Івано-Франківська
обласна універсальна наукова
бібліотека ім. І.Франка

Loading

Адреса бiблiотеки:

76018
м. Iвано-Франкiвськ
вул. Чорновола, 22
тел. 0342 75-01-32
fax: 53-21-89
E-mail: Науково-методичний відділ:
E-mail:
тел. 03422 52-32-31


Графік роботи:

Щоденно: з 10 - до 19 години
В неділю: з 10 - до 18 години
Субота - вихідний день
Останній четвер місяця - санітарний день.


Енциклопедія Сучасної України

Максимів Галина Миколаївна



«НАМ ПОРА!»

Міні-оповідання

Максимів Галина Миколаївна,

cпеціаліст Долинської міської ради

с.Солуків Долинського району

Українському Сторіччю, 1916-2016 року присвячується

... Гоготіли на Майдані огнища чорнодимні, а через три місяці - «Гради» й «Урагани». Та одного дня перестали.
На Майдані каштани гупають на землю. Зелені, незрілі.

У війни - жало ядуче, коса - у смерті зичена, гостра як бритва.

Сідай, довго не вистоїш на одній... - каже чоловік середніх років з гітарою. У нього набрякле обличчя і прозорі, наче у щойно виловленої риби, очі.

Петро сідає... Граніт холодний. Ноги болять. Обидві. Особливо та, котрій вже ніколи не знадобиться чобіт.

... Молода мати йде з сином років п'яти. Зупиняється.
Виймає гроші з глибини синього наплічника. Малий просить:

- Мамо, я... Я дам...

Тому, що з гітарою, кидає у картуза. А йому, Петрові, тицяє маленьку долоньку в холоднувату руку...

-  Беріть, дядю...

В руці зелений листочок, а в серце колючка... Йому б додому... Там чекають...

Двадцять гривень. Його половина обіду в найближчій забігайлівці. Він вдивляється у вусатого молодого ще чоловіка, вчитується в рядки, що дрібненько, маком:

                                      Земле, моя всеплодющая мати,
                                      Сили, що в твоїй живе глубині,
                                      Краплю, щоб в бою сильніше стояти,
                                      Дай і мені!

Петро молиться цими рядками. Він - скеля. Ісус доручив Петрові Церкву збудувати, віддав ключі від раю. Сказав перед тим Господь: «І кажу тобі, що ти скеля, на скелі оцій побудую я Церкву Свою, - і сили пекельні її не переможуть».

... Яків зійшов  із тої гори, де боровся з Ангелом війни. Бог того не бачив. Йому не треба боротьби. Не треба жертви. Жертва потрібна тиранам і невігласам. Яків приходить і б'є свого сина молотом чотирнадцять днів і чотирнадцять ночей.

-  Батьку, за що?!!!

-  Батько мовчить. Мовчить місто Лева, в якому Іван прожив із шістдесяти років сорок, - теж заніміло.

А молот гуркоче. В небі Ілля запріг в колісницю огненних коней і молота причепив. Коні мчать, а молот - камені в порох, в порох...

Ілля зупиняється. Тягне коней за віжки, аби спинити.

- Сідай, Іване...

Іван не хоче. Тут, на землі часу мало, всього 365 днів у році. Встигнути б задумане. Він старався. Зробив, що міг. Здійснив за ті дні 232 поетичні переклади і переспіви, а то не менше 7000 поетичних рядків. Він не годен рахувати. Руки тремтять.

Дві Ольги. Обі не з ним.

"Розвійтеся з вітром, листочки зів'ялі, незгоєні рани, невтішні жалі..."

Дітей вдома нема, поміж люди пішли, поміж люди...

Біль. Біль виїв усе, наче шашіль дерево. Біль добрався  до хребта, до серця, до очей. Руки німіють.

"Ми мусимо навчитися чути себе українцями - не галицькими, не буковинськими, а українцями без соціальних кордонів..."

Хитроморді політикани сміються. Їм далеко до Франка. Професори, пани, адвокати, торговці...

-  Андрію!

Але сина нема, не докличешся. А на п'ятнадцятий день знову приходить Яків, батько його.

-  Сину, я бачив уві сні драбину з неба до землі. Мені пора. Тримай мого молота. Ти витримав се нелегке випробування... Можеш рубати скелю для нової Церкви і мечі в плуги перековувати можеш...

-  Батьку. Я не годен... Руки... Руки німіють...

Батько лишає молота в темному кутку.

-  Відпочинь... А тоді підеш....

«Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш; злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив».

Одноногий Петро має нехитрий обід: тарілку борщу, дві скоринки хліба і чай, солоджений двома ложками цукру. В Києві за двадцятку не наїсися.

Скоро буде гроза. Чорні хмаровиська жалобою окутують хмарочоси.

«Гримить! Тайна дрож пронимає народи, - мабуть благодатная хвиля надходить...»

На столичних дорогах автівки за мільйон доларів - не дивина. Для їх власників нема війни і протиборства. У них є руки, є ноги, є грошей багато.

Їх не призивають у горнило пекельне.

«Не високо мудруй, але твердо держись, а хто правду лама, з тим ти сміло борись!»

Борюсь!

... Якби була мати жива, Іван би попросив, аби вишила йому сорочку. Поміж дубовим листям - жолуді жовтеньким, а на рукавах - колоски  пшеничні...

... Січовики чекають наказів своїх зверхників. Європа - наче розбурхане море. Політикани в Києві заграють з кровожерним  ведмедем.

«Не на добро се!» - міркує Іван, - ведмедя погладь, то руку по лікоть відкусить...

Січовики п'ють вино. Мало крові у їх жилах. Зате Маківка - червона-червона.

А бог Тор вийшов з підземелля. В нього теж руки німіють. Але бог буде жити, а Іванові - хвилини раховані.

Ніхто не подякує жінці, котра пошила сорочку, а на ній вишила все Іванове життя. Тій жінці мало хто дякує. Вона - Доля, і дороги її нелегкі.

Двері незнайомого, чужісінького склепу зачиняють тих четверо, що домовину заносили.

-  Легкий був небіжчик...

Плакатиме за ним найщиріше дощ, бо був чоловік і нема його. А вулиці й стежки, якими він ходив іще вчора - залишилися. І неба таке ж, як вчора.

Петро прагне якнайшвидше повернутися додому. Його там чекають його стежки невитоптані...

- Жити!

Кожен має посіяти своє зерно. Пустоцвіт згине і кукіль блискавиця спалить.

Град пшеницю спробує вимолотити, але вона таки не піддасться. Чекає його, Петрових рук.

Для України!

Пора!

І жили на руках трударів наливаються сталлю...

Оновлено 23-06-2017
© 2012. ОУНБ iменi I. Франка

Яндекс.Метрика