Дердюк Галина Юріївна

«ІВАН ФРАНКО І ГУЦУЛЬЩИНА»

Нарис

Дердюк Галина Юріївна,

вчитель історії і правознавства.

м.Яремче, вул. Свободи, 6.

 Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу...

Іван Франко

У 2016 році Україна і світова спільнота відзначає 160 - річчя з дня народження Івана Франка. Про нього як письменника, поета, драматурга, перекладача, громадського і політичного діяча у нас написано десятки (якшо не сотні) робіт. Але ким є Великий Каменяр для кожного українця? Невже тільки символом, великим ім'ям? Невже ми вшановуємо його пам'ять, не знаючи творчості, ідей? А Україна була для Франка краєм, що має великі духовні багатства: пісню, в якій є туга і сміх, кохання і надії, мову, сильну і м'яку, дотепну і величну. Він казав, що володар цих скарбів не має права плакати й страждати, а повинен знайти в собі сили і вийти «на путь спасенну».

Проймає гордість, що й наш мальовничий гуцульський край не залишився осторонь уваги поета. І нашим обов'язком як патріотів своєї малої Батьківщини є знати життєвий і творчий шлях поета, факти з його біографії, які тісно стосуються Гуцульщини, Прикарпаття.

Від багатьох творів Івана Яковича віє пахощами полонин, ароматом наших чудових Карпат. Гірський пейзаж, знайомий з дитинства, органічно ввійшов у його белетристику. Ще в дитинстві вабив Франка синій, у таємничих мряках, Діл - перший вал Карпат, що його добре було видно з батьківського подвір'я в Нагуєвичах. Підлітком вирушає Франко на дослідження цього дивного краю, заселеного лемками, бойками і гуцулами.

Рідна Бойківщина найчастіше була місцем дії Франкових героїв, але не менше цікавила його й Гуцульщина, про яку він писав наукові статті, вірші та оповідання. Саме на Гуцульщині, спочатку над Білим, відтак над Чорним Черемошем у Довгополі, Буркуті й Криво рівні дуже часто відпочивав письменник. Приїжджав сюди Каменяр після багатьох «вершин і низин» у громадському й особистому житті, втомлений, хворий, але не позбавлений «тверезого та при тім наскрізь поетичного розуміння життя, того найвищого скарбу чоловіка, в якім він ніколи не повинен зневіритись».

Вперше Гуцульщину, цей мальовничій куточок Карпат, Іван Франко відвідав у 1880 році, коли був змушений зі Львова виїхати на село Коломийського повіту. 1 березня 1880 року він приїхав у Коломию, звідки вирушив у село Нижній Березі до свого знайомого вчителя Кирила Генка. Але по дорозі в селі Яблуневі, Франка заарештувала поліція і посадила у Коломийську тюрму, де невинний письменник перебував у в'язниці три місяці. Коли його визнали невинним, під наглядом поліції відправили у село Нагуєвичі, де сам Іван Якович народився, але по дорозі його іще раз посаджено у Драгобитську тюрму. Про цей період життя Франко пізніше писав у оповіданні «На дні»: «Цей транспорт по поліцейських арештах в Коломиї, Станіславові, Стрию і Драгобичі належать до найтяжчих моментів в моїм життю». Після арешту Каменяр знову повертається на Коломийщину і їде до Кирила Геника, де перебував протягом трьох місяців. У 1884 році І. Франко організував екскурсію студентської молоді по Гуцульщині. 17 серпня учасники цієї мандрівки вперше побували у селі Жаб'є (Верховина). У своєму твори «В Дорозі» І. Франко писав:

Ось Жаб'є, гуцульська столиця,

Нема мовляють села понад Жаб'є,

І більшого лиха шукати дарма,

Чиж люд той зовсім воно заб'є?

Де паслись вівці гуцульські колись,

Воли там жидівські пасуться,

Тіж, що перед ним магнати тряслись

Тепер перед житками трясуться.

Наступна мандрівка на Гуцульщину відбулася у 1898 році, коли І. Франко з дружиною та дітьми відпочивав у селі Довгопілля. Тут він писав від старого гуцула А. Освіцінського, розповідь про ватажка опришків Мирона Штопу і жорстокого мандатора Гдрлічку. Ці розповіді лягли в основу оповідання «Гуцульський король». А починаючи з 1901 по 1914 рр. (крім 1905-1908) і з 1909, щорічно Франко виїздив з родиною у Криворівню, що ж писав Іван Якович про Криворівню у своїй поемі «Терен у нозі» присвячений З.   Бурачинський. Він пише:

«Ось під нами Черемош ізвився,

Як гадюка та срібно-зелена.

Він шумить, кликоче мов скажений,

Під горбом гризе скалистий берег

Та над ним в святому спокої

Гріється мале село гуцульське...

Перша згадка про Черемош відноситься до 1654 р., і подається в такому описанні: «Якщо піднятись на одну із вершин, то відкривається пейзаж, як річка Чорний Черемош збивається між горбами, то криво, то рівно», що й дало назву селу «Криворівня» - «Гадюка», про яку писав Каменяр. Саме у цьому селі неподалік від річки Черемош, письменник знаходить спокій для своєї творчої діяльності. У Криворівні було написано: повісті: «Великий Шум», «Захар Беркут»; поема: «Терен у нозі», оповідання: «Гуцульський король» (уривки), «Як Юра Ширманюк брив Черемош», автобіографічне оповідання: «У кузні», твір: «В дорозі», вірші: «В альбом Ользі Маркович», «У безсонну ніченьку», здійснив декілька перекладів: «Посланіє в Сибір» Пушкіна, «Старокитайську пісню», «Іспанські романси».

Гуцульщина у Франкових оповіданнях зображена своєрідно. Не етнографізм, не любовна тематика чи екзотика природи, а соціальні, психологічні та філософські проблеми цікавлять письменника. Тут виявились пошуки своєрідної композиційної форми, спроможної передати особливості психіки гуцула й глибину його роздумів над життям.

У своїх гуцульських оповіданнях Франко виступає не тільки як художник-реаліст, а й як мислитель. Герої цих творів схильні до глибоких роздумів над життям.

По обіді. Літо. День чудовий.

Усміхається пречисте небо,

Все повітря пахощами дише

З полонин від свіжих перекосів,

Із зрубів від спілої малини,

Із грунів з живичної смереки...

І. Франко із Криворивні робив часті походи у сусідні села. Так він відвідав села: Голови, Гриняву, Довгопілля, Верхній Ясенів, Ясенів, Горішний, Беркут, Жаб'є, Микуличин та багато інших.

Коли І. Франко приїхав у Криворівню, спочатку зупинився у хаті Проця Мітчука, що на Заріччі, ця хата не збереглась, а з 1906 року у Василя Якіб'юка, народного лікаря, фотографа, музиканта, різьбяра. Останні роки життя, починаючи з 1910 письменник приїжджав вже хворим. Він страждав особливою формою ревматоїдного артриту (за сучасними медичними даними - хвороба Рейтера), в наслідок якої мав паралізовані руки. Це значно ускладнювало йому продуктивну літературну і наукову працю, яку він одначе не припиняв до самої смерті. Але І. Франко мав надію на покращення стану здоров'я. У «Спогадах про Франка» Олекса Валянський писав: «Коли ми так йшли, бесідуючи про всяке, та пройшли коло каплички, а дальше коло гуркала» (кринички, якої води для легшого пиття переводять дерев'яною риновкою до дороги). Нараз Франко звертається до мене і каже: «Чи ви, отче, знаєте, звідки бере початок ся моя слабість? От лихі та зависні злі духи ступали мені мої руки тисячами метрів дроту та не дають мені працювати. Але я знайшов на се раду: ось у сім чуркалі мочу я свої руки, а під діянням сеї води чую, як розв'язуються сі дроти та поволі розкріпощуються мої руки, але що то тисячі метрів є того дроту, то ціла та справа йде дуже поволі.»

Сьогодні у хаті Василя Якіб'юка, де зупинявся сам Франко, з 1953 року відкрито кімнату-музей та сільську бібліотеку. За сприйняттям ректора Львівського університету ім. І.Франка, Евгена Лазаренка та дружини українського письменника Гната Хоткевича Поланоїди Володимирівни у 1960 році цей будинок було повністю використано під музей І. Франка. У дерев'яному будинку-музеї зберігаються речі, якими користувався письменник. Це ліжко, на якому він спав, крісло на якому сидів, столик за яким працював, годинник, який висить над столом, а також любив ловити рибу і сак зберігся. Бартка (топірець), яку Якіб'юк виготовив і подарував Франкові.

Як бачимо, Гуцульщина посідає значне місце в художній та науково-публіцистичній спадщині письменника. Нехай він і не видав спеціальних праць про гуцулів, все ж своїми збірками, статтями, написаними з глибоким знанням справи і на багатому фактичному матеріалі, зробив певний внесок у справу дальшого вивчення духовної і матеріальної культури нашого краю, залучав для цього значну частину інтелігенції.

То ким для нас є Іван Франко? Вічним революціонером? Каменярем? Сповненим добрих намірів Дон-Кіхотом? Національним пророком-Мойсеєм? Напевно, що для означення велетенської Франкової постаті найкраще підходить образ Мойсея. 40 років водив він свій народ, спрямовуючи його на стежки людської цивілізації. 70 років після Франкової смерті український народ блукав, шукаючи своєї обітованої землі. І мрії поета збулись. Маємо Українську незалежну державу, маємо свій основний закон - Конституцію. Так братаймося, єднаймося, працюймо, творім, живім для України, як заповідав нам Великий Каменяр.