Роман Іваничук – майстер історичного роману. Методичні поради
Роман Іваничук – майстер історичного роману : 80-річчю від дня народж. присвяч. : метод. поради / Івано-Франківська ОУНБ ім. І.Франка, наук.-метод. від. ; відп. за вип. Бабій Л. В. – Івано-Франківськ, [Б. в], 2009. – 13 с.
Методичні поради розкривають життєвий і творчий шлях відомого прозаїка, депутата першого скликання Верховної Ради України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, Героя України. Форми популяризації творчості письменника, запропоновані бібліотекою, розраховані на працівників закладів культури, освіти, а також можуть служити джерелом пізнавальної інформації для широкого кола читачів.
Підготували: Фіцик С. Г. – завідувач
науково-методичним відділом
ОУНБ ім. І. Франка
Щепанська Г. М. – методист
науково-методичного відділу
ОУНБ ім. І. Франка
Відповідальна за випуск: Бабій Л. В. – директор
ОУНБ ім. І. Франка
Роман Іваничук – визначна постать сучасного українського літературного олімпу, Людина-Історія.
З нагоди 80-літнього ювілею письменника висвітлимо сторінки його життєпису і творчої біографії.
Народився 27 травня 1929 року на Гуцульщині у селі Трач Косівського району Івано-Франківської області. Освіту здобув у Коломийській гімназії. Цей період, як і саму гімназію, він згодом з любов`ю описав в автобіографічному творі „Благослови, душе моя, Господа...”(1993 р.). Саме тут, на мальовничій Коломийщині, ще змалку запричастився з чистих джерел літературного слова Івана Франка, Лесі Українки, Юліана Опільського, Гната Хоткевича. В самих надрах гуцульського простолюду зростав талант майбутнього письменника, що виховувався в атмосфері новелістичної школи В. Стефаника, яким захоплювався батько письменника – сільський учитель і його літературний наставник.
Вищу освіту здобував у Львівському державному університеті ім. І. Франка на факультеті української філології, який закінчив у 1957 р. Літературний дебют відбувся у студенському альманасі університету, де опублікував свою першу новелу „Скиба землі”, яку схвально зустріли читачі та критики. Уже цим він заявив про себе як непересічний майстер слова.
Молодого письменника захоплювало громадське життя, праця викладача української мови і літератури, і звичайно, творчість, яка знову принесла успіх.
Перша збірка малої прози „Прут несе кригу” (1958 р.) привернула увагу читачів. Можливо, саме через те, що письменник щоразу показував себе по-різному, не повторюючись, у кожній наступній новелі. Сюжети творів Р. Іваничука: „Не рубайте ясенів”, „Під склепінням храму” (обидві — 1961 р.), „Тополина заметіль” (1965 р.), „Дім на горі” (1969 р.) не є новелістичними. „Новина” тут пов`язана не з екстраординарними ситуаціями чи драматичними моментами в житті героїв, а, найчастіше, із зміною настрою героя-оповідача.
З 1963 р. впродовж трьох десятиліть письменник працює у редакції журналу „Жовтень”, який згодом було переіменовано на „Дзвін”, завідує відділом прози.
Р. Іваничук пройшов дуже нелегку школу життя. Він великою мірою належить до письменників-шістдесятників, які змінили духовну атмосферу в Україні. Саме в той час він заглиблює свій погляд в часи давноминулі, як пристрасний сучасник, мислитель і патріот свого народу, який у своїй творчості охопив майже всі найважливіші періоди історії України. Його дивом оминули репресії 60-х років. Письменник звертається до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання. З-під його пера з`явився роман „Мальви” (1968 р.), один із найвідоміших романів раннього періоду творчості. Михайло Косів, який називав автора своїм „хрещеним батьком”, згадував: „Написати „Мальви” в той час було все одно, що причепити тризуб на лацкан піджака”.
У тому ж році письменник написав ще один роман „Журавлиний крик”, опублікувати який тоді було неможливо. До читачів цей твір йшов майже двадцять років.
А далі були ще чотирнадцять історичних романів, серед яких „Черлене вино” (1976 р.), „Вода з каменю” (1982 р.), „Шрами на скалі”(1986 р.), „Бо війна війною” (1991 р.), „Орда” (1992 р.), „Ренегат”, „Євангеліє від Томи” (1993 р.). Високохудожні твори митця високо поціновані. За роман „Манускрипт з вулиці Руської” йому було присуджено премію ім. А. В. Головка ( 1978 р.), згодом за романи „ Вода з каменю” та „Четвертий вимір” удостоєнний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985 р.). Ці твори вражають значними маштабами охоплення історичних подій, глибоким проникненням в тогочасну епоху.
Його творчість також відзначена літературною премією Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Критики стверджують, що ця премія є українською Нобелівською нагородою.
16 січня 2009 р. Указом Президента України за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження української держави, плідну літературну і громадську діяльність письменнику присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.
В період підготовки та відзначення 80-річчя від дня народження письменника бібліотечним працівникам слід зосередити увагу на розкритті творчого надбання ювіляра, наявного у фондах бібліотеки, особливо звернути увагу на нові видання, матеріали останніх років, опубліковані в часописах.
У тісній співпраці з громадськими організаціями, об`єднаннями, творчими спілками, навчальними та клубними закладами проводити різноманітні просвітницькі заходи.
Практика показує, що наочні форми роботи – книжкові виставки, постійно діючі стенди забезпечують оперативне і багатопланове інформування широкого загалу користувачів про життя і творчість письменника. Для прикладу подаємо окремі варіанти.
Книжково-ілюстративна виставка „Роман Іваничук – майстер історичного роману”, епіграфом до якої можуть бути слова автора
„Я пишу історію, щоб зробити
проекцію на день нинішній”.
Розділи:
1. Роман Іваничук: доля і особистість.
2. Грані таланту письменника-дослідника.
3. Творчість митця очима літературознавців.
4. Роман Іваничук і Прикарпаття.
Така виставка представляє відвідувачам його творчість у повному обсязі, віхи життєвого шляху, громадської, наукової діяльності, публіцистики.
Її можна доповнити ілюстративним матеріалом, портретами, спогадами людей, близько знайомих з письменником, читацькими відгуками на його творчість.
Цікавою буде і виставка-презентація однієї книги. Книга, що розміщена в центрі експозиції, доповнюється документами, світлинами, методичними та довідково-бібліографічними матеріалами про письменника та його творчість, які несуть додаткову інформацію про експоноване видання. Таку виставку-презентацію можна представити книгою нового видання „Четвертий вимір”, яку отримали всі ЦБС за державною програмою „Українська книга”.
Життєві стежини історичного романіста і його творчу неповторність розкриє ювілейний календар „Освячений духом таланту” (до 80-річчя письменника Р. Іваничука), епіграфом до якого будуть слова С. Пушика
„Його твори „піднімали українське небо”.
Аналогічні наочні форми можуть бути організовані і в сільських бібліотеках-філіях з використанням фондів центральних бібліотек та ОУНБ ім. І. Франка через МБА.
Літературне слово для письменника є необхідною потребою і життєвим кредо. Ним він живе, йому служить, щиро і довірливо розкриває у творах свою душу читачам. Таку долю обрав для себе Роман Іваничук. Розкриттю творчості письменника сприятимуть інформаційні форми роботи: сигнали „Зверни увагу на цю книгу”, інформаційні години про нові надходження, перегляди та огдяди літератури. Зокрема, доречним буде бібліографічний огляд „Меч і мисль – творчість Р. Іваничука у національних вимірах української культури”. Література, представлена в огляді, розкриє творчий шлях письменника з даної тематики.
В циклі просвітницьких заходів найбільш ефективними будуть, літературні вечори, вечіри-портрети, творчі зустрічі „Серцем відданий літературі”.
В рамках літературно-мистецької вітальні радимо провести презентацію видань серії „Історія України в романах”, або „Українська література”.
План проведення презентації.
1. Історія жива, одухотворена. (Огляд літературного доробку письменника. Вступне слово ведучого).
2. „Я не є марнославним, але якщо письменник не прагне слави, то нехай зламає перо” (Р. Іваничук). (Виступ письменника або літературознавця).
3. Життя віддане Слову. (Виступи письменників краю).
4. Книжковий розмай. (Слово про книги. Виступ видавця).
Мистецькою окрасою заходу будуть українські народні пісні про боротьбу України за своє визволення: „Засвіт встали козаченьки”, „Їхав козак за Дунай”, „Чи не той то Хміль” (пісня про Богдана Хмельницького), „Зажурилась Україна” у виконанні аматорських колективів, інсценізація окремих творів автора.
На столі вишитий рушник, портрет письменника, букет мальв, зразки гуцульських прикрас. Розгорнута книжково-ілюстративна виставка „Життєві і творчі стежини Романа Іваничука Цитата
„Українська історична романістика стала
подібною до води, яку привозять у місцевість,
де джерела пересохли”
Р. Іваничук
Вступне слово ведучого.
Світ історичних романів Іваничука – це світ великих пристрастей, народна історія, безконечна дорога у вічному часі. Це українська доля у символічних образах , це мальви-квіти з України, черленим вином пролита на рідну землю кров, яка зарясніла кетягами калини, добута з каменю вода, що тамувала духовну спрагу народу.
Як прозаїк Іваничук абсолютно індивідуальний і неповторний. Такого відданого історичній тематиці митця в українській літературі не було, який би так професійно, глибоко, зі смаком і умінням осучаснював історію.
Сказати, що входження Романа Іваничука в літературу було складним, нічого не сказати: він міг так і залишитися автором однієї книги. Але якої! Навіть якби з-під пера митця вийшли лише „Мальви” – першоназва „Яничари” (1968 р.), цього було би достатньо, аби сучасники вознесли його на Олімп... Літературний... Духовний. Бо на його „Мальвах” виросло не одне покоління. І це був його перший історичний роман. Він присвячений одній з найблагородніших тем, які звучать актуально і сьогодні, коли ми думаємо про моральне і духовне здоров`я нашого народу, – тема патріотизму і збереження людської гідності. Витоки цих неперебутніх рис Р. Іваничук шукає у глибинних надрах простого народу часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. І цим наче відповідає на запитання, чому під знамена Богдана так швидко стали тисячі лицарів, чому ця війна охопила весь український народ і була освячена стількома славетними перемогами.
Роман „Черлене вино” (1976 р.) переносить читача у XV ст., в галицькі й волинські землі, над якими нависла загроза полонізації. Однак сторінка героїчної оборони Олеського замку є лише епіцентром дії, сюжетною артерією, крізь яку пропущено історію. В романі повним є відображення по вінця буйної, гордої відваги, істинно народної стихії, широти історичного простору й перспективи. Коли читач ладен був повірити в те, що цей твір розкрив перед ним усі творчі можливості Романа Іваничука, що він – його зрілий „пік”, вершина його мистецького досвіду, з`являється роман „Манускрипт з вулиці Руської” (1978 р.), за який він першим отримав премію ім. А. В. Головка. Але саме в тому і полягає творча неповторність митця, його здатність до самооновлення. Роман відкриває перед читачем Львів початку сімнадцятого століття. Цей твір щедро насичений історичною правдою, колоритом побуту, стихією часу і –навіть! – повітрям давно відкипілого століття. Тут читач поринає в історію не лише як пристрасний очевидець, а й – як завзятий її учасник.
Наступний роман „Вода з каменю” (1982 р.) – твір про духовний героїзм та одержимість. Адже і сьогодні це актуально. Герої твору – Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, що в 30-х роках XIX ст. уперше в Західній Україні стали писати літературні твори народною мовою.
Роман „Четвертий вимір” (1984 р.) – це філософське осмислення категорії пам`яті (четвертого виміру дійсності) через долю Шевченківського однодумця і друга Миколи Гулака, одного з кириломефодіївців, що був у засланні на Кавказі, де серед грузинів і азербайджанців знайшов свою другу батьківщину і заслужив добру пам`ять своєю подвижницькою працею для розвитку їхніх культур.
Тема суду історії, нащадків і власної совісті над людиною, її життям і вчинками, провідна і для роману „Шрами на скалі” (1986 р.). Зі сторінок роману читачів зустрічає не застиглий у бронзі чи камені Іван Франко, а жива, стражденна і цільна душа Франкова, яка існує в широкій амплітуді – від інтимної лірики „Зів`ялого листя” до „Я син народу, що вгору йде”. У цьому творі маємо Франка-людину, яка йде до нас, але за умови: якщо ми у своєму прагненні досконалості йтимемо до нього.
У центрі роману „Журавлиний крик” – тріада: Воїн-Меч (кошовий отаман Петро Калнишевський), Філософ-Слово (Павло Любимський, Григорій Сковорода) і Митець (маляр Сисой Шалмаков, Іван Котляревський). Така єдність присутня в кожному історичному творі письменника, але незмінно найважливішим її компонентом виступає Слово – першопочаток усього сущого. На жаль, право України на своє Слово впродовж століть оплачувалось розправами, репресіями й концтаборами, незчисленними людськими жертвами („Бо війна – війною” 1991 р., „Орда” 1992 р.).
На завершення презентації звучить пісня „Молитва за Україну”, слова О. Кониського, музика М. Лисенка.
Історія в творах Романа Іваничука – це велетенський у часі простір людського життя, об`єднаний в один цикл, в один великий роман про рідну землю і народ, що населяє її. Цей цикл завершує романний триптих „Вогненні стовпи” (2002 р.) про героїчну історію УПА.
Сьогодні про Українську Повстанську Армію написано вже чимало. Це, зокрема, мемуари учасників і свідків повстанської боротьби, публіцистичні статті і навіть наукові монографії. „Вогненні стовпи” присвячено братові Євгенові – учасникові боїв УПА, довголітньому в`язневі більшовицьких таборів. Події твору розгортаються на Прикарпатті, де в горнилі військових дій гартується нова генерація українців, здатних захистити свою честь, родину й рідну землю.
Пропонуємо провести літературно-краєзнавчу розвідку „Стежками воїнів УПА на Прикарпатті” через призму роману „Вогненні стовпи”.
Письменник відкриває невідомі досі правдиві сторінки життя і збройної боротьби за незалежність України. Завдяки неповторному, своєрідному стилю письменника читач не тільки душею приростає до художнього слова автора, а й безпосередньо торкається величі письменницької думки, філософії його мислення, черпає в книзі високі патріотичні почуття. Твір написаний живою і вишуканою народною українською мовою. Іваничукове слово вражає з першого рядка. Змушує глибоко хвилюватися. І подумки рятувати героїв УПА, котрі варті не лише кращої долі, а й безсмертя.
Оглянути і проаналізувати твори письменника допоможе літературний екскурс „Роман Іваничук: миттєвості великого таланту”. В процесі підготовки і проведення заходу особливу увагу звернути на книги, написані автором в останні роки.
Впродовж майже півстоліття творчої діяльності письменника вийшло близько шістдесяти книг, шістнадцять історичних романів, читаючи які можна мандрувати часом і простором, відкриваючи для себе незвідані сторінки української історії. Спішать віки, пливуть тисячоліття, а в його творах – вічністю Людина! Осмислення ним відомих постатей, історичних подій, його високий інтелект, його самобутня, як мережана гуцульська скатертина, мова, його багатий духовний світ! Міг би перепочити і насолоджуватися долею дарованого осінню життя, в якому чимало часу забирає і робота у Львівському державному національному університеті ім. І. Франка. Проте для істинного таланту відпочинок – це праця, це нові задуми і нові твори. Роман Іваничук не ставив і не ставить за мету написати певну кількість романів. Працював і продовжує плідно працювати на літературній ниві не задля кількості, його просто підганяє час, магію якого збагнув, переступивши поріг нового тисячоліття. Працює, як зізнається сам, більш потужніше і завзятіше, ніби хоче виправдати своє життя у новому тисячолітті: 8 книг за останні 7 років. Серед них „Саксаул у пісках” (2000 р.), „Вогненні стовпи” (2003 р.), „Через перевал” (2004 р.), „Нещоденний щоденник” (2005 р.) та ін. У кожен новий твір Іваничук вкладає всю душу. Не став винятком і політичний роман „Країна ірредента” (з латини – „Поневолена країна”), дія котрого охопила всю історію України XX сторіччя. Газетно-журнальні публікації про ці твори видруковані у журналах „Дивослово” за 2006 № 9, 2003 № 11, „Дзвін” за 2004 № 5/6, газеті „Літературна Україна” за 2005 21квіт.
Серед видань, що мали найбільший суспільний і громадський резонанс, є
роман „Мальви”. Для багатьох читачів ім`я письменника асоціюється саме з цією книгою. Це його „Пісня пісень”, яка принесла йому славу і визнання. Пізніше Р. Іваничук писав: „Після написання цього роману я зрозумів, що до кінця днів своїх не матиму сили покинути історичний жанр”. Пропонуємо провести читацьку конференцію „З книги минулого нашого народу”.
План конференції.
1.Мальви – трагічний символ українського народу. Вступне слово бібліотекаря
2. „Чому відступництва у нас так много і чом відступництво для нас не страшне?” ( І. Франко). Виступ історика.
3. Творчі пошуки письменника. Виступ автора або літературознавця.
4.Загальнолюдські і національні цінності в романі. Дискусійний діалог.
5. Трагедія сучасного українця. (Поєднати з темою сучасного заробітчанства, яка особливо актуальна на Прикарпатті).
У програму конференції можна включити вірш Ольги Кряжич „Сучасний яничар”, видрукований у журналі „Дивослово” за 2003 р. № 11 і інсценізація уривку з твору „Мальви”.
Читацьку конференцію найкраще проводити за участю автора. Якщо такої можливості немає, потрібно її урізноманітнити за допомогою дискусійного діалогу. З цією метою доцільно продумати проблемні запитання, навести протилежні висловлювання науковців про твір, провести обговорення.
З метою формування світогляду, інтелектуального потенціалу, духовного розвитку молоді доцільним буде створення бібліодайджесту „Роман Іваничук: шлях до сердець читачів”. До нього можна включити ксерокопії актуальних, аналітично відібраних статей, доповнених бібліографічним списком.
Активні, діалогові форми масових заходів – „круглі столи”, літературні ігри, інтелектуальний (літературний) тренінг – стимулюють звернення користувачів до художньої, науково-пізнавальної, довідкової літератури, посилюють сприйняття та навики самостійної роботи з книгою.
Доцільно звернути увагу ще на таку форму як літературну вікторину „Роман Іваничук – секрети творчої майстерності”, яка також розширить кругозір читачів, зверне їхню увагу на книги письменника-ювіляра.
Орієнтовні запитання і література, де можна знайти відповідь, знаходяться у додатку.
На основі аналізу літературної спадщини пропонуємо есе до творчого портрету Романа Іваничука, яке можна використати у проведенні освітніх та просвітницьких заходів з нагоди ювілею письменника.
Засвітити слово істини, вишукати історичну правду й сміливо стати з тією свічечкою слова – справжній талант! Торкнувшись серцем новел, романів, мандрую творчими стежками письменника, аби хоч торкнутися тієї заманливої романтики – пройти з ним всіма путівцями й дорогами, пожити на сторінках його захоплюючих книг. Замислитися над глибинними письменницькими реаліями. Сповнити свою душу живлющим бальзамом художнього слова. А воно в Романа Іваничука саме таке: чисте, прозоре, глибинне, хвилююче. Живе, народне, бо вишукане в найчистіших, цілющих правічних джерелах – криницях людського буття. Його творчість зачаровує своєю самобутністю. Народною мовою і фольклором. Правдою.Тремтливою бентегою, коли йдеш за його героями, як по лезу між життям і смертю. Своїм мистецьким пером дарує людям небуденну радість відкриття нових сторінок історії рідного краю. Виховує своєю філософською творчістю високі чесноти, прагне, щоб кожна на землі людина пам`ятала й про віковічну мудрість – той Вселенський бумеранг справедливості, котрий за вчинене зло неодмінно покарає. Літературний ужинок Романа Іваничука – це основа духовності, живлющі ковтки Добра, Порядності і Честі, внутрішньої Чистоти, усіх високих чеснот. Його творчість, неначе розсипами самоцвітів, пересипана світлинками чарівної любові, захоплює повінню пастельних фарб, нюансів і відтінків, здавалося б, звичайного і такого образного слова.... Кожен літературний образ має тільки йому властиві барви, а кожне слово – свій, колоритний почерк.
Важко обійняти словами всю гамму вражень, захоплень, переживань від прочитаного, щоб втрапити на ту єдину стежину, котра веде до творчої майстерні письменника Р. Іваничука – істинного художника Слова, аби хоча б на мить зазирнути у царину його мислення й напитися снаги в чарунках душі чистої, багатої на Добро і Красу. Чутливої і до людського болю, і від народу мудрої, сповненої великого творчого піднесення й делікатної манери спілкування з читачем. Бережливого ставлення до своїх героїв. Синівської любові до свого милого краю. І – надзвичайної скромності Творця епічних художніх полотен, якому жити у віках, як творінням Рембрандта, Куїнджі, Врубеля...
Роман Іваничук є прикладом служіння літературі, духовності. Своєю творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів, тому що досяг тих високих сфер людського духу, за яким починається безсмертя.
Володимир Яворівський писав: „Він не відступав від ідеї, душі, чесності. З роси і води йому!
Додаток.
Орієнтовні запитання і література до вікторини.
I.Літературний лабіринт
1. Назвіть місцевість, де народився і провів дитячі роки Роман Іванович Іваничук.
(село Трач Косівського району).
2. Де майбутній письменник здобув вищу освіту?
(у Львівському ДНУ ім. І. Франка)
3. Яких нагород удостоєний Роман Іваничук?
(Національна премія ім.Т . Шевченка, премія ім. А. В. Головка, премія Фундації Антоновичів, Герой України)
4. У якому з творів йдеться про життя самого письменника?
(у автобіографічному творі „Благослови, душе моя, Господа”).
5. Шляхи воїнів УПА на Прикарпатті. Вкажіть назву твору.
(„Вогненні стовпи”)
6. Химерний роман, роман-притча, алегорична оповідь, роман-псалом – про який твір письменника йде мова?
(„Орда”)
7. Петро Калнишевський, Григорій Сковорода, Іван Котляревський – головні герої твору. Вкажіть назву.
(„Журавлиний крик”)
8. Коломийська гімназія звела Р. Іваничука з хлопцем, який в недалекому майбутньому стане відомим на всю Україну поетом. Назвіть його.
(Дмитро Павличко)
9. „Вода з каменю”, „Четвертий вимір”. Що пов`язує ці два відомі твори письменника?
(удостоєні Шевченківської премії)
10. Всі романи письменника об`єднуються в один цикл, в один великий роман про рідну історію. Що у них спільного?
(любов до рідної землі і народу як смислу існування людини)
II. Знайдіть зайву назву. Запитання з варіантами відповідей:
1. а) „Армагедон”, б) „Зупинись, подорожній!”, в) „Дорога до храму”,
г) „Серед карликів”
(частини роману „Орда”, крім – б)
2. а) „Мальви”, б) „Черлене вино”, в) „Манускрипт із вулиці Руської”,
г) „Скиба землі”
(все історичні романи, крім – г)
3. а) Новела, б) повість, в) п`єса, г) роман
(літературні жанри, в яких писав Р. Іваничук, крім – в)
4. а) Тарас Шевченко, б) Маркіян Шашкевич, в) Яків Головацький, г) Іван Вагилевич
(головні герої твору „Вода з каменю”, крім – а)
III. Назвіть ім`я героя.
1. „... стояла перед верблюдом, вражена його погордливим поглядом. „Чого так дивишся на мене, наче я рівня тобі?” – сказала, та раптом поникла і мовчки заговорила до худобини: „Коли це сталося з тобою оте нещастя, що ти з вільного тура став горбатим рабом, верблюде? Коли переламали тобі хребет, і ярмо вигнуло тобі шию? Чи не за ту провину, що дав себе впрягти, несеш віками свою ганьбу напоказ?..Все, що можеш зробити, – гидливо плюнути своєму хазяїнові у вічі, але ніколи не перестанеш нести його мішки...”
(Марія, „Мальви” 1968 р.)
2. „...За останніми соціологічними опитуваннями, в Україні тільки одинадцять відсотків оптимістів – і я серед них. Я залишуся оптимістом навіть тоді, коли їх зменшиться до одного відсотка”.
(Р. Іваничук, „Благослови, душе моя, Господа...”1991-1992 р.)
3. „Йосафат... побачив серед стовповиська білу голівку з дбайливо розчесаною гривкою, що спадала на чорні брови, а товста коса зсувалася з плеча на підлогу, й дівчина підтримувала її рукою, щоб хтось не наступив коліном; повні дівочі губи були розтулені, ніби крізь них не прошіптувалася, а видихалася молитва...”
(Наталка, „Вогненні стовпи” 2002 р.)
4. „Я вічний тут. Я існую в категорії. Є і в ній завжди зостануся. Нема такої сили, яка могла б перемістити мене і мій вічний народ в категорію БУЛО, позбавивши нас і перспективи БУДЕ. Ми йдемо в безупинному поході часу – горді, мудрі з нашим Богом....”
(Єпіфаній, „Орда”, 1994 р.)
5. „Розкрив книжку і відразу потонув у повінь нечуваної досі в Галичині високої поетичної мови: так, крім Шевченка, ніхто в Україні ще не співав... Іван поглинав вірш за віршем, цілі строфи назавше вкарбувалися в пам`ять, й лунали вони, мов великодні дзвони...”
(І. Вагилевич, „Саксаул у пісках”, 2000 р.)
IV. Турнір ерудитів „Знавець творів Романа Іваничука”
(Кожна правильна відповідь оцінюється одним балом).
1. В якій новелі письменника згадується гірська річка Черемош?
(„Зелений гомін”)
2. Назвіть прізвища героїв повісті „ Сьоме небо”, яких схвилювала вість про війну.
(вчитель Богдан Зарицький, прозваний Страусом, нотаріус Мирон Костецький та бухгалтер Роман Заставний )
3. Що означає квітка мальва в одноіменному романі?
(Трагічний символ українського народу)
4. Де Гулак прочитав свою лекцію на тему: „Витязь у тигровій шкурі”? Вкажіть назву роману.
(у приміщенні Тифлійського гуртка, роман „Четвертий вимір)
5. Кому наказав полковник Іван Ніс вбити гетьмана Мазепу і з якого це роману .
(ченцю Єпіфанію з роману „Орда”)
6. Який твір письменника розповідає про події Помаранчевої революції? („Україна ірредента”)
Література:
Твори в 3-х т. – К. : Дніпро, 1988.
Четвертий вимір; Шрами на скалі : романи . – Х . : Фоліо, 2007. – 447 с.
Вода з каменю; Саксаул у пісках : романи. – Х. : Фоліо, 2007. – 416 с.
Журавлиний крик : роман : Х .: Фоліо, 2006. – 382 с.
Черлене вино; Манускрипт з вулиці Руської : романи. – Х . : Фоліо, 2006.- 381с.
Через перевал : химер. роман. – Л. : Літопис, 2004. – 188 с.
Вогненні стовпи : роман. триптих. – Л. : Літопис, 2002.– 432 с.
Орда : роман. – К. : Укр.центр.духов.культури, 1994.– 192 с.
Чистий метал людського слова. – К. : Рад. письменник, 1991.– 268 с.
Місто : повість . – Л. : Каменяр, 1986. – 291 с.
Сьоме небо : повісті. – Л. : Каменяр, 1985. – 144 с.
Вода з каменю роман. – К. : Дніпро, 1983. – 242 с.
На перевалі : новели. – К. : Молодь, 1981. – 216 с.
Мельник О. Магія слова Романа Іваничука / О. Мельник // Урядовий курєр. – 2008. – 15 трав. – С. 8-9.
Бічуя Н. Роман Іваничук : світ зловив мене, і я тішуся тим // Дзвін. – 1999. – № 7. – С. 128-137.
Шевченко А. Духовний вимір прози Р.Іваничука / А. Шевченко, М. Слабошпитцький // Дивослово. – 1999. – № 5. – С. 54-58.
Гургула І. Художнє осмислення факту / І. Гургула // Літературна Україна . – 2005. – 21 квіт.
Методичні поради розкривають життєвий і творчий шлях відомого прозаїка, депутата першого скликання Верховної Ради України, лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка, Героя України. Форми популяризації творчості письменника, запропоновані бібліотекою, розраховані на працівників закладів культури, освіти, а також можуть служити джерелом пізнавальної інформації для широкого кола читачів.
Підготували: Фіцик С. Г. – завідувач
науково-методичним відділом
ОУНБ ім. І. Франка
Щепанська Г. М. – методист
науково-методичного відділу
ОУНБ ім. І. Франка
Відповідальна за випуск: Бабій Л. В. – директор
ОУНБ ім. І. Франка
Роман Іваничук – визначна постать сучасного українського літературного олімпу, Людина-Історія.
З нагоди 80-літнього ювілею письменника висвітлимо сторінки його життєпису і творчої біографії.
Народився 27 травня 1929 року на Гуцульщині у селі Трач Косівського району Івано-Франківської області. Освіту здобув у Коломийській гімназії. Цей період, як і саму гімназію, він згодом з любов`ю описав в автобіографічному творі „Благослови, душе моя, Господа...”(1993 р.). Саме тут, на мальовничій Коломийщині, ще змалку запричастився з чистих джерел літературного слова Івана Франка, Лесі Українки, Юліана Опільського, Гната Хоткевича. В самих надрах гуцульського простолюду зростав талант майбутнього письменника, що виховувався в атмосфері новелістичної школи В. Стефаника, яким захоплювався батько письменника – сільський учитель і його літературний наставник.
Вищу освіту здобував у Львівському державному університеті ім. І. Франка на факультеті української філології, який закінчив у 1957 р. Літературний дебют відбувся у студенському альманасі університету, де опублікував свою першу новелу „Скиба землі”, яку схвально зустріли читачі та критики. Уже цим він заявив про себе як непересічний майстер слова.
Молодого письменника захоплювало громадське життя, праця викладача української мови і літератури, і звичайно, творчість, яка знову принесла успіх.
Перша збірка малої прози „Прут несе кригу” (1958 р.) привернула увагу читачів. Можливо, саме через те, що письменник щоразу показував себе по-різному, не повторюючись, у кожній наступній новелі. Сюжети творів Р. Іваничука: „Не рубайте ясенів”, „Під склепінням храму” (обидві — 1961 р.), „Тополина заметіль” (1965 р.), „Дім на горі” (1969 р.) не є новелістичними. „Новина” тут пов`язана не з екстраординарними ситуаціями чи драматичними моментами в житті героїв, а, найчастіше, із зміною настрою героя-оповідача.
З 1963 р. впродовж трьох десятиліть письменник працює у редакції журналу „Жовтень”, який згодом було переіменовано на „Дзвін”, завідує відділом прози.
Р. Іваничук пройшов дуже нелегку школу життя. Він великою мірою належить до письменників-шістдесятників, які змінили духовну атмосферу в Україні. Саме в той час він заглиблює свій погляд в часи давноминулі, як пристрасний сучасник, мислитель і патріот свого народу, який у своїй творчості охопив майже всі найважливіші періоди історії України. Його дивом оминули репресії 60-х років. Письменник звертається до історичної прози, яка швидко принесла йому заслужене визнання. З-під його пера з`явився роман „Мальви” (1968 р.), один із найвідоміших романів раннього періоду творчості. Михайло Косів, який називав автора своїм „хрещеним батьком”, згадував: „Написати „Мальви” в той час було все одно, що причепити тризуб на лацкан піджака”.
У тому ж році письменник написав ще один роман „Журавлиний крик”, опублікувати який тоді було неможливо. До читачів цей твір йшов майже двадцять років.
А далі були ще чотирнадцять історичних романів, серед яких „Черлене вино” (1976 р.), „Вода з каменю” (1982 р.), „Шрами на скалі”(1986 р.), „Бо війна війною” (1991 р.), „Орда” (1992 р.), „Ренегат”, „Євангеліє від Томи” (1993 р.). Високохудожні твори митця високо поціновані. За роман „Манускрипт з вулиці Руської” йому було присуджено премію ім. А. В. Головка ( 1978 р.), згодом за романи „ Вода з каменю” та „Четвертий вимір” удостоєнний Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1985 р.). Ці твори вражають значними маштабами охоплення історичних подій, глибоким проникненням в тогочасну епоху.
Його творчість також відзначена літературною премією Міжнародної фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів. Критики стверджують, що ця премія є українською Нобелівською нагородою.
16 січня 2009 р. Указом Президента України за самовіддане служіння Україні, значний особистий внесок у духовне відродження української держави, плідну літературну і громадську діяльність письменнику присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.
В період підготовки та відзначення 80-річчя від дня народження письменника бібліотечним працівникам слід зосередити увагу на розкритті творчого надбання ювіляра, наявного у фондах бібліотеки, особливо звернути увагу на нові видання, матеріали останніх років, опубліковані в часописах.
У тісній співпраці з громадськими організаціями, об`єднаннями, творчими спілками, навчальними та клубними закладами проводити різноманітні просвітницькі заходи.
Практика показує, що наочні форми роботи – книжкові виставки, постійно діючі стенди забезпечують оперативне і багатопланове інформування широкого загалу користувачів про життя і творчість письменника. Для прикладу подаємо окремі варіанти.
Книжково-ілюстративна виставка „Роман Іваничук – майстер історичного роману”, епіграфом до якої можуть бути слова автора
„Я пишу історію, щоб зробити
проекцію на день нинішній”.
Розділи:
1. Роман Іваничук: доля і особистість.
2. Грані таланту письменника-дослідника.
3. Творчість митця очима літературознавців.
4. Роман Іваничук і Прикарпаття.
Така виставка представляє відвідувачам його творчість у повному обсязі, віхи життєвого шляху, громадської, наукової діяльності, публіцистики.
Її можна доповнити ілюстративним матеріалом, портретами, спогадами людей, близько знайомих з письменником, читацькими відгуками на його творчість.
Цікавою буде і виставка-презентація однієї книги. Книга, що розміщена в центрі експозиції, доповнюється документами, світлинами, методичними та довідково-бібліографічними матеріалами про письменника та його творчість, які несуть додаткову інформацію про експоноване видання. Таку виставку-презентацію можна представити книгою нового видання „Четвертий вимір”, яку отримали всі ЦБС за державною програмою „Українська книга”.
Життєві стежини історичного романіста і його творчу неповторність розкриє ювілейний календар „Освячений духом таланту” (до 80-річчя письменника Р. Іваничука), епіграфом до якого будуть слова С. Пушика
„Його твори „піднімали українське небо”.
Аналогічні наочні форми можуть бути організовані і в сільських бібліотеках-філіях з використанням фондів центральних бібліотек та ОУНБ ім. І. Франка через МБА.
Літературне слово для письменника є необхідною потребою і життєвим кредо. Ним він живе, йому служить, щиро і довірливо розкриває у творах свою душу читачам. Таку долю обрав для себе Роман Іваничук. Розкриттю творчості письменника сприятимуть інформаційні форми роботи: сигнали „Зверни увагу на цю книгу”, інформаційні години про нові надходження, перегляди та огдяди літератури. Зокрема, доречним буде бібліографічний огляд „Меч і мисль – творчість Р. Іваничука у національних вимірах української культури”. Література, представлена в огляді, розкриє творчий шлях письменника з даної тематики.
В циклі просвітницьких заходів найбільш ефективними будуть, літературні вечори, вечіри-портрети, творчі зустрічі „Серцем відданий літературі”.
В рамках літературно-мистецької вітальні радимо провести презентацію видань серії „Історія України в романах”, або „Українська література”.
План проведення презентації.
1. Історія жива, одухотворена. (Огляд літературного доробку письменника. Вступне слово ведучого).
2. „Я не є марнославним, але якщо письменник не прагне слави, то нехай зламає перо” (Р. Іваничук). (Виступ письменника або літературознавця).
3. Життя віддане Слову. (Виступи письменників краю).
4. Книжковий розмай. (Слово про книги. Виступ видавця).
Мистецькою окрасою заходу будуть українські народні пісні про боротьбу України за своє визволення: „Засвіт встали козаченьки”, „Їхав козак за Дунай”, „Чи не той то Хміль” (пісня про Богдана Хмельницького), „Зажурилась Україна” у виконанні аматорських колективів, інсценізація окремих творів автора.
На столі вишитий рушник, портрет письменника, букет мальв, зразки гуцульських прикрас. Розгорнута книжково-ілюстративна виставка „Життєві і творчі стежини Романа Іваничука Цитата
„Українська історична романістика стала
подібною до води, яку привозять у місцевість,
де джерела пересохли”
Р. Іваничук
Вступне слово ведучого.
Світ історичних романів Іваничука – це світ великих пристрастей, народна історія, безконечна дорога у вічному часі. Це українська доля у символічних образах , це мальви-квіти з України, черленим вином пролита на рідну землю кров, яка зарясніла кетягами калини, добута з каменю вода, що тамувала духовну спрагу народу.
Як прозаїк Іваничук абсолютно індивідуальний і неповторний. Такого відданого історичній тематиці митця в українській літературі не було, який би так професійно, глибоко, зі смаком і умінням осучаснював історію.
Сказати, що входження Романа Іваничука в літературу було складним, нічого не сказати: він міг так і залишитися автором однієї книги. Але якої! Навіть якби з-під пера митця вийшли лише „Мальви” – першоназва „Яничари” (1968 р.), цього було би достатньо, аби сучасники вознесли його на Олімп... Літературний... Духовний. Бо на його „Мальвах” виросло не одне покоління. І це був його перший історичний роман. Він присвячений одній з найблагородніших тем, які звучать актуально і сьогодні, коли ми думаємо про моральне і духовне здоров`я нашого народу, – тема патріотизму і збереження людської гідності. Витоки цих неперебутніх рис Р. Іваничук шукає у глибинних надрах простого народу часів визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. І цим наче відповідає на запитання, чому під знамена Богдана так швидко стали тисячі лицарів, чому ця війна охопила весь український народ і була освячена стількома славетними перемогами.
Роман „Черлене вино” (1976 р.) переносить читача у XV ст., в галицькі й волинські землі, над якими нависла загроза полонізації. Однак сторінка героїчної оборони Олеського замку є лише епіцентром дії, сюжетною артерією, крізь яку пропущено історію. В романі повним є відображення по вінця буйної, гордої відваги, істинно народної стихії, широти історичного простору й перспективи. Коли читач ладен був повірити в те, що цей твір розкрив перед ним усі творчі можливості Романа Іваничука, що він – його зрілий „пік”, вершина його мистецького досвіду, з`являється роман „Манускрипт з вулиці Руської” (1978 р.), за який він першим отримав премію ім. А. В. Головка. Але саме в тому і полягає творча неповторність митця, його здатність до самооновлення. Роман відкриває перед читачем Львів початку сімнадцятого століття. Цей твір щедро насичений історичною правдою, колоритом побуту, стихією часу і –навіть! – повітрям давно відкипілого століття. Тут читач поринає в історію не лише як пристрасний очевидець, а й – як завзятий її учасник.
Наступний роман „Вода з каменю” (1982 р.) – твір про духовний героїзм та одержимість. Адже і сьогодні це актуально. Герої твору – Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич, Яків Головацький, що в 30-х роках XIX ст. уперше в Західній Україні стали писати літературні твори народною мовою.
Роман „Четвертий вимір” (1984 р.) – це філософське осмислення категорії пам`яті (четвертого виміру дійсності) через долю Шевченківського однодумця і друга Миколи Гулака, одного з кириломефодіївців, що був у засланні на Кавказі, де серед грузинів і азербайджанців знайшов свою другу батьківщину і заслужив добру пам`ять своєю подвижницькою працею для розвитку їхніх культур.
Тема суду історії, нащадків і власної совісті над людиною, її життям і вчинками, провідна і для роману „Шрами на скалі” (1986 р.). Зі сторінок роману читачів зустрічає не застиглий у бронзі чи камені Іван Франко, а жива, стражденна і цільна душа Франкова, яка існує в широкій амплітуді – від інтимної лірики „Зів`ялого листя” до „Я син народу, що вгору йде”. У цьому творі маємо Франка-людину, яка йде до нас, але за умови: якщо ми у своєму прагненні досконалості йтимемо до нього.
У центрі роману „Журавлиний крик” – тріада: Воїн-Меч (кошовий отаман Петро Калнишевський), Філософ-Слово (Павло Любимський, Григорій Сковорода) і Митець (маляр Сисой Шалмаков, Іван Котляревський). Така єдність присутня в кожному історичному творі письменника, але незмінно найважливішим її компонентом виступає Слово – першопочаток усього сущого. На жаль, право України на своє Слово впродовж століть оплачувалось розправами, репресіями й концтаборами, незчисленними людськими жертвами („Бо війна – війною” 1991 р., „Орда” 1992 р.).
На завершення презентації звучить пісня „Молитва за Україну”, слова О. Кониського, музика М. Лисенка.
Історія в творах Романа Іваничука – це велетенський у часі простір людського життя, об`єднаний в один цикл, в один великий роман про рідну землю і народ, що населяє її. Цей цикл завершує романний триптих „Вогненні стовпи” (2002 р.) про героїчну історію УПА.
Сьогодні про Українську Повстанську Армію написано вже чимало. Це, зокрема, мемуари учасників і свідків повстанської боротьби, публіцистичні статті і навіть наукові монографії. „Вогненні стовпи” присвячено братові Євгенові – учасникові боїв УПА, довголітньому в`язневі більшовицьких таборів. Події твору розгортаються на Прикарпатті, де в горнилі військових дій гартується нова генерація українців, здатних захистити свою честь, родину й рідну землю.
Пропонуємо провести літературно-краєзнавчу розвідку „Стежками воїнів УПА на Прикарпатті” через призму роману „Вогненні стовпи”.
Письменник відкриває невідомі досі правдиві сторінки життя і збройної боротьби за незалежність України. Завдяки неповторному, своєрідному стилю письменника читач не тільки душею приростає до художнього слова автора, а й безпосередньо торкається величі письменницької думки, філософії його мислення, черпає в книзі високі патріотичні почуття. Твір написаний живою і вишуканою народною українською мовою. Іваничукове слово вражає з першого рядка. Змушує глибоко хвилюватися. І подумки рятувати героїв УПА, котрі варті не лише кращої долі, а й безсмертя.
Оглянути і проаналізувати твори письменника допоможе літературний екскурс „Роман Іваничук: миттєвості великого таланту”. В процесі підготовки і проведення заходу особливу увагу звернути на книги, написані автором в останні роки.
Впродовж майже півстоліття творчої діяльності письменника вийшло близько шістдесяти книг, шістнадцять історичних романів, читаючи які можна мандрувати часом і простором, відкриваючи для себе незвідані сторінки української історії. Спішать віки, пливуть тисячоліття, а в його творах – вічністю Людина! Осмислення ним відомих постатей, історичних подій, його високий інтелект, його самобутня, як мережана гуцульська скатертина, мова, його багатий духовний світ! Міг би перепочити і насолоджуватися долею дарованого осінню життя, в якому чимало часу забирає і робота у Львівському державному національному університеті ім. І. Франка. Проте для істинного таланту відпочинок – це праця, це нові задуми і нові твори. Роман Іваничук не ставив і не ставить за мету написати певну кількість романів. Працював і продовжує плідно працювати на літературній ниві не задля кількості, його просто підганяє час, магію якого збагнув, переступивши поріг нового тисячоліття. Працює, як зізнається сам, більш потужніше і завзятіше, ніби хоче виправдати своє життя у новому тисячолітті: 8 книг за останні 7 років. Серед них „Саксаул у пісках” (2000 р.), „Вогненні стовпи” (2003 р.), „Через перевал” (2004 р.), „Нещоденний щоденник” (2005 р.) та ін. У кожен новий твір Іваничук вкладає всю душу. Не став винятком і політичний роман „Країна ірредента” (з латини – „Поневолена країна”), дія котрого охопила всю історію України XX сторіччя. Газетно-журнальні публікації про ці твори видруковані у журналах „Дивослово” за 2006 № 9, 2003 № 11, „Дзвін” за 2004 № 5/6, газеті „Літературна Україна” за 2005 21квіт.
Серед видань, що мали найбільший суспільний і громадський резонанс, є
роман „Мальви”. Для багатьох читачів ім`я письменника асоціюється саме з цією книгою. Це його „Пісня пісень”, яка принесла йому славу і визнання. Пізніше Р. Іваничук писав: „Після написання цього роману я зрозумів, що до кінця днів своїх не матиму сили покинути історичний жанр”. Пропонуємо провести читацьку конференцію „З книги минулого нашого народу”.
План конференції.
1.Мальви – трагічний символ українського народу. Вступне слово бібліотекаря
2. „Чому відступництва у нас так много і чом відступництво для нас не страшне?” ( І. Франко). Виступ історика.
3. Творчі пошуки письменника. Виступ автора або літературознавця.
4.Загальнолюдські і національні цінності в романі. Дискусійний діалог.
5. Трагедія сучасного українця. (Поєднати з темою сучасного заробітчанства, яка особливо актуальна на Прикарпатті).
У програму конференції можна включити вірш Ольги Кряжич „Сучасний яничар”, видрукований у журналі „Дивослово” за 2003 р. № 11 і інсценізація уривку з твору „Мальви”.
Читацьку конференцію найкраще проводити за участю автора. Якщо такої можливості немає, потрібно її урізноманітнити за допомогою дискусійного діалогу. З цією метою доцільно продумати проблемні запитання, навести протилежні висловлювання науковців про твір, провести обговорення.
З метою формування світогляду, інтелектуального потенціалу, духовного розвитку молоді доцільним буде створення бібліодайджесту „Роман Іваничук: шлях до сердець читачів”. До нього можна включити ксерокопії актуальних, аналітично відібраних статей, доповнених бібліографічним списком.
Активні, діалогові форми масових заходів – „круглі столи”, літературні ігри, інтелектуальний (літературний) тренінг – стимулюють звернення користувачів до художньої, науково-пізнавальної, довідкової літератури, посилюють сприйняття та навики самостійної роботи з книгою.
Доцільно звернути увагу ще на таку форму як літературну вікторину „Роман Іваничук – секрети творчої майстерності”, яка також розширить кругозір читачів, зверне їхню увагу на книги письменника-ювіляра.
Орієнтовні запитання і література, де можна знайти відповідь, знаходяться у додатку.
На основі аналізу літературної спадщини пропонуємо есе до творчого портрету Романа Іваничука, яке можна використати у проведенні освітніх та просвітницьких заходів з нагоди ювілею письменника.
Засвітити слово істини, вишукати історичну правду й сміливо стати з тією свічечкою слова – справжній талант! Торкнувшись серцем новел, романів, мандрую творчими стежками письменника, аби хоч торкнутися тієї заманливої романтики – пройти з ним всіма путівцями й дорогами, пожити на сторінках його захоплюючих книг. Замислитися над глибинними письменницькими реаліями. Сповнити свою душу живлющим бальзамом художнього слова. А воно в Романа Іваничука саме таке: чисте, прозоре, глибинне, хвилююче. Живе, народне, бо вишукане в найчистіших, цілющих правічних джерелах – криницях людського буття. Його творчість зачаровує своєю самобутністю. Народною мовою і фольклором. Правдою.Тремтливою бентегою, коли йдеш за його героями, як по лезу між життям і смертю. Своїм мистецьким пером дарує людям небуденну радість відкриття нових сторінок історії рідного краю. Виховує своєю філософською творчістю високі чесноти, прагне, щоб кожна на землі людина пам`ятала й про віковічну мудрість – той Вселенський бумеранг справедливості, котрий за вчинене зло неодмінно покарає. Літературний ужинок Романа Іваничука – це основа духовності, живлющі ковтки Добра, Порядності і Честі, внутрішньої Чистоти, усіх високих чеснот. Його творчість, неначе розсипами самоцвітів, пересипана світлинками чарівної любові, захоплює повінню пастельних фарб, нюансів і відтінків, здавалося б, звичайного і такого образного слова.... Кожен літературний образ має тільки йому властиві барви, а кожне слово – свій, колоритний почерк.
Важко обійняти словами всю гамму вражень, захоплень, переживань від прочитаного, щоб втрапити на ту єдину стежину, котра веде до творчої майстерні письменника Р. Іваничука – істинного художника Слова, аби хоча б на мить зазирнути у царину його мислення й напитися снаги в чарунках душі чистої, багатої на Добро і Красу. Чутливої і до людського болю, і від народу мудрої, сповненої великого творчого піднесення й делікатної манери спілкування з читачем. Бережливого ставлення до своїх героїв. Синівської любові до свого милого краю. І – надзвичайної скромності Творця епічних художніх полотен, якому жити у віках, як творінням Рембрандта, Куїнджі, Врубеля...
Роман Іваничук є прикладом служіння літературі, духовності. Своєю творчістю утверджує благородство вищих мистецьких принципів, тому що досяг тих високих сфер людського духу, за яким починається безсмертя.
Володимир Яворівський писав: „Він не відступав від ідеї, душі, чесності. З роси і води йому!
Додаток.
Орієнтовні запитання і література до вікторини.
I.Літературний лабіринт
1. Назвіть місцевість, де народився і провів дитячі роки Роман Іванович Іваничук.
(село Трач Косівського району).
2. Де майбутній письменник здобув вищу освіту?
(у Львівському ДНУ ім. І. Франка)
3. Яких нагород удостоєний Роман Іваничук?
(Національна премія ім.Т . Шевченка, премія ім. А. В. Головка, премія Фундації Антоновичів, Герой України)
4. У якому з творів йдеться про життя самого письменника?
(у автобіографічному творі „Благослови, душе моя, Господа”).
5. Шляхи воїнів УПА на Прикарпатті. Вкажіть назву твору.
(„Вогненні стовпи”)
6. Химерний роман, роман-притча, алегорична оповідь, роман-псалом – про який твір письменника йде мова?
(„Орда”)
7. Петро Калнишевський, Григорій Сковорода, Іван Котляревський – головні герої твору. Вкажіть назву.
(„Журавлиний крик”)
8. Коломийська гімназія звела Р. Іваничука з хлопцем, який в недалекому майбутньому стане відомим на всю Україну поетом. Назвіть його.
(Дмитро Павличко)
9. „Вода з каменю”, „Четвертий вимір”. Що пов`язує ці два відомі твори письменника?
(удостоєні Шевченківської премії)
10. Всі романи письменника об`єднуються в один цикл, в один великий роман про рідну історію. Що у них спільного?
(любов до рідної землі і народу як смислу існування людини)
II. Знайдіть зайву назву. Запитання з варіантами відповідей:
1. а) „Армагедон”, б) „Зупинись, подорожній!”, в) „Дорога до храму”,
г) „Серед карликів”
(частини роману „Орда”, крім – б)
2. а) „Мальви”, б) „Черлене вино”, в) „Манускрипт із вулиці Руської”,
г) „Скиба землі”
(все історичні романи, крім – г)
3. а) Новела, б) повість, в) п`єса, г) роман
(літературні жанри, в яких писав Р. Іваничук, крім – в)
4. а) Тарас Шевченко, б) Маркіян Шашкевич, в) Яків Головацький, г) Іван Вагилевич
(головні герої твору „Вода з каменю”, крім – а)
III. Назвіть ім`я героя.
1. „... стояла перед верблюдом, вражена його погордливим поглядом. „Чого так дивишся на мене, наче я рівня тобі?” – сказала, та раптом поникла і мовчки заговорила до худобини: „Коли це сталося з тобою оте нещастя, що ти з вільного тура став горбатим рабом, верблюде? Коли переламали тобі хребет, і ярмо вигнуло тобі шию? Чи не за ту провину, що дав себе впрягти, несеш віками свою ганьбу напоказ?..Все, що можеш зробити, – гидливо плюнути своєму хазяїнові у вічі, але ніколи не перестанеш нести його мішки...”
(Марія, „Мальви” 1968 р.)
2. „...За останніми соціологічними опитуваннями, в Україні тільки одинадцять відсотків оптимістів – і я серед них. Я залишуся оптимістом навіть тоді, коли їх зменшиться до одного відсотка”.
(Р. Іваничук, „Благослови, душе моя, Господа...”1991-1992 р.)
3. „Йосафат... побачив серед стовповиська білу голівку з дбайливо розчесаною гривкою, що спадала на чорні брови, а товста коса зсувалася з плеча на підлогу, й дівчина підтримувала її рукою, щоб хтось не наступив коліном; повні дівочі губи були розтулені, ніби крізь них не прошіптувалася, а видихалася молитва...”
(Наталка, „Вогненні стовпи” 2002 р.)
4. „Я вічний тут. Я існую в категорії. Є і в ній завжди зостануся. Нема такої сили, яка могла б перемістити мене і мій вічний народ в категорію БУЛО, позбавивши нас і перспективи БУДЕ. Ми йдемо в безупинному поході часу – горді, мудрі з нашим Богом....”
(Єпіфаній, „Орда”, 1994 р.)
5. „Розкрив книжку і відразу потонув у повінь нечуваної досі в Галичині високої поетичної мови: так, крім Шевченка, ніхто в Україні ще не співав... Іван поглинав вірш за віршем, цілі строфи назавше вкарбувалися в пам`ять, й лунали вони, мов великодні дзвони...”
(І. Вагилевич, „Саксаул у пісках”, 2000 р.)
IV. Турнір ерудитів „Знавець творів Романа Іваничука”
(Кожна правильна відповідь оцінюється одним балом).
1. В якій новелі письменника згадується гірська річка Черемош?
(„Зелений гомін”)
2. Назвіть прізвища героїв повісті „ Сьоме небо”, яких схвилювала вість про війну.
(вчитель Богдан Зарицький, прозваний Страусом, нотаріус Мирон Костецький та бухгалтер Роман Заставний )
3. Що означає квітка мальва в одноіменному романі?
(Трагічний символ українського народу)
4. Де Гулак прочитав свою лекцію на тему: „Витязь у тигровій шкурі”? Вкажіть назву роману.
(у приміщенні Тифлійського гуртка, роман „Четвертий вимір)
5. Кому наказав полковник Іван Ніс вбити гетьмана Мазепу і з якого це роману .
(ченцю Єпіфанію з роману „Орда”)
6. Який твір письменника розповідає про події Помаранчевої революції? („Україна ірредента”)
Література:
Твори в 3-х т. – К. : Дніпро, 1988.
Четвертий вимір; Шрами на скалі : романи . – Х . : Фоліо, 2007. – 447 с.
Вода з каменю; Саксаул у пісках : романи. – Х. : Фоліо, 2007. – 416 с.
Журавлиний крик : роман : Х .: Фоліо, 2006. – 382 с.
Черлене вино; Манускрипт з вулиці Руської : романи. – Х . : Фоліо, 2006.- 381с.
Через перевал : химер. роман. – Л. : Літопис, 2004. – 188 с.
Вогненні стовпи : роман. триптих. – Л. : Літопис, 2002.– 432 с.
Орда : роман. – К. : Укр.центр.духов.культури, 1994.– 192 с.
Чистий метал людського слова. – К. : Рад. письменник, 1991.– 268 с.
Місто : повість . – Л. : Каменяр, 1986. – 291 с.
Сьоме небо : повісті. – Л. : Каменяр, 1985. – 144 с.
Вода з каменю роман. – К. : Дніпро, 1983. – 242 с.
На перевалі : новели. – К. : Молодь, 1981. – 216 с.
Мельник О. Магія слова Романа Іваничука / О. Мельник // Урядовий курєр. – 2008. – 15 трав. – С. 8-9.
Бічуя Н. Роман Іваничук : світ зловив мене, і я тішуся тим // Дзвін. – 1999. – № 7. – С. 128-137.
Шевченко А. Духовний вимір прози Р.Іваничука / А. Шевченко, М. Слабошпитцький // Дивослово. – 1999. – № 5. – С. 54-58.
Гургула І. Художнє осмислення факту / І. Гургула // Літературна Україна . – 2005. – 21 квіт.
