Краєзнавчі відкриття Василя Харитона

Книжка „Покутяни", яку написав снятинський краєзнавець Василь Харитон, попри її етнографічну назву, що не зовсім від­повідає змістові, є однією з найцікавіших і „найсумлінніших" у вітчизняному стефаникознавстві. Саме так. Тут ідеться про двох земляків із села Тулови на Снятинщині - Костащука Василя Миколайовича (1884-1931) та Костащука Василя Андрійовича (1896-1973), чиї долі були пов'язані з Василем Стефаником. Останнього ми знаємо як найсумліннішого біографа відомого українсько­го письменника, автора книги „Володар душ селянських" (1959), що в другому виданні дістала назву „Володар дум селянських" (1968), хоча в оригіналі рукопис має назву „Життя Василя Стефаника".

Літературознавці мало знали про життя Василя Андрійовича, зовсім не знаючи про Василя Мико­лайовича. І дуже часто в інформацію про них вноси­ли плутанину, а то й під­ставляли дати життя од­ного Костащука до дат життя другого... Обидва Костащуки є однофамільцями, а можливо, й роди­чами в якомусь коліні, бо рукописи листів обидвох Василів та рукопис найголовнішої праці Василя Андрійо­вича зберігаються у ще одного Костащука - Івана Фе­доровича, вчителя-пенсюнера з тієї ж Тулови.

У книжці В. Харитона розкрито біографічну канву Василя Миколайовича Костащука, надруковано вперше вісім його листів до Василя Стефаника, якого знав ще з початку XX ст., неодноразово бував у його домі в Русові і востаннє зустрічався у Києві в січні 1919 року під час проголошення Злуки УНР із ЗУНР.

У листах (перший датований 17 лютого 1918 року, останній - 27 січня 1929 року) йдеться про політичну ситуацію в Україні („Жилось мені добре, Україна вже була самостійною, та тепер большевицький похід скинув нашу Центральну Раду і сіє анархію. На короткий час вони за­хопили власть, але їх затопить анархія. І Україна таки встане до самостійного життя" (лист перший), про твор­чість Василя Стефаника, якою захоплюється (листи дру­гий, четвертий, п'ятий, восьмий), ностальгія за рідною домівкою та батьками. До кожного листа додаються примітки, в яких роз'яснюються ті чи інші події, факти, імена та прізвища людей.

Василь Миколайович Костащук помер восени 1931-го, так і не зумівши повернутися на Батьківщину. Хоча ця смерть, напевне, вберегла його від пізніших більшовиць­ких репресій...

Василь Андрійович Костащук (1896-1973) теж усе життя, як і його старший тезко, пропрацював учителем спочатку в рідній Тулові, а пізніше в Коломиї. Зі Стефаником вперше зустрівся 1912 року, коли разом зі своєю те-тою Оленою Плешкан відвідав письменника в Русові. Тре­ба сказати, що мати Василя Андрійовича Ганна була рід­ною сестрою Івана Плешкана, священика і поета, дружи­ною якого була Олена Гаморак. Головною книжкою жит­тя Василя Андрійовича Костащука стала біографія Васи­ля Стефаника, над якою він працював з 1935 по 1958 роки. Перші матеріали про Стефаника були надруковані одра­зу після смерті геніального новеліста в січні 1937-го.

У книжці подано статті, рецензії, спогади Василя А. Костащука про В. Стефаника („Спогади про Василя Стефаника", „Смерть Стефаника"), Марка Черемшину („Моє перше знайомство з М. Черемшиною". „Спогад про Марка Черемшину", „Спогади про Марка Черемшину"), Івана Франка („Я бачив Івана Франка"), Ольгу Кобилянську („Гірська орлиця"), Івана Плешкана („Поет, вирва­ний із забуття") та ін.

Надруковано також сім листів Василя Стефаника до Василя А.  Костащука, в яких ідеться про родинні стосун­ки, хворобу, матеріальні нестатки, особисті взаємини і дружбу зі своїм молодшим приятелем. Всі листи друку­ються вперше. Перший лист датований 14 січня 1932 року, останній - сьомий - без дати, написаний незадовго до смерті Стефаника („Дуже дорогий мій Василю! Я дуже хорий і боюся, ідо Тебе не побачу - Тебе люблю і Тобі вірю, і жаль мені лиш, що я Тобі сприкрився і докучив. Мені тяжко все було жити, а смерть бачу тяжка і хотів би-м, аби скоро прийшла і аби не з болями").

Доповнюють книжку відгуки сучасників на біографію Василя Стефаника; хронологія життя і творчості Василя Андрійовича Костащука, хронологічний покажчик публі­кацій В. А. Костащука і бібліографія. Окрім того, є декіль­ка листів Стефаника, які передруковано з альманаху „Ра­дянське Прикарпаття" (1956) і які з різних причин не пе­редруковувалися у виданнях творів Василя Стефаника.

Звичайно, що ця книжка давно була на часі, й добре, що Василь Харитон таки написав її й упорядкував. Це була непроста, „чорнова" дослідницько-пошукова робота, з якою Василь Харитон справився дуже добре. Наступним кроком бачиться публікація „Життя Василя Стефаника" за рукописним варіантом, без тих цензурних скорочень, які були неминучі при першодрукові. Тим більше, що руко­пис має вкрай незадовільний стан, і якщо його буде втра­чено, то це буде велика ганьба для нас усіх, які не змогли зберегти унікальний документ великої любові і великої пошани до Василя Стефаника.

Євген БАРАН

// Галичина. - 2011. - 14 квіт. - С. 15.