Зірка, що світить крізь століття

Зірка, що світить крізь століття
(Методичні поради бібліотекам до 150-річчя від дня народження Н. Кобринської)

У колі письменників і культурно-громадських діячів кінця ХІХ і початку ХХ ст.досить помітною постаттю є Наталія Кобринська. Її літературна і суспільно-культурна діяльність розгорталася під впливом І. Франка, М.Павлика, О. Терлецького. Головну свою увагу віддала вона питанням визволення жінки та її рівноправність з чоловіками в усіх сферах діяльності.

Дослідники літературної творчості та видавничої і громадської діяльності Наталії Кобринської називають її першою письменницею та першою українською феміністкою у Галичині. Саме вона організувала у Станіславі перше освітнє „Товариство руських жінок”, що ставило за мету прилучення інтелігентних жінок до літератури та популяризувати нові суспільні ідеї.

Сьогодні в нашій державі поряд знадбанням нових культурних цінностей використовується класична спадщина. Особливе значення в ній займають твори письменників, які відображали реальну дійсність, відстоюючи громадянську гідність людини. Саме до таких літературних цінностей належить творча спадщина Наталії Кобринської.

8 червня цього року громадськість України відзначає 150-річчя від дня народження письменниці.

Вагома роль в популяризації творчого доробку письменниці належить бібліотекам.

З метою глибокого ознайомлення широкого кола краян із творчістю письменниці і громадської діячки радимо представити її шляхом проведення екскурсу літературної спадщини „Письменниця, публіцистка і громадська діячка-Наталія Кобринська”.

У висвітленні першого питання слід підкреслити, що Наталія Кобринська започаткувавши феміністичний рух, вселила в жіночі душі впевненість у собі, надихнула на працю в царині культури, суспільнь-політичного життя, з якого жінки того часу фактично були виключені.

Одружившись з Теофілом Кобринським-піаністом,співаком і композитором, обдарована від природи жінка мала в його особі щирого друга.

Після раптової смерті чоловіка у 1882 році Н.Кобринська поїхала з батьком-послом Державної ради у Відень. Тут вона познайомилася з О. Терлецьким і В. Полянським, які підтримали її морально і заохотили до літературної праці.

Повернувшись з Відня в Галичину (жила в Белелуї, Станіславі, Болехові, Львові),письменниця енергійно взялася до праці.

У розкритті другого питання слід наголосити, що крім своєї літературної творчості Н.Кобринська відома як палка поборниця культурного єднання західноукраїнських земель з Наддніпрянською Україною.

Організаторка жіночого руху в середині 80-х років ХІХстоліття бачила потребу економічного, політичного і побутового розкріпачення жіноцтва. Та найважливіша справа всього життя письменниці-це підготовка видання альманаху „Перший вінок”, чи не першої у світі антології жіночої творчості зібраної, відредагованої та виданої жінками.

„Перший вінок”, „жіночий альманах, виданий коштом Наталії Кобринської і Олени Пчілки”, за підтримки І.Франка, вийшов у світ з друкарні Товариства ім. Шевченка у Львові у червні 1887р. Цей „ цінний пам”ятник спроможности наших жінок” був скромно оформленим, але значимим за обсягом виданням, на 464 сторінках якого були вміщені прозові, поетичні та публіцистичні твори сімнадцяти жінок-письменниць з усіх теренів України. Н.Кобринській належали „Переднє слово”, програмні публіцистичні статті. „Про рух жіночий в новійших часах”, „Про руське жіноцтво в Галичині в наших часах”, „Замужня жінка середньої верстви”, „Про первісну ціль товариства руських жінок у Станіславові”, а також два „образки з життя” (нариси)-„Пані Шумінська” і „Пан судія”.

„Перший вінок” відтворює високу духовність жінок-редакторів, письменниць, дописувачок, які самовіддано працювали на теренах збереження української культури та розвитку національної свідомості.

У 1893-1896рр. Н.Кобринська організовує видавництво „Жіноча бібліотека” і здійснює новий видавничий проект- випускає три книги альманаху „Наша доля”, на сторінках яких також були опубліковані твори жінок-літераторок.

І.Франко в журналі „Житє і слово” (1894р.) виступив з оглядом-рецензією на перший випуск видання, де звернув увагу читачів на статтю Н.Кобринської „Жіноча справа в Галичині”, розвідку „Звістка з заграниці і з краю” О. Кобилянської і Н.Кобринської. Публіцистиці самої Н.Кобринської І.Франко дав скромну оцінку, бо вважав, що белетристикою письменниця може сприяти значно більше, ніж газетними дописами.

Другий і третій випуски альманаху „Наша доля” вийшли друком у Львові (1895-1896рр.).

У серпні 1899 року здійснилася давня мрія Н.Кобринської побувати „на Великій Україні”. В товаристві своєї полруги та учениці О.Кобилянської вона відвідала Київ. Тут їй поталанило зустрітися з відомими діячами української культури М.Старицьким, І.Нечуй-Левицьким, М.Коцюбинським, Б.Грінченком. Радісні враження від цієї мандрівки передані у нарисах „У І.Нечуя-Левицького” та „Із подорожі по Україні”.

1912 року Н.Кобринська відновлює діяльність „Жіночої бібіліотеки”, поставивши мету-виданням белетристичних українських та перекладних творів створити цикл жіночих постатей, кожна з яких виконала визначну місію у своєму житті. Першим випуском цієї бібліотеки став переклад чеської письменниці Кароліни Свєтли „З наших боїв і змагань”, другим - „Синьобородий і Аріядна”.

Перша світова війна перервала працю над цим проектом.

Серед творів, написаних Н.Кобринською у роки воєнного лихоліття, найкращим вважається оповідання „Каліка”, у якому на прикладі однієї селянської родини відтворено тяжкі страждання, що їх принесла народам війна.

1918р. Н.Кобринська підготувала збірку „Воєнні новели”, до якої ввійшли твори „Кінь”, „На цвинтарі”, „Брати”, „Свічка горить”, „Полишений” та досі не знайдені „Тіні”, „Лист”, „Чи случай”,”З-під гуку гармат”.

В останні роки життя Наталія Кобринська дуже бідувала, жила в голоді і злиднях.

Повертаючись зі Львова, письменниця в дорозі заразилася тифом і пішла на вічний спочинок, 22 січня 1920 року. Тихо, спокійно лягла в болехівську землю сказавши свій заповіт: „Мене вже серце не болить...”

В музеї історії міста Болехова є окрема кімната Наталії Кобринської, в якій експонуються різні речі присвячені її подвижницькому життю.

Дякуючи щедрій душі і титанічній праці покійного сьогодні світлої пам”яті болехівського краєзнавця Романа Скворія, який багато років свого життя віддав пошукам про перебування феміністки в місті.Саме він працював над створенням музею, опікувався ним, постійно доповнюючи новими експонатами до останніх років свого життя. А недалеко від муею в 1990 році з ініціативи Р.Скворія встановлено погруддя Наталії Кобринської.

Білетристична спадщина Н. Кобринської посіла помітне місце в історії української літератури. Український народ пам”ятає і глибоко шанує письменницю, яка своє палке слово присвятила захисту прав людських.

Завдання бібліотечних працівників в ювілейний рік письменниці ще раз доторкнутися до широкої палітри її творчого надбання.

Серед розмаїття наочних та усних форм популяризації життєпису письменниці подаємо окремі з них.

Цикл літературних читань „В ім'я служіння народу”:
-Н.Кобринська- палка поборниця за рівноправність жінок в суспільстві;
-Участь Н.Кобринської в організації жіночих товариств;
-Роль Н.Кобинської у жіночому русі на теренах Галичини;
-Громадсько-культурна діяльність Н.Кобринської;
-Твори, присвячені Н.Кобринській.

В бібліотеці можна організувати відкриті перегляди літератури, бібліографічні огляди, літературні вернісажі, репортажі, літературні години „Віхи літературної спадщини Н.Кобринської”, „Стежками Наталії Кобринської” та ін. Такі заходи дадуть можливість розкрити інтелектуальний розвиток літературної та громадської діяльності письменниці в кожному періоді.

Літературний вечір „Зірка, що світить крізь століття” можна провести для широкого кола читачів. Його програму можна побудувати у формі науково-пізнавальної розповіді, а саме:
1.Ознайомлення з місцями, що пов”язані з іменем Н.Кобринської.
2.Виступи-привітання.
3.Доповіді-повідомлення:
а) Українське жіноцтво на перехресті ідей та змагань;
б) Кобринська про жіночу справу;
в)Експрес-огляд трьох збірників „Жіночої бібліотеки”,
виданих у1893, 1895,1896рр.
4. Погляд письменниці-феміністки в майбутнє (охоронки).
5. Белетристика Ганни Барвінок у „Жіночій долі”.
6. Українські жінки Галичини в суспільному житті 20-30х років ХХ століття.
7. Інформаційні повідомлення членкинь Союзу українок про роль сучасних союзянок в демократичному суспільстві.

Письменниця вірила, що з допомогою літератури можна пробудити свідомість жінок, покращити умови їх життя. Її життєвим кредо було „впливати на розвій жіночого руху через літературу”.

Для глибокого ознайомлення краян з цим напрямом діяльності Н.Кобринської прислужиться вечір-спомин „Поклін пам”яті першої поборниці прав жінок”. В програмі вечора слід зосередити увагу присутніх на ролі „Товариства руських жінок”, заснованому Н.Кобринською та її художніх творах першого періоду.

Різнобічна діяльність Наталії Кобринської залишила помітний слід в історії української культури. Кращі її твори стали цінним надбанням української літератури, а культурно-громадська, перш за все, феміністична діяльність-неповторною сторінкою в історії вітчизняного суспільно-демократичного руху. Її будуть пам”ятати і шанувати наступні покоління, як світлий образ людини, котра віддала гаряче, щире серце рідному народові, Матері-Україні.

Не втрачаймо віру в те, що у вільній Україні культурно-виховний процес стане провідним, бо від цього залежить доля держави, доля кожної жінки, дитини. Про це й мріяла Наталія Кобринська.

Денисюк І. Поборниця прогрессу /І. Денисюк; К.Кріль // Кобринська Н.І. Вибр. твори /Н.І Кобринська.- К., 1980.-С.5-20.
Жовтуля І. Від літератури до фемінізму / І.Жовтуля //Сучасність.-2002..-№ 11.- С. 84-89.
Качкан В.А. Верховинна естетика: Штрихи до портр. Наталії Кобринської //Качкан В.А. Українське народознавство в іменах: У 2 ч. / За ред. А.З.Москаленка / В.А.Качкан.-К., 1994.-С.143-151.
Погребенник Ф. Три фотопортрети Наталії Кобринської / Ф.Погребенник // Сл. І час.-1995.- № 5/6.-С.31-32.
Кобринська Наталія Іванівна: (8.У1.1855-22.1.1920) // Українська літературна енциклопедія: У 5 т. / Редкол..: І.О.Дзеверін (відп.ред.)., -К., 1990.-Т.2.- С. 505-506.
Кобринська Наталія Іванівна (8.06.1855-22.01.1920) // Українська
Журналістика в іменах //За ред. М.М.Романюка; Передм. В.Качкана.-
Л., 1994.- Вип.1.- С. 95-97.

Підготувала Г. Колотило

Примітка: В додатку №1 подаємо один з можливих варіантів сценарію літературної години „ Світоч жіночого руху і прогресу”.

ВЕДУЧИЙ 1: 8 червня 1855 року в родині священика Івана Озаркевича в с. Белелуя Снятинського повіту народилася донечка. Щасливі батьки не знали, що в колисці лежить людина, якій судилося стати зачинателькою жіночого руху в Галичині і вписати яскраву сторінку в історію української літератури. Не знали, та мали всі підстави сподіватися, бо в родині Озаркевичів здавна був потяг до творчості. Дід Наталії- Іван Озаркевич був визначним культурним діячем, меценатом, знаним у Галичині аматором театру, знавцем і шанувальником української творчості. Батько не тільки був священиком, але й письменником. Його п”єси і переклади друкувалися в альманахах „Зоря Галицкая яко альбум на год 1860”, „Літературны cборник”.

ВЕДУЧИЙ 2: Наталія належала до того покоління українських жінок, які не мали права навчатись у вузах. Своєю вчителькою вона називає просту селянку- няню, яка прищепила їй, трьом братам та молодшій сестрі любов до рідної землі, пісень, народної творчості.

ВЕДУЧИЙ 1: Перші знайомства Наталії Озаркевич починалися з книг, які вона змалку любила. Крім українськихх авторів, вона читала белетристику польською, російською, німецькою, французькою мовами, якими володіла. Пізніше вона напише в „Автобіографії”: „Я від малої дитини любила читати”.

ВЕДУЧИЙ 2: Щасливе, але трагічне заміжжя подарувало Наталії однодумця і єдинолюба на все життя. 1874 року вона вийшла заміж за молодого свяященика Теофіла Кобринського. ЇЇ обранець був не лише добрим душпастирем, а й засновником української міщанської читальні і хору, займався збиранням фольклору. Юна дружина стала вірною помічницею в подорожах селами Прикарпаття, допомагала записувати пісні, колядки, перекази.

ВЕДУЧИЙ 1: Після одруження життя Наталії пішло новим руслом. Однак на сьомому році подружнього життя важка хвороба звела зі світу Теофіла Кобринського. 26-літня вдова покинула Снятин і переселилася до батьків у Болехів. Цей тяжкий удар не зламав її, а навпаки- вивільнив незнані досі сили. В 1882 році Наталія разом з батьком – послом державної ради- їде до Відня. Там вона познайомилась з Остапом Терлецьким- публіцистом, літературознавцем. Якось розмовляючи з Кобринською, він порадив їй спробувати написати оповідання. „Але про що і як?”-запитала жінка. Про те ,що говорите, як говорите”-такою була відповідь Терлецького.

ВЕДУЧИЙ 2: Кобринська уявила собі стару жінку, її оточення і ставлення до навколишньої дійсності Так з”явилося перше оповідання „Пані Шумінська”, згодом перейменована на „Дух часу”, яке пройшло „ на біс”, коли його прочитали в студетському товаристві.

ВЕДУЧИЙ 1: Матеріалом для оповідання послужили домашні обставини. Її брат Євген став відомим лікарем, Лонгин-адвокатом, тільки Володимир той, що одружився з Франковою любов”ю Ольгою Рошкевич-послухався матері й продовжив священицьку династію Озаркевичів. Священицькі сини-дочки, досягли зрілого віку, залишали домашні гнізда, зваблені суспільними вітрами, пускалися на бистрину світськості.

ВЕДУЧИЙ 2: „Дух часу” відтворює життя середовища 70-80-х років ХІХ століття, з якого й сама письменниця вийшла. Старше покоління, яке уособлює попадя Шумська, не розуміє змін, поривань молоді. Суспільний устрій вважався пані Шумській недоторканим, як Богом даний „віковий порядок”. А тут син, якого готувала для семінарії, пішов на юриспруденцію, приіжджає на вакації й веде страшні розмови.

Письменниця говорить, що жінка сама повинна дбати про певне місце в суспільстві, здобувати фах, а не бути утриманкою чоловіка. І коли вже онука Шумінської заявила, що хоче стати вчителькою, „аби мати свій власний хліб”, змучена ревнителька династії збагнула: „Усему на світі приходить конець”.

ЧИТЕЦЬ: Дух часу стояв перед нею в своїй грізній поставі, як на згарищі усіх її планів і надій. Він не лишив її жодної потіхи, не ощадив жодної дитини. Він кинув оком вже навіть на її онуку, єдину донечку її померлої доньки. Ах, як гірко, як тяжко втратити остаток надії. А вона все ще думала, що хоть ту рослинку зможе охоронити. Аж ось недавно, кілька місяців тому, вона дізналася, що той клятий дух часу і її опутав своїм заразливим дотиком. Вона сиділа так, як і тепер, і перебирала насінє до посіву ярини, коли її внучка зближилася до неї...
-Що тобі моя дитино?-питала журливо бабуня. Чи ти не слаба? Дівчатко заперечило головою, але дві грубі сльози упали на звиток паперу. Бабуня занепокоєна, закинула її питаннями, на котрі внучка лише щораз густішими сльозами заливалася. Нарешті відповіла, що вона хотіла би більше вчитися.
- Хіба ж ти не досить навчилася?- питала здивована бабуня, - Чи не мала-сь гувернантки?
- Правда, - вишептала дівчина,- але я... я хотіла би так учитися, аби мати свій власний хліб – я хочу бути вчителькою!
- Бабуню якби хто ножем у серце пирнув! Кошик з насінням захитався і довгі круглі зернятка розбіглися по землі, а потік гірких слів вирвався з її уст:
- Донька моєї доньки,-учителькою! О, ти невдячна дитино! Чи ти уже така бідна, аби-сь мусила сама на себе заробляти? Чи ми не в силі вже тебе відвінувати?
- Дівча притиснуло руки до губ, аби здержати голосне хлипанє і тихо вийшло за двері, та забившися в найтемніший кут сусіднього покою, довго – довго плакала ...

ВЕДУЧИЙ 1: Вдала спроба пера заохочує Н.Кобринську серйозно зайнятися літературною творчістю. І буквально через кілька місяців було закінчено повість „Задля кусника хліба”, про яку схвально відгукнувся І. Франко. Вже ніщо не могло спинити потягу письменниці до літератури. Починається її творчий злет, який триватиме понад тридцять років, котрі вона прожила в Болехові.

ВЕДУЧИЙ 1: Найкращим твором Кобринської треба визнати повість „Задля кусника хліба”. З нього постає вражаюча безпомочність жіноства із священицької сім”ї.

Головна героїня твору – Галя - одна з шести сиріт по священику. Дівчина розумна і вродлива, проте глибоко нещасна. Вона мріє вийти заміж за поповича, їй навіть учитель- „ не рівня”. Але попівські сини віддали перевагу багатству, а не красі,- а який посаг мала вона, сирота? „ В теперішніх часах-міркує дівчина,- то не сама лиш ідеальна стріла Купідона, а потребує більше реальних підстав. Після таких розчарувань Галя „задля кусника хліба” погоджується вийти за вчителя, якого не кохала.

Тота, замість жахнутися на розпучні наміри доньки, лиш сумно покивала головою, як би уже давно про те думала. Се Галі ще більше завдало жалю. Мама годилася згадкою, про котру їй страшно було і подумати, а може, ніколи не видавалася тота гадка так страшно, як тепер! І то було одне серце на світі, котре її жалувало і любило.

ВЕДУЧИЙ 1: Пошуки вигідної пари для дочки-одиначки- основна причина неспокою в сім”ї. Солецьких у повісті Н.Кобринської „Ядзя і Катруся”. Ядзі, правда, не доводилось думати про „кусник хліба”- вона була дочкою хай і небогатого, та все таки поміщика. Але в суспільстві, в якому вона жила процвітав дух наживи, кожен жених- багатій шукав ще заможнішої нареченої. Даремно Солецькі мріяли про сусіднього панича Вацлава, даремно мати двічі возила дочку у м”ясниці до Львова, щоб на балах, на вечірках її уподобав собі якийсь пан. Вийшла заміж Ядзя, як і Галя з оповідання „Задля кусника хліба”, але вже у старшому віці, за нелюба.

ВЕДУЧИЙ 2: Жіноча доля стала тією проблемою, якій Кобринська вирішила віддати енергію молодості й талант. Саме вона стала зачинателькою жіночого руху в Галичині. 7 жовтня 1884 року в тодішньому Станіславі за її ініціативи зібралася група жінок, щоб обговорити статут майбутнього жіночого товариства, творцем якого була сама письменниця. Ось що писала Н.Кобринська у статті „Про первісну ціль товариства руських жінок в Станіслаівові зав”язаного в 1884 році: „Ми поклали собі метою впливати на розвій жіночого ружу через літературу, бо література була все вірним образом ясних і темних сторін суспільного ладу, його потреб, недостатків”.

ВЕДУЧИЙ 1: Ставши головою товариства, Наталія Кобринська одразу взялася до роботи. Вона добре розуміла, що перш за все треба друкувати твори жіночого пера. Та не маючи великого досвіду у видавничій справі, вирішила скористатися давнім запрошенням до співпраці одного з найосвіченіших і найталановитіших мужів свого часу- Івана Франка. Він рекомендував твори, був редактором видання, опікувався його друком.

Альманах вийшов у Львові 1887 року під назвою „Перший вінок”. На титулі стояли прізвища двох упорядників: Наталія Кобринська та Олена Пчілка. З публікаціями уньому виступили Ганна Барвінок, Олена Грицай, Дніпрова Чайка, Уляна Кравченко, Софія Окуневська, Анна Павлик, Климентина Попович, Михайлина Рошкевич, Леся Українка, Ольга Франко та інші авторки. Такої жіночої антології на Україні ще не було, тому анналах історії „Перший вінок” не загубився.

ВЕДУЧИЙ 2: Із спогадів, які зберігаються в Болехівському краєзнавчому музеї, дізнаємося, що Кобринська своїми ідеями запалювала жінок міста, організовувала гуртки по вивченню практичних життєвих питань. Ось що з цього приводу писав Іван Франко у гумористичній „Вандрівці Русина з Бідою”:

У Болехові баталія,
Там Кобринська Наталія
У величезний будинок
Збирає всіх русинок.

Одна варить , друга місить,
Третя хлопські діти тішить,
Ті годують маленьких
А ті миють пеленки.,

А Натальця з старшенькими
Пильно держить школу з ними,
Учить хлопців і дівчат,
Як з бідою воювать.

ВЕДУЧИЙ 1: У 1893-96рр. письменниця організовує три випуски альманаху „ „Наша доля”, навколо якого групується прогресивна частина жінок-інтелігенток. Тоді ж виходять збірники й вибрані твори письменниці ( „Дух часу”, „Казки”. „Ядзя і Катруся” та інші оповідання), а також „метеликами”- окремі оповідання і статті. У цей час Н.Кобринська разом з Ольгою Кобилянською, Євгенією Ярошенко та іншими жінками подає ряд петицій до австрійського парламенту, на відкриття української жіночої гімназії.

ВЕДУЧИЙ 2: Культурним взаєминам письменниці провінційного Болехова може позаздрити не один столичний літератор. У її хаті днями, тижнями гостювала Ольга Кобилянська і Євгенія Ярошинська, Іван Франко з родиною, Михайло Павлик. У серпні 1899р. здійснюється давня палка мрія Кобринської- у товаристві Кобилянської їде до Києва, де тоді відбувався ХІ археологічний з”їзд. Зустрічається з відомими українськими письменниками і діячами культури. Була гостею Олени Пчілки, Михайла Старицького, І.Нечуя – Левицького. З Києва навідалася до Чернігова, де склала візити Михайлові Коцюбинському та Борисові Грінченку.

ВЕДУЧИЙ 1: Ніколи Наталія Кобринська не сходила з демократичних позицій. Народ завжди був у полі зору її мистецьких інтересів. Це ще раз засвідчується звертанням до улюбленого жанру – казки. В 1904 р. в Чернівцях виходить книжечка „Казки”. Основою для неї стало оповідання „Перша вчителька”. Центральним є образ селянки, чуйної дитячої виховательки, хранительки народної мудрості, яка тлумачить навколишній світ, виходячи часто з фантастичних фольклорних уявлень.

ЧИТЕЦЬ : Діти кинулись одно перед другим рвати чудові цвіти: рожеві гвоздики, лілієві дзвіночки і золотожовтий блискучий яскер.

Ромко рвав маленькі голубі цвіточки, що несміло визирали з трави, і ніби тягнули ущороз більшу траву. - Ромку, не йди там, бо там мокро!- казала Тетяна.
- А ви як знаєте, що там мокро?
- Бо де жаб”є очко росте, там мусить бути мокро.
- То се жаб”є очко? Та воно справді визирає з трави, якби жаба з води дивилася, - дивувалися діти.
Славкові знов сподобалось, мов смеречка зілє, але і се зганила йому Тетяна.
- Тфе, не рви! то падоволос; як будеш рвати, то буде тобі волос випадати.
- А се що за цвіти? запитав Костуньо, подаючи їм в”язанки синьо-жовтих цвітів.
- О, се дуже ладні цвіти, се брат і сестра, вони любилися так дуже, що Бог перемінив їх у одну цвітку.
- А се що таке? Ніби вовк, ніби яка звірина! Тетяно, дивіться!- кричав Костуньо, зриваючи одну цвітку з довгої китиці, обсипаної густим цвітком, що справді виглядала якби пащека якої змії, ніби голова якого розтертого звіра.
- Се ленок. Сим дівки миються,аби ладні були; Але котра тим обмиється, то сім літ не буде мати щастя.

ВЕДУЧИЙ 1: Починаючи з 90-х років Наталія Кобринська уникає в творчості соціальних, проблем, сюжетів з життя, а захоплюється художнім дослідженням філософії душі, людської психіки. З-під її пера виходять психограми „Відцвітає”, „Руки”, психологічний етюд „Душа”. Послухайте, як символічно закінчує письменниця нарис „Рожа”.

ЧИТЕЦЬ : Серед широкого поля стоїть висока могила, а під нею біла, як сніг, рожева, як цвіт, спить молода дівчина. Зі зложеними навхрест руками, довгими русими косами спить вона твердим, непробудним сном. Не чує ні співів, ні музики, не збудить її з твердого сну гарячий поцілуй кохання, не відновлять сльози матері. В обіймах сирої землиці, під білим покривалом легкого пуху спить вона непробуджено. І спить вона серед німої тишини, лише курявих дрібних, кришталевих голок, ніби сонні привиди, перебігають широкі простори, летять білим туманом аж попід далекі сині гори, попід укрите мракою село...

На високій могилі, у головах дівчини, виринула червона галузка з дрібними зеленими листками й розрослася в корч полевої рожі. І росте вона сама, одинока, під скляною банею чистої блакиті. Ніде ні живої душі, лише сонце дивиться ясним оком понад засновані поля, понад зелені ниви, понад молоде буйне волосє. „А рожа росте, розростається, легеньким цвітом обсипається”.Дощик її змиє, вітер обсушить мокрі листочки, розчеше довгі, тонкі галузки, обтрясе дрожачу сльозу ранньої роси. А вона підносить високо тужні, бліді цвіточки й дивиться далеко, поза ясне сонце і синю блакить.

ВЕДУЧИЙ 2: Поступово Кобринська втрачає зв”зки з наддніпрянськими письменниками. Зменшується коло друзів. Щоб не вужчав світ, письменниця багато читає з новітньої європейської літератури. Перекладає з французької мови, зокрема п”єсу-казку Метерлінка „Аріана і Синя Борода”.

ВЕДУЧИЙ 1: В часи першої світової війни письменниця знову повертається до актуальних тем і сюжетів. Війна безпосередньо втрутилася в її життя. В 1915 році Наталію Кобринську звинуватили в шпигунстві на користь Росії і заарештували. Якби не зусилля адвоката, відомого українського письменника А. Чайковського, закінчила б вона свіій шлях у австрійському концтаборі. Того ж року у львівській газеті „Нове слово” з”явилось три її новели про війну „Кінь”, „Полишений”, „Свічка горить”.

ВЕДУЧИЙ 2: Серед творів, написаних Кобринською в роки воєнного лихоліття, одним з найкращих є оповідання „Каліка”. В ньому вона на прикладі життя однієї селянської людини показала, які тяжкі страждання принесла народам війна.

ЧИТЕЦЬ: Ось і єго село, єго хата. Перший раз у життю не йшов весело і охоче до своєї хати. І чим більше зближався, огортав єго якийсь страх, і тяжко билось у грудях серце.

Коли зближався до своєї стріхи, серце ще дужче стало товчися. Нараз якби обухом ударило єго в голову. Вікна були повибивані, двері підперті і замкнені на колодку, стріха була обірвана, плоти розірвані, колешня заломлена. Він підійшов до вікон хати, хата була зовсім пуста- ні живої душі.

Сам не знав, як довго так сидів, лиш чув, що серце щораз міцніше корчилось з болю.

ВЕДУЧИЙ 1: Велике лихоліття війни, горе і злидні, біль від втрати близьких людей, змальовує письменниця у творах „Тіні”, „Брати”, „Чи случай”.

ВЕДУЧИЙ 2: Померла Наталія Кобринська 22 січня 1920 року у місті Болехові. Стоїть на її могилі пам”ятник, а на ньому вибиті слова: „Мене вже серце не болить”. Ці слова говорять, яким тернистим шляхом приходилося йти цій першій провідниці світочу українського жіноцтва. Нехай же пам”ять жінки, що перша пробивала нам шлях до знання, що перша вказувала нам обов”язки щодо народу й Батьківщини, живе вічно між нами, і „Хай жінка відшукує у собі своє „Я, нехай стане людиною”.

Івано-Франківська обласна універсальна наукова бібліотека ім. І.Франка

Зірка, що світить крізь століття

Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка