Матеріали на допомогу бібліотекам у проведенні культурно-просвітницьких заходів
У виданні подані сценарії, підготовлені працівниками Коломийської, Рогатинської, Городенківської ЦБС та Калуського училища культури, які можуть бути використані в роботі бібліотек у проведенні культурно-просвітницьких заходів.
Укладач Г.М. Колотило
Відповідальна за випуск Л.В. Бабій
Миті яскравого життя
Любові всевишній присвячується
Хто ми і для чого ми на цій землі
Пізнай себе
„Миті яскравого життя ”.
/літературно-мистецька вітальня/
/присвячена пам’яті Лесі Українки/
| Підготувала О.І.Марищук – викладач Калуського училища культури і мистецтв | |
| Мета: | фрагментарно ознайомитися із життям і творчістю Лесі Українки, осмислити філософію і поетику віршів та інших творів письменниці; виховувати у читачів почуття патріотизму, добра і відчуття прекрасного. |
| Обладнання : | - фотопортрет Лесі Українки; - фотознімки епізодів життя Лесі Українки і її сучасників ; - ілюстративно-книжкова виставка |
| Музика: | М.Скорик „Мелодія” М.В.Лисенко Романси на сл.Л.Українки Моцарт „Реквієм” Бах Й.С. Концерт для скрипки з оркестром Шопен „Вальси” /Можна використати гру на сопілці/ |
Звучить скрипічний концерт Баха.
Виходить ведуча, підходить до книжкової виставки, бере „Біблію” і читає:
– „І коли це тлінне одягнеться в нетлінне, а це смертне одягнеться в безсмертя, тоді збудеться написане слово : Смерть поглинута перемогою. Де твоя, смерте, перемога ? Де твоє, смерте, жало ?”. (Перше послання апостола Павла до Коритян).
... І день народження Лесі Українки ці слова із Святого Письма приходять на пам’ять, бо вони передають суть і значення цієї, за словами Івана Франка, „слабосилої хорої дівчини” для України , для кожного з нас Лариса Косач, яка ввійшла у національному і світову літературу під прекрасним псевдонімом „Леся Українка”, одяглася у нетління, а її переможний дух, її християнська душа дійсно-таки поглинули смерть !
Тихо звучить музика. Ведуча ставить на стіл свічку, тим часом до кімнати заходить дівчина в ролі Лесі Українки, підходить до книг, потім до стола, сідає, бере ручку, щось пише, думає , потім читає, гортає зошит, листки.
- Фоном цієї сцени є легка музика і в запису кілька рядків, різними голосами її віршів.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА:
Промінням ясним, хвилями буйними,
прудкими іскрами, летючими зірками,
палкими блискавицями, мечами
хотіла б я вас виховать, слова !
Щоб ви луну гірську будили, а не стогін
щоб краями, та не труїли серце,
щоб піснею були, а не квилінням.
Вражайте, ріжте, навіть убивайте,
не будьте тільки дощиком осіннім,
полайте чи паліть, та не в’яліть !
ВЕДУЧА: Леся Українка ... Це ніжне і дзвінке ім’я належить до найвеличніших імен нашого народу. Псевдонім Лариси Петрівни Косач твердо і назавжди зафіксований у пам’яті кожного українця, і не тільки українця. Леся належить усім, хоч осягнення її вимагає певної інтелектуальної підготовки – як у жодного з її попередників в українській літературі, її творчість зіткана з різних ремінісенцій і мотивів світової культури. Місто її духу стоїть на перехресті різних епох.
Гордий дзвін її імені в серцях мільйонів людей породжує не тільки спогад про „Лісову пісню” або „Досвітні вогні”, але і палку любов до великої поетеси і гордість за свій народ, що спородив її.
В історії українського народу немає іншого імені, окрім, звичайно, Тараса Шевченка, яке б з такою безсумнівною силою прометеївської гідності, з такою майже нелюдською болісною чистотою сконцентрувало в собі всенародну думу про гордливу зневагу до всіляких кайданів і бойовий заклик до честі й непримеренності.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА (листає книгу і говорить):
Я дивилась на малюнках
Не на гордих переможців,
Що сперечника зваливши.
Промовляли люто : „Здайся !”
Погляд мій спускався нижче,
На того, хто розпростертий,
До землі прибитий списом,
Говорив : „Убий не здамся !”
*** бере листок зі стола і читає :
Якби вся кров моя, уплинула отак,
Як ті слова ! Якби моє життя
Так зникло непримітно, як зникає
Вечірнє світло ! ... Хто мене поставив
Сторожею серед руїн і смутку ?
Хто наложив на мене обов’язок
Будити мертвих , тішити живих
Калейдоскопом радощів і горя ?
Хто гордощі вложив мені у серце ?
Хто кликав брать святую оріфламу
Пісень, і мрій, і непокірних дум ?
Хто наказав мені : не кидай зброї,
Не відступай, не падай, не томись ?
Чому ж я мушу слухатись наказу ?
Чому втекти не смію з поля чести,
Або на власний меч грудьми упасти ?
Що ж не дає мені прмовить просто :
„Так, доле, ти міцніша, я корюся !”.
Чому на спогад вих покірних слів
Рука стискає невидиму зброю,
А в серці крики бойові лунають ? ...
ВЕДУЧА : Небагато в історії таких жінок, у долі яких тілесне і духовне становили б такий контраст. Для кожної людини її фізичні дані , її врода важать дуже багато. А для жінки вони особливо цінні – уміння бути привабливою невіддільне від самої її природи. Хвороба Лесі Українки сточила її жіноцтво, зів’ялила її принадність ще до того, як вона розквітла. Нема необхідності тут нагадувати біографію поетеси, вона відома кожному, хто вивчав літературний процес . Але така сторона Лесиного життєпису, як боротьба з неміччю, - варта нагадування, бо в ній, боротьбі, ховається сила духу, котра зробила з неї велику поетесу.
ВЕДУЧА : Муки виснажували її з дитинства. З дитинства навчилась вона „крізь сльози сміятись”. Вже у десять років з’явилися перші ознаки туберкульозу лівої ноги, а незабаром лівої руки. Потім хвороба перекинулась на легені та нирки. В одному з листів 1912 року Леся називає своє життя постійною війною з сухотами. За цю „тридцятилітню війну” вона перенесла кілька складних і болючих операцій, прикута до ліжка, довго перебувала в гіпсі, ходила то за допомогою милиць, то за допомогою складного і тяжкого апарата на нозі . Лікування в Криму, Одесі, в Бесарабії і Болгарії, Німеччині та Італії, в Єгипті і Грузії . Постійна невблаганна війна тіла та духу. Устами своєї героїні Касандри вона передрікає свою подальшу долю : ...
Леся Українка /говорить на фоні муз сидячи в кріслі/
„... мені здається, що я маю перед собою якусь велику битву, з якої вийду переможцем або зовсім не вийду. Коли у мене справді є талант, то він не загине, - то не талант, що погибає від туберкульозу чи істерії ! Нехай і заважають мені сі лиха, але зате, хто знає, чи не кують вони мені такої зброї, якої нема в інших, здорових людей ...”.
ЧИТЕЦЬ :
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
„Що болить ?” – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда –
Щоб не плакать, я сміялась .
ЧИТЕЦЬ :
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі ?
Хіба тремтить моя рука,
Чи пісня й думка кволі ?...
ЧИТЕЦЬ :
Хто не жив посеред бурі,
Той ціни не знає силі,
Той не знає, як людині
Боротьба і праця милі.
Хто не жив посеред бурі,
Не збагне журби безсилля,
Той не знає всеї муки
примусового безділля...
Що то є – лежати тихо,
мов сумний розбиток долі,
і на ласку здатись бурі
та чужій сназі і волі.
Що ж зосталося такому ?
Тільки думати – гадати ...
Ви, борці, прийміть сі думи.
Більш не маю, що вам дати.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА:
Мріє, не зрадь ! Я так довго до тебе тужила,
Стільки безрадісних днів, стільки безсонних ночей ...
А тепера я в тебе останню надію вложила.
О, не згасни, ти, світло безсонних очей !
Мріє, не зрадь ! Ти ж так довго лила свої чари
в серце жадібне моє, сповнилось серце ущерть,
же ж тепера мене не одіб’ють від тебе примари,
е зляка ні страждання, ні горе, ні смерть.
Я вже давно інших мрій відреклася для тебе.
Се ж зрікаюсь не мірй, я зрікаюсь життя.
Вдарив час, я душею повстала сама проти себе,
і тепер вже немає мені вороття
Тільки– життя за життя ! Мріє, станься живою !
Слово, коли ти живе, статись тілом пора.
Хто моря переплив і спалив кораблі за собою,
той не вмре, не збудивши нового добра.
Мріє, колись ти літала орлом надо мною. –
дай мені крила свої, хочу їх мати сама,
хочу дихать вогнем, хочу жити твоєю весною,
а як прийдеться згинуть за теє – дарма !
ВЕДУЧА : Сила духу дається Богом кожному, але треба відповідних обставин, щоб ця сила виявилася в усій красі і величі. Щоб вона стала не причиною страждань, а спонукою щастя. Щоб вона навчила інших – у муках бути щасливим. Усі часи вимагали таких жінок, як Леся Українка : не зманіжених, розкішних, розбещених панянок і пань, а героїчних маленьких поборниць тліну. Вони були потрібні, наші українські героїні, у часи Лесі Українки. Вони потрібні і сьогодні, коли Україна знову має шанс стати з рабині – вільною, з немічної – сильною.
ВЕДУЧА : Щоби говорити про Лесю Українку, треба збагнути час , в якому вона жила. А жила вона на зламі двох століть – в кінці ХІХ на початку ХХ ст. Треба ознайомитися із оточенням, в якому вона зростала, в якому формувалися її мрії, погляди на життя, довколишній світ. Сьогодні, наче на тих світлинах, що висять перед вами, зблиснуть яскраві миті життя і творчості Лесі Українки.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА:
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрічався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала :
„Самій не довго збитися з путі,
та трудно з неї збитись в гурті”.
Я йду шляхом, пісні свої співаю ;
Та не шукайте в них пророчої науки, -
Ні, голосу гучного я не маю ! ...
...Чи без пори скінчу свій шлях тернистий,
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала : зі співом на устах !
ВЕДУЧА : Миті дитинства ...
На диво обдарована дитина вивчає не тільки європейські мови, грецьку та латину, не тільки наповнює душу казковими враженнями чарівного волинського лісу – не по літах розвинена, вона разом зі своїми ровесниками на руїнах старовинного старовинного луцького замку влштовує „таємничі зібрання” – їй уже тоді світить образ руанської мучениці Жанни д’Арк.
- Леся Українка народилася другою дитиною в сім’ї Петра і Олени Косачів, після брата Михайла;
- у сім’ї Косачів було шестеро дітей : Михайло, Лариса, Ольга, Оксана, Микола (помер маленьким), Ізидора;
- серед улюблених книжок дітей Косачів були байки Глібова, „Сербські народні думи і пісні” в перкладах Мих. Старицького , „Робінзон Крузо” Д. Дідро, кілька томів праць М.Чубинського, „Міфи класичної давнини” Г.Штоля. Мати не любила „дитячих книжок”, вважала, що вони лише псують дитині – людині смак;
- перший вірш Лесі називався „Надія”;
- сестра Ольга дбайливо зберігатиме родинний архів, пройдуть роки, Ольга отримає фах лікаря, а згодом напише грунтовну, побудовану на фактах, біографію Лесі Українки – своєї великої сестри;
- цікаво знати, що Леся дуже любила музику, була до неї дуже здатна, ба, навіть грала свої власні, дуже хороші, імпровізації – композиції, вона склала з цього приводу чудову поезію „До мого фортепіано”.
ГОСТЯ ВІТАЛЬНІ: Гадаю, що доречно буде подивитися на світлини, де ми бачимо великі родини: дорослі і діти. Тут можна вести окрему розмову про родинне дерево Косачів – Драгоманових. Хочу лише сказати, що Леся Українка виростала в колі високоосвічених, заможних, інтелігентних людей.
Батько закінчив гімназію, Петербурзький – Київський університет юридичний факультет. Він дуже любив Лесю. Вона була дуже схожа на нього як ззовні, так і вдачею.
Надзвичайно любила, поважала, пишалася Леся Українка своєю мамою – Оленою Пчілкою, з роду Драгоманових і Михайло Драгоманов був її рідним братом. Окрім письменництва Олена Пчілка займалася видавничою діяльністю, фольклором, етнографією, громадською роботою і вихованням дітей.
Доречно сказати, що вона навчалася у Київському зразковому пансіоні шляхетних дівчат.
До кола близьких друзів Косачів слід віднести родину Михайла Старицького, Миколи Лисенка, Івана Труша, членів „Української громади” Антоновича В., Левицького О., Житецького П. та ін.
Цікаво, що батьки Лесі Українки були дуже добрими, порядними людьми по відношенні до селян і тих, хто нижче стояв за своїм соціальним походженням. Сестри Лесі згадували, що до кінця свого життя батько вважав українські справи своїми справами, цікавими, важливими і рідними. (Сам він говорив виключно російською мовою).
ЧИТЕЦЬ:
Тішся , дитино, поки ще маленька.
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенька,
Ще твої мрії ясні.
Мрія полине із думкою вкупці
Геть у далекі світа , -
Крил не втинай сизокрилій голубці,
Хай вона вільно літа !
Їй не страшні були дикі простори,
Скелі і хвилі морські,
Перелітала найвищії гори,-
Мала крильцята прудкі.
Так твоя думка швиденько полине
Тільки їй волю даси,
І принесе з чарівної країни
Краплю живої роси
І як приступить журба невсипуща
Та до серденька твого,
Тая росиця, живуща
буде живити його .
Хай же та мрія із думкою вкупі
Лине в незнані світа, -
Крил не втинай сизокрилій голудбці,
Хай вона вільно літа !
ВЕДУЧА: Наша вільна голубка боролася з усіх сил з хворобами, ставала міцною духом : „Я буду крізь сльози сміятись, буду жити, геть думи сумні” – писала вона. Осягаючи творчий шлях Лесі Українки з точки зору науки, культури, історії, мови, літературознавства, ми бачимо, що праця її була і залишається титанічною.
Тільки подумайте і уявіть собі : їй 28 років, на нозі важкий ортопедичний апарат, вона у Києві, готується читати у Київському літературному товаристві свою доповідь „Два направления в итальянской литературе”. Потім вона хоче й надрукувати, одночасно листується із львівськими колегами, Ольгою Кобилянською . До речі у Львові за сприяння Мих.Павлика, І.Франка виходять у світ її збірки „Думи і мрії”, поеми „Давня казка”, „Роберт Брюс, король шотландський”. Цей період подарував їй знайомство із Сергієм Мержинським, який згодом стає великим сердечним другом Лесі.
(Лунає скрипка)
ВЕДУЧА: 5 лютого 1900 року Леся виїхала до Мінська побачитися з Сергієм Мержинським. В той приїзд Сергій дарує Лесі репродукцію Рафаеля „Сікстинська Мадонна”.
На початку вересня того ж року стан здоров’я Мержинського погіршується і Леся знову їде до Мінська, бо вважає це за свій моральний обов’язок …
Вона тяжко пережила втрату свого друга. За одну ніч пише поезію „Одержима”.
ЛЕСЯ УКРАЇНКА: Пишу листа Ользі Кобилянській :
„...А я бачите, жива, хоч не знаю, як сказати, - здорова чи ні ? Хвороби жадної не маю, та голова на плечах наче не моя, не слухають мене руки і дуже неохоче беруться до роботи. Нічого мені не хочеться, нічого мені не треба, я примушую себе хотіти і вмовляю, ніби те чи інше потрібне мені. Я страшно втомлена фізично і морально і, здається, спала б без кінця, однак спати багато не можу, тільки лежу часами поцілих днях. Але єсть у мене бажання поїхати до вас на Буковину”.
ВЕДУЧА : А в листі до Івана згадувала , що писала „Одержиму” в таку ніч, після якої певне, буде довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала в самому епогеї туги : „Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти „Я з того створила драму””.
Трагічна смерть Сергія погіршила здоров’я Лесі, їй були необхідні спокій та лікування. І вона вирушає у подорож на Буковину і Гуцулію.
ГОСТЯ ВІТАЛЬНІ: Наш славний земляк – письменник Степан Пушик зацікавився гуцульським періодом життя Лесі Українки, провів ретельні архівні дослідження, побував у тих місцях, де в свій час довелося бувати Лесі Українці, Ользі Кобилянській, Клименту Квітці, Івану Франку. На основі цих матеріалів з-під пера С.Пушика вийшло есе „Карпатське літо”.
Письменник простежує перебування Лесі Українки на Гуцулії в дуже дрібних подробицях , дуже цікаво читати про те , де і коли, у кого зупинялася Леся, де і які зустрічі відбувалися , про враження Лесі від побаченого.
Гуцульські наспіви
ВЕДУЧА: Тут ми мусимо сказати, що Климент Квітка відіграв важливу роль у житті Лесі Українки як щирий і добрий друг. Він супроводжував її в подорожах, на лікування.
25 липня 1907 року вони одружуються. Весілля було не урочистим. Обоє вони весь час змушені лікуватися, у зв’язку з цим доля закидає їх в Крим, Грузію, Єгипет.
Всюди, де б не побувала Леся, вона продовжує свою літературну діяльність.
ВЕДУЧА: 1911 року в Кутаїсі Леся Українка скінчила писати драму-феєрію „Лісова пісня” . У чому таємниця „Лісової пісні” ? Як кожне справжнє мистецьке творіння „Лісова пісня ” має безліч нашарувань.
Кожна людина – незалежно від чутливості, рівня культури, інтелекту, знайде тут щось важливе для себе, а це вірна прикмета великого твору мистецтва.
„Лісова пісня” – це казка ? Так, казка. Це історія кохання ? Звичайно ж ...Може, „Лісова пісня” перш за все, про те, як народжується і росте душа ? О,так !
Вірно все .Тому що „Лісова пісня” – це перш за все пісня любові, тої великої любові, яка керує сонцем і зірками, і всім сущим, і все об’єднує, поки є життя і творення .
/доречно буде сценка : Лукаш і Мавка/
ЛЕСЯ УКРАЇНКА: І я прокинулась . Вогнем підземним мій жаль палкий зірвав печерний склеп, і вирвалась я знов на світ. І слово уста мої німії оживило, і я вчинила диво ... Я збагнула, що забуття не суджено мені.
ЧИТЕЦЬ :
О, не журися за тіло !
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, -
стане початком тоді мій кінець .
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи і гаю ...
Грай же, коханий, благаю !
(тужливо грає скрипка чи сопілка)
ВЕДУЧА: (бере до рук Біблію). Далекого 1904 року Леся на прохання Ольги Кобилянської переклала уривок з Біблії. Це було „Послання апостола Павла до коринфян. Глава ХІІІ”.
Чому саме цей біблійний Заповіт Любові судилося перекласти рідною мовою . Не хочеться вбачати в цьому випадковість. Спробуємо розгледіти закономірність . Зупинимось на тому, що спершу це була таки випадковість, яка у підсумку стала символічною і визначила закон.
Закон Лесиного життя.
/звучить мелодія М.Скорика/
Література :
1. Українка Л. Твори .-К.: Молодь,1966.
2. Леся Українка : Сожети з життя в ілюстраціях і документах : Фотокн..-К.: Спалах, 2001.-167с.
3. Пушик С. Карпатське літо : Есе//Дараби пливуть у легенду.-Л: Каменяр, 1997.-С.3-109.
Музичні твори на вірші Лесі Українки : Романси :
1. „Гетьте думи, ви хмари осінні”(муз.Я.Степового)
2. „Стояла я і слухала весну”(муз.В.Кирейка)
3. „Знов весна і знов надії”(муз.К.Стеценка)
4. „То була тиха ніч чарівниця”
5. „Не дивися на міся весноюць”(муз.М.Лисенка).
Любові всевишній присвячується
(Сценарій усного журналу)
| Підготувала Г.Тарновецька – зав.філією с.Семаківці Коломийської ЦБС |
Святково прибрана зала. Столики для кожної пари. На них – запалені у підсвічниках свічки, скриньки з „коштовностями”, старовинні речі : дзеркальця, книги, віяла, намисто ...
Пари (після оголошення ведучим натупної сторінки вечора) заходять, взявшись попід руки (хлопець – обов’язково з квіткою у руці) у супроводі легкої класичної музики, бажано, аби одяг на учасниках був відповідним до тієї епохи, яку вони представляють (це може бути вечірня або бальна сукня, фраки, костюми і т.д.). На заднику сцени, стінах , при вході – оформлені у вигляді „сердечок” висловлювання про кохання :
1. „Благословенні серця рани ...”(Ф.Петрарка)
2. „Нехай святиться ім’я твоє ...”(Ліна Костенко)
3. „Твоїм ім’ям на тебе я молюся ...”(М.Вінгарановський)
4. „Така любов буває раз в ніколи!”(Ліна Костенко)
5. „Так ніхто не кохав !..”(В.Сосюра)
На деяких „сердечках” – написи різними мовами : „Я тебе люблю”(укр.), „Я тебя люблю”(рос.), „I love you”(англ.).
Вечір ведуть 2 пари.
Пролог
Звучить мелодія „Місячної сонати” Бетховена.
ВЕДУЧИЙ 1: Небагато свят має людське серце, і найбільше з них „кохання” – так ніжно, щемливо і щиро колись сказав український прозаїк М.Стельмах.
ВЕДУЧИЙ 2 : „Десь на дні мого серця Заплела дивну казку любов”, - лірично признався молодий Павло Тичина .
ВЕДУЧИЙ 3 : „Так ніхто не кохав! Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання !” – переконував усіх юний серцем Володимир Сосюра.
ВЕДУЧИЙ 4 : А російський поет Олександр Сергійович Пушкін на увесь світ сповістив: Я помню чудное мгновенье –
Передо мной явилась ти !
ВЕДУЧИЙ 1: Про кохання, найкраще із почуттів, дарованих людині Богом, сказано багато щирих захоплюючих слів, створено найчудовіші картини, найліричніші мелодії.
ВЕДУЧИЙ 2: Кохання одухотворює людину, робить кращим і змістовним її життя, наповнює світлою, ніжною радістю, дарує красу почуттів.
ВЕДУЧИЙ 3 : Кохання – це той прекрасний цвіт папороті, який шукають усі, та на жаль, знаходить далеко не кожний ...
ВЕДУЧИЙ 4 : Вічна загадка любові, життя люблячого серця, різні відтінки людських стосунків завжди були в центрі уваги поетів і поезії. Чому? Мабуть, тому, що поети відчувають світ набагато тонше, набагато гостріше, ніж будь-хто інший. Кохання – це та таїна, що давала їм, поетам, поштовх до творчості, силу і живильну наснагу творити справжні шедеври...
ВЕДУЧИЙ 1: Данте і Беатріче, Петрарка і Лаура, Шекспір і Смаглява леді, Блок і Таємнича Незнайомка, Пушкін і Наталя Гончарова, Іван Франко і Ольга Рошкевич, Леся Українка і Сергій Мержинський ... Ці закохані пари, мабуть, відомі цілому світові. Адже саме їхнє кохання і народило всесвітньо відомих літературних героїв, таких як Ромео і Джульєтта, Лукаш і Мавка, Онєгін і Тетяна...
ВЕДУЧИЙ 2 : Хотілося б сьогодні хоч трохи відсунути таємничу завісу над чудесними почуттями, які живили уяву і творчість, які наповнювали життя відомих поетів.
ВЕДУЧИЙ 3: А ще хотілось би, щоб усі закохані пари, яким, можливо, у реальному житті не завжди судилося бути разом, бути щасливими, відчули себе сьогодні знову юними закоханими і щиро розповіли нам про свої почуття рядками своїх поезій.
ВЕДУЧИЙ 4: Отже, розгорнімо наш альманах, який має назву „Любові всевишній присвячується”, погортаймо обережно його сторінки, на яких записано історії закоханих сердець, вслухаймося у рядки ніжності та кохання , - і задумаймося, яке це велике і сильне почуття, як його треба терпляче чекати, берегти, леліяти, цінувати, охороняти, як збагачує воно душу людини, яке воно світле і прекрасне.
СТОРІНКА 1
„ЙОГО КОХАНА ...” (Тарас Шевченко і Ганна Закревська)
ВЕДУЧИЙ 1: Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін ... На „любовному небосхилі” Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір’я – всі знайдено, названо, видруковано. Чим зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до особистого життя видатних людей ? Хіба не мають права вони на тємниці ?І хіба не мають рації люди, які кажуть : „Яке кому діло до мого кохання ?”
ВЕДУЧИЙ 2: Ні, ці люди не мають рації. У тому кого і як кохає велика людина , та й звичайна також, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, для митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, до розгадки життєвих ідеалів.
ВЕДУЧИЙ 3: Шевченків ідеал коханої – це класична українська красуня, кароока, чорноброва, з гнучким станом, легкою ходою. Ідеал кохання як почуття – вірність і щирість взаємин, ніжність і незрадливість.
ШЕВЧЕНКО : Саме такими рисами наділив Бог перше, дитяче кохання Шевченка – його подругу дитячих літ Оксану Коваленко. Їй поет і присвятив вірш „Ми вкупочці колись росли”.
ВЕДУЧИЙ 4: Все життя Шевченко шукав у інших ту , „справжню” кохану – подругу, дружину, порадницю, - якою в дитинстві ввижался йому Оксана.
ВЕДУЧИЙ 1 : Варвара Рєпіна, Ликера Полусмакова, Катерина Піунова. Із жодною з них йому не судилося одружитися, створити сім’ю. А він про це так мріяв !
ВЕДУЧИЙ 2: У 1843 році, під час поїздки на Україну, Шевченко познайомився із дружиною поміщика Закревського – красунею Ганною Закревською. Це було щире, але нерозділене кохання...
ГАННА ЗАКРЕВСЬКА : Перед портретом Ганни Закревської, який намалював Тарас Шевченко, зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка. Здається, що очі жінки невідступно переслідують їх . На жодному з портретів Шевченка немає таких очей, нема такого трагічного, душевного життя очей, такого слізно-ніжного промовистого погляду, як на портреті Ганни Закревської . Її очі тільки на перший погляд здаються чорними, але, якщо придивитися, то можна побачити , як Шевченко витримав у них справжній їхній колір – сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому, що очі у Ганни Закревської були синіми.
ВЕДУЧИЙ 3: Але вирішальне свідчення про те, що саме Ганна Закревська – його справжнє, єдине велике кохання, - це вірш Шевченка „якби зустрілися ми знову”, присвячений їй. У ньому поет називає Ганну „сном”, „святим дивом”.
(Шевченко читає Ганні Закревській „Якби зустрілися ми знову”).
ВЕДУЧИЙ 4 : Печаль душі, зажура серця чується у цих щирих рядках любові великої, справжньої, але нещасливої ...
СТОРІНКА 2
ВЕДУЧИЙ 1: „Тричі мені являлася любов” Іван Франко і Ольга Рошкевич. Звучить музика.
ВЕДУЧИЙ 2: У кінці ХХ століття власний варіант ліричної драми кохання представив світові і великий українець Іван Франко. 60 поезій, у яких ліричний герой розповідає про муки свого нерозділеного почуття, він об’єднав у цикли „жмутки” – і дав своїй збірці назву „Зів’яле листя”.
ВЕДУЧИЙ 3: Історія його кохання була сумною і хвилюючою ...
ОЛЬГА : Колись давно у дні юності, він вперше побачив її – Ольгу Рошкевич – свою „несмілу білу лілею”. Ніжне кохання до неї тривало 10 років.
ФРАНКО : Батьки Ольги спочатку були прихильні до Франка, сподіваючись, що він зробить блискучу кар’єру.
ОЛЬГА : Однак після арешту Франка йому було заборонено бувати у домі священника Рошкевича, а Ольгу заставили вийти заміж за іншого.
ФРАНКО : Пізніше Франко закохався у Юзефу Дзвонковську – молоду привабливу дівчину, польку за походженням. На жаль, Юзефа була хвора на туберкульоз. Вона не хотіла ставати на його дорозі і сказала про своє нещастя чесно і відкрито ...
ВЕДУЧИЙ 4 : Найфатальнішим було захоплення панночкою Целіною Журовською, яка так ніколи і не зуміла оцінити ні таланту, ані сили поетових почуттів до неї ...
ВЕДУЧИЙ 1 : Про усі ці почуття – до Ольги Рошкевич, Юзефи Дзвонковської, Целіни Журовської – розповідає нам поезія- сповідь „Тричі мені являлася любов ...”.
ФРАНКО : Та з часом Франко зрозумів, що лиш Ольга Рошкевич – то його найперша і найголовніша любов, яку він проніс через усе життя, до якої прирівнював усі наступні – і не знаходив тієї щирості, ані тієї самовідданості , що була в Ользі.
ВЕДУЧИЙ 2 : Страждання душі, усю печаль, гіркоту і журбу вилив поет у вірші- монолозі „Чого являєшся мені ?”
(Франко, повернувшись до Ольги, під мелодію читає їй свою поезію.Цілує руку, дарує троянду).
ОЛЬГА : Ольга Рошкевич також через усе життя пронесла те перше кохання і, вмираючи, казала покласти їй у домовину ті листи від Франка, які вже ніколи не прочитаємо, ті, що не дала прочитати нікому ...
СТОРІНКА 3
ВЕДУЧИЙ 3 : „Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами...”
(Леся Українка і Сергій мержинський)
Звучить музика .
ВЕДУЧИЙ 4: Струни поетичної ліри Лесі Українки не раз озивалися ніжними, сокровенними тонами, - була вона не „співачкою досвітніх огнів”.
Інтимна поезія Лесі складає цілий цикл.
З яких же сердечних імпульсів народжувалися Лесині любвні поетичні одкровення ?
ВЕДУЧИЙ 1: Адресат цілої низки віршів Лесі Укоаїнки – Сергій Мержинський – її сильне, велике , перше й останнє кохання, безжально обірване смертю коханого.
ВЕДУЧИЙ 2: Познайомились вони влітку 1897-го у Ялті.
(Леся Українка і Сергій Мержинський . Виходять назустріч один одному).
МЕРЖИНСЬКИЙ : Мержинський був професійним революціонером. У його рисах і духовній поставі було щось чаруюче: „тонке скорботне лице”, „прекрасний, тонкий, обрамований чорною бородою профіль, з блідим матовим, що часто палало нездоровими рум’янцем, лицем, з чорною хвилястою шевелюрою”. Таким молювали портрет Сергія Мержинського його друзі. Був він людиною лагідної вдачі, інтелігентною, висококультурною .
(Цілує руку Лесі, дарує троянду).
ВЕДУЧИЙ 3: Після Ялти вони листувалися . Саме із цього щемливого почуття трагічної невідворотності долі народилася прекрасна Лесина поезія в прозі „Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами ...”.
(Звучить тиха мелодія. Під її акомпанемент Леся читає уривок. С.Мержинський сідає за стіл, щось пише).
ЛЕСЯ: „Твої листи завжди пахнуть зів’ялими трояндами, ти, мій буйний, зів’ялий квіте ! Легкі, тонкі пахощі, мов спогад про якусь любу, милу мрію. І ніщо так не вражає тепер мого серця, як сії пахощі, тонко, легко, але невідмінно, невідборно нагадують вони мені про те, що моє серце віщує і чому я вірити не хочу , не можу ...”.
(Лесі сідає за стіл , схилившись у задумі).
ВЕДУЧИЙ 4: Не хотілося вірити, що 30-літній (!) Сергій помирає . Згадувала зустріч з ним – у Криму, в Києві, на хуторі Зелений Гай, де якось разом фотографувалися ... Кілька разів бачилися в Мінську...
ЛЕСЯ: Але зустрічі ті були короткі, обривалися, як нескінченна розмова. Залишалося продовжувати їх подумки, на самоті, в кімнаті, де поруч – його подарунки : томик Гете німецькою мовою, „Сікстинська мадонна”(Рафаеля), 4-томник поезій Гейне ...
(Перебирає на столі книги).
Восени 1900-го вона отримала лист від лікаря, який опікувався Мержинським: її другові зовсім погано ...
ЛЕСЯ: Леся пише до сестри Ольги : „Тепер нема й розмови про те, чи їду я, чи ні. Звичайно їду ...”.
ВЕДУЧИЙ 1: Між закоханими стали його родичі. Та й Олена Пчілка (Лесина мати) відмовляла доньку – як-не-як, а в Сергія сухоти.
ВЕДУЧИЙ 2: Проте Леся у січні 1901-го року їде у Мінськ – доглядати за тяжко хворим Мержинським.
МЕРЖИНСЬКИЙ: У Мінську йшов мокрий сніг, вітер рвучко жбурляв великими сніжинками, і вони танули, не долітаючи до землі... Тануло й Сергієве життя...
ВЕДУЧИЙ 3: Сергія Мержинського не стало 3березня 1901 року. На пам”ять про нього у Лесі залишилася репродукція „Мадонни” Рафаеля, подарована Сергієм у пору їхнього кохання.
ВЕДУЧИЙ 4 : Біль щойно пережитої драми вилився у Лесину найпечальнішу поезію ...
(Леся встає , виходить на середину . Читає напам’ять – тихо, сумно – вірш „Уста говорять ..”.Знову звучить сумна мелодія).
ВЕДУЧИЙ 1 : Поети частіше пишуть про любов, як про троянди квітучі, духмяні, а в Лесі вона – зів’яла троянда.
ВЕДУЧИЙ 3: Щастя ... Хто знає , що це таке ? Для Лесі ж це коротке, як спалах, кохання було щастям, нехай трагічним, болючим, - але все-таки щастям ...
СТОРІНКА 4
„Десь на дні мого серця заплела дивну казку любов !”ВЕДУЧИЙ 1: У житті Павла Тичини було велике, хоча й трагічне кохання до Наталі Коновал. Це ж про неї , сестру Інни Коновал, поет писав у вірші „О панно Інно” такі рядки :
Сестру я вашу так любив –
Дитинно, золотоцінно ...
ВЕДУЧИЙ 2 : Але імені Наталії поет не називав, як не дивно, у жодному зі своїх віршів, опублікованих за життя. Поезії, присвячені Наталії Коновал, були надруковані лише посмертно.
ТИЧИНА : Навчаючись у гімназії , П.Г.Тичина не одразу звернув увагу на мовчазну і несміливу гімназистку Наталю , а спочатку запримітив її сестер – говірких Інну і Поліну Коновал. Коли ж змушений був перервати навчання у Київському комерційному інституті через хворобу серця в 1915 році та оселитись у Добрянці на Чернігівщині, знову зустрівся з Наталією, яка приїхала у ці чорні бори ніби на вчительську практику, а насправді невиліковно хвора дівчина прибула, щоб подихати сосною і щоб трохи зміцнити рештки легенів. Павло так і не довідався про її недугу. Скільки радощів, натхнення подарувала молодому поету зустріч з коханою. Наталя була для нього Музикою, Мадонною, Сонцем – усім на світі !
(Поет, цілуючи руку, далі дарує троянду).
НАТАЛЯ: Але незабаром вони розлучилися. Того ж року Тичина поїхав у Київ, восени поховав свою матір, а взимку його попросила прїхати Інна Коновал. Довго їхав по снігу й морозу, а потім біля грубки, до якої всадовила йогь Інна , приголомшений юнак читав страшний лист від Наталії, який складався з чотирьох слів : „Прощай . Вмираю. Люблю.Наталя.”. Перечитував знову і знову, а в серці – біль, і розпач, і любов ...
ВЕДУЧИЙ 3: Тоді народилися відомі рядки поезії „О панно, Інно”.
(Тичина читає вірш „О панно, Інно”).
СТОРІНКА 5
ВЕДУЧИЙ 4: „Так ніхто не кохав ...”
(Володимир Сосюра і Віра Берзіна)
ВЕДУЧИЙ 1: Володимир Сосюра у своїй поетичній творчості ні на кого не схожий. Його поезії „Так ніхто не кохав”, „Білі акації будуть цвісти”, „Коли потяг у даль загуркоче”, „Васильки” та інші давно увійшли у класичний фонд інтимної лірики.
ОЛЕНА : Вірш „Так ніхто не кохав” Володимир Сосюра присвятив своїй дружині – Вірі Берзіній. Поет настільки романтизує своє почуття, що воно за своєюглибиною і щирістю видається йому незвичайним, єдиним за всю історію людства. Мабуть, у цьому немає нічого дивного, - адже кожний закоханий вважає, що так, як кохає він, ще не кохав ніхто й ніколи у світі.
(В.Сосюра читає вірш „Так ніхто не кохав”)
СТОРІНКА 6
ВЕДУЧИЙ 2 : „Моя любов – лише тобі” Олена і Михайло Теліги.
ВЕДУЧИЙ 3: „Поетесою вогняних меж”, „лицарем духу” називали О.Телігу.
| „Вітрами і сонцем Бог мій шлях намітив”, - писала про свою долю. |
ВЕДУЧИЙ 4: А ще Бог обдарував її у короткому, мов спалах, житті зустріччю з прекрасною людиною, другом, з яким Олена перейде життя, аж до останньої межі, - Михайлом Телігою.
ВЕДУЧИЙ 1: Олена Шовгенів і Михайло Теліга познайомились на студентській вечірці 1926 року у містечку Подєбрадах. Чарівна дочка ректора Подєбрадської академії ще раніше звернула увагу на стрункого юнака, який тримався впевнено й водночас скромно.
(Михайло дарує квітку)
ОЛЕНА : Товариш пояснив, що це – студент лісового відділу Української Господарської Академії , старшина Української армії, бандурист і співак Михайло Теліга.
МИХАЙЛО : Коли Олена звернулася до нього російською мовою із запитанням, чи він, бува, не галичанин, почула переконливу відповідь українською : „Ні, я – кубанець !”
ОЛЕНА : Для юної Олени кубанський козак Михайло став символом мужнього й шляхетного українця. Михайло пишався своїм козацьким родоводом, міг годинами переказувати сімейні легенди про переселення предків – запорожців на Тамань ...
МИХАЙЛО : А ще Михайло Теліга мав дуже гарний голос, ніколи не розлучався з бандурою, заворожував всіх виконанням українських народних пісень.
ВЕДУЧИЙ 2: У взаєминах цього подружжя вражає безмежна довіра, відданість.
ВЕДУЧИЙ 3 : Ким був Михайло для Олени, промовисто скажуть рядки її листа, датованого 30 червня 1926 року:
(Олена читає лист)
ОЛЕНА : „Михайле, єдиний, зустріч моя найсвітліша ! Яке ж щастя, що я зустрілася з вами ... Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не „каторга єгипетська”, не обов’язок, а світле , радісне, вільне щастя ! Любов неможлива без повного цілком довір’я, а я вам вірю бзмежно ! Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас Єдина ...”.
(Михайло бере Олену під руку)
МИХАЙЛО : Михайло Теліга чесно й стійко пройшов поруч зі своєю обраницею крізь усі важкі випробування.
ВЕДУЧИЙ 4: Коли гестапо почало заарештовувати українських патріотів, членів УПА, Олена отримала наказ залишити столицю.
ОЛЕНА : Проте вона не втекла, і твердо стояла на своєму : „Треба, щоб слова моєї поезії не розходилися з ділом”.
МИХАЙЛО : На допомогу коханій дружині приїхав у Київ Михайло, і вони в голоді й холоді підтримували один одного ...
ОЛЕНА : Щоранку Олена знаходила в собі сили з’являтися у Спілці усміхненою, елегантно одягненою, з вишуканою зачіскою. Такою ж пішла туди у той фатальний день, коли її уже чекали ...
МИХАЙЛО : Через годину з’явився гнаний тривожним передчуттям серця й Михайло .
ВЕДУЧИЙ 1 : А далі – арешт, допити, катування. Михайло добровільно зголосився на смерть разом з дружиною, щоб його кохана Олена не почувалася самотньою в останні хвилини життя ...
ВЕДУЧИЙ 2 : Олена перед смертю видряпала на стіні камери тризуб і „лист-послання у вічність” : „Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга”.
ВЕДУЧИЙ 3 : Їх розстріляля 21 лютого 1942 року у Бабиному Яру.
ВЕДУЧИЙ 4 : Один з катів після розстрілу признався, що „ще не бачив мужчини, який би так героїчно вмирав, як ця молода гарна жінка”.
ВЕДУЧИЙ 1 : На місці трагедії, у Бабиному Яру, нині височить дубовий хрест. Біля підніжжя – 34 жовті троянди – за числом прожитих нею літ ...
ВЕДУЧИЙ 2 : І здається, крізь шелест листя і трави долинає чийсь голос. Це – голос Олени Теліги.
(Олена читає вірш „Вечірня пісня”)
(Пролог) Епілог
Звучить мелодія „Одинокий пастух”.
БІБЛІОТЕКАР : „Любові всевишній присвячується !”, - така назва нашого вечора. Ви почули сьогодні з живих уст, як гаряче б’ється людське серце у поезії, який біль, яке страждання, яку ніжність, яке щастя може передати петичне Слово. Що ще додати ?
Мабуть, такі рідки:
... Читайте вірші про любов .
Хоч кажуть, все придумали поети, -
І почуття, в яких нуртує кров,
І ніжності, і вірності тенета.
Не вірте ! Є любов така в житті,
Що може навіть душу спопелити !
Знайдіть для себе ці слова святі,
Що змусять вас і плакать, і радіти.
Знайдіть найкращі на землі слова –
І подаруйте їх своїм коханим.
Читайте вірші – в них любов жива !
Тож хай вона у вас в душі не в’яне.
Вальс закоханих пар.
„Хто ми і для чого ми на цій землі”
(Сценарій читацьких сходин, присвячений шанованим людям Рогатинщини)
| Підготували: О.Климців – член бібліотечної Ради, О.Петрів – зав.відділом обслуговування Рогатинської центральної районної бібліотеки |
ВЕДУЧИЙ : Шановні друзі! І знову ми зібралися разом, щоб золотим перевеслом слів щирої поваги, шани, любові пов’язати тих, хто вартує високого визнання, вартує низького доземного поклону за працю свою, за потужний творчий політ думок і отой невгасимий вогонь, що палає у їхніх серцях, даруючи всім невмируще світло радісної краси всього, що нас оточує, вирізняє глибоке розуміння щоденних буднів і наше призначення на цій землі. Вони вчать нас цінувати глибинну суть життя, поважати історію роду свого і просто любити все, що створено на цій землі Всевишнім і людьми.
ВЕДУЧА : Давайте, наповнимо сьогодні світлицю своїх спільних сходин „Золоте перевесло” душевною теплотою, сонячною щирістю взаємоповаги, добротою і запросимо до неї тих у кого в серці
Ще нерозгадана сила живе,
Яка їх скрізь терни веде,
Щоб людям світилась душа,
Як налив золото зерна :
Словом - у книзі ,
Пам’яттю – в бронзі,
Ниткою –хрестиком – на полотні,-
Щоб всі ми знали і пам’ятали –
Хто ми й для чого на цій землі !
ВЕДУЧИЙ: І першій з них, як жінці, як матері, як майстрині чудових опільських вишивок, заслуженому працівнику культури України, колишній голові районного об’єднання „Просвіта”, визнаному митцю народних ремесел, автору двох книжок-альбомів і колекціонеру – даруємо квітку поваги і любові шанованій всіма у нашому славному Рогатині – Дарії Степанівні Городецькій. Просимо пані Дарію зайняти почесне місце за цим столом і не дивуватися, що тут ще два вільні стільці. Адже день у нас сьогодні особливо ужинковий – врожайний на прекрасних людей. Людей особливого складу характерів, талантів і винятковості в роботі.
ВЕДУЧА : Можливо саме про таких, як вони, сказав древній грецький байкар Езоп, що „у справах своїх надійся тільки на себе і свою працю”. Саме тільки на самих себе у всіх своїх справах, у творчих пошуках доведенні істин історичної справедливості і правдивості, на свою наполегливість, самодисциплінованість і відданість роботі і надіються в першу чергу і наші, всіма шановані земляки-рогатинці – автор багаточисельних публікацій у пресі, краєзнавець, учитель, громадський діяч, людина, без якої не обійшлося жодне встановлення пам’ятних знаків, пам’ятників, лю.дина високих моральних засад – Михайло Воробець. Привітаймо пана Михайла !
ВЕДУЧИЙ : І, звичайно, всім відомий на Рогатинщині журналіст. Голова товариства літераторів району, закоханий у поезію і пісню, редактор багатох виданих місцевими авторами збірок і сам автор кількох з них – пан Михайло Чолій! Просимо!
ВЕДУЧА : Саме вам, дорогі наші, прекрасні рогатинці ці наші квіти, як перші слова із того перевесла щирості, поваги, визнання, яким ми збираємось вас пов’язати:
Щоб знали Ви і знали люди ,
Що поважають вас усюди.
Цінують працю – в ній живлюща сила ,
Що джерелом в душі пробила.
Заграла променем, даруючи тепло
З якого Слово проросло
Й розквітло папороті цвітом
Над нашим містом і над світом,
Бо славу „журавлі” несуть
Ген поміж люди у світи.
І перші серед перших – ви
Підносите наш Рогатин,
Що Львову славний побратим.
ВЕДУЧИЙ :
Тож хай у серці заспіва струна,
Хоч доля в кожного своя, -
І відізветься диво – спів
На полі творчому, де колос вже дозрів !
Давайте ж до зернини все зберім
І добрим людям розкажім
Про ваш врожай в надії на новий засів.
Щоб не одні такі жнива
На рушниках щасливого життя
Вам доля щедро звишивала,
А в серці молода снага
Вам сил до праці додавала!
ВЕДУЧА : А зараз хочемо запросити до слова вас, шановна пані Даріє. Знаємо, що нелегко пишуться слова на папері. Та напевне ще важче писати їх на полотні. Писати так, щоб кожен хрестик промовляв гарячим почуттям душі. Щоб:
З любові серця джерелицею
Побігла гадка полотном,
Веселки диво на сорочці
Засяяло добром й теплом.
ВЕДУЧИЙ :
Хрестик до хрестика на білім полотні,
Як роду оберіг від матері до доні.
І творяться узори чарівні
З мережив ліній на твердій долоні.
І творяться вони так, щоб від захоплення серце зайшлося зачудуванням, замилуванням. І важко було б відірвати погляд від небувалої краси.
ВЕДУЧА :
Стрепенулось серце від тепла сорочки
В рукавах якої літо зацвіло.
А нитки ще мама вечорами пряла
І так легко й щасно на душі було.
На фестинах бачила донечку царівною,
Як вона між люди в вишиванці йшла.
У веселках хрестиків ту любов матусину
Вишита сорочка досі зберегла.
ВЕДУЧИЙ :
З колоска зернинами
Вже літа осипались ...
У царівни в косах запізнілий цвіт.
Тільки серце юним так і зостається,
Бо у вишиванках правнучки йдуть в світ!
/Виступ Д.С.Городецької та інших/
ВЕДУЧА : Знаємо, Даріє Степанівно, що ваші вишиванки полонили своєю красою всіх, хто їх бачив. Хай же і надалі будуть вони символами традицій нашого роду, нашої України, високістю зорі у ваших душах ! Дякуємо Вам за працю, за невсипущість, терплячість, всесильність у відстоюванні творчих ідей, задумів, що йдуть на користь людям, всім рогатинцям. Знаємо, що Ви любите дуже конвалії. На жаль вони уже відцвіли. Але хай вони завжди цвітуть у вашій душі і ніжними мелодіями лягають в основи ваших барвистих вишивок.
/Пісня/
ВЕДУЧИЙ :
Життя як спалах свічки на Свят-вечір ...
Відчуй хоч би на мить її тепло.
Тоді признаєш – не в багатстві щастя,
А в слові, що у серці проросло.
Коли воно з ненависті і зла –
Добра ніколи не чекай від нього.
Коли ж у ньому ніжність світанкова
То щастя вистачить на всіх й на все життя !
ВЕДУЧА :
Тому, хай блякне золото
Коли горить свіча живого слова –
Подиху любові – бо слово – то молитва до небес,
Й уклін Всевишньому у щирій з ним розмові.
Саме таки словом – високим, живим, сильним, що народжується у творчих муках з багатоголосого виру думок, вражень, міркувань, пізнання і розуміння подій, народжується можливо навіть не у голові, а в серці, щоб вилитися на папір диво-словами поезії. Тієї поезії, яка такою ж веселкою лягає на папір, як нитка на полотно. І збуджує уяву, тривожить пам’ять, підносить на крилах любові. Запрошуємо до слова автора цих рядків – Михайла Чолія –
Вистраждала серцем ті узори,
Вибрала кольори відчуттям
І забігли до світлиці гори,
Задзвеніло ще одне життя.
Над якими сонце зацвіло,
Повернулись косарі з роботи
У її, у вишите село ...
„Йдуть у серце моє
Зачарованим дивом
І лиш тільки тоді
Їм належить у пісню піти”
ВЕДУЧИЙ: Просимо, пане Михайле, розповісти про себе і свою працю, напрочуд багатогранну і цікаву, важливу для громадськості міста і всього опільського краю.
/Виступи/
/Пісня/
ВЕДУЧА : Однак до всього, що мовилось, хочемо додати такі рядки, написані паном Михайлом, що найбільше підкреслюють його особистість, його „Я” у любові до рідного краю, села, роду :
Пахне село моє ...
Пахне ... Живе ...
Піснею і калиною
В мріях і снах,
В помислах і бутті,
Мабуть тому
Назване батьківщиною,
Що не буває ближчого у житті !
ВЕДУЧИЙ : Дякуємо Вам за високе почуття любові до вітцівщини. Бо, можливо, саме вона, та невгасима любов допомагає протистояти всім негодам життя і викрешувати у серці вогонь живого, сильного, високого слова , що гріє душі інших, розраджує у горі, веселить і повчає. Дякуємо !
ВЕДУЧА : Кажуть люди, що тільки тоді дерево простягає свої віти високо вгору, коли його коріння цупко пройде у надри глибин життєдайної землі. Саме про таке дерево опільського роду нашого, міцність рогатинської історії, високість патріотичного духу, правдивість подій, дат, фактів і увіковічнення найсвятішого – Пам’яті .І дбає постійно, настирливо, з великим ентузіазмом, високим почуттям синівства перед рідною землею, батьками і прадідами, шанований всіма у місті і знаний уже далеко за його межами п.Михайло Воробець.
ВЕДУЧИЙ : Ми запрошуємо до слова вас, пане Михайле, щоб разом з вами пройтися подумки валами старого поселення, приблизити істоичні події, схилити голови перед мовчазними знаками любові і пам’яті, пошанівку тих, які творили Рогатин, берегли його честь, примножували його славу. Просимо !
ВЕДУЧА: Важко щось додати до такої розповіді, до таких слів. Тому ми знову звернемося до поезії, бо саме вона має магічну силу сказати те, що хоче сказати серце :
Гранітні плити не мовчать, -
На них пролита дум печать
Про ті минулі славні дні, -
У битві горді,
В пам’яті сумні.
Адже - Скресали громи – блискавиці віків
Стогнала земля Роксолани.
Та вистояв бурі старий Рогатин
І воля зорею над нами.
Тут пісня п’є воду із чистих джерел.
Веселкою грає над краєм.
Земля засівається щастям й добром
Щоб злагода квітла розмаєм.
В нас правди й любові одвічну красу
Не вбила неволя проклята.
Співайте ж потоки, долини, ліси,
Співай наша земле багата.
В багатстві твоєму є пісні душа ,
З віками вона не старіє.
У ній наша сила і слава жива,
Як сонце над краєм ясніє.
Великий і славний опільський наш роде,
Коріння твоє у глибинах віків.
Тож будьмо єдині у щасті і горі,
Тож будьмо єдині у пісні і слові.
У дружній родині вкраїнців-братів.
ВЕДУЧИЙ : Будьмо єдиними у всіх таких добрих справах, як ті, що їх робить пан Михайло Воробець. Адже це – пам’ять. І коли читалась у Лондонському університеті св.Климента лекція про Роксолану на основі зібраних п.Михайлом Воробцем матеріалів, студенти оплесками зустріли назване доповідачем його ім’я. А коли профессор Мюнхенського університету Б’янка Єржабкова відвідала Рогатин і поклала квіти до стелли на честь розстріляних біля церкви і їй теж було названо ім’я п.Михайла, як одного із сподвижників доброї справи встановлення пам’ятного знака. Вона сказала, що на таких людях тримається історія і відкриваються її архіви.
Дякуємо вам п.Михайле, що ви такий є. І що праця ваша стає великим духовним скарбом.
„Пізнай себе”
(інтелект шоу)
| Підготувала М. Сорока – зав. відділом краєзнавства Городенківської ЦБС |
ВЕДУЧИЙ:
„У кожного є доля, є талан,
І кожен має в серці Божу іскру.
Я прагну у житті творить талант,
Плекати долю доброчесну й чисту.
Доброго дня вам любі друзі!
Сьогодні на вас чекає цікава гра конкурс, яку ми за сучасним зразком називаємо інтелект-шоу „Пізнай себе”.
П. І. Чайковський високо оцінив інтелект українського народу. Він говорив: „Є щасливо обдаровані народи є щасливо обдаровані натури. Я бачив такий народ, - це українці”.
А й справді наша Україна багата вченими і композиторами, літераторами і художниками ... Кожна людина цікава по своєму. Кожна людина це цілий світ. А в цьому світі надзвичайно багато цікавого, знаного і ще більше загадкового. Щоб пізнати цей світ треба постійно вчитися . І завжди треба памятати, що голова має виховувати серце, і ще те що розум людини розвивається не до старості, а до самої смерті.
„Ти сам загадка. Відгадай себе,
І все мабуть, тоді на місце стане,
Червоне, біле, ніжно-голубе
Відкривається за ширмою туману.
В твоїх очах світає небокрай,
А дум плоди , мов яблука на вітах ...
Насамперед, себе ти розгадай,
Коли ти хочеш інших зрозуміти.
Отже, людина приходить у цей світ, щоб „відкрити зірку”, тобто осмислити себе і досягти мети . Є тверде переконання, що всі люди мають своє призначення на Землі, і всім Бог дарував талант.
І ось зараз ми розпочнемо гру, в якій кожен із вас продемонструє свою смикалку. здібності врешті-решт – свій інтелект.
Програма розрахована на студентів першокурсників. У ній беруть участь три команнди. Жеребкування визначить послідовність участі у грі.
В кожній команді по 4 чоловіки.
І ми знайомимо вас із першою командною четвіркою.
Це: (Прізвища, імена гравців)
До складу другої команди входять:
(Прізвища, імена гравців)
Третю команду представляють:
(Прізвища, імена гравців)
Тож розпочинаємо наше шоу з домашнього завдання „Представлення команд” .
1– Гейм „Вдалий старт”
Кожна команда по черзі відповідає на запитання. Кожні команді по 4 питання . Перемагає та, котра дала більше відповідей.
Запитання для першої команди:
1. Назвати місце де жили перші люди?
Запитання для другої команди:
1. У якої держави українці запозичили чоловічий одяг – шаровари ?
Запитання третій команді:
1. Хто є автором першої демократичної Конституції України?
/Підсумок 1-го Гейму/
2- Гейм „Тести – тести”
Кожній команді треба відповісти на 3 тести різної складності:
Оцінка – 3 бали. Відповідаємо почергово.
1. Який із птахів має найбільшу швидкість?
/Музична пауза/
/Підсумки 2-го гейму./
3-Гейм „Ти мені я – тобі”
Кожна команда загадує питання питання супернику. Оцінка: 2 бали
4 – Гейм „Цікавий світ мистецтва, і не тільки ...”
Підготовлено 12 запитань. Кoжна команда відповідає на запитання під номером, який вибирає.
Правильна відповідь – 1 бал.
1. В якому місті народилася Роксолана? (Настя Лісовська)
5- Гейм „Чорний Ящик”
За описом відгадати те, що знаходиться в ящику. Правильна відповідь – 2 бали.
/Музична пауза/
/Оголошення результатів 5-го гейму/
6-Гейм „Знайомі всі обличчя”, або „Хто є хто”?
Називаємо прізвища відомих особистостей. Сказати: в якій галузі вони прославилися. Відповідати почергово. По 4 питання . Кожна правильна відповідь – 1 бал.
1. Андрей Шептицький – митрополит
2. Василь Касіян – художник
3. Микола Амосов – лікар-кардіолог
4. Богдан Ступка – актор
5. Олекса Довбуш – опришок
6. Петро Яцик – емігрант-меценат
7. Іван Пулюй – відкривач рентгенівського проміння, вчений.
8. Остап Вересай – кобзар
9. Олег Лужний – футболіст
10. Леонід Каденюк – преший космонавт України
11. Агата Крісті – письменниця
12. Соломія Крушельницька – співачка
7 – Гейм. „Тлумачний словник”
(хто швидше)
1. Конкуренція – змагання, суперництво
2. Шарм – чарівність
3. Чіпси – хрустка смажена картопля
4. Інвестиції – вкладення капіталу
5. Діаспора – люди, що живуть за межами рідного краю
6. Мер міста – голова
7. Спікер парламенту – голова Верховної Ради
8. Мас-медіа – засоби масової інформації
9. Резиденція – місцеперебування глави держави, високих посадовців
10. Реформа – переміна чогось
11. Супермаркет – великий магазин самообслуговування
12. Репетитор – особа, що допомагає учневі в навчанні
13. Шоу- бізнес – професія артиста
14. Інфляція – знецінення грошей
15. Дизайн – проектування будови та її естетичного вигляду
/Підбиття підсумків/
8 – Гейм „Бліц – Турнір”
1. Настінний світильник – бра
2. Із скількох частин складається Біблія – 2
3. Український байкар-класик – Леонід Глібов
4. Перша літера грецького алфавіту – альфа
5. Автор фрази „Маємо те, що маємо” – Леонід Кравчук
6. Найвища міжнародна нагорода у галузі літератури – Нобелівська премія
7. Першодрукар України і Росії – Іван Федоров
8. Прилад для змішування кремів – міксер
9. Автор збірки „Сад божетвенних пісень” – Г. Сковорода
10. Як називають доброго господара на Прикарпатті – газда
11. Сумчата тварина Австралії – Кенгуру
12. Кого називають дантистом – зубний лікар
13. Урочисте проходження війська – парад
14. Остання цариця Єгипту - Клеопатра
15. Суп з риби – уха
16. Продукт для плову – рис
17. Шафа що не горить для зберігання цінностей – сейф
18. Кругосвітня подорож – круїз
19. Богиня правосуддя – Феміда
/Ліературно-музична пауза за участю вболівальників/.
/Пдсумки інтелект – шоу/
/ Музичний сувенір/
