Магола Любов Василівна

«ТАК, НАМ ТРЕБА ЖИТЬ ДЛЯ УКРАЇНИ»

Нарис

Магола Любов Василівна,

вчитель історії Слободо-Долинської ЗОШ І-ІІ ст.

м.Долина Долинський р-н

Так, нам треба жити для України. Ми живемо в Україні, а чи для неї живемо? Чи для себе? Час ікс - час питань.

Ні, не часто питаємо ми себе, аналізуємо своє буття з філософських висот. Хтось не має часу, а хтось - бажання. А життя триває, минає, пропливає, проходить... Мить істини так чи інакше зупиняє плинність думок іншим виміром: як я живу? для чого? для кого? Тому будь-кому потрібен приклад генія: як він жив? для чого? для кого?

Наприклад, нашого відомого-невідомого Франка. Нашого галичанина, з яким пов'язані мої земляки хоча б тому, що живуть в області, названої його йменням. Про Івана Яковича Франка написано дуже багато. Але чи достатньо?

Для мене - ні. Я хочу виокремити лише невелику дещицю генія Франка - його українство. Через погляд на його політичні, суспільні погляди.

«Довідник з історії України» так подає інформацію про І. Я. Франка: ...видатний український поет, письменник, громадський політичний діяч, національний ідеолог. Він навчався у початковій школі Дрогобицької гімназії Львівського університету. Захистив докторську дисертацію. Вільно писав українською, польською, німецькою мовами, перекладав з 14-ти, розумів ще більше. Автор близько 4000 (за іншими даними близько 6000) летературних, публіцистичних та наукових творів. Редактор або член редакції понад десятка журналів і газет, дописував у Київські, Варшавські, Петербурзькі, Віденські та інші видання. 4 рази Франко був заарештований за пропаганду нових політичних ідей серед жителів Галичини, відбував тюремні ув'язнення. Проживав і часи визнання славою, і часткової ізоляції від суспільного життя. Співзасновник першої в Галичині, та й в Україні політичної партії. Кандидат на Нобелівську премію.

Писана спадщина зібрана у 50-ти томах, але це всі Франкові твори. Та деякі з тих, що вже видані з відступами від оригіналу та з купюрами.

Суспільно-політичні погляди розглядали багато дослідників, як з літературних так і з історичних позицій. Знову говорить "Довідник": за своє життя Франко пройшов складну світоглядну еволюцію. В останні гімназійні роки та перший час студентства був близьким до москвофільства. Тобто погляди «любителів Москви, російського» орієнтувались на північного сусіда, на його національно-культурну політику, та навіть і входження у його державу. Отже, ні своєї української мови, ні своєї культури, ні своєї держави. У цей час Франко думав писати лише для освіченої публіки, для інтелігенції.

Проте під потужним впливом публіцистики М. Драгоманова Іван переусвідомив себе, так як і його товариші-студенти (М. Павлик, В. Левицький, І. Белей та інші). У 1876р. перейшов на народовські позиції, кардинально протилежні від попередніх. Народовці відстоювали ідею того, що українці - окрема нація, яка має об'єднати всі свої землі у єдиній державі; мати свою мову і культуру. Досвід першого арешту сприяв переходу Франка у соціалістичні позиції. У той час в Європі бурхливо продукувала нові потужні ідеології, нові захопливі лозунги, правильні заклики, в тому числі і марксизм. Франко теж знайомився з ним, пробував критично застосовувати його ідеї до галицьких обставин. Наприклад, визріла думка, що на наших землях провідну роль у соціальному руcі має відігравати не промисловий пролетаріат, який був відносно нечисленний, малоорганізований, а селянство.

Також треба зазначити і Франкові погляди на світовий порядок. Політично рівноправні народи з демократичними формами правління, заснованими на принципі, що громада є первинною самоврядною територіальною одиницею. Вільний розвиток народів має бути без будь-якого верховенства в нації над іншими. На федеративних засадах мають будуватись відносини між народами як у межах окремих країн, так і всесвітньому масштабі.

З часом ставлення Каменяра до марксистського руху та практичної соціал-демократії стає негативним. І як наслідок - відхід від співпраці з польськими соціалістами й демократами й повний розрив з ними. Ця українська політична сила у названий час ще народжувалась на підросійській території. Як самостійна і у складі інших партій. У підавстрійській Україні склалась інакша політична ситуація, народи піднімали голос на захист національних прав. До кінця 90-х Франко стверджується в переконанні, у необхідності політичної самостійності України.

У жовтні 1890р. разом з однодумцями (М. Павликом, В. Будзиновським, С. Даниловичем та ін.) Франко заснував Русько-українську радикальну партію, (за Європейським зразком) був головою та одним з ідеологів. Головна мета першої української політичної партії - поєднання, відстоювання соціальних інтересів українських селян Галичини із захистом національних прав. Перша програма вимагала від влади "правдивого автономізму" для всіх народностей, в тому числі для українського народу: забезпечення якнайкращого культурного і національного розвитку. Партія мала послів до Віденського парламенту та Галицького Сейму: Іван Франко теж був кандидатом, але не був обраний. Вершиною ідейно-філософських поглядів Каменяра і політичним заповітом стала поема «Мойсей» (1905р.). У ній автор не стільки описує біблійного героя, а малює майбутнє свого народу, говорить про співвідношення народних мас та їх лідера, його прагнення до незалежності свого народу.

Виокремити і зазначити варто одну з філософських ідей Франка: найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а «правдивий живий чоловік», бо він носій духу «вічного революціонера», на почуттях і розумінні благородності матерії людської душі, любові і відчутті справедливості, громадянської самопожертви, віри у щасливу майбутність.

Багатогранність нашого  Франка, нашого Каменяра, нашого Генія навіть не можна уявити. Можна, і треба знати - він жив для України.

І нам заповів: «Пора для України жить!»

А ми? Думаю, що більшість українців все-таки живе для України.

Я - оптиміст.