Тисяк Мар'яна Василівна

«ДУМКИ ДО ГЕНІЯ...» (І.Франку)

Тисяк Мар'яна Василівна, домогосподиня

с.Шевченкове Долинський р-н

А до Тебе, буває, знову -
прилітають північні сови
і крилом огортає втома,
опустившись на плече...
Чорна ніч заглядає в душу, -
Страх важкий мрію ніжну сушить,
що вже з місця вона не зрушить!
...І безсилля, болить, пече....

Ти ж вглядаєшся їм в обличчя.
Підпускаєш острахи ближче,
щоб зловити холодну тишу,
і зігріти на мить в руках....
Що ці муки пекучі значать? -
що живе Твоє серце! ...наче....
Що ще можеш! ...хоч й час твій плаче
на долі Твоєї шляхах.

Та думками стриножиш вперто
На непевність, до блиску затерту,
і на відчай вічне вето, -
ціль знайдеш для своїх натхнень!
Опівнічне зло все ж відступить, -
День годинника нового купить
(хоч і сон Твій сьогодні згубить...)
за мить болю, - один ще день!

Ніч минає... Її не бійся!
Бійся спокою і затишшя,
що Твій дух так солодко кришить
на піщинки дрібних бажань.
Хай вітри міць гартують і мужність
не для битв метушних, порожніх,
а з собою і світом - справжніх
життєстверджуючих змагань!

«ШЛЯХ ПОЕТА»

Ти, звісно, знав,
Що слово, влучне слово
Із серця пласт застиглий зрушить враз, -
І розмете умовностей окови,
і оживить банальні грона фраз.
Живеє слово, що цінніш окрас -
О так, ти знав!

Ти вірив в те,
Що сила мови, сила
Умить запалить у душі той жар,
Який очистить від скверни і брила,
Запліснявіла від брехні нездар,
Алмазом стане, мов безцінний дар, -
Так вірив в це!

Ти так хотів,
Щоб рідне стало модним,
Щоб люд прийняв, щоб визнав гордий світ.
Ішов шляхом самотнім і холодним,
Та розсипав довкола щедроцвіт...
Лиш після мук свій розпочав політ -
Ти, як хотів...