Котурбаш Наталія Сергіївна

«БАГАТОГРАННИЙ ТАЛАНТ

ІВАНА ФРАНКА»

Котурбаш Наталія Сергіївна,

учениця 11 класу

с. Н. Струтин, вул. І. Франка,1

Рожнятівський р-н

В історії української літератури є багато по-справжньому великих імен. Хтось із письменників прославився чудовими віршами, у когось була незвичайна біографія, комусь випало стати засновником або жанру, або цілого напрямку... Про Івана Франка можна говорити і в першому, і в другому, і в третьому випадках, але й цього буде мало. Адже він належить до геніїв: якими тільки талантами не наділила його природа! Поет, прозаїк, драматург - уже таке поєднання в одній людині є рідкісним. А він же не просто писав вірші, оповідання і п'єси. Майже кожен його твір ставав шедевром не лише в українській, а й у світовій літературі.

Народився Іван Франко у 1856 році в родині сільського коваля. Вогонь батьківської кузні він зберіг не все життя. Тяжка доля судилася йому. Жахи тюрми, переслідування, приниження. І як наслідок - зачинені двері переляканих обивателів, розлука з коханою Ольгою Рошкевич. Та ніщо не зломило митця. Він пов'язав свою долю з робочим людом, боровся проти неправди і соціальної несправедливості, активно пропагував революційні ідеї, закликав до боротьби.

Особливо складним для Франка був 1880 рік. Взимку він «... мерз, не маючи ні вбрання, ні хати, ні нічого...» Рятуючись від голоду, їде до Коломиї, щоб підготовкою учня до вступу в університет заробити грошей на прожиття. Та дорогою його було заарештовано і кинуто до коломийської в'язниці. Там тримали митця в страшних умовах, у найсуворішому режимі. Але в ув'язненні Франко пише. Його тюремним поезіям притаманні оптимізм, незламність, громадянський пафос. Саме в коломийській тюрмі написав Франко поезію «Гімн» - програмний твір усієї творчості. Всупереч несприятливим умовам поет багато працює, видає збірки поезій, створює значні літературознавчі й фольклористичні праці.

Слушною є думка франкознавця П. Колесника: «Він був поетом у всьому: в громадських ідеалах і щоденній практичній роботі, в ліричних зізнаннях душі і вчених архівних розшуках».

Поезія Івана Франка вчить патріотизму, закликає любити рідний край, свою мову і культуру, надихає на боротьбу і сподівання кращого майбуття. Він завжди думав про свій народ, ні на мить не забував, що його матір'ю є Україна.

Отсе рідня моя! Отсе моя держава.

Мої терпіння всі, моя будучність, слава:

Дністер, Дніпро і Дон,

Бескиди і Кавказ.

Отсе, сини мої, мій рідний край - для вас!

Любіть, любіть його!

Судьби сповниться доля

І швидко власть чужа

пропаде з сего поля!

Не стане тих, що днесь на вас наругу зводять,

І щезне сила їх, мов мгли нічні проходять.

Як поета Франка, єдиного у XIX столітті, можна порівняти з Шевченком. Хоча порівняння - справа невдячна, бо кожен поет цікавий і великий по-своєму. Можна лише говорити про рівень слави, популярності. Чим же збагатив Франко українську поезію? Він розширив її тематичні межі, жанрові, віршові можливості. Серед поетичних творів є всі види лірики: громадянська, філософська, інтимна, пейзажна. Є багато поем, пов'язаних з проблемами тогочасної України і присвячених загальнолюдським темам. Не можна залишитися байдужим до «Зів'ялого листя» - ліричної драми про красу і безсмертя кохання. Громадянські почуття пробуджують вірші збірки «З вершин і низин», поеми «Мойсей» та «Іван Вишенський». А які глибокі, мудрі його притчі - про красу, про дружбу, про кохання! У вірші «Каменярі» Іван Франко створив образ борця, що розбивав скелю неправди і зла, і сам став Каменярем. На Личаківському кладовищі у Львові, на могилі письменника, височить єдиний у своєму роді пам'ятник: каменяр розбиває молотом гранітну скелю. 

Франко-прозаїк створив перші в українській літературі повісті й оповідання про життя і працю робітників. Раніше й теми такої не існувало - українська проза була присвячена виключно проблемам селянства. «Борислав сміється» - твір про початок робітничого руху, початок боротьби праці й капіталу. Новою також була також тема інтелігенції, до якої Франко звернувся у повісті «Перехресні стежки». Євген Рафалович, герой твору, прагне служити народові, захищати його інтереси, але, щоб іти своїм шляхом, йому треба подолати численні перешкоди. Підступні дії заздрісних колег, важкі особисті обставини, - здається, все проти благородного адвоката, проти його цілей і намірів. Але Рафалович все-таки не відмовляється від обраної дороги - робить чесно свою справу. «Перехресні стежки» стверджують високе призначення інтелігенції, ідею служіння суспільству, трудящому людові.

Нарешті - драматургія. І тут Франко сказав нове слово. Драма «Украдене щастя» порушує складні психологічні проблеми: любов і зрада, помста і милосердя. Вже друге століття ця п'єса не сходить зі сцени театрів. Все нові й нові покоління співчувають трагедії Анни, Миколи і Михайла, які так і не зрозуміли, хто вкрав їхнє щастя, а покарали самих себе.

Наприкінці свого життя Іван Франко бачив, що не тільки Дрогобич, де пройшли молоді літа, позбувся негативних чинів, а й інші міста Галичини зробили великий поступ в різних ділянках організованого життя. Успіхи Західної України були успіхами всієї України, бо «старший брат» росіянин чекав тільки на те, щоб при найближчій нагоді знищити українство, яке вільніше розвивалося в межах Австрії. Про стан національної зрілості західних українців свідчить той факт, що син Івана Франка Петро в 1914 році зголосився піти до Українських Січових Стрільців, які йшли «визволяти Україну з московських кайданів». Як бачимо, Іван Франко насправді був видатним письменником, чиє слово однаково вражаюче звучало і в прозі, і в поезії, і в драматургії. Творчість Франка піднесла українську літературу на вищий щабель і забезпечила їй заслужену славу. До Франкового слова уважно прислуховуються і зараз. Там, де борються за здійснення високих ідеалів Каменяра, і там, де ті ідеали завойовано. Та особливо голосно лунає Франкове слово на його рідній землі.

Під небом миру в сонце даль залиту

звучить хода весела і дзвінка...

У нашім серці вічно буде жити

ім'я безсмертне рідного Франка.