Вережак Марія Дмитрівна
«ДОРОГА ДО ФРАНКА»
Образок з життя
Вережак Марія Дмитрівна,
вчитель української мови і літератури
с. Кривопілля (Волова), Верховинський р-н
Великий Каменяр. Так називають Івана Франка українці. І кожне покоління черпає з безмежного океану творчості письменника натхнення, мудрість,силу духу. Дорога до Франка у кожного своя...
...Маленька Марічка не хотіла пити молоко, і тоді татко брав доньку на руки, підходив до фотографій на стіні. По ковточку пила за діда,за бабу, за тету і вуйка, а ще за Лиса Микиту, що хитро усміхався з рамочки (ілюстрація вирізана з дитячого журналу). «Що то за Лис?» - загорались в дитячих очах іскорки цікавості. І тоді в гуцульській хаті оживали незвичайні пригоди хитрого Лиса. Тато розповідав казку, Франкову.
Через кілька років Марічка уже школярка. Зимовими вечорами весело потріскує в печі вогонь. Мама, бабуся і донька слухають розповіді тата про УПА,про заслання на Колиму, про голодомор. Були 70-і роки , і кожен такий вечір-сповідь батько закінчував словами: «Марічко, все, що ти чула, нікому не розповідай, бо тата знову засудять і в тюрму».
Дівчинка все розуміла і швидше за ровесників дорослішала, бо знала іншу історію, ніж ту, що вивчали у школі, знала сувору правду з життя своїх батьків.
...Коли тата Дмитра нкаведисти поранили в Брусторах і жорстоко допитували в Косові, не видав нікого з побратимів, не погодився співпрацювати з ворогами, щоб уникнути ув'язнення. Розповідаючи про ці події зі свого життя, тато говорив: «Як ти смієш, черепино недобита, про своє спасіння дбати там, де гине мільйон?»Дівчина тоді ще не знала, що ці слова сказав Іван Франко, але гордилася: вони були мірилом життєвих цінностей батька. Гуцул з чотирьохкласною освітою знав напам'ять багато поезій Шевченка, Лесі Українки, Франка, Руданського. Слова великих поетів гартували дух, волю, віру. Бог допоміг повернутися із суворої Колими на рідну Гуцульщину, яку так любив батько і оспівував у складених віршах і піснях. Тішився, коли дочка Марія, закінчивши середню школу, вирішила вступати до Чернівецького університету на філологічний факультет. Здається, і Лис Микита з картинки на стіні весело підморгнув, почувши про ці наміри.
...Вже 29 років Марія Дмитрівна іде до школи. Іде до своїх учнів, щоб сіяти в дитячих душах зерна мудрості майстрів художнього слова. Сьогодні з семикласниками читає рядочки «Захара Беркута». Радіє, що слова Франка запалюють іскорки у дитячих оченятах, що переконливо доводять , як треба любити рідну землю і обороняти від ворогів. Завтра з восьмикласниками прочитає «Каменярі». Розкаже про особисті враження, коли у Львові вклонилася могилі Франка і відчула велич духу Титана праці. Післязавтра в 10 класі буде бентежно звучати поезія зі збірочки «Зів'яле листя»...
А потім ще буде багато-багато уроків, на яких потрібно допомогти учням осягнути велич духу Великого українця.
Іван Франко потрібен кожному поколінню. Франкові казки вчать малечу мудрості і справедливості. Якщо серця страждають від кохання,то допоможе «жмуток» «Зів'ялого листя». А якщо не вистачає сили волі, духу, жаги до перемоги, потрібно згадати «Каменярі» і ще раз перечитати «Вічного революціонера».
«Нам пора для України жить!» Чуєте, українці, Франкові слова? Нація тоді стане великою, коли осягне істини своїх Великих Поводирів.
