Андрушко Іван Васильович

«ВЕЛИКОМУ ГАЛИЧАНИНУ»

Андрушко Іван Васильович

читач бібліотеки-філії с. Джурів

Cнятинська ЦБC

Йому вклонялась Галицька земля,

Ліси вітали й пасовиська,

Бо жив лиш для загального добра,

Картав, в кого душа харцизька.

Він словом бив гучніш, ніж каменяр,

В чоло ненависної влади.

В житті - неперевершений трудар

Для щастя бідної громади.

Він їй віддав свій труд і свій талант,

Друзі - ріпник і верховинець.

В поезії і критиці - педант,

Та всім мостив твердий гостинець.

Він чув далекий грім суспільних змін

І кликав тіло й дух до бою,

Щоб встав народ із цісарських руїн.

Та вів до правди за собою.

Він прагнув люд наш вивести з ярма

На шлях прямий із роздоріжжя.

Поклін складає галицька земля

Й квітками встелює підніжжя.

«МОЙСЕЙ»

Син коваля... І син свого народу,

Що вгору йшов, хоч запирали в льох,

Мета одна - боротись за свободу,

Щоб між людьми не ріс чортополох.

Твердий, як криця, і незламна воля,

Він став на шлях борця супроти зла.

Безправ'я, бідність і людська недоля.

Вогнем пекли єство Каменяра.

Він словом бив, як молотом, ту владу,

Що для людей гірш ворога була,

Ненавидів прислужництво і зраду,

І муза кожен день лиш правдою жила.

Він Борислав заставив засміятись,

Що є в людей надія в боротьбі.

Що із колін настав час підніматись,

Бо грім весняний вдарив далебі.

Незламний дух, тверде життєве кредо

І вічний поклик для народу жити.

В двобою був, як воїн, попереду

Й закликав землю свято полюбити.

Карпати, Криворівня - хоч не місто,

Та край Гуцульський рідним став, як Львів,

Тут він черпав натхнення, мужність, звісно,

Щоб й далі свій народ до щастя вів.

Він не блукав пустелями й пісками,

Та бачив люд в невір'ї, струпах,

І жезл поводиря сміливо взяв руками,

Щоб народ вивести із темряви на шлях.

І він вказав путі до правди й волі

Та твердо вірив у прийдешній час,

Що світлі дні загоять кривди й болі...

Він - наш Мойсей: боровся й жив для нас.