Бабінська Руслана Іванівна

«ІВАН ФРАНКО - ЛЮДИНА

З ВЕЛИКОЇ ЛІТЕРИ»

Есе

Бабінська Руслана Іванівна,

учениця 11 класу ЗОШ І-ІІІ ст.

с. Росільна, Богородчанський р-н.

Вступ

Іван Франко - одна з найвизначніших постатей української історії. Зоря, що й досі яскраво сяє на небосхилі, освітлюючи шлях новим поколінням. Поет, прозаїк, драматург, перекладач, громадський і політичнийдіяч, вчений - ким лиш не був Франко за своє життя. Та в якій ролі він не намагався б себе спробувати, завжди залишався собою. Вірний власним поглядам і переконанням. Своїм вогнем він запалював серця людей навколо. Виховані на його творах українці все частіше повставали на підтримку свого народу, незважаючи на утиски і переслідування. Стараннями Івана Яковича непроглядна темрява невігластва змінилася на сліпуче сяйво національної свідомості. Безстрашно він йшов вперед, ведучи за собою народ. І не лякався жодних перешкод на своєму шляху. Ніколи не нарікав на життя, хоч яким важким воно було...

Я не жалуюсь на тебе, доле:

Добре ти вела мене, мов мати.

Та ж, де хліб родити має поле,

Мусить плуг квітки з корінням рвати.

Ці рядки, написані самим Франком, на мою думку, надзвичайно влучно передають його жагу до життя і вміння приймати всі удари долі. Та й не тільки ці. Хіба з-під пера Івана Яковича вийшов хоч один рядок, який би не вражав читачів? Творча спадщина Каменяра українського народу складає понад п'ять тисяч творів у різних галузях літератури. І кожне слово таїть в собі глибокий сенс. Кожен рядок несе до людей вогонь, що ніколи не згасне.

Декадент чи людина, що не боялася труднощів життя?

Я декадент? Се новина для мене!

Ти взяв один з мого життя момент,

І слово темнее підшукав та вчене,

І Русіво звістив: «Ось декадент!»

Життя Івана Яковича Франка ніколи не було простим. Особисті драми митця розвивалися на тлі нещасть українського народу. Всі свої розчарування, весь біль Франко вкладав у творчість. Саме тому так багато поезій Каменя наповнені невимовною тугою, що ніби вчувається між рядками. Через це Івана Франка називали декадентом, співцем песимістичних настроїв. На такі закиди Іван Якович відповів поезією «Декадент», уривок із якої приведено трохи вище. І я вважаю, що назвати хоч одну роботу поета песимістичною - це справжній злочин. Вам може здатися, що я суперечу сама собі, бо ж писала про тугу у його віршах. Але ні. Мою думку легко обґрунтувати. Для початку зазирнемо до Вікіпедії і прочитаємо одне визначення. Отже...

Песимізм - це світосприйняття, сповнене безнадії, зневіри у краще майбутнє; схильність у всьом увбачати найгірші темні сторони.

Та хіба творчість Франка відзначається зневірою у краще майбутнє? Я вважаю, що сааме непохитна впевненість в світле майбуття народу додавала митцеві снаги переносити всі випробування долі. Всі роботи в творчості Франка мають дещо спільне. Неважливо, відрізняються вони за темою чи ні. Веселіаботужливі. У всіхвчуваєтьсяжиття, йогонеймовірна сила і міць. З кожного рядка життя б'є невпинним джерелом. Звісно, не завжди воно буває радісним. Але в творчості Каменяра присутні й веселі настрої. Дуже часто він у своїх поезіях описував весну - пробудження природи від довгого зимового сну, розквітання землі під теплими променями сонця. І на цьому тлі пробудження свідомості людей, перші кроки до світлого майбутнього. Найкращими прикладами є поезії «Гріє сонечко» та «Гримить». Вони вражають нестримною життєрадісністю і оптимістичними поглядами на життя. Чимало є в творчому доробку Івана Яковича й віршів про кохання та про важку долю української нації. Не всі вони веселі, але, як писав сам поет, - «бувають хвилі - серце мліє і скорбних мислей рій летить». Та немає в нього жодного рядка, який навіював би темряву і безнадію. Тільки ніжний сум. А це, погодьтеся, різні речі. Тож ким був Іван Франко - декадентом чи людиною, яка не боялася бачити і приймати труднощі життя, розповідаючи про них світові у своїй творчості? Запитання, на мою думку, риторичне.

Вічний революціонер

Вічний революціонер -

Дух, що тіло рве до бою,

Рве за поступ, щастя й волю,

Він живе, він ще не вмер.

За своє життя Іван Франко тричі був заарештований. Проте кожного разу, виходячи на волю, він не припиняв спроби допомогти своєму народу хоча б словами, що виливалися у вірші і прозу просто з його полум'яного серця. Та самими словами це не обмежувалося. Франко гуртував навколо себе талановиту молодь, виступав за рівноправ'я жінок і чоловіків, активно брав участь у політичному і громадському житті народу. Всією душею він співчував своїй Батьківщині, що ледь жевріла в тяжкому ярмі.

В своїх починаннях Франко не боявся нікого. Ні утисків влади, ні осуду людей. Для українського народу він і був тим самим Вічним Революціонером, про якого писав у своїй поезії «Гімн». Невтомний дух і ясний Розум митця завжди Були спрямовані на покращення життя людей. І в нього це виходило навіть з допомогою простих, здавалося б, віршів. Простих, та не зовсім. Творчість Івана Яковича - це справжня магія. Бо ж як ще можна пояснити, що слова людини, якої немає серед нас вже багатороків, і досі струменіють таким теплом і палахкотять таким нестримним вогнем, що зігріває серця людей крізь століття. Кожна робота настільки емоційна і влучна, що читач просто не може не перейнятися почуттями, які мав автор. В кожному слові видно, що митець, як я вже писала в самому початку, вірний своїм переконанням і готовий відстоювати їх до останнього. Недарма Івана Яковича Франка називають Каменярем. Він готовий був розбити будь-яку скелю, яка стояла на шляху до кращого життя і закликав до цього людей, які йшли за ним. Протягом всього свого життя він боровся, не відступаючи перед обличчям труднощів. Бо, врешті, «лиш боротись - значить жить».

На завершення

Моє есе про Франка підходить до кінця. Та, перш ніж поставити останню крапку, хотілося б підвести підсумки. Спробувати нарешті зрозуміти, ким був і залишається Іван Франко для нашого народу і яка ж причина того, що й через сто шістдесят років ми глибоко поважаємо його. Хтось скаже, що все, звісно, через талант. І сперечатися з цим нерозумно. Але є й щось інше. Набагато важливіше... Великий Каменяр перш за все був сильною людиною, яка ніколи не робить кроку назад. І це найголовніше. Скільки зараз є успішних і талановитих людей, та не всі вони сильні. Не у всіх серця палають бажанням допомогти людям, як це було у Франка. За яку б справу він не брався, все було з однією метою - показати своєму народові, що є краще життя. Вилити свої почуття перед людьми.

Творчість Івана Франка ніби поза часом, актуальна в будь-яку епоху. Бо життя плине невпинною течією і все рано чи пізно повторюється. В кожному його рядку ми можемо знайти себе. І в цих рядках живе і сам Франко, вічний і безсмертний, поки ми його пам'ятаємо. «Душа безсмертна! Жить віковічно їй!» - писав Каменяр. Так воно і є. Щоразу, коли хтос ьпошепки читає слова поезій Франка, з маленьких непримітних літер оживають яскраві образи революціонера, який рветься в бій, Мойсея, що веде свій народ до кращого життя, каменярів, що б'ють скелю молотами... І кожен з них промовляє до нас з білосніжних сторінок...

Іван Франко - мов дух стихії,

Що творить в нас і серед нас,

Що будить сили молодії,

Руйнує зло, живить наді

На Україні в лютий час!

Такими влучними словами описав Франка Микола Вороний. І вони на диво актуальні. В такий непростий для України час нам би не завадило мати трохи більше надії і духу, що «тіло рве до бою». Тож всі ми повинні пам'ятати цю надзвичайно талановиту, сильну особистість і намагатися бути хоч трохи схожими на Івана Франка. Бо, врешті, він гідний наслідування ще не одного покоління!