Христан Галина Петрівна
«ДОЛЕНОСНА ПІСНЯ ОСТАРБАЙТЕРА»
новела
Христан Галина Петрівна,
бібліотекар Саджавської бібліотеки-філії
Надвірнянської ЦБС
с. Саджавка, вул. і.Франка, 3
Юрій вийшов на берег річки і з подивом зауважив, що весна тут не німецька, а така сама, як у рідних Карпатах. Все зеленіє, птаство щебече. Все ніби таке саме, але сумне. Дивився на воду. І не Прут, і тече не в Чорне море, а в інший бік. А вдома батьки до Великодня готуються... Затуманеним поглядом зиркнув на сонце. Вже гріє по-весняному, а синя бинда неба тягнеться аж до небосхилу...
Така синя стрічка була в косі якоїсь дівчини, що заплакана стояла в Станіславі на вокзалі, коли його везли до Німеччини. Видно, що когось шукала, але не знайшла. Коли почали всіх заганяти до вагонів, вона зупинилася біля хлопця, тикнула йому в руку якісь біленькі квіточки і сказала: «Не забувай рідний край».
Вже в потязі хлопець розізнався із багатьма земляками. Були молоді, нежонаті, були ґазди, що воювали ще в роки Першої світової війни. Багатьох з них взяли на шахти, а Юру і ще п'ятьох вибрав якийсь бауер працювати біля худоби, і на полі.
Хлопець так хотів воювати, йшов записуватися в українську дивізію «Галичина». Не взяли: роками і ростом малий. А на роботу тяжку - не малий. Тепер лише мріє, щоб війна закінчилася і якнайшвидше додому вернувся. Як файно і весело було на забавах і концертах у «Просвіті». Його сусідські хлопці дражнили «Артистом», але на ці слова Юрій не сердився, бо любив співати, і голос має непоганий. Знову згадав концерти і заспівав: «Ой ти, дівчино, з горіха зерня, Чом твоє серденько - колюче терня, Чом твої устоньки - тиха молитва, а твоє слово - гостре, як бритва». Пісня полинула попід синім небом далеко-далеко... Може аж на Україну... Хлопець доспівав романс до кінця і замовк, опустивши голову. - Вайтер! Вайтер! Дасістзер шин! - Почув він раптом із- за дерев жіночий голос .Від несподіванки оглянувся. Якась молода німкеня в барвистій сукенці вийшла із маленьким кошичком у руках і просила співати ще. Маючи добру пам'ять, хлопець за час роботи в німця досить добре вивчив їхню мову. Він зрозумів її слова.
«Аякже, буду цій ворожій дівці співати. Най тобі співають ганси і шульци!». Сердито подумав він і вже хотів іти геть, до села, до своїх хлопців, з якими заприятелював під час роботи .
Дівчина підбігла до нього: «Бітте! Бітте!». Юнак ступив на стежку, але дівчина оббігла травою і знову стала перед ним, щось по своєму пояснюючи .Хлопець повернувся до неї, і аж здригнувся. Перед ним стояла небачена краса. Погляд її голубих очей западав йому глибоко в душу. Далеко-далеко, аж туди, де були пісні. Незнайомка схопила його за руку і благала співати ще. Від дотику її руки, від палкого погляду хлопець остовпів, а коли опанував себе, то на подив самому собі заспівав. Дівчина сіла на траву, поклавши кошик поруч себе і мовчки слухала.
Проспівавши зо шість пісень , Юрій заспокоївся. А що? Файні наші пісні? Це тобі не дер фатер, дасдорф! Що за мова, що до кожного слова якесь причандалля треба казати!
Співаючи він дивився на ріку, а коли вже повернувся до дівчини, то побачив, що вона на стежці щось паличкою пише, чи малює. Хлопець придивився. Вона малювала календар, стовпчиками - тижні, а четверту неділю обвела кружечком і жестами показала, що тоді приїде додому і знову прийде сюди, на берег річки.
- Ауфідерзейн знову показала на календарик, на те обведене число та й побігла з кошиком через якусь кладочку до сусіднього села.
На обід хлопець запізнився. Та хіба йому хлопці трохи принесли. Про дивну зустріч Юрко товаришам не казав, але знайшов якийсь аркуш паперу і намалював календар, і повісив на стіні біля ліжка.
За роботою три тижні пролетіли швидко. Настало те обмальоване в календарі число. Хлопець крутився, крутився і таки пропав з очей товаришів. Прийшов на берег річки. На стежці після дощів вже нічого не було видно. Юнак підійшов до самої води, знайшов плаский камінець, і ще один тоненький, щоб можна ним писати, і почав чекати дівчину.
Довго сидів. Вже хотів іти в село, коли почув: - «Гутентаг!». -Повернувся. Дівчина вже була не з кошичком, а із валізкою.
«Інгрір!», - сказала вона і першою подала руку. Юрій і собі простягнув правицю дівчині. Вона подивилась на його мозолі і похитала головою : «Шлєхт!».
«Ага ! я би в свого тата таких мозолів не мав ! Шляк би се трафив !», - погодився в думках хлопець. Вона вийняла з торбинки помащений хліб і простягнула хлопцеві : «Бітте, бітте. Бутерброт !»,
Хлопець засміявся : «Бутер - масло, брот - хліб ! Нащо казати, коли й так видно, що на споді, а що зверху ». Хліб був білий , не такий , як щодня у бауера, і Юрко повагом почав відкушувати маленькі шматочки , відчуваючи , як вони тануть у роті. Дівчина вийняла і другий шматок , але хлопець показав, щоб їла сама. Вона переламала надвоє, і вже їли обоє. Парубок подякував, перехрестився і зауважив, що дівчині це дуже сподобалось.
Потім вона вийняла з валізки якийсь згорток, розстелила його на траві. То була карта.
Інгрід тикнула йому пальцем у груди і спитала, де він народився. Юра читати по-німецьки не вмів, але знайшов Чорне море, Дунай, Прут, і десь там, приблизно, тицьнув пальцем на карті.
«Русіш?», - злякалася німкеня.
«Ні, ні!, - заперечив хлопець, - я-українець: Львів, Станіслав, Галіція», - пояснював як міг дівчині.
Вона розпитувала, хто його батьки, де працюють, що робив до війни.
Інгрід розказала, що студентка , вчиться в Магдебурзі. Ще показувала на жестах, як він гарно співав, як вона слухала і просить сьогодні заспівати ще.
Після бутербродів хлопець почав співати коломийки. Вона слухала нічого не розуміючи, але пильно вдивлялась в його обличчя. Сусідський хлопець, який до неї залицявся, загинув у Росії. Цей чужинець, з мозолями і гарним голосом чимось її зацікавив. Вона знову почала шукати прутик, щоб малювати календар, але Юрко простягнув їй камінь із готовими табличками. Вона усміхнулась, обвівши кружечками цифри, попрощалася і пішла додому. Юрій приніс камінний календарик у село і перемалював ті неділі, коли вона буде вдома на свій паперовий календар на стіні.
Хлопці то допитувались, то кепкували з Юрія, але він дуже чекав тих недільних побачень з дівчиною.
- «Хлопаки! Тут замішана кобіта!», - Не переставав жартувати поляк Марек. Хлопці переморгувались, а Юрій вдавав ніби не чує. На фронті почалися зміни. Німецька армія відступає. Остарбайтери мріють про мир і дуже хочуть додому. А Юра -в розпачі. В Карпатах - батьки, а тут - його Інгрід. Однієї неділі вони довго шукали рішення. І дівчина сказала, що приведе його до свого фатера і скаже про одруження. Данило ніколи не був в тому селі, і йшов перший раз вулицею, як на розстріл.
Що там у хаті було! Як переконували дочку батьки! Як сварили, що хоче йти за русішшвайн! Вона плакала, просилася, хвалила хлопця.
Батьки були сердиті і непоступливі. Юрій вийшов на двір. Не знав, чим ця історія закінчиться. Нарешті Інгрід вибігла, пригорнулася до хлопця і заплакала. Потім провела його до річки і розповіла про батьківську умову: чи росіянин, чи галичанин, якщо заробить стільки, щоб утримував сім'ю, то нехай буде, а тепер хай вона вчиться і ні про ніяке заміжжя не думає.
Цілувалися і плакали обоє біля річки дуже довго, і на тім розійшлись. Хлопець засумував, не спав ночами, і нарешті вирішив - він їде до Америки, заробить багато грошей і тоді вони з Інгрід поберуться. Інгрід погодилась і пообіцяла чекати. Дала адресу своєї тітки в сусідньому місті, просила писати листи, але кожен лист починати зі слів: «Ой, ти дівчино, з горіха зерня», вона буде дивитися на цей рядок і згадувати їх зустрічі, чудові пісні і його голос.
Війна закінчилась. Хлопець потайки листувався з дівчиною, тітка жаліла племінницю і берегла їхню таємницю.
Батьки дівчини гадали, що вона вийде заміж за свого земляка, бодай і пораненого фронтовика, але німця, арійця.
Однієї святкової днини дівчина сказала їм, що збирається заміж.
- «За кого?» - спитав батько.
- «За свого Юрія!- Повторила те, що казала їм кілька років тому. - Він уже заможний, може утримувати сім'ю.»
- «Ні! Ні!- закричали батьки. - Ти що, досі його не забула?» -«І ніколи не забуду!»- гордо заявила дівчина. - «Тоді збирайся геть! Ти нам не дочка!»
- «Я їду до нього, за океан Прощайте!», - плачучи сказала на прощання Інгрід.
На летовищі в Детройті пасажири спостерігали таку картину: по трапу літака сходить молода дівчина, із залу чекань виходить молодий чоловік із великим букетом червоних троянд і на повен голос співає : «Ой, ти дівчино, з горіха зерня...». Інгрід дослухала пісню до кінця і сказала: «Франко знав чотирнадцять мов, а наші діти будуть любити твою Україну і її Франка, який нас познайомив, і будуть співати твої пісні».
Пояснення слів:
Остарбайтер - робітник зі Сходу Європи.
Бинда - стрічка, лента.
Бауер - фермер
Вайтер - далі
«Дасістзер шин» - Це дуже гарно!
Бітте - Будь-ласка.
Дер фатер - батько.
Дасдорф - село.
Ауф фідер зеєн - до побачення,
Гутентаг - добрий день.
Шлехт - погано.
Русіш - росіянин.
Кобіта-дівчина.
Швайн - свиня.
