Матеріали на допомогу бібліотекам у проведенні культурно-просвітницьких заходів. Вип. VІІ
У виданні подані матеріали на допомогу бібліотекам у проведенні культурно-просвітницьких заходів.
Методичний посібник включає сценаріїІ Іванно-Франківської Рожнятівської, Богородчанської, Надвірнянської, центральних районних бібліотек.
Видання адресоване широкому колу бібліотечних працівників.
Упорядник Г. М. Колотило – головний
методист ОУНБ ім. І. Франка
Відповідальна за випуск Л. В. Бабій – директор ОУНБ
ім. І. Франка
В залі на видному місці прикріплений плакат із зображенням хреста і стражденної матері, що схилилася над немовлям. На хресті табличка „Україна 1932-1933рр.” На столі розламана хлібина, свіжі квіти, перев’язані чорною стрічкою, запалена свічка Пам’яті.
На книжковій виставці „Голгофа голодної смерті” представлено літературу про страшні події геноциду українського народу. Епіграфом до виставки можуть бути слова Т. Шевченка:
А голод стогне на селі,
І стогне він, стогне по всій Україні. Кара Господня. Тисячами гинуть
голоднії люде.
Ведучий 1: Ми сьогодні зібралися віддати данину пам’яті співвітчизникам, які стали жертвами голодомору 1932-1933 рр. Ми живі, схиляємо голови, вшановуючи пам’ять нашого доброго і щирого народу, на долю якого випали тяжкі страждання.
Наш вечір присвячений тим, хто нас не чує, але з нами їхні душі. Наша розповідь про страшні сторінки історії, про жахливий злочин проти власного народу – штучний голодомор.
В залі запалюють свічки
Вступне слово бібліотекаря. Через роки, через століття – пам’ятаймо!
1932-1933рр. були найтрагічнішими , найчорнішими в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі. Без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей. Що це було? Це був більшовицький геноцид. Це була безкровна „людоморська війна” тоталітарної системи проти українського народу.
Звучить „Реквієм” А. Моцарта.
Із запаленими свічками виходять учасники вечора, стають журавлиним ключем.
Ведучий 2: Відкрийтесь, небеса!
Зійдіть на землю.
Всі українські села, присілки та хутори,
Повстаньте всі, кому казали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам’яті невигасний собор!
Ведучий 1: Пекельні цифри і слова
У серце б’ють неначе молот,
Немов прокляття ожива
Рік 33-й. Голод. Голод.
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Восьми мільйонів (Боже мій!)
Не долічилась Україна.
Ведучий 2: На багатих чорноземах України помирали люди. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Пішов голод степами. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, вмирали мовчки.
Ведучий 1: Осиротіла Україна. За нездачу хліба судили і висилали до Сибіру. Уряд України звертався до Сталіна, щоб зменшили поставки хліба, доповідали про те, що люди масово помирають з голоду. Але відповідь була одна „Який голод? Ніякого голоду у нас нема.”
Читець : Село як мертвий старець у струпах,
Собак поїли у жаху німому.
Ридає горе в білих вишняках,
І тягнуть шкапи дві гарбу знайому
Із трупами на звалище у яр.
А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися в хатах –
Тай мруть –
Т. Шевченко
Ведучий 2: За вісім місяців 1932-1933рр . в Україні померло 7 міл. чоловік. А в цей час, коли гинули причорноморські села, з одеського порту вивозили за кордон українську пшеницю. 8 березня 1933р. на підході до Босфору сів на мілину пароплав „Харків”, який перевозив 8 900 т. зерна до Лондона. Пароплав розламався навпіл, і майже 9000 тис. тон зерна пішло на дно.
Читець: У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік.
Наші ноги розпухлі узули
В кирзаки-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, поклавши на бік,
Без труни, загорнувши в ряднину
А на ранок помер чоловік.
Д. Головко
Ведучий 1: Плаче за своїми дітьми Україна-мати. Плаче і не може втішитись , бо їх немає. Підносить молитву Церква Христова, щоб Господь упокоїв їхні душі праведні. У трагічні часи великий Кобзар був завжди зі своїм народом. До нього зверталися люди як до свого захисника і в часи голодомору.
Встань, Тарасе, з домовини,
Глянь на горе України.
Пухнуть люди, мруть, конають
Та Сталіна проклинають.
Ведучий 2: Злети у думці над Україною і зримо побачиш, жахаючись, що вона як ніяка інша земля густо вкрита могилами. Великими і малими , відомими і невідомими.Україна – то велика могила, в якої немає ні кінця, ні краю. Ніхто не спроможний виміряти її глибину, і копають нам її впродовж століть чужі і свої. Копають і закопують нас мільйонами. І серед них ті , які могли стати великими вченими, поетами, художниками, хліборобами, і не стали ними. Тож хай їм земля буде пухом, а пам’ять про них залишиться серед живих.
Ведучий 1: 1932-1933... Обірвався вічно живий ланцюг поколінь і українському багатостраждальному народові завдалося нового, нещадного удару, якого він ще не знав: тисячі українців пішли в могилу з причини штучного голоду, забрали з собою розум, честь, здоров’я козацького роду, а головне – мільйони ненароджених дітей – генофонд нації.
Ведучий 2: Добре, що зараз повертаємося обличчям до нашої історії, що можемо вголос говорити про страшні події тих років, що є ще в живих свідки лихоліть і ще не пізно зібрати по зернятку історію нашого народу.
Читець: Хай не згасає пам’ять про померлих
Не згасне наша свічка золота...
Хай пам’ятають люди це страхіття,
Про ці голодні і страшні літа.
Запалимо ми свічку й прошепочемо,
З ненавистю згадаєм ворогів
„Повтору лиха цього ми не хочемо!
Хай не забуде ворог наших слів”.
Боже Великий, Всевладний,
Яви нам свою могуть.
Дай розпізнати правду,
Праведників не забудь.
Дивляться в твої очі
Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їхнього сну не поруш!
Заступи нас і нашу державу
Од кривавих, лютих негод.
Всі ми – сущі, усопші, прийдешні, --
Твій пшеничний, безсмертний народ.
Д. Павличко
Бібліотекар: Голодомор 1932-1933рр. – страшна трагедія в історії нашої держави, який забрав мільйони людей. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них. Пам’ять – в книгах і в слові. До вашої уваги представлена література, яка є в нашій бібліотеці. (Зосереджує увага на виставку).
Музика. Всі учасники виходять на сцену, беруть по свічці.
Звучить молитва
Господи! Вседержителю наш!
Ще й до сьогодні чути плач,
Страждання, муки й скорботи роду людського!
Розпинає душу нашу мільйонноголосий стогін народу!
Здіймаємо руки з поминальними свічками,
Згадуючи дотлілі свічі людського життя!
Мільйони погаслих свічок... Івани, Марії, Тараси, Ганни, Уляни, Василечки – квіти викошені, ключі журавлині на рідній землі, підстрелені. Скорбота наша всевишня і вічна!
Прости, небо!
Прости, земле!
Простіть, зорі!
Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля нашого народу!
Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій убієнних голодом
Молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів не робили!
Господи! Страждання, муки й горе народу до Всевишньої скорботи зарахуй і біди й погибель від землі й народу відведи.
Нині, прісно і на віки вічні відведи!
Амінь.
Звучить пісня „Господи, помилуй нас” – сл. і муз. Т. Петриненка
Використана література:
Барка В. Жовтий князь: повість : поезія.- К. : Наук. думка, 2003. – 304 с.
Голод 1932-1933 років на Україні. – К. : Політвидав України, 1990. – 605 с.
Конквест Р. Жнива скорботи : Радянська колективізація і голодомор / Р. Конквест; пер. з англ. – К. : Либідь, 1993. – 384 с.
Міщенко О. Безкровна війна / О. Міщенко. – К. : Молодь, 1991. – 371 с.
Самчук У. Марія ; Куди тече річка : романи / У. Самчук. – К. : Наук. думка, 2001. – 416 с.
33-й: голод: Народна Книга : меморіал / упоряд. Л. Б. Коваленко, В. А. Манян. – К. : Рад. письменник, 1991. – 584 с.
новітніх технологій Рожнятівської
центральної бібліотеки
Свято проходить в світлиці районної бібліотеки..
Для гостей світлиці оформлена книжкова виставка „Від коштовностей родини – до скарбів нації” за книгою С. Геника „Людина.. Сім’я. Україна”, а також виставка творчих робіт запрошених сімей . В сценарії використано вірші М. Луківа. Зал святково прибраний. На мультимедійному екрані висвітлюються слайди із сімейних альбомів запрошених пар.
Звучить лірична музика
Ведучий 1: ( На фоні музики)
А хто дає той напрямок – дорогу,
Чого не мав, без чого я тинявсь,
Хто вчить дітей ходить, молитись Богу,
Одна відозва є на це – СІМ’Я,
М. Луків
Ведучий 2: Доброго дня, шановні гості нашої бібліотечної світлиці. Радо вітаємо вас на святковому вечорі, приуроченому Всесвітньому Дню сім’ї. Ми надіємось і щиро віримо, що тут зібрались сім’ї, де шанують і поважають одне одного, кохають і бережуть свої почуття і традиції.
Ведучий 1: А яке свято в українській родині обходиться без пісні? То ж і нашу зустріч розпочнімо з чудової мелодії.
Звучить пісня „Мій рідний край” – сл. і муз. Л. Попович.
(на екрані висвітлюють фото краєвидів Рожнятівщини)
Ведучий 2: Сім’я – це довгий спільний шлях через радощі і горе, це не тільки
радість спілкування з коханими, це ще й праця, турботи, батьківський
обов’язок, муки і сльози, непорозуміння і неприємності. Але справжня любов проходить через усі труднощі.
Читець: Весна. Квітують вишні у саду
Прийшла пора свята, благословенна.
Люблю тебе – красиву молоду, кохана, наречена…
Спливли вінки Купала по річках,
Війнуло літо духом рути-м’яти.
Люблю тебе із сином на руках, дружина, мати.
Минуть поволі осінь і зима,
І знову світ засвітиться в онові,
Нічого в ньому кращого нема
Од вірності й любові…
М. Луків
Ведучий 1: Незаперечною є істина, що кожна людина прагне мати гарну сім’ю, своєрідну життєву пристань, де можна було б знайти розуміння, підтримку, де завжди тобі раді, тебе люблять, чекають і ти завжди потрібний.
Ведучий 2: Звідкіль я, хто я в рідній стороні?
Ким виросту, чи буду з Богом в серці?
Чи маю промінець в душі на дні?
Чи Україні ним досвітлю дні?
Ведучий 1: Сотні запитань задаємо собі, а де знайти відповіді – мабуть у своєму корінні, в корінні свого роду. Адже людина повинна пам”ятати свій рід, шанувати своїх батьків, недарма кажуть, що „сім’я – це домашня церква, на якій увесь світ стоїть, як на скелі своїй” ( І. Огієнко).
Ведучий 2: Сьогодні до нашої світлиці на щиру розмову з’їхалися родини з багатьох куточків Рожнятівщини. Ми запросили сім’ї, які не схожі одна на одну, але, на думку односельців, вважаються щасливими, міцними і, безумовно, є прикладом для наслідування.
Звучить лірична мелодія.
На фоні музики читець виконує вірш „Вічна мати” Л. Костенко.
(на екрані тематична фотопідбірка „Щасливе материнство”)
Ведучий І: Мальовниче бойківське село Липовиця, в самому серці гір, між стрімкими стінами лісу. Тут на подвір”ї родини Горблянських бере початок стежина у широкий світ, по якій розійшлося з рідного дому 16 дітей.
Дай Боже, щоб кожному роду та не було переводу.
Пані Ганна овдовіла у 36 років. Нелегко далося виховання рідних кровинок. Всім допомогла здобути базову вищу освіту. Радіє мати, бо її син – о. Іван очолює парафію свого рідного села Липовиця. Це також свідчення поваги до сім’ї. Крім ведення хатнього господарства мати-героїня ще займається виготовленням сит, решіт, а цим промислом у нас захоплюються тільки у цьому гірському селі. Нам, п. Ганно, буде цікаво ще більше дізнатися про ваших дітей, чи не забувають вони дорогу до рідного порогу?
(виступ Ганни Горблянської. Присутнім сім`ям о. Іван дарує решета-сувеніри, які виготовляє родина Горблянських)
Ведучий 2: У нас сьогодні присутня ще одна багатодітна сім’я Світлани та Василя Курча із Суходолу, у якої 10 дітей. Батьки належним чином займаються їх вихованням, створюють добрі умови для їх проживання та утримання. За зразкове виховання дітей, забезпечення умов для гармонійного їх розвитку п. Світлана нагороджена почесним званням України „Мати-героїня”.
Ведучий 1: У нас у гостях багатодітна матір, яка також носить почесне звання „Матері-героїні”. Це Марта Дмитрівна Зонгайм з Брошнева-Осади. Не легко їй сьогодні. У пошуках заробітку чоловік п. Марти змушений був виїхати за кордон. А на жіночі тендітні плечі лягло виховання шістьох дітей. Народити та виховувати стількох дітей важко, але поряд з цим приємно і почесно, то ж просимо вас розповісти про те, як даєте раду в такий нелегкий економічний час?
( виступ Д. Зонгайм)
Ведучий 2: Для вас, шановні матері-героїні, звучить пісня на сл. і муз. Л. Попович „Простіть мене, мамо” у виконанні місцевого барда Л. Попович.
Ведучий І: Батько і мати у дитячій долі – це тих два гарячі сонця, які дарують любов, щастя, добро і тепло. Кажуть, що в світі багато нерозгаданих таємниць, і одна найбільша з поміж них – любов до батьків і дітей. Саме ці світлі почуття сповідують у родині Василя та Ліди Гладеньких із Брошнева-Осади. П. Лідія з чоловіком Василем окрім трьох своїх дітей виховує і прийомну, але вже рідну для них доньку Тамару-Софію Бегларашвілі. Батьки змалку привчили дітей до праці. Кожен у родині має свої обов’язки. Щонеділі ходять до церкви. Часто здійснюють паломництво до святих місць: Гошева, Погоні, Зарваниці, Раковця, Глинян, Страдча. Гадаю, що п. Лідія може більше розповісти про те, які сімейні цінності вони сповідують. Знаємо, що в сім’ї согодні все гаразд. Просимо вас п. Лідіє розповісти про свою родину.
( виступ Л. Гладенької, на екрані фото родини)
Ведучий 2: Сьогодні на святі присутня ще одна сім’я із Бошнева-Осади, яку Господь Бог також нагородив святим даром батьківства. Це подружжя Ігоря та Марії Тебешевських. Разом вони уже 25 років. Народили та вивели в люди трьох своїх дітей. А ще стали найріднішими батьками для брошнівчанки Лесі Бердар. Ще немовлям дівчина втратила рідну матір і її виховувала бабуся.
Після смерті бабусі сім’я Тебешевських вирішила взяти Лесю на виховання і опікувалися нею, як рідною дочкою. А чотири роки тому сталася ще одна подія. Кума Марії Михайлівни повернулася з обласної дитячої лікарні, де перебувала на лікуванні з дитиною, розповіла, що у шпиталі познайомилася з маленькою Валечкою, від якої відмовилася рідна матір. Дівчинка була важко хворою. Наступного дня п. Марія поїхала навідати дитину і ні на мить не вагаючись стала опікуном дівчинки. Сьогодні Валя, яка раніше ледь могла ходити, відвідує танцювальний гурток, грає на скрипці. Батьки вилікували її любов’ю, щирістю та дбайливим ставленням. Привітаймо щирими оплесками цю прекрасну родину.
Ведучий І: А ми продовжуємо наше свято. Знайомтесь: наші творчі сім”ї.
Ведучий 2: Мамина пісня, бабусина колисанка, татова іграшка – це ті промінці, під якими розквітає добра, щира душа української дитини. Саме так намагалися виховати своїх дітей подружжя Наталії та Романа Милів з Іванівки. Кілька років Наталія Михайлівна очолює Маріїнську дружину при церкві Архангела Михаїла в Іванівці. П. Роман виходець із родини столярів. Він перейняв батькову професію. А ще займається різьбою по дереву. Його різьбярські вироби знані на всю околицю. Дочки Леся, Марічка та Оксана також унаслідували у батьків творчі навики, захоплюються музикою, краєзнавством, вишивають, старша дочка Леся чудово малює. Це одна з найспівучіших сімей Рожнятівщини. Просимо вас більше розповісти про свою сім’ю, родинні традиції та заспівати для нас української пісні.
(Пісня у виконанні родини Милів)
Ведучий І: Родовідна пам’ять – явище унікальне. У нас на святі сьогодні сім’я Василя та Марії Андрейківих, що проживають у с. Липовиця. Василь Михайлович, директор Липовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, краєзнавець, дослідник історії сіл та селищ Рожнятівського району бойківського краю, підготувив та видрукував десятки дослідницьких матеріалів. Маючи можливість працювати в районному центрі, вибрав гірське віддалене село. Марія Миколаївна – вчитель школи. Виховують двох дітей, які навчаються у вищих навчальних закладах, син – за межами України.
(бібліотекар проводить короткий огляд наукових праць В.М. Андрейківа)
Ведучий 2: Великим скарбом для нашого району є творчість та мистецькі надбання родини Шпаків: мати п. Наталія працює в Перегінській школі мистецтв, багаторічний керівник дитячого фольклорного ансамблю. Підготувала десятки дипломантів та переможців різноманітних районних, обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Дочка Марта- провідна солістка Державного ансамблю Міністерства Внутрішніх справ України, володарка 4-ох Гран-прі міжнародних конкурсів і фестивалів, а нещодавно Марті присвоєно звання Заслуженої артистки України. Дочка Анна – викладач Перегінської школи мистецтв, вона також чудово співає. Варто вказати, що сім’я Аннички та Василя – переможці обласного конкурсу „Серця двох”.
(на екрані фото виступів родини Шпаків)
Ведучий 1: А зараз перед вами виступлять вихованці п. Наталії Шпак – зразковий народний дитячий фольклорний ансамбль „Маленькі бойки” – учасник та дипломант багатьох пісенних фестивалів, конкурсів.
Для вас звучать „Бойківські коломийки”
Ведучий 2: На наше свято ми запросили молоді сім’ї.
(Знайомство з молодими сім’ями. Кожна сім’я проводить презентацію своєї родини ( регламент – 5 хв).
Віталій та Леся Абрами (смт. Рожнятів)
Подружжя Хорт Сергій та Мирослава ( смт. Рожнятів )
Подружжя Гаврилюків Олега та Оксани ( смт. Брошнів )
Дубина Сергій та Марія (с. Петранка )
Бобик Василь та Валентина ( Н. Струтин)
Ведучі запрошують до частування
Музична пауза: Звучить пісня „ Два береги” сл. Л. Михайліва, муз. Л. Попович – виконує Леся Попович.
Гра „Плітка. Проводить психолог О. Т. Гаєвська
( Хід гри : запрошують 7 чол. бажаючих взяти участь у грі: 6 гравців виходять у супроводі асистента, який слідкуватиме за тим, щоб ніхто не почув, що буде говорити психолог першому учаснику гри, який залишився у залі. Психолог зачитує текст ( за своїм вибором) і просить першого учасника уважно слухати і повторити все почуте наступному учаснику, якого запрошують до зали. Ця дія відбувається з кожним наступним учасником. В кінці, коли останній учасник розповідає почуте, психолог зачитує початковий текст, підводить підсумок, завершуючи виступ словами: „Ось так народжуються плітки, не вірте їм!”
Звучить пісня „ Ти, тільки ти” – виконує місцевий бард Леся Попович.
Ведучий І: Яким буде завтра, нелегко вгадати,
Та світяться подивом очі дитяти,
І тупцюють ніжки по ніжній травиці,
І серце зворушують квіти і птиці,
І врода дівоча п’янить , наче трунок,
І зводить дві долі в єдиний цілунок,
І людство плекає надію і віру
У сили добра, сили розуму й миру.
М. Луків
Ведучий 2: Наше свято завершується. Щиро дякуємо всім за активність, доброзичливість, відвертість, та ініціативність.
Читець: Рецепт на випікання калача для солодкого життя
До двох повнісіньких жмень думок
Дрібно покраяти серця кусок,
Додати трішки вибачливості
І дві ложки ввічливості.
Відтак два грами розуміння,
І ясного усміху щире проміння,
І ще повну склянку без вагань
Доброзичливих дати бажань.
Чемності також не пожаліти,
Щирістю щедро все те полити.
Трішки привітності в тісто додати
І все те разом довго мішати.
Потім спекти в спеціальній печі,
Щоб любому, любій було до душі.
А як вже будуть калачі готові,
Щедро посипте зерням любові.
( всім парам вручають калачі і рецепти „калачів”)
Використана література:
Геник С. Людина. Сім’я. Україна / С. Геник. – Івано-Франківськ : Сіверсія, 2000. – 598 с.
Луків М. Доля і час : вірші та поема. / М. Луків. – К. : Дніпро, 2002. – 366 с.
Мандруючи до зрілості / за ред. Терези Круль та Марії Рись. – Л. : Свічадо, 2006. – 247 с.
Михайлів Л. Між сотнями літ. Вибране: поезії./ Л. Михайлів. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2007. – 324 с.
Смолі Г. Пізнай свою дружину / Г. Смолі. – Л. : Свічадо, 2007. – 158 с.
Трібіш І. Бути жінкою – це радість … і яка роль у цьому чоловіка / І. Трібіш. – вид. 2-е, випр. – Л. : Свічадо, 2007. – 117 с.
центральної бібліотеки.
Зала у тематичному оформленні: портрет В.Івасюка, біля нього – дві білі троянди, перев’язані чорного стрічкою, скрипка, розкидані листки нотного зошита… Під портретом слова, що є епіграфом до вечора:
Коли поїдеш любий, друже,
Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою, мою пісню –
Я в неї щастя наспівав.
В. Івасюк
На книжково-ілюстративній виставці „ У полоні пісень Володимира Івасюка” представлено творчий доробок рідних пісень поета і композитора.
Звучить музична фонограма пісні „Червона рута”. На її фоні ведучі в українських строях.
Ведучий 1: Сьогодні ця мелодія щемна,
Що людей зачаровує звично,
Що нікому в житті зроду-віку не була чужа…
Відспівала душа і в піснях залишилась навічно.
Стала піснею віку Володина світла душа.
Ведучий 2: Така музика може бути створена лише від серця, від любові до життя, до людей, до матері. Вона така довірлива і щира, природна, справжня, вона стукає у двері кожної української родини. Прислухайтесь, скільки первозданної краси в цій чарівній мелодії, скільки мудрості у простих словах.
Ведучий 1: Червоная руто, чого ти зів’яла,
Молоденька дівчинонько, чого ж заплакала?
Ти не смійся хоч раз, не кажи, що забула,
А згадай про той час, як ти мавкою була,
Як ночами в лісах ти чар-зілля шукала,
Як з вітрами, мов птах, ти колись розмовляла.
Бачив я тебе в снах, у дібровах зелених.
По яких же шляхах ти вернулась до мене?
Ведучий 2: На пам'ять покоління наших батьків той час, коли в музичне життя всієї, тоді країни Рад, увірвався „чистою водою з синіх гір” могутній і вибуховий талант Івасюка, який у повному розумінні зачарував мільйони людей дивовижною, ні на кого не схожою природною пісенною стихією.
Ведучий 1: Творчість Володимира Івасюка вдихнула оновлюючу силу в легені нашого національного характеру – пісню. В той час, коли масово закривалисьукраїнські школи, коли наша прабатьківська мова нахабно витіснялась „великодержавниками”, Івасюкову „Червону руту” співали по всій території Радянського Союзу, від Балтики до Камчатки.
Ведучий 2: Тоді, коли тисячі, мільйони українців зрікалися українського слова, центральне телебачення в Москві транслювало пісні українського композитора і вони стали кращими піснями року.
„Червона рута” – краща пісня 1971 року
„Водограй” – краща пісня 1972 року
Ведучий 1: Про Володимира Івасюка справедливо говорять, що він дав крила українській естрадній пісні, вивів її з провінційних закамарків на світові обрії, врятував її мистецьку гідність.
Ведучий 2: Так, то був талант, то була особистість. Але Івасюкова пісня не з’явилася на порожньому місці, на попелищі. Вона виплекана глибокими традиціями української культури, дух якої завжди витав і витає у родині Івасюків.
Звучить пісня „Балада про мальви” – сл. Б. Гури, муз. В. Івасюка
Ведучий 1: Народився Володя в стародавньому місті Кіцмані Чернівецької області на Буковині. Він завжди гордився, що виріс у тому самому саду, де минуло дитинство і юність відомого композитора, поета, прозаїка і драматурга – Сидіра Воробкевича. Він вийшов з того благословенного куточка співучої буковинської землі у гомінливий світ, щоб стати весняним парусом української пісні.
Ведучий 2: Виростав у сім’ї вчителів – істинних інтелігентів, де завжди панував культ творчої праці, допитливості і вимогливості. Батько – Михайло Григорович , вчитель, викладач університету, філолог, етнограф, український письменник (автор романів „Вирок”, „Серце не камінь”, „Балада про вершника на білому коні”, збірки поезій „Елегії для сина”) намагався прищепити дітям любов до всього справжнього й вічного.
Ведучий 1: Мати – Софія Іванівна – методист інституту вдосконалення вчителів, напрочуд ніжна і добра жінка, створювала у великій сім’ї (у Володимира були ще дві молодші сестри – Галя і Оксана) клімат дружби й доброзичливості.
Ведучий 2: Малий Володя надзвичайно любив казки і тому, вже у 4 роки, навчився читати. Ставши частим відвідувачем середньої школи – де тоді вчителювали батьки – він залюбки бував на репетиціях оркестру народних інструментів здібного вчителя-самоука Івана Лазаровича Ковблика.
Ведучий 1: У п’ять років батьки віддали сина у клас скрипки до Кіцманської дитячої музичної школи. Його вважали дуже здібним та перспективним учнем. Значний вплив мав на Володю педагог по класу скрипки Юрій Миколайович Візнюк, який сформував його як музиканта, повірив у його небуденні здібності і був певен, його учень завоює невдовзі помітне місце серед музикантів нашого краю.
У своїй поетичній книзі „Елегія для сина” Михайло Івасюк, згадуючи ті далекі роки, писав:
(Звучить мелодія скрипки)
Читець: Ти був тоді неначе горошина,
Такий, що ще й писати не умів.
В морозяну чи у сльотаву днину
Я брав тебе на руки й гордо брів.
Через негоду, снігові навали
До школи, з скрипкою в руці,
Учителі нас радісно вітали
Усмішкою на доброму лиці.
У класі я сидів – достойний учень,
Тремтів за кожен рух твого смичка,
В піснях, етюдах, гамах і тризвуччях
Весна цвіла то тиха, то рвучка.
І танцювали пальчики по грифу,
Й виспівувала скрипка так,
Що все моє єство підспівувало стиха,
Вбираючи у пам'ять кожен такт.
М. Івасюк
Ведучий 2: Закінчивши музичну семирічку, Володимир вступив до Київської середньої музичної школи ім. М.В.Лисенка. В Києві він провчився недовго, через хворобу довелося повернутися до Кіцманя.
Ведучий 1: Ще в шкільні роки почав записувати народні пісні, складати власні мелодії, етюди, імпровізації. Він з ніжністю говорив, що народна пісня – це скарбниця, в якій буяє наша мова, що носить в собі тонкощі задушевної лірики, глибини мудрості наших предків, витончений розум трудівників, розкотистий сміх, повен доброти, нищівного сарказму і веселощів травневого вітру.
Ведучий 2: Митець залишив нам зразки бережного ставлення до фольклору в багатьох піснях, а особливо „Ой зацвіла рожа”, „Там, за горою, за крем’яною”.
Вивчав усе, що стосується музики, писав вірші, був здібним художником. Він знаходив час грати на віолончелі, гітарі, захоплювався поезією французьких символістів і творами Б. І. Антонича і В. Симоненка, цікавився історією та хімією. Його улюбленими співаками були: Б. Гмиря, А. Солов’яненко, Д. Гнатюк, І. Козловський.
Ведучий 1: У 1964 році 15-річний Володя створив вокально-інструментальний ансамбль „Буковинка”, один із перших молодіжних колективів України. Гурт виконував пісні М.Скорика й О.Білаша, а також Івасюкові „Ласкаво просимо”, „Моя пісня”, „Буковинка”.
1965 року пісня В.Івасюка „Мені шістнадцять літ” перемогла на обласному конкурсі самодіяльної пісні.
1966 року Володимир працював слюсарем на заводі „Легмаш”, де організував робітничий хор, до репертуару якого включив і кілька своїх пісень: „Батьківщино моя”, „Там, за горою, за крем’яною”, „Капелюх”.
1967 року В.Івасюк вступив до Чернівецького медичного інституту і продовжував займатися музичною самоосвітою.
Ведучий 2: Пісні молодого композитора поступово виходять за межі Буковини – їх виконує одна з кращих співачок 60-х років киянка Лідія Відаш. Вони полонять молодь, особливо студентів, старшокласників.
Ззвучить пісня „Відлуння кроків”
Ведучий 1: Та ось настає 1970 рік. Шанувальники в захопленні від „Червоної рути”, „Водограю”.
Ведучий 2: Особлива його любов – Карпати. Десь там, у селі за Німчинем, коли місяць срібненькими ниточками своїх променів уже зав’язував на ніч вершечки гір, а в долині весело шумів на погоду сивий Черемош, почув Володя високий жіночий голос: Червоная руто,
Чого ти зів’яла,
Молоденька дівчинонько,
Чого ж заплакала?
Він заслухався: „Але хіба рута буває червоною?”. Насмілився, спитав піснярку. І розповіла йому гуцулка прадавню легенду гір: коли дівчина знайде той дивоквіт червоний, що інколи зацвітав у вечірню пору, то причарує ним назавжди того, кого кохає. Його вразило словосполучення „червона рута”. Знайшовши легенду у збірці фольклориста Володимира Гнатюка, почав працювати над текстом.
Ведучий 1: Володимир міркував: „Потрібно мати образ цілком закінчений. Я хочу знати про що пишу. До деталей. Звідси характер, форма музики і вірша. Іноді несподівані. Люблю цінувати дивні слова по звучанню. Образ. З деталей до загального. Повинен бути завершений образ, тоді можна писати, тоді успіх”.
Ведучий 2: Слова і мелодія пісні народилися одночасно. Легенда синіх гір чарівно озвалась в чутливім серці юнака.
Ось послухайте, як звучить вона у виконанні Софії Ротару.
Ведучий 1: „Дивна річ…нас вважають надзвичайно музикальною нацією. Максим Горький назвав українську народну пісню апофеозом краси, а ми, крім Миколи Лисенка не дали світові імені, яке б стояло в одному ряду з Глінкою, Моцартом, Верді, Шубертом. Де наші опери, симфонії, цикли пісень світового значення?… Думається, місце Шуберта української пісні вакантне. Його треба зайняти. Тому, хто відважиться на це, доведеться докласти багато зусиль, праці, боротьби пізнати гіркоту розчарувань. Але ж яка благородна, висока мета для таланту!”
Ведучий 2: Це були слова-роздуми молодого Володимира Івасюка. Таке місце було воістину для Нього. Він міг би стати українським Шубертом. Є всі підстави так думати. Але…
Читець: Я просто мало жив. Я тільки віть.
Людських шукань, врожаїв та політь.
Я тільки іскра ватри молодої,
Суремний крик у сніжному завої.
Клітина вибуху нових століть.
Я просто мало жив. Повір мені…
В. Івасюк
Пісня „І тільки раз цвіте любов… ”Сл. Б. Стельмаха, муз. В. Івасюка
Ведучий 1: Зводити роль Володимира Івасюка тільки до пісенної творчості було б неправильно. Це був перший етап його композиторського становлення. Його вабила і складна інструментальна музика. Володимир був віртуозом-імпровізатором. Але він болісно відчував потребу поглиблювати і збагачувати свої знання про написання симфоній, вишукував тему опери „Дарина”, вже розробляв її. Без належної теоретичної підготовки складні музичні форми були б недоступні.
Ведучий 2: Улітку 1972 року Володі запропонували перевестися до Львівського медичного інституту і вступити на композиторське
Методичний посібник включає сценаріїІ Іванно-Франківської Рожнятівської, Богородчанської, Надвірнянської, центральних районних бібліотек.
Видання адресоване широкому колу бібліотечних працівників.
Упорядник Г. М. Колотило – головний
методист ОУНБ ім. І. Франка
Відповідальна за випуск Л. В. Бабій – директор ОУНБ
ім. І. Франка
РОЗІП’ЯТА ДУША НА ХРЕСТІ
ВСЕВИШНЬОЇ ПЕЧАЛІ
(cценарій вечора – реквієму пам’яті жертв Голодомору 1932-1933рр.) Підготувала М. Воробчак –
зав. бібліотекою-філією №1
Івано-Франківської ЦБС
зав. бібліотекою-філією №1
Івано-Франківської ЦБС
В залі на видному місці прикріплений плакат із зображенням хреста і стражденної матері, що схилилася над немовлям. На хресті табличка „Україна 1932-1933рр.” На столі розламана хлібина, свіжі квіти, перев’язані чорною стрічкою, запалена свічка Пам’яті.
На книжковій виставці „Голгофа голодної смерті” представлено літературу про страшні події геноциду українського народу. Епіграфом до виставки можуть бути слова Т. Шевченка:
А голод стогне на селі,
І стогне він, стогне по всій Україні. Кара Господня. Тисячами гинуть
голоднії люде.
Звучить музика Й. Баха, церковний дзвін
Ведучий 1: Ми сьогодні зібралися віддати данину пам’яті співвітчизникам, які стали жертвами голодомору 1932-1933 рр. Ми живі, схиляємо голови, вшановуючи пам’ять нашого доброго і щирого народу, на долю якого випали тяжкі страждання.
Наш вечір присвячений тим, хто нас не чує, але з нами їхні душі. Наша розповідь про страшні сторінки історії, про жахливий злочин проти власного народу – штучний голодомор.
В залі запалюють свічки
Вступне слово бібліотекаря. Через роки, через століття – пам’ятаймо!
1932-1933рр. були найтрагічнішими , найчорнішими в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі. Без стихії, без засухи, без війни – в самому центрі Європи, в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей. Що це було? Це був більшовицький геноцид. Це була безкровна „людоморська війна” тоталітарної системи проти українського народу.
Звучить „Реквієм” А. Моцарта.
Із запаленими свічками виходять учасники вечора, стають журавлиним ключем.
Ведучий 2: Відкрийтесь, небеса!
Зійдіть на землю.
Всі українські села, присілки та хутори,
Повстаньте всі, кому казали: вмри!
Засяйте над планетою, невинні душі!
Зійдіть на води й суші,
Збудуйте пам’яті невигасний собор!
Ведучий 1: Пекельні цифри і слова
У серце б’ють неначе молот,
Немов прокляття ожива
Рік 33-й. Голод. Голод.
У люті сталінській страшній
Тінь смерті шастала по стінах.
Восьми мільйонів (Боже мій!)
Не долічилась Україна.
Ведучий 2: На багатих чорноземах України помирали люди. Почався голод. Великий. Страшний. Невблаганний. Пішов голод степами. Перед ним дверей не зачинити, не зупинити ні плачем дітей, ні тужінням матерів. Двері навстіж. Мертво. Люди не плакали, вмирали мовчки.
Ведучий 1: Осиротіла Україна. За нездачу хліба судили і висилали до Сибіру. Уряд України звертався до Сталіна, щоб зменшили поставки хліба, доповідали про те, що люди масово помирають з голоду. Але відповідь була одна „Який голод? Ніякого голоду у нас нема.”
Читець : Село як мертвий старець у струпах,
Собак поїли у жаху німому.
Ридає горе в білих вишняках,
І тягнуть шкапи дві гарбу знайому
Із трупами на звалище у яр.
А люди біднії в селі,
Неначе злякані ягнята,
Позамикалися в хатах –
Тай мруть –
Т. Шевченко
Ведучий 2: За вісім місяців 1932-1933рр . в Україні померло 7 міл. чоловік. А в цей час, коли гинули причорноморські села, з одеського порту вивозили за кордон українську пшеницю. 8 березня 1933р. на підході до Босфору сів на мілину пароплав „Харків”, який перевозив 8 900 т. зерна до Лондона. Пароплав розламався навпіл, і майже 9000 тис. тон зерна пішло на дно.
Читець: У той рік заніміли зозулі,
Накувавши знедолений вік.
Наші ноги розпухлі узули
В кирзаки-різаки у той рік.
У той рік мати рідну дитину
Клала в яму, поклавши на бік,
Без труни, загорнувши в ряднину
А на ранок помер чоловік.
Д. Головко
Ведучий 1: Плаче за своїми дітьми Україна-мати. Плаче і не може втішитись , бо їх немає. Підносить молитву Церква Христова, щоб Господь упокоїв їхні душі праведні. У трагічні часи великий Кобзар був завжди зі своїм народом. До нього зверталися люди як до свого захисника і в часи голодомору.
Встань, Тарасе, з домовини,
Глянь на горе України.
Пухнуть люди, мруть, конають
Та Сталіна проклинають.
Ведучий 2: Злети у думці над Україною і зримо побачиш, жахаючись, що вона як ніяка інша земля густо вкрита могилами. Великими і малими , відомими і невідомими.Україна – то велика могила, в якої немає ні кінця, ні краю. Ніхто не спроможний виміряти її глибину, і копають нам її впродовж століть чужі і свої. Копають і закопують нас мільйонами. І серед них ті , які могли стати великими вченими, поетами, художниками, хліборобами, і не стали ними. Тож хай їм земля буде пухом, а пам’ять про них залишиться серед живих.
Ведучий 1: 1932-1933... Обірвався вічно живий ланцюг поколінь і українському багатостраждальному народові завдалося нового, нещадного удару, якого він ще не знав: тисячі українців пішли в могилу з причини штучного голоду, забрали з собою розум, честь, здоров’я козацького роду, а головне – мільйони ненароджених дітей – генофонд нації.
Ведучий 2: Добре, що зараз повертаємося обличчям до нашої історії, що можемо вголос говорити про страшні події тих років, що є ще в живих свідки лихоліть і ще не пізно зібрати по зернятку історію нашого народу.
Читець: Хай не згасає пам’ять про померлих
Не згасне наша свічка золота...
Хай пам’ятають люди це страхіття,
Про ці голодні і страшні літа.
Запалимо ми свічку й прошепочемо,
З ненавистю згадаєм ворогів
„Повтору лиха цього ми не хочемо!
Хай не забуде ворог наших слів”.
Боже Великий, Всевладний,
Яви нам свою могуть.
Дай розпізнати правду,
Праведників не забудь.
Дивляться в твої очі
Мільйони скатованих душ.
Пригорни їх, посели на спочинок,
Та їхнього сну не поруш!
Заступи нас і нашу державу
Од кривавих, лютих негод.
Всі ми – сущі, усопші, прийдешні, --
Твій пшеничний, безсмертний народ.
Д. Павличко
Бібліотекар: Голодомор 1932-1933рр. – страшна трагедія в історії нашої держави, який забрав мільйони людей. Щоб не повторилися такі події, ми повинні знати і пам’ятати про них. Пам’ять – в книгах і в слові. До вашої уваги представлена література, яка є в нашій бібліотеці. (Зосереджує увага на виставку).
Музика. Всі учасники виходять на сцену, беруть по свічці.
Звучить молитва
Господи! Вседержителю наш!
Ще й до сьогодні чути плач,
Страждання, муки й скорботи роду людського!
Розпинає душу нашу мільйонноголосий стогін народу!
Здіймаємо руки з поминальними свічками,
Згадуючи дотлілі свічі людського життя!
Мільйони погаслих свічок... Івани, Марії, Тараси, Ганни, Уляни, Василечки – квіти викошені, ключі журавлині на рідній землі, підстрелені. Скорбота наша всевишня і вічна!
Прости, небо!
Прости, земле!
Простіть, зорі!
Всі сили земні і небесні, простіть муку і божевілля нашого народу!
Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій убієнних голодом
Молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів не робили!
Господи! Страждання, муки й горе народу до Всевишньої скорботи зарахуй і біди й погибель від землі й народу відведи.
Нині, прісно і на віки вічні відведи!
Амінь.
Звучить пісня „Господи, помилуй нас” – сл. і муз. Т. Петриненка
Використана література:
Барка В. Жовтий князь: повість : поезія.- К. : Наук. думка, 2003. – 304 с.
Голод 1932-1933 років на Україні. – К. : Політвидав України, 1990. – 605 с.
Конквест Р. Жнива скорботи : Радянська колективізація і голодомор / Р. Конквест; пер. з англ. – К. : Либідь, 1993. – 384 с.
Міщенко О. Безкровна війна / О. Міщенко. – К. : Молодь, 1991. – 371 с.
Самчук У. Марія ; Куди тече річка : романи / У. Самчук. – К. : Наук. думка, 2001. – 416 с.
33-й: голод: Народна Книга : меморіал / упоряд. Л. Б. Коваленко, В. А. Манян. – К. : Рад. письменник, 1991. – 584 с.
ВСЕ ПОЧИНАЄТЬСЯ З РОДИНИ
(сценарій літературно-музичного вечора приурочений до Всесвітнього Дня сім’ї – спільний проект центральної районної публічної бібліотеки, відділу у справах сім’ї, молоді і спорту РДА, центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді)
Підготувала Г. Фреїшин – зав. відділом (сценарій літературно-музичного вечора приурочений до Всесвітнього Дня сім’ї – спільний проект центральної районної публічної бібліотеки, відділу у справах сім’ї, молоді і спорту РДА, центру соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді)
новітніх технологій Рожнятівської
центральної бібліотеки
Для гостей світлиці оформлена книжкова виставка „Від коштовностей родини – до скарбів нації” за книгою С. Геника „Людина.. Сім’я. Україна”, а також виставка творчих робіт запрошених сімей . В сценарії використано вірші М. Луківа. Зал святково прибраний. На мультимедійному екрані висвітлюються слайди із сімейних альбомів запрошених пар.
Звучить лірична музика
Ведучий 1: ( На фоні музики)
А хто дає той напрямок – дорогу,
Чого не мав, без чого я тинявсь,
Хто вчить дітей ходить, молитись Богу,
Одна відозва є на це – СІМ’Я,
М. Луків
Ведучий 2: Доброго дня, шановні гості нашої бібліотечної світлиці. Радо вітаємо вас на святковому вечорі, приуроченому Всесвітньому Дню сім’ї. Ми надіємось і щиро віримо, що тут зібрались сім’ї, де шанують і поважають одне одного, кохають і бережуть свої почуття і традиції.
Ведучий 1: А яке свято в українській родині обходиться без пісні? То ж і нашу зустріч розпочнімо з чудової мелодії.
Звучить пісня „Мій рідний край” – сл. і муз. Л. Попович.
(на екрані висвітлюють фото краєвидів Рожнятівщини)
Ведучий 2: Сім’я – це довгий спільний шлях через радощі і горе, це не тільки
радість спілкування з коханими, це ще й праця, турботи, батьківський
обов’язок, муки і сльози, непорозуміння і неприємності. Але справжня любов проходить через усі труднощі.
Читець: Весна. Квітують вишні у саду
Прийшла пора свята, благословенна.
Люблю тебе – красиву молоду, кохана, наречена…
Спливли вінки Купала по річках,
Війнуло літо духом рути-м’яти.
Люблю тебе із сином на руках, дружина, мати.
Минуть поволі осінь і зима,
І знову світ засвітиться в онові,
Нічого в ньому кращого нема
Од вірності й любові…
М. Луків
Ведучий 1: Незаперечною є істина, що кожна людина прагне мати гарну сім’ю, своєрідну життєву пристань, де можна було б знайти розуміння, підтримку, де завжди тобі раді, тебе люблять, чекають і ти завжди потрібний.
Ведучий 2: Звідкіль я, хто я в рідній стороні?
Ким виросту, чи буду з Богом в серці?
Чи маю промінець в душі на дні?
Чи Україні ним досвітлю дні?
Ведучий 1: Сотні запитань задаємо собі, а де знайти відповіді – мабуть у своєму корінні, в корінні свого роду. Адже людина повинна пам”ятати свій рід, шанувати своїх батьків, недарма кажуть, що „сім’я – це домашня церква, на якій увесь світ стоїть, як на скелі своїй” ( І. Огієнко).
Ведучий 2: Сьогодні до нашої світлиці на щиру розмову з’їхалися родини з багатьох куточків Рожнятівщини. Ми запросили сім’ї, які не схожі одна на одну, але, на думку односельців, вважаються щасливими, міцними і, безумовно, є прикладом для наслідування.
Звучить лірична мелодія.
На фоні музики читець виконує вірш „Вічна мати” Л. Костенко.
(на екрані тематична фотопідбірка „Щасливе материнство”)
Ведучий І: Мальовниче бойківське село Липовиця, в самому серці гір, між стрімкими стінами лісу. Тут на подвір”ї родини Горблянських бере початок стежина у широкий світ, по якій розійшлося з рідного дому 16 дітей.
Дай Боже, щоб кожному роду та не було переводу.
Пані Ганна овдовіла у 36 років. Нелегко далося виховання рідних кровинок. Всім допомогла здобути базову вищу освіту. Радіє мати, бо її син – о. Іван очолює парафію свого рідного села Липовиця. Це також свідчення поваги до сім’ї. Крім ведення хатнього господарства мати-героїня ще займається виготовленням сит, решіт, а цим промислом у нас захоплюються тільки у цьому гірському селі. Нам, п. Ганно, буде цікаво ще більше дізнатися про ваших дітей, чи не забувають вони дорогу до рідного порогу?
(виступ Ганни Горблянської. Присутнім сім`ям о. Іван дарує решета-сувеніри, які виготовляє родина Горблянських)
Ведучий 2: У нас сьогодні присутня ще одна багатодітна сім’я Світлани та Василя Курча із Суходолу, у якої 10 дітей. Батьки належним чином займаються їх вихованням, створюють добрі умови для їх проживання та утримання. За зразкове виховання дітей, забезпечення умов для гармонійного їх розвитку п. Світлана нагороджена почесним званням України „Мати-героїня”.
Ведучий 1: У нас у гостях багатодітна матір, яка також носить почесне звання „Матері-героїні”. Це Марта Дмитрівна Зонгайм з Брошнева-Осади. Не легко їй сьогодні. У пошуках заробітку чоловік п. Марти змушений був виїхати за кордон. А на жіночі тендітні плечі лягло виховання шістьох дітей. Народити та виховувати стількох дітей важко, але поряд з цим приємно і почесно, то ж просимо вас розповісти про те, як даєте раду в такий нелегкий економічний час?
( виступ Д. Зонгайм)
Ведучий 2: Для вас, шановні матері-героїні, звучить пісня на сл. і муз. Л. Попович „Простіть мене, мамо” у виконанні місцевого барда Л. Попович.
Ведучий І: Батько і мати у дитячій долі – це тих два гарячі сонця, які дарують любов, щастя, добро і тепло. Кажуть, що в світі багато нерозгаданих таємниць, і одна найбільша з поміж них – любов до батьків і дітей. Саме ці світлі почуття сповідують у родині Василя та Ліди Гладеньких із Брошнева-Осади. П. Лідія з чоловіком Василем окрім трьох своїх дітей виховує і прийомну, але вже рідну для них доньку Тамару-Софію Бегларашвілі. Батьки змалку привчили дітей до праці. Кожен у родині має свої обов’язки. Щонеділі ходять до церкви. Часто здійснюють паломництво до святих місць: Гошева, Погоні, Зарваниці, Раковця, Глинян, Страдча. Гадаю, що п. Лідія може більше розповісти про те, які сімейні цінності вони сповідують. Знаємо, що в сім’ї согодні все гаразд. Просимо вас п. Лідіє розповісти про свою родину.
( виступ Л. Гладенької, на екрані фото родини)
Ведучий 2: Сьогодні на святі присутня ще одна сім’я із Бошнева-Осади, яку Господь Бог також нагородив святим даром батьківства. Це подружжя Ігоря та Марії Тебешевських. Разом вони уже 25 років. Народили та вивели в люди трьох своїх дітей. А ще стали найріднішими батьками для брошнівчанки Лесі Бердар. Ще немовлям дівчина втратила рідну матір і її виховувала бабуся.
Після смерті бабусі сім’я Тебешевських вирішила взяти Лесю на виховання і опікувалися нею, як рідною дочкою. А чотири роки тому сталася ще одна подія. Кума Марії Михайлівни повернулася з обласної дитячої лікарні, де перебувала на лікуванні з дитиною, розповіла, що у шпиталі познайомилася з маленькою Валечкою, від якої відмовилася рідна матір. Дівчинка була важко хворою. Наступного дня п. Марія поїхала навідати дитину і ні на мить не вагаючись стала опікуном дівчинки. Сьогодні Валя, яка раніше ледь могла ходити, відвідує танцювальний гурток, грає на скрипці. Батьки вилікували її любов’ю, щирістю та дбайливим ставленням. Привітаймо щирими оплесками цю прекрасну родину.
Ведучий І: А ми продовжуємо наше свято. Знайомтесь: наші творчі сім”ї.
Ведучий 2: Мамина пісня, бабусина колисанка, татова іграшка – це ті промінці, під якими розквітає добра, щира душа української дитини. Саме так намагалися виховати своїх дітей подружжя Наталії та Романа Милів з Іванівки. Кілька років Наталія Михайлівна очолює Маріїнську дружину при церкві Архангела Михаїла в Іванівці. П. Роман виходець із родини столярів. Він перейняв батькову професію. А ще займається різьбою по дереву. Його різьбярські вироби знані на всю околицю. Дочки Леся, Марічка та Оксана також унаслідували у батьків творчі навики, захоплюються музикою, краєзнавством, вишивають, старша дочка Леся чудово малює. Це одна з найспівучіших сімей Рожнятівщини. Просимо вас більше розповісти про свою сім’ю, родинні традиції та заспівати для нас української пісні.
(Пісня у виконанні родини Милів)
Ведучий І: Родовідна пам’ять – явище унікальне. У нас на святі сьогодні сім’я Василя та Марії Андрейківих, що проживають у с. Липовиця. Василь Михайлович, директор Липовецької ЗОШ І-ІІІ ступенів, краєзнавець, дослідник історії сіл та селищ Рожнятівського району бойківського краю, підготувив та видрукував десятки дослідницьких матеріалів. Маючи можливість працювати в районному центрі, вибрав гірське віддалене село. Марія Миколаївна – вчитель школи. Виховують двох дітей, які навчаються у вищих навчальних закладах, син – за межами України.
(бібліотекар проводить короткий огляд наукових праць В.М. Андрейківа)
Ведучий 2: Великим скарбом для нашого району є творчість та мистецькі надбання родини Шпаків: мати п. Наталія працює в Перегінській школі мистецтв, багаторічний керівник дитячого фольклорного ансамблю. Підготувала десятки дипломантів та переможців різноманітних районних, обласних, всеукраїнських та міжнародних конкурсів. Дочка Марта- провідна солістка Державного ансамблю Міністерства Внутрішніх справ України, володарка 4-ох Гран-прі міжнародних конкурсів і фестивалів, а нещодавно Марті присвоєно звання Заслуженої артистки України. Дочка Анна – викладач Перегінської школи мистецтв, вона також чудово співає. Варто вказати, що сім’я Аннички та Василя – переможці обласного конкурсу „Серця двох”.
(на екрані фото виступів родини Шпаків)
Ведучий 1: А зараз перед вами виступлять вихованці п. Наталії Шпак – зразковий народний дитячий фольклорний ансамбль „Маленькі бойки” – учасник та дипломант багатьох пісенних фестивалів, конкурсів.
Для вас звучать „Бойківські коломийки”
Ведучий 2: На наше свято ми запросили молоді сім’ї.
(Знайомство з молодими сім’ями. Кожна сім’я проводить презентацію своєї родини ( регламент – 5 хв).
Віталій та Леся Абрами (смт. Рожнятів)
Подружжя Хорт Сергій та Мирослава ( смт. Рожнятів )
Подружжя Гаврилюків Олега та Оксани ( смт. Брошнів )
Дубина Сергій та Марія (с. Петранка )
Бобик Василь та Валентина ( Н. Струтин)
Ведучі запрошують до частування
Музична пауза: Звучить пісня „ Два береги” сл. Л. Михайліва, муз. Л. Попович – виконує Леся Попович.
Гра „Плітка. Проводить психолог О. Т. Гаєвська
( Хід гри : запрошують 7 чол. бажаючих взяти участь у грі: 6 гравців виходять у супроводі асистента, який слідкуватиме за тим, щоб ніхто не почув, що буде говорити психолог першому учаснику гри, який залишився у залі. Психолог зачитує текст ( за своїм вибором) і просить першого учасника уважно слухати і повторити все почуте наступному учаснику, якого запрошують до зали. Ця дія відбувається з кожним наступним учасником. В кінці, коли останній учасник розповідає почуте, психолог зачитує початковий текст, підводить підсумок, завершуючи виступ словами: „Ось так народжуються плітки, не вірте їм!”
Звучить пісня „ Ти, тільки ти” – виконує місцевий бард Леся Попович.
Ведучий І: Яким буде завтра, нелегко вгадати,
Та світяться подивом очі дитяти,
І тупцюють ніжки по ніжній травиці,
І серце зворушують квіти і птиці,
І врода дівоча п’янить , наче трунок,
І зводить дві долі в єдиний цілунок,
І людство плекає надію і віру
У сили добра, сили розуму й миру.
М. Луків
Ведучий 2: Наше свято завершується. Щиро дякуємо всім за активність, доброзичливість, відвертість, та ініціативність.
Читець: Рецепт на випікання калача для солодкого життя
До двох повнісіньких жмень думок
Дрібно покраяти серця кусок,
Додати трішки вибачливості
І дві ложки ввічливості.
Відтак два грами розуміння,
І ясного усміху щире проміння,
І ще повну склянку без вагань
Доброзичливих дати бажань.
Чемності також не пожаліти,
Щирістю щедро все те полити.
Трішки привітності в тісто додати
І все те разом довго мішати.
Потім спекти в спеціальній печі,
Щоб любому, любій було до душі.
А як вже будуть калачі готові,
Щедро посипте зерням любові.
( всім парам вручають калачі і рецепти „калачів”)
Використана література:
Геник С. Людина. Сім’я. Україна / С. Геник. – Івано-Франківськ : Сіверсія, 2000. – 598 с.
Луків М. Доля і час : вірші та поема. / М. Луків. – К. : Дніпро, 2002. – 366 с.
Мандруючи до зрілості / за ред. Терези Круль та Марії Рись. – Л. : Свічадо, 2006. – 247 с.
Михайлів Л. Між сотнями літ. Вибране: поезії./ Л. Михайлів. – Івано-Франківськ : Місто НВ, 2007. – 324 с.
Смолі Г. Пізнай свою дружину / Г. Смолі. – Л. : Свічадо, 2007. – 158 с.
Трібіш І. Бути жінкою – це радість … і яка роль у цьому чоловіка / І. Трібіш. – вид. 2-е, випр. – Л. : Свічадо, 2007. – 117 с.
ЖИТТЯ ЯК ПІСНЯ, ЩО НЕ ВІДЗВЕНИТЬ...
(сценарій вечора пам’яті, присвяченого Володимиру Івасюку)
(сценарій вечора пам’яті, присвяченого Володимиру Івасюку)
Підготувала М. Сем’янів –
провідний бібліотекар відділу
обслуговування Богородчанської центральної бібліотеки.
Зала у тематичному оформленні: портрет В.Івасюка, біля нього – дві білі троянди, перев’язані чорного стрічкою, скрипка, розкидані листки нотного зошита… Під портретом слова, що є епіграфом до вечора:
Коли поїдеш любий, друже,
Із краю гір, шовкових трав,
Візьми з собою, мою пісню –
Я в неї щастя наспівав.
В. Івасюк
На книжково-ілюстративній виставці „ У полоні пісень Володимира Івасюка” представлено творчий доробок рідних пісень поета і композитора.
Звучить музична фонограма пісні „Червона рута”. На її фоні ведучі в українських строях.
Ведучий 1: Сьогодні ця мелодія щемна,
Що людей зачаровує звично,
Що нікому в житті зроду-віку не була чужа…
Відспівала душа і в піснях залишилась навічно.
Стала піснею віку Володина світла душа.
Ведучий 2: Така музика може бути створена лише від серця, від любові до життя, до людей, до матері. Вона така довірлива і щира, природна, справжня, вона стукає у двері кожної української родини. Прислухайтесь, скільки первозданної краси в цій чарівній мелодії, скільки мудрості у простих словах.
Ведучий 1: Червоная руто, чого ти зів’яла,
Молоденька дівчинонько, чого ж заплакала?
Ти не смійся хоч раз, не кажи, що забула,
А згадай про той час, як ти мавкою була,
Як ночами в лісах ти чар-зілля шукала,
Як з вітрами, мов птах, ти колись розмовляла.
Бачив я тебе в снах, у дібровах зелених.
По яких же шляхах ти вернулась до мене?
Ведучий 2: На пам'ять покоління наших батьків той час, коли в музичне життя всієї, тоді країни Рад, увірвався „чистою водою з синіх гір” могутній і вибуховий талант Івасюка, який у повному розумінні зачарував мільйони людей дивовижною, ні на кого не схожою природною пісенною стихією.
Ведучий 1: Творчість Володимира Івасюка вдихнула оновлюючу силу в легені нашого національного характеру – пісню. В той час, коли масово закривалисьукраїнські школи, коли наша прабатьківська мова нахабно витіснялась „великодержавниками”, Івасюкову „Червону руту” співали по всій території Радянського Союзу, від Балтики до Камчатки.
Ведучий 2: Тоді, коли тисячі, мільйони українців зрікалися українського слова, центральне телебачення в Москві транслювало пісні українського композитора і вони стали кращими піснями року.
„Червона рута” – краща пісня 1971 року
„Водограй” – краща пісня 1972 року
Ведучий 1: Про Володимира Івасюка справедливо говорять, що він дав крила українській естрадній пісні, вивів її з провінційних закамарків на світові обрії, врятував її мистецьку гідність.
Ведучий 2: Так, то був талант, то була особистість. Але Івасюкова пісня не з’явилася на порожньому місці, на попелищі. Вона виплекана глибокими традиціями української культури, дух якої завжди витав і витає у родині Івасюків.
Звучить пісня „Балада про мальви” – сл. Б. Гури, муз. В. Івасюка
Ведучий 1: Народився Володя в стародавньому місті Кіцмані Чернівецької області на Буковині. Він завжди гордився, що виріс у тому самому саду, де минуло дитинство і юність відомого композитора, поета, прозаїка і драматурга – Сидіра Воробкевича. Він вийшов з того благословенного куточка співучої буковинської землі у гомінливий світ, щоб стати весняним парусом української пісні.
Ведучий 2: Виростав у сім’ї вчителів – істинних інтелігентів, де завжди панував культ творчої праці, допитливості і вимогливості. Батько – Михайло Григорович , вчитель, викладач університету, філолог, етнограф, український письменник (автор романів „Вирок”, „Серце не камінь”, „Балада про вершника на білому коні”, збірки поезій „Елегії для сина”) намагався прищепити дітям любов до всього справжнього й вічного.
Ведучий 1: Мати – Софія Іванівна – методист інституту вдосконалення вчителів, напрочуд ніжна і добра жінка, створювала у великій сім’ї (у Володимира були ще дві молодші сестри – Галя і Оксана) клімат дружби й доброзичливості.
Ведучий 2: Малий Володя надзвичайно любив казки і тому, вже у 4 роки, навчився читати. Ставши частим відвідувачем середньої школи – де тоді вчителювали батьки – він залюбки бував на репетиціях оркестру народних інструментів здібного вчителя-самоука Івана Лазаровича Ковблика.
Ведучий 1: У п’ять років батьки віддали сина у клас скрипки до Кіцманської дитячої музичної школи. Його вважали дуже здібним та перспективним учнем. Значний вплив мав на Володю педагог по класу скрипки Юрій Миколайович Візнюк, який сформував його як музиканта, повірив у його небуденні здібності і був певен, його учень завоює невдовзі помітне місце серед музикантів нашого краю.
У своїй поетичній книзі „Елегія для сина” Михайло Івасюк, згадуючи ті далекі роки, писав:
(Звучить мелодія скрипки)
Читець: Ти був тоді неначе горошина,
Такий, що ще й писати не умів.
В морозяну чи у сльотаву днину
Я брав тебе на руки й гордо брів.
Через негоду, снігові навали
До школи, з скрипкою в руці,
Учителі нас радісно вітали
Усмішкою на доброму лиці.
У класі я сидів – достойний учень,
Тремтів за кожен рух твого смичка,
В піснях, етюдах, гамах і тризвуччях
Весна цвіла то тиха, то рвучка.
І танцювали пальчики по грифу,
Й виспівувала скрипка так,
Що все моє єство підспівувало стиха,
Вбираючи у пам'ять кожен такт.
М. Івасюк
Ведучий 2: Закінчивши музичну семирічку, Володимир вступив до Київської середньої музичної школи ім. М.В.Лисенка. В Києві він провчився недовго, через хворобу довелося повернутися до Кіцманя.
Ведучий 1: Ще в шкільні роки почав записувати народні пісні, складати власні мелодії, етюди, імпровізації. Він з ніжністю говорив, що народна пісня – це скарбниця, в якій буяє наша мова, що носить в собі тонкощі задушевної лірики, глибини мудрості наших предків, витончений розум трудівників, розкотистий сміх, повен доброти, нищівного сарказму і веселощів травневого вітру.
Ведучий 2: Митець залишив нам зразки бережного ставлення до фольклору в багатьох піснях, а особливо „Ой зацвіла рожа”, „Там, за горою, за крем’яною”.
Вивчав усе, що стосується музики, писав вірші, був здібним художником. Він знаходив час грати на віолончелі, гітарі, захоплювався поезією французьких символістів і творами Б. І. Антонича і В. Симоненка, цікавився історією та хімією. Його улюбленими співаками були: Б. Гмиря, А. Солов’яненко, Д. Гнатюк, І. Козловський.
Ведучий 1: У 1964 році 15-річний Володя створив вокально-інструментальний ансамбль „Буковинка”, один із перших молодіжних колективів України. Гурт виконував пісні М.Скорика й О.Білаша, а також Івасюкові „Ласкаво просимо”, „Моя пісня”, „Буковинка”.
1965 року пісня В.Івасюка „Мені шістнадцять літ” перемогла на обласному конкурсі самодіяльної пісні.
1966 року Володимир працював слюсарем на заводі „Легмаш”, де організував робітничий хор, до репертуару якого включив і кілька своїх пісень: „Батьківщино моя”, „Там, за горою, за крем’яною”, „Капелюх”.
1967 року В.Івасюк вступив до Чернівецького медичного інституту і продовжував займатися музичною самоосвітою.
Ведучий 2: Пісні молодого композитора поступово виходять за межі Буковини – їх виконує одна з кращих співачок 60-х років киянка Лідія Відаш. Вони полонять молодь, особливо студентів, старшокласників.
Ззвучить пісня „Відлуння кроків”
Ведучий 1: Та ось настає 1970 рік. Шанувальники в захопленні від „Червоної рути”, „Водограю”.
Ведучий 2: Особлива його любов – Карпати. Десь там, у селі за Німчинем, коли місяць срібненькими ниточками своїх променів уже зав’язував на ніч вершечки гір, а в долині весело шумів на погоду сивий Черемош, почув Володя високий жіночий голос: Червоная руто,
Чого ти зів’яла,
Молоденька дівчинонько,
Чого ж заплакала?
Він заслухався: „Але хіба рута буває червоною?”. Насмілився, спитав піснярку. І розповіла йому гуцулка прадавню легенду гір: коли дівчина знайде той дивоквіт червоний, що інколи зацвітав у вечірню пору, то причарує ним назавжди того, кого кохає. Його вразило словосполучення „червона рута”. Знайшовши легенду у збірці фольклориста Володимира Гнатюка, почав працювати над текстом.
Ведучий 1: Володимир міркував: „Потрібно мати образ цілком закінчений. Я хочу знати про що пишу. До деталей. Звідси характер, форма музики і вірша. Іноді несподівані. Люблю цінувати дивні слова по звучанню. Образ. З деталей до загального. Повинен бути завершений образ, тоді можна писати, тоді успіх”.
Ведучий 2: Слова і мелодія пісні народилися одночасно. Легенда синіх гір чарівно озвалась в чутливім серці юнака.
Ось послухайте, як звучить вона у виконанні Софії Ротару.
Ведучий 1: „Дивна річ…нас вважають надзвичайно музикальною нацією. Максим Горький назвав українську народну пісню апофеозом краси, а ми, крім Миколи Лисенка не дали світові імені, яке б стояло в одному ряду з Глінкою, Моцартом, Верді, Шубертом. Де наші опери, симфонії, цикли пісень світового значення?… Думається, місце Шуберта української пісні вакантне. Його треба зайняти. Тому, хто відважиться на це, доведеться докласти багато зусиль, праці, боротьби пізнати гіркоту розчарувань. Але ж яка благородна, висока мета для таланту!”
Ведучий 2: Це були слова-роздуми молодого Володимира Івасюка. Таке місце було воістину для Нього. Він міг би стати українським Шубертом. Є всі підстави так думати. Але…
Читець: Я просто мало жив. Я тільки віть.
Людських шукань, врожаїв та політь.
Я тільки іскра ватри молодої,
Суремний крик у сніжному завої.
Клітина вибуху нових століть.
Я просто мало жив. Повір мені…
В. Івасюк
Пісня „І тільки раз цвіте любов… ”Сл. Б. Стельмаха, муз. В. Івасюка
Ведучий 1: Зводити роль Володимира Івасюка тільки до пісенної творчості було б неправильно. Це був перший етап його композиторського становлення. Його вабила і складна інструментальна музика. Володимир був віртуозом-імпровізатором. Але він болісно відчував потребу поглиблювати і збагачувати свої знання про написання симфоній, вишукував тему опери „Дарина”, вже розробляв її. Без належної теоретичної підготовки складні музичні форми були б недоступні.
Ведучий 2: Улітку 1972 року Володі запропонували перевестися до Львівського медичного інституту і вступити на композиторське
