.

Іван Франко, який присвятив себе служінню своєму знедоленому народові, не міг стояти осторонь соціальних проблем. Та поруч з ідеями соціалізму проникали в Україну ідеї атеїзму. Ті, що піддавалися їм, починали вірити в те, що людина може все, їй більше не потрібний Бог. Це й ознаменувало початок нового етапу в розвитку людства, історії пізнання людиною світу. Треба було перейти через заперечення Бога, відкинути Його, щоб потім побачити і зрозуміти, що такий крок веде в нікуди, що без Бога в людській душі настає темрява і робить з людини звіра. Але це розуміння в той час було ще далеко попереду. І атеїстичні, і соціалістичні погляди сприймалися як нові й прогресивні. І що ж Франко? Він з усією силою свого темпераменту прагнув оновлення життя, тієї життєдайної благодатної зливи, „що людськість мов ясна весна обновить", грому, що пробудить свідомість мас від сну бездіяльності. Зрозуміло, що не міг залишатися байдужим до нових віянь. Є в нього ряд творів, які справді давали підстави вважати його атеїстом („Нема, нема вже владаря грізного", „Ех nihilo", „Рубач")...

(повний текст статті можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка).