Символіка прози Василя Лесіва

  Персонажі Василя Лесіва, навіть в оповіданнях-химеріях, не уявні, а наче перенесені з реального життя. Вони правдиві, як сонце, як пісня, як вода. Залюблений у сільський побут та народне мистецтво, автор добре розуміє найтонші по­рухи душі своїх героїв, яка відкриває перед пись­менником і відповідно перед нами таїну творення витинанок, вишивок, писанок і навіть солом'я­них капелюхів. „У відомих і невідомих народних майстрах, героях творів Василя Лесіва, - пише критик та публіцист Дмитро Юсип, ми легко можемо впізнати своїх односельців, а то й сусідів, з їх нелегкими долями, звичками й уподобання­ми" [6,139]. 

  Читаючи „Столике сонце", перед нами постає різнобарвна картина буття народу, на якій, на жаль, багато темних барв. Хоча в цілому повість реалістична, її герої не мають імен. Ми бачимо В узагальнених Батька і Матір, Сина і Дочку, Бабу-Самітницю, Близького і Далекого Сусідів, Мельника та Завклубом. Це надає творові дещо міфологічного характеру. Вони наче творять свій світ, у якому поряд живуть і вічно борються, як у  казці, Добро і Зло. Але дуже часто казкові закони порушуються - і Зло торжествує...

                                повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка