Голодомор – не просто біль і рана. Це – чорна діра нашої історії, яка могла безповоротно поглинути не тільки Україну, але й будь-яку надію на життя.

Чому це сталося і як, яким чином. Як сталося, що без стихії, без засухи, без іноземного нашестя стільки людських життів були приречені на смертні тортури. Осмислити нарешті: що ж з нами відбулося, пояснити собі і всьому білому світові. Досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії та вже знаємо, що то було. Був голод штучно зорганізований, був масовий сталінський геноцид, свідомо спрямований на винищення українського народу. Терор був розгорнутий планомірно і послідовно. Цей безпрецедентний за своїм катівським розмахом злочин сталінщини завдав Україні найтяжчих втрат, коштував нації мільйон людських життів. У пік Голодомору в Україні щодоби помирало 25 тисяч людей.

Поволі – з пам’яті людей, з тих таємних архівів, з тих диявольських „окремих папок” – з’являється смертельний лик найстрашнішої катастрофи.

Ми повинні знати кожен факт, кожен наказ, кожне ім’я – від жертви до вбивць.

2008 рік в Україні оголошений Роком пам’яті жертв Голодомору. 24 листопада 2007 року стало початком офіційного відзначення 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років. Цього дня було запроваджено традицію проведення Всесвітньої акції „Запали свічку!” коли по всій Україні та країнах світу за участю закордонного українства й посольств нашої держави ввечері були запалені свічки на вшанування пам’яті жертв голодоморів та політичних репресій.

Долучитися до заходів із відзначення 75-х роковин Голодомору повинні і бібліотеки, не стільки із почуття обов’язку, скільки із почуття моралі і людяності.

Пропонуємо Вам окремі форми роботи по вшануванню жертв геноциду української нації.

Для популяризації літератури про Голодомор рекомендуємо наступні наочні форми роботи:

книжково-ілюстративна виставка „Голгофа голодної смерті” з розділами:

-        Очима істориків – мовою документів

-        Голод. Смерть. Пітьма.

-        Пам'яті жертв…

книжкова виставка „Дзвони пам’яті: Україна. 1932-1933” з розділами:

- Без крихти хліба…

-        Розсекречена пам'ять (архівні документи)

-        Україна пам’ятає – світ визнає

Епіграфом до виставки можуть бути слова Н. Виноградської з її поеми „Голодомор”:

Згадайте нас – бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Для більш поглибленого ознайомлення читачів з виданнями про страшні події 1932-33 років в Україні можна провести години пам’яті:

-        Той, тридцять третій…

-        Велике народовбивство 30-х

-        Голод: чому і як?

-        Голодомор в Україні: злочини проти народу

-        Великий голод. Стань свідком злочину.

Про трагедію голодомору існує багато свідчень, багато оцінок, поглядів, тривають дискусії. Розбіжність поглядів існуватиме й надалі. А тому ми пропонуємо провести анкетування, мета якого розкрити розуміння користувачами бібліотеки цієї болючої теми, і виявити ті важливі моменти, на які нам потрібно звернути увагу в подальшій роботі. (Анкета додається).

Для широкого кола відвідувачів можна підготувати вечір пам’яті жертв Голодомору „Над білим янголом скорботи – незгасний духу смолоскип”. До програми вечора варто включити розповіді очевидців, гостей вечора, чиї рідні пережили ці страшні злочини. (Сценарій вечора додається)

Анкета

Злочин проти людяності

 

Шановні читачі!

2008 рік оголошений в Україні Роком пам’яті жертв Голодомору. Про трагедію 1932-33 рр. уже зібрано численні свідчення, створено документальні оповіді та фільми, однак усе глибшим стає усвідомлення: сказано ще далеко не все. Досі не знаємо всього масштабу цієї трагедії, досі є багато оцінок голодомору, є різні погляди, тривають дискусії.

Долучаючись до вивчення теми голодомору 1932-33 рр. бібліотека запрошує Вас взяти участь у нашому опитуванні. Обрані Вами варіанти відповідей відзначте, або ж висловіть свою власну думку на поставлені питання, якщо жоден із запропонованих варіантів Вас не задовольняє.

 

2. Чи відомо Вам, що в Україні було 3 голодомори. Якщо так, то про які із

них Ви знаєте або чули?

-        голод 1921-1923рр.

-        голод 1932-1933рр.

-        голод 1946-1947рр.

-        не чув (ла), не знаю

 

3. Коли і з яких джерел Ви отримали правдиву інформацію про страшну трагедію ХХ ст.

-        з друкованих видань

-        історична, архівна література

-        свідчення очевидців

-        із засобів масової інформації

4. Як Ви вважаєте, голод 1932-33-го в Україні це :

-        результат злочинної політики комуністичної верхівки, її вождів і сподвижників (геноцид, винищення нації) 

-        наслідок несприятливих погодних умов, зокрема, посухи

-        непродуманий заготівельний план

-        засіб упокорення народу

-        інше

5. Чи підтримуєте Ви рішення Президента України про запровадження кримінальної відповідальності за заперечення факту більшовицького геноциду українців у 1932-33рр.

Так Ні

6. Чи є у Вас в родині хтось, хто пережив голод. Якщо так, який із голодоморів їм довелось пережити. Вкажіть.____________________

______________________________________________________________ 

7. Багато істориків, письменників присвятили свої твори трагічній темі голодомору в Україні 1932-33рр. Які із названих нижче книг Ви читали, або назвіть свою книгу, яка тут не вказана, але запам’яталася Вам?

із художніх творів:

-        Самчук У. „Марія”

-        Мотрич К. „Молитва за убієнних голодом”

-        Барка В. „Жовтий князь”

-        Кононенко Є. „Імітація”

-        Виноградська Н. „Голодомор”

-        Стельмах М. „Гуси-лебеді летять”

-        інша ________________________________

 із публіцистики, науково- популярної літератури:

-        Конквест Р. „Жнива скорботи”

-        Сергійчук В. „Як нас морили голодом”

-        Міщенко О. „Безкровна війна”

-        Мулик М. „Трагедія нації”

-        „Український хліб на експорт: 1932-1933”

-        інша _____________________________

8. Чи відвідуєте Ви масові заходи, які проводить бібліотека?

-        відвідую завжди

-        інколи

-        не відвідую

9. Чи вважаєте Ви за доцільне популяризувати тему голодомору бібліотечними формами роботи?

Так Ні

10. Якщо так, взяли б Ви участь в такому масовому заході і в якій ролі?

-        як глядач

-        як учасник

Просимо повідомити про себе деякі дані:

-        ваш вік _____________

-        освіта ______________

-        рід занять __________

 

Щиро дякуємо за участь в анкетуванні

НАД БІЛИМ ЯНГОЛОМ СКОРБОТИ -

НЕЗГАСНИЙ ДУХУ СМОЛОСКИП

Сценарій вечора пам'яті жертв Голодомору 1932 - 1933 рр.

 Літа 7441 - го від сотворення світу

  ( літа 1933 - го від Різдва Христового)

 був В Україні великий Голод.

 Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу,

 ані моровиці. А була тільки зла воля

  одних людей проти інших.

 І ніхто не знав скільки невинного люду

зійшло в могилу - старих, молодих, і дітей,

 і ще не народжених - у лонах матерів.

 До книги Буття українського народу, - якщо

Таку Книгу буде колись написано.

Сцена: прикріплений на заднику плакат з хрестом і зображенням стражденної матері, що схилилася над мертвим немовлям. На хресті табличка „ Україна 1932 - 33 рр. ” Довкіл плаката - великий терновий вінок.

Звучить уривок з вірша М. Вінграновського „Монолог Наливайка”:

Могил нема. Могили повтікали.

Дніпро утік - зосталась лиш вода.

І вовчі небеса над вовчими віками

Снують ходу свою. Печальна та хода.

І нипає помазаником Божим

Півправда, півсвобода, півжиття.

І над народом стомленим та босим,

Панує без'язике небуття....

На сцені - справа і зліва двоє ведучих.

1 - й ведучий. 1933 - й рік... Найчорніший час між чорними часами в історії України. У світі не зафіксовано такого голоду, як той, що випав на долю народу найродючішої і найблагодатнішої землі.

2 - й ведучий. Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни в самому центрі цивілізованої Європи - в Україні, яка незадовго перед цим була житницею континенту, небачений голод забрав у могилу мільйони людей?! Що це було?!

1 - й ведучий. Ці питання протягом десятиліть тривожили світову громадськість. Нині ми знаємо, як це сталося. Нині ми знаємо, що це було. Це був більшовицький геноцид! Це була безкровна, людоморська війна тоталітарної системи проти українського народу.

2 - й ведучий. Війна - задля того, щоб підірвати коріння волелюбної нації, винищити цілий етнос. Війно - щоб зрцйнувати віковічні основи народної моралі, витруїти в серцях людяність.

1 - й ведучий. І натомість посіяти в душах страх, жорстокість, підозрілість і неміч духовну. Вісім мільйонів зморених голодом дітей України - ось наслідки цієї війни.

2 - й ведучий. Їм - неоплаканим і невідспіваним, їм - похованим у спільних могильниках. Похованим без труни й молитви, позбавленим могили й шани - присвячвуємо цей вечір пам'яті і скорботи.

Ведучі залишають сцену. Звучить спокійна музика. Одночасно з лівої сторони попід задник прямує вервечка постатей, що нагадують тіні зі свічками в руках. Дійшовши до правої сторони, вервечка повертається і рухається в зворотньому напрямку , тимчасом як попід задник з ліва направо все тягнуться й тягнуться скорботні постаті з вогниками. За сценою знову лунає спокійна музика. А тіні все йдуть і йдуть, утворюючи зигзагоподібний безконечник.

У центрі сцени серед темних тіней виникає постать у білій українській сорочці, що вільно спадає донизу, - символічний образ згорьованої Матері - України.

 Біла постать. Хто се? Хто будить мене щоночі?! Хто водить за мною запалими очима, в які перелилися всі страждання, всі муки й скорботи роду людського? Хто розпинає душу мою на хресті всевишньої печалі?

За сцени ледь чутно звучить спокійна музика.

 Біла постать. ( на фоні музики ). Чий це голос щоночі просить: „ Хлібця! Хлібчика дай! Мамо! Матусю! Ненечко!!! Крихітку. Крихіточку хлібчика! Дай...”

1 - й ведучий. Зі спогадів Катерини Рябко, село Дорожнє Гуляйпільського району Запорізької області: „ Служила я тоді наймичкою в заможних євреїв. Через день рано вранці ходила по молоко. Проходячи через базарну площу, я завжди бачила там мажару, в яку чоловіки зносили й викидали померлих з голоду дітей. Живі - просили в перехожих їсти, плакали, а деякі тільки жалібно простягали руки. Не можу досі забути одну дитину років 6 - 7. Воно простягало до мене руки й прохало, благало: „ Тьотю, дорогесенька, не проходь! Дай мені щось поїсти!..”. Я погладила його по голівці й сказала, що зараз щось принесу. Це було недалеко, то я вернулася, взяла з дому, де служила, трошки супу, що залишився від сніданку. Принесла йому й трошки хліба. Воно, бідне, їло, аж давилося. Я пішла по молоко, вирішивши забрати миску, як повертатимусь. Яким був мій жах, коли я, вернувшись, побачила, що воно вже мертве. Положило голівку на камінчик і лежало отак під лотком базару...”

2 - й ведучий. У липні 1933 року у Львові - тодішня територія Польщі - був створений Український центральний комітет допомоги Україні. Велику поміч надали йому українці Канади, організація „Золотий Хрест”, створена українцями Америки. Але перевезти закуплене для голодних зерно через кордон не вдалося. Радянський уряд не дав на це дозволу.

Темні тіні знову починають рухатися, утворюючи довкола Білої постаті кілька кіл, кожне з яких іде в протилежному напрямку.

 Біла постать. І знов вони йдуть... Щодня, щогодини, щоночі... Мільйони тіней, мільйони очей прошкують небесним Чумацьким Шляхом і повертають до мого серця. Ідуть українські Варвари-великомучениці, пригортають до всохлих грудей немовлят босоногі Богородиці, пропливають Марії Оранти, святі Покрови роду нашого... Василі, Одарки, Катерини, Івани... Янголи крізь мене летять!.. Лишають білий зойк, білий крик, що сходить у моєму серці білою мукою. Ідуть із холодних боліт, зі снігових заметів, з весняних дібров - і в білих розвеснених садах, на всіяних кульбабами луках - падають!..

Під час цього монологу в зовнішньому і в наступному за ним колі то тут, то там гаснуть свічки. На останніх словах усі постаті цих кіл стають навколішки і схиляються додолу. Стоять лише постаті внутрішнього кола. Вони можуть виконувати якісь рухи зі свічками: одночасно чи почергово підносити їх угор, відводити вбік - усе залежить від фантазії постановника. Важливо, щоб був створений ефект «заблудлих душ».

1 -й ведучий. Зі спогадів Хміля Федора Федоровича, село Бреусівка Козельщинського району Полтавської області: „ Ми з Ванею будяки їли чи крашанку у гав і сорок на деревах дерли. А коли й крашанок не стало, пішли до дядька Андріяна на хутір. Заходимо - а в хаті такий дух, ніби щойно вишкварки з печі витягли! Тут Андріян мов озвірів: -

- Ви що тут забули, щенята?! - хотів мене за рукав ухопити.

Ваня крикнув: „ Тікаймо! ”

Побігли ми до „буксира” Крапленя, розповіли все. Той ще „буксирів” узяв і пішли до Андріяна. А у нього в казані його чотирирічна донька варилася... Забрали і його і тітку Тетяну - і по цей день про них чутки в селі немає...”

2 - й ведучий. У серпні 1933-го архієпископ Відня кардинал Інніцер звернувся до європейської громадськості із закликом допомогти Україні, де від голоду страждаюить мільйони людей і є навіть випадки канібалізму. На це радянські дипломати заявили з претензією на дотепність: „ У нас немає ні канібалів, ні кардиналів! ”

1 - й ведучий. У нас на хуторі Біївка, - згадує Канівець Володимир Васильович із села Олександрівка на Полтавщині, - хлопчика й дівчинки не стало... Почали люди шукати дітей. Полізли до батьків їхніх на горище - а там м'ясо дитяче на бантині висить. Мати та не годилась вже нікуди і в той же день на лежанці сконала, а батька й до міліції в Козельськ не дотягли: по дорозі помер .”

Під час цього тексту і наступного монологу Білої постаті поступово гаснуть свічки у внутрішньому колі, щоб на кінець монологу залишилась одна єдина свічечка, яка згасне на останніх словах Білої постаті.

Біла постать. Чи то я, чи моя пам'ять, а чи душа летить у ту весну і квилить - голосить у Всесвіт? Кричу до мовчазного неба, до білих садів, схожих на велетенські мари, здіймаю руки до місяця, схожого на вогник воскової поминальної свічки. Заклинаю Землю, на якій дотлівають свічі людського життя... Мільйони погаслих свічок!..

Усі свічки погашені.

Біла постать. Небо, поможи!!! Дай манни вишньої нагодувати присмертних! Саде!!! Сотвори диво! Порятуй плодами! Земле!!! Жита дай! Дай гречки, проса! Не в липні - а в цю весняну голодну пору дай...

Темні постаті (всі шепотом) Господи, Вседержителю наш! Чи ти осліп від горя і людських гріхів?!

Постаті центрального кола. Подивись! Червона орда знов жнивує на нашій землі! Глянь на ці покоси!

Всі постаті ( з піднятими догори руками розгойдуються, кожне коло в протилежний бік ). Таких жнив! Такого жнива не знано від сотворіння світу!! Таких покосів не бачили одвіку ну земля, ні небеса!!!

З - за сцени лунає сумна музика. І разом з нею вмикається світло.

Біла постать(задивлена в небо, повільно проходить до правого краю авансцени і застигає, вдивляючись у височінь, шепоче). Господи! Невже і там, у твоєму Раю, є Україна, яку заселяєш від нині святими душами?! (Стає навколішки) . Сину Божий! Ісусе Христе! Порятуй від смерті народ мій! Ти ж умів двома рибами і п'ятьма хлібами п'ять тисяч наситити. Сотвори диво, Господи! Порятуй!!!

2 - й ведучий. З промови Йосифа Сталіна (січень 1933 року): „ Ми, безперечно, добилися того, що матеріальне становище робітників і селян поліпшується в нас із року в рік. Заперечувати це можуть тільки закляті вороги радянської влади!”

1 - й ведучий. З виступу Михайла Калініна (грудень 1933 року): „Збираються політичні шахраї і пропонують вносити пожертви так званим голодуючим України... І де збираються?! У Відні, де пролетаріат буквально вимирає з голоду!.. ”

2 - й ведучий. Зі спогадів польського селянина, жителя села Богорія: „Коли в 33 - му дійшли чутки про страшний голод на Україні, почали збирати пожертви - грішми і продовольством - на допомогу голодуючим. В мне грошей не було, то я пожертвував два мішки зерна. Але згодом стало відомо, що ваш уряд від нашої допомоги відмовився, заявив, що ніякого голоду в Україні нема.”

1 - й ведучий.Свідчення Проскурні Леоніда Павловича, Козельщина Полтавської області: „Колись я підрахував, що на кутках Бабичів і Сердюків голодовка забрала 180 душ - це тільки тих людей, що я знав. У вітчизняну війну з цих кутків не повернулося додому 75 душ. Отож виходить, що від Різдва до жнив у 33 - му році не стало з моїх рідних кутків людей у тричі більше, ніж за чотири роки війни.”

Біла постать. (весь монолог промовляє, блукаючи по сцені, мовби чогось шукаючи, відтак іде за куліси.) Нема... Зотліли... Від'ячали ключами в небо... Лише щоночі й донині крізь мене скриплять вози, і щоночі везуть їх у могильники, і щоночі чую, як оплакують їх солов'ї, зозулі й бузки на цвинтарі, та плачуть молоді трави, та стогнуть жита і ридма ридають зорі - летять і гаснуть над спорожнілими хатами...

На словах „ Ві'дячали ключами в небо...” починає стиха, з помірним наростанням, звучати сумна мелодія. Одночасно з лівого і правого боку виходять ведучі, а за ними один за одним всі учасники дійства. У всіх, крім ведучих, - на витягнутих уперед руках українські вишиті рушники. Зустрівшись, ведучі простують центром сцени і займають місця праворуч і ліворуч на авансцені. Решта учасників розташовуються обличчям до глядача.

 1 - й ведучий. І щовесни, у Великодню ніч, як забуяє зело, як спалахнуть цвітом сади, і зійде місяць, і вода вистоїться у ставках та криницях, і змовкне лихо - приходять з небес три жони святі.

Під час цих слів учасники, що стоять позаду ведучих, з'єднують рушники, утворюючи з них ворота, крізь які мають пройти „жони святі”.

 2 - й ведучий. Перша жона - Русь Київська велика.

Дівчина в одязі київської княгині проходить крізь „ворота” і займає місце праворуч од ведучих.

 1 - й ведучий. Друга жона - преславна Січ - Україна козацька.

Учасниця у вбранні козачки проходить крізь „ворота” і стає на передньому плані ліворуч від них.

 2 - й ведучий. Третя жона - голодом морена, Чорнобелем труєна, але жива - наша Україна - мати.

Біла постать проходить крізь ворота і займає місце на передньому плані по центру. Чути церковний передзвін.

 1 - й ведучий. Тоді дзвонять дзвони десятинної церкви, Святої Пирогощі, Михайлівського золотоверхого монастиря, козацького межигірського і всіх церков, червоними дияволами понищених, і чути невмирущі голоси.

Під час слів ведучого всі учасники повертаються один до одного обличчям і „розстеляють” рушники , тримаючи їх на рівні зігнутих рук.

 Русь Київська. Ходи до мене вечеряти, роде мій!

Україна козацька. Марії, Ганни, Уласи! Петри, Михайли! Мокрини, Домахи, Пилипи, Василечки! Ласкаво прошу до столу!

Біла постать. Пригощайся, роде мій скорботний! Діти мої - квіти зітнуті! Ключ мій журавлиний, на рідній землі підстрелений!..

1 - й ведучий. І пливуть Чумацьким Шляхом білі тіні з білої небесної України, і сідають до поминальної вечері.

2 - й ведучий. І знову чути невтишимі материнські голоси...

Біла постать. Роде мій небесний! Народе Божий неоплаканий!..

Русь Київська. Лика неціловані! Руки не перехрещені!..

Україна козацька. Душі рідні, перед ворітьми Господніми не поблагословенні!..

Утрьох разом. Прости, народе Божий!
Ведучі разом. Прости, народе Божий!

Лунає сумна мелодія

 1 - й ведучий. ( на фоні мелодії ). Прости цю прокляту землю, цей милий рай, у якому оселився диявол!.

2 - й ведучий. Усіх нас грішних прости, що мовчали, за упокій твій молебнів не справляли, поминальних свічок не світили, обідів по тобі не робили.

Усі учасники дійства. Прости нас, роде замордований, лише сирою землею зігрітий!

Русь Київська та Україна Козацька. Царство небесне вам, душі, невинно убієнні!

Біла постать. Господи! Страждання і муки народу нашого до Всевишньої скорботи зарахуй і біди та погибель від землі укарїнської й народу її, нині сущого відведи!

Усі учасники дійства. Нині і повсякчас, і на віки віків!

Біла постать. Амінь!

Три жони стоять ліворуч, двоє ведучих праворуч. Решта учасників утворюють обрамування з рушників. Звучить молитва за Україну „Боже Великий, Єдиний” на музику М. Лисенка.