Кукула Світлана Орестівна
«Я ЖИЮ ТУТ ДОСИТЬ ДОБРЕ...»
(Іван Франко в Довгополі Галицькім)
Есе
Кукула Світлана Орестівна,
краєзнавець, філолог,
викладач української мови і літератури
м. Галич, вул. Т.Шевченка, 28, Галицький р-н
Письменників, художників, учених небуденна краса Карпатського краю, звичаї і побут, чарівні пісні, перекази, барвистий одяг і взагалі все життя гуцулів, оповите легендами, здавна приваблювало до себе і завжди було джерелом натхнення.
Своє відображення Гуцульщина знайшла не тільки в українській літературі, а також і в інших літературах світу. Красою Карпатського краю захоплювалися художники, які залишили нам у спадок неповторні полотна, якими ми можемо повеличатися перед світом.
Хто хоч раз побував на Гуцульщині, той довіку не забуде ані краси тієї неповторної, ані людей працьовитих, талановитих і щирих, як сама природа. І скільки б не пролетіло літ, скільки б не спливло води стрімкими гірськими потоками, тамтешні люди пам'ятають своє минуле.
Велику просвітницьку роботу проводили на Гуцульщині вчителі, а також священики. Серед них помітне місце займав отець Іван Попель. Народився він у Галичі в сім'ї Йосифа Попеля (з Медухи) та Анастасії (з дому Заклінська) з Галича. Навчався Іван Попель у Станіславові. Висвячувався в Римі на греко-католицького священика.
Працював у с. Розтоках, Заліщиках, а з 1890 року - в Довгополі, де і захоронений.
Іван Попель - священик, громадський діяч націоналістичного напрямку, засновник культурно-освітніх та економічних товариств на Гуцульщині. Брав активну участь у боротьбі гуцулів за загальне виборче право у виборах до сейму і парламенту. Його виступи, проповіді були спрямовані на духовне та національне виховання мирян. Майстерність отця Попеля як оратора була неперевершена.
Священик І. Попель сприяв в етнографічних, етнологічних, археологічних та антропологічних дослідженнях на Гуцульщині І. Франку та Ф. Вовку, В. Гнатюкута В. Шухевичу, Є. Желіховському та Б. Лепкому, О. Маковею та І. Трушу і ще багатьом вченим, письменникам, художникам.
У отця Попеля, крім згаданих вище, гостювали такі діячі української культури, як В. Стефаник, Марко Черемшина, Леся Українка, О. Кобилянська та інші.
Виходець з Опільського краю отець Попель знаменито знав Гуцульщину і відомий був у цій, за словами Богдана Лепкого, «країні вічної краси» як один із визначних просвітно-політичних діячів. Саме отцю Попелю письменник і присвячує поезію, в якій духовну особу називає керманичем. Отець Попель був людиною інтелігентною, високоосвіченою, з твердими націоналістичними поглядами та глибокими переконаннями. Священика знали в літературно-мистецьких колах України, знали мужній характер, позицію і принципи, однак з ним було цікаво спілкуватися. Завдячуючи певною мірою отцю Попелю і його гостинній вдачі, чарівний куточок Гуцульщини, село Довгополе Галицьке над Білим Черемошем стало місцем відпочинку і творчих студій прогресивних діячів культури та мистецтва.
І якщо Іван Франко вперше приїхав у Криворівню в 1901 р., то Довгополе в житті Каменяра було значно скоріше.
Іван Франко з дружиною і дітьми відвідав Довгополе вперше влітку 1898 року, про що свідчить його епістолярна спадщина. Зрештою листи, як ніщо інше, озвучують минуле живими голосами, служать чи не найважливішим джерелом для вивчення й аналізу людських взаємин, творчих та суспільних обставин. Чи не завдяки листуванню, і зокрема з І. Франком, в історію української літератури та культури увійшло село Довгополе, а в науковий обіг повертається духовний пастир і громадський діяч Іван Попель, син Йосифа. Бо не тільки великі та знамениті, геніальні особистості, але й рядові та чесні трудівники «клали ...свою частку в будівлю нашого духу» (Валерій Шевчук).
Опущенням нашого франкознавства є те, що Довгополе, в якому перебувало стільки знаменитих людей, в тому числі Франко, і яке надихало на творчі звершення, не належно поціноване. Тут писались художні та мистецькі твори, присвячені не тільки чудовій природі, але й чесним подвижникам цього мальовничого краю.
Іван Франко, перебуваючи в Довгополі в отця Попеля, ділиться своїми враженнями від сприйняття ним гуцульського краю з М. Павликом, О. Маковеєм, Б. Грінченком, М. Грушевським, А. Кримським, З. Тоболком, А. Чорним та іншими. Упродовж двох місяців (липень-вересень 1898 р.) Каменяр написав десять листів. В одному з них (від 23 липня 1898 р.) до О. Маковея І.Франко повідомляє: «Я жию тут досить добре. Гори трохи зависокі на мої ноги. Черемош гарний, але зовсім безрибний, зате гуцульської нужди пливе по нім багато».
У листі до М. Грушевського від 8 серпня 1898 р. І.Франко пише: «Я тепер трохи відпочиваю... зібрав з Гуцульщини дещо цікавого етнографічного матеріалу (пісню і оповідання про одного досі не звісного опришка, примівки) і даю се до «Етнографічного збірника». І. Франко мав на увазі опришка Мирона Штолу, оповідання п. з. «Опришок Мирон Штола», а також «Гуцульські примівки», які згодом справді в 1899 р. було надруковано в Етнографічному збірнику. Саме в Довгополі І. Франко і почув від старого гуцула Мандрика (так його називали в селі) і оповідь про Лукина Кобилицю, Олексу Довбуша, мандатора Гердлічку, Юріштана та інших відомих і маловідомих легендарних особистостей Карпатського краю. В основу оповідання «Гуцульський король» лягла саме оповідь Освіцінського.
Уперше це оповідання І. Франка надрукував М. Возняк у виданні: Іван Франко. Статті і матеріали. Збірник перший. Вид-во Львівського держ. у-ту, 1948 р.
Збираючи фольклор, дослідник І. Франко прийшов до висновку, що «пісня стоїть далеко ближче до фактичної основи» (Володимир Грабовецький), ніж твори істориків-етнографів.
І. Франко в дивний спосіб умів відпочивати, казав, «що розлініхувався на селі» і в той же час для музею Товариства (Наукове товариство ім. Т. Шевченка. - С. К.) збирає предмети декоративного та ужиткового мистецтва. Франковій працьовитості можна було позаздрити, для нього «відпочивати» - означало переключитись з однієї роботи на іншу.
Важливе значення, якщо так можна висловитись, у довгополівському житті І. Франка має його листування з А.Кримським. Каменяр пише з Довгополя йому два листи - 8 серпня і 26 серпня 1889 р. У першому він наводить свої біографічні дані (факти), які потрібні А. Кримському для статті з нагоди 25-літнього ювілею громадської та літературної діяльності І.Франка. Адресат повідомляє про своє піврічне перебування у Відні 1893 р. і докторантуру 1894 р., про свою доцентуру руської (української. - С. К.) літератури у Львівському університеті, про триразове його недопущення як кандидата на посла в австрійський парламент і про свої неприємності у зв'язку зі статею «Поет зради» А. Міцкевича.
У листі до А. Кримського (від 8 серпня 1898 р.) І. Франко висловлює побажання зробити аналіз своєї творчості, бо це буде для читача матеріалом більш цікавим. І, що найголовніше, у цьому ж таки листі І. Франко робить наголос на ґенезі своїх творів. «Всі мої писання, - зауважує він, - пливуть з особистих імпульсів, з чуття далеко більше, як з резонів, усі вони, особливо моя белетристика, напоєні, так сказати, кров'ю мого серця, моїми особистими враженнями і інтересами, усі вони... у певній мірі (не в такій аляповатій, як се розумів О. Огоновський) є частки моєї біографії».
Паралельно І. Франко вважає, що на його біографію ще не прийшов час, бо він мусить написати про себе сам мемуари. У листі до М. Павлика від 14 серпня 1898 р. І. Франко зазначає: «Се тут пора чудова. Купіль в Черемоші знаменита і незимна».
Особливо цікавим змістом наповнений лист І.Франка до А. Кримського з Довгополя від 26 сенрпня 1898 р. З адресатом він ділиться думками про свої драматичні твори. «Щодо моїх драматичних творів, - пише І.Франко, - то драма моя - моя стародавня страсть». Ще в гімназії він почав писати історичні драми. На конкурс написав свою драму «Украдене щастя». Сценічний успіх цієї п'єси спонукав його до написання інших драм - «Рябина», «Учитель», «Камінна душа», «Сон Святослава», «Майстер Чирняк» і «Будка 27».
У цьому листі І. Франко повідомляє про те, що розпочав писати історичну драму з часів Хмельниччини, але її він не закінчив.
Свідчення І. Франка про його зносини з жіноцтвом у листі до А. Кримського є вже хрестоматійним. Назву тільки поіменно героїнь Франкових інтимних історій - це Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська, Юлія Шнайдер (Уляна Кравченко), Климентина Попович.
Суто з етичних міркувань Франкове повідомлення про дружину Ольгу Хоружинську свідомо опускаю... Саме цей лист І. Франка не стільки інформативний, скільки певною мірою документ, який відкриває важливу сторінку для розуміння творчості і життя письменника.
Ставлення до листів, а зокрема до цього листа, є справою суто індивідуальною. Це стан душі, ниточкою прив'язаний до конкретної обставини, дати. Саме в ньому є те, чого б І. Франко з певних причин не сказав на той час публічно.
Слід зазначити, що атмосфера, яка панувала в Довгополі в отця Попеля, дозволяла заглибитись у спогади, відпочивати серцем і душею.
Щодо літературних впливів на нього І. Франко далі в листі зауважує, що «він шукав собі сам дороги, пробував різних тонів і різних манер, дивлячись на одне, щоб зміст був свій, щоб душа твору була частиною моєї душі».
Знову маємо свідчення І.Франка про секрети своєї творчості, інтимне зближення автора з його творами. Лист закінчується також цікавим зізнанням адресанта про специфіку своєї творчості: «Я тільки те чую, що і в свої наукові і публіцистичні праці я вношу свій темперамент і сим способом розбуджую зацікавлення до порушуваних мною питань у людей, що досі й не підозрювали сих питань. Для Галичини се досить багато».
Багато це і для франкознавства, бо ці слова І.Франка допомагають нам шукати нові аспекти цієї науки. Це своєрідний ключ для розуміння його творчості, зокрема Франкіани.
Відомо, що І.Франко неодноразово побував у Довгополі Галицькім, про це свідчить листування В. Стефаника, Лесі Українки, О. Маковея та інших.
Перебування Івана Франка в Довгополі Галицькім органічно вписалося на рівні з Криворівнею у світлу сторінку особистого і творчого життя Каменяра.
Період творчості, пов'язаний з перебуванням І. Франка в Довгополі, це тема окремого дослідження.
Повертаючись до заголовка «Іван Франко в Довгополі Галицькім («Я жию тут досить добре...»)», відрадно мені є те, що в мого прародича - рідного брата Гілярія Попеля, мого прадіда, Іванові Франку було досить добре. Саме цей факт з біографії І. Франка і надихнув мене на творчий заряд, стимулював до роботи над темою.
