Стусяк Оксана Іванівна
«МІЙ ІВАН ФРАНКО»
Нарис (сповідь школярки)
Стусяк Оксана Іванівна,
учениця 11 класу
Кобаківської ЗОШ І-ІІІ ст. ім. Марка Черемшини,
Косівський район, с. Кобаки, вул. Головна 2
Ім'я Великого Каменяра, як і його портрет, для мене, як для всіх західноукраїнських дітей, з дитинства таке ж звичне, як поріг у рідній домівці, як стежечка до того порогу, як тепло маминих долонь. Бо з перших хвилин життя поруч з іконою Матері Божої з Ісусиком на руках з уквітчаних рушниками портретів на нас дивляться очі Шевченка і Франка. До них звикаєш, як до всього вічного, як до тих ще прабабусиних рушників на стіні...
Пізніше у школі ми якось майже механічно бачимо ті портрети у підручниках, заучуємо напам'ять «я бачив дивний сон...» і, не задумуємось аж так глибоко над змістом. В старших класах так само «галопом по Європах» перебігаємо і лірику і пророчу мудрість прологу до Мойсея, «бо години..., бо програма..., бо не встигаємо..., бо вимоги...» А поза тим... Знову звично, як портрет на стіні в бабусиній кімнаті. Бо час нестерпно швидко минає, юність сповнює емоціями, чуттями, а Іван Франко залишається портретом, сторінкою з хрестоматії, вдало чи невдало написаною письмовою підсумковою, рядками вірша... на оцінку.
Я - як і всі. Хоча не обминає моє серце і лірика, і філософська мудрість програмового матеріалу з підручника засвоєні все таки на оцінку.
В письмовому столі вже був столик списаних власних листочків, вже й на першу нашу книжечку, що таки вийшла між 9 та 10 класами, як ліг на серце маленький посмертно виданий збірничок віршів поета Володимира Григорака, що жив неподалік і не раз любив зайти побесідувати з моїм дідусем.
Це також було так звично. Книжечка називалась « Вічноцвіт Черемшини». Про Марка Черемшину я вже знала не зі сторінок підручника, бо моє село завжди гордилося видатним земляком і відзначало всі ювілеї.
Отож мій сусід-поет побудував добірку віршів так, що кожний починався епіграфом з творів Марка Черемшини. І ось саме там читаю:
Спитайте, може, яке враження зробив на мене Франко? Великого астрального тіла, що гріє всю Україну, а світить далеко ще дальше.
Трохи далі знову:
Я дивився зблизька на Франка, як на сонце, від якого меркнуть очі. Це було ще за студентських часів Марка Черемшиною. Це було понад 100 років тому!
Хто ж той Іван Франко? І розгортаю вже не підручник, де портрети від довгорічного користування майже всі з домальованими вусами, а вибрані твори. Слава Богу, що в бібліотеці ще лишилось кілька книжок, виданих у 50-ті чи 70-ті роки минулого століття. І так, наче вперше бачу ( бо ж не для вивчення програми, не для уроку і не для оцінки) читаю, читаю, читаю... Навіть той вивчений на оцінку пролог до поеми «Мойсей», зважуючи серцем кожне слово.
Та це ж про нас, про наш час, про біль і трагедію розірваної розбратом моєї країни! Ось чому ще понад століття тому мій односелець-студент бачив Івана Франка «великим астральним тілом, що гріє всю Україну.
Позбирала всі книжки, що є в бібліотеці. Читаю... Думаю... Відкриваю... Сторінку за сторінкою. Перечитую кожний раз, ніби вперше. По-новому, по-особливому.
Я часто запевняла себе, що люди не читають книг, не читають твори славнозвісних Шевченка, Франка, Лесі Українки тому, що це недоцільно. Ось вивчили на уроці і забули. Однак, я глибоко помилялась. І я цьому рада. Молодь читає Франка, молодь любить Франка, молодь оспівує Франка. Значить, все таки, Іван Якович достукався до наших душ навіть крізь терени століть.
Тепер це не звичний портрет в рушнику на стіні в рідній хаті. Це вже відкритий мною ніжний лірик, пророк, борець, мудрий філософ, великий Українець - мій Іван Франко.