ПЕРЕДНЄ СЛОВО

Сьогодні про вчителя чи вчительку багато сказано. На їх честь звучать добрі і мудрі слова, і навіть пісні; їм присвячу­ють картини і вистави, і фільми. Про них говорять з трибун усіх рівнів поса­довці та урядовці усіх рангів. І нічого дивного у цьому немає, адже у кожного з нас, такого доброго і розумного, такого талановитого і діяльного, такого непов­торного, і такого..., і ще такого..., і ось такого - у кожного з нас був свій Учи­тель. Саме він, Педагог, був мірилом доб­роти і справедливості, духовності і мо­ралі, інтелігентності і порядності, правди і честі.

Для когось той учитель залишиться назавжди живим підручником з хімії чи історії, чи української літератури; для інших - диваком, який щиро і наївно вірив у нетлінні загальнолюдські цінності, проповідував їх і сам жив за їхніми зако­нами; а ще для когось - наставником і порадником не тільки на теренах науко­вих пізнань, а і в повсякденному житті.

Але чомусь так уже склалося, що бачимо ми учителя (учительку) тільки очима учня. Байдуже якого учня - та­лановитого і здібного чи невмілого і ліни­вого, сьогоднішнього школяра чи дав­нього випускника. Це, напевно, тому, що ми назавжди залишаємося для на­ших учителів учнями, скільки б нам не було років. Ми бачимо педагогів у школі, на уроці чи на перерві, у поході чи на екскурсії. Вони з нами, радіють за нас, співпереживають, навчають і вираховують - а тому, як правило, завжди підтягнуті і завжди у формі та повсякчас відповідають критеріям і вимогам...

Тільки ось ми не завжди розуміємо, усвідомлюємо, що перед нами просто Людина з плоті і крові; і що живе вона і поза межами школи. І що може ця Людина переживати і плакати, і радіти, і боятися чогось, і сподіватися на щось.

Цю невеличку добірку оповідей названо „Такі незна­йомі знайомі обличчя". Це не тільки намагання розпові­сти невідому читачеві про уже не таку молоду Учитель­ку. Це спроби дати можливість поглянути на нас, педа­гогів, з іншого боку. Це і перші намагання автора заго­ворити з читачем так відверто на сторінках друкованого видання.

Одинадцять оповідань, літературних етюдів, уміщених у збірку, - це окремі розповіді про внутрішній світ жінки-педагога як збірного образу, написані, власне, учителькою. Оповідання не пов'язані між собою ні сюжетно, ні героями, а тому можуть претендувати на абсолютну самостійність. Ці розповіді - особисті думки і переживання авторки або почуті в учительській сумні чи веселі життєві історії. Не потрібно шукати прототипів - вони поруч, саме тому часто немає імені у героїні розповіді - багато жінок-учителів упізнають у ній себе або своїх близьких.

Ольга НИЖНИК

Нижник О. Такі незнайомі знайомі обличчя / Ольга Нижник. - Снятин : „ПрутПринт", 2008. - С. 1-4.