Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Коновалюк Дмитро Миколайович



«БАГАТО Є ПИСЬМЕННИКІВ...»

Нарис

Коновалюк Дмитро Миколайович,

залізничник (машиніст тепловоза)

с.Коршів, вул. Зелена, Коломийський р-н

 

Багато є письменників світової літератури. Згадаймо англійських письменників: Шекспіра, Байрона, Дікенса; французських: Гюго,Флобера, Бальзака; німецьких: Гете, Шіллера,Гейне; італійських: Данте, Бокаччо, Петрарки і ще в багатьох країнах письменники світового значення. Їх знає ввесь цивілізований світ.

Зайдіть, в не одну оселю в Україні - і ви побачите портрет Івана Франка, прибраний рушником. У якій країні, якого письменника так шанують люди? Як не шукайте в дійсності - не знайдете.

Франко є прозаїком, драматургом, поетом, істориком, філософом, перекладачем, критиком, вченим - етнографістом,журналістом.

З батьківської кузні Іван Франко взяв невелику іскру, яка в майбутньому виросла ватру, яка і досі не згасає в серцях українців. Свій перший вірш «ВЕЛИКДЕНЬ» Іван Якович присвятив батькові. До татової кузні дуже часто приходили селяни і маленький Івась слухав розмови про важке життя народу. Великий гніт люди терпіли від австрійських, угорських і польських завойовників. Він бачив важку працю каменярів, які працювали за мізерну плату. Франко пише вірш «Каменярі», але в ньому вже поет розповідає не про тих каменярів, які прокладали звичайну дорогу. Це вже професійні революціонери.  Про це й говорить:

«І я, прикований ланцом залізним,стою

Під височенною гранітною скалою,

А дали тисячі таких самих, як я»

Вони лупають скалу, щоб прокласти  дорогу в щасливе майбутнє.І вірили,що цей час настане, хоч знали, що це буде не скоро:

«І кожний з нас те знав ,

Що слави нам не буде

Ні в пам'яті людей

За цей кривавий труд,

Що аж тоді підуть

По сій дорозі люди,

Як ми проб'єм її

Та вирівняєм всюди,

Як наші кості тут

Під нею загниють»

За радянської влади стверджували,  що Франко був соціалістом і боровся за таке суспільство. В юності, захоплений ідеями Драгоманова, в зрілому віці він твердо став на державницьку націоналістичну платформу. Радянський союз побудував соціалізм зі звіриним обличчям. Десятки мільйонів жертв, розстріляних, замордованих в «гулагах», заморених голодоморами. Чи міг Франко миритися і боротись за таку злочинну систему? Ці бездушні владні істоти-потвори прикривалися святим іменем Івана Франка, пропагуючи вибірково твори, навішуючи йому ярлик Каменяра, ховаючи його духовні скарби від власного народу .

Пісні-гімни, переслідувані царським і сталінськими режимами, вони були страшні для тих, хто поневолював Україну, за них засилали в Сибір, кидали в тюрми.

Один із таких творів вірш «Не пора, не пора, не пора» - патріотичний гімн, якому понад сто років, цензурою був заборонений. Крила цій пісні обламані давно, вона вже замовкла, хоч і не остаточно, бо живе ще в серцях старшого покоління, шанувальників таланту поета, учасників визвольних змагань на теренах західної України. Перша строфа вірша, яка довго лякала охоронців режимів нещадно заборонялася, зумовлювала конфіскацію всього твору:закликали до боротьби українців за звільнення від рабства. У цьому вірші Івана Франка утвердив ідею національної єдності українців «Під України єднаймось прапор!».

Усі ще й досі говоримо про єдність, впродовж двадцяти п'яти років незалежності і маємо таку владу, яка обкрадає народ, визискуючи надра з одною метою - набити власні бездонні кишені.

          Актуальною нині є поема «Мойсей», із закликом пірвати ці духовні пута звертається автор:

«Народе мій , замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом вкритий!

Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме,заснути я не можу.

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?»

На жертвенний вівтар поклав своє гірке життя, впродовж якого геній знедоленого народу скільки зробив для його духовного відродження. Болячою реплікою відгукуються і досі твердження чужинців, що цей народ не заслуговував на такий Божий дар, бо помирав Франко у страшенних злиднях.

В Україні вшановують І. Я. Франка, відкрито безліч пам'ятників.В 1962 році нашу область була перейменована із Станіславської на Івано-Франківську і в багатьох містах і селах області можуть із гордістю сказати: по цій землі ходив великий українець.

Прикро бачити як молоде покоління на урочистих заходах збайдужіло відноситься до них. Плоди ненавистної системи дали вагомі результати. Згадую, як мої побратими з роботи на екскурсії не бажали відвідати музей Івана Франка по дорозі з Верховини.Із автобуса зі мною і гідом вийшло дві жіночки, а решта сиділи в автобусі, із гнівом проводжали нас і мої слова не вразили їх душі, що цим відношенням ми залишаємось  манкуртами, якими і на далі будуть керувати чужинці.

«Та праці тої, мамо, в нас так мало

Лежить облогом лан широкий твій,

А кілька нас всю силу спрацювало

Щоб жить без дяки в каторзі чужій».

Борються із Франком і досі поневолювачі. Великою ганьбою країни став колишній міністр освіти Дмитро Табачник,який вилучав з дитячої літератури твори Франка, бо вони зривають з таких  «діячів» маски фарбованих лисів.

«Який я декадент?  Я син народа,

Що вгору йде, хоч був запертий в льох

Мій поклик: праця, щастя і свобода

Я є мужик, пролог,не епілог.»

Ці слова б'ють узурпаторів-мародерів і тому для них поет - велика загроза, і якщо на тлі панування брехні, цинізму, наглості народ візьметься за духовну зброю великих українців: Шевченка, Франка, Лесі Українка, то перестане бути гноєм в сусідів і побудує справжню державу. І тому в цей ювілейний рік, коли над завислою прірвою трясовини, в яку штовхає розгнівана Росія після революції Гідності, відчувши, що спроможний народ звільниться із її пут. Союзником Путіна є наша зневіра у  власні сили. Це вона штовхає їхати в жебраче лігво на заробітки, бо ми ще й досі не чуєм пророчих слів Франка:

«Замовкла пісня, чи ж то їй свобідній

Золотокрилій пташці, тут витати

В тій западні понурій, непривітній,

Де чоловік потоптаний, проклятий?».

З цієї западні треба гуртом вириватись, а не ділитись по партійним блокам і боротися в Україні за ствердження вільної щасливої держави.

Оновлено 17-08-2017
© 2012. ОУНБ iменi I. Франка

Яндекс.Метрика