Соботник Діана Любомирівна

«ІВАН ФРАНКО - ЦЕ РОЗУМ І СЕРЦЕ НАШОГО НАРОДУ»

Нарис

Соботник Діана Любомирівна,

учень

с.Угорники, вул. Липова, 3,

Коломийський р-н

Минає 160 років від дня, коли над Україною спалахнула зірка талановитого поета і публіциста, видатного прозаїка і перекладача, Мойсея української нації Івана Яковича франка. Це наш геній і пророк, посланий богом розбудити національну свідомість українців, стати життєдайним духовним джерелом, з якого наш народ буде черпати глибоку мудрість, любов до рідної землі, наснагу, віру в краще майбутнє.

«Іван Франко - це розум і серце нашого народу. Це боротьба, мука і передчуття щастя України. України і людськості. Франко живе в народній пам'яті як великий Каменяр...», - пише Максим Рильський. Просто неможливо уявити себе без Івана Франка, бо Україна - це Франко, а Франко - це Україна. Не знайти такого анатомічного скальпеля, який міг би відвідати одне від одного. Синонімічна пара на всі часи, доки й світу.

Напевно, кожного, хто захоплюється творчістю Титана праці, вражає глибокий патріотизм, відданість і чиста, незрадлива, палка любов поета до своєї Батьківщини. Адже Великий Каменяр вважав себе невід'ємною частиною української нації, єдиним цілим зі своєю Україною:

                                      Який я декадент? Я син народа,

                                      Що вгору йде, хоч був запертий в льох.

                                      Мій поклик: праця, щастя і свобода,

                                      Я є мужик, пролог, не епілог.

Головним завданням для Івана Яковича було збереження історичної пам'яті, підняття українського народу на верховини вищої самосвідомості, заклик до боротьби, до побудови вільної та незалежної держави без неправди, байдужості, шахрайства і лицемірства. Наш Каменяр хотів просвітити українців, розплющити їхні очі, мріяв об'єднати схід і захід в єдину і непоборну державу. Тому й закликав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів. І се почуття не повинно у нас бути голою фразою... Ми повинні - всі без виїмка - поперед усього пізнати ту свою Україну...» Та чи здійснилися сподівання Івана Яковича через 160 років? На жаль, ні. Україна хоча й стала на шлях незалежності, але не позбулася брехні, несправедливості, егоїзму та жадібності.

«Що за Україну ви побудували?» - запитав би Іван Франко наших панів-реформаторів. І не подав би їм руки. Але вони власними мерседесами їдуть у Нагуєвичі, щоб відсвяткувати 160-річчя генія, щоб засвідчити перед народом свою любов до великого сина України, хоч добре знають, що їм із ним не по дорозі. Не дорогими автомобілями їхати, а пішки, босоніж слід би йти їм до нього на уклін!

Тож прислухаймося до світло-оптимістичного та гнівно-бунтарського слова Великого Каменяра, прокладаймо стежку до нього, читаймо його безсмертні твори, щоб називатися справжніми українцями. Шануймо і плекаймо рідну мову, любімо усіх та свою Батьківщину. «Гей, уставаймо, єднаймося, українські люди!»