Шумей Євдокія Федорівна

«У ЛІСІ ЗВІРІ ГОВОРИЛИ»

(з використанням тексту І. Франка «Коли ще звірі говорили»)

Лісова казка

Шумей Євдокія Федорівна,

бібліотекар Лецівської бібліотеки-філії

Рожнятівської ЦБС

В теплу-теплу літню пору,

 Що ожило все навколо,

Заспівали всі діброви.

І гаї, і осокори

Всяким голосом своїм:

Один птах співа велично,

Другий щиро і заклично

Звеселя лісовий дім.

Лев, що цар є над звірами,

Зволив всім із печатками

На поклін до нього йти,

Все сказати й розказати,

Як державу будувати

І що в нас у лісі є.

Лев по світі роз'їжджає

Звірів скрізь він всіх збирає,

Й дипломатію шукає,

А сюди не звідає.

Що тут чути й кому бути.

Й як той бідний звір живе.

Лис Микита став Міністром,

Так писав Франко давніше,

Що Лев дав владу Микиті

За заслуги та й великі,

Щоб дивився оком бистрим,

Ворогів викоріняв

І державу будував.

А хто в лісі не буває,

Той не бачив, той не знає

Як Міністр Лис живе.

В нього хата - славний замок.

Не один, а кілька ганків

Ходів-дір чимало є,

І три поверхи великі,

Під червоною черепицею

Гарно все тут, як в Раю,

А Лисиха походжає,

Й лисенят своїх навчає

Як купатись у ставку.

А в Міністра друзів много,

Що розкажуть про кожного:

Той є кум, а та - кума,

Той є стрий, і брат, і вуйко,

 Треба всім, і то розумно,

Дати в руки «п'ятака».

Мавпу Фрузю, Лис Микита,

До державного корита

Не забув внести її.

Ще поставив, щоб співали,

І його все вихваляли

Славні півні молодці.

Йдуть повільно: Кіт Мурлика,

Цап, Баран І Вовк Неситий,

Борсучок і Їжачок,

Йде Бурмило Ведмідь,

Муха, Півень і ще й Кріт,

Олень йде золоторогий,

І Коза біжить дорогов,

Скочив Рись, за ним Свиня.

Мавпа Фрузя золота,

Заєць Сірий і Вухастий -

Всі, що йдуть, несуть щось в лапах.

Перше слово Заєць мав

І таке він вповідав:

«Ой ти Леве, Царю чесний,

Вислухай мене найперше.

В мене вуха довгі дуже,

Та сховатись вже нікуди,

Хтось ліси наші рубає,

І скарби наші копає».

Ось говорить і Лелека:

«Бузьок я, і був далеко,

Люд я бачив, мови чув,

Та своєї не забув.

Як забудеш мову мами,

То не буде вже й держави».

Стала Сова в окулярах.

Про освіту розказала:

«Ой програма вже важка

Для дорослих й малюка,

А міністри освіти

Хочуть все щось підмінити.

Коли ж діти виростають,

То вже вчитись не бажають».

«Як тут справа в медицині? -

Запитав Лев Рися нині -

Ти ж є поміч вже швидка,

В тебе прудкая нога.

Що там робить аптекар,

Й чи помічний в нього узвар?

Як дає наш Вовк уколи,

Чи за гроші, чи з любови?»

З дуба скочила одна

Наша Білочка мала:

«Мої дітки підростають,

А вже борг в держави мають.

Чим я маю те сплатити,

 Як мені в лісі прожити?

Шишки і гриби збираєм,

Та грошей стільки не маєм».

Довго всі так говорили,

То гуділи, то хвалили,

Більше б хтось щось розказав,

З боку трону Лис стояв,

Все писав, крутив хвостом,

Та дивився за Орлом.

Хтів би в небі політати,

Ще й на зорях побувати.

І, нарешті, Лев устав,

І таке всім він сказав:

«Нащо марно говорити,

Бачу - всім вам добре жити.

Тільки мало діточок,

І усяких квіточок.

А Микиту ми Міністром

Лишимо на років двісті!

Мудрий він і добрий є,

Хто за нього кращий є!?»

Лис Микита подивився,

Всім він чемно поклонився,

В руку Лева цілував,

І таке нам розказав:

«Є в нас скарб Царя Гороха,

Кожний знає щось потроху,

Що в далекому Підгір'ї

Три звори сходять на рівні,

Там й Довбуша скарб ще є,

А під каменем - печера,

Що лиш влазить Муха Мера,

Там Орли лише літають,

І тумани залягають,

А з землі вода там б'є.

Треба все те нам добути

І в державу повернути.

Добре буде всім нам -

Обіцяю нині вам».

Прошу всіх це пам'ятати

І Франка ще прочитати.