Кондрат Анастасія Володимирівна

«ІВАН ФРАНКО, ЯК МИТЕЦЬ І НАУКОВЕЦЬ»

Нарис

Кондрат Анастасія Володимирівна,

студент

с.Ворона, вул. Колійова,40,

Коломийський р-н

Іван Якович Франко увійшов в історію української та світової літератури як геніальний письменник і визначний діяч визвольного руху. Своєю творчістю і багатогранною літературною і громадською діяльністю він  створив цілу епоху в історії української культури і літератури. Франко був не тільки письменником, а й великим ученим і публіцистом. На його художній творчості ї громадсько-політичній діяльності позначився вплив ідей марксизму, робітничого руху в Галичині та російського визвольного руху. Значення творчості і суспільно-політичної діяльності Івана Франка виходить за межі України та Росії. Франко був не тільки поетом, белетристом, і драматургом, а й критиком, літературознавцем, фольклористом, істориком, економістом, публіцистом і громадським діячем. Важко взагалі вказати ділянку, в якій би не виявилась творча енергія цього невтомного просвітителя, що жадібно вбирав у себе знання і намагався передати їх своєму народу.

Визначаючи місце Івана Франка у літературному процесі, слід зазначити на те, що після Шевченка він був найвидатнішою постаттю в українській літературі. Франко демократично виступав на захист творчості революційно-демократичних письменників, продовжував і розвивав традиції Т.Г. Шевченка і Марка Вовчка. Разом з Панасом Мирним, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Павлом Грабовським і іншими передовими українськими письменниками Франко боровся проти редакційних тенденцій в українській літературі, за утвердженням матеріалістичної естетики: ідейності, народності і реалізму.

Франко перший в українській літературі реалістично зобразив життя робітничого класу і його боротьбу проти гнобителів, показав нового героя - людину праці, яка стала головним персонажем його поетичних, прозових і драматичних творів.

Франко художньо відтворив процес первісного капіталістичного нагромадження, зародження революційної свідомості робітничого класу і перші організовані виступи робітників нафтових промислів у Галичині, показав сильні і слабкі сторони робітничого руху в Галичині. Його вірш «Вічний революціонер» є своєрідним гімном честь могутнього революційного руху народів, цикл поезій «Думи пролетаря» був новим явищем в українському літературному процесі.

Сам термін - пролетарій входить в українську літературну мову завдяки Франкові.

Франко - великий майстер художнього слова. Його творчість відзначається винятковою різноманітністю художньої форми (новели, оповідання, повісті, поезії, поеми, драми). Франко високо поетичне слово, вимагав, щоб  письменники підвищували свою поетичну майстерність і наполегливо працювати над збагаченням рідної мови. Скрізь і завжди, говорив Франко, письменник повинен бути оригінальним. Він не терпимо ставився до літературних шаблонів, закликав кожного іти своїм шляхом у виборі теми, трактуванні образу та розробці сюжету. Він настійно радив літературний молоді «...не повторяти того, що вже другі забули, а вносити в літературну скарбницю хоч малу краплину нового, свого власного, зачерпнутого з криниці того життя народного і індивідуального».

Франко на початку 80-х років ХІХ століття , завдяки своїй творчості і літературно-громадській діяльності, став найбільш популярним українським письменником, очолив революційно-демократичну течію в українській літературі. Немало праць він написав також з теорії літератури. Франко виступав проти реакційної схоластичної критики, вів рішучу боротьбу проти ідеалістичного суб′єктивістського критерію в оцінці літературних творів, що панував у 60-70 роках ХІХ століття. Франко розвивав революційно-демократично наукову критику. Він писав, що літературна критика «повинна бути якомога науковою, тобто основаною на перших тривких законах - не догмах, а узагальненнях, здобутих науковою індукцією, досвідом і аналізом фактів».

У своїх критичних розвідках і дослідженнях з історії української літератури Франко гостро засуджував буржуазних націоналістів О. Огоновського, О. Барвінського, М. Грушевського і інших, які оцінювали українську літературу з буржуазно-націоналістичних позицій, всіляко відмежовували українську літературу від прогресивної російської літератури. Слід назвати такі його праці, як «Южно-русская література», що була надрукована в 1904 році в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона, «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890р.» та інші. Ці праці з історії української літератури до останнього часу не втратили пізнавального значення. Письменник багато працював над вивченням, збиранням і виданням народнопоетичної творчості. У багатьох працях він підкреслював, що основною рушійною силою розвитку суспільства є народ, його діяльність і творчість є єдиним могутнім джерелом його власних художніх творів. Іван Якович написав понад 50 фольклористичних досліджень, серед них такі грунтовані праці, як « Жіноча неволя у руських піснях народних», «Студії над українськими народними піснями» та ін.

Велику роль у формуванні Франка як письменника-реаліста відіграла творчість українських письменників і в першу чергу, Шевченка.

«Кобзар» Шевченка Франко знав напам′ять. Він говорив, що творчість Тараса Григоровича зробила революцію у літературному і повсякденному житті України, що Шевченкові твори відіграли велику роль у визвольній боротьбі українського народу. Про враження, яке справив «Кобзар» на самого Франка і його найближчих друзів, довідуємось із його листа 1881 року до Івана Белея. Творчість Шевченка розбудила в нього прагнення боротися за визволення трудящих.

Франко - борець за світле майбутнє та нове суспільство:

І ми всі вірили, що своїми руками

Розіб′ємо скалу. Роздробимо граніт:

Що кров′ю власною і власними кістками

Твердий змуруємо гостинець іза нами

Прийде нове життя. Добро нове у світ.

Франко гаряче любив свою Батьківщину, свій народ, служив йому усе своє життя. Палкий патріот непримиренно боровся проти нігілістичного ставлення до національної культури, а також проти клерикалів-народовців, які плазували перед іноземщиною. Будучи інтернаціоналістом, Франко відстоював дружбу і мир між усіма народами світу і викривав усіх, тих хто намагався посіяти ворожнечу. Художня, наукова і публіцистична спадщина Івана Франка ввійшла у всесвітню скарбницю культури і літератури, збагатила культуру безсмертними творіннями.