Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Флис Світлана Семенівна



«ІВАН ФРАНКО І ЯРЕМЧАНЩИНА»

Краєзнавче дослідження

Флис Світлана Семенівна,

старший науковий працівник музею

етнографії та екології Карпатського краю

смт. Делятин, вул. Хмельницького 14

Надвірнянський р-н

Авторка поставила перед собою завдання зібрати матеріали про перебування Івана Франка в населених пунктах Яремчі, Микуличині і Ворохті тодішнього Надвірнянського повіту. Знайдено будинок в Ворохті, де в 1914 році перебував видатний письменник і вчений.

         У 2016 році Україна відзначає 160-річний ювілей від дня народження одного з найвидатніших духовних провідників нашої Вітчизни, письменника демократа, вченого, етнографа, фольклориста, історика, філософа, журналіста, перекладача і громадсько-політичного діяча Івана Яковича Франка (1856 - 1916). Він залишив для нащадків величезну спадщину близько шести тисяч творів у жанрах поезії, прози, публіцистики, драматургії, літературної критики.

У путівниках, книгах присвячених Іванові Франку, на географічних картах позначають тільки Микуличин з датою 1908 рік. Однак майже нічого не згадується про Яремче, а тим паче про Ворохту.

       В 1884 році Іван Франко брав участь у розробці маршруту першої мандрівки української студентської молоді. Про наш край він залишив промовисті поетичні рядки:

       А відси до Дори, де Прут стрімголов

       Зо скелі в безодню валиться;

Так, знай, той порядок його наколов,

       Що рад би сам в собі втомиться!

         Довбушів Хрест ми оглянемо там,

       І Краттерів камінь. Каміння

       Тут много, жаль тільки, що з нього ще нам,

Не робить ніхто поживління (7, с. 259-260)

Варто зауважити, що в першій строфі йдеться про Яремче і водоспад Пробій, а не про Дору. Однак, на той час була тільки дорянська адміністративна одиниця, а Яремче стало самостійним населеним пунктом (вийшло з-під юрисдикцій Дори) в 1911 році. Краттерів камінь, про який згадує Іван Франко, тепер не існує. Його підірвали в 70-х рр. ХХ ст., коли розширювали шосе.  У поезії Каменяр вказана дата прибуття студентів до Яремча 9 серпня 1884 року. Ось як описує його Іван Франко:

От гори! Правдивий вже Barenland тут

Медвежі тут ходять самопас,

Хапають овець і волів часто б'ють.

Отут і ми станемо на попас. [7, с. 260]

Про перебування поета в Микуличині в 1908 році є такі відомості: за селом, у напрямку Яремча, є водоспад Капливець, а недалеко від нього - скеля з написом: «Камінь Шевченка». Житель села С. Кошук у спогадах «Напис на скелі» розповідає, що ці слова власноруч викарбував 1908 року Іван Франко: «Одного разу моєму здивуванню не було меж. Якийсь пан підійшов ближче до мене, зняв капелюха і втомлено присів на траву. Він привітався до мене, як до дорослого, і в його голосі, словах було стільки щирої симпатії, що я відразу ж забув про його панський одяг, посмілішав, почав відповідати на запитання». [6, с. 47]. Письменник розпитував пастушка про його життя, радив якнайбільше читати і вчитися. Дізнавшись, що його батько-каменяр, Франко попросив принести інструменти, якими й викарбував напис.

Деякі літературознавці, зокрема кандидат філологічних наук, доцент Микола Васильчук вважають, що свідчення про цю подію є мало правдоподібними, бо вони походять від людей, які на той час були дітьми [3, с. 12]. Відносно самої дати також є сумніви. Іван Франко бував у Криворівні протягом 1900- 1914 років щоліта, якраз за винятком 1905-го і  1908-го років.

В Карпатах письменник не лише відпочивав, працював над літературними та науковими творами, збирав фольклорно-етнографічні матеріали в гуцульських селах. Записували фольклор і сини Івана Франка. У фонді письменника (Інститут літератури ім. Т. Г.Шевченка НАН України, відділ рукописів, ф. 3) зберігаються приповідки та інші фольклорні матеріали, які записав його син Андрій у Криворівні та Микуличині [2, с. 68].

Щодо переваг відпочинку на Яремчанщині є короткий нарис Тараса Франка «Іван Франко у Криворівні». Як відомо, спочатку Франко жив у гуцула Проця Мітчука, якого називали знахарем, бо він умів лікувати людей і тварин, знав і шанував гуцульську старовину. Згодом (у 1906 році) письменник переселився до Василя Якібюка [1, с. 45] Якось син Проця Мітчука Микола вирішив підняти ціну чиншу, покликаючись на те, що в долині Пруту літники платили за хату далеко більше, приміром, у Яремчі чи Дорі. Як відомо, Іван Франко за винайм хати в Криворівні за липень і серпень платив 5 гульденів. Як написав Тарас Франко, «заледве батько, а радше мати, змогли вияснити хапливому гуцулові, що:

1.           Долиною Прута йде залізниця і тим самим доїзд менше коштує;

2.           Хати над Прутом вигідніші, в селах можна всього дістати;

3.           Літники приїздять туди багатші: купці, урядовці, спекулянти.

4.           Від українського письменника, що терпів за нарід і сидів по тюрмах, ніякий гуцул, хоч би найтемніший, не може вимагати високої ціни за нужденну хатину без ніяких вигід, повну блох» [8, с. 848].

Селище Ворохта, яке входить до Яремчанської міської ради, розташоване за 42 кілометри від «українських Афін» - Криворівні, як називав це гуцульське село відомий український етнограф Володимир Гнатюк. Відомо, що всі ті визначні діячі української культури, які приїжджали в Криворівню чи Жаб'є (тепер селище Верховина) на початку ХХст. на відпочинок, не минали Ворохту, через котру проходила залізнична колія, зв'язуючи Львів - столицю Галичини - з Гуцульщиною. Відомо про мандрівки залізницею і перебування у Ворохті на залізничному «двірці» таких відомих діячів як Вільгельм Габсбург (Василь Вишиваний), Михайло Коцюбинський, Дмитро Донцов. Довелось у Ворохті певний час за прикрих обставин затриматися й Іванові Франку, який прибув із Криворівні, щоб потягом поїхати до Львова, де він  постійно проживав. Це була остання мандрівка І.Франка Гуцульщиною.

Пам'ятного дня 1914 року, коли почалася Перша світова війна, Іван Франко, вже важкохворий, набирався сил і здоров'я у любій для нього Криворівні. Хворого письменника останні роки хтось завжди супроводжував у його поїздках. Отець Олекса Волянський - парох Криворівні - писав про І.Франка: «Фізично зламаний, просто каліка, обі його руки обезладнані, немічний, немов дитина, яку треба убирати та кормити, однак дух його не устає, не упадає, а думка його під високим чолом працює ненастанно».

На той час письменника супроводжував 15-літній гімназист зі Львова, який був і за секретаря (через запалення суглобів рук Іван Франко не мав можливості писати). У часописі «Свобода», який видавали в еміграції українці Сполучених Штатів Америки, громадська діячка Ольга Стасюк - Мандзяк писала згодом: «Відвідала я Целіну у Львові з початком липня 1914 року. Вона мешкала тоді при вулиці св. Антонія на партері (кімната і кухня). Я запитала в неї, де діти. Целіна сказала, що дочка на праці, а сина (мав п'ятнадцять літ) забрав Франко в гори до Ворохти або на Буковину (не пам'ятаю [5, с. 8]

Отже, з хворим Франком був син Целіни Журовської - Зигмунтовської, яку колись любив І.Франко, але без взаємності. 20 серпня 1914 року гуцули Криворівні та приятелі тепло прощалися з дорогим для них письменником, бажаючи «до милого побачення». Ніхто не міг  передбачити довготривалої війни і надто, що це останні роки життя Івана Франка.

Декілька років поспіль (1912, 1913, 1914) у Криворівні в будинку Василя Якіб'юка у суміжних кімнатах з Іваном Франком мешкав тернопільський педагог з сім'єю. В 1914 році його сину, Романові Завадовичу, було одинадцять років, але все, що стосувалось видатного письменник, глибоко закарбувалось у дитячій пам'яті. 1976 року, будучи професором філії Українського католицького університету в Чикаго, відомим дитячим письменником, Р. Завадович відтворив у своїх яскравих спогадах перебування у Криворівні.

З початком Першої світової війни Завадовичі щодня ходили в Ясенів Горішній довідуватись, чи нема листа зі Зборова з необхідним документом для виїзду. Коли потрібні папери надійшли, родина Завадовичів негайно виїхала з Криворівні через Жаб'є до Ворохти. У Ворохті знову мусили просидіти тиждень у малому єврейському готелику, бо австрійські жандарми прискіпались до документа, який видала шкільна влада, а не адміністративна. Гроші закінчувались, а виїхати не було змоги. Тоді батько Романа використав останній шанс - написав прохання до повітового староства в Надвірній і їм надіслали поштою перепустку на залізницю. Потягом до Станіслава відходив увечері.

За кілька годин до від'їзду сім'ї Завадовичів до Ворохти прибув І.Франко зі своїм помічником - гімназистом. Він¸ як виявилося, теж не мав потрібної перепустки від адміністративної влади.

«Що ж тепер буде?», - сказав письменник зажурено, свідомий своєї цілковитої безпорадності.

І тут став у пригоді свіжий досвід Завадовичів. Відповідь повинна була надійти через три дні. І.Франко зайняв кімнатку в готелику і, як пригадує професор Завадович, повеселів, розглянувся по горах, передбачаючи кількаденну нудьгу, запитав: «А чи тут можна ходити по гриби?» Ворохтянці швидко його відрадили, бо оголошено воєнний стан, жандармерія шукає «шпигунів», на біду не важко... І.Франко був дуже втомлений дорогою, тому попросив спустити віконні заслони і ще за дня ліг відпочивати.

Наступного дня, відвідавши крамничку, Іван Франко зустрівся з місцевим жителем, талановитим музикантом-скрипалем, який сам виготовляв ці інструменти, Федором Гаврилюком. Кілька днів письменник провів у товаристві просвітян, висловлював надію на ліпші часи, коли не буде ні жандармів, ні безневинних арештантів.

Дозвіл староства з Надвірної надійшов, і І.Франка проважав до потягу великий гурт ворохтянців. Уже з вікна вагону він попросив, щоб заграли на трембіті. Трембітар грав довго, аж поки не рушив потяг. Це було прощання письменника з гуцульщиною, з горами і людьми, яких він так любив.

Хочу повідомити, що «єврейський готелик», - як назвав у своїх спогадах готель «Ясна» у Ворохті Роман Завадович, - зберігся. Він був збудований вкінці ХІХ століття, а 1929-го дещо реконструйований [4,арк..1] Належав готель Лянгемеру, однак ворохтянці називали його Лянкснер. У 30-х рр. ХХ ст. тут розміщувався філіал станіславської цукерні Владислава Кровіцького. Власників готелю Ленгемерів розстріляли німці під час Другої світової війни. Вижила тільки одна дочка господаря, яка ще до війни вийшла заміж за українця і змінила прізвище на Семенюк. Тривалий час вона працювала завідувачем Берегівського тубдиспансеру Закарпатської області.

Нині готель «Ясна», де зупинявся Іван Франко, - біля залізничного вокзалу, навпроти сучасної автостанції, - є приватним житловим будинком, де на першому поверсі функціонує кафетерій «Оксамит». На цьому будинку потрібно встановити меморіальну дошку з барельєфом великого Каменяра, а саму споруду внести у список пам'яток архітектури. Будівля колишнього готелю «Ясна», де зупинявся Іван Франко, стане ще одним із об'єктів, який варто відвідати гостям Ворохти.

Оновлено 23-10-2017
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка