Голікова Оксана Ярославівна
«ОСТАННІЙ ПОДИХ ЛІТА»
Голікова Оксана Ярославівна,
вчитель української мови та літератури
Рахинянського НВК
с.Рахиня Долинський р-н
***
Останній подих літа
ще подарує свято.
Ще зустрічі чекають
У сонячний цей день.
У Лолині сьогодні
На нас Франко чекає,
Де повно світла, сонця
І віршів, і пісень.
Корали із калини,
І материнські очі.
І доля світлочола
З лелечого крила -
Чекають нас сьогодні
Франка слова пророчі
Таке жадане слово -
Каменяра вуста.
У Лолині сьогодні
Промовить голос лунко -
Це забринить по струнах
Поезія Франка,
Візьмуться всі за руки,
Сплетуться в поцілунку -
У Лолин завітаймо
Ще многії літа.
«ДИВНИЙ СОН»
Якось наснився мені дивний сон,
Що я , мале ще дитинча,
В селі чужому заблукала,
Аж тут назустріч - молодий Франко
До мене щиро промовляє:
- Де твої батько-мати?
Ти сама?
- Одна, - йому відповідаю.
- Гаразд, гаразд, ти лиш не плач,
Мене не бійся,
Йдем зі мною.
Он там - гора, а за горою, -
Моя хатина.
(Туди вела змійка-стежина)
Мені не було навіть лячно,
А дужа рука юнака
Теплом мене обігрівала.
Ось ми прийшли.
У хаті пахли квіти. Й було багато книг.
Тут я поетові сказала:
- У тебе стільки книг!
Невже усі твої?»
- Мої. У них вірші
Про це село, людей, природу,
Хто ми такі, якого роду -
Колись у тебе на столі
Вони лежатимуть усі.
А зараз, хочеш почитаю?
- Так. Дуже.
Він почав:
про весну, про квітки і землю,
про це село, що зветься Лолин,
про люд вкраїнський й буковинські гори.
Про те, як буду я доросла -
І миле личко, й пишні коси,
Про вільну неньку - Україну,
( Про неї думав до загину).
Проснулась я...
А голос той
Дзвенить в моїй душі і досі,
Горять слова його в моєму серці -
Правдиві, чисті, мов умиті в росах...
Лежать сьогодні в мене на столі
Франкові книги, як тоді, вві сні.
«ІВАН ФРАНКО»
Наука, правда й праця -
То важелі Франкового життя,
Це символи, це творча його доля,
Які проклали стежку в майбуття.
Він закликав боротися і жити,
Він научав - кохати і любити.
Франко - це не минуле України,
Це наше сьогодення й майбуття.
То в Лолині його дорога ляже,
То в верховинські гори пропаде,
То в Косові він щире слово скаже,
То в Нагуєвичах «скарби» знайде...
Франко - наш батько і учитель,
Наш друг, поет і Прометей.,
Його поезія - духовний наш цілитель,
Його слова - це наш правдивий Корифей.
«ХЛОПЧА ІЗ НАГУЄВИЧІВ»
У Нагуєвичах, в чудовому селі
Росте хлопчина з карими очима,
З розумним поглядом і доброю душею -
А на устах -усмішка мила.
Його завжди із книжкою в руках,
Із олівцем і зошитом з віршами
Стрічали і в долинах, і в горах -
Був шлях його тернистий - справжня драма.
Уже юнацькі роки пропливли,
Він ясно бачить і брехню, і правду -
То світлі мрії злі магнати відняли -
Та твердий в нього крок -
Він впевнено іде у завтра.
Багато пише, ночами не спить,
Малює в віршах щастя недосяжне,
І душу зранену, яку нічим не залічить,
Й палке кохання, для якого варто жить.
Ота нестримність долею крутила,
Мов колесо у вітряку старім, -
Та вдвох їм разом так і не судилось
Йти поруч завжди - вона й він.
Але жива поезія, живі рядки,
В яких навічно мрії потонули,
У них купалися його сумні гадки,
Любов прекрасна у надію обернулась...
«КАМЕНЯРЕВІ»
О наш поете! Великий Прометею!
Ти Україну возвеличив до зірок!
Ти жив і виріс з нею,
А нам лишив поезії книжок.
Іван Франко! Летить сьогодні з вуст,
Бо ти живий для українців!
Ти Батьківщину возвеличив до зірок,
І наші душі наситив по вінця.
Твої слова окрилюють мене,
Дають наснагу творчим силам,
Нехай життя потоками спливе -
Франкове слово тече у наших жилах.
