Вечір історичної правди в обласній бібліотеці

8 грудня 2016р. в Івано-Франківській обласній універсальній бібліотеці ім. І.Франка спільно з обласним громадським товариством «Бойківщина» відбувся вечір історичної правди, присвячений 65-річниці депортації етнічних українців з території Польщі.

Як будеш дорослим, мій коханий сину,
Поїдеш на справжню нашу Батьківщину.
Як ступиш над Сяном на траву зелену,
То вклонися горам, синочку, за мене…

«ХХ століття було щедрим на депортації, метою яких було позбавлення українців домівок, асиміляція, знищення регіональної самобутньої культури. Депортація під час війни та після її закінчення – це насильне переміщення загалом понад мільйон українців. Сьогодні більшість з тих подій, також завдяки праці наших українських істориків з Польщі, задокументовано, проте є ще події, які треба розкрити. До них належить депортація 1951 року – це понад 30 тис. мешканців західної Бойківщини. В громадській свідомості депортації пов’язані передусім з операцією «Вісла» і сприймаються як трагедія лише лемків. Насправді ж депортації тривали упродовж 6 років після закінчення Другої світової війни і проходили в чотири етапи», – зазначила модератор голова обласного громадського товариства «Бойківщина» Дарія Петречко у своєму вступному слові на заході, приуроченому 65-річниці депортації етнічних українців з території Польщі.

Перший етап тривав упродовж 1944-1946 рр. на підставі таємно підписаної у липні 1944 року угоди про «обмін населенням», внаслідок цієї угоди були переселені українці із Краківського, Ряшівського та Люблінського воєводств Республіки Польща в УРСР. Згідно з рішенням польського уряду 3 вересня 1945 року Військо Польське розпочало примусове виселення українців із Польщі. Від 15 жовтня 1944-го до кінця липня 1945-го було виселено понад 480 тис. осіб. Та цим польський уряд не обмежився, і протягом 1946 року з території Польщі примусово виселили ще понад  250 тис. українців.

У 1947 році було проведено сумнозвісну операцію «Вісла», в ході якої виселено близько 150 тисяч осіб українського походження на території у західній та північній частинах Польської держави, що до 1945 року належали Німеччині.

Третій етап стосувався демаркації державного кордону між СРСР та Польською Республікою, яка передбачала виселення людей з прикордонної смуги. В 1948 р. жителі частини сіл Устянова та Лобізва Нижньо-Устріцького району тодішньої Дрогобицької області вимушені були в місячний термін покинути рідні домівки. Тоді їх виселили в ближні села, тобто залишили на території Дрогобицької області. Та 1951 року цих людей виселили вдруге, цього разу вглиб УРСР.

Четвертий етап — наслідок домовленостей про «обмін територіями» між ПНР і СРСР. До Польщі відійшла ділянка етнічних українських територій площею близько 480 кв. км — 41 село західної Бойківщини та місто Нижні Устріки. Їхніх жителів вигнали з рідних домівок і вивезли на схід та південь України, зокрема, в Одеську, Херсонську, Донецьку, Миколаївську області.

Тема туги і болю бойків, що змушені покидати свої оселі, рідну землю, розгубленість перед невідворотним переселенням розкрита в повісті Ганни Лисенко «Над потоком Чорним», яка вийшла у видавництві «Фоліант» (м. Івано-Франківськ). Хоч сама авторка народилася вже на Донеччині, проте завдяки пам’яті батьків, бойківській говірці та переказам, називає гірський край своєю «справжньою батьківщиною». На прикладі однієї сім’ї показує розпач і митарства людей, змушених з чужої волі покидати рідні гори і селитися у степовому краї. У книзі йдеться про життя молодих бойків, які першими покинули рідні терени і поселилися у спекотних степових районах України.
З доповіддю на тему «Бойківщина» в етнографічних дослідженнях отця Михайла Зубрицького» виступила Оксана Ярославівна Дрогобицька, кандидат історичних наук, доцент кафедри етнології і археології факультету історії, політології і міжнародних відносин Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
У заході взяли участь представники суспільно-культурних товариств «Лемківщина», «Надсяння», а також Надвірнянське товариство «Бойківщина», які в своїх виступах наголошували, що кожна людина повинна пам’ятати та берегти правдиву історію своєї батьківщини, свого роду, щоб упевненіше почуватися в цьому світі. Вони говорили про те, що не можна забувати про несправедливість та наругу над більш ніж 32 тисячами українців, які в 1951 році вимушено покинули рідні домівки і змушені були заселити степи південної України, де в той час не вистачало роботящих рук, світлого розуму, кмітливості, настирності та справжніх ґаздів, які вміють орати, сіяти, жати, молотити та зберігати вирощене. Такими були і є наші переселенці-бойки. За ці роки виросли наші діти і внуки, притупився біль втрати, та в пам’яті залишилися спогади про дерев’яні хати, можливо, не такі комфортні, як ті, в яких ми живемо нині, але рідні та близькі з дитинства .
Гарним доповнення до зустрічі стали музичні номери. Звучали бойківські пісні у виконанні ансамблю «Воля» Івано-Франківського обласного громадського товариства «Бойківщина» (керівник Лариса Дуда), також арія Ежена Бозза на саксофоні у виконанні студента Інституту мистецтв ПНУ імені Василя Стефаника Богдана Леня.
На завершення голова товариства «Бойківщина» Дарія Петречко подарувала для читачів обласної бібліотеки книгу спогадів «Втрачені українські села. Чорна» та повість Ганни Лисенко «Над потоком Чорним».