Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

„Спокуса говорити” і насолода читати



У своїй третій книжці „Споку­са говорити" івано-франківська авторка Галина Петросаняк нарешті постає перед читачем у справжній творчій багатогранності (про що, зрештою, завж­ди знали її друзі) - як поет, есеїст та перекладач. Отож, маємо чудовий мікс, і Галинина „Спокуса говорити" обертаєть­ся для читача у „насолоду про­читання".

Книжка починається поетич­ним циклом „Після відпливу". Це вірші про кохання і це дуже особ­лива поезія. Вона - потік яскра­вого сонячного проміння, котре, пробиваючись крізь щільно зсу­нуті важкі плюшеві гардини, га­сить всі звуки зовнішнього світу і забарвлює кімнату у густий на­сичений бордовий присмерк. У ньому добре запалювати свічки, пити у їхньому мерехтливому сяйві старе вино з маленьких кришталевих келішків роботи давніх богемських майстрів, вловлювати насичений запах доброї кави, яку хтось на кухні готує для тебе по-турецьки.

Адже нас може викинути на бе­рег в чужій місцині,
де потуги голосу не спричинюють коли­вання.
Не кажучи вже про те, що по обидва боки віднині
нам і так занадто багато відведено для мовчання.

І водночас вона - це світло, м'яке і лагідне, сонце, що схо­дить, даруючи новий день і нове життя.

Мій погляд вбирає для тебе квітневі поля,
танець мете­лика над водоймою, тріумф вишні.
Так мудро і лагідно якір мого корабля
у гавані материн­ства опускає Всевишній.

Сама авторка у есеї „Життя як перетин кордонів, або Viva vox" зізнається: „...майже усі вірші, які я написала, витримані на дуже низькій і похмурій, як для жіно­чого голосу, ноті - таке писання для мене найорганічніше...". І в певному сенсі це також правда, цю органіку вловлюєш інстинктом, як звір нутром - небезпеку. Вона - ріка, швидше холодна, аніж тепла, швидше повільна, аніж швидка, несе свої потужні води сильно і легко, але хтозна, які вири і течії ховає її глибина і скільки кораблів з неоціненними коштовностями та раритетами спочивають на її скелястому дні?

Коли з улоговини підніметься мряка, коли на
здичавілім бе­резі знову в ціні буде чистий папір,
прийди, я б хотіла з Тобою ділити зелені вина
гуцульської осені у холодних келихах гір...

Своїми есеями „Запасний вхід" Галина Петросаняк вибудо­вує у просторі своєрідну онтоло­гічну піраміду - „Ферескул (Черемошна) - Івано-Франківськ - Європа". Вони починаються „Зимою у горах" - Ферескул - потім маємо трохи гір у „Житті як перетин кордонів, або Viva vox" і „Велике гуцульське весілля": як гуцульський ліжник різно­барвних (у якому і темних доволі) ниток тчеться гірське життя ав­торки за фактурою дуже трепет­не у своїй щирості та відвертості, дуже образне і справжнє, „...де гардероб старшого покоління складався лише із домотканих грубих сорочок і мануфактурних кожухів та запасок, де корову нежартома називали „мамочка", малих дітей прив'язували за ногу до ліжка, щоб вони не докучали, а сусідів транзистор слугував чи не єдиною ознакою того, що Се­редньовіччя усе ж таки поза­ду?..".

Життя - як спротив важким природним умовам, особливо взимку: „...Прати - навіть узим­ку - мама ходила до потоку - ще далі, зате води більше й на бистрині полоскати легше. Якщо, звичайно, не зважати, що руки після такого прання заклякають. Одні з перших дитячих спогадів - молода мама плаче від нестерпного болю в руках..." і життя як „відлуння справжнього Едему", якщо мати час і змогу розгледі­ти його красу „потоки з косяками форелі, яка нікого не дивува­ла, запашне різнотрав'я й різноквіття, щедрі грибні поля­ни, ягоди в перламутрових росах...".

Шлях молодої горянки до Європи проліг через Івано-Франківськ, зрештою, це місто мало стільки назв, що його мож­на називати просто „містом". Містом „сецесійного світла вілли з мезоніном, проникливих по­глядів макаронів, атлантів, каріа­тид, вишуканих ліній церков...". Географія мандрів різноманітна: Відень, маленьке словацьке містечко Пухов, Прага, північні чеські гори Крконоше, Краків, а разом з ними - нові обличчя, нові імена, нові враження, нові вірші і нові пісні, новий досвід, такий не схожий на весь попередній, досвід перетворення поразки на перемогу. Бо, за сло­вами Яна Веріха, дивовижного коміка, автора і письменника, добре знаного у Чехії, завдяки якому авторка відкрила для себе весь чар чеської мови, „Люди­на, яка подорожує з жагою пізна­вати, долає величезні відстані перш за все на шляху до себе самої"...

„Вишня в Кіото" - останній розділ книжки - переклади віршів німецького поета Райнера Кунзе, фактично невідомого в нас, якого Мілан Кундера назвав найбільшим слов'янином серед німців. Маємо нагоду про­читати автентичні тексти і пере­клади цього „мінімаліста щодо форми... і максималіста щодо змісту" і вкотре переконатися чи вперше повірити у те, що ефе­мерне, неіснуюче в дійсності, прозоре і легке нематеріальне слово насправді має вагу і силу, які навіть годі собі уявити. Бо

У нас завжди є вибір
щонаймен­ше - не схилятися перед тими
хто нас його позбавив.

Марія МИКИЦЕЙ

// Західний кур'єр. - 2009. - 15 жовт. ( 41). - С. 12.

Оновлено 16-11-2018
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка