Добірне слово, вистояне часом
„Притихлий колір вибухнув в мені"
Це рядок з вірша Івано-Франківського поета, художника і мистецтвознавця Мирослава Аронця, що увійшов до його нової поетичної збірки «Поезія: Верлібр. Танка», презентація якої відбулася в Івано-Франківському художньому музеї. Розпочав її тоді ще голова обласної організації НСПУ Ярослав Дорошенко. Він звернув увагу на неповторний стиль і всесторонню обдарованість митця, який поєднав у собі талант поета і художника. До речі, у збірці, прекрасний дизайн якої виконав Ігор Косович, використано 12 ілюстрацій автора. «Багата гама кольорів у поєднанні з мелодійністю звучання слова пронизує і зігріває тканину більшості поезій Мирослава Аронця», - говорить літературний критик Дмитро Юсип. Мирослав Аронець читає вірші, розповідає про роботу над книжкою, яка побачила світ завдяки підприємцю і меценату Юрію Височанському в серії «Новітня українська поезія». Він щасливий, бо притихлий колір його поезії таки вибухнув цвітінням, бо його мрія здійснилася зовсім несподівано. А що потрібно поетові, окрім слова, мрії і дива - для щастя?
У Мирослава Аронця за плечима три збірки ( «Грані хвиль», 1972; «Світло різця», 1988). Наступної, четвертої, збірки авторові довелось чекати майже 15 років (заявлена 2002, фактична заява - лютий 2003). Для поета це надто великий період безкнижжя, тому з появою цієї книжки М. Аронець переживав своєрідне повернення в літературний процес. Однак маємо не традиційне у таких випадках вибране, а «вистояне» часом добірне зерно поезії, втіленої у нетрадиційні форми верлібру й, особливо, танка (п'ятивірш, що виник у японській поезії VIII ст., велике значення в якому відводиться музичній тональності).
Основа нової поетичної книжки - міркування екзистенційного характеру з украпленням соціальних мотивів (насамперед у «Верлібрах»). Автор має за плечима той життєвий і мистецький досвід, який дозволяє йому знаходити гармонію у слові й почуттях. Кожен вірш - це викінчений сюжет, повноцінна картина з домінуванням білого й червоного кольорів:
Дивний настрій -
Біла дорога і білі верби,
Білі сліди...
Тільки між небом й землею
Стоїть калина і людину зове.
У цій книжці немає жодного поетичного твору, навіяного абстрактними враженнями - його верлібр і танка завжди конкретні й завжди про конкретне (чи це осінній пейзаж, чи елегійний настрій, чи своєрідні елегійні картини-спомини). Щемливий мотив книжки - повернення ліричного героя у світ дитинства з казковими героями - батьком і матір'ю, і розуміння неможливості такого повернення:
Чи смію я в дитинство повертатись
В думках хоча б,
Коли обріс я терням нелюбові
як і весь двадцятий вік
Збірка М. Аронця витримана в пастельних, м'яких тонах. Вона пройнята всерозумінням, хоча й не позбавлена дисгармонійних внутрішніх акордів, принаймні сумнівів:
Отак і живу -
Тому всміхаюся,
Того сварю,
А ще більше працюю,
Бо в любові до всіх сумніваюся.
Ця книжка відкрита до внутрішнього наскрізного діалогу із читачем, вона розповідає історію осмислення людиною свого життя, її сумних і радісних сторін. ЇЇ сум елегійний, її радість - чиста і світла - у вмінні відчувати, бачити, фіксувати плинність природного циклу і розумінні свого органічного перебування в ньому.
Ця книжка заворожує не гостротою вражень і вибуховістю метафоричного бачення, а творення вишуканих у своїй простоті картин, образів, настроїв, які наповнюють людину сенсом і вірою у повернення:
Не пізно ще сказати:
- Я прийду,
- Ще раз повернуся із гір,
Сопілкою заворожу
Чекання.
Євген Баран
// Галичина. - 2003. - 27 берез.
