Збирач скарбів народних

Євген Якович Сагайдачний – постать в українському мистецтві значуща і неординарна. Його життєвий і творчий шлях сповнений непередбаченими колізіями. Вони залишали відчутні сліди на формуванні його як людини, художника, громадянина і мислителя. Від природи щедро і багато наділений мистецьким даром, все своє життя до останку віддав служінню мистецтву.

Народився Є.Я.Сагайдачний над широким, як море, Дніпром, у Херсоні 22 квітня 1886 р. Сім’я Сагайдачних не вирізнялась якимось особливим достатком. Однак, інтелігентність, розуміння прекрасного прийшли до Євгена ще в дитинстві саме через родинне виховання.

Доля склалася так, що батьки його вирішили переїхати до Петербургу. Тут майбутній художник провів дитячі та юнацькі роки.

Художню освіту здобув у Петербурзі, навчаючись у приватних майстернях професорів-художників Ціонглинського та Кордовського. Починаючи з 1909 року, брав участь у художніх виставках в Петербурзі, Москві, Києві, Ризі.

У 1919 р. повертається на батьківщину, де Українська Академія мистецтв відряджає його для вдосконалення підготовки мистецьких кадрів у художніх майстернях Ніжина, потім – у Миргородський керамічний технікум, де він викладає рисунок, живопис і скульптуру.

На початку 20-х років Є.Сагайдачний проживав у Києві, Донецьку, Дніпропетровську, Луганську. Прагнучи збагатитися творчо, художник мріяв відвідати Туреччину, Грецію, Італію, Єгипет. Не маючи коштів для таких поїздок, він наймається простим матросом на корабель і таким чином одержує можливість познайомитись з найсучаснішими мистецькими стилями Європи, створює там багато живописних творів-етюдів.

Мистецька діяльність художника вражає різноманітністю творчих зацікавлень. Є.Сагайдачний займався станковим живописом, скульптурою, декоративним розписом, театральними декораціями. У ті роки він був близький до знаменитого митця Михайла Бойчука.

У 1922 р. Українська Академія мистецтв присудила йому професорське звання. В Академії він викладав скульптуру і рисунок. З того часу більшу частину свого життя, понад 40 років, він віддав педагогічній діяльності.

Ще будучи професором скульптури в Київському художньому інституті, він зацікавився самобутнім мистецтвом гуцулів. Воно зачарувало художника і він вирішив відтворити дивовижну красу Карпат, образи місцевих жителів в живописних полотнах, рисунках, скульптурі. Тож останні роки свого життя Сагайдачний присвятив мистецтву Гуцульщини, Прикарпаття.

В 1947 році давнє бажання здійснилось. На запрошення дирекції Косівського училища прикладного мистецтва (нині Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецва) Є.Я.Сагайдачний прибув до Косова і почав працювати тут викладачем скульптури, рисунку, живопису та історії мистецтв.

Вже сивоволосий митець майже кожен день після уроків ішов у гори, малював акварельні етюди, збирав етнографічний матеріал. В його альбомі були зарисовки давньої гуцульської архітектури, дерев’яних церков, дзвіниць, криниць, воріт, брам, гуцульських меблів, речей повсякденного вжитку, прикрашених різьбою; інтер’єрів хат, гуцульських кахлевих печей, керамічного посуду, виконаного видатними гуцульськими кераміками XIX століття П.Баранюком та О.Бахметюком, чоловічого і жіночого одягу, килимів, вишиванок. Його вражало писанкарство, містичність та космічна символіка писанки. Не було такої галузі образотворчого мистецтва Гуцульщини, якою не захоплювався б Є.Сагайдачний. Косівський період для нього та його дружини Зої Антонівни був новим піднесенням духовних сил і творчої енергії.

Довгими вечорами разом з дружиною він аналізував, вивчав, систематизував зібраний матеріал, а потім найцікавіші мистецькі витвори карпатських народних умільців та свої зарисовки показував учням, захоплено розповідав про значення і цінність мистецької культури, яку віками плекають гірські мешканці – гуцули.

У 1957 році Є.Сагайдачний з педагогічної роботи пішов на заслужений відпочинок. Але цей „відпочинок” для невтомної натури митця був умовним. За чотирнадцять років перебування в Косові він сходив майже всі гірські села Гуцульщини, Прикарпаття. Зібрав багату домашню колекцію творів народного мистецтва, яка була доступна всім, хто цікавився питаннями мистецької творчості майстрів цього краю.

І цілком закономірно виникло бажання зберегти цю красу, яку самі її творці не завжди достатньо цінували. Відтак сімнадцять років тривала копітка робота по збиранню виробів народних майстрів. На це йшов весь скромний бюджет сім’ї. Їхня квартира буквально тріщала від усякого добра. Чого тут тільки не було: кахлі, миски, корчаги, жбани, гуцульський народний одяг, різьбярські речі, намисто, бартки, писанки...
Сагайдачний став справжнім хранителем гуцульського народного мистецтва. Його колекція стає відомою далеко за межами Косова. Про Є.Я.Сагайдачного та його музей з’являються десятки публікацій в республіканських і центральних газетах та журналах. Знімається документальний фільм, а пізніше телевізійна передача, в яких розповідається про гуцульське народне мистецтво, про подвижницьку діяльність митця і його унікальну музейну збірку.

Не всякий музей, не кажучи про приватні колекції, міг похвалитися такою ж популярністю, як зібрання Євгена Яковича. В усі пори року, а найбільше влітку, до нього приїжджали десятки художників, мистецтвознавців, студентів з України, Росії, Грузії, Вірменії, Прибалтики.

Його квартира була своєрідною майстернею. Відвідувачі не просто цікавилися експонатами, вони шукали в них щось для себе особисто, для власного творчого зростання. Змальовували в альбоми орнаменти писанок, різьби, мосяжницьких прикрас. Їх цікавила форма керамічних виробів, не минали також вишиванок, виробів ткацтва, народного одягу.

З вдячністю згадують про свого вчителя Є.Я.Сагайдачного його учні – прославлені митці, народні художники України, лауреати державних премій С.О.Григор’єв, В.Г.Пузирьков, заслужені діячі мистецтва України Д.Ф.Головко, В.І.Масик, Г.Л.Петрашевич, І.О.Резнік, П.Корецький М.Сімашкевич та інші.

Його рисунки, живописні роботи, скульптурні композиції, кругла дерев’яна скульптура експонувалась разом з творами таких видатних художників як К.Петров-Водкін, І.Северин, В.Зарецький, П.Кончаловський, В.Купрін, М.Бойчук, Г.Нарбут, К.Малевич та інші.

Усе своє життя Є.Я.Сагайдачний віддав мистецтву. Народне, завжди реалістичне і найбільш демократичне мистецтво для нього було особливо близьким, любимим і рідним. В ньому митець бачив ту здорову основу творчості, яка повинна живити справжнього художника.

21 серпня 1961 року в спеку Євген Якович вибрався в гори. Але його семидесятип’ятирічне серце вже не витримало далекої дороги.

28 листопада 1970 р. завдяки старанням дружини З.А.Сагайдачної у Косові було відкрито музей народного мистецтва та побуту Гуцульщини, як філіал Коломийського музею. В ньому представлено унікальну колекцію творів народних майстрів Гуцульщини, Прикарпаття. Майже всі вони – з власної збірки Є.Я.Сагайдачного. Це і є та спадщина митця, яка прославила його добре ім’я на Гуцульщині.

Меморіальна дошка з його портретом на фасаді Косівського державного інституту прикладного та декоративного мистецтва увіковічила пам’ять про визначного діяча української культури. У 1990 р. одну з вулиць Косова названо іменем Сагайдачних.

Література:

Сагайдачний Є.Я. // Енцикл. українознавства. Т.7. – Париж - Нью-Йорк, 1973.– С.268.
Сагайдачний Є.Я. // Митці України: Енцикл. довід.– К., 1992.– С. 510.
Сагайдачний Є.Я. // Полєк В. та ін. Відомі педагоги Прикарпаття.– Івано-Франківськ, 1997. – С.129.
Сагайдачні // Пелипейко І. Містечко над Рибницею: Кн. про Косів. – Косів, 2004. – С.306-313.
Джуранюк Ю. Чарівна квітка Гуцульщини: [Про Косів. музей та його засновника Є.Я.Сагайдачного] // Наука і суспільство. – 1978. – №12. – С. 49-50.
Соломченко О. Громадянин і мислитель // Гуцул. край. – 1996. – 20 квіт.; 4 трав.
Соломченко О. Євген Сагайдачний // Образотв. мистец. – 1999. – № 1-2. – С. 75-77.
Соломченко О. З глибоких джерел: До 100-річчя від дня народж. Є.Я.Сагайдачного // Прикарпат. правда. – 1986. – 20 квіт.
Танець Чугайстра: [Про худож. Є.Я.Сагайдачного] // Федорів Р. Скрипка, що грає тисячу літ: Іст. повісті, есе. – Львів, 1991. – С.195-218.
Угорчак Ю. Зачарований Гуцульщиною: До 110-річчя від дня народж. Є.Сагайдачного // Поліття. – 1996. – № 22 (черв.).

Наверх