Дронюк Роман

«З ПОРТРЕТА НА МЕНЕ ДИВИВСЯ ВЕЛИКИЙ КАМЕНЯР ІВАН ФРАНКО»

Нарис

Дронюк Роман,

керівник народного драматичного

театру «Сучасник» РПК

м. Городенка

В одній старій хаті, де вже ніхто не жив, в хаті, яка виділа дві війни і пережила багацько весіль і похоронів, в якій родилися діти і пісні, на потрісканій стіні висіли старі образи, вицвілі від часу і молитов. А між тими образами я побачив портрет мученика, мученика українського слова, того, що лупав словом скалу людської байдужості. З портрета на мене дивився великий каменяр Іван Франко.

Був він тут давно, ще певно з-за Польщі, прикрасили його писанками і рушником. Цей українській геній мав рідкісний дар і зумів увійти в серце мої  не дуже письменних, змучених тяжкою працею предків. Він приніс світло в їх хату, тому й висить на стіні серед Святих. Він прийшов, запалив світло серед темряви і його впустили в хату бідну, повну дітей.

Я видів багато великих хат, повних добра, з блискучими високими стінами, зазирав в кожний кутик. Та не видів ні Франка, ні Шевченка. Я був в кабінетах чиновників і там не видів. Каменяр не зміг зайти туди, його не впустили.

Та слово його вічне та святе, пройде через усі стіни. Воно так потрібне в наш нелегкий час, щоб дати сили до боротьби.

Я витер пилюку часу з образів і Франка і не посмів його зняти. Хай буде тут серед святих. Старій хаті потрібен промінь світла, що вона без Франка.