Поліщук Микола Васильович

«НАМ ПОРА ДЛЯ УКРАЇНИ ЖИТЬ...»

нарис

Поліщук Микола Васильович,

студент Калуського політехнічного коледжу.

Калуський р-н, с. Лука

«Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання»

І. Франко

Сила Івана Франка не згасне ніколи. Бо не згасала сила незабутнього поета протягом його життя, ніщо не могло примусити його скласти зброю, жодного разу він не зазнав і хвилини безнадійного чекання на час, «коли той скрут страшний на тілі велетня порветься».

І. Я. Франко осмислював історичну долю українського народу, трагічні шляхи його життя, відображав його прагнення до національної самостійності та волі. Поет мав чутливе серце, він просто не міг залишатися осторонь, він повинен був сказати своє вагоме слово.

Іван Якович намагався збудити та відродити українську самосвідомість, нагадати нам, скільки гарячих сердець горіло любов'ю до Батьківщини, скільки років пролито за неї, скільки сил віддано за справу служіння народові. Письменник мав сильне прагнення змінити існуючий порядок речей за допомогою могутнього українського слова.

Найбільше бажання всіх свідомих українців - це свобода, досягнення її стає метою життя письменника, його величезним болем. Суверенна і вільна. Така наша Україна нині. Саме з недавніх часів з України-«колонії» народилася наша країна. Складним, довгим, тернистим виявився шлях Батьківщини до державності. Зараз ми розбудовуємо державу і мріємо про її світле, радісне майбутнє, а ще у 1905 році пекучий біль приймав поетове серце, коли він думав про принизливе становище українців:

Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїздних?

І. Франко, звертаючись до пригнобленого народу, побоявся, що наступні покоління будуть соромитися своїх батьків. Він страждав від усвідомлення того, що століття гніту витравили в українців найкращі національні якості й прищепили «укриту злість» й «облудливу покірність». Поет усвідомлює, що народ не може бути в рабстві довіку, і дивується, що він не вірить у свої сили, підкорюється, не має сили духу. Та митець попри все вірить у свій народ і переконаний у тому, що українці не зупиняється ні перед якою силою на шляху своєї боротьби, Україна обов'язково пробудиться і здобуде собі право на щастя:

Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народі вольнім колі...,

Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовий,

По своїй хаті і по своїм полі.

І. Я. Франко вірив, що Україну будуть цінувати у світі і за її розвинену економіку, і розумну політику, і освіченість, і миролюбність. Нам заповів Каменяр здобути Українську державу, що «буде рівною в Європі, і в світі буде мати своє місце». Так бережімо ж дух національного відродження!