Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 53-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Великої правди учитель



Вивчення і дослідження творчості письменника-новеліста Василя Стефаника є благодатним грунтом для учених-дослідників, учительства і школярів, рядових поціновувачів його життєвого і творчого шляху. Всі, хто доторкнулися до Стефаникової безсмертної спадщини, назавжди запричастилися колоритом покутської говірки, трагічною долею селян Покуття, яких з любов’ю і болем змальовував письменник. Доля самого Василя Стефаника і доля його земляків-персонажів із новел, тісно між собою переплелися.

Серед справжніх шанувальників, дослідників життєвого і творчого шляху В.Стефаника є уродженець с. Русова Теофіл Виноградник – педагог, юрист, краєзнавець і літературознавець. Він є правнуком першого вчителя Василя Стефаника О. Петровського, який навчив майбутнього новеліста читати, писати й пізнавати світ художнього слава. Теофіл Ілліч став сподвижником творчості ”Володаря дум селянських” – популяризує його життєвий і творчий шлях, а також відкриває незнані сторінки із життя його родини. Письменник І. Виноградник є автором понад ста науково-популярних розвідок, які були видрукувані в „Наукових записках Інституту народознавства НАН України”, Всеукраїнському літературно-художньому громадському журналі „Перевал”, регіональному науково-методичному альманасі „Краєзнавець Прикарпаття”, „Українському слові” – тижневику, що виходить для українців на всі материки світу тощо.

До ювілейної дати Василя Стефаника – 130-річчя від дня народження, Теофіл Виноградник видав книгу „Нащадки Василя Стефаника” яка може слугувати певною енциклопедією для дослідників життєвої та творчої спадщини великого письменника. У цій книзі автор вперше друкує „родинне древо” Стефаників та дає йому науково обгрунтований коментар. А до 150-ої річниці Івана Франка Т. Виноградник видав книгу „Франко у житті Стефаника”. У ній розкриваються ті спільні проблеми дотику двох письменників, що дають їм певну характеристику: Каменяр – слово – дух, „що тіло рве до бою”, а Володар дум селянських – слово, що серце рвало від горя, від безмежного страждання. І те, що з'явилася праця Теофіла Виноградинка „Франко в житті Стефаника”, яка ставить поруч цих трударів пера, є певною подією у літературному колі не лише Прикарпаття, а й всієї України.

Спогади Василя Стефаника про роль у його житті Івана Франка, вміщені у книзі, свідчать про те, яке велике значення мало кожне слово Каменяра: „Франко радо мене повітав, як великого писателя, тішуся тим... Франко казав, що плакав над моїм „Камінним хрестом”. У цій книзі ми знайдемо докази про те, що їхня дружба мала також і творче продовження: „Ідейно-художні дотики Стефаника до Франка, як митця й громадянина, засвідчують духовну спорідненість сина рухівського хлібороба, одного з найвидатніших новелістів європейської літератури, із сином нагуєвицького коваля, його великим учителем і наставником, титаном світової літератури – безсмертним Каменярем”, - пише автор книги у передмові. Читач і цій книзі зможе переглянути й прослідкувати два родоводи – Франка й Стефаника, які упорядкував сам автор. А також може опинитися в атмосфері того часу, тих обставин, коли писали, творили, працювали як політики Іван Франко і Василь Стефаник. Розкриваються у цьому виданні також і непрості взаємини письменників з їх сучасниками. І є доля правди в тому, що (як пише автор книги у післямові) „Художнє слово Стефаникових творів – це той самий молот, якого підняв ще Франка...”.

Мають особливу художньо-естетичну та документальну вартість окремі матеріали, есе-розвідки про Василя Стефаника Теофіла Виноградника, видрукувані у пресі Галичини за останнє десятиріччя. зокрема, „Стефаникові приятельська любов” – про взаємини, що єднали Василя Стефаника та сім’ю Морачевських.

„Дружина Стефаника” – про Ольгу Гаморак, дочку священика Кирила Гаморака з села Стецеви, що стала дружиною Василю Стефанику.

„Стефаник на зломі тисячоліть” – про вірність письменника своєму народові.

Цікавою дослідницькою і пошуковою роботою відзначаються статті Теофіла Виноградника про дітей Василя Стефаника, у яких автор цікаво, емоційно розповідає читачам про їх долю. „Постать державника” – глибоко досліджене есе про старшого сина Василя Стефаника – Семена.

„Кирило Стефаник – знавець і охоронець батьківської спадщини” – про сина Кирила.

„Юрист, педагог, письменник” – про наймолодшого сина Василя Стефаника – Юрія.

Статті-ессе несуть багату інформацію про самого Василя Стефаника, про його друзів та односельчан: „Франк про Русів”, „Сім’я Гамораків”, „Освітянська сім’я Гамораків”, „За обертинською решіткою”, „Народився, щоб вічно жити”, „Василь Стефаник та Іван Федорак”.

Глибока дружба була поміж двома сільськими інтелігентами Василем Стефаником та сільським учителем, директором школи, письменником Іваном Федораком. Щиро вболіваючи за долю своїх односельців, з ініціативи і за сприяння Василя Стефаника та Івана Федорака в селі Русові була збудована двоповерхова школа. Доля близького приятеля Василя Стефаника Івана Федорака зоставалася невідомою, аж поки Теофіл Виноградник розкрив її у своїх письменницьких розвідках та організував перепоховання українського патріота з Казахстану в Україну у рідному селі Русів.

Читачі дізналися із есе-розвідок про те, що Іван Федорак був досвідченим педагогом, громадським діячем і талановитим письменником. 3-під його пера побачили світ високохудожні, різні за своїми жанрами твори – повісті: ”Безіменні плугатарі”, „Весняний гамін”, „Танок смерті”; п’єси „Депутати до Відня”, „Побережники”; новели та оповідання про життя селян Покуття при панській Польщі, а також „Спомин про Василя Стефаника”. За свої націоналістичні погляди, творчість, яка відображала тяжке життя селян під окупацією Польщі, в 1938 році Іван Федорак був заарештований, але справа до суду не дійшла – прийшли нові окупанти. І вже 1947 року його разом із сім’єю було вивезено до Казахстану, як і сотні непокірних галичан депортовано до Сибіру. У 1954 році, після тяжких поневірянь і хворіб, Іван Федорак помер і був похований у М. Караганді.

Дослідження життєвого і творчого шляху побратима Василя Стефаника земляка Івана Федорака давалося нелегко: поїздки до Казахстану, робота в архівах м. Караганди, в спецархівах Карлагу, багато численні листування – весь цей нелегкий шлях пройшов Теофіл Виноградник, щоб відкрити ім’я патріота-українця для нової незалежної України. І через 44 роки по смерті Учителя-сподвижника, з 1990 року в пресі Галичини з’являються есе: „Нерв села”, „Співець учительської долі”, „Уклін тобі, учителю”, „З когорти освітян Покуття”, „Депортація” та інші.

Зусиллями Теофіла Виноградника, за сприяння президента є єкзилі Миколи Плав’юка, директора видавництва „Веселка” Яреми Гояна в 2003 році побачила світ книга вибраного Івана Федорака „Іван Садовий. Безіменні плугатарі”. Це видання засвідчило українському читачеві про великий письменницький талант Івана Федорака, який писав під псевдонімом Івана Садового.

А в 2005 році читач отримав книгу Теофіла Виноградника „Великої правди учитель”, в основу якої лягли дослідження, розвідки про Івана Федорака – великого борця за самостійну Україну. За особистої ініціативи та за безпосередньої участі письменника-дослідника Теофіла Виноградника, вшановано пам’ять Івана Федорака в с. Русові: йому відкрито пам’ятник, його іменем названо школу і встановлено на ній меморіальну дошку (у 1921-1947 рр. в ній працював письменник, учитель І. Федорак), а також його іменем названо вулицю в с. Русові.

Велася й чимала робота для здійснення заповіту патріота-українця про його перепоховання на рідній землі. 3 вересня 2006 року в с. Русові знайшов своє останнє пристанище Іван Федорак. У панахиді взяли участь письменники, численні гості та представники всіх рівнів влади. Ця неординарна подія стала відомою не лише в Галичині, а й в різних куточках світу, де живуть українці.

Цій події літературознавець, член Національної спілки журналістів України Т. Виноградник присвятив книгу „Дорога в зоряний світ”. Це – хвилююча розповідь про те, як мрії про Україну стають реальністю навіть по смерті, якщо є такі вірні учні своїх учителів, як Теофіл Ілліч. Про це видання автор отримав чимало відгуків від читачів з України та Казахстану. Відомий письменник-публіцист, доктор наук, професор Львівського університету імені І. Франка Василь Лизанчук писав, що така подія має стати прикладом для української громади, щоб вірні її сини повертались на батьківські пороги навіть після смерті. Схвильованими були слова у день перепоховання письменника Івана Федорака, доктора наук, професора Чернівецького університету імені Юрія Федьковича Богдана Мельничука, який сказав: „...вже сьогодні Теофіл Виноградник заслуговує на щиру подяку і вдячність всіх поколінь за повернення великого патріота-українця рідній Україні”.

Для Михайла Карпінського, нашого земляка, котрий був вивезений на спецпоселення в Караганду, ця подія із перепохованням та виданням книги „Дорога в зоряний свят” вилилась у схвильовані рядки листа: „У неділю, після церковного служіння всі українці, що були вивезені і проживають тут, зібралися, щоб написати Вам лист вдячності за Ваш героїчний вчинок і з перепохованням нашого великого вчителя Івана Федорака і спів страдника на чужих землях”.

Надзвичайно зворушливий лист-відгук на книги та події, що були зв’язані із перепохованням надіслав учительський колектив Устянської середньої школи Снятинського району: „...Ви вклали титанічну працю, щоб повернути із відстані 5 тисяч кільметрів прах українця-патріота Івана Федорака, який був побратимом Василю Стефанику, для пере захоронення... Мріємо, щоб ще знайшлися в Україні такі люди, як Ви, щоб повертати Україні її синів і дочок, що загинули на чужині за любов до рідної землі”.

Видані книги Теофіла Виноградника про українського патріота Івана Федорака та акція перепоховання його праху на рідній землі - це реквієм світлої пам’яті народного учителя, нащадкові українського народу, що не схилив голову перед ворогами української нації і гордо ніс ймення українець через усі життєві терни.

У місцях заслання, за колючим дротом Іван Федорак зумів написати твір-спомин „Мій шлях”, в якому адресував хвилюючі рядки своїй єдиній дочці: „Я намагався все життя бути чесним з собою, від нікого нічого не вимагав, не зробив для свого народу кривди, не понизив прапору ні особистої ні національної гідності...” – ці полум’яні слова можна переадресувати його учневі Теофілу Винограднику. Саме він зробив усе можливе, а іноді неможливе, щоб увічнити пам’ять про свого першого вчителя Івана Федорака.

Маємо сміливість сказати, що такими письменниками-патріотами, як Теофіл Виноградник, має гордитися наша нація. І тому рекомендації його творчого доробку на присвоєння йому обласної премії імені Василя Стефаника є глибоко обґрунтованими з боку творчих колективів Снятинщини та Івано-Франківська.

 

Ярослава Василишин,

відмінник народної

освіти України, старший

викладач Прикарпатського

Національного університету

ім. Василя Стефаника

 

Вечірній Івано-Франківськ. – 2008. – 3 квіт. – С. 6.

Оновлено 13-10-2019
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка