Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Корнутій Мар'яна Василівна



«НЕВІДОМІ ШТРИХИ БІОГРАФІЇ І. Я. ФРАНКА»

Нарис

Корнутій Мар'яна Василівна,

бухгалтер, м. Івано-Франківськ,

вул. Гетьмана Мазепи, 66 / 41

У 2016 році виповнюється 160 років з дня народження та 100 років з дня смерті Івана Франка, а тому він ювілейний для всіх українців.

27 серпня 1856 р. в селі Нагуєвичах в родині сільського коваля побачив світ майбутній великий український письменник та громадський діяч Іван Якович Франко.

Батько Івана - Яків був селянином-ковалем, а мати - Марія Кольчицька - збідніла шляхтичка. Жили не надто заможно, батько мусив багато працювати, щоб отримувати всю родину. Сім'я мріяла щоб юний Франко зміг вивчитись, вибитися в люди та не бідакувати. 

Навчання було виснажливим для юнака, оскільки коли Франку було дев'ять років - помер батько, а в шістнадцять - і мати. Однак усе це не зломило молоду людину, а ще більше загартувало і, незважаючи на перипетії долі, зростило жагу до знань та творчості.

Іван Франко рідко вживав м'ясо, а харчувався переважно грибами та рибою. Найпопулярнішою стравою у Франка була риба у галяреті, яку називали «рибою по-жидівськи». Також він любив малиновий джем, а тому його персонажі в творах частенько споживають малинові конфітюри.

Франко був пізньою дитиною, адже на момент його народження батькові було 54 роки, через що Іванові, щоб вберегти його, дали друге ім'я та аж до п'яти років кликали Мироном. На той час вірили, що коли дитину не називатимуть справжнім ім'ям, то ніяка нечиста сила не зможе знайти її і погубити. У власних творах Франко часто називав іменем Мирон своїх персонажів, коли хотів передати через них свої переживання.

Під час навчання у гімназії, Франко розкрив у себе неабиякі здібності, оскільки йому вдавалося майже дослівно повторювати товаришам лекції, що викладалися на заняттях.

Самоосвіта у гімназійні роки допомогла зібрати йому бібліотеку, в якій налічувалось біля 500 книжок і українською та іншими мовами.

Іван Франко виступив з ініціативою частіше вживати на теренах Галичини назви «українці» замість «русини». В «Одвертому листі до галицької української молодежі» Франко писав: «Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів...».

Франко наполегливо виступав за примирення українського і польського народів. В 1894 році, на з'їзді польських і українських літераторів та журналістів у Львові Іван Франко, поет, письменник і мислитель, сказав: «В цілій Слов'янщині нема двох таких народів, які б з точки зору політичного і духовного життя так тісно зрослися між собою, були пов'язані такими численними узами, а всупереч тому так безперервно уникали один одного, як поляки і українці».

Останні роки життя Франка були дуже складні, адже Франко серйозно хворів. «Протягом 14-ти днів я не міг ані вдень, ані вночі заснути, не міг сидіти, і, коли, проте, не переставав працювати, то робив се серед страшенного болю», - писав Іван Франко.

За спогадами сина Андрія: «у цей період батька переслідував дух померлого дідуся, який бив його золотим молотом по руках...». Франків нахил до містицизму проявлявся протягом всього життя, однак в останні роки міг бути й наслідком погано встановлено діагнозу і неправильного інтенсивного лікування, яке здійснювали препаратами з миш'яку, ртуті та йоду, що є галюциногенами. Крім того, він мочив руки в у креозоті, який негативно  впливає на нервову систему через свою токсичну дію.

Франко продовжував наполегливо працювати аж до смерті, адже лиш за останній неповний рік свого життя ним здійснено 232 поетичні переклади і переспіви, обсягом близько 7000 поетичних рядків.

Івана Франка було висунуто на Нобелівську премію, але, через поштове запізнення, лист надійшов до Стокгольма, коли питання лауреатів було затверджено. Франкознавці стверджують, що Іван Якович мав усі шанси стати лауреатом Нобелівської премії, адже він був відомий у Європі. На наступний рік 1916 рік Франко помер, а, згідно з правилами Нобелівського комітету, премія може бути присуджена тільки живим претендентам.

Після смерті поховали Івана Яковича в чужому склепі і тільки в 1926 році останки Франка були перенесені в окрему могилу, відому за написом «лупає сю скалу».

Відомі вислови «Великого Каменяра»:

-  «Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш; злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив».

-  «Гримить! Тайна дрож пронимає народи, - мабуть благодатная хвиля надходить».

Оновлено 21-10-2017
© 2017. ОУНБ iменi I. Франка