Драбчук Іван

Іван Драбчук:„Ні разу не пожалів , що став вчителем”

Праця вчителя – це жертовна праця. Вчитель насамперед жертвує своїм здоров’ям, часом заради визначеної мети. І хай, можливо, не всі його вихованці стануть у майбутньому високоосвіченими людьми, але вони повинні чітко усвідомити , при виборі між добром і злом, завжди мають обирати перше. Такого принципу дотримується у своїй роботі славний педагог, вчитель зарубіжної літератури Сілезької школи, історик за освітою та краєзнавець за покликанням Іван Драбчук.

Так склалося, що по закінченні місцевої юнак вирішив піти по маминих стопах (Марія Іванівна Драбчук працювала вчителькою 38 років)і обрав для себе фах педагога. Після закінчення у1991 році педагогічного інституту в Івано-Франківську здобуває фах вчителя історії. Але через те, що вільних годин історії у вілецькій школі не було, поступає на навчання вже у Прикарпатський університет на філологічний факультет. З 1997 року працює вчителем зарубіжної літератури. Оскільки, як зазначає сам І.Драбчук, його перший фах історик, то займається він дослідницькою роботою, зокрема краєзнавством. Не може залишити свої захоплення, тому вдало поєднує наукову роботу із вчителюванням. Школа, на його думку , забирає багато часу, але після неї є ще вечори неділі. Окрім цього, Іван Драбчук по сумісництву працює у заповіднику „Древній Галич і керує історико-краєзнавчим музеєм історії села Сілець. Має краєзнавець уже п’ять книг історичних нарисів: „Чудотворні ікони Прикарпаття”, „Духова крамниця”, „Пристань віків”, „З вірою в серці”, „Історія села Сілець”( у співавторстві). Його дослідження постійно друкуються в місцевій пресі. Тобто, у цієї людини є чого навчатися та просто послухати цікаві історії про минуле краю.

Проблем, на його думку, у школі не бракує. Але дуже добре , що припинилося „знущання ” над учителями, коли їм по півроку не платили зарплату. Зараз цього немає. „Проте вчитель, - зазначає педагог, - ще і сьогодні не стоїть на тому місці у суспільстві, на якому повинен стояти. Ще не встигли зарплати, як угору підскочили ціни. Доводиться працювати на городах, без яких у селі не вижити. Повірте імідж вчителя, який працює фізично або ж гонить пасти корів, дуже знижується.” Вчителі повинні відчути, що вони дійсно потрібні і державі, і суспільству, бо зі школи кожен починає свою життєву дорогу.

Щоб заслужити повагу у своїх виконавців, педагог повинен бути доброю та чуйною людиною і найголовніше – справедливим при оцінюванні знань. На уроках зарубіжної літератури вчитель намагається прищепити в школярів любов до книги, розуміння поетичного слова, адже, на жаль, діти читають мало. Часто читає власні поезії (має дві збірки „Поезія зірок” 1995, рік, та „Білоцвіт” 2004 рік).

- У Сілезькій школі в 70-80 роках була прекрасна плеяда вчителів, переважно вихідців з цього села , які дали дорогу у життя багатьом своїм вихованцям. Їх до сьогодні і я , і багато моїх ровесників згадують з великою шаною і любов’ю, - запевняє І.Драбчук. –Адже це були наші Вчителі. Із теплотою згадую педагогів, що вчили мене у Єзупільській (тоді Жовтневій) середній школі. Зараз у нашій школі теж гарний колектив, кістяк якого складають місцеві вчителі. І я б дуже хотів, щоб такі гарні відгуки залишилися про нас у наших випускників. Користуючись нагодою хочу привітати усіх своїх колег і моїх Учителів із нашим професійним святом. Нехай у Вас усе буде гаразд. Здоров’я Вам, щастя і удачі!”

О. Саковська

Вперед. – 2005. – 30 верес. – С. 4.