Бойко Наталя Володимирівна
«МОЯ ВЕСНА»
інтимна лірика
Бойко Наталя Володимирівна,
студентка ІФНТУНГ
м. Івано-Франківськ, вул. Левинського, 28
«Кожна пісня моя -віку мого день», - так про свою поезію писав Іван Франко.
Велична і прекрасна її музика ось уже півтора століття лунає для людей.
Іван Якович Франко в історію української літератури увійшов як лірик, прозаїк, драматург, філософ, публіцист. Поетична ж спадщина його настільки різноманітна, глибокочуттєва, хвилююча та натхненна, що її важко охопити стислою характеристикою.
У 1896 р. вийшла у світ третя Франкова поетична книжка з незвичним підзаголовком «лірична драма». Збірка поділяється на три цикли, образно названі «жмутками». До неї увійшла інтимна поезія, що створювалася впродовж попередніх десяти років і певною мірою відбила віддалені в часі моменти особистого життя автора. Водночас твори книжки є глибоким аналізом найінтимніших почуттів і переживань людини взагалі, що єднає Франкову збірку з аналогічними творами всесвітньої поезії - сонетами Данте і Петрарки та лірикою Гейне.
У цій збірці інтимної лірики перед нами постає цілий життєвий цикл кохання ліричного героя - від зародження до загибелі. Яскраво, поетично і разом із тим правдиво зумів передати поет невимовні страждання люблячого серця, гіркоту нерозділеного кохання. Написати так може лише любляча людина, яка все це сама вистраждала.
І це було дійсно так. Франкові «тричі приходила любов».
Ольга Рошкевич - перша і незабутня любов поета, Юзефа Дзвонковська, яка відмовила Франкові свідомо, знаючи про свою смертельну недугу, Целіна Журовська - «гордая душа».
На жаль, кохання славетного Каменяра не склалося, проте з'явилися ці чудові поетичні рядки, які сповна передають всю силу почуття, глибину страждань цієї зраненої коханням людини. Туга відчувається у сповнених великого душевного болю, в епітетах і порівняннях, використаних у вірші. Вони передають частину образу коханої, її стриманість у ставленні до ліричного героя.
Вірш «Чого являєшся мені у сні?» увійшов до збірки «Зів'яле листя». Це зворушливий внутрішній монолог закоханого юнака, що вражає відображенням внутрішньої боротьби, душевних мук ліричного героя, побудований за принципом «уявне питання до дівчини - відповідь самому собі».
Динаміка вірша розгортається відповідно до почуттів ліричного героя: спочатку він звинувачує кохану в «жорстокостях», байдужості у відношенні до нього, потім зізнається в щирому й незмінному коханні до дівчини й просить її являтися йому хоча б у сні.
Пам'ятаю момент, коли вперше прочитала цього вірша. Відчула співзвучне у внутрішніх переживаннях, і просто не могла вже бути байдужою до слів, які наче мелодійні ноти, лягали на листок білого паперу.
Пропоную Вашій увазі свій вірш «Моя весна».
«МОЯ ВЕСНА»
Можливо рік, а може й два,
Але прийде моя весна.
Розквітне й заспіва вона...
Невже!
Невже всі мрії і бажання
Й моє несповнене кохання -
Умруть!?...
Ні!!! Ні!
Не збудеться цього ніколи!
Бо мрія моя золота -
Хоч і не збудеться вона, але сповна -
Наповнить душу радісним бажанням,
Любов'ю, ніжністю, коханням
до тебе...
А ти -
Не зможеш так відповісти!
Я знаю, знаю, точно знаю.
Й не буду я тебе просити,
Благати, плакати, молити.
Й не буду їздити, ходити
до тебе...
Мене не хочеш знать?
Будь ласка!
Коли така вже твоя ласка -
То зникну я з твого життя.
І не повернусь більш ніколи,
Бо вже немає вороття.
Можливо рік, а може й два,
Але прийде моя весна.
Розквітне й заспіва вона...
Запахне цвітом калиновим
Й запалить полум'ям червоним
Знівечене моє життя.
