Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Королевич Наталія Василівна



«ІВАН ФРАНКО - ВЕЛИКИЙ КНИГОЛЮБ»

Літературне дослідження

Королевич Наталія Василівна,

Заступник директора з навчально-виховної роботи

Тязівської ЗОШ І-ІІ ступенів

вулиця Марка Черемшини, 18

с. Тязів, Тисменицький район

 

Іван Франко... Його називають генієм української нації. Він - розум і серце українського народу. Вогонь в одежі Слова. Невтомний Каменяр. Титан праці. Вічний революціонер. Гігант людської думки. Український Мойсей. Співець свободи. Безсмертний син безсмертного народу. Вічноживий. Наша гордість і слава.

А ще - Іван Франко - то великий книголюб та книгознавець. «Я більше бачу щодень книжок, аніж людей,- зізнався якось І. Франко, вбачаючи в цьому ледь чи не пастку для своєї творчості. - А це погано. Поганий вплив має на письменників література, коли вони, пишучи, звертаються думками до прочитаних книжок, замість того, щоб бачити живих людей свого часу».

Одначе це постійне перебування Франка у світі книжок зумовило одну з найприкметніших рис його художнього мислення - інтертекстуальність, сформувало вченого-дослідника з колосальною ерудицією, великого книголюба та книгознавця. Про любов до книжки як про одну з найбільших пристрастей у житті Франка свідчило багато його сучасників. «Без книжки під пахвою рідко коли можна було його стрінути на вулиці. А що прочитав, те й затямив на ціле життя», - писав А. Дольницький, приятель Франка зі студентських років. «У житті не зустрічав я чоловіка, щоб так багато читав, як Франко», - згадував Б. Кобринський, чиї стежки перехрещувалися з Франковими уже на схилі поетового віку. За його словами, Франко і тоді «кожну вільну хвилинку, кожну, їдучи там залізницею проводив з книжкою в руках».

        Ось найяскравіші спогади про Франка як книголюба його сучасників:

Семен Вітик: «Він сам був надзвичайно скромний, в розмовах немов не розумів свого таланту...З бібліотек носив книжки в кошиках, а часто тягнув з дружиною з міста всяку поживу. Мимо цього вчені, головно польські, поважали його дуже і вступали з ним на вулиці в дискусії, коли він преспокійно тримав у руках свій кошик».

Петро Сукенников: «Кабінет Франка, в якому прийняв мене талановитий белетрист, умебльований дуже скромно. Головна, і можна сказати, єдина окраса кабінету - це книги. Декілька книжкових шаф займають майже всю кімнату... Книгами завалений весь письмовий стіл письменника...»

Василь Сімович: «Скільки разів я був у Львові, завжди мав нагоду зустрічатися з Франком: або вдома, або в книгарні Наукового товариства ім. Шевченка, або в бібліотеці»

Марія Грінченко: «У книгарнях Франко  взяв грошей і почав ходити по букіністах, купуючи книжки. І вельми був задоволений, коли щастило купити щось цікаве. Їздив і на Поділ, і там нишпорив серед книжок на базарі. Грошей сам не міг виймати з кишені, то прохав продавців виймати і брати, скільки їм належить..»

Володимир Гадзінський: «Не раз я зустрічав Франка в університетській бібліотеці, у великій книгозбірні Львова, по дорозі з університету до НТШ, коли він, маленький. Зігнутий, убого одітий, ніс пачки книжок та старих журналів. Пам'ятаю, як ми слухали «Мойсея» у Станіславі в домі «Української бесіди».

У бібліотеці Франка - література багатьма мовами: українською, польською, німецькою, російською, англійською, арабською, білоруською, болгарською, грецькою, івритом, іспанською, італійською, латиною, румунською, сербською, словацькою, словенською, угорською, французькою, хорватською, церковнослов'янською, чеською тощо. Хронологічно зібрання охоплює чотири століття - від початку ХVІ до початку ХХ ст. Франкова книгозбірня переконливо свідчить про глибину й розмаїття зацікавлень власника, є відображенням його непогамовного, кипучого темпераменту, прагнення бути «освіченим чоловіком, не лишитися чужим у жаднім такім питанню, що складається на зміст людського життя». Найповніше у цій бібліотеці, за підрахунками Т. Франка, представлено літературознавство (приблизно 1300 томів), книжки з історії - близько 1200, фольклору та етнографії - понад 700, багато видань із соціології та політичної філософії, а також література з природознавства, медицини, лінгвістики, мистецтвознавства, техніки, військової справи, педагогіки, криміналістики, економіки, статистики, багатотомні енциклопедичні видання.
        Збиранням книжок Франко захопився ще в гімназії. На час закінчення гімназії в особистій бібліотеці Франка було приблизно 500 томів творів українських і зарубіжних письменників (більшість книжок зберігалася в його дрогобицькому помешканні, решту він відвіз до Нагуєвичів).
Гроші на купівлю книжок Франко аж до восьмого класу гімназії діставав, займаючись репетиторством (у восьмому класі він, один із найобдарованіших учнів гімназії, отримав стипендію з фонду Гловінських). Крім того, Франкові товариші віддячували йому книжками за те, що він виконував їхні письмові завдання з літератури. Не раз Франко випрошував також у дарунок всіляке «старее папір'я» «по селах, по попівствах». Згодом важливим джерелом поповнення Франкової бібліотеки стали букіністичні книгарні, куди він принаймні раз на тиждень заходив поглянути, чи «немає чогось нового». Приїжджаючи до нового міста, письменник так само не оминав нагоди відвідати книгарні, поповнити своє зібрання новими книжками, особливо стародруками. Франко також уважно стежив за літературою з потрібних йому галузей знання, що видавалася за кордоном. Листуючись із багатьма ученими різних національностей, він часто просив сповістити його про літературні новинки, надіслати каталоги антикварних крамниць. Історію надходжень книжок до особистої бібліотеки письменника промовисто віддзеркалюють документи його особистого архіву, а також збережені печатки та наклейки на багатьох книжках. Так, в архіві Франка в Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України зберігаються листи й рахунки численних книгарень Базеля, Берліна, Варшави, Відня, Вюртенберга, Дрездена, Карлсруе, Лейпцига, Львова, Парижа, Праги, Санкт-Петербурга, Штутгарта та інших міст. Серед попередніх власників Франкових книжок, чиї печатки й екслібриси збереглися, - О. Андрієвський, Г. Величко, М. Драгоманов, І. Левицький, Д. Лукіянович, М. Павлик, І. Белей, В. Лукич, О. Марков, редакції часописів «Громадський друг», «Світ», «Зоря», «Kurier Lwowski», товариств «Дружній лихвар», «Побратим», «Січ». І. Франкові дарують свої книжки з присвятами А. Кримський, М. Коцюбинський, Г. Хоткевич, В. Коцовський, П. Житецький, Н. Кобринська, О. Олесь, М.   Драгоманов, І. Огієнко, В. Антонович, Н. Кобринська, В. Кміцікевич, О. Колесса, К. Трильовський, І. Левицький (Нечуй), І. Карпенко-Карий, К. Арабажин, М. Славинський та багато інших. Попри матеріальні нестатки (Франкові незмінні супутники), життя не раз на безводді та безхліб'ї, його бібліотека невпинно зростала. Збагачення бібліотеки письменника нерозривно пов'язане зі сторінками його біографії, невіддільне від процессу творчої праці. У юнацькі роки Франко зачитувався пригодницькими романами, фантастикою, легендами про опришків (у його особистій бібліотеці в той час з'являються романи Гофмана, історичні романи Шпіндлера). Відтак дослідники відзначатимуть вплив цієї літератури на його ранні письменницькі спроби: романтичні балади і драми, першу повість «Петрії і Довбущуки».У гімназії та в університеті Франко вивчав класичні мови, історію стародавнього світу, збирав книжки з античної філології. Це захоплення відбилося у творчості письменника - оригінальній та перекладній. В особистій бібліотеці Франка майже 300 книжок грецькою та латинською мовами. Франкова книгозбірня яскраво віддзеркалює його глибинне зацікавлення Біблією, початок якого сягає гімназійних літ поета, а також постійний інтерес до розвою богословської науки в Європі.

Як рецензент І. Франко перечитував дуже багато творів різних письменників. Лише невелика кількість тих видань опинилася на полицях його бібліотеки - зазвичай критик полишав їх там, де працював. Уважно стежачи за книжковими новинками, які з'являлися в різних країнах, Франко подекуди забував або й не мав змоги покласти на полицю власні видання. Купуючи книжки, Франко теж не завжди залишав їх у себе - дарував різним бібліотекам і читальням, а також знайомим. Сучасники І. Франка, описуючи його львівські оселі, зазвичай звертали особливу увагу на бібліотеку, яка, за словами багатьох, була «красою і гордістю» скромних домівок письменника. Цікаво, що, попри свою значну завантаженість, Франко викроював час і для впорядкування бібліотеки - постійно дбав про її найкраще збереження, оправляв книжки, займався інвентаризацією. В архіві Франка зберігаються три інвентарні книги його особистої бібліотеки, які заповнював він сам. Заведено їх у різні роки. У найстарішій з цих інвентарних книг немає жодних вказівок на те, коли її почато й закінчено. Т. Франко припускав, що її укладено наприкінці 1870-х рр., бо згадані у ній видання не сягають далі 1880 р. Дві інші інвентарні книги укладено в 1880-1908 рр. і пов'язано між собою. Нумерація видань в обох каталогах збігається. З 1908 р., страждаючи на ревматоїдний артрит, Франко самостійно писати вже не міг - каталогізувати книжки продовжували сини Андрій і Тарас, особисті секретарі, а також знайомі (Ася Шехович та ін.). Закінчено каталог № 6035. Під цим номером записано французьку енциклопедію (21 том - до літери L). На останній сторінці інвентарю є помітка завідувачки Відділу рукописів Львівської філії АН УРСР (колишньої бібліотеки НТШ) Марії Деркач: «23.VІІІ.1944, томів 7920, стародруків - 410». Невідповідність у підрахунках пояснюється тим, що Франко часто оправляв в одному томі по кілька (а то й кільканадцять) книжок. Усього, як уже згадувалося, у бібліотеці майже 12 тисяч книжок.

До своїх книжок Франко ставився дуже дбайливо, не надто любив робити якісь підкреслення чи записи. Франкові помітки на книжках мають різний характер. Приміром, наприкінці конволютів Франко для зручності занотовував їхній склад, у деяких томах енциклопедії - «список важніших статей». У книжкових каталогах, описах бібліотечних зібрань позначав матеріали, які його особливо зацікавили. Франко прекрасно розумів цінність власної книгозбірні. Бажання продати свою бібліотеку НТШ через надто скрутні матеріальні обставини Франко висловив ще 1906 р. 17 червня 1908 р. на одному із засідань виділ НТШ ухвалив «в принципі закупити б-ку д-ра І.Франка, коли він згодиться». Коли ж В. Гнатюк нагадав письменникові його колишній намір, той від нього відмовився. Багатство Іван Франко вимірював не грішми, а книгами. Свою бібліотеку він називав найціннішим скарбом...1911 р. Франковою бібліотекою зацікавився Національний музей у Львові.25 липня 1917 р., після смерті Франка, його бібліотеку та архів передано НТШ. В інформації про нові надходження до Бібліотеки НТШ зазначено: «Та найцінніший дар - се, безперечно, бібліотека дійсного члена, д-ра Ів. Франка, яку він записав тестаментарно Товариству та яку знавці оцінили на 15000 корон. Є в ній також рукописи, що тепер збагатять значно сей бібліотечний відділ». 1929 р. при Бібліотеці НТШ було створено «спеціальний кутик Ів. Франка, де поміщено бібліотеку, архів та інші пам'ятки (меблі й ін.) по покійному Письменнику». Першим Франкову бібліотеку після її передачі НТШ упорядковував куратор відділу «Ukrainica» В. Дорошенко, згодом М. Тершаковець. Дуже багато для впорядкування і збереження бібліотеки й архіву Франка зробила М. Деркач. 1940 р., коли приміщення, де зберігалися бібліотека й архів, залило водою, вона впродовж року все пересушувала, а потім упорядковувала знову. Під час війни М. Деркач перешкодила намірам окупаційної влади вивезти до Німеччини найцінніші рукописні та книжкові збірки НТШ, зокрема, Франкову спадщину. 1950 р. архів і бібліотеку І. Франка передано Відділові рукописів Інституту української літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР і перевезено до Києва. Здійснюючи науковий опис особистої бібліотеки Івана Франка (праця гідна подиву й захоплення), колектив укладачів (керівник проекту Галина Бурлака) зробив вагомий внесок у те, щоб особиста бібліотека письменника стала частиною «нашого національного скарбу», який «вповні повинен прийти на користь духовним інтересам української нації».

 

«ФРАНКОВІ»

Невже ти тільки «вічний революцьонер»?

І «син народа, що лиш вгору йде...»?

Скалу лупати-то було твоє?

А що, як серце в коваля - не кам'яне?

 

Невже ти все життя провів в борні,

В невтомній праці, у чужій юрбі?

Чи розуміли часом рідні, чом в журбі

Минали ночі та тяглися дні.

 

Невже то розум завжди брав своє?

А серце в генія кохає крем'яне?

Ти ж чоловік, що вік прожив в труді,

Та хто торкнувсь найтонших струн душі?

Оновлено 24-05-2017
© 2012. ОУНБ iменi I. Франка

Яндекс.Метрика