Шкрібляк Вікторія Василівна

«ПРОБАЧ, ПОЕТЕ, ЛЮД ЛУКАВИЙ»

Шкрібляк Вікторія Василівна,

студентка Івано-Франківського коледжу

Національного Університету імені В. Стефаника»

С. Зелене, Верховинський р-н

В небесній далині кружляє чорний ворон .

А неподалік маленьке ластівча .

Воно боїться , щоб не заклював його він .

Такий страшний і чорний як смола .

Він був такий великий, що як розпростає крила,

То тінь від нього падала на всіх людей.

Його жахались і дорослі, і малесенька дитина.

Усі боялись хижих тих очей.

Та жив десь птах, розумний і красивий.

Він ворона страшного не боявся .

То був орел могутній, сизокрилий .

За ластівча маленьке захищався.

Могутнього орла ластівчатко полюбило .

Та не зрозуміло до кінця орлову доброту .

Він так звитяжно бився, це так було красиво .

Та чи не наразив на небезпеку він свою сім'ю .

Його сім'я, родина, друзі - це лист паперу, чорнило і перо

Він своїм словом захищав всю нашу Україну

Він не хотів щоб отак було.

А ворон той нам дихає у спину, він тіло спалює,і це все без упину.

Орел то каменяр, то є Іван Франко.

А ластівча то Україна, трепетна і ніжна .

Її серденько в тенета ворона отого забрело.

А ворон то є ворог наш грізний.

Він нас попереджав, його слова були пророчі.

Та всі вони з птахами в вирій полетіли.

Тепер біда нам дихає не в спину, а дивиться у очі.

А ми простий народ, хіба ми так жити хотіли ?

Пробач, поете, ти дивишся із неба

Й, напевно, знаєш як нам усім болить.

Бо люд лукавий, не знав, що до твого слова прислухатись треба.

За те тепер вже не одна матуся посивіла, бо її син на небі спить.