.

...Треба пам'ятати, що Франко у житті не любив прокладених доріг, завжди шукав власних. Він весь час мав велике коло зацікавлень і в усьому намагався розібратись самотужки. Шлях до Бога у кожного свій, і у Франка теж. Не варто дивуватися  Шевченковому "я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю". Це не заперечення Бога, а найвищий вияв любові до рідного краю. Найкрасномовнішим у цьому контексті є, одначе, факт, який наводить професор В. Ленцик у книзі "Визначні постаті Української Церкви: митрополит Андрей Шептицький і Патріарх Йосиф Сліпий". Її автор у передвоєнний час був студентом Львівської богословської академії, а під час німецької окупації належав до найближчих співробітників ректора Йосифа Сліпого. Він знав досить близько обидвох митрополитів та їхнє оточення і в своїй книзі пише: "У 1913 році радикальна партія справляла Франкові ювілей у великій залі Народного Дому у Львові. Про те святкування його учасник, відомий науковець Микола Голубець подав свій спомин: "Бесідники говорили промови...Франко сидів напереді, слухав і плакав. Нараз Франко піднявся із місця...Я був певний, - згадує М. Голубець, що Франкові подобаються похвали бесідників для нього, і він подякує та скаже кілька симпатичних фраз. Тим часом почули те, чого ніхто не сподівався. Франко, зворушений до плачу, говорив приблизно так: "До помилок, які я в життю зробив, належить моя праця коло підвалин радикальної партії. Розвиток цієї партії дав змогу діставати жир демагогам, подібним, як передбесідник. На ділі нещастям нашого народу є те, що партія, до якої я клав підвалини, захитала в народній душі основи християнського світогляду. Наша молодіж не знає Святого Письма - вважає його непотрібним для читання. Коли б я мав дати вам якусь пораду на будуче, то я би вам, особливо молодим, радив частіше сповідатися і приступати до Святих Таїн, і в той спосіб наближуватись до Бога..."

...Повний текст статті  можна знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.