Огайо, і видає авторські книжки: „Перекривини” (1995 р.), „Аме-ерика” (1996 р.), „Січневий віршепад” (1996 р.) та „Вірші однієї ночі” (1996 р.).
      Свої поетичні твори Микола Савчук публікував у газетах „Червоний прапор” та „Вісник Коломиї” (м. Коломия), „Комсомольський прапор”, „Світ молоді”, „Галичина”, „Тижневик Галичини” (м. Івано-Франківськ), „Молодь України”, „Літературна Україна” (м. Київ), „Свобода” (м. Нью-Йорк, м. Джерсі-ситі, США), „Закордонна газета” (м. Норт Арлінґтон, США), „Міст” (м. Торонто, Канада), у журналі „Ранок” (м. Київ). Окремими виданнями побачили світ його поетичні збірки „Січневий віршепад” та „Вірші однієї ночі” (обидві – м. Парма, США, 1996). Упродовж 20 років опублікував у періодиці та книжках більш як 200 віршів. Здебільшого це лірика, тема кохання, патріотична тема, є іронічні вірші.
      Відомий Микола Савчук як крєзнавець і фольклорист, закоханий у природу рідного села Великий Ключів, у його, як він висловився, „казкові і міфологічні перлини” – легенди, найдавніші народні перекази, демонологічні оповідки, повір’я. Результатом цього захоплення стала книжка „Панова люлька” (Івано-Франківськ, 1998). Тут зібрано 17 легенд та народних переказів, 36 оповідок та 29 повір’їв.
      Микола Савчук опублікував багато краєзнавчо-дослідницьких матеріалів на теми рідного села, Коломиї, Гуцульщини, білих плям в українській історії, цікавих подій, коломийок. Член осередку НЖІІ у Коломиї. У рідному селі заохочував молодь відроджувати і підтримувати народні традиції, справжні місцеві пісні, танці, мелодії, ініціатор встановлення меморіальної дошки відомому громадсько-освітянському діячеві Романові Коссареві у с. Великому Ключеві (1989); носій і виконавець справжнього фольклору с. Великого Ключева як танцюрист, співак і музика, а також інших сіл Гуцульщини. Мелос гуцульських мелодій, багатство народної говірки використовує у своїх сценічних виступах.
      З-під пера Миколи Савчука 1992 року вийшла книжка „Історія Великого Ключева”. І хоч автор зазначає, що це книжка для школярів, вона не менш цікава і корисна для дорослого читача.
      Микола Савчук відродив національний жанр коломийки в його книжково-газетному й сценічному варіантах. Особливої популярності набули його політичні коломийки.
      Хоча Микола Савчук і „найвеселіший гуцул Європи” і його гумористичні та сатиричні твори приносять нам хвилини сміху, відпочинку, і, врешті, здоров’я, але вірші його здебільшо сумовиті. Проте вони добрі й щирі, як і сам Микола Савчук. Це працьовита, розумна людина, сердечна і справедлива, справжній українець-патріот, який кладе цеглину за цеглиною в підмурівок молодої України.
      М. Ласійчук  
// Коли в душі народжується слово. – Коломия : Вік, 2006. – С. 139-156.
      
      Торба смішних гостинців для українців : гуморески, коломийки, іронічні вірші, усмішки. – Коломия, 2006. – 40 с.
      Історія Малого Ключева. – Коломия : Поліграфіст, 2005. – 160 с.
      Весела, гиготарна,  зашкірена, зарегочена українська анатомія. – Л. : Піраміда, 2002. – 76 с.
      Смішки : гуморески, сатир. вірші, коломийки, шумки. – Коломия, 2002. – 40 с.
      Коломийка // Коломийська хвиля. – Коломия, 2000. – С. 16-21.
      Як нам світло вимикають : гумор і сатира. – Коломия : Вік, 2000. – 63 с.
      Часописи Коломиї (1865-1939). – Івано-Франківськ : Галичина, 1991. – 12с.
      Перекривини. – Парма : Саменький, 1995. – 28 с.
      Історія Великого Ключева / М. Савчук. – Коломия : Світ, 1992. – 112 с.
      Хи-хи, ха-ха : новітні коломийки. – Івано-Франківськ : Галичина, 1991. – 144 с.
      Тарас Шевченко на землі коломийській. – Івано-Франківськ : Галичина, 1991. – 32 с.
      Великоднє віншування : вірш // Літературна Україна. – 2007. – 5 квіт.
      Коломийки-2006 // Літературна Україна. – 2007. – 18 січ. – С. 8.
      Гуцульські вісілі : гумореска // Вільний голос. – 2006. – 31 жовт.
      Коломийки-2006 // Галичина. – 2006. – 14 листоп.
      Не так тії вибори… : нові коломийки // Галичина. – 2006. – 22 черв. – С. 20.

* * *
      Ласійчук М. Найвеселіший гуцул Європи / М. Ласійчук // Ласійчук М. Коли в душі народжується слово. – Коломия, 2006. – С. 139-156.
      Парипа П. Професор сміху / П. Парипа // Газета іf. uа. – 2005. – 20 жовт.
      Савчук М.  Микола Савчук  : „Україна в орбіті російського гумору” : [інтерв’ю з М. Савчуком  / записала Ю. Присяжнюк] // За вільну Україну. – 2004. – 20 січ. – С. 6.
      Васильчук М. Анатоміст українського гумору / М. Васильчук // Вільний голос. – 2002. – 24 верес.
      Нагірний В. Два Василі видали Миколу / В. Нагірний // Галичина. – 2002. – 22 жовт.
      Лейбюк Т. Невідшліфовані, та самоцвіти / Т. Лейбюк // Світ молоді. – 2001. – 20 лип.
      Савчук М. Микола  Савчук : „Нас у ХХ столітті ніби й не було” : [розмову з М. Савчуком записала Д. Назарчук] // Галичина. – 2001. – 14 квіт.
      Грицишин В. Міжнародна премія – в коломийського сміхованця : [М. Савчук – лауреат премії ім. Петра Сагайдачного] / В. Грицишин. – 2000. – 11 жовт.
      Лауреат премії ім. П. Сагайдачного : [М. Савчук за поетичну збірку „Савчукові смішні коломийки”] // Літературна Україна. – 2000. – 7 груд.
      Мельник М. Доктор всіх смішних наук / М. Мельник // Голос Опілля. – 2000. – 23 трав.
      Пушкарюк І. „Вуйко з Коломиї” тепер вже в чині полковника : [М. Савчука призначено курінним атаманом Прикарпат. куреня міжнар. асоц. гумористів і сатириків „Весела Січ”] / І. Пушкарюк // Тижневик Галичини. – 2000. – 13 лип.
      
      
31 липня – 100 років від дня народження Йосипа Мошури (1909-1942), поета і перекладача

      Інтеліґент-самородок поет Осип Мошура – близький земляк Василя Лімниченка, років на десять молодший від нього. В своїй „бойківськості” це, мабуть, постать ще колоритніша, ніж його краянин, адже Перегінськ, де він народився, завжди вважався містечком вельми своєрідним і дещо незвичним, як з огляду на історичне (гадане) походження його мешканців, зазвичай норовливих і войовничих, так і з огляду на основне заняття перегінців — рубання й транспортування лісу, хоч в усьому іншому вони були чи не найбільшими бойками на всю околицю, ревно зберігаючи, зокрема, класичну бойківську говірку, де дуже виразно вимовляється характерний для бойків звук, який науковці чомусь позначають російською літерою „ы” (наприклад, у слові „дым”). Осип Мошура народився саме в родині лісоруба і сам уже змалку залучався до цієї праці. Він був справжнім дитям Перегінська, і просто диву даєшся, що зумів тут, у віддаленні від культурних центрів, головно шляхом самоосвіти набути не тільки широкого світогляду, стати цікавим та оригінальним поетом, а й вирости на інтелігента загальногалицької ваги — недарма в кінці тридцятих років його запросили до Львова для праці в одному з львівських видань, до речі, теж релігійного характеру.
      Чим цікавий Осип Мошура для дослідників Бойківщини? Насамперед своєю поетичною творчістю, а також щоденником з детальними описами тодішнього Перегінська з його побутом, характерами людей, їх занять тощо аж до історичних (Перша світова, період ЗУНР, польська окупація, діяльність драмгуртка і т. п.) та стихійних і культурних подій і явищ.
      Щоденник, на щастя, зберігся (він, здається, у сина поета, який працює лікарем), одним із студентів Івано-Франківського педінституту зроблено його рукописну копію, уривок з якої свого часу видрукувала газета „Новий час”, що виходила в Івано-Франківську.
      Поезія Осипа Мошури теж досить цікава. За тематикою можна її поділити на пейзажно-побутову та соціальну лірику (зокрема, замальовки з життя лісорубів), лірику інтимну, релігійну та філософсько-політичну. За формою теж трапляються досить цікаві зразки віршування. Він багато експериментував, шукав себе, і тому часто зворушує безпосередністю та природністю вислову.
      Не знаємо, чи був пов’язаний О. Мошура з підпіллям ОУН, але є підстави це припускати, бо чи не саме за це він був розстріляний німцями в Станіславській тюрмі. Спираючись на цей факт, івано-франківському журналістові Віталію Волохіну вдалося ще наприкінці 60-их років опублікувати в журналі „Жовтень” добірку віршів та коротку довідку про О. Мошуру. Вірші, ясна річ, були відібрані здебільша суто соціального звучання, поет проступав з них як такий собі мало не прорадянський діяч (що не применшує заслуги цього журналіста, такий був час) або принаймні стихійний бунтар проти класової експлуатації. Насправді О. Мошура був людиною значно глибшою і різнобічнішою, а його погляди часто-густо були явно націоналістичними. Ось вірш „У зимову ніч”, що на цю хвилину є під рукою в мене. Він засвідчує глибокий український патріотизм автора, його обізнаність з тим, що в ті часи діялося в Радянській Україні, його близькість до тогочасних поезій Є. Маланюка, О. Ольжича, О. Бабія та інших з когорти непримиренних борців за волю України (цитую цілком):
      У білу зимову безсонну ніч,
      Коли години довші здаються від віків,—
      Ввижаються мені ще виразніш
      Золотосині стяги над лавами полків,
      Вчувається гармат побідний рев,
      І тріскіт скорострілів, і тупоти копит, —
      Ввижається, що світ неправди мре,
      Що рвуть на собі пута — і гори, і степи...
      Та вітер, зі степів широких гість,
      Із Соловків далеких приносить нагло плач —
      І бачу, як братів жене чекіст
      На північ, де загнав був цар Кальниша Петра,
      Як на сніжних степах червона кров
      Із потом та сльозами ясніє і горить,
      Як у братів завзяття запеклось,
      Як степ, Дніпро і море ждуть слушної пори...
      І знову, наче в казці, аж до дня
       В буйній уяві любі, нові картини йдуть:
      Народ мій аж до зір свій стяг підняв,
      І літаки до хмар з тризубами гудуть,
      Мчать Чорним морем рідні кораблі,
      Міста і села білі цвітуть замісць степів,
      З антен лунає спів по всій землі:
      „Вклоніться всі народу, котрий за всіх терпів!..”
      („Новий час” за 14. 1. 1992 р.)
     У пізніші радянські роки поезії О. Мошури, здається, не друкувалися (що з уваги на наведений вірш не дивно), а в кінці 80-их – на поч. 90-х з’являлися спорадичні окремі публікації або добірки, здається, лише в івано-франківських газетах („Комсомольський прапор”, „Новий час”, може, в ще деяких, і це вже не може не дивувати). Дослідженням життя і творчости всерйоз і досить грунтовно зайнявся був ще студентом один з вихованців покійного проф. Володимира Полєка, але він ніде не знайшов розуміння і підтримки в справі видання його творів. На превеликий жаль! Тому товариство „Бойківщина”, на глибоке моє переконання, мало б зробити усе від нього залежне, щоб зібрати і видати поетичну спадщину та щоденник письменника, а також зайнятися вивченням його життя і діяльності. Поки не пізно, поки живуть родичі та знайомі Осипа Мошури, ті, хто з ним спілкувався, хто його пам'ятав.
                                             В. Ганущак
      Перевал. – 2003. – № 3-4. – С. 139-141.
      
      Гей, видно село : поезії, оповідання. – Л., 2003. – 189 с.
      Поезія // Перевал. – 2003. – № 4. – С. 149-151.
      
      * * *
      Костюк В. ЗУНР у спогадах письменника Осипа Мошури / В. Костюк // Міжнародна наукова конференція присвячена 75 річчю ЗУНР 1-3 листоп. 1993. – Івано-Франківськ, 1993. – С. 118-120.
      Ганущак В. П’ять постатей  / В. Ганущак // Перевал. – 2003. – № 3-4. – С. 139-141.
      Вшанували пам’ять земляка // Євроцентр. – 1999. – 16 серп.
      Ковальчук В. Поет обов’язку, честі і боротьби / В. Ковальчук // Перевал. – 2003. – № 3-4. – С. 145-149.
      Ковальчук В. Поет обов’язку і честі / В. Ковальчук // Галичина. – 1999. – 3 серп.

28 вересня – 80 років виповнюється Дмитру Павличку (1929),
поету, перекладачу, літературознавцю, лауреату
Національної премії України ім. Т. Шевченка
      Дмитро Павличко видатний український поет, критик і літературознавець, перекладач, публіцист. Державний діяч.
      Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1977 р.), літературної премії Словаччини імені П. Гвездислава, літературної премії Болгарії імені Христо Ботєва, літературної премії Латвії імені Упіта. Заслужений діяч культури Польщі.
      Нагороджений орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, „Знак пошани”, „За заслуги” III ступеня (1997 р.), князя Ярослава Мудрого (1999 р.), Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР.
      Біографію Дмитра Павличка можна прослідкувати за його творчістю. В літературному доробку – поетичні збірки „Любов і ненависть” (1953), „Моя земля” (1959), „Днина” (1960), „Пальмова Віть” (1962), „Пелюстки і леза” (1964), „Хліб і стяг”, „Гранослов” (1968), „Сонети подільської осені” (1973), Вибрані твори в двох томах, „Спіраль” (1984), „Задивлений у будущину”, „Поеми і притчі”, „Вибрані вірші” (1986), „Рубаї” (1987), „Покаянні жалми”, „За нас” (1995), „Ностальгія” (1998), „Рубаї”, „Засвідчую життя” (2000), „Наперсток” (2001).
      Його перу належать такі збірки літературно-критичних статей: „Магістралями   слова”   (1977),   „Над  глибинами”   (1983);   сценарії художніх фільмів – „Сон” (1956), „Захар Беркут” (1970), книги для дітей „Золотий олень” (1970), „Дядько дощ” (1971), „Де найкраще місце на землі” (1973), „Смерічка” (1982), „Плесо” (1984), „Рідна мова”.
      Д. Павличко – визначний майстер перекладу: „Світовий сонет” (сонетна творчість європейських поетів (1983), „Сонети Шекспіра” (у перекладі Д. Павличка) (1995, 1998), „50 польських поетів” (антологія польської поезії, 2000), „Антологія словацької поезії XX ст”. (1990) та ін.
      Дмитро Васильович – автор відомих пісенних текстів, зокрема, у співдружності з композитором Олександром Білашем („Впали роси на покоси”, „Лелеченьки” (з кінофільму „Сон”), „Пісня про Україну”, „Долиною туман тече”, „Явір і яворина” („Я стужився, мила, за тобою”, „Дзвенить у зорях небо чисте”, „Розплелись, розсипались”). Пісня „Два кольори” (написана 1964 р.) стала народною. На слова поета написали чимало пісень та інших авторів: Володимир Губа, Юлій Мейгус, Богдан Янівський, Богдана Фільц, Олександр Ільїв, Микола Литвин, Галина Менкуш. Слова Дмитра Павличка – в репертуарі видатних українських співаків Дмитра Гнатюка, Анатолія Мокренка, квартету „Явір”, Василя Зінкевича та ін.
      Творчий доробок Дмитра Павличка відомий у далекому й близькому зарубіжжі. Окремими книгами виходили його твори російською, естонською, болгарською, угорською, грузинською, польською, словацькою мовами.
Хто є хто на Івано-Франківщині : новітня історія через віки. – К. : [б. в.], 2006. – С. 70.
      
     Твори. В 3-х т. – К.: Дніпро, 1999.
     Вибрані твори : в 2-х т. – К. : Дніпро, 1979
     Погоня : поезії. – К. : Атлант ЮЕмСі, 2006. – 11 с.
     Задивлений в будущину : поезії про І. Франка. – Дрогобич : Коло, 2005. –   79 с.
     Не зрадь : поезії. – К. : Основи, 2005. – 110 с.
     За нас. – К. : Ярославів вал, 2004. – 58 с.
     Пам’ять : поезії. – Л. : Високий замок, 2004. – 153 с.
     Сонети ; Світовий сонет : Шекспір, Бодлер, Гвєздослав, Янка Купала. – К. : Генеза, 2004. – 535 с.  
     Наперсток : поезії. – К.: Основи, 2002.- 126 с.
     Дзвони зимою : антол. польс. поезії в пер. Д. Павличка / передм. та довід. про авторів Д. Павличка. – К. : Основи, 2000. – 470 с.
     Золоте ябко : поезії. – К.: Основи, 1998.- 207 с.
     Ностальгія : поезії. – К.: Основи, 1996. – 222 с.
     Правда кличе : поезії. – К.: Веселка, 1995. – 315 с.
     Біля мужнього світла : літ.-критич. ст., спогади, виступи. – К. : Рад. письм., 1988. – 330 с.
     Рубаї. – К. : Молодь, 1987. – 247 с.
     Спіраль : поезії. – К. : Рад. письм., 1984. – 111 с.
     Над глибинами : літ.-критич. ст. і виступи. – К. : Рад. письм., 1983. – 432 с.
     Вогнище : поезії. – К. : Рад. письм., 1979. – 77 с.
     Таємниця твого обличчя : лірика. – К. : Молодь, 1979. – 111 с.
     Сонети. – К. : Молодь, 1978. – 368 с.
     Магістралями слова : літ.-критич. ст. – К. : Рад. письм., 1977. – 311 с.
     Любов і ненависть : вибране. – К. : Дніпро, 1975. – 380 с.
     Сонети подільської осені. – К. : Рад. письм., 1973. – 111 с.
     Галицьке поліття : поезії. – Л. : Каменяр, 1964. – 35 с.
     Пелюстки і леза : вибр. поезії. – К. : Дніпро, 1964. – 347 с.
     Жест Нерона. – К. : Молодь, 1962. – 26 с.
     Пальмова віть. – К. : Держлітвидав УРСР, 1962. – 111 с.
     Днина : поезії. – К. : Молодь, 1960. – 177 с.
     Бистрина : поезії. – К. : Держлітвидав УРСР, 1959. – 251 с.
     Моя земля : поезії. – К. : Молодь, 1955. – 109 с.
     Космач : поема // Київ. – 2002. – № 10. – С.73-81 ; Перевал. – 2001. – №1-2.– С. 248-252.
     
     ***
     Дмитро Павличко: Бібліогр. покажч. У 2-х ч. – Л., 1990.
     Павличко Дмитро Васильович // Домашевський М., Библюк Н. Історія Гуцульщини. – Т.5. – Л., 2000. – С.510-511; Хто є хто в Україні, 1997. – К., 1997. – С.194-195.
     Салига Т. Відлитий у строфи час : літ.крит.ст. – Л., 2001. – С. 94-100.
     Марусик П. Рух та УГС – за Дмитра Павличка / П. Марусик // Марусик П.  А ми тую червону калину підіймемо : докум. есе 1989-1999. – Івано-Франківськ, 1999. – 256 с.
     Неділько В. Дмитро Павличко // Укр. слово. Хрестоматія укр. літ та літ. критики ХХ ст. Кн.3. – К., 1994. – С.170-177.
     Пушик С. Таємниця його обличчя / С. Пушик // Володарі долі. – Ужгород, 1987. – С. 211-226.
     Слоньовська О. „Ніч, осяяна цвітом яблуні” / О. Слоньовська // Літературна Україна. – 2008. – 13 берез. – С. 6.
     Вардзарук Л. „Три строфи” роздумів / Л. Вардзарук // Літературна Україна. – 2007. – 8 лют. – С. 7 ; Західний кур’єр. – 2007. – 26 лип. – С. 13.
     „Дзвонарі” із когорти нескорених // Дзвін. – 2006. – № 2. – С. 120-122.
     Орос Я. Таємниця його обличчя / Я. Орос // Книжковий клуб плюс. – 2006. – № 1. – С. 29.
     Манорик М. Дмитро Павличко – перекладач лірики Юліуша Словацького / М. Манорик // Слово і Час. – 2005. – № 4. – С. 77-81.
     Мушинка М. Фотобіографія Дмитра Павличка / М. Мушинка // Літературна Україна. – 2005. – 1 груд. – С. 6.
     „Два кольори” Дмитра Павличка // День. – 2004. – 29 верес.
     Дмитро Павличко : „Вміємо мітингувати, але не вміємо робити бізнес” / Д. Павличко // Високий замок. – 2004. – 8 черв. – С. 6.
     Дмитро Павличко – Герой України : [Президентом України присвоєно поету звання Героя України] // Молодь України. – 2004. – 30 верес. – С. 1.
     Павличко Д. Дмитро Павличко : „Любовне почуття здатне творити людину з вірою у своє безсмерття” : [бесіда з письм. / записала Любов Голота] // Слово Просвіти. – 2004. – № 39. – С. 9 : фото.
     Павличко Д. Дмитро Павличко : „Я не почуваюся героєм” : [бесіда з письм. / записав Т. Жирош] // Експрес. – 2004. – 5-7 листоп. – С. 15-16.
     Дончик В. Дмитро Павличко – політик / В. Дончик // Літературна Україна. – 2004. – 30 верес.
     Драч І. Переплелись, як мамине життя, сумні і радісні дороги… / І. Драч // Урядовий кур’єр. – 2004. – 28 верес. – С. 12.
     Лубківський Р. Посвітач добра і любові / Р. Лубківський. – 2004. – № 9. – С. 110-126 : фото.
     Лучка А. Поет, вищий за владарів / А. Лучка // Демократична Україна. – 2004. – 29 верес.
     Олійник В. Поет, який знає Долинщину / В. Олійник // Свіча. – 2004. – 29 верес.
     Правда кличе завжди // Українське слово. – 2004. – 29 верес.-5 жовт. – С. 11.
     Романюк І. Поет – трибун / І. Романюк // Захід. – 2004. – 7 жовт.
     Стрижак А. На материку Павличка / А. Стрижак // Україна молода. – 2004. – 29 верес.
     Таран Л. Доля, вишита червоним / Л. Таран // Вечірній Київ. – 2004. – 28 верес. – С. 10.
     Улюблені пісні від Дмитра Павличка та Олександра Білаша : поезія // Слово Просвіти. – 2004. – № 39. – С. 9.
     Шаповаленко Т. Вручення міжнародної премії Фундації Омеляна та Тетяни Антоновичів : [серед лауреатів Д. Павличко] / Т. Шаповаленко // Слово Просвіти. – 2004. – 30 верес. – 6 жовт.
     Якубовська М. Народ воскресатиме в тобі / М. Якубовська // Вітчизна. – 2004. – № 9-10. – С. 144-149.
     
     
     2 жовтня – 80 років виповнюється Лук’янові Вардзаруку (1929), краєзнавцю, педагогу, поету
     
     Вардзарук Лук’ян (02.10.1929, с.Космач, тепер Косівського р-ну) – педагог, самодіяльний композитор. Член Спілки журналістів України. Навчався у Коломийській ґімназії, закінчив філологічний факультет Львівського університету  (1953) та Київський інститут іноземних мов (1961). Учитель, методист облвно, з 1990 р. – заступник завідувача науково-редакційного відділу при управлінні культури облдержадміністрації. У 1995 р. очолив науково-редакційний відділ „Реабілітовані історією” при Івано-Франківській ОДА. Автор музики на слова відомих прикарпатських поетів та власні, багатьох статей на краєзнавчу тематику. Зробив літературний запис біографічної повісті І.П’ятки “Крізь буревій”, упорядкував „Український календар на 1995-1996 рр.”, збірник “Гуцульщина: перспективи її соціально-економічного і духовного розвитку в незалежній Україні”, трактат С. Ґеника “Тернистий шлях до волі”. Упорядник 5-томного видання „Реабілітовані історією. Івано-Франківська область” автор передмови до нього „Їхня зброя – терор, жорстокість, підступність”, а також наукової розвідки „Етноґрафічні межі Гуцульщини”. Лауреат обласної премії ім. В. Стефаника 2008 р.
      П. Арсенич
      
      Дорога про безсмерття : нариси. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2003. – 204 с.
      Їхня зброя – терор, жорстокість, підступність : передм. до 5-ти т. вид. „Реабілітовані історією. Івано-Франків. обл.” – Івано-Франківськ, 2001. – 32 с.
      Правда мусить перемогти : відкритий лист Президентові України В. Ющенку // Галичина. – 2008. – 17 січ. – С. 4.
       
      * * *
      Полєк В. Відомі педагоги Прикарпаття : біогр. довід. Т. 2. / В. Полєк. – Івано-Франківськ, 1999. – С. 25.
      Пелипейко І. Гуцульщина в літературі / І. Пелипейко. – Косів, 1997. – С. 14.
      
      Болотенюк М. Чотири роки Лук’ян Вардзарук працював над двотомником „Реабілітовані історією” / М. Болотенюк // Захід. – 2008. – 22 трав. – С. 5.
      Галюк Б. „Реабілітовані історією” : [Л. Вардзарук удостоєний премії ім. В. Стефаника за 2-х т. вид. „Реабілітовані історією”] / Б. Галюк // Експрес. – 2008. – 24-30 квіт.
      Гречко І. „Реабілітовані історією” / І. Гречко // Гражда. – 2005. – № 11. – С. 35-36.
      Пелипейко І. Із забуття – в пам’ять народу / І. Пелипейко // Криця. – 2003. – 11 квіт.
      
      
     3 жовтня – 60 років виповнюється Олегові Лишезі (1949), письменникові, перекладачеві
     
      Олег Лишега народився в Тисмениці. Наразі мешкає в Тисмениці і в Києві. За участь у випуску культурологічного й аналітичного журналу „Скриня” був відрахований із Львівського університету. Згодом навчався малярства. Працював художником-декоратором у навчальній студії інституту імені Карпенка-Карого. Впродовж 1997-98 рр. – фулбрайтський стипендіат у Пенсільванському університеті. Наступного року його збірку „Вибрані поезії” (яку сам Лишега називає „книга з птахом, наповненим червоним” – так ілюстрована її обкладинка) було нагороджено премією Пен-клубу, збірка була визнана найкращою в царині перекладної літератури США.
      У світ вийшло всього чотири книги автора: „Великий міст” (Київ, 1998), містерія „Друже Лі Бо, брате Ду Фу” (Київ, 1992) у постановці Сергія Проскурні містерія опановувала столичну сцену, „Вибрані поезії Олега Лишеги” (Кембрідж, 1999), та „Снігові і дощу” (Івано-Франківськ, 2002). Вірші Лишеги далекі від класичного поняття вірша. Хоча ритм, емоційність і настроєвість, пронизливе відчуття теми – це ті складові, що відзначають написане Олегом і роблять його поезією у якнайширшому розумінні цього слова. Але хто краще за автора означить власну творчість? Слово Олегу Лишезі.
      „Я не навчений віршувати – не вихований на греко-римській поточній традиції, на жаль. Для мене рими – наче краплі чорнила в прозорій воді, що її замутнюють. Я люблю ловити риму руками. Для мене поезія – спосіб мислення.”
      „Паралельно з поезією я роблю і скульптури – з глини, такі горшки, з дерева, із сосни, коли рубаю дрова. Є поліно, в якому вже закладена  скульптура. А є інші – просто поліна. І це щастя кількома ударами сокири вивільнити скульптуру із середини і дерева. Так я говорю про свою поетичну механіку. Була лише сокира.  Удар сокири вирішував усе.”
      „В поезії і в житті важливе відчуття дикості. Поняття дикості як стихії, природності. Якщо цього немає у вірші – це виріб. Я не хотів би, аби мої вірші були виробом теперішнього часу.”
      „Я б хотів, щоб кожен думав про своє”, – сказав Олег Лишега на вечорі, відкриваючи книгу і починаючи читати. Десь там, поміж його рядками, кожен з нас насправді мав шанс розгледіти себе і знайти.
      Н. Кушніренко  
// Вперед. – 2002. – 22 листоп. – С. 7.
      
         Снігові і вогню : поезії. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2002. – 96 с.
      Великий міст : вірші. – К. : Молодь, 1989. – 46 с.
      Олег Лишега / упоряд. Т. Прохасько. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2003. – 48 с. – (Серія „Інший формат”).
      
      Свято Р. В. Сюрреалістичні аспекти поетичного світу Олега Лишеги / Р. В.  Свято // Наукові записки. Т. 48. Філол. науки. – К., 2005. – С. 56-62.
      Діброва В. Рятівна аномалія / В. Діброва // Критика. – 2005. – Ч. 4. – С. 29-32.
      Лучук І. Поміж двох стихій / І. Лучук // Книжник-ревю. – 2003. – № 7. – С. 26-27.
      „Неформатний” діалог // Слово Просвіти. – 2003. – 22-28 жовт.
      Таран Л. Водяні знаки Олега Лишеги / Л. Таран // Книжник-ревю. – 2003. – № 7. – С. 26-27.
      Чекан Ю. „Книжка року”: підсумки півріччя : [На V Всеукр. рейтингу „Книжка року” відмічено поет. зб. О. Лишеги „Снігові і вогню”] / Ю. Чекан // Дзеркало тижня. – 2003. – 16 серп. – С. 19.
      Щириця П. Світ як стара дошка сподівань, або архаїка снігу і вогню / П. Щириця // Книжник-ревю. – 2003. – № 7.  – С. 26-27.
     

     8 жовтня – 60 років виповнюється Володимиру Пірусу (1949), народному артисту України, співакові
     

      
      Доцент кафедри співу і диригування Прикарпат-ського національного університету ім. В. Стефаника.
      Удостоєний звань „Заслужений артист України” (1977), „Народний артист України” (1998). За високі творчі досягнення нагороджений грамотою Президії Верховної Ради України   (1974р.).
      Народився 8 жовтня 1949 року в с. Сапогові Галицького району Івано-Франківської області.
      Закінчив історичний і музичний факультети Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. Свій творчий шлях розпочав 1968 року солістом Гуцульського ансамблю пісні і танцю Івано-Франківської обласної філармонії. З 1979 р. – соліст-вокаліст філармонії.
      В. Пірус – активний учасник звітних концертів у Києві, дипломант конкурсу вокалістів ім. М. Лисенка (м. Київ), володар І премії конкурсу вокалістів, присвяченого 125-ій річниці від дня народження І. Франка (м. Львів). У своєму творчому здобутку має гран-прі Першого республіканського конкурсу пісень про працю (м. Київ). Підсумком 30-річної концертної діяльності став творчий вечір в Івано-Франківському обласному музично-драматичному театрі ім. І. Франка.
      Володимир Пірус репрезентував українське мистецтво у багатьох країнах близького і далекого зарубіжжя.
Хто є хто на Івано-Франківщині: видатні земляки. – К., 2003. – С. 181.
      
      Хто є хто на Івано-Франківщині : видатні земляки. – К., 2003. – С. 181.
      Володимир Пірус : „Співак мусить завжди імпровізувати голосом, серцем і душею” // Вечірній Івано-Франківськ. – 2007. – 4 жовт.
      Пірус В. Володимир Пірус: „Вимагаємо простору для української пісні” : [інтерв’ю / розмовляла Н. Стефурак] / В. Пірус // Галичина. – 2007. – 8 лют.
      Стефурак Н. Тільки пісня залишиться… / Н. Стефурак // Галичина. – 2004. – 11 листоп.
      Пірус В. Володимир Пірус: „Я ціле життя страждаю за відвертість і прямоту” : [інтерв’ю / розмовляла Н. Асатурян] / В. Пірус // Західний кур’єр. – 1999. – 8 жовт.
      Стефурак Н. Бути потрібним – найголовніше в житті / Н. Стефурак // Тижневик Галичини. – 1999. – 6 трав. – С. 14.
      
     10 жовтня – 100 років від дня народження Дарії Цвєк (1909-2004), відомої авторки книг з кулінарії

      Дарія Цвєк уособлює епоху, за якою в галичан ностальгія, – епоху шляхетного виховання, особливої атмосфери родинності, плекання українських традицій.    Дарія Цвєк (дівоче прізвище – Маркевич) народилася 10 жовтня 1909 року в містечку Гримайлів на Тернопільщині. Тут минало дитинство, тут живуть найсолодші спогади – про перші подаруночки під ялинкою, накрохмалені свіжі скатертини на родинному столі, найсмачніші ласощі з бабуниних рук. Батько маленької Дарці, Яків Маркевич, працював у Варшаві інспектором Міністерства скарбу і часто брав донечку зі собою на великосвітські прийняття. Пані Дарія згадує, як то важливо було показати своє гарне виховання, досконало знати, яким із багатьох приборів на столі набирати страву. Та й удома батько пильнував, аби сервірування столу було бездоганним. Ну, а вже знавцями куховарства були мама і бабуся, яким маленька Дарця у всьому допомагала. Ой як знадобилася їй у майбутньому ця домашня академія кулінарії!
      Після закінчення гімназії Дарія Маркевич вступила до педагогічного семінару „Рідної Школи” у Коломиї. Мріяла також вчитися в університеті, але польський уряд на той час не приймав українців на навчання. Студентські роки – що може бути краще! Особливо, коли ти старанна в навчанні і така непосидюча – і до книжки треба встигнути, і до кіна, і до оркестру. Так, так, до оркестру – бо панна Дарія грала на флейті в оркестрі Коломийського педагогічного семінару.
      Улюбленим предметом молодої студентки, з якого, до того ж, складали державний іспит, була біологія. А оскільки педагогічний семінар давав право вчителювати, то Дарія Маркевич у скорому часі вже навчала дітей таємницям матінки природи в одній зі шкіл під Львовом. Молода українська вчителька, весела, бадьора, щебетлива панна, пильнувала насамперед роботу, а потім – товариство, танці, вечорниці, карнавали. Скільки спогадів про золоті роки молодості, скільки незабутніх хвилин, які хочеться повернути! А вже панні Дарії доля готувала пару – вірне кохання на все життя.
      Якось були вечорниці Львівської Політехніки, куди була запрошена і панна Дарія. Прийшов сюди і молодий викладач української гімназії „Рідної Школи” Лев Цвєк, якому вродлива панна вже впала в око. Але студенти знали, що він приглядав за молодою вчителькою, й до самого ранку не давали йому з нею потанцювати. „У тому було так багато романтики, – каже пані Дарія. – Він взяв мене в танець, два-три рази перекрутився – і вже підійшов інший хлопець і попросив мене до танцю. Бо так було заведено, що даму можна було у танці попросити”. До речі, сучасним юнакам і дівчатам не завадило би дізнатися про те, якого високого етикету дотримувалися наші бабусі, здавалося б, у такій несерйозній справі, як танці. Як ішлося на баль, треба було мати відповідну сукню. Кожен юнак мусив мати білі рукавички, бо, як запрошував даму до танцю, то пильнував, аби не поплямити дорогої сукні. На танці дівчині не можна було йти самій – лише у супроводі пані, яка нею опікувалася – „маткувала”. І хлопець кланявся, коли просив дівчину до танцю, рівночасно і їй, і тій пані, котра маткувала: просив дозволу танцювати з панною, а пані приглядала.
      Разом із чоловіком пані Дарія переїхала з-під Львова на Тернопільщину, вчителювала в містечку Чорткові, селі Солоному, а потім родина оселилася у Станіславові (нині - Івано-Франківськ). Щасливий шлюб, двоє люблячих доньок, тихе родинне життя. У Станіславові працювала у вечірній школі, у технікумі сільського господарства, на станції юних натуралістів.
      Довкола Дарії Цвєк завжди гуртувалися люди, бо вона наділена надзвичайним даром – запалюватися ідеєю і йти до мети. Пані Дарія не любить бути другою, тому їй вдається все, за що б вона не бралася. Працювала як квітовод-декоратор – завжди отримувала за свої композиції нагороди на виставках (навіть на ВДНГ). Пані Дарія завжди дбала, щоби довкола усе квітувало. Багато статей про неї, що виходили у різні роки, починаються захопленням журналістів від її квітучого подвір’я. Зрештою, квіти – окраса столу, чи в будень, чи у свято. Пані Дарія любить повторювати, що треба вміти не лише зготувати – треба вміти подати. Вона за своє життя прочитала стільки лекцій про мистецтво сервірування столу! Ось і заплітаються в один цілісний світ смачні страви, вишукана вишивка, барвисті квіти, шляхетні манери, – одне слово – гармонія, те, що, за Антоничем, єдине потрібне для щастя. А коли вже пані Дарія взялася за укладання кухарських книг, то отримала найвищу нагороду – любов читача.
      Заохотила її до цієї вельми важливої справи відома українська письменниця Ірина Вільде, яка з близькою родичкою Дарії Цвєк ходила до одного класу Станіславської гімназії. От одного разу Ірина Вільде, якій дуже полюбилися ласощі від Дарії Цвєк, взяла її за руку, повела до директора „Каменяра” і сказала йому „Примусьте її писати книжку з куховарства”. Було це в 1958-му, а вже 1960 року побачила світ перша книга Дарії Цвєк „Солодке печиво”. Книга розійшлася миттєво. Та що й казати – „Солодке печиво” мало дев’ять перевидань, і наклади, як на наш час, були просто космічні! А далі пішли й інші книги.
      Ірина Вільде любила виїжджати на ціле літо в мальовниче село Дора під Яремчем. Там і досі височіє на крутому горбі її вілла, вже зі слідами часу і запустіння. А тоді, коли повна сили Дарія Цвєк приїздила в село, її мудра наставниця не дозволяла молодшій товаришці гаяти часу, суворо питаючи: „Дарко, ти пишеш? Пиши, пиши”. Пані Дарія любить згадувати ці зустрічі: „Часто Ірина Вільде йшла попри хату, де я мешкала в Дорі, по гриби з такою великою палицею і казала мені: „Я тебе з собою не візьму. Ти мусиш писати. Що ти пишеш?” Я зі собою на відпочинок брала машинку і друкувала”. І досі пані Дарія щороку приїжджає в Дору, хоча давно вже нема Ірини Вільде. Вона пам’ятає тут кожну гірську стежку, але сама вже не в силі перейтися путівцями своєї молодості.
      Пані Дарія – справжня трудівниця. Вона має в собі стільки енергії і завзяття, стільки любові і доброти. Чи не тому доля виявилась до неї винятково прихильною. Зі своїм походженням із старовинної галицької родини, зі своєю приналежністю до національно-патріотичної інтелігенції – Дарія Цвєк зуміла не просто вижити в часи терору, обминути тюрми і заслання, але й реалізувати себе як творчу особистість. А це було ой як нелегко зробити. Пані Дарія з болем згадує, як у голодні роки змушена була готувати розкішні бенкети більшовицьким високо-посадовцям, служниці яких мліли від голоду.
       Дарія Цвєк мешкала в Івано-Франківську – в будинку, збудованому своїми руками, посеред квітів, у колі онуків і правнуків.  
      Савка М.  
// Цвєк Д. Малятам і батькам. – Л. : Вид-во Старого Лева, 2002. – С. 5-8.
     
      Малятам і батькам : від свята до свята. – Л. : Вид-во Старого лева, 2002. – 144 с.
      На добрий вечір : святкові рецепти. – Івано-Франківськ : Галичина, 1993. – 112 с.
      Печиво. – Л. : Каменяр, 1993. – 54 с. : іл.
      У будні і свята. – 2-е вид. – Л. : Каменяр, 1993. – 320 с. : іл.
      Печиво : булки і булочки, баби, пампушки (пончики), пироги, пиріжки, ватрушки, піцца, тарт, сухарі, бублики. – Л. : Каменяр, 1992. – 48 с. : іл.
      Меню на каждый день. – Минск : Полымя, 1990. – 288 с.
      Домашнє печиво. – Л. : Каменяр, 1989. – 135 с.
      Солодке печиво. – Л. : Каменяр, 1988. – 126 с.
      Солодке печиво. – 4-те вид., допов.– Л. : Каменяр, 1986. – 126 с.
      До святкового столу. – Л. : Каменяр, 1973. – 199 с. : іл.
      Солодке печиво. – Л. : Каменяр, 1968. – 231 с. : іл.
      
      * * *
      Остання сторінка „смачної” книги // Україна молода. – 2004. – 4 черв.
      Галичани завжди були панством // Західний кур’єр. – 2003. – 11 груд.
      Музика Ю. На гостину до Дарії Цвек / Ю. Музика // Репортер. – 2002. – 22 серп. ; Західний кур’єр. – 2002. – 22 серп.
      Роп’яник Т. Книга Дарії Цвек „Малятам і батькам” стала лауреатом : [9-го Форуму видавців у Львові] / Т. Роп’яник // Галичина. – 2002. – 3 жовт.
      Ясинська Н. Світло вечірньої зорі / Н. Ясинська // Жінка. – 2002. – № 1. – С. 22-23.
     
     
     
     
     
     
     
     12 жовтня – 60 років виповнюється Лесі Диркавець (1949), українській поетесі, видавцю, члену Національної спілки письменників Украни
     


Народилась 12 жовтня 1949 року у с. Липівка Рогатинського району Івано-Франківської області. Навчалась і закінчила середню школу в м. Рогатині. В 1967 році вступила на факультет журналістики до Львівського державного університету ім. І. Франка. Працювала журналісткою в редакціях радіо і газет на Буковині і Бойківщині. Саме там народжувались її перші вірші для дітей. Перша їх прем’єра відбулась у колективному збірнику творчої молоді „Молодий день” (1977, видавництво „Карпати”).
    В 1992 році Леся Диркавець засновує відродження колись широко відомого на Галичині дитячого часопису „Дзвіночок” і плідно працює в царині дитячої літератури. В 1995 році виходить перша її збірочка для дітей „Заспівайте мені, ненько”. А згодом побачили світ наступні збірочки: „Журавлик”, „Голуба волинь”, поема для дітей „Роксоляна”.
      З 1993 року Леся Диркавець є головним редактором Всеукраїнського дитячого журналу „Дзвіночок”.
Від Карпат до Опілля : твори письменників Івано-Франківщини. – Коломия, 2001. – С. 168.
     
      Славний князь Словосил : казки. – Коломия : Вік, 2007. – 15 с.
      Поезії // Рогатинська Земля. – 1998. – 5 груд.
      
      * * *
     Від Карпат до Опілля : твори письменників Івано-Франківщини. – Коломия : Вік, 2001. – С. 168.
     
     
     28 жовтня – 55 років виповнюється письменнику Василю Добрянському, голові обласної організації НСПУ
     
     Василь Добрянський народився 28 жовтня 1954 року під Уманню. Закінчив десятирічку, факультет журналістики Львівського державного університету. Працював на різних посадах в обласних газетах Івано-Франківська, головним редактором журналу „Перевал”. З 1999 року був редактором богородчанської районної газети „Слово народу”.
     Автор збірок повістей, оповідань, статей, зокрема „Пізній мед” (1986), „Глибока криниця” (1988),  „На зриві тисячоліть” (2000). Член Національної Спілки письменників України.
     З 2003 року – голова обласної організації НСПУ. Нині працює головним редактором газети „Західний кур’єр”.
     Лауреат міської премії ім. І. Франка (2001) за книгу „На зриві тисячоліть”, лауреат премії ім. В. Стефаника (2005) за книгу прози „Велика Сикавицька війна”.
     
     Ілюзії : есеї. – Коломия : Вік, 2005. – 208 с.
     Велика Сикавицька війна : тексти епохи змін. – Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2004. – 212 с.
     На зриві тисячоліть : ст., есеї. – Івано-Франківськ, 2002. – 92 с.
     Глибока криниця : повість, оповідання. – Ужгород : Карпати, 1988. – 189 с.
     Пізній мед : оповідання. – К. : Молодь, 1986. – 280 с.
     Парле ву франсе? : оповідання // Під Франковою зорею. – Коломия, 2006. – С. 383-400.
     На руїнах старої епохи : оповідання // Від Карпат до Опілля. – Коломия, 2001. – С. 187-192.
     Велика Сикавицька війна : хроніка // Жито на камені. – Коломия, 1996. – С. 122-144.
     Листи другові // Перевал.–2001.– № 3-4.–С. 172-185 ; 2002.–№ 1-2. – С. 202-206.
     А в хаті дверей немає: листи другові // Галичина. – 2002. – 21 берез.
     Я вибори ... виграв // Слово народу. – 2002. – 6 квіт.
     Із пісні слів не викинеш... : [із записників] // Слово народу. – 2001. – 24 берез.
     Нора : роман // Перевал. – 2000. – № 4. – С. 16-97.
     Невідоме майбутнє : есе // Слово народу. – 2000. – 8 квіт.
     Переділ : новела // Тижневик Галичини. – 1999. – 15 лип.
     Лежачий камінь : оповідання // Перевал. – 1998. – № 3. – С. 85-94.
     Петро з хору : оповідання // Тижневик Галичини. – 1997. – 6 листоп. – С.11.
     Прожект старого вчителя : оповідання // Перевал. – 1996. – № 1. – С. 72-73.
     Парле ву франсе?.. : оповідання // Прапор. – 1990. – № 8. – С. 69-86.
     У дощ : оповідання // Вперед. – 1988. – 7 жовт.
     Знахідка : оповідання // Прикарпатська правда. – 1987. – 25 січ.
     Ядучий : оповідання // Комсомольський прапор. – 1987. – 26, 29 верес.
     Відпустка у мами : оповідання // Нове життя. – 1987. – 4 квіт.
     Душа у спадок : новела // Жовтень. – 1986. – № 9. – С. 36-45.
     Старий млин : оповідання //  Прапор.– 1978. – № 7. – С. 38-41.
     
     ***
     Добрянський В. // Від Карпат до Опілля. – Коломия, 2001. – С. 187.
     Стефурак Н. Заглиблюючись у сутнє, побачити майбутнє // Галичина. – 2001. – 8 лют.
     Романюк Р. „Душу зломило від болю...” // Тижневик Галичини. – 2000. – 27 квіт.
     Юсип Д. Радість добротворення // Дзвін. – 1993. – № 1. – С. 138-141.
     Смоляк О. Під знаком зсуву // Новий час. – 1992. – № 5 (лют.)
     Яновський М. Сьогодні і завжди // Комсомольський прапор. – 1986. – 7 листоп.

     
     4 листопада – 75 років від дня народження поета Романа Юзви
      (1934-2003), письменника, журналіста
     
     Роман Юзва народився 4 листопада 1934 року в селі Гречані на Хмельниччині в селянській родині. Закінчивши школу, навчався на гірничому факультеті Київського політехнічного інституту, який закінчив у 1958 році. Працював інженером, а з кінця 60-х років перейшов на журналістську роботу в Івано-Франківську.
     Автор збірок поезій „Береза під вікном”, „З глибин землі”, „Вишийте веселку”, „Надія”, „Біль”, „Поклик землі”, „Світло любові”, „Віче правди”, низки публікацій в періодичній пресі.
     
     Чарівна тилинка : казка та вірші для дітей. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2005. – 108 с.
     На перехрестях долі : вірші та поеми. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2004. – 480 с.
     Віче правди : поезії. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2002. – 112 с.
     Світло любові : поезії : 2000-літтю Різдва Христового присвячую. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2000. – 190 с.
     Поклик землі : вірші та поеми. – Івано-Франківськ : Перевал, 1994. – 204 с.
     Біль : поезії. – Івано-Франківськ : Просвіта, 1992. – 130 с.
     Надія : вірші, поема. – Ужгород : Карпати, 1985. – 78 с.
     Вишийте веселку : поезії. – Ужгород : Карпати, 1981. – 72 с.
     З глибин землі : поезії. – Ужгород : Карпати, 1977. – 96 с.
     Береза під вікном. – Ужгород : Карпати, 1972. – 40 с.
     Веди нас, Боже : поезії // Від Карпат до Опілля. – Коломия, 2001. – С. 434-442.
     Поезії // Яворове листя. – Коломия, 1996. – С.183-190.
     Біля витоків державності : [роздуми в рік 10-літ. ювілею України як незалеж. держави] // Перевал. – 2001. – № 3-4. – С. 281-286.
     Дорога до незалежності : [спогади про події 1990-1991 рр.] // Галичина. – 2001. – 9 серп.
     Ми – українці : вірш // Тижневик Галичини. – 2000. – 1 квіт. – С.1.
     „Лиш для любові час межі не має” : поезії // Галичина. – 2000. – 11 листоп.
     Сіль : урив. з роману // Перевал. – 1998. – № 4. – С. 76-84.
     Добірка поезій // Тижневик Галичини. – 1996. – 26 лип.
     Одспівана пісня : вірш // Тижневик Галичини. – 1996. – 8 трав.
     Я в чорну землю перейду... : поезії // Тижневик Галичини. – 1996. – 26 лип.
     Поезії // Перевал. – 1994. – № 2. – С. 134-138.
     
     ***
     Роман Юзва // Від Карпат до Опілля. – Коломия, 2001. – С. 434.
     Дорошенко Я. Шлях до вічного світла / Я. Дорошенко // Юзва Р. Світло любові : поезії. – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2000. – С. 3-6.
     Юсип Д. Із-під копит летять у розтіч роки…/ Д. Юсип // Юсип Д. Ця Богом послана  Голгофа… – Івано-Франківськ : Нова Зоря, 2000. – 317 с.
     Роман Юзва // Яворове листя. – Коломия, 1996. – С. 183.
     Дорошенко Я. Грані душі і долі / Я. Дорошенко // Юзва Р. Поклик землі : вірші та поеми. – Івано-Франківськ, 1994. – С. 3-7.
     Горбатюк В. Образ слова Романа Юзви / В. Горбатюк // Галичина. – 2006. – 5 груд. – С. 7.
     Скарби душі Романа Юзви // Нова Зоря. – 2006. – № 1-2. – 6 січ.
     Лазоришин І. Дитячий світ „Чарівної тилинки” / І. Лазоришин // Нова Зоря. – 2006. – 9 черв.
     Дорошенко Я. Зоря погасла / Я. Дорошенко // Західний кур’єр. – 2003. – 25 груд. – С. 16.
     Поезія покликана говорити правду // Галичина. – 2003. – 16 січ.
     Юзва Р. Роман Юзва: „Емоцій з роками не поменшало, менше стало амбіцій” : [бесіда з поетом / розмовляла Н. Стефурак  // Галичина. – 2000. – 11 листоп.
     Дорошенко Я. Романові Юзві – 60 / Я. Дорошенко // Літературна Україна. – 1994. – 8 груд. – С.6.
     Юсип Д. „За себе я несу одвіт...”/ Д. Юсип // Новий час. – 1994. – 5 листоп.
     Шевчук Н. „Живім для себе і для України...” / Н. Шевчук // Тижневик Галичини. – 1996. – 26 лип.
     
     
     8 листопада – 75 років виповнюється Богдану Радишу (1934),
      поету, мистецтвознавцю
      
      Член Національної спілки письменників України (1983 р.). Лауреат літературних премій ім. Михайла Павлика, Марійки Підгірянки та Василя Стефаника. Почесний член Всеукраїнського Товариства „Просвіта”, голова Косівського районного об’єднання Товариства „Просвіта”. Викладач Косівського державного інституту декоративного і прикладного мистецтва.
      „Мав я необережність народитися холодної осені 1934 року, якраз на Дмитрія, себто 8 листопада, у селі Рожневі на Косівщині Івано-Франківської області, у хаті над невеличкою гірською річкою Рибницею. За хатою – поле , перед хатою – зарінки, луги, річка, а далі – гори, ліс.
      З ранньої весни до літа не вгаває соловейкова радість і печаль. За хатою жайвір тримає на своїх крихітних крильцях велике голубе небо. Воістину райський куточок України. Від хати – стежка, а далі – гостинець-дорога, якою вперше пішов до школи. Це було у важкому 1942-му. Запах війни і страху, голоду і смерті – ось запахи мого дитинства. Дитинство обідране, скривджене, обкрадене.
      У 1950-му гостинець-дорога приводить мене до Косівського училища декоративного та прикладного мистецтва. Перед дивом творінь народних майстрів-різьбярів оторопіла тоді моя дитяча душа. В училищі відбувається моя перша зустріч з великим мистецтвом, з відомими художниками Євгеном Сагайдачним, Володимиром Гузом, які стали моїми вчителями.
      Вивчення українського, світового, гуцульського народного мистецтва роблять своє. Тут, у цьому мистецькому оточенні, відбувається друге моє народження. Тут з’являються перші проби пера – крилатий кінь несе мене в дивовижну країну, що зветься „Поезія”. 1954 р. позначений початком військової служби-муштри у радянській армії. Довелося тоді змінити пензель, різець і перо на карабін, болти та гайки (автомеханік спецавтотранспорту повітряних сил тодішньої імперії).
      У 1957 р. повертаюся в рідне училище, яке закінчую в 1958 р. На цей раз гостинець-дорога веде мене до Криму в м. Алушту, за призначенням. Тут працюю і одночасно навчаюсь. Білі магнолії південного берега Криму не змогли мені замінити пахучих смерекових гаїв, і через два роки, у 1960-му, повертаюсь у рідні батьківські краї.
      Тут, у Косівському училищі, викладаю предмет композиції, одночасно з’являються поезії. Вони друкуються в обласних та республіканських періодичних виданнях, колективних збірниках „Літературна Україна”, „Україна”, „Жовтень”, „Дніпро”, „Перець”, „Вітрила”, у щоквартальнику „Поезія”, „Суцвіття”, „Барвінок”, „Зорі назустріч” тощо.
      Моя перша поетична книжка була „зарізана” в республіканському видавництві „Карпати” в 1970 р. Після хрущовської „відлиги” мене звинуватили в оспівуванні „невідомо чиїх Карпат, невідомо чиєї України”. Ця книга виходить у цьому ж видавництві аж через 12 років, після того, як за мене заступилися київські письменники, особливо Абрам Кацнельсон. Це з його благословення і легкої руки вийшли такі поетичні збірки: „День творення” (1979), „Калинова галузка” (1982), „Малюнки на променях” (1984), „Полум’я пам’яті” (1985), „Щедре світло землі” (1990).
      У ці скрутні для України роки побачили світ книжки ліричної поезії, рубаїв, лапідарїїв, притч, прислів'їв, приказок, афоризмів.
      Це, зокрема, книжки: „Сподівання і сум” (1994), „Сльоза на камені” (1995), „Чумацький віз”, (1996), „Між ударами серця” (1997), „Притчі” (1999), „Хитрий котик Василько” (2000), „Добре слово – соловейко, а недобре – ворон” та ін.
      Різні композитори пишуть пісні на мої тексти. Серед них – Лев Димінський, Володимир Спольницький, Євген Бондаренко, Остап Гавриш, Володимир Домшинський, Олександр Ільїв, Тетяна Стасюк, Зоя Слободян та ін.
                                   Б. Радиш
// Хто є хто на Івано-Франківщині : новітня історія через віки. – К. : [б. в.], 2006. – С. 58.
      
      Сім кольорів Гуцульщини : вибр. тв. – Косів : Писаний камінь, 2004. – 260с.
      Хитрий котик Василько : вірші для дітей. – Кути, 2000. – 20с.
      Притчі : поезії. – Косів : Писаний камінь, 1999. – 96с.
      Між ударами серця : поезії.– Косів : Писаний камінь, 1997.– 256с.
      Сльоза на камені : поезії. – Івано-Франківськ : Перевал, 1995. – 72с.
      Щедре світло землі : поезії. – Ужгород : Карпати, 1990. – 83с.
      Малюнки на променях : поезії. – К. : Рад. письменник, 1984. – 62с.
      Калинова галузка. – Ужгород : Карпати, 1982. – 72с.
      День творення : пезії.– Ужгород : Карпати, 1979. – 87с.
      Нездвиг-гора : поезія // Перевал. – 2007. – № 1. – С. 166-168.
      Гуцулівія : поезії // Під Франковою зорею. – Коломия, 2006. – С. 647-659.
      Сонети // Алкос : літ.-мистец. альм. – Косів, 2006-2007. – С. 181-186.
      Поезія // Галичина. – 2005. – 16 черв.
      Рубаї // Перевал. – 2005. – № 4. – С. 12-15.
      На скронях білий місяць : поезії // Гуцульський край. – 2004. – 6 листоп.
      Косівські жарти : гумореска // Західний кур’єр. – 2004. – 15 січ.
      Поезії // Перевал. – 2004. – № 4. – С. 143-152 : фото.
      Різдвяна пава або тріє царі : вінок сонетів // Від Карпат до Опілля. – Коломия, 2001. – С. 342-349.
      
      ***
      Баран Є. „Зійшовся клином світ мій в Чорногорі” / Є. Баран // Алкос : літ.-мистец. альм. – Косів, 2006-2007. – С. 106-107.
      Мисюк І. Творець золотих скарбів / І. Мисюк // Гуцульський край. – 2004. – 6 листоп.
      Пушик С. Верховина митця й поета / С. Пушик // Радиш-Маринюк Б. Сім кольорів Гуцульщини : вибр. тв. – Косів, 2004. – С. 4-10.
      Від Карпат до Опілля. – Коломия, 2001. – С. 342-349;
      Яворове листя. – Коломия, 1996. – С. 130-138.
      Юсип Д. „Легенда й не легенда – Гуцулівія…” / Д. Юсип // Галичина. – 2006. – 11 листоп. – С. 8.
      Григорук А. Цей полин і чебрець… / А. Григорук // Перевал. – 2005. – № 2. – С. 138-142.
      Мисюк І. Творець золотих скарбів / І. Мисюк // Гуцульський край. – 2004. – 6 листоп.
      Ще одна збірка : [„Добре слово – соловейко, а недобре – ворон”] // Гуцульський край. – 2002. – 31 серп.
      Мисюк І. Співець Гуцульщини / І. Мисюк // Галичина. – 2001. – 22 груд.
      Юсип Д. І жодного слова на честь / Д. Юсип // Тижневик Галичини. – 2000. – 27 квіт.
      
      
     23 листопада – 60 років виповнюється Петру Сіреджуку (1949), науковцю, досліднику історії Гуцульщини
     
     Сіреджук Петро (23.11.1949, с.Космач Косівського р-ну) - історик,  педагог, кандидат історичних наук,  лауреат обласної премії ім. І.Крип’якевича, почесний член обласної організації Всеукраїнської спілки краєзнавців України. Закінчив історико-педагогічний факультет Івано-Франківського педагогічного інституту ім. В. Стефаника.  Викладач кафедри соціальних дисциплін Львівського інституту внутрішніх справ. Досліджував історію Гуцульщини. Організовував археологічні експедиції на Косівщину (1964-1966). Брав участь у розкопках гальштатського солеварного центру в с. Космачі (1966), у створенні краєзнавчого музею при Устечківській СШ Заліщицького р-ну на Тернопільщині. Автор книги „Народонаселення Галичини (XIV-XX ст.)”, співавтор монографій „Гуцульщина”, „Сколівщина”, „Старожитності Косівщини”, „Першовитоки” та понад 120 краєзнавчих газетних публікацій.
     П. Арсенич
     
    Новоселиця над Рибницею : (нариси історії села) / В. Пилип’юк, П. Сіреджук. – Л. : Світло й тінь, 2006. – 152 с.
      Старожитності Косівщини : іст. нариси / М. Бандрівський, Л. Мацкевий, О. Мацюк, П. Сіреджук. – Івано-Фрагнківськ : Лілея-НВ, 1997. – 132 с.
      Першовитоки : Нариси історії заселення Заліщанщини від найдавніших часів до наших днів. – К., 1994. – 109 с.
      
      Культура німців Станіслава // Етнокультурні процеси в українському урбанізованому середовищі ХХ ст. – Івано-Франківськ, 2006. – Вип. 2. – С. 81-87.
      З історії торгівлі німців Східної Галичини (ХVІ-ХХ ст.) // Вісник Прикарпатського університету : Історія. – Івано-Франківськ, 2005. – Вип. 9. –  С. 97-104.
    Космач – столиця повсталої України // Грегіт. – 2008. – № 3. –  С. 23-34.
    Високі перевали Олени Никорак // Гражда. – 2008. – № 1 (19). –  С. 56-57.
    Космацькому ансамблю пісні і танцю – 100 років // Грегіт. – 2007. – № 2. –  С. 75-83: фото.
    З хроніки подій Гуцульщини у 1907 році // Грегіт. – 2007. – № 1. – С. 35-45.
    Серце віддане мистецтву і науці : [про науковця, дослідника традиц. худож. культури українців Олену Никорак родом із Космача] // Грегіт. – 2007. – № 1. –  С. 14-16: іл.
    Із хроніки Уторопів // Гуцульський калєндар. – 2007. – № 12. –  С. 58-59 : схема.
    Космацька Січ: До 105-річчя виникнення // Гуцульський калєндар. – 2007. – № 12. –  С. 53-54 : фото.
    Асиміляційні процеси в середовищі німців Східної Галичини (ХІХ ст. – 30-ті роки  ХХ ст.) // Галичина. – 2005. – № 11. –  С. 170-177.
    Дочірнє розселення німців Східної Галичини (ХІХ – 30-ті рр. ХХст.) // Галичина. – 2004. – № 10. –  С. 75-86.
    Народонаселення. Снятинщина колись і тепер // Снятин. – 2004. – № 1. –  С. 28-34. : Печатки парохій.
      Як і коли заселялось Прикарпаття // Жовтень. – 1984. – № 2. – С. 102-108.
      Заселення Галицької землі в ХІV-ХVІІІ ст. // Український історичний журнал. – 1984. – № 6. – С. 81-89.
      
     * * *
         Петро Степанович Сіреджук : біобібліогр. покажчик. – Івано-Франківськ : [ОУНБ ім. І. Франка], 1999. – 18 с.
      Гаврилів Б. Відомі краєзнавці Прикарпаття ХІХ-ХХст. / Б. Гаврилів, І. Деркач, М. Гаврилів. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 24-25.
      Пелипейко І. Гуцульщина в літературі. – Косів, 1997. – С. 96.
      Сіреджук П. Автобіографічні відомості / П. Сіреджук // Гражда. – 2005. – № 11. – С. 30-31.

     
     1 грудня – 100 років від дня народження Анатолія Кос-Анатольського (1909-1983), композитора
     
      Анатолій Йосипович Кос-Анатольський –  композитор, педагог, митець, якого називають „співцем карпатського краю”. Автор багатьох вокально-хорових, музично-театральних, інструментальних творів, естрадних пісень. Очолював Львівське відділення Спілки композиторів України,  професор Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Народний артист України (1969), лауреат Державної премії СРСР (1951), лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка (1980).
      Анатолій Кос-Анатольський народився в м. Коломиї у сім’ї лікаря. Навчаючись в українській гімназії Станіслава, розпочав серйозно займатися музикою. У 1931 р. закінчив юридичний факультет Львівського університету, працював в адвокатській конторі. Природна обдарованість і глибока залюбленість у музику привели майбутнього композитора до Львівського вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, а далі — у польську консерваторію ім. К. Шимановського. З 1939 р. мистецька доля А. Кос-Анатольського пов’язана зі Львовом. По війні він здобуває фахову освіту на композиторському факультеті Львівської державної консерваторії ім. М. Лисенка, веде активну творчо-педагогічну та музично-громадську роботу.
      У музичне мистецтво А. Кос-Анатольський увійшов разом із цілим поколінням українських авторів, яких традиційно прийнято називати композиторами-пісенниками. Його майстерність зринає на потужній пісенно-хоровій хвилі повоєнного часу. Саме тоді яскраво розкрилось обдарування митця як композитора-мелодиста. „Пісня – життя моє”, – захоплено виголосить А. Кос-Анатольський власне художнє кредо, якому не зрадить до кінця свого творчого шляху. Пісня, романс стануть жанрами, які принесуть йому загальне визнання.
      Пісенні твори А. Кос-Анатольського увібрали розмаїття галицького фольклору, його соковитість та колористику, майстерно поєднані з теплотою інтонації, світлою елегійністю. Неповторна манера композитора відлунює в них особливою граціозністю, вишуканою простотою танцювальних ритмів, через які невловимо постає традиція довоєнної естрадної культури Львова. Вічні Карпати, сині гори, мальовничі міста, прекрасні люди прикарпатського краю складають зміст його вокальних творів. Серед них широку популярність здобули „Ой ти, дівчино, з горіха зерня”, „Ой піду я межи гори”, „Солов’їний романс”, хори „На горах Карпатах”, „Від Москви до Карпат”, „Коломия-місто”, „Гей, браття-опришки”.
      Поряд із пісенно-хоровими зразками багата творча спадщина композитора включає балети „Хустка Довбуша”, „Сойчине крило”, „Орися”, оперу „Заграва”, оперету „Весняні грози”, вокально-симфонічні, інструментальні полотна, твори естрадних жанрів, які збагатили українську композиторську творчість.
      Крім творчої та педагогічної роботи Анатолій Кос-Анатольський великого значення надавав музично-естетичному вихованню молоді. Він — автор ряду статей з питань тогочасного музично-громадського життя, монографії, присвяченої творчості С. Людкевича, глибоких, змістовних спогадів про С. Крушельницьку та композиторів-сучасників.
      
      // Золота книга української еліти Т. ІІ. – К. , 2001 – С. 64.
      
      Вокальні твори. – К. : Муз. Україна, 1979. – 79 с. ; портр.
      Хорові твори. – К. : Муз. Україна, 1973. – 24 с.
      Сині гори – легенда моя… // Осяйний день. – Ужгород, 1979. – С. 107-111.
      
      * * *
      Золота книга української еліти. Т. 2. – К., 2001. – С. 64-65.
      Сеньків І. Гуцульська спадщина. – К., 1995. – С. 419.
      Українська літературна енциклопедія. Т. 3. – К., 1995. – С. 10-11.
      Енциклопедія українознавства. Т. 3. – Л., 1993. – С. 1143-1144.
      Митці України : енцикл. довід. – К., 1992. – С. 319-320.
      Михальчишин Я. З музикою крізь життя / Я. Михальчишин. – Л., 1992. – С. 209-210.
      Альманах Станиславівської землі. Т. 2. – Нью-Йорк ; Париж ; Сідней ; Торонто, 1985. – С. 139-141.
      Домашевський М. Історія Гуцульщини. Т. 2. – Чікаго, 1985. – С. 481.
      Мельник-Гнатишин О. Обробки народних пісень Анатолія Кос-Анатольського / О. Мельник-Гнатишин // Народна творчість та етнографія. – 1999. – № 5-6. – С. 94-101.
      Тихобаєва Г. Він любив людей і люди любили його / Г. Тихобаєва // Просвіта. – 1994. – № 22 (груд.). – С. 6.
      Грабовецький В. Пам’ять про незабутнього композитора / В. Грабовецький // Прикарпатська правда. – 1989. – 22 груд.
      
     
           31 грудня – 110 років від дня народження Василя Мельника –Лімниченка (1899-1949), письменника
      
      Василь Мельник народився 31 грудня 1899 р. в с. Небилові біля Перегінська, розташованому над річкою Лімницею (звідки й псевдонім). Після закінчення школи в Небилові вступив до гімназії у Львові й закінчив її з відзнакою 1918 р. Після гімназії вступив на богословські студії, де потрапив у поле зору самого митрополита Андрея, що сприяв йому як одному з найбільш обдарованих. Після одруження (з Марією Хоптяк, учителькою родом з м. Долини на Бойківщині) і висвячення отримав парафію в самій Зарваниці, де працював протягом 1923-1926 рр. Через певні причини переїхав до с. Звенигорода на Бучаччині, де був парохом аж до 1944 р. і активно займався громадсько-просвітницькою працею. Десять років, скажімо, був головою „Просвіти” Бучацького повіту, за його сприяння побудовано Народний дім, організовано читальні, молочарню, зроблено, за свідченням авторів спогадів про нього, чимало інших добрих справ, серед яких чи не основною вважав виховання молоді в християнсько-патріотичному дусі.
      1944 р. Лімниченко з родиною переїжджає спершу на Лемківщину, а потім, рятуючись від більшовицьких „визволителів”, пробирається на Словаччину, де у важкий час знаходить притулок у свого давнього шанувальника о. Сабола (він же – поет Зореслав), котрий теж залишив про Лімниченка теплі спогади. 1946 р. родині вдається переїхати до Мюнхена. Тут Лімниченко дістає змогу знову продовжити свою громадсько-політичну та релігійно-публіцистичну діяльність. Він, зокрема, був членом академічної громади „Обнова”, співредактором „Християнського голосу”, співпрацював з іншими українськими виданнями. На жаль, хвороба не відпустила йому на це багато часу. 8 березня 1949 р. в Мюнхені він помер. Там же й похований.
      Літературну діяльність почав дуже рано, ще в гімназії, коли в студентському журналі „Відродження” з’явилися друком окремі його твори, а вже 1920 р. виходить у світ перша збірка його поезій „З війни”, а через рік — ще одна, під назвою „Хуртовина”. Лімниченко був членом об’єднання українських католицьких письменників „Логос”. Кажуть, що був навіть душею цього об’єднання. В кожному разі упродовж усієї своєї творчої діяльности він не зраджував принципів, на яких воно будувалося.
      Літературна спадщина Лімниченка досить значна й помітна своєю оригінальністю. До війни він видає ще дві збірки поезій – „Клонюсь” (1926) і „Дзвонять дзвони” (1933). У 30-их роках з’являється і його п’єса „Убите щастя” (перевидана в Івано-Франківську 1999 р. з післямовою С. Хороба) та популярна свого часу повість „Верховинець” (1936; перевидана в Тернополі також 1999 р., до сторіччя від дня народження письменника). Займався він і перекладацькою діяльністю. Так, ще 1922 р. переклав близькі йому за ідейно-художнім вирішенням притчі нідерландського письменника Й. Єргензена, книжку Шільґена про взаємини юнака й дівчини під назвою „Ти і я” та ще деякі твори, які вважав за потрібне популяризувати українською мовою. Перед війною, у воєнні та повоєнні роки письменник не полишав ні літературної, ні релігійно-публіцистичної творчости, але в цей час значно змінюється її жанрово-тематична та ідейно-виховна спрямованість.
      Хотів би зазначити, що особливу філософсько-мистецьку цінність мають його твори, написані саме в останній період життя, надто есеї, які є справжніми поезіями в прозі.
      Окрема тема – його суто релігійна творчість, як проповідницька, так і відверто публіцистична (статті „Українські хрестоносці”, „Післанництво українського народу”, „Релігія і культура”, „Підніміть знамено воєнне на Вавилон” та багато інших, що залишаються вельми актуальними і в наш час релігійного баламутства та політиканства, зокрема з боку церкви московського патріярхату).
      До речі, збереженням творчої спадщини В. Лімниченка в радянський період та її поверненням тепер в Україну насамперед маємо завдячувати отцям василіянам у Бразилії (Парана) і, зокрема, його братові о. Венедиктові Мельникові (ЧСВВ), а також д-ру Василеві Луціву, які зібрали й видали в далекому Прудентополі спершу збірку його віршованих творів під назвою „Білій Пані” (1977, 214 стор.), а пізніше й том прозових творів під назвою „Вибрані твори” (1982, 345 стор.).
      Бойківська тематика, бойківські мотиви та лексика в творчості В. Лімниченка, наскільки відомо, ще не досліджувались окремо, хоч вони, безумовно, помітні і в поезії, і в п’єсі, і особливо в повісті „Верховинець”. А це була б дуже цікава робота, тим більше, що лексика творів письменника багато в чому незвична (не конче, либонь, всюди бойківська) і становить багатющий матеріял для дослідника.
                                                                                                                           В. Ганущак
      
                                                                                            // Перевал. – 2003. – № 3-4. – С. 138-139.
      
     Релігія і життя : поезія, проза, драма, публіц., реліг. ст. – Т. : Збруч, 1999. – 830 с.
     Убите щастя : драма з сіл. життя у 5-ти діях. – Івано-Франківськ : Плай, 1999. – 88 с.
     Пресвята Богородице, спаси нас! // Нова Зоря. – 1996. – № 11 (трав.).
     Чого плачеш так тихенько? // Світ молоді. – 1993. – 14 трав.
     Поезії // Новий час. – 1992. – № 17 (черв.).
     
     * * *
     Хороб С. Релігійна концепція драми „Убите щастя” Василя Мельника-Лімниченка / С. Хороб  // Хороб С. На літературних теренах. – Івано-Франківськ, 2006. – С. 284-290.
     Головин Б. Нації незгасний смолоскип. – Т., 2003. – С. 141-142.
     Хто є хто. – Богородчани, 1986. – С. 11.
     
     Ганущак В. П’ять постатей / В. Ганущак // Перевал. – 2003. – № 3-4. – С. 137-139.
     Осадчук С. Оживає слово поета / С. Осадчук // Новини Підгір’я. – 1999. – 25 груд.
     Ровенчак О. Поезія Лімниченка гартувала дух / О. Ровенчак // Тижневик Галичини. – 1999. – 25 берез.
     Ровенчак О. Хто пише правду, той живе довго / О. Ровенчак // Тижневик Галичини. – 1999. – 30 груд.
     Скрипник І. „Верховинець” – повість для молоді / І. Скрипник // Нова Зоря. – 1999. – 6 жовт. – С. 5.
     Скрипник І. Мельник-Лімниченко повертається в Україну / І. Скрипник // Нова Зоря. – 1999. – 17 берез.
     Скрипник І. Перша ластівка про Василя Мельника-Лімниченка  / І. Скрипник // Західний кур’єр. – 1999. – 30 квіт. 

Оновлено 11-12-2018
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка