Роман Черковський - лавреат міської премії ім. І. Франка 2008 року за роман «Фрондео»

... Персефона все одно повертається

Він любить трьох жінок, кількох друзів і чай з бергамотом. Шанує як насолоду, так і аскезу. вірить, що антична доба була однією з вершин справжності людського духу. Мріє написати кілька скандальних романів. Наразі франківчанин Роман Черковський завершив свій дебютний роман „Фрондео”, який вийшов у серії „Інша проза”, започаткованій видавництвом „Тіповіт”.

Презентація книги відбудеться 24 квітня о 18 год. в „Панорама-Клубі”, що на Північному бульварі, 2а (4-ий поверх).

„Галицький кореспондент” пропонує попереднє знайомство з автором.

- Романе, що спонукало чоловіка, якому за тридцять, написати роман? Як твої друзі і родина поставилися до такого порівняно пізнього літературного дебюту?

Не секрет, що для чоловіка час від тридцяти до сорока – найоптимальніший для самореалізації. Той досвід, знання, які здобуваєш перед цим, треба втілювати в життя. Інакше можна легко деградувати. В літературі, звичайно, все трохи по-іншому, але на все воля Божа, якщо дебют відбувається тепер, значить так повинно було бути.

Література тією чи іншою мірою завжди була поряд зі мною, і я постійно знав, що рано чи пізно стану її учасником. В якийсь момент я остаточно зрозумів – те, що відбувається в українському сучасному літпроцесі, попри його нібито різноманітність, мені не зовсім подобається, і вирішив втрутитися, бо вважаю, що перед тим, як критикувати, треба самому спробувати щось створити, показати – отак треба. Ми протягом багатьох років скиглили про потребу українського бестселеру, а його нема та й нема. От я і спробував (сміється). Думаю, мені вдалося.

Що ж до друзів та родини... Було по-всякому. Хтось іронізував, хтось не вірив, що мені вдасться завершити справу до кінця, комусь було цікаво, адже відкрив для себе невідомого Черковського, а хтось щиро підтримав. Найбільше ж розуміння і допомогу я дістав від трьох головних жінок в своєму житті: дружини, матері та дочки, яким і присвятив цей текст.

- Книга вийшла у серії „Інша проза”. В чому „іншість” твого тексту?

Якраз тоді, коли в Степана Процюка з’явився задум серії інша проза, доля вчергове переплела наші життєві дороги. Близькість наших світоглядів та ідей стала основою для співпраці над цим проектом, який ми вирішили здійснити з невеличким, але перспективним видавництвом „Тіповіт”.

Попри різноманітність текстів, які ще цього річ вийдуть друком у серії чи вже вийшли, всіх їх об’єднує прагнення не іронізувати над людьми, а зрозуміти, не байдуже спостерігати над її борсанням у цьому світі, а підтримати. Нам цікаві герої, які змагаються і шукають себе, які вважають, що життя – не анекдот.

У „Фрондео” показані пошуки сенсу життя і життя без сенсу. Головний герой через любов знайшов ненависть. Він не хоче зрозуміти, що через ненависть він уже нічого не віднайде.

- У твоєму романі долі персонажів задано архаїчним міфом про викрадення Персе фони. Аж двох юнок ти як автор безжально відправив до Аїда. Звідки така женофобія і схильність до трилера у щасливого чоловіка і батька маленької донечки?

Коли у мене з’явився задум цієї історії, я ще не був щасливим чоловіком (сміється). Тоді світ виглядав по-іншому. Якщо ж без жартів, то ти сам правильно підмітив, що долі цих персонажів задано міфом і навіть автор виявився безсилим щось змінити. Мені залишилось тільки назвати їх і задати певний характер, далі все відбувалося само по собі, незалежно від мене.

Женофобії тут немає, є тільки вічна екзистенційна проблема: людина смертна. Але, на щастя, Персе фона все одно повертається, і життя триває далі.

А трилер... Ти ж знаєш, справжні маніяки – найчастіше зразкові сім’янини.

- Все відбувається в місті Фрондер – звідки така назва, в чому її символізм?

В студентські роки в словнику латинської мови я віднайшов слово „frondeo”, що означає „бути покритим листям”. Воно чомусь мені так припало до душі, що я вирішив: якщо колись спробую себе в літературі, місцем подій зроблю місто з такою назвою. Бачиш, очевидно нічого в житті не відбувається випадково. Потім у мене визрів задум роману про викрадення Персефони, а вона, як відомо, зникає тоді, коли все покривається листям.

- У тексті автор не втомлюється демонструвати свою ерудицію – вустами героїв, які постійно балакають на теми літератури, живопису, музики. Не боїшся відлякати домогосподарок та інших потенційних покупців?

Ну, домогосподарки різні бувають. А взагалі-то, я намагався створити універсальний роман, який би міг читатися і сприйматися абсолютно всіма: і тими, які мають добру гуманітарну освіту, і тими, хто вряди-годи щось читає. Кожен знайде, сподіваюсь, щось цікаве для себе: хтось алюзії, приховані і неприховані цитати, хтось вчергове задумається над сенсом життя, хто довідається щось нове про відомих митців, а хтось справді, щасливо оминувши інтелектуальні і псевдоінтелектуальні балачки, просто прослідкує за динамікою сюжету. Мені йдеться про те, щоб цікаво було всім.

- Чув, ти почав писати новий роман, про що він буде і про кого?

Новий роман буде різнитися від „Фрондео”. Там не буде стільки цитатних нашарувань і переплетень. Він буде більш реалістичним, моментами натуралістичним, викривальним і навіть, можливо, скандальним. Мене переймає те, що відбувається протягом останніх років у нашій державі. Мені хочеться, щоб ми глянули на себе збоку і врешті поставили правильний діагноз. Проблема нашої країни в тому, що у на с ціле покоління застряло між двома способами життя, між двома культурами та епохами. Зрештою, подібні проблеми не тільки у нас, вони у всієї Європи. Було б добре знайти якийсь прийнятний вихід з цієї непростої ситуації, подарувати надію, якщо не всім, то хоча б собі.

- Не занадто амбіційно?

Дорогу здолає тільки той, хто йде.

Розмовляв Віктор Коцур

Галицький кореспондент. – 2007. – 19 квіт. – С. 20.