Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Палій Лідія Андріївна



«ТИ ЗНОВ ОЖИВАЄШ, НАДІЄ!»

Нарис

Палій Лідія Андріївна,

учениця 10-го класу Гвіздецької ЗОШ І - ІІІ ст.

с. Остапківці, в. Лесі Українки, 30,

Коломийський р-н

 

З зітхання й мрій уткана, із обснов

Сріблястих, мов метелик, підлетіла.

Іван Франко

...Арешт. Непорозуміння. Сльози. Розпач. Біль. Вперше за останні роки-страждання. Іван Франко вже не той безтурботний замріяний хлопець, для якого немає нічого милішого за обличчя прекрасної Олі. Він дорослішає з кожним днем, залишаючи по собі лише маленькі плями спогадів. Чому життя вперше проявило до нього своє немилосердя? Чому забрало любов, а разом з нею і віру, й надію?..

Це не мрія, не спогад і навіть не сон. Восьме чудо світу. Щось дивне, виразне, але все ж не зовсім зрозуміле. Це ще не розвідане ним почуття наповнювало всю душу, мозок, серце. Ставало дедалі важче зрозуміти суть життя без неї, сенс існування на цій планеті без щоденної думки. Бо вона... Насправді це просто людина, найбільше - красива дівчина, яка зливалася з травнем в одне ціле. ОльгаРошкевич... А для нього це ім'я викликало сотні почуттів, мільйони думок, неприхована посмішка. О так, вона була для нього тепер головною причиною, чому варто жити...

Іван прокинувся від запаху міцної кави. Тут, у труні, було для хлопця чи не найкраще місце для роздумів. Хіба ж знав Франко, що колись отак складеться його трохи вбоге життя? Хіба підозрював, що спатиме в домовинах із тітчиної майстерні і вдихатиме аромат львівської кави щоранку? А сни... Які тут були для нього меланхолійні сни... І в кожному він знову бачив її: вона приходила у спеку, в дощ, навіть коли йому було сумно чи весело, Ольга наповнювала його єство чимось незвіданим, боязким, але таким приємним...

Минав час, Оля полюбила Івана так сильно й палко... Був їх травень. Дзвінкоголосий, зелений, теплий, останній місяць весни. Сонне поле натягало скрізь свою журливу пісню про добро, ткало полотно нового дня й захоплено бігло хвилею пшениць, ячменів і гречок... Скільки тут було сонця... Без міри! Здавалося, нічого кращого немає, ніж бути з нею ось тут, в полі, розмовляючи про життя.

«Купав її в рожевих блисках май...»

...Останнім часом, коли писав вірші, хлопцеві не давала спокій ота Ольга. Іноді в голову приходили несміливі думки: «Не муч мене, прекрасна Ольго! Скільки вже думаю про тебе, ніяк не можу забути...» Несподівано для себе Франко почав писати навіть листи до неї. Знали б ви, яка то честь для Івана була! Писати листи до своєї мрії... німецькою. Адже дівчина така недоступна, така далека й невідома йому. Водночас і туга, й радість. І хвороба, й здоров'я.

Знову пройшов час. Час - це щось неймовірне для кожного. Він приносить біль, а може, і щастя. Дарує спокій і неспокій, забирає в тебе молодість, а натомість дає мудрість і розум. Це дивовижа. Ось Іван Франко вже студент факультету філософії...Ольга - його щаслива наречена.Рошкевич тепер раділа, що вони одружаться. Було в них все: і згода батьків, і взаємне кохання, і щастя, що дав їм Господь разом крокувати по життєвій дорозі благодатно. Саме небо їм усміхалось, саме сонце засівало добром їхню долю.

Вони бачаться всюди. Він і вона. Ольга в'яже стрічки по деревах в лісі, щоб Іван міг шукати її. Ті прикраси, може, стали головним символом їхнього щирого почуття. Бо в майбутньому жінка, помираючи, проситиме сестру Михайлину покласти листи Франка, перев'язані блакитною стрічкою, їй під голову в домовину. Весни, добробут і взаєморозуміння минають... Невпинно й непомітно для обох.

...Несподіваний арешт. За що? Непорозуміння? Зло. Хвилювання і розпач близьких. Сльози Ольги. Прохання Франка помилувати його. Серце крається. Жах і безвихідь. У нього, молодого письменника з Галичини, немає ж нікого дорожчого за ту, яку полюбив більше від життя. У неї ж, тієї його найдорожчої мрії, зникає захисток, рідна людина й тепло, що дарував її родині Іван. Арешт для хлопця гіркий. А може, втекти до Львова? Ні, занадто пізно. Спробувати допомогти?Та ні. Залишається тільки чекати...

...Батьки Ольги Рошкевич заборонили нареченим бачитися. Іноді Іван Франко через друзів передає коханій книги, на окремих сторінках яких підкреслено деякі літери. Довгими зимовими вечорами дівчина разом із сестрою крадькома складає літери в слова - звістки хлопця із в'язниці...

Скінчились уже листи. Немає їхнього щастя. Лише стрічки де-не-де колихає вітер на деревах у лісі, де Ольга зустрічала Івана. Перше кохання українського письменника, Великого Каменяра минуло, відійшло услід за весною. Десь далеко, на видноколі, заясніла зірка. Мабуть, то була перша зірка Франкового дорослого, такого сповненого печалі й наснаги життя. Зірка, яка стала ще одним символом. Чекало на нього велике майбутнє, адже доля неодмінно скасує арешт, поверне омріяну волю, подарує ще двічі любов для серця.

Людина з трохи холодними очима, палким серцем і талантом від Бога. Іван Якович Франко. Кохав і був коханим, творив новий день для народу, був філософом, людиною честі, свободи й правди. Чи не єдиний, хто «заповідав» нашій нації надію і сам жив для неї. Він ще колись писав:

Ти знов оживаєш, надіє!

Світліє душа, молодіє...

І серце живіше б'є в груди...

О серце! О воле! О люди!

 

О воленько-мати, єдина,

Завчасно збудила ти сина, -

Тягар ще лежить ми на груди...

О серце! О воле! О люди!

Я вірю, що дух правди живе ще в нашому народі, дух Франковий, сильний і незламний.

Оновлено 17-08-2017
© 2012. ОУНБ iменi I. Франка

Яндекс.Метрика