Діалектика „старого” і „нового” в літературних взаєминах Івана Франка та Василя Стефаника

   Дискурсивне поле творчих взаємин Івана Франка та Василя Стефаника досі випромінює потужну інтелектуальну енергію, що не перестає підживлювати вітчизняну науку про літературу новими (нерідко добре забутими старими) концепціями, темами, ідеями, проблемами. У різні часи діалектику традицій та новаторства, „старого" і „нового", реалізму і модернізму у творчості представників двох спадкоємно пов'язаних між собою літературних генерацій вивчали Євген Ненадкевич, Василь Лесин, Федір Погребенник, Роман Горак, Роман Піхманець. Однак у наш час проблема співвіднесення творчості письменників з двома бінарно опозиційними парадигмами, які Франко дефініціював як „старе" та „нове", набуває особливої гостроти  й актуальності з огляду на нові аксіологічні тенденції у сприйнятті народництва та індивідуалізму, утилітарності й естетизму, позитивізму та вітаїзму, соціологізму та психологізму, реалізму та модернізму тощо. Адже якщо тезою радянського періоду була канонізація перших елементів у перелічених парах, то зараз маємо справу із симетричною антитезою - абсолютизацією позитивного сприйняття всього, що пов'язане із модерном. У цих умовах важливо, незважаючи на тимчасову літературознавчу кон'юнктуру, дотримуватися наукового об'єктивізму й пам'ятати про існування третього елемента в класичній гегелівській тріаді - синтезу, здатного примирити у власному усвідомленні діаметрально протилежні доктрини. Власне, саме такого методологічного принципу дотримувався, визначаючи сутність діалектичних категорій „старого" та „нового" в літературі, Іван Франко. У цьому сенсі має рацію Р. Піхманець, зазначаючи, що в статті Старе й нове в сучасній українській літературі „одне не просто допомагає збагнути сенс іншого, зазирнути в його потаємні глибини, а розкривається через інше, отримує смисл в іншому". Добре обізнаний із філософською діалектикою І. Франко й у літературно-критичних працях завжди виступав проти крайнощів у будь-яких проявах: як у формі абсолютизованого консерватизму галицьких „керівних естетів", так і в новаторстві заради новаторства „пленеристів пера і чорнила"...

Повний текст статті  можете знайти у фондах ОУНБ ім. І. Франка.

Голод Р. Діалектика „старого" і „нового"  в літературних взаєминах Івана Франка та Василя Стефаника / Р. Голод // Вісник Прикарпатського університету: Філологія. Вип. 34/35. - Івано-Франківськ, 2012. - С. 25-31.